§ 4. Правове регулювання обов’язкового державного соціального страхування

Правове регулювання обов’язкового державного соціального страхування та система управління у цій сфері посідають провідне місце серед факторів, що є визначальними для ефективного здійснення соціального страхування.

Серед всіх існуючих нормативно-правових актів найвищу юридичну силу має діюча КУ (п. 2 ст. 8). Вона містить норми прямої дії, що поширюються на всю територію України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені п. 2 ст. 19 КУ та законами України.

У ст. 1 КУ визначено, що Україна - соціальна держава. Соці­альна держава визнає, що центральним соціальним конституційним правом громадян є право на соціальний захист¹. Відповідно до ст. 46 КУ всі громадяни держави мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальне забезпечення є одним із основних соціально-економічних прав людини. Воно закріплено в ст. 26 Загальної декларації прав людини^{[279] [280] [281]}, в ст.

економічні, соціальні і культурні права та в інших міжнародних правових документах. Одним із механізмів реалізації цього конституційного права є загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є важливим інститутом соціального захисту, завданням якого є підтримання матеріального благополуччя праців­ників та їх сімей у визначених законодавством випадках.

КУ є фундаментом для інших нормативно-правових актів, норми яких повинні відповідати приписам Основного закону і не суперечити їм. Обов’язковою ознакою системності національного законодавства, у тому числі у сфері обов’язкового державного соціального страхування, є наявність основного, стрижневого нормативного акта, який визначає зміст та форму інших актів, що створюють систему певного структурного утворення в загальній системі права. Таким утворенням в системі страхового права, як уже зазначалося, є Основи законодавства України про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування, що заклали фундамент нової системи соціального захисту громадян України - системи соціаль­ного страхування. У них визначено принципи та правові, фінансові й організаційні засади загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування громадян. Залежно від страхового випадку передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування: пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві й випадку професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття. Відносини з кожного виду загальнообов’яз­кового державного соціального страхування повинні регулюватися окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ¹.

Окрім Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, до джерел правового регулювання страхової діяльності потрібно віднести ряд нормативно-правових актів, що становлять механізм фінансово-правового регулювання такого страхування.

Особливого значення на сьогодні набувають питання, пов’я­зані з функціонуванням страхових фондів. Держава встановлює обов’язкові вимоги щодо методу формування страхових фондів. Соціальна природа страхового фонду відображує його реальне матеріальне наповнення. У страховому фонді реалізуються колек­тивні та особисті інтереси його учасників, відображується взаємозв’язок між соціальними позиціями учасників економічної діяльності та їх господарською поведінкою, її мотивуванням та стереотипами. Ключовими принципами функціонування страхового фонду є комплексність, багатоманітність організаційних форм, врахування специфіки галузей народного господарства та суб’єктів власності, державне регулювання цих процесів^{[284] [285]}.

Фонди загальнообов’язкового державного соціального страху­вання є незалежними фінансовими органами, які створюються з урахуванням виду страхування за видовою, територіальною або професійною (галузевою) ознакою і перебувають під правовим контролем держави, яка зобов’язується забезпечити гарантію та стабільність соціального захисту^[286].

У діяльності Фонду вирізняють економічну та соціальну функцію, яку він виконує. Економічна полягає у тому, що Фонд, виступаючи єдиним страховиком з обов’язкових видів страхування, шляхом використання страхового механізму покликаний компен­сувати погіршення матеріального становища застрахованих осіб у зв’язку з реалізацією страхового ризику, а страховий механізм сприяє перерозподілу національного доходу для виконання соціаль­них завдань держави.

Створення спеціального фонду цільового призначення - страхового фонду - пояснюється необхідністю відшкодування можливого збитку від страхового лиха і нещасних випадків. З цією метою здійснюється мобілізація коштів шляхом страхування.

Страховий фонд виступає як метод відновлення виробничих сил, які знищені стихійними силами природи або нещасним випадком. Відомі різні форми організації страхових фондів, але всі вони зводяться до трьох основних форм (самостійна, централізована і спеціалізована) організації страхових фондів^{[287] [288]}.

Самостійна форма страхового фонду - найдавніша і найпрос­тіша, адже у створенні страхового фонду бере участь лише одне підприємство, тобто здійснюється самострахування.

Самостійна форма передбачає, що кожне окремо взяте господарство в очікуванні лиха накопичуватиме необхідні мате­ріальні та фінансові засоби, які могли б перекрити можливий збиток, не перериваючи надовго нормальне функціонування^[289].

Така форма має певні недоліки. Оскільки максимальний розмір збитків на підприємстві може в кілька разів перевищувати його основні та оборотні фонди, тому доволі нелегко буде вивільняти кошти з обороту на утримання відповідного страхового фонду. Та й неможливо через вірогідність тієї чи іншої події визначитись, коли ці кошти будуть необхідні.

Централізована форма страхового фонду є більш досконалою, вона з’явилась дещо пізніше. Такий фонд є одним для певного кола суб’єктів господарювання. Він утворюється у централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональ­них, місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних,f 4.

Спеціалізована форма страхового фонду є найбільш ефектив­ною. Тут страховий фонд утворюється за рахунок внесків певного кола осіб, які виявили бажання застрахувати себе на випадок настання певних небажаних подій. Таку форму організації страхо­вих фондів називають централізованим страхуванням за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальному порядку шляхом збирання спеціальних внесків у цей фонд від суб’єктів господарювання - юридичних та фізичних осіб^[290]. Отже, витрати коштів із цього фонду чітко визначені - це відшкодування, які передбачені договором страхування.

В Україні існують всі три форми страхування, але най­поширенішою є спеціалізована. Вона представляє страхування в сучасному вигляді. Страховий фонд нерозривно пов’язаний з життє­діяльністю в суспільстві, тому він є дієвим засобом відновлення після стихійного лиха або внаслідок нещасного випадку. Проте, коли мова йде про публічне страхування, йому притаманна виключ­но централізована форма страхового фонду, який утворюється у централізованому порядку із централізованих ресурсів (загально­державних, регіональних, місцевих), а саме через сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування роботодавцями та іншими особами, які відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зобов’язані сплачувати єдиний внесок.

У фінансовій системі зарубіжних країн важливе місце належить соціальним страховим фондам. У Франції, наприклад такі фонди за розміром наближаються до держбюджету країни.

В Україні систему соціального страхування формують чотири цільові фонди, між якими чітко розподілені сфери функціонального впливу: 1) ПФ України здійснює страхування на випадок постійної втрати працездатності; 2) Фонд соціального страхування з тимча­сової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страху­ванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витра­тами, зумовленими похованням, провадить збір, акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг, види яких перед­бачені ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів; 3) Фонд держав­ного соціального страхування на випадок безробіття створюється,f 4. Правове регулювання державного соціального страхування 219 для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і статутом Фонду. Фонд має виконавчу Дирекцію - Державну службу зайнятості; 4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України здійснює діяльність з профілак­тики нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, з медичної, соціальної та професійної реабілітації, з відшкодування шкоди потерпілим на виробництві (членам їх сімей).

Питання правового регулювання обов’язкового державного пенсійного страхування розглянуті у попередньому підрозділі.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності та витрат, зумовлених народженням та похованням, керується КУ, КЗпП України, Основами законодавства України про загально­обов’язкове державне соціальне, законами України «Про загально­обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», «Про охорону праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Правові засади діяльності Фонду загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування України на випадок безробіття закладено в КУ, Основах законодавства України про загально­обов’язкове державне соціальне страхування, законах України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення» та Статуті Фонду за­гальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Так, згідно із законодавством, існують такі види забезпечення на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепід­готовки чи підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безро­бітному чи непрацездатним особам, що знаходяться на його утриманні; допомога на поховання у випадку смерті чи особи, що перебувала на його утриманні.

Фонд соціального страхування від нещасного випадку у своїй діяльності керується КУ, Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, КЗпП України, законами України «Про загальнообов’язкове державне соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності», «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності», «Про охорону праці», іншими нормативно-правовими актами та статутом, який затверджується правлінням Фонду.

Утворення й функціонування страхових резервних фондів коштів є формою реалізації організаційних фінансових відносин. Формування фондів має відбуватися виключно на підставі нормативно-правових актів, які містять положення щодо їх утворення та функціонування. Так, відповідно до національного законодавства про соціальне страхування у структурі кожного цільового страхового фонду виділено органи, на які покладено функції безпосереднього управління цим фондом. Такими органами є правління і виконавча дирекція цільового страхового фонду.

Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та законами з окремих видів соціального страхування в основному визначені завдання і напрями діяльності кожного із цільових страхових фондів. У цих визначених законодавством межах правління цільового страхового фонду мають право, виходячи з конкретних обставин і ситуації, більш чи менш активно розвивати певний напрям роботи цільового страхового фонду, зосереджувати власну увагу та увагу виконавчої дирекції на тому чи іншому аспектові діяльності страховика. У своїй діяльності правління може порушувати окремі проблемні питання функціо­нування відповідного виду соціального страхування, залучати до їхнього вирішення інші органи.

Здебільшого повноваження правління цільового страхового фонду у цій сфері реалізуються через виконання ним інших функцій, покладених законодавством на цей колегіальний орган.

Повноваження правління цільового страхового фонду як вищого органу управління щодо нормотворчості та регламентації його внутрішньої діяльності визначаються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та законами з відповідних видів соціального страхування.

Одним із основних актів, що затверджується правлінням, є статут відповідного цільового страхового фонду. Цей правовий акт має особливе значення серед інших документів цільових страхових фондів, оскільки відповідно до ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування страхо­вики діють саме на підставі їхніх статутів.

Кожен із законів з окремих видів соціального страхування (крім ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття») установлює, що відповідний цільовий страховий фонд набуває статусу юридичної особи саме з моменту реєстрації його статуту у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади. Згідно з Положенням про Мін’юст України^[292], таким спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади є Мін’юст України.

Крім статуту, правління цільового страхового фонду затверд­жує й інші необхідні акти. Так, наприклад, ст. 17 ЗУ «Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності» визначає перелік інших нормативно- правових актів та актів розпорядчого характеру, затвердження яких відноситься до виключної компетенції правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а саме: 1) регламент роботи правління; 2) річні бюджети та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету та коштів резерву; 3) Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та її структуру; 4) чисельність виконавчої дирекції, посадові оклади її працівників та адміністративні витрати; 5) річні програми робіт та звіти про їх виконання; 6) Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві і профе­сійних захворювань; 7) Положення про порядок використання коштів лікувально-профілактичними, навчальними та іншими закладами, які надають цільовому страхового фонду соціальні послуги, та контроль за їх цільовим використанням; 8) Положення про подання цим цільовим страховим фондом на безповоротній основі фінансової допомоги підприємствам для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці; 9) Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів.

Іншою важливою сферою повноважень правління цільового страхового фонду є його повноваження у сфері бюджетної та фінан­сової політики. Насамперед ідеться про повноваження правління затверджувати річний бюджет відповідного цільового страхового фонду. Лише два закони України з окремих видів соціального страхування - «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - визначають зміст поняття бюджету цільового страхового фонду. І хоча ці визначення не збігаються повною мірою, за своєю суттю вони подібні.

Важливість і вагомість бюджетних питань у діяльності цільо­вого страхового фонду важко переоцінити. Не можна не погодитися з тим, що бюджет цільового страхового фонду є одним із ключових документів у роботі страховика, що не лише відображає його фінансовий стан, але і визначає очікувані результати його роботи у відповідному році, пріоритетні напрями цієї роботи і проблеми, на розв’язання яких цю роботу має бути спрямовано. Саме при розробленні і затвердженні бюджету цільового страхового фонду установлюються відповідно до законодавства напрями використання коштів відповідного виду соціального страхування.

Бюджет цільового страхового фонду дає можливість його правлінню визначити і подати пропозиції щодо страхових тарифів (розмірів страхових внесків) на відповідний вид соціального страху­вання. Як визначають Основи законодавства України про загально­обов’язкове державне соціальне страхування і закони з окремих видів соціального страхування, саме страхові внески є основним джерелом коштів кожного з видів соціального страхування, а тому правильно сформована і якісним чином проведена політика з питань установлення страхових тарифів (розмірів страхових внесків) на відповідний вид соціального страхування може забезпечити фінансову стабільність системи соціального страхування, належну реалізацію визначених законами з відповідних видів соціального страхування гарантій прав застрахованих осіб у сфері соціального страхування.

Відповідно до законів з окремих видів соціального страху­вання правління цільового страхового фонду не лише затверджує бюджет, але і визначає порядок його складання, порядок викорис­тання коштів цільового страхового фонду на напрями, визначені його бюджетом, контролює виконання бюджету, а також затверджує звіти про його виконання.

Поряд зі складанням проекту бюджету, його затвердженням правління цільового страхового фонду виконує також інші функції у сфері фінансової політики. Серед цих функцій доцільно виокремити забезпечення формування резерву коштів відповідного цільового страхового фонду, його розміщення і використання. Саме резерв коштів має на меті зберегти фінансову стабільність страховика у разі настання непередбачуваних обставин, які потребують вико­ристання коштів цільового страхового фонду в обсягах, що перевищують заплановані при складанні та затвердженні бюджету.

Важливою є і така функція правління цільового страхового фонду у сфері фінансової політики, як розміщення тимчасово вільних коштів на депозитному рахунку. За умови достатньої фінансової стабільності системи соціального страхування таке роз­міщення тимчасово вільних коштів є не лише джерелом додаткових надходжень у вигляді відсотків, що нараховуються на суму депо­зитного вкладу, але й механізмом інвестування тимчасово вільних коштів або їх частини в економіку держави. Розміщені на депозит­ному рахунку тимчасово вільні кошти страховиків з окремих видів соціального страхування є тим фінансовим ресурсом, що може використовуватися банківськими установами, зокрема, для надання банківських кредитів, фінансування в інший спосіб потреб націо­нальної економіки.

Розглянувши функції та повноваження правління цільового страхового фонду як вищого органу управління, логічно перейти до вивчення порядку утворення, функцій та компетенції, інших питань діяльності виконавчої дирекції цільового страхового фонду. Так, ст. 15 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає статус виконавчої дирекції цільового страхового фонду як виконавчого органу правління та установлює її основним завданням забезпечення виконання рішень правління цільового страхового фонду. Аналогічні норми містяться у кожному із законів з окремих видів соціального страхування.

Норми законів з окремих видів соціального страхування (за винятком ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності», який детально не визначає функції та повноваження виконавчої дирекції зазначеного Фонду) є практично ідентичними у частині таких функцій та повноважень виконавчої дирекції відповідного цільового страхового фонду,

Типовими повноваженнями для Фондів державного соціаль­ного страхування є: 1) ведення реєстру страхувальників за відповід­ним видом соціального страхування; 2) забезпечення збору та акумуляції страхових внесків на відповідний вид соціального страхування; 3) оперативне розпорядження фінансовими ресурсами (страховими коштами) відповідного цільового страхового фонду; 4) призначення та проведення страхових виплат (надання матеріаль­ного забезпечення) і надання соціальних послуг у порядку, встанов­леному законом з відповідного виду соціального страхування та іншими нормативно-правовими актами; 5) здійснення контролю за правильністю нарахування, сплати страхових внесків та викорис­тання коштів відповідного виду соціального страхування; 6) пред­ставлення інтересів страховика у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами тощо; 7) підготовка та внесення на розгляд правління цільового страхового фонду проекту бюджету, звіту про його виконання, пропозицій щодо страхових тарифів (розміру страхових внесків) на відповідний вид соціального страхування тощо.

Отже, сфера компетенції виконавчої дирекції цільового страхо­вого фонду в основному визначається необхідністю забезпечення практичної реалізації законів та інших нормативно-правових актів з відповідних видів соціального страхування.

Окреме місце серед форм регулювання фінансово-правових відносин публічного страхування посідають нормативно-правові акти з оподаткування діяльності страховиків. Оподаткування є складним фінансово-правовим інститутом, що регулює основи формування доходної частини бюджетної системи країни, тобто регулює лише відносини, що пов’язані з рухом грошових коштів від платників податків та зборів до бюджетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права. Його норми зумовлені публічністю державних фінансів та регулюють діяльність зі стягування податкових платежів для загальнодержавних та регіональних потреб.

Система оподаткування торкається всіх сфер суспільного життя і відповідно сфери господарської діяльності, є важливим фінансовим механізмом регулювання діяльності суб’єктів госпо­дарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність господарюючих суб’єктів в умовах ринкової економіки. Але при цьому необхідно зазначити, що механізм оподаткування страхування має власні специфічні риси та особливості правового регулювання.

На сьогодні в державі складно планувати надходження до бюджетів від страхової діяльності. Вітчизняний правовий режим оподаткування не виконує ряду важливих завдань. Зокрема, не стимулюється розвиток сфери страхування. Не вирішуються й фіскальні завдання у зв’язку з наявними шляхами зменшення прибутку від страхової діяльності. Існуюча правова модель оподат­кування страхування не відповідає масштабам та темпам збільшення страхових премій (внесків). Тому пропонується змінити фінансово- правовий режим оподаткування прибутків від страхової діяльності шляхом переходу від сплати податку на прибуток до податку на страхові премії^[293].

Механізм оподаткування у сфері страхування повинен бути використаний не тільки як правова основа для оптимального забезпечення правильності розрахунку, повноти та своєчасності внесення податків та зборів до бюджету та інших фондів, але й стимулювати розвиток сфери страхування. Такий розвиток оподат­кування у сфері страхування в кінцевому результаті дасть бюджету більше ресурсів, ніж підвищення податкових ставок та посилення інших фіскальних заходів. Але при цьому необхідно зазначити, що має зберігатися чітке та ясне розуміння податку як примусового вилучення грошових коштів у вигляді обов’язкових платежів у бюджет відповідного рівня. Юридичні та фізичні особи повинні сплачувати ці платежі у чітко визначених розмірах та у встановлені строки на підставі законодавчих актів держави та за рішеннями органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції. Згідно з чинним податковим законодавством страхові компанії зобов’язані сплачувати загальнодержавні податки й збори (обов’яз­кові платежі), а також місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Так, до 01.01.2001 р. існувало поняття «збір на обов’язкове соціальне страхування» і цей збір належав до «системи оподат­кування». Стягнення збору на обов’язкове соціальне страхування регламентувалося законами України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» та «Про ставку збору на обов’язкове соціальне страхування». Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про систему оподаткування» збір на обов’язкове соціальне страхування належав до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових пла­тежів). Адміністрування збору на обов’язкове соціальне страхування здійснювалося відповідно до Декрету КМ України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів». З 01.01.2001 р. закони України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» та «Про ставку збору на обов’язкове соціальне стра­хування» втратили чинність відповідно до Прикінцевих положень

ЗУ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування», а з 16.01.2003 р. з переліку загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів) вилучено збір на обов’язкове соціальне страхування відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування». У той же час Декрет КМ України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» втратив чинність відповідно до ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»^[294].

Таким чином, з 01.01.2001 р. законодавча база, яка регла­ментує державне соціальне страхування, докорінно змінилася, створивши на основі збору на обов’язкове соціальне страхування, як частини системи оподаткування, нову систему соціального захисту - «систему загальнообов’язкового державного соціального страху­вання», яка діє й дотепер. У чинному ПК України не встанов­люються види соціальних зборів.

В Україні впроваджений єдиний внесок на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування. ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011 р., визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати. Відповідно до Прикінцевих положень зазначеного закону, ЗУ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» втратив чинність, а також внесено зміни у нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері публічного страхування.

Під єдиним внеском розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регуляційній основі з метою забезпечення захисту прав застра­хованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування¹. Єдиний внесок не входить до системи оподаткування, тому податкове законодавство не регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Ставка єдиного внеску в більшості розвинутих країн встанов­люється у відсотках незалежно від величини доходу. При цьому передбачається річна максимальна сума внеску чи максимальний дохід, до якого застосовується відповідна ставка. Діють страхові ставки для застрахованих і страхувальників. В одних країнах (ФРН) вони однакові для двох груп платників, в інших (Великобританія, Франція) - різні. У більшості країн ставки для застрахованих вста­новлюються у відсотках до доходу, а для страхувальників - у відсотках не до загального фонду заробітної плати, а до заздалегідь визначеної максимальної валової заробітної плати, тобто сума, що перевищує цей максимум, не враховується. Тому чим більша частка кваліфікованих працівників у компанії, чим вища їхня заробітна плата, тим менше відрахувань роблять вони в соціальні фонди. Великі компанії платять відносно менше в соціальні фонди. Внески підприємств прирівнюються до затрат виробництва і відшкодо­вуються їм у вигляді підвищення цін на товари. У країнах діє або один внесок з усіх видів страхування (Великобританія), або декілька (ФРН), сплата яких дає право на відповідні види соціальних послуг^{[295] [296]}.

В Україні розмір єдиного внеску щорічно за поданням КМ України встановлюється ВР України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням проекту закону про Держбюджет України на поточний рік.

У разі необхідності центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за пропозицією правлінь відповідних фондів загальнообов’язкового державного соціального,f 4. Правове регулювання державного соціального страхування 229 страхування подає узгоджені зі сторонами соціального діалогу зміни розміру єдиного внеску та пропозиції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування до КМ України для внесення їх на розгляд ВР України.

Сфера соціального страхування є складовою публічного стра­хування. Таке страхування обмежене загальнообов’язковим держав­ним соціальним страхуванням. При такому страхуванні види, порядок та умови обов’язкового соціального страхування встанов­лені на законодавчому рівні, і порядок формування фінансових ресурсів та цільового фінансування видатків фондів обов’язкового державного соціального страхування регламентується також норма­ми фінансового права й здійснюється уповноваженими державними фондами.

Фінансові правовідносини у сфері публічної страхової діяль­ності виникають при формуванні, розподілі та використанні центра­лізованих грошових фондів і спрямовані на надання соціальної, фінансової допомоги на поворотній основі, на здійснення інвес­тиційних проектів у сфері публічного страхування, на формування бюджетних, позабюджетних фондів пенсійного, соціального та медичного страхування тощо.

Правове регулювання суспільних відносин у сфері публічного страхування необхідно розуміти як одну із форм впливу права на ці суспільні відносини - за допомогою специфічно-правових засобів, тобто встановлення норм права у сфері соціального страхування, реалізації правовідносин уповноваженими державними суб’єктами на підставі низки спеціальних нормативних актів.

Важливою складовою фінансово-правового регулювання суспільних відносин у сфері публічного страхування виступає адміністрування цієї сфери діяльності (формування та використання коштів ПФ України та інших фондів загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування).

Доцільність об’єднання Фондів державного соціального стра­хування в єдиний Фонд загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування України є обґрунтованою, оскільки превалює централізована форма організації страхового фонду, що утворю­ється у централізованому порядку із централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних, місцевих) шляхом сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання роботодавцями та іншими особами, які відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зобов’язані сплачувати єдиний внесок.