§ 3. Правове регулювання обов’язкового державного пенсійного страхування

Рівень і якість обов’язкового державного пенсійного страху­вання - важливий складник економічного й соціального добробуту населення країни.

Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ в країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень щодо побудови соціальної держави. Пенсійне страхування (англ. pension insurance) — це різновид особистого страхування, за якого страхувальник одноразово чи в розстрочку сплачує страхові внески, а страховик бере на себе зобов’язання виплачувати застрахованій особі пенсію у вигляді одноразових, розстрочених на певний строк чи довічних періодичних виплат. Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Загальнообов’язкове пенсійне страхування здійснюється за принципами, закріпленими в ст. 7 ЗУ «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страхування»:

•            законодавчого визначення умов і порядку здійснення за­гальнообов’язкового страхування;

•            обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також, які забезпечують себе роботою само­стійно, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності;

•            права на добровільну участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до вищезазначеного Закону не підлягають загальнообов’язковому пенсійному страхуванню;

•            зацікавленості кожної працездатної особи у особистому матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

•            рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування;

•            диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості стра­хового стажу і розміру заробітної плати (доходів);

•            солідарності і субсидування в солідарній системі;

•            фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціаль­них послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

•            спрямування частини страхових внесків до НПФ України для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії й одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

•            державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених вищевказаним Законом;

•            організації управління ПФ України на засадах паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців і держави, а також гласності, доступності і прозорості його діяльності;

•            обов’язковості фінансування за рахунок коштів ПФ витрат, пов’язаних з виплатою пенсій і надання соціальних послуг в обся­гах, передбачених цим Законом;

•            цільового й ефективного використання коштів загально­обов’язкового державного пенсійного страхування;

•            відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Важливе значення у регулюванні пенсійного забезпечення має система персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих громадян - механізм, який не лише акумулює всі дані про застрахованих осіб, але й є гарантом того, що людина отримає те, що вона сама своєю працею заробила за життя.

Згідно із ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» всі процеси, пов’язані з надходженням доходів, визначенням страхового стажу, заробітної плати та перерахування пенсії, покладаються на систему персоніфікованого обліку, яка має зібрати, опрацювати, систематизувати, акумулювати та забезпечити надійне зберігання відомостей про застрахованих осіб. Вона також стане базою і для обліку в обов’язковій накопичувальній системі, в межах якої громадяни накопичуватимуть кошти на їхніх індиві­дуальних накопичувальних рахунках^{[275] [276]}.

Відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страху­ванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страху­вання, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законо­давством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спря­мовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Пенсійний страховий стаж обчислюється в місяцях і становить суму місяців трудової діяльності особи, за які сплачено мінімальний страховий внесок.

Система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» скла­дається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що ґрунтується на засадах солідарності і субсидування, здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів ПФ України. Цей рівень забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. Пози­тивним у солідарному пенсійному страхуванні є те, що кошти при перерозподілі не встигають знецінюватися. Проте не відбувається заощадження коштів, які сплачуються працівниками. Оскільки солідарна пенсійна система діє за принципом, коли працюючий громадянин частину зароблених коштів відраховує до ПФ, утри­муючи таким чином сьогоднішніх пенсіонерів. Відповідно застрахо­вані особи не мають права власності на застрахований актив. Таким чином, у випадку передчасної смерті внесені кошти не повертаються застрахованій особі, а використовуються для виплати іншим пенсіонерам.

Необхідно підкреслити, що фінансовий стан солідарної систе­ми пенсійного страхування залежить від соціально-економічної ситуації в країні, фіскальної та монетарної політики держави. Тому несприятлива ситуація на ринку праці призводить до ускладнення формування бюджету ПФ України, що миттєво відображається на матеріальному становищі пенсіонерів.

Участь у солідарній системі є обов’язковою для всіх працівни­ків і гарантує кожному громадянину України залежно від тривалості страхового стажу матеріальне забезпечення при досягненні ним пенсійного віку.

1)        застраховані особи (в окремих випадках члени їх сімей) - це особи, що обов’язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи які добровільно беруть в ньому участь;

2)        страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відпо­відно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; 1) роботодавці (фізичні та юридичні особи), які вико­ристовують працю найманих осіб на підставі трудового договору;

2)    юридичні особи, в тому числі військові частини; 3) Фонд соці­ального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; 4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Страхувальни­ками для осіб, які беруть добровільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи;

3)         страховик - це учасник пенсійного страхування, який здійс­нює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір і акумуляцію страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, ним є ПФ.

ПФ - це неприбуткова організація, яка здійснює свою діяль­ність на підставі статуту, який затверджує його правління. Управ­ління ПФ здійснюється на засадах паритетності представників від держави, застрахованих осіб і роботодавця. Органами управління ПФ є правління та виконавча дирекція.

1)        надходження від сплати єдиного внеску на загально­обов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірах, визначених законом, крім частини страхових внесків, що спря­мовується до накопичувальної системи пенсійного страхування;

2)     інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФ в майбутніх періодах;

3)          кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до ПФ у випадках, передбачених цим Законом;

3-1) кошти, сплачені виконавчій дирекції ПФ за надання послуг з адміністрування НПФ та послуг недержавним ПФ - суб’єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення;

4)          суми від фінансових санкцій та пені (крім сум пені, сплачених роботодавцем за несвоєчасне перерахування з його вини сум страхових внесків застрахованої особи до накопичувальної системи пенсійного страхування), застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за пору­шення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів ПФ, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5)          благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

6)          добровільні внески;

7)          інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти ПФ не включаються до складу Держбюджету України. Забороняється використання коштів ПФ для оплати договорів страхування довічних пенсій, одноразових виплат та на цілі, не передбачені законом.

Особи, які беруть участь у солідарній системі та сплачують єдиний внесок, визначені у ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». До них належать:

1)          роботодавці:

• підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які вико­ристовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо вико­нувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

•            фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру);

•            фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

•            дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами; дипломатичні представництва і консульські установи іно­земних держав, філії, представництва та інші відокремлені підроз­діли іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

•            інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими догово­рами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру);

2)         працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України) та особи без громадянства, які працюють:

•            у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового догово­ру (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

•            у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту);

3)         фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абз. 2 п. 1 цієї частини, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру;

4)         фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

5)         особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладаць­кою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями;

6)         громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжна­родних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України);

•            громадяни України та особи без громадянства, які пра­цюють у дипломатичних представництвах і консульських установах

,f 3. Правове регулювання державного пенсійного страхування 195 іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), розташованих на території України;

7)          особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

8)          працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодав­ства на постійній основі;

9)          військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу;

10)         батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

11)         особи, які отримують допомогу по тимчасовій непраце­здатності, перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

12)        особи, які проходять строкову військову службу у Зброй­них силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, СБУ, органах МВС України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

13)         особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14)         один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною- інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне страхуван­ня - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

У солідарній системі загальнообов’язкового державного пен­сійного страхування здійснюються такі виплати: 1) пенсії за віком;

2)    пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства;

3)    пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Після призначення пенсії у солідарній пенсійній системі особа може продовжувати здійснювати трудову діяльність та сплачувати страхові внески до ПФ України. Період роботи після призначення пенсії зараховується до її страхового стажу. За загальним правилом періоди, щодо яких обчислюється пенсійний страховий стаж, ураховуються в одинарному розмірі.

Коефіцієнт страхового стажу є кількісним критерієм при визначенні розміру пенсії у солідарній пенсійній системі. Він визначається за встановленою формулою:

Кс = См • Вс / 100 • 12,

де Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців пенсійного страхового стажу особи; Вс - величина оцінки страхового стажу особи у відсотках, за період участі в солідарній системі 1,35% за рік, при участі в накопичувальній системі - 1,08%.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт пенсійного страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнта визначеного за період участі в накопичувальній і солідарній системі^[277].

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 р. Для встанов­лення пенсії враховується заробітна плата за будь-які 60 місяців страхового стажу підряд.

Добровільна участь у системі загальнообов’язкового держав­ного пенсійного страхування передбачає укладення договору про таку участь з ПФ на термін не менше одного року. Договором може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску. Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Договір про добровільну участь може бути достроково розірваний застрахованою особою або органом ПФ в таких випадках:

1)         застрахованою особою:

-            за умови дії договору не менше року;

-            у разі систематичного порушення територіальним органом ПФ умов договору;

2)         територіальним органом ПФ:

-            систематичного порушення застрахованою особою умов договору;

-            смерть застрахованої особи.

Припинення участі у системі пенсійного страхування настає в таких випадках:

-size=1 face="Times New Roman">            у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов’язковому пенсійному страхуванню, втратила статус застрахованої особи;

-            у разі закінчення терміну дії договору або дострокове розірвання договору;

-            у разі смерті застрахованої особи.

Особа, яка припинила участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування, може поновити свою участь в ньому з набуттям нею статусу, згідно з яким вона підлягає страхуванню або шляхом укладення договору про добровільну участь.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’яз­кового державного пенсійного страхування, вона базується на основі накопичення коштів застрахованих осіб у НПФ України і здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат^[278]. Обов’язкову накопичу­вальну складову частину пенсійного забезпечення створюють з метою:

1)          заохочення працівників до заощадження коштів протягом трудової діяльності;

2)          збільшення заощаджень для фінансування економічного розвитку;

3)          підвищення ефективності адміністративного управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержав­ним компаніям функцій адміністративного управління та управління пенсійними активами;

4)          запобігання політичному тиску у сфері пенсійного забез­печення. Оскільки останнім часом проявляється нестабільність соціально-економічного розвитку країни, а органи влади приймають рішення про зменшення чи підвищення пенсій. Такі дії можуть призвести до дестабілізації пенсійної системи в майбутньому.

Накопичувальна пенсійна система передбачає участь застрахо­ваних осіб у формуванні коштів, з яких вони при досягненні перед­баченого законом пенсійного віку отримуватимуть пенсію. Страхові внески до НПФ є частиною єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сплаченого учасниками накопичу­вальної системи пенсійного страхування. Розмір цих внесків повинен становити 7% бази нарахування єдиного внеску

Суб’єктами накопичувальної системи є: застраховані особи, страхувальник і страховик, а також юридичні особи, які здійснюють управління НПФ та управління його пенсійними активами, зберігач і страхові організації.

Страхувальниками є самі застраховані, оскільки вони безпосе­редньо сплачують внески на цей вид страхування.

Страховиками є НПФ, а також недержавні пенсійні фонди.

НПФ - це самостійний суб’єкт пенсійного страхування, що у накопичувальній системі виконує функції страховика. Це цільовий позабюджетний фонд, який здійснює акумулювання страхових внесків застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвести­ційного доходу на користь застрахованих осіб. Пенсійний актив цього фонду використовують для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у передбачених законом випадках членам їхніх сімей чи спадкоємцям.

НПФ створюється ПФ як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління НПФ здійснює виконавча дирекція ПФ. Вона відкриває спеціальні рахунки НПФ у банківській установі, яка отримала статус зберігана коштів. Право на участь у другому рівні системи пенсійного забезпечення має також недержавний ПФ, який отримав ліцензію на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування. Ліцензія на надання послуг у накопичу­вальній системі пенсійного страхування видається Держкомфінпо- слуг України безстроково. Він повинен відповідати таким вимогам:

-            досвід роботи ПФ на ринку НПЗ не менше трьох років до дня подання заяви на отримання ліцензії;

-            мати договори про обслуговування недержавного ПФ, укладеного з адміністратором, який відповідає вимогам, установ­леним Держкомфінпослуг, зберігачем недержавних ПФ, який має розмір регулятивного капіталу не менше 500 млн грн;

-            пенсійні активи протягом останніх 12 місяців до дня подання заяви про отримання ліцензії на надання послуг у накопи­чувальній системі пенсійного страхування щодо складу активів та обмежень інвестиційної діяльності.

Важливу функцію у накопичувальній системі пенсійного стра­хування виконують страхові організації. Це відповідні юридичні особи, виключним видом діяльності яких є страхування життя. Вони здійснюють страхування і виплату довічних пенсій.

Забороняється використовувати кошти НПФ для забезпечення виплат пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи та для інших цілей, не передбачених законом. За рахунок коштів накопичувальної системи здійснюється виплата довічних пенсій з установленим періодом, довічних обумовлених пенсій, довічних пенсій подружжя та одноразових виплат.

Накопичувальне пенсійне забезпечення ґрунтується на прин­ципах добровільної та індивідуальної участі. Кожен, хто бере участь в індивідуальній пенсійній програмі будь-якого виду та тривалості, накопичує пенсію собі персонально. Це є основною відмінністю від солідарної пенсії, яка виплачується нині працюючими людьми нинішнім же пенсіонерам через посередництво ПФ України.

На вимогу застрахованих осіб одноразова виплата здійсню­ється в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання. Якщо застрахована особа визнана інвалідом І-ІІ групи і набуває право на пенсію по інвалідності, то належні їй активи використовуються за її вибором у такому порядку:

•            на отримання одноразової виплати незалежно від достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії;

•            на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення нею віку, передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування» в разі достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

У разі смерті особи до досягнення нею пенсійного віку належні їй пенсійні активи успадковуються в порядку, визначеному ЦК України, якщо особа не визначила конкретних осіб, які мають право на їх отримання. Застрахована особа має право у будь-який час визначити конкретних осіб, які мають право на отримання коштів у сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку в разі її смерті та визначити в яких частках повинні бути розподілені між ними кошти.

Особи, які мають право на отримання у спадщину коштів, у сумі, облікованій на накопичувальному пенсійному рахунку померлої особи, і не досягли пенсійного віку, передбаченого законом, можуть подати заяву про спрямування цих коштів до НПФ на облік на їх накопичувальний пенсійний рахунок.

У разі відсутності у померлої застрахованої особи спадкоємців належні їй пенсійні активи враховуються у складі інвестиційного доходу НПФ, про що робиться позначка в її персональній обліковій картці у системі персоніфікованого обліку та надається повідом­лення зберігачу.

Для отримання одноразової виплати застрахована особа або члени її сім’ї чи спадкоємці подають заяву до територіального органу ПФ та документи, що підтверджують їх право на отримання цієї виплати. Одноразова виплата здійснюється протягом п’яти робочих днів.

Страхова організація, що здійснює виплати довічних пенсій, має пропонувати застрахованій особі такі види довічних пенсій: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя. Довічна пенсія з установленим періодом - це щомісячна виплата, що здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менш ніж протягом десяти років з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії.

Довічно обумовлена пенсія - це щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера. У разі, якщо сума довічної обумовленої пенсії, виплачена пенсіонеру на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування на час його укладення, різниця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі, або відповідно до норм ЦК України.

Довічна пенсія подружжя - це щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті його чоловіку (чи дружині), який (яка) досяг(ла) пенсійного віку.

Застрахована особа має право вільного вибору одного із видів довічних пенсій, який вказує в договорі страхування довічної пенсії. У договорі обов’язково зазначається рівень інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку обраної довічної пенсії. Страхо­вій організації забороняється вимагати від застрахованої особи довідку про стан її здоров’я.

ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення рефор­мування пенсійної системи» передбачено, що накопичувальну систему обов’язкового державного пенсійного страхування (другий рівень пенсійної системи) планується запровадити в Україні, починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюд­жету ПФ України. Другий рівень передбачає можливість молодим особам накопичувати кошти на майбутню пенсію. Учасниками другого рівня будуть особи, не старші за 35 років. Кожна особа, яка братиме участь у другому рівні, сплачуватиме обов’язкові пенсійні внески на свій індивідуальний пенсійний рахунок. Такі кошти будуть власністю учасника другого рівня та використовуватимуться для проведення йому пенсійної виплати, а в разі його смерті - будуть успадковані, а не підуть на виплату пенсії іншим платникам внесків. Особи за 35 років також можуть брати участь у нако­пичувальному рівні, однак на добровільних засадах - написавши заяву про добровільну участь. Обов’язкова накопичувальна система буде створена шляхом відволікання частини внесків з солідарної системи, що буде супроводжуватись зменшенням розміру майбут­ньої пенсії, яку учасники будуть отримувати з першого рівня. Проте таке зменшення буде компенсовано тим, що учасники будуть отримувати дві пенсії - одну з солідарної системи, а другу - з накопичувальної. Оскільки пенсійні виплати з другого рівня базуються на сумі сплачених внесків та інвестиційного доходу, отриманого від інвестування цих внесків, за вирахуванням видатків на оплату послуг надавачів, функція ведення обліку є критично важливою у цьому процесі.

Необхідно зазначити, що саме накопичувальна пенсійна система дасть змогу громадянам заздалегідь розрахувати свою пенсію, впливати на її розмір шляхом щомісячних відрахувань на власний пенсійний рахунок. Тобто людина працюватиме все життя на власну пенсію.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпе­чення, що ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених законодавством про НПЗ.

Страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями, банками та недержавними пенсійними фондами. Пенсійні недержавні фонди за економічною природою є ощадними інститутами. Вони акумулюють грошові кошти у формі пенсійних внесків учасників фонду, інвестують їх, а дохід від інвестування розподіляють на потреби самого фонду (підприєм­ницький дохід) та між його учасниками пропорційно до суми внесків. Вважається, що цих коштів має вистачити до кінця життя застрахованого.

З усього розмаїття страхового забезпечення, що здійснюється пенсійними фондами, виділяють три головних напрями:

1)        індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує пенсію певного розміру;

2)          індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи ПФ, яке ґрунтується на накопиченні індивідуальних коштів у страховій організації та отриманні пенсії, адекватної накопиченій сумі;

3)          групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загаль­ній сумі.

З 01.01.2004 р. в Україні запроваджено добровільну систему НПЗ, яка дає можливість учасникам НПФ отримувати з часом додаткову пенсійну виплату з цієї системи. Функціонування цієї системи регламентується ЗУ «Про недержавне пенсійне забез­печення».

Згідно з цим Законом суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

•            недержавні пенсійні фонди;

•            страхові організації, які уклали договори страхування до­вічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

•            банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

•            вкладники та учасники ПФ;

•            вкладники пенсійних депозитних рахунків;

•            фізичні та юридичні особи, які уклали договори страху­вання довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

•            засновники ПФ;

•            роботодавці - платники корпоративних ПФ;

•            саморегульовані організації суб’єктів, які надають послуги у сфері НПЗ;

•            органи державного нагляду і контролю у сфері НПЗ;

•            адміністратори ПФ;

•            компанії з управління активами;

•            зберігачі;

•            аудитори;

•            особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.

НПЗ базується на таких основних принципах: законодавче визначення умов НПЗ; добровільність участі в НПЗ фізичних осіб, роботодавців, а також юридичних осіб, що створюють недержавні пенсійні фонди; економічна заінтересованість всіх учасників НПЗ; рівноправність усіх учасників ПФ, що беруть участь в одній пенсійній схемі; розмежування та відокремлення активів ПФ від активів його засновників і роботодавців - платників ПФ, адмініст­ратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства ПФ; визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільове та ефективне використання пенсійних коштів ПФ; державне регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі НПЗ; відповідальність суб’єктів системи НПЗ за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами; державне регулювання діяльності з НПЗ та нагляд за його здійсненням.

Система НПЗ створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. НПЗ, як передбачено законодавством, здійснюється:

•            НПФ шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами ПФ та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

•            банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Недержавний ПФ - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує та проводить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників ПФ з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам цього фонду у визначеному законом порядку. Недержавний ПФ здійснює акуму­лювання пенсійних внесків, розміщення пенсійних активів, а також виплату недержавних пенсій учасникам фонду.

Відповідно до ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення», є три види недержавних ПФ, в основі їх поділу залежність від кола осіб, які можуть бути їх учасниками. Вони поділяються на: 1) відкриті, 2) корпоративні, 3) професійні.

Відкритий недержавний ПФ створюється будь-якими юри­дичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративний недержавний ПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-робо- тодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями- засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду.

Професійний недержавний ПФ можуть створювати об’єд­нання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності співпадають з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

Утворення корпоративних і професійних ПФ, а також умови і порядок сплати страхових внесків можуть регулюватися колектив­ним договором. Для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов’язковим, відрахування здійснюватимуться в професійні або корпоративні пенсійні фонди. Це буде обов’язковий вид страхування.

Відповідно до ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» засновники відкритого ПФ не можуть бути зберігачем цього фонду та його аудитором. Засновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці - платники корпоративного ПФ не можуть бути зберігачем, аудитором і компанією з управління активами цього фонду, а також його адміністратором, крім випадків, перед­бачених цим Законом.

У разі створення свого корпоративного ПФ компанія з управління активами або банківська установа має право здійснювати управління активами такого фонду та адміністрування фондом за умови отримання відповідних ліцензій у порядку, встановленому законодавством.

Юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного ПФ. Така юридична особа може бути засновником одного або більше від­критих ПФ. Зміна складу засновників ПФ здійснюється відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених Зако­ном та статутом.

У разі створення ПФ кількома засновниками один із них має право вийти з їх складу в порядку, передбаченому статутом ПФ, попередивши про це інших засновників та учасників фонду, на користь яких він сплачував пенсійні внески, не пізніш як за шість місяців до виходу з числа засновників ПФ.

Якщо інше не передбачено законом, засновник або робото­давець - платник корпоративного ПФ може припинити сплату пенсійних внесків до такого ПФ шляхом розірвання всіх укладених ним з таким фондом пенсійних контрактів та договору про участь у ПФ, повідомивши Нацкомфінпослуг та учасників фонду за шість місяців до розірвання таких контрактів та договору про участь у ПФ.

Рішення роботодавця про вихід із складу засновників або про розірвання договору про участь у ПФ обов’язково вноситься до колек­тивного договору, якщо заснування такого фонду або участь у такому фонді роботодавця було передбачено колективним договором.

У разі, якщо згідно із законом роботодавець зобов’язаний здійснювати пенсійні внески до ПФ на користь своїх працівників, такий роботодавець може припинити сплату пенсійних внесків до ПФ у визначеному цим Законом порядку лише за умови укладення пенсійних контрактів на користь таких працівників з іншим ПФ.

У разі виходу із складу засновників корпоративного ПФ одного із засновників або розірвання роботодавцем-платником договору про участь у корпоративному ПФ учасники такого фонду, які є працівниками цього засновника або роботодавця-платника, втрачають право бути учасниками такого корпоративного ПФ.

Учасники фонду, які є працівниками такого роботодавця, протягом трьох місяців з дня отримання повідомлення про вихід їх роботодавця з числа засновників або роботодавців - платників корпоративного ПФ зобов’язані подати адміністратору цього фонду заяву із зазначенням нового ПФ або страхової організації, з якою укладено договір страхування довічної пенсії, або банку, в якому відкрито пенсійний депозитний рахунок, куди мають бути передані належні їм пенсійні кошти. Договір страхування довічної пенсії може бути укладено учасником ПФ лише у разі досягнення таким учасником пенсійного віку, визначеного Законом. Разом з письмо­вою заявою учасник фонду зобов’язаний надати копію пенсійного контракту, укладеного з новим ПФ, або копію договору страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією, або копію дого­вору про відкриття пенсійного депозитного рахунка. Працівники такого роботодавця, які є учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, подають адміністратору ПФ - суб’єкту другого рівня заяву із зазначенням іншого ПФ - суб’єкта другого рівня та копію пенсійного контракту, укладеного з новим ПФ - суб’єктом другого рівня. За бажанням учасника фонду, який є учасником накопичувальної системи пенсійного страхування, або відсутності такої заяви, обліковані на його індивідуальному пенсій­ному рахунку кошти можуть бути переведені до НПФ.

У разі відсутності такої заяви та копії укладеного договору з новим ПФ або копії договору страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією, або копії договору про відкриття пенсійного депозитного рахунка в банку пенсійні кошти учасника фонду, крім учасника накопичувальної системи пенсійного страху­вання, передаються до іншого ПФ за вибором адміністратора, який передає такі кошти, з повідомленням про це такого учасника та Нацкомфінпослуг.

Пенсійні внески до недержавного ПФ сплачуються у розмірах та в порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Це ж саме стосується внесків за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду.

New Roman">Пенсійний контракт - це угода між вкладником та адмі­ністратором ПФ, в якому викладені усі суттєві умови цивілістичного договору, включаючи такий суттєвий регулятор взаємовідносин, передбачених контрактом, як пенсійна схема. Виконання зобов’я­зань за контрактом для недержавного ПФ - це досягнення визначе­них цілей, що можна визначити як здатність у будь-який момент виконати свої контрактні зобов’язання. Гарантією виконання зобов’язань ПФ за контрактом перед своїми учасниками є його платоспроможність.

Законодавством передбачені певні гарантії захисту прав учасників при укладенні пенсійного контракту. Зокрема, до таких можна віднести:

•            заборону необгрунтованої відмови особі в укладенні пенсійного контракту з ПФ відкритого типу;

•            пенсійний контракт повинен бути укладений виключно у письмовій формі в трьох примірниках - по одному для кожної з сторін (якщо вкладник та учасник це різні особи), чи у двох примірниках (якщо вкладник та учасник це одна й та сама особа);

•            пенсійний контракт повинен містити істотні умови, без наявності яких він є недійсним (серед таких інформація щодо паспортних даних вкладника, його ідентифікаційний номер, паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів; посилання на обрану вкладником пенсійну схему; строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання; порядок розрахунків).

Отже, пенсійний контракт можна визначити як певну струк- туровану сукупність умов договірного характеру, які визначають правовий статус, обсяг взаємних прав та обов’язків його сторін.

Через весь процес НПЗ між учасником, адміністратором та вкладником укладається пенсійний контракт, договір про виплату пенсій на визначений строк, договір страхування довічної пенсії та договір депозитного рахунку. Необхідно зазначити, що саме пенсійний контракт регулює відносини з прийняття, акумуляції, інвестування та розподілу інвестиційного доходу на базі коштів учасників фонду, а безпосередня виплата пенсій регулюється,f 3. Правове регулювання державного пенсійного страхування 209 іншими, зазначеними вище, договорами, залежно від обставин та бажання учасника фонду.

Однією з істотних умов пенсійного контракту є пенсійна схема. Окреслити її можна як документ, який є додатком до пенсійного контракту і містить інформацію про умови та порядок НПЗ, що здійснюється пенсійними фондами. Пенсійні схеми розробляються керівними органами ПФ з дотриманням вимог норм чинного зако­нодавства. Після розробки пенсійна схема підлягає затвердженню шляхом реєстрації органами Нацкомфінпослуг України. Зміни до пенсійної схеми вносяться та реєструються в тому ж порядку, що й початкові варіанти. Однак є випадки, коли пенсійні схеми підля­гають обов’язковим змінам чи анулюванню. Серед таких підстав можна виділити: відсутність пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що змінюються або анулюються; отримання письмової згоди всіх вкладників фонду, з якими укладені пенсійні контракти за пенсійною схемою, яка змінюється. Пенсійна схема детально описує межі правового статусу учасника та вкладника ПФ, пенсійна схема є невід’ємною частиною пенсійного контракту¹.

Рада ПФ має право встановлювати мінімальні розміри пенсійних внесків до 10% мінімальної заробітної плати з розрахунку на один місяць. Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами НПЗ не обмежується. Стосовно корпоративних та професій­них ПФ, то розмір пенсійних внесків до цих фондів, якщо вони спла­чуються роботодавцем, може визначатися у колективному договорі.

Суб’єктами НПС є: недержавні пенсійні фонди; страхові орга­нізації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страху­вання ризику настання інвалідності або смерті; банківські установи, що уклали договір про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасники ПФ; вкладники пенсійних депозитних рахунків, фізичні та юридичні особи, які уклали договір страхування довічної пенсії.

¹       Богословець С.В. Пенсійний контракт як підстава виникнення правовідносин з недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійна схема / С.В. Богословець // Держава і право: de lege praeterita, instante, future : мат. Міжнар. наук.-прак. конф. «П’яті Прибузькі юридичні читання». - Миколаїв : Іліон, 2009. - С. 256­258.

Юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Держбюджету України або місцевих бюджетів, має право бути засновником корпоративного ПФ або здійснювати пенсійні внески до вже створених ПФ у тих випадках, коли створення таких фондів передбачено законами України.

Правовою основою діяльності ПФ є їх статути, які затверд­жують засновники ПФ. У відкритих ПФ їх засновниками можуть бути одна чи декілька юридичних осіб.

ПФ набуває статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з НПЗ з моменту його реєстрації в Нацкомфінпослуг України та отримання відповідного свідоцтва. Ліквідація фонду може проводитися за рішенням засновників або їх правонас­тупників. Рішення про ліквідацію погоджується з Нацкомфінпослуг України. Рішення про ліквідацію корпоративного ПФ набирає чин­ності за умови внесення змін до колективного договору, якщо його створення було передбачене цим документом. Недержавний ПФ підлягає ліквідації, якщо припинено сплату внесків усіма засновни­ками фонду, ліквідовано без правонаступництва всіх засновників фонду або припинено участь у ньому всіх його учасників.

Необхідно підкреслити, що при НПС виплачується довічна пенсія, довічна пенсія подружжя, а у випадках, передбачених законом, здійснюється одноразова виплата.

Є два головних критерії, що відрізняють програми НПС в Україні від інших договорів накопичувального страхування. Насамперед, це ануїтетна (або) рентна система виплат. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» ануїтет - це періодичні пенсійні виплати, які здійснюються з установленими інтервалами часу до того моменту, поки не настане певна подія, визначена у відповідному договорі.

Тобто виплати проводяться не одноразово, а рівними частками протягом певного терміну щомісяця або щокварталу. Другий кри­терій - залежність від пенсійного віку, обумовленого законодав­ством. Втім обох цих умов сьогодні жорстко не дотримуються. Так, до розряду пенсійних страховики часто відносять і програми, що передбачають накопичення з подальшою разовою виплатою, яка проводиться після закінчення терміну договору.

Стосовно класичних полісів пенсійного накопичення, то їх сьогодні пропонується кілька. Здебільшого страхові компанії пропонують на вибір три програми: довічну пенсію, пенсію з виплатою протягом 10 років і третю конвертовану програму з правом вибору терміну виплати додаткової пенсії після закінчення періоду накопичення. Серед пенсійних програм найпопулярнішою є конвертована програма, довічна пенсія та пенсія з виплатою протягом 10 років. Основна мета укладення договорів строкової пенсії полягає в тому, що протягом певного періоду часу страхувальник отримує на свій рахунок певну суму. Після досяг­нення пенсійного віку страхова компанія починає виплачувати страхувальникові пенсію. Виплати будуть проводитися лише протягом деякого часу, обумовленого в полісі, наприклад, 10-20 років. Страхова сума за договором встановлюється індивідуально, залежно від бажання та фінансових можливостей клієнта. Чим довше ви маєте намір отримувати додатковий дохід, тим більшу страхову суму доведеться накопичити на своєму рахунку. В іншому випадку варто примиритися з фактом, що розмір довгострокових ануїтетів буде перерахований відповідно до терміну виплат.

Починати накопичувальний період бажано якомога раніше. На Заході, де страхова культура в цілому вища та люди починають думати про пенсії замолоду, вони відкривають свої пенсійні рахунки не пізніше 25-30 років. У нас же багато хто лише років до 50 розуміють, що через 10-15 років не зможуть прожити на пенсію, що надається державою, і починають цікавитися такими програмами.

Пенсійні накопичення учасника недержавного ПФ форму­ються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім’ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватися його спадкоємцями. Додаткову недержав­ну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат з недержавного ПФ визначається, виходячи з суми накопи­чених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Українська пенсійна система й надалі продовжує перебувати під монопольним впливом солідарного пенсійного страхування. В цій системі задіяні всі громадяни України незалежно від бажання та віку. Альтернатива у вигляді загальнообов’язкової накопичувальної системи чи недержавних ПФ, в основі яких індивідуальний персо­ніфікований підхід, практично не діє. Між іншим, в більшості країн світу саме кошти, акумульовані в накопичувальній пенсійній систе­мі, є вагомим джерелом інвестицій в економіку. Однак в Україні цей механізм використовується лише на 30%.

Контрольні запитання

1.     Характерні ознаки солідарної пенсійної системи.

2.     Джерела формування надходжень до ПФ України.

3.     Чинники, що впливають на динаміку розвитку пенсійної реформи.

4.     Відмінність між солідарною та накопичувальною системами.

5.     Недержавний ПФ.

6.     Учасник недержавного ПФ.

7.     Пенсійний контракт.

8.     Види недержавних ПФ.

9.     Специфічна особливість недержавного пенсійного страхування.

10.  Відмінність програм недержавного пенсійного страхування в Україні від інших договорів накопичувального страхування.