§ 1.7. Правова охорона вод

Складовими інститутами правової охорони вод є:

- користування землями водного фонду; водоохоронні зони та зони санітарної охорони;

- водні об'єкти, віднесені до природно-заповідного фонду;

- охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання;

- запобігання шкідливим діям вод і аваріям на водних об'єктах і ліквідація їхніх наслідків.

Користування землями водного фонду передбачає надання таких земель у користування та припинення права користування ними. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарсь­ким спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами від­ведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спору­дами та підтримання їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням із постійними користувачами земельні ділянки прибе­режних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристич­них цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також із додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що вста­новлюється КМ України^[96].

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попере­дження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення на- вколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм вста­новлюються водоохоронні зони.

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів філь­трації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водо­охоронних зон і режим ведення господарської діяльності в них вста­новлено КМ України^[97].

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їхньої водності уздовж річок, морів і навко­ло озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон ви­діляються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у міжсезонний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

- для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна шири­на прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділян­ках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для водоохоронних цілей.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Уздовж морів і навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначаєть­ся залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 м від урізу води, що включає:

- території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найси- льніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплю­ється хвилями;

- прибережні території, зайняті піском, гравієм, камінням, раку- шняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльно­сті моря, інших природних чи антропогенних факторів;

- скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділян­ках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земель­них ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства.

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з до­триманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санато­рії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов'язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману.

У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування.

На островах встановлюється режим обмеженої господарської дія­льності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з ре­жимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідромет­ричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоя­нок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, розташовані у прибережній захисній смузі, можуть екс­плуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкоджен­ня і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідромет­ричних спорудах, а також водоймах і греблях на річках встановлю­ються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри цих смуг встановлюються за проектом, який розробляється і затвер­джується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного госпо­дарства. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються орга­нам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних по­треб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехні­чних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоров­чих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їхній території за пого­дженням з державними органами санітарного нагляду, охорони на­вколишнього природного середовища, водного господарства та геоло­гії. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлений КМ України^[98]. Зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

- перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщен­ня водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу;

- другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення.

Характеризуючи охорону та користування водними об'єктами, віднесеними до природно-заповідного фонду (ПЗФ), слід зазначити, що такі об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів ПЗФ, охороняються та використовуються від­повідно до вимог, встановлених ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»^[99].

Правова охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання є центральним інститутом водного права. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних і юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

Під забрудненням вод слід розуміти надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин (ЗР) - шкідливих речовин, які при­вносяться у водний об'єкт у результаті господарської діяльності лю­дини. Засмічення вод передбачає привнесення у водні об'єкти сто­ронніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Водне законодавство не дає визначення вичерпання водного об'єкта. Професор В. В. Петров розглядає вичерпання вод як повне або частко­ве припинення життєзабезпечувальних функцій водного об'єкта чи комплексу навколишнього природного середовища в цілому в резуль­таті антропогенного впливу на водний об'єкт без урахування законів розвитку природи. На його думку, вичерпанням є втрата продуктив­ності цього водного об'єкта, його здатності до саморегуляції, віднов­лення, відтворення водних ресурсів^[100].

Розглядаючи правовий інститут охорони вод, слід також вказати на правову регламентацію запобігання шкідливим діям вод і аваріям на водних об'єктах та ліквідації їхніх наслідків.

ВК України прямо передбачено, що є шкідливою дією вод:

1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення зе­мель та населених пунктів;

2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

3) заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені під­вищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних сис­тем та перекриття потоків підземних вод внаслідок розміщення вели­ких промислових та інших споруд;

4) осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

5) забруднення (засолення) земель у районах видобування корис­них копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їхньої консервації;

6) ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів.

Під час проектування водогосподарських та інших об'єктів пови­нна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуатації цих об'єктів - вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

1) залуження та створення лісонасаджень на прибережних захис­них смугах, схилах, балках та ярах;

2) будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

3) спорудження дренажу;

4) закріплення берегів тощо.