Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів

1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігіє­нічної безпеки громадян шляхом прийняття відповід­них нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допус­тимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

2. У галузі охорони земель та відтворення родю­чості ґрунтів встановлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь;

б) якісного стану ґрунтів;

в) гранично допустимого забруднення грунтів;

г) показники деградації земель та ґрунтів.

3. Нормативні документи із стандартизації в га­лузі охорони земель та відтворення родючості ґрун­тів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такої статті не було в попередній редакції Земель­ного кодексу. її поява підкреслює необхідність, як це робиться у розвинутих країнах світу, активного розвит­ку заходів із стандартизації і нормування в галузі охорони земель України. Останні розглядаються як дієвий механізм реалізації природоохоронної страте­гії держави.

Основна мета стандартизації і нормування — забез­печити повноцінне функціонування ґрунтів, їх продук­тивні та екологічні якості, санітарно-гігіенічну безпе-

436

КУ громадян, унеможливити надмірне сільськогосподар­ське освоєння, хімічне й фізичне навантаження.

Кодекс передбачає встановлення 4-х груп нормати­вів:

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліма­тичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі — 80-90%, це положення має виключ­не значення. Мова йде перш за все про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, привносить у агроладшафт елементи розбалансовано-сті та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту.

. б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які зна­ходяться в обробітку й використовуються для вирощу­вання сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя — водою й поживними речовинами перш за все. До того ж дуже важливо, щоб кореневмі­сний шар ґрунту мав достатній об\'єм для розвитку коренів і не утримував забруднюючих речовин і ток­синів у надмірних кількостях.

Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету — загального чи спеціального. У останньому випадку бал бонітету означає відносну придатність ґру-

437

нтів до вирощування тієї чи іншої сільськогосподар­ської культури. Наприклад, чорноземи Лівобережного Лісостепу мають найвищі бали відносно соняшнику й озимої пшениці, дещо нижчі — цукрових буряків, ще нижчі — картоплі. Відповідно до цього оцінюється якість цих ґрунтів. Показники якості ґрунтів викори­стовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. Показники яко­сті грунтів так само важливі для земель несільського­сподарського призначення — під лісами, населеними пунктами тощо. У ринкових умовах, де земля є об\'єк­том купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте.

Сьогодні в Україні є чинними, затверджені Кабіне­том Міністрів, нормативи якості ґрунтів, а також гро­шова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. За­бруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіону­кліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпе­ку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, біля 20 % тери­торії України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Тому, як правило, навколо великих індустріальних комплексів, підприємств хімічної і металургійної промисловості забруднення ґрунтів вище, а з віддаленням від них ґрун­ти стають чистішими. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонко-дисперсної частини. Тому важкосуглинкові чорнозем­ні ґрунти здатні переводити елементи-забруднювачі в нерухомі сполуки й тому наслідки від забруднення на них значно менш згубні для довкілля, ніж на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах. Строкатість промисло­вих викидів і ґрунтового покриву обумовлюють дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни — від майже абсолютно чистих заповідних земель до те­риторій, непридатних для життя і будь-якого викорис­

438

тання. Строкатість забруднення потребує налагоджен­ня ретельного контролю вмісту забруднювачів у Грун­тах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверх­невих і підґрунтових водах. На жаль, державної про­грами моніторингу ґрунтів в Україні немає, за доручен­ням Кабінету Міністрів контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану*,

г) показників деградації земель та грунтів* Ще за часів В.В. Докучаєва, в кінці XIX століття, було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання зда­тні деградувати. Основні причини деградації ґрунтів — надмірна розораність, дефіцит органічних і мінераль­них добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісо­меліоративними заходами й невисока якість техноло­гій використання ґрунтів.

Стандартизація і нормування у галузі охорони зе­мель та відтворення родючості ґрунтів — відносно новий напрямок у землекористуванні. Стандартів і нормативів до цього часу було дуже мало. їх перелік треба значно розширити. Потрібна державна підтрим­ка для їх розробки й, головне, механізми державного контролю виконання цієї роботи. Тоді унікальний ґрунтовий покрив, який має Україна, не тільки буде збережений для прийдешніх поколінь, а й примножить свої позитивні характеристики.

439