§ 7. Правова охорона вод

Складовими інститутами правової охорони вод є:

• користування землями водного фонду; водоохоронні зони та зони санітарної охорони;

• водні об’єкти, віднесені до природно-заповідного фонду;

• охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання;

• запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об’єктах і ліквідація їхніх наслідків.

Користування землями водного фонду передбачає надання земель водного фонду в користування та припинення права ко­ристування ними. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, ін­шим підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об’єктами, прибере­жними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтри­мання їх у належному стані. У тимчасове користування за пого­дженням з постійними користувачами земельні ділянки прибере­жних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаці­ям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сіно­косіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рек­реаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для прове­дення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюєть­ся з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруд­нення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється КМ України^[117].

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попере­дження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ й інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлено КМ України^[118].

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднен­ня і засмічення та збереження їхньої водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохо­ронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

- для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділян­ках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для водоохоронних цілей.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлю­ється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кіло­метрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо мор­ських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 м від урізу води, що включає:

• території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

• прибережні території, зайняті піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

• скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захис­ної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земель­них ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об’єкти, рибогосподарські підприємства.

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, при­бережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляж­ної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних діля­нок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

У разі надання права користування пляжною зоною користу­вачі зобов’язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману.

У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та об- лаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування.

На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах за­бороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідро­метричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рі­дких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильни­ків, полів фільтрації тощо.

Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, мо­жуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відпові­дають встановленим режимам господарювання, підлягають вине­сенню з прибережних захисних смуг.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошко­дження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехніч­них та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річ­ках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри цих смуг встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за пого­дженням з державними органами охорони навколишнього при­родного середовища та водного господарства. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарст­ва та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть вико­ристовуватися ними для створення водоохоронних лісона­саджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехніч­них споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

З метою охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюються місцевими радами на їхній території за погодженням з державними органами санітар­ного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлений КМ України^[119]. Зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об’єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливо­го режиму:

• перший пояс (суворого режиму) включає територію розмі­щення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопід- відного каналу;

• другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачан­ня від забруднення.

Характеризуючи охорону та користування водними об’єкта­ми, віднесеними до природно-заповідного фонду, слід зазначити, що водні об’єкти, віднесені у встановленому законодавством по­рядку до територій та об’єктів природно-заповідного фонду, охо­роняються та використовуються відповідно до вимог, встановле­них ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»^[120].

Правова охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпан­ня є центральним інститутом водного права. Усі води (водні об’єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичер­пання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення риб­них запасів та інших об’єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних власти­востей вод, зниження їхньої здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяль­ність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (вод­ним об’єктам), може бути припинена за рішенням суду.

Під забрудненням вод слід розуміти надходження до водних об’єктів забруднюючих речовин. Забруднюючою речовиною є речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті госпо­дарської діяльності людини. Засмічення вод передбачає при­внесення у водні об’єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод.

Водне законодавство не дає визначення вичерпання водного об’єкта. Професор В. В. Петров розглядає вичерпання вод як повне або часткове припинення життєзабезпечуючих функцій водного об’єкта чи комплексу навколишнього природного середовища в цілому в результаті антропогенного впливу на водний об’єкт без урахування законів розвитку природи. На його думку, вичерпан­ням є втрата продуктивності цього водного об’єкта, його здатності до саморегуляції, відновлення, відтворення водних ресурсів^[121].

Розглядаючи правовий інститут охорони вод, слід також вка­зати на правову регламентацію запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об’єктах і ліквідації їхніх наслідків.

ВК України прямо передбачено, що є шкідливою дією вод:

1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів;

2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

3) заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно- каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

4) осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кіль­кості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

5) забруднення (засолення) земель в районах видобування ко­рисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їхньої консервації;

6) ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів.

Під час проектування водогосподарських та інших об’єктів по­винна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуа­тації цих об’єктів - вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

1) залуження та створення лісонасаджень на прибережних за­хисних смугах, схилах, балках та ярах;

2) будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земля­них валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

3) спорудження дренажу;

4) закріплення берегів тощо.

Тестові завдання

1. Забір води для протипожежних потреб здійснюється з будь-яких вод­них об'єктів:

а) без дозволу на спеціальне водокористування, але в кількості, при якій не порушується водний режим об'єктів та забезпечується збере­ження водних живих ресурсів;

б) без дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі;

в) у разі проведення екологічної експертизи водного об'єкта;

г) у кількості, необхідній для ліквідації пожежі виключно спеціалізова­ними підрозділами пожежної охорони чи аварійно-рятувальної служби;

д) за наявності дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необ­хідній для ліквідації пожежі.

2. Забороняється введення в дію водозабірних споруд:

а) без проведення екологічного аудиту запланованої діяльності;

б) без повідомлення в Інтернеті;

в) без екологічного страхування їх діяльності;

г) без проведення екологічного аудиту;

д) без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затвер­джених проектів зон санітарної охорони водозаборів.

Практичні завдання

1. У результаті виходу з ладу високонапірних насосів на тери­торії Київської напірної станції ВО «Київводоканал» стався скид 1200 куб. м міських каналізаційних стічних вод в р. Либідь, а по­тім і в р. Дніпро. Неочищені стічні води, крім запаху, містили хлориди, сульфати, нітрати, цинк, нафтопродукти, фекалії та бруд. Це спричинило також забруднення території навколо напір­ної станції, відкритих водойм, в яких почала гинути риба та інші прісноводні тварини.

У ході розслідування з'ясувалось, що аварія трапилась вна­слідок переповнення Правобережного розвантажувального ко­лектора та виливу стічних вод через камеру № 12 на поверхню. До того ж не було вжито запобіжних заходів щодо захисту цо­коля будівлі насосної станції від проникнення вод у середину насосної станції.

За висновком комплексної еколого-санітарно-медичної екс­пертизи навколишньому природному середовищу (водним, риб­ним, земельним ресурсам) було нанесено шкоду у розмірі 48 550 200 грн.

Природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду з позовом до Державного комунального об’єднання водо­провідно-каналізаційного господарства «Київводоканал». У судо­вому засіданні представник відповідача пояснив, що аварія ста­лася без вини працівників підприємства, а через недостатнє фі­нансування, застарілість обладнання.

Визначте правовідносини, що склалися. Яким повинно бути рішення господарського суду?

2. Під час заправки паливом судна в порту м. Маріуполь палив­ний шланг зіскочив з горловини бака для палива й воно почало виливатися в море. Вахтовий матрос Супруненко, який повинен був стежити за процесом заправки, через неуважність, помітив це лише через 15 хвилин. За цей час в море вилилося 8 т солярки. Ділянка берегу довжиною у 3,7 км, на якій розташовано піонер­ський табір, будинок відпочинку, міський пляж, стала непридат­ною для використання протягом сезону. На площі 8 тис. кв. м за­гинуло венусів 3 тис. шт., змієхвосток і голотурій по 7 тис. шт., морських трав 15 тис. кг.

Другий варіант. Теж саме забруднення моря сталося через те, що заходи для своєчасного ремонту паливного трубопроводу, який проходив берегом, не вживалися.

Розгляньте обидва варіанти. Дайте правовий аналіз ситуації.

3. Громадянин Кістов працював шофером і на закріпленому за ним автомобілі перевозив аміачну воду від залізничної стан­ції на поля сільськогосподарського підприємства. В одному із рейсів він злив у малу річку з цистерни приблизно 200 л аміач­ної води, через що сталося забруднення малої річки та масова загибель риби.

Дайте правову оцінку ситуації. Визначте правові заходи щодо охорони малих річок. До якої відповідальності слід притягнути винну особу?

4. Щоб ліквідувати болотисту місцевість на луках, розширити посіви кормових культур та більш раціонально використовувати землі за рахунок коштів трьох сільськогосподарських кооперати­вів, що розташовані на цій території, за договором та відповідно до проекту НДІ «Гіпроводгоспу» було проведено меліоративні роботи, в результаті чого русло р. Сула було «спрямлено» шля­хом прокладання шести штучних каналів. Річка потекла від цього швидше та незабаром повністю обміліла і пересохла. Через недостатню кількість вологи в минулому заболочені угіддя втра­тили рослинний шар, землі вкрилися плішинами, зникнув тва­ринний світ. Місцеві господарства залишилися без кормових сі­ножатей.

У чому полягає економічна та екологічна шкода, що виникла в результаті проведення вказаних робіт? Вирішіть питання щодо відшкодування шкоди з урахуванням екологічного ризику.