Державне регулювання у сфері охорони земель

здійснюється відповідно до Закону України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року № 962-ІУ [4.1], який визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціональ­ного використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Охорона земель - система правових, організаційних, економіч­них та інших заходів із забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Заходи спрямовуються на:

• раціональне використання земель;

• запобігання необґрунтованому вилученню земель сільсько­господарського і лісогосподарського призначення;

• захист від шкідливого антропогенного впливу;

• відтворення і підвищення родючості ґрунтів;

• підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення;

• забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель полягає в:

• обґрунтуванні і забезпеченні досягнення раціонального землекористування;

• захисті сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

• захисті земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

• збереженні природних водно-болотних угідь;

• попередженні погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

• консервації деградованих і малопродуктивних сільсько­господарських угідь.

Основними принципами державної політики у сфері охорони земель є:

• забезпечення охорони земель як основного національного багатства народу;

• пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва;

• відшкодування збитків, заподіяних порушенням законо­давства про охорону земель;

• нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;

• поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;

• публічність у вирішенні питань охорони земель, викорис­танні бюджетних коштів.

Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони земель шляхом:

• надання податкових і кредитних пільг особам, які здійсню­ють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;

• звільнення землевласників (користувачів) від плати за землю, на якій виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації та інші роботи щодо охорони земель відповідно до документації із землеустрою;

• компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;

• застосування прискореної амортизації основних засобів земле- і природоохоронного призначення.