<<
>>

Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств

Проведене дослідження питань адміністративно-правового

регулювання у сфері діяльності державних комерційних і казенних підприємств засвідчує важливу роль таких суб’єктів господарювання у забезпеченні державних і суспільних інтересів.

Водночас, непрозорість та малоефективні підходи в управлінні перешкоджають їхньому повноцінному функціонуванню в Україні.

У зв’язку із цим за офіційними даними Кабінету Міністрів України станом на кінець 2016 року виникли значні проблеми розвитку державного підприємництва, зокрема: зниження рівня інноваційної активності суб’єктів господарювання; низький рівень задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції вітчизняного виробництва; висока енергоємність виробництва та споживання енергоресурсів, значна частка яких імпортується в Україну; відсутність зв’язку між наукою та виробництвом; істотне відставання України в сфері використання інформаційних технологій; зменшення частки високотехнологічних виробництв, що призводить до скорочення попиту на власні науково-дослідні та прикладні розробки [196].

Вказані питання неможливо вирішити лише шляхом удосконаленням чинного законодавства, а насамперед слід розробити і впровадити в життя середньострокові концептуальні засади розвитку державного регулювання у сфері діяльності державних підприємств у нашій державі. Отже, розвиваючи положення Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, схваленої указом Президента України від 03.09.2007 № 816/2007 [197] пропонуємо розробити Програму розвитку адміністративно -правового регулювання у сфері державного підприємництва на період до 2020 року.

Пріоритетними напрямами вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері державного підприємництва мають стати:

1) оптимізація системи центральних органів виконавчої влади у сфері регуляторної політики щодо державних підприємств;

2) недопущення неправомірного втручання органів публічної влади у діяльність суб’єктів господарювання, а також усунення необгрунтованих підстав для здійснення ними заходів державного контролю;

3) забезпечення прозорості та недопущення корумпованих проявів у діяльності державних регуляторних органів, керівників і посадових осіб державних підприємств;

4) узгодження технічних умов під час здійснення окремих видів господарської діяльності державними суб’єктами господарювання з міжнародними нормами у сфері стандартизації та сертифікації;

5) застосування єдиного підходу до регулювання діяльності державних суб’єктів господарювання, які виробляють товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, незалежно від сфери діяльності;

6) розвиток внутрішнього фінансового контролю в органах державного економічного сектору.

Звернемося до характеристики окремих напрямів, зазначених у Програмі розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного підприємництва на період до 2020 року, які потребують додаткового роз’яснення. Так, оптимізація системи органів державної влади у сфері регуляторної політики щодо державних підприємств, у першу чергу, має стосуватися створення нового центрального органа виконавчої влади - Державної регуляторної службу у сфері державного підприємництва України, підзвітного і підконтрольного Кабінету Міністрів України. З метою організації своєї діяльності ця Служба:

контролюватиме діяльність державних підприємств (установ, організацій), зокрема, забезпечуватиме ефективне і цільове використання бюджетних коштів;

забезпечуватиме здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією на державних підприємствах (установах, організаціях);

здійснюватиме добір кадрів на державні підприємства, в установи та організації, формуватиме кадровий резерв на відповідні посади; організовуватиме ведення діловодства та архівне зберігання документів відповідно до встановлених правил;

організовуватиме планово-фінансову роботу на державних

підприємствах (установах, організаціях), здійснюватиме контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечуватиме організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

забезпечуватиме залучення громадян до участі в управлінні державними справами, ефективну взаємодію з інститутами громадянського суспільства, сприятиме здійсненню громадського контролю за її діяльністю.

Державна регуляторна служба у сфері державного підприємництва України для виконання покладених на неї завдань матиме окремі повноваження подібні до Державної аудиторської служби України, а саме [198]:

а) у разі необхідності отримувати в установленому законом порядку від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію та відомості в усній, письмовій та електронній формі;

б) залучати спеціалістів органів публічної влади, підприємств, установ та організацій, вчених, представників інститутів громадянського суспільства до розгляду питань, що належать до її компетенції;

в) брати участь у планових та позапланових заходах із здійснення державного нагляду, які проводяться іншими центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, тощо;

г) брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до її компетенції; скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари.

У зв’язку зі створенням нового центрального органа виконавчої влади та недопущенням дублювання правових норм, слід вилучити відповідні пункти щодо державних підприємств з Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 371.

Боротьба з корупцією завжди була актуальним питанням з моменту здобуття Україною державної незалежності. Водночас євроінтеграційні намагання нашої країни, перебудова політичної та економічної системи за міжнародними вимогами постійно змушує розвивати шляхи подолання цього негативного явища. У запропонованій Програмі розвитку адміністративно - правового регулювання у сфері державного підприємництва на період до 2020 року чільне місце має відводитися здійсненню ефективних організаційних і практичних заходів по боротьбі з корупцією.

Така необхідність зумовлена і новою антикорупційної політикою в Україні, адже у Законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» [199] наголошено, що ще однією сферою з високими ризиками корупції є функціонування державних підприємств. Так, заходи щодо запобігання корупції на суб’єктах господарювання не охоплює велику частину їхніх працівників. Це спричиняє виникнення конфліктів інтересів, непрозорого кадрового добору, що призводить до роботи на одному підприємстві близьких родичів або некомпетентних осіб, ведення власного бізнесу за рахунок ресурсів державного підприємства, тощо. Закупівлі за кошти підприємств виведені за межі прозорих процедур, а політика щодо запобігання корупції фактично не проводиться.

Крім того, діяльність державних підприємств є непрозорою, громадськість не має змоги отримати інформацію про мету та підстави їх утворення, економічний ефект від їх діяльності, надане державою майно та фінансові зобов’язання і результати діяльності цих підприємств. Зазначене призводить до значних збитків у діяльності державного сектору економіки та неефективного управління державним майном.

Так, голова аналітичного Центру розвитку корпоративної соціальної відповідальності М. В. Саприкіна вказує, що є загальна тенденція - рівень прозорості та підзвітності державних підприємств достатньо низький, зокрема, взагалі не оприлюднюються на сайті фінансові звіти останніх [200].

На цій підставі законодавцем окреслено подальші загальні заходи щодо запобігання і боротьби з корупцією, у першу чергу, шляхом прийняття та періодичного перегляду антикорупційних програм у центральних органах виконавчої влади та на державних підприємствах; утворити комісії у складі працівників підприємств до повноважень яких мають належати визначення пріоритетів, координація та моніторинг виконання програм, розгляд інформації про підозри в корупції. Крім того, важливим є поширення стандартів запобігання корупції на державні підприємства, зокрема щодо запобігання конфлікту інтересів, етики поведінки, декларування майна, доходів, витрат та зобов’язань фінансового характеру [199].

Аналіз зазначених напрямів щодо протидії корупційним проявам на державних підприємствах (установах, організаціях) дозволяє запропонувати певні зміни і доповнення до чинного законодавства. Так, на виконання вимог п. 6, 8, 10 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» слід узгодити діяльність новостворених центральних органів виконавчої влади у вказаній сфері шляхом затвердження спільним наказом Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції та Державної регуляторної службу у сфері державного підприємництва України «Інструкції про порядок взаємодії спеціальних уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції». Водночас, Національному агентству з питань запобігання корупції необхідно розробити такі нормативно-правові акти як «Положення про порядок складання і перегляд антикорупційних програм у центральних органах виконавчої влади та на державних підприємствах» та «Положення про порядок створення і діяльності комісій із запобігання корупції на державних підприємствах (установах, організаціях)».

Узгодження технічних умов під час здійснення окремих видів господарської діяльності державними суб’єктами господарювання з міжнародними нормами у сфері стандартизації та сертифікації включає в себе, зокрема, необхідність забезпечити приведення чинного законодавства у цій сфері у відповідність із вимогами Світової організації торгівлі та директивами ЄС. Мова йде про передбачення скорочення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, та прискорення переходу від обов’язкової сертифікації продукції до застосування процедури оцінки відповідності, розроблення та впровадження технічних регламентів на основі європейських директив, прискорення гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими (згідно Державної програми стандартизації на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 № 229 [201]).

Необхідним є також створення системи ринкового нагляду, яка має відповідати європейським підходам до контролю безпеки продукції, забезпечувати дотримання балансу у відносинах між державними суб’єктами господарювання та контролюючими органами, ефективно захищати права споживачів на якість і безпечність продукції. Система державного регулювання та контролю безпечності та якості харчових продуктів і продовольчої сировини має бути відокремлена від системи технічного регулювання [201].

Отже, ці та інші законодавчі пропозиції мають бути втілені у вигляді затвердження оновленої Державної програми стандартизації на 2018-2020 роки, а також у внесені змін і доповнень до Законів України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» [202], «Про стандартизацію»; декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» та ін. [203, 204].

На рахунок застосування єдиного підходу до регулювання діяльності державних суб’єктів господарювання, які виробляють товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, незалежно від сфери діяльності слід зауважити наступне. У Концепції вдосконалення державного регулювання природних монополій, схваленої указом Президента України від 27.09.2007 № 921/2007 [205] підкреслено щодо важливості належної організації функціонування природних монополій.

Отже, державне регулювання діяльності державних підприємств - природних монополій не залежно від форм господарської діяльності має відповідати європейським стандартам у зазначеній сфері та здійснюватися шляхом: формування цінової і тарифної політики на ринку, що перебуває у стані природної монополії із застосуванням стимулюючих механізмів, контролю за ціноутворенням у відповідних сферах діяльності; запобігання монополізації та сприяння конкуренції на суміжних ринках; збалансування інтересів державних суб’єктів господарювання, які виробляють товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та споживачів товарів, які виробляються на ринку; забезпечення рівних можливостей доступу до товарів, що виробляються суб’єктами господарювання, які виробляють товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії [205].

З метою узгодження зазначених положень з міжнародними стандартами пропонуємо такі зміни і доповнення до чинного законодавства, зокрема назву ст. 8 Закону України «Про природні монополії» викласти у такому вигляді: «Предмет і методи державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій», а також доповнити її частиною другою такого змісту:

«Органами державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій можуть застосовуватися наступні методи регулювання:

цінове регулювання, здійснюване за допомогою визначення (встановлення) цін (тарифів) або їхнього граничного рівня;

визначення споживачів, що підлягають обов’язковому обслуговуванню, і (чи) встановлення мінімального рівня їхнього забезпечення у разі неможливості задоволення в повному об’ємі потреб в товарі, виробленому (реалізованому) суб’єктом природної монополії, з урахуванням необхідності захисту прав і законних інтересів громадян, забезпечення безпеки держави, охорони природи і культурних цінностей».

Крім того аналіз положень цього законодавчого акта дає підстави констатувати, що у ньому розкрито переважно питання державного регулювання суб’єктів природних монополій. Разом із тим, контрольні функцій в зазначеній сфері фактично відсутні. Отже, вважаємо за доцільне назву Розділу ІІ Закону України «Про природні монополії» змінити на «Державне регулювання і контроль природних монополій», а також п. 2 ст. 4. доповнити абзацом першим такого змісту:

«З метою реалізації ефективної державної політики у сфері діяльності суб’єктів природних монополій органи державного регулювання здійснюють державний контроль за діями, які проводяться за участю або відносно суб’єктів природних монополій, маючих на меті утиск інтересів споживачів товару, відносно яких застосовується регулювання згідно чинного законодавства або стримування економічно виправданого переходу зі стану природної монополії до стану конкурентного ринку».

Як зазначалося у попередніх підрозділах нашого дослідження питання правового регулювання діяльності державних підприємств є на сьогодні невирішеним, має фрагментарний характер, а також в окремих аспектах відповідні нормативно-правові акти між собою неузгоджені. Отже, виникає нагальна потреба у прийняті єдиного спеціалізованого Закону України «Про державні і комунальні унітарні підприємства». Пропонуємо структуру проекту цього законодавчого акта.

Розділ І. Загальні положення (ст. 1. Мета і сфера дії Закону, ст. 2. Законодавство про діяльність унітарного підприємства, ст. 3. Унітарне підприємство, ст. 4. Правосуб’єктність унітарного підприємства, ст. 5. Відповідальність унітарного підприємства).

Розділ ІІ. Утворення та припинення діяльності унітарного підприємства (ст. 6. Утворення унітарного підприємства, ст. 7. Статут унітарного підприємства, ст. 8. Державна реєстрація унітарного підприємства, ст. 9. Найменування унітарного підприємства і його місце знаходження, ст. 10. Філіали та представництва унітарного підприємства, ст. 11 Реорганізація унітарного підприємства, ст. 12. Реструктуризація унітарного підприємства, ст. 13. Ліквідація унітарного підприємства).

Розділ ІІІ. Майно унітарного підприємства (ст. 14. Правовий режим майна унітарного підприємства, ст. 15. Статутний капітал та порядок його формування, ст. 16. Збільшення та зменшення розміру статутного капіталу, ст. 17. Резервні фонди та інші фонди унітарного підприємства, ст. 18. Участь унітарного підприємства в комерційних і некомерційних організаціях, ст. 19. Розпорядження майном державного та комунального унітарного підприємства, ст. 20. Розпорядження майном казенного підприємства, ст. 21. Прибуток унітарного підприємства).

Розділ ІУ. Управління унітарним підприємством (ст. 22. Права власника майна унітарного підприємства, ст. 23. Керівник унітарного підприємства, ст. 24. Відповідальний представник органу управління унітарного підприємства, ст. 25. Відносини унітарного підприємства з фізичними та юридичними особами, ст. 26. Запозичення унітарного підприємства, ст. 27. Відповідальність керівника унітарного підприємства, ст. 28. Здійснення контролю за діяльністю унітарного підприємства, ст. 29. Ведення обліку і звітності. Публічна звітність унітарного підприємства).

Розділ V. Прикінцеві та перехідні положення (ст. 30. Введення у дії Закону, ст. 31. Перехідні положення, ст. 32. Приведення нормативних актів у відповідність до даного Закону).

Окремо звертає на себе увагу питання адміністративної

відповідальності керівників державних підприємств як єдиного органу управління спеціального суб’єкта господарювання. Зазначений аспект адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері є актуальним, потребуючи нагального подальшого законодавчого забезпечення.

Має погодитися із О.М. Охотніковою, що в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закріплена адміністративна відповідальність посадових осіб, але відсутня - керівників державних підприємств, установ, організацій як посадових осіб, що мають спеціальний статус, яка згідно цього нормативно-правового акту ототожнюється із відповідальністю посадових осіб. Дійсно практика доводить, що відповідальність керівника не може стояти на одному рівні з відповідальною діяльністю посадових осіб в зв’язку з тим, що керівникові надано право керувати від імені організації, яку він очолює, представляти організаційні інтереси за її межами - в соціальному середовищі. Маючи досить широкі управлінські повноваження, він одночасно повинен нести підвищену відповідальність щодо службової або посадової особи [206, с. 3].

Більше того, К. А. Малиновська підкреслює, що завдання по забезпеченню ефективного оперативного управління людьми й майном вимагає наділення керівників значним обсягом повноважень. Опрацювання механізмів, що дозволяють запобігти порушенням і зловживання з їхнього боку - нагальна потреба сьогодення. З одного боку, підвищення ступеня юридичної відповідальності виступає певною гарантією від перевищення повноважень, якими наділені ці особи; з другого - всі елементи правового статусу керівника повинні бути збалансовані [207].

Розвиваючи цю тезу автор підсумовує, що правовий статус керівника державного підприємства характеризують такі особливості: керівник наділяється правом встановлювати локальні норми права, що регламентують відносини між адміністративним апаратом і працівниками даного підприємства при виконанні ними трудових обов’язків, тобто правом на нормотворчість у межах своєї компетенції організатора виробництва, заснованого на спільній праці і в межах підприємства, яким він керує; керівнику надано цілий комплекс матеріальних і процесуальних повноважень щодо організації і управління спільною працею працівників. Він має право затверджувати штати, видавати накази та розпорядження, давати вказівки, що є обов’язковими для виконання всіма працівниками підприємства; керівник підприємства має сукупність повноважень щодо забезпечення дисципліни праці і правил внутрішнього трудового розпорядку на ввіреному йому підприємстві. Також вправі застосовувати заходи заохочення та заходи дисциплінарного впливу до працівників, а також притягати їх до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству [207, с. 359-360].

З урахуванням вищевикладеного та на підставі пп. 6, 7 ст. 73 ГК України констатуємо, що органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. На законодавчому рівні можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену юридичну відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

Адміністративна відповідальність керівників державних підприємств врегульована ГК України, ЦК України, КУпАП, Кодексом законів про працю України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про запобігання корупції» та інші нормативно-правові акти. Зокрема господарським і цивільним законодавством визначено загальні підстави такої відповідальності, прикладом, пп. 4, 5 ГК України визначено, що у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов\'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, у разі навмисного недотримання зазначених прав або невиконання обов’язків, якщо у таких діях містяться ознаки адміністративного проступку, керівник державного підприємства може бути притягнутий до адміністративної відповідальності. Окрім того, згідно зі ст. 265 Кодексу законів про працю України головний представник суб’єкта господарювання державної форми власності, винний у порушенні законодавства про працю, також несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Особливістю правового статусу керівника державного підприємства є те, що він виконує функції розпорядника бюджетних коштів. На нього поширюється дія Бюджетного кодексу України в частині адміністративної та інших видів юридичної відповідальності. Так, згідно ст. 121 цього Кодексу посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом. Порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь [85].

До порушень бюджетного законодавства підноситься включення недостовірних даних до бюджетних запитів, що призвело до затвердження необгрунтованих бюджетних призначень або необгрунтованих бюджетних асигнувань; порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати; здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов’язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні витрат державного бюджету у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 16412 «Порушення бюджетного законодавства» КУпАП) [85; 208].

У ст. 123 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники органів, здійснюючі казначейське обслуговування бюджетних коштів, несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними порушення бюджетного законодавства та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів, встановлених цим Кодексом.

За чинним законодавством керівники державних підприємств прирівнюються до осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов’язків. Вони можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення. Статтями 61-64 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що керівник, посадові та службові особи юридичних осіб, інші особи, які виконують роботу та перебувають з юридичними особами у трудових відносинах, зобов’язані:

не вчиняти та не брати участі у вчиненні корупційних правопорушень, пов’язаних з діяльністю юридичної особи;

утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної особи;

невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язаного з діяльністю юридичної особи;

невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень іншими працівниками юридичної особи або іншими особами;

невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

У разі вчинення корупційного правопорушення до керівника підприємства можуть бути застосовані штрафні та інші санкції передбачені Главою 13-А КУпАП. Водночас згідно ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

При закритті провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням.

Не зважаючи на вищевикладене, основним законодавчим актом, що врегульовує питання адміністративної відповідальності керівників державних підприємств з різних напрямів господарської діяльності є КУпАП (насамперед, Глава 12 Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності», Глава 13 «Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації»). Законодавчим актом визначено підстави та процедуру здійснення розгляду та ухвалення рішень в адміністративно-деліктних справах.

В окремих положеннях КУпАП опосередковано спеціальним суб’єктом адміністративного правопорушення визначено керівників підприємств. Так, відповідно до ст.ст. 1661-1664 КУпАП вказані особи можуть бути притягнуті у певній мірі до адміністративної відповідальності за наступні проступки:

1) неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням - тягне за собою накладення штрафу у розмірі до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) ухилення від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи несвоєчасне виконання їх рішень - тягне за собою накладення штрафу у розмірі до 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) укладення угод, спрямованих на встановлення монопольних цін або тарифів, знижок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців - тягне за собою накладення штрафу на у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку тощо - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В урахуванням вищевикладеного, підтримуємо позицію проекту Закону України «Про внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення», на рахунок того, що у ст. 1663, 1665 та 1668 КУпАП законодавець не визначає конкретно суб’єкта адміністративного правопорушення. Також у ст. 1669 КУпАП до посадових осіб слід віднести керівника, оскільки останній у цьому випадку звільняється від

відповідальності, яку він повинен нести як за свою управлінську діяльність, так і за діяльність своїх підлеглих, а також саме керівник підприємства повинен забезпечити необхідні правові, фінансові можливості та створити відповідні заходи у боротьбі з відмиванням коштів [209].

Акцентуємо, що крім змішування понять «керівника» та «посадової особи» державного підприємства в санкціях аналізованих норм, викликає зауваження розміри штрафів, які є відносно невисокими (6-15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), що не відповідає вимогам ефективності застосування адміністративно-правових заходів органами публічної влади. Окрім того, накладення навіть значних штрафних санкцій не забезпечить у мовній мірі належне функціонування системи державного господарювання. Так, неправомірні діяння з боку керівників окремих державних підприємств можуть негативно вплинути на забезпечення низки державних і суспільних інтересів, цілісність обороздатності країни, сфери охорони здоров’я, екологічної ситуації тощо.

Поряд із державними підприємствами на місцевому рівні надзвичайно важливу роль відіграє належне управління комунальними суб’єктами господарювання, функціонування яких направлене на виробничу, науково - дослідну та комерційну діяльність з метою забезпечення сталого життєзабезпечення територіальних громад. Отже, на сьогодні нагальним є своєчасне та співрозмірне завданій шкоді інтересам суб’єктів

господарювання накладення адміністративних стягнень на керівників державних і комунальних унітарних підприємств.

З метою недопущення подальшої професійної діяльності відстороненої від посади особи та врегулювання відповідної правової прогалини необхідно доповнити КУпАП ст. 16624 «Здійснення особою, яка позбавлена такого права, управління державним унітарним підприємством» такого змісту:

«1. Здійснення особою, яка позбавлена такого права, управління державним унітарним підприємством, -

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Укладання з особою, яка позбавлена такого права, договору (контракту) на управління державним унітарним підприємством, а також незастосування наслідків припинення її діяльності -

тягне за собою накладення штрафу на посадову особу органу виконавчої влади від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Відсторонення від посади слід застосовувати до керівників державних підприємств за повторне правопорушення, передбачене такими положеннями КУпАП: ст. 41 «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці», ст. 1661 «Зловживання монопольним становищем на ринку», ст. 1662

«Неправомірні угоди між підприємцями», ст. 1664 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень», ст. 1666 «Порушення порядку припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця», ст. 1669 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», ст. 16616 «Незаконні дії у разі банкрутства», ст. 16617 «Фіктивне банкрутство», ст. 16618 «Примушування до

антиконкурентних узгоджених дій».

Слід також доповнити КУпАП ст. 16625 «Неналежне управління державним унітарним підприємством» такого змісту:

Неналежне управління державним унітарним підприємством, тобто використання повноважень по управлінню юридичною особою всупереч її законним інтересам і (або) законним інтересам засновника, зменшення власного капіталу організації, що спричинило, і (або) виникнення значних збитків

- тягне за собою накладення штрафу на керівника та посадових осіб підприємства від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

З урахуванням того, що питання додаткового врегулювання адміністративної відповідальності керівників державних підприємств потребує суттєвих змін і доповнень чинного законодавства, слід прийняти Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо адміністративної відповідальності керівників державних і комунальних підприємств)». Пропонуємо структуру проекту цього нормативно-правового акта із включенням таких положень:

1) доповнити КУпАП такими статтями: ст. 16624 «Здійснення особою, яка позбавлена такого права, управління державним унітарним підприємством», ст. 16625 «Неналежне управління державним унітарним підприємством»;

3) внести зміни до санкцій окремих статей КУпАП (ст. 41, ст. 1661, ст. 1662, ст. 1664, ст. 1666, ст. 1669, ст. 16616, ст. 16617, ст. 16618), а саме: а) чітко визначити коло суб’єктів адміністративних проступків: «керівники і посадові особи підприємств (установ, організацій)»; б) підвищити штрафні санкції у межах від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із врахуванням розмірів суспільної шкідливості спричиненої вчиненням окремо взятого адміністративного правопорушення; в) за вчинення рецидивного проступку передбачити адміністративне стягнення у вигляді відсторонення від посади керівників державних і комунальних підприємств.

Аналіз питань щодо перспективи розвитку адміністративно -правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, слід розробити Програму розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного підприємництва на період до 2020 року, у якій закріпити основні пріоритетні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері державного підприємництва. Крім того, прийнятий Закон України «Про державні та комунальні унітарні підприємства».

По-друге, створення нового центрального органа виконавчої влади - Державної регуляторної службу у сфері державного підприємництва України сприятиме підвищенню рівня контролю за діяльність державних підприємств, зокрема щодо ефективності й цільового використання бюджетних коштів; забезпеченню здійснення заходів по запобіганню корупції на державних суб’єктах господарювання та ін.

По-третє, посилення боротьби з проявами корупційних діянь на державних підприємствах зумовлює посилення співпраці компетентних органів виконавчої влади у вказаній сфері шляхом затвердження «Інструкції про порядок взаємодії спеціальних уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції». Крім того, Національному агентству з питань запобігання корупції слід розробити «Положення про порядок складання і перегляд

антикорупційних програм у центральних органах виконавчої влади та на державних підприємствах» та «Положення про порядок створення і діяльності комісій із запобігання корупції на державних підприємствах (установах, організаціях)».

По-четверте, з метою узгодження з міжнародними стандартами норм чинного законодавства щодо ефективного державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій слід внести зміни і доповнення до Закону України «Про природні монополії» (назву ст. 8 викласти у такому вигляді: «Предмет і методи державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій», а також доповнити її частиною другою; назву Розділу ІІ змінити на «Державне регулювання і контроль природних монополій», а також п. 2 ст. 4. доповнити абзацом першим).

По-п’яте, належне врегулювання адміністративної відповідальності керівників унітарних підприємств потребує суттєвих змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо адміністративної відповідальності керівників державних підприємств)».

<< | >>
Источник: ТИТАРЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств:

  1. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  2. Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби
  3. Державні закупівлі лікарських засобів та медичних виробів як предмет господарсько-правового регулювання
  4. Генеза розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  5. Правове регулювання діяльності державних підприємств
  6. Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  7. Реалізація основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  8. Система та повноваження суб’єктів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  9. 3.1. Пріоритети запозичення зарубіжного досвіду адміністративно- правового регулювання діяльності державних підприємств
  10. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств
  11. Система та повноваження суб’єктів адміністративно- правового забезпечення діяльності закладів освіти
  12. 3.2. Класифікація адміністративного розсуду
  13. 3.2. Концептуальні засади систематизації сучасного законодавства про адміністративну відповідальність
  14. 1.1 Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  15. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  16. 3.1. Організація процесу формування передумов функціонування адміністративно-правового режиму детінізації відносин у сфері погашення податкового боргу
  17. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -