§ 1. Актуальні проблеми правової охорони вод в Україні

Вода є унікальним елементом земної поверхні, і саме через наявність великої кількості води нашу Землю ще називають «блакитною планетою». Незважаючи на таку кількість води, більша її частина міститься в океанах і морях, і тільки 0,6 % зага­льної кількості живильної вологи придатні для споживання.

Держава опікується проблемами охорони та раціонального використання вод шляхом видання нормативно-правових актів, що присвячуються цій проблемі. Так, Закон України «Про Дер­жавну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік»^[3] у п. 3.1.6 передбачав забезпечення реалізації держав­ної політики у сфері охорони та раціонального використання во­дних ресурсів. Цілями та очікуваними результатами мали стати: запровадження механізмів управління водними ресурсами на за­садах басейнового принципу управління та досягнення таких по­казників забруднюючих речовин, при надходженні яких до Азов­ського і Чорного морів не відбуватимуться якісні негативні зміни стану морської екосистеми. Також передбачалося в 2010 р. роз­роблення проекту ЗУ «Про прибережну смугу морів».

В Україні на рівні закону затверджено Основні засади (страте­гію) державної екологічної політики України на період до 2020 року^[4]. В них, зокрема, зазначено, що водокористування в Україні здійснюється переважно нераціонально, непродуктивні витрати води збільшуються, обсяг придатних до використання водних ре­сурсів внаслідок забруднення і виснаження зменшується.

За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце.

До того ж за запасами доступної для використання води Україна не належить до водозабезпечених країн світу. На одного українця припадає 0,67 тис. куб. м річного стоку, а за визначенням Європей­ської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не пере­вищують 1,5 тис. куб. м на одного жителя, вважається водонезабез- печеною. До речі, Україна посідає передостаннє місце щодо запасів питної води на душу населення серед країн СНД^[5].

Система державного управління в галузі охорони вод потре­бує невідкладного реформування у напрямі переходу до інтегро­ваного управління водними ресурсами. Функції управління в га­лузі охорони, використання та відтворення вод розподілені між різними центральними органами виконавчої влади, що призво­дить до їхнього дублювання, неоднозначного тлумачення поло­жень природоохоронного законодавства та неефективного вико­ристання бюджетних коштів.

Питне водопостачання України майже на 80 відсотків забез­печується використанням поверхневих вод. Екологічний стан по­верхневих водних об’єктів і якість води в них є основними чин- никами санітарного та епідемічного благополуччя населення. Водночас більшість водних об’єктів за ступенем забруднення віднесені до забруднених та дуже забруднених.

Підземні води України в багатьох регіонах (АРК, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативним ви­могам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антро­погенним забрудненням. Особливе занепокоєння викликає стан водопостачання сільського населення, оскільки централізованим водопостачанням забезпечено лише 25 відсотків сільських насе­лених пунктів України.

Забруднення води нітратами призводить до виникнення різно­манітних захворювань, зниження загальної резистентності органі­зму і як наслідок - до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема, на інфекційні та онкологічні захворювання. Невідповід­ність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення багатьох інфекційних та неінфекційних хвороб.

Крім забруднення вод, зменшується їхній загальний обсяг у водосховищах. Так, з кожним роком у АРК зменшуються обсяги питної води. Цю негативну тенденцію можна спостерігати на прикладі Партизанського водосховища, яке для Криму відіграє роль Байкалу за чистотою води, близькою за якостями до питної і, звісно, її небажано використовувати для зрошення. Перший за­ступник голови Республіканського комітету Криму з водогоспо­дарського будівництва та зрошувального землеробства Едип Гафаров заявив, що в зазначеному водосховищі ще в 2004 р. було 30 млн куб. м води, а в 2010 р. - вже 20 млн куб. м. Однією з причин зниження обсягів води є санітарні скиди для наповнення Альмінського водосховища, із якого в подальшому вода викорис­товується для зрошення земель. Таким чином, виникає загроза того, що не залишиться питної води, але разом з тим загострю­ється питання, де брати воду на зрошення. Однак, незважаючи на вживані заходи, в Альмінському водосховищі також спостеріга­ється зниження обсягів води. У 2004 році в ньому знаходилось 5,5 млн куб. м, а в 2010 - вже 1,5 млн^[6].

Враховуючи дефіцит водних ресурсів в АРК, місцева влада та органи місцевого самоврядування беруть участь у розробці реко­мендацій щодо реалізації інтегрованого управління водними ре­сурсами шляхом залучення всіх зацікавлених осіб через створен­ня водних рад як нових органів самоорганізації населення^[7].

Тестові завдання

1. Що з перерахованого нижче не є екосистемою:

а) озеро;

б) лука;

в) ґрунт;

г) акваріум;

д) ставок.

2. Більш стійкими є:

а) природні об'єкти, що занесені до Червоної книги України;

б) природні об'єкти, відображені в кадастрі;

в) штучні екосистеми;

г) напівприродні екосистеми;

д) природні екосистеми.

3. Якими можуть бути наслідки масового розмноження водоростей у ставку:

а) обміління;

б) активне розмноження риби;

в) засмічення водного об'єкта;

г) виснаження водного об'єкта;

д) замор (масова загибель риби).

4. Сталий розвиток - це:

а) стабільне зменшення спожитої електричної енергії на душу населення;

б) забезпечення соціального благополуччя;

в) забезпечення економічного зростання;

г) екологізація усіх видів діяльності людства;

д) розвиток, що має задовольняти потреби сучасності у спосіб, що не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

5. Під раціональним природокористуванням слід розуміти:

а) добування корисних копалин;

б) діяльність, направлену на задоволення потреб людини;

в) діяльність, що направлена на науково обґрунтоване використання, відтворення та охорону природних ресурсів;

г) добування та переробку корисних копалин;

д) заходи, що забезпечують промислову та господарську діяльність людини.