Загальні засади правового регулювання відносин у сфері стра­хування встановлені Законом України «Про страхування» від 07.03.96 (далі — Закон), гл. 67 «Страхування» Цивільного кодек­су України (далі — ЦК), а також гл. 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» Господарського кодексу України (далі — ГК).

Відповідно до ст. 1 Закону страхування — це вид цивільно- правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним зако­нодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шля­хом сплати фізичними особами та юридичними особами страхо­вих платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст.

Крім того, ст. 333 ГК визначає страхування як діяльність, спрямовану на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб’єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Відповідна гл. 67 ЦК, незважаючи на назву «Страхування», не містить визначення страхування.

У ст. 4 Закону одночасно визначено і предмет договору стра­хування, і види страхування. Так, відповідно до даної статті предметом договору страхування можуть бути майнові інтере­си, що не суперечать закону і пов’язані: 1) з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страху­вання); 2) з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном (майнове страхування); 3) з відшкодуванням страхувальни­ком заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Крім того, у Законі містяться визначення співстрахування, пе­рестрахування і взаємного страхування.

Співстрахування передбачає можливість страхування пред­мета договору страхування за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахуван­ня).

Перестрахування — страхування одним страховиком (цеден­том, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальни­ком у іншого страховика (перестраховика) — резидента або не­резидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований (ст. 12 Закону).

Взаємне страхування передбачає можливість створення фі­зичними особами та юридичними особами з метою страхового захисту своїх майнових інтересів товариства взаємного страху­вання в порядку і на умовах, визначених законодавством України (ст. 14 Закону).

Форми страхування

Страхування може бути добровільним або обов’язковим. Обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону. Забороняється здійс­нення обов’язкових видів страхування, що не передбачені Законом.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійсню­ється на основі договору між страхувальником і страховиком. За­гальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються стра­ховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Конкретні умо­ви страхування визначаються при укладенні договору страхуван­ня відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідно­син.

Видами добровільного страхування можуть бути: 1) стра­хування життя; 2) страхування від нещасних випадків; 3) меди­чне страхування (безперервне страхування здоров’я); 4) страху­вання здоров’я на випадок хвороби; 5) страхування залізнич­ного транспорту; 6) страхування наземного транспорту (крім за­лізничного); 7) страхування повітряного транспорту; 8) страху­вання водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); 9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); 10) страхування від вогневих ризиків та ризи­ків стихійних явищ; 11) страхування майна; 12) страхування ци­вільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 13) страхування від­повідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність пе­ревізника); 15) страхування відповідальності перед третіми осо­бами; 16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту); 17) страхування інвес­тицій; 18) страхування фінансових ризиків; 19) страхування су­дових витрат; 20) страхування виданих гарантій (порук) та при­йнятих гарантій; 21) страхування медичних витрат; 22) інші види добровільного страхування.

Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає уповноважений орган. Страховики мають 44

право здійснювати тільки ті види добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Обов’язкове страхування здійснюється на виконання вимог закону, передбаченими в законі особами і за їхній кошт.

Види обов’язкового страхування: 1) медичне страхування; 2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансу­ються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків; 3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); 4) страхування спортсменів вищих категорій; 5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини; 6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; 7) авіаційне страхування циві­льної авіації; 8) страхування відповідальності морського перевіз­ника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морсько­го транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажи­рам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; 9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; 10) страхування засобів водного транспорту; 11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності; 12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; 13) стра­хування працівників (крім тих, які працюють в установах і орга­нізаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які хворіють на психічні розлади; 14) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарю­вання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухоне- безпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких мо­же призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміоло­гічного характеру; 15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передба­чено такою угодою; 16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом Украї­ни «Про угоди про розподіл продукції" (1039-14); 17) страхуван­ня фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового ад­міністратора та ліквідатора фінансової установи; 18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і га­зу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ» (2665-14 ); 19) страхування медичних та інших працівників дер­жавних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організа­ціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випа­док захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконан­ням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб; 20) страхування від­повідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навко­лишньому природному середовищу під час транскордонного пе­ревезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів; 22) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфра­структура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства Украї­ни; 23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів косміч­ної діяльності; 24) страхування об’єктів космічної діяльності (ко­смічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космо­дромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі; 25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з під­готовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі; 26) страхування від­повідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на ви­падок настання негативних наслідків при перевезенні небезпеч­них вантажів; 27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за перелі­ком, встановленим Кабінетом Міністрів України; 28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути запо­діяна третім особам; 29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання ці­єї зброї; 30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випа­дків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленим Кабі­нетом Міністрів України; 31) страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну; 32) страхування відповідаль­ності морського судновласника; 33) страхування ліній електропе­редач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техноген­них катастроф та від протиправних дій третіх осіб; 34) страху­вання відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам; 35) страхування предмета іпоте­ки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування; 3 8) страхування будівельно-монтажних робіт забу­довником відповідно до Закону України «Про фінансово- кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» ( 978-15 ); 40) страхування майна, переданого у концесію; 41) страхування цивільної відповідально­сті суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів; 42) страхування цивільної відповіда­льності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути запо­діяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Основні страхові терміни

Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводить­ся страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості на­стання. Ознаками страхового ризику є:

—   імовірність настання певної події;

—   випадковість настання певної події.

Імовірність означає можливість настання відповідної події.

Випадковість співвідносна з імовірністю. Під випадковим ри­зиком розуміють таку подію, стосовно якої немає повної інфор­мації, тобто певні обставини невідомі або настільки складні, що не піддаються розрахунку. За браку ймовірності і випадковості страхових правовідносин, як правило, не виникає. Ризик, прита- маний окремим видам страхування, визначається у відповідних законах, підзаконних актах або в правилах страхування. В остан­ніх можуть також зазначатись події, які не визнаються страховим ризиком. Крім того, імовірність і випадковість настання певної події є однією з підстав установлення максимальної страхової суми, яку страховик зобов’язаний сплатити страхувальникові в разі настання страхового випадку.

Страховий випадок — подія, передбачена договором стра­хування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальникові, застрахованій або іншій третій особі. Страховий випадок є тією подією, від наслідків настання якої залежить безпосереднє здійснення стра­хування. З настанням страхового випадку стає можливою реалі­зація страхових правовідносин. На відміну від ризику як події, що може настати, страховий випадок — це подія, яка вже наста­ла. Іншими словами, страховий випадок — це реалізований страховий ризик.

Страхова сума — грошова сума, у межах якої страховик від­повідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується стра­ховиком відповідно до умов договору страхування в разі настан­ня страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійсню­ються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді ре­гулярних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страху­вання сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат ви­значаються за домовленістю між страховиком та страхувальни­ком під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Зазначена у договорі страхування життя величина інвестицій­ного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.

Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійсню­ється страховиком у межах страхової суми за договорами майно­вого страхування і страхування відповідальності в разі настання страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру пря­мого збитку, що його зазнав страхувальник. Непрямі збитки вва­жаються застрахованими, якщо це передбачено договором стра­хування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхо­ве відшкодування виплачується в такій самій частці від визначе­них за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умо­вами страхування.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страхо­виком згідно з договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи за добровільної форми страхування обчис­люються страховиком актуарно (математично) на підставі відпо­відної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестицій­ного доходу, яка повинна зазначатись у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Актуарні розрахунки можуть виконувати особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним сві­доцтвом.

1.2.1.