§ 9. Участь України у міжнародно-правовому співробітництві у галузі охорони вод

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони навколишнього природного середовища і водних об’єк­тів на державному і громадському рівнях відповідно до законо­давства України та міжнародного права.

Слід також зазначити, що ст. 112 ВК України визначено: якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встанов­лено інші норми, ніж ті, що передбачено водним законодавством України, то застосовуються норми міжнародного договору.

Україна здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення між­народного співробітництва у галузі охорони вод з іншими держа­вами, а також у рамках природоохоронної діяльності ООН та ор­ганізацій, що входять до її системи, інших урядових і неурядових міжнародних організацій.

Європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція, а також реалізація активної багатосторонньої зовнішньої політики в рам­ках універсальних та регіональних міжнародних організацій є одними із зовнішньополітичних пріоритетів України.

Європейська інтеграція - ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зу­силь України з метою наближення до ЄС та створення необхід­них передумов для вступу до ЄС у майбутньому.

Євроатлантична інтеграція - участь у створенні євроатланти­чного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО з метою захисту інтересів України у безпеці. Реалізація цієї мети повинна бути досягнута через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема, Плану дій та щорічних Цільо­вих планів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Україна також має на меті регіональне лідерство та просування у регіоні європейських цінностей^[133].

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати весь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з країнами-партнерами, досягти і підтримувати добрі відносини з країнами-сусідами в атмо­сфері поваги до їх суверенітету та територіальної цілісності.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля здійс­нюється на міждержавному рівні на основі міжнародних догово­рів України, укладених у письмовій формі з іноземною державою або з іншим суб’єктом міжнародного права, що регулюються міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах і незале­жно від його конкретного найменування (договір, угода, конвен­ція, пакт, протокол тощо)^[134]. Міжнародні договори України укла­даються:

1) Президентом України або за його дорученням - від імені України;

2) КМ України або за його дорученням - від імені Уряду України;

3) міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів.

Від імені України укладаються міжнародні договори, що сто­суються державних кордонів, розмежування виключної (морсь­кої) економічної зони і континентального шельфу України, вико­ристання території, природних ресурсів України.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною части­ною якого є текст міжнародного договору. Інколи ці два документи допускають неточності і неузгоджені між собою. Так, ЗУ «Про ра­тифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадсь­кості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з пи­тань, що стосуються довкілля»^[135], вказує, що ВР України постановляє вищенаведену Конвенцію, підписану від імені України 25 червня 1998 р. у м. Орхус (Данія), ратифікувати. У самому тексті Конвенції зазначено, що вона підписана в м. Оргусі (Данія)^[136].

Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавст­ва і застосовуються у порядку, передбаченому для норм націона­льного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавст­ва України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 2. ст. 9 КУ^[137] укладення міжнародних дого­ворів, які суперечать КУ, можливе лише після внесення відповід­них змін до КУ.

У п. 4 Постанови Пленуму ВС України «Про застосування КУ при здійсненні правосуддя»^[138] наголошено, виходячи з наведеної вище статті КУ, на тому, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національно­го законодавства України, і суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнарод­ний договір. Водночас міжнародні договори застосовуються, як­що вони не суперечать КУ.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища Україна здійснює на трьох рівнях: світо­вому (глобальному); європейському (виокремлюючи ЄС^[139] і Схід­ну Європу) та регіональному. Це країни СНД (Співдружність Не­залежних Держав)^[140] та СЄКЦА (Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії)^[141].

Слід зазначити таке щодо співробітництва на європейському рівні з ЄС. Так, ЗУ «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС»^[142] визначає меха­нізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенсь­кому та Мадридському критеріям набуття членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповід­них інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефектив­ного правотворення та правозастосування.

Метою адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досягнення відповідності правової системи України acquis Communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законо­давства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до ЄС, що, в свою чергу, є пріоритет­ним напрямом української зовнішньої політики. Невід’ємною ча­стиною Програми є Перелік актів законодавства України та acquis ЄС у пріоритетних сферах адаптації, в тому числі й охоро­ни навколишнього природного середовища.

Створення зони вільної торгівлі з ЄС вимагатиме адаптації законодавства України до acquis Communautaire. Тому нова угода про асоціацію з ЄС передбачатиме додатки з переліками актів ЄС, що їх Україна впроваджуватиме у свою правову систему. В практичній площині адаптація означає більш високі стандарти екологічної безпеки, створення механізмів стимулювання розви­тку альтернативних джерел енергії та енергоефективності, необ­хідність створення більш прозорого та зрозумілого екологічного законодавства.

Acquis Communautaire є сталим виразом, який в перекладі з французької означає «спільне надбання» або «спільний доробок». У широкому розумінні «спільне надбання» ЄС - це досягнутий рівень інтеграції країн-членів^[143].

Кожен законопроект, внесений до ВР України, протягом семи днів надсилається до Комітету ВР України з питань Європейської інтеграції для визначення належності законопроекту за предме­том правового регулювання до сфер, правовідносини в яких ре­гулюються правом ЄС.

Проекти законів України та інших нормативно-правових ак­тів, які за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом ЄС, в обов’язковому порядку проходять експертизу на відповідність acquis communautaire.

Нормативно-правові акти, які суперечать acquis Communautaire, можуть прийматися лише за наявності достатнього обґрунтуван­ня необхідності прийняття такого акта і на чітко визначений у самому акті строк^[144].

В Україні затверджено Порядок перекладу актів acquis Communautaire на українську мову^[145]. Він визначає механізм пе­рекладу актів acquis communautaire на українську мову, надання їм статусу офіційного та оприлюднення з метою забезпечення ві­льного доступу до них учасників адаптації законодавства. Пере­клад акта acquis communautaire, що отримав статус офіційного, передається до інформаційно-аналітичного відділу Департамен­ту, який розміщує електронний примірник цього перекладу в Електронній системі документації з питань адаптації законодав­ства України до законодавства ЄС (eurodocs.sdla.gov.ua).

Процес адаптації законодавства сприяє більш ефективному державному регулюванню та екологічній політиці, прозорості влади, кращому захисту екологічних прав громадян, розвитку демократії та належного врядування. Acquis дає різні моделі еколого-правового регулювання, серед яких Україна може обра­ти найоптимальніші для проведення реформ у галузі охорони довкілля.

Україна входить до Співдружності Незалежних Держав (СНД). Це міжнародна міжурядова організація субрегіонального характеру, до якої входить більшість держав колишнього СРСР. Створення Співдружності пов’язане з підписанням та ратифіка­цією Угоди про створення СНД^[146] і Протоколу до неї, а також прийняттям Алматинської декларації^[147]. Надалі було прийнято Статут СНД^[148].

Відповідно до Положення про розробку модельних законо­давчих актів та рекомендацій Міжпарламентської Асамблеї держав - учасниць СНД^[149], яке визначає умови прийняття Між­парламентської Асамблеї держав - учасниць СНД до розробки проектів модельних законодавчих актів та рекомендацій Між­парламентської Асамблеї, порядок організації та здійснення за- конопроектної діяльності, а також виконання вимог до оформ­лення її результатів.

Пропозиції з розробки модельних законодавчих актів та реко­мендацій, їх проекти, а також ті, що приймаються Міжпар­ламентською Асамблеєю модельні законодавчі акти та рекомен­дації, повинні відповідати цілям зближення (уніфікації) законо­давства держав - учасниць СНД.

Таким чином, у рамках СНД існує модельна законотворчість - діяльність Міжпарламентської Асамблеї з розробки, прийняття та оприлюднення модельних законодавчих актів, що відповідають цілям зближення (уніфікації) законодавства держав - учасниць Міжпарламентської Асамблеї та завданням інтеграційного роз­витку СНД.

Під модельним законодавчим актом СНД слід розуміти законо­давчий акт рекомендаційного характеру, прийнятий Міжпарламент­ською Асамблеєю у встановленому порядку, у цілях формування та здійснення узгодженої законодавчої діяльності держав - учасниць Міжпарламентської Асамблеї з питань, що становлять спільний ін­терес, приведення законодавства держав - учасниць СНД відповід­но до міжнародних угод, що підписані в рамках СНД, та інших між­народних договорів, участь в яких держав - учасниць СНД є дуже бажаною для досягнення загальних цілей.

До модельного законодавчого акта СНД відноситься Модель­ний Водний кодекс^[150]. Його слід розглядати як систематизований законодавчий акт рекомендаційного характеру, прийнятий Між­парламентською Асамблеєю з ціллю зближення правового регу­лювання однорідних сфер суспільних відносин у країнах СНД.

Усі модельні законодавчі акти направляються до парламентів країн - учасниць Міжпарламентської Асамблеї. Надалі парла­менти цих країн вживають заходи щодо регламентації процедур розгляду таких актів, що надійшли до них, у комітетах (комісіях) парламентів держав - учасниць Міжпарламентської Асамблеї та використання у нормотворчому процесі.

Україна здійснює міжнародне співробітництво з охорони спе­ціальних природних об’єктів, у тому числі і Світового океану; природних ресурсів Антарктики та інших^[151].

У міжнародному співробітництві у сфері охорони довкілля диференціюють і виокремлюють охорону вод^[152].

Об’єктом міжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє природне середовище, що перебуває під національ­ною юрисдикцією, а міжнародно-правовий природний простір, що оточує загальне природне середовище Землі, глобальна еко­логічна рівновага.

Міжнародна правова охорона навколишнього природного се­редовища ґрунтується на певних принципах, вироблених спіль­ними зусиллями держав, міжнародних організацій і конференцій. Вони сформульовані в окремих рішеннях міжнародних організа­цій, документах конференцій, а також обов’язково викладені в національному законодавстві. В узагальненому вигляді до цих принципів належать: пріоритетність екологічних прав людини; суверенні права держави на природні ресурси в межах її тери­торії; вільний обмін міжнародною екологічною інформацією; взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (екологіч­них катастрофах тощо); неприпустимість екологічного благопо­луччя однієї держави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.^[153].

Співробітництво в галузі охорони довкілля здійснюється на міжурядовому рівні або на рівні міністерств, відомств.

В останнє десятиліття підписано низку угод про співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціональ­ного використання природних ресурсів між Мінприроди України та спорідненими міністерствами Болгарії^[154] і Монголії^[155]. Існують поді­бні угоди Мінприроди України з іншими закордонними міністерст­вами - Міністерством нафти і мінеральних ресурсів Сирійської Араб­ської Республіки^[156], Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія^[157], Міжміністерським комітетом ядерної безпеки Французької Республіки^[158].

Тестові завдання

1. Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встанов­лено інші норми, ніж ті, що передбачені водним законодавством Украї­ни, то застосовуються:

а) норми національного права;

б) норми міжнародного договору;

в) норми національного права чи міжнародного договору залежно від часу їх прийняття;

г) норми відповідної Директиви ЄС;

д) принципи водного права.

2. Україна не бере участі у міжнародному співробітництві у галузі охо­рони навколишнього природного середовища і водних об'єктів на такому рівні:

а) державному;

б) громадському;

в) державному і громадському;

г) аматорському;

д) корпоративному.

3. Міжнародні договори України щодо охорони вод від імені України укладаються:

а) Президентом України;

б) КМ України;

в) міністерствами;

г) центральними органами виконавчої влади;

д) Верховною Радою України.

4. Нормативно-правові акти в Україні, які суперечать acquis communautaire:

а) не можуть прийматися в жодному разі;

б) можуть прийматися тільки Верховною Радою України;

в) не можуть прийматися, якщо це стосується транскордонних річок;

г) не можуть прийматися, якщо це стосується охорони та використання водних об'єктів;

д) можуть прийматися лише за наявності достатнього обґрунтування необ­хідності прийняття такого акта і на чітко визначений у самому акті строк.