§ 4.2. Ліси як об'єкт правової охорони та використання в Україні

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЛК України, під лісом слід розуміти тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рос­линністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахи­сні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреацій­ні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, нау­кові функції, тощо);

4) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, встановленому КМ України у відпо­відній постанові^[174].

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони ростуть і незале­жно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України на­лежать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного ти­пу, площею не менше 0,1 га. До лісового фонду України не належать:

- зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, скве­ри, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

- окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарсь­ких угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Під лісовою ділянкою слід розуміти ділянку лісового фонду України з визначеними межами, яка виділена відповідно до ЛК України для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісова ділянка природно пов'язана із земельною лісовою ділян­кою - ділянкою лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних по­треб відповідно до ЗК України.

ПК України у ст. 14.1.98 передбачає нове поняття «лісові землі» - земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки.

Поняття «лісові землі» (земельні ділянки, на яких розташовані лі­сові ділянки) не узгоджується із ЗК та ЛК України, які використову­ють лише поняття «землі лісового фонду». Відповідно до вказаних ак­тів, до таких земель відносяться не лише землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але й надані для потреб лісового господарства (ст. 55 ЗК України). До останніх можуть належати ділянки, зайняті незімк- нутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними систе­мами (ч. 5 ст. 1 ЛК України).

Щодо земельних лісових ділянок в Україні склалася така ситуація, яка змусила уряд прийняти розпорядження «Щодо деяких питань роз­порядження земельними лісовими ділянками»^[175]. З метою недопу­щення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час від­чуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Мінприроди, Мінагропрому, Міноборони, Держлісагентству та Держ- земагентству до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері наказано зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їхню передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення, крім випадків (які переліче­ні у розпорядженні), коли за умови обґрунтування неможливості реа­лізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилуча­ються і передаються у постійне користування та/або в оренду.

Законодавцем також визначено поняття лісових ресурсів, до яких належать: деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що вико­ристовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

На відміну від українського лісового законодавства, у світовій прак­тиці існують інші підходи до визначення поняття лісу. Так, історично у Великій Британії склалося визначення лісів як певної земельної ділянки, що підпадала під дію спеціальних законів про полювання (наприклад, поняття «королівських лісів» та «мисливських угідь»). Деякі з цих «лісів» містили лише невеличкі лісові масиви. Сучасний зміст цього терміна набагато ширший та означає будь-яку значну за площею земельну ділян­ку, вкриту насадженням дерев. Великі ділянки лісонасаджень більш- менш природного походження завжди іменуються лісом. Останнім часом у Британії це поняття застосовується, зокрема, і до великих хвойних плантацій, що зустрічаються на узгір'ях^[176].

Законодавство ЄС передбачає національний пріоритет у визна­ченні поняття лісу. Так, Регламент Європейського парламенту та Ради Європи № 2152/2003 від 17 листопада 2003 р. стосовно моніторингу лісів та екологічної взаємодії у Спільноті ( так званий Лісний фокус) наголошує, що поняття «ліс» та «лісиста місцевість» повинні визнача­тися, не перешкоджаючи національним визначенням, які закономірно містять різноманітні дефініції цих термінів у тій частині, що стосуєть­ся дій, які не підлягають урядовому регулюванню^[177].

Однак ЄС послідовно проводить політику, спрямовану на уніфі­кацію понять, які використовуються країнами, що входять до нього, в усіх сферах діяльності. У 2007 р. було завершено проект (COST E43), у рамках якого було запропоновано спільні для країн ЄС дефініції базо­вих лісових понять, у тому числі й поняття «ліс»^[178].

Виходячи з наведеного вище «європейського» визначення, можна знайти відмінності з вітчизняним поняттям лісу. Ці відмінності оче­видні та значні. На відміну від загальноєвропейської, українська де­фініція «ліс»:

- не містить кількісних критеріїв, що дозволяють відокремити ліс від інших типів деревної рослинності;

- відірвана від поняття «землі». У розумінні ЛК України ліс не є «приналежністю земель»*, а розглядається у відриві від неї як само­стійний об'єкт права;

- не є юридично достатньою, оскільки для розуміння того, що можна, а що не можна віднести до поняття лісу, потрібно звернутися до визначення «лісовий фонд»";

- включає в себе усі лінійні насадження, в тому числі однорядні алеї вздовж доріг площею більше 0,1 га, але не включає незімкнені культури та природне відновлення;

- може відноситись до деревинної рослинної ділянки, що зарос­ла, площею 0,1 га. У Європі будь-які ділянки площею менше полови­ни гектара не можуть бути віднесені до лісу;

- передбачає розміщення лісів на землях будь-якого призначен­ня та будь-якої форми власності, в тому числі землях поселень та зем­лях сільськогосподарського призначення^[179].

Лісові ресурси є відновлюваними та при правильному веденні лі­сового господарства невичерпними природними ресурсами.