Міжнародні договори ЄС у сфері охорони навколишнього середовища
Міжнародні договори це особлива група джерел європейського права. У міжнародних договорах закріплено зобов’язання, Європейського Союзу на міжнародній арені.
Міжнародні договори ЄС є джерелами норм одночасно двох правових систем: міжнародного (публічного) — з одного боку, права Європейського і Союзу — з іншого.
Як джерело міжнарод- них прав і обов’язків, вони об’єднують не лише ЄС загалом, а й кожну державу ЄС.У сфері охорони довкілля, оскільки в цій сфері компетенція є змішаною, переважають міжнародно-правові документи змішаного характеру, підписані одночасно від імені ЄС та всіх держав- членів.
Специфіка міжнародних договорів, підписаних ЄС та державами-членами, полягає в тому, що вони не мають суперечити установчим договорам.
Міжнародне право з охорони навколишнього середовища, зокрема міжнародно-правові акти, чинні у сфері охорони довкілля, справляє значний вплив на діяльність Європейського Союзу, і передусім на нормотворчу, яка стосується питань охорони довкілля.
Першими міжнародно-правовими документами, які підписав Європейський Союз, були Міжнародна конференція про охорону Середземного моря від забруднення (1976 рік), Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (1979 рік) на Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (1979 рік).
Зараз Європейський Союз є стороною близько 45 міжнародно-правових актів (міжнародних конвенцій та угод і протоколів до них) у сфері охорони довкілля. Ці міжнародно-правові документи стосуються як охорони довкілля конкретного регіону (наприклад, конвенції про охорону Рейну, Дунаю, Одеру від забруднення, Альпійська Конвенція тощо), так і глобальних екологічних проблем (зокрема Рамкова Конвенція про зміну клімату, Конвенція про охорону біологічного розмаїття, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті).
15.5.