1.3. Особливості правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців у період незалежності України

Після здобуття Україною незалежності постало питання про розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту громадян. Виникла необхідність якісних змін у принципах, структурі, механізмі управління та функціонування пенсійної системи.

Першим кроком стало прийняття 5 листопада 1991 року Закону України «Про пенсійне забезпечення» [47]. З ухваленням цього Закону національна солідарна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Створене у грудні 1990 року Українське республіканське відділення Пенсійного фонду СРСР, у січні 1992 року реформоване у Пенсійний фонд України. Тоді ж було створено незалежну від держбюджету систему фінансових потоків, цільовим призначенням яких стало пенсійне забезпечення громадян. Однак, Закон України «Про пенсійне забезпечення» [47] нічим не відрізняється від аналогічного Закону СРСР 1990 року.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила новий програмний документ – Концепцію соціального забезпечення населення України [48]. У ній вперше було визначено комплексну реформу національної системи соціального забезпечення.

Реформування пенсійного забезпечення громадян завершилося прийняттям 9 липня 2003 року Законів України «Про загальнообв’язкове державне пенсійне страхування» [49] та «Про недержавне пенсійне забезпечення»[50]. Ці Закони визначають три рівні єдиної національної пенсійної системи. Перший рівень – солідарна система. Другий рівень – накопичувальна система. Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення. Але згадані закони не регулюють пенсійне забезпечення державних службовців.

16 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державну службу»[51]. Сьомий розділ цього закону визначає та регулює матеріальне, соціально-побутове та пенсійне забезпечення державних службовців.

Для того, щоб більш повно та всебічно відобразити особливості пенсійного забезпечення державних службовців необхідно дане питання висвітлювати через призму порівняння його із загальнодержавним пенсійним забезпеченням.

Закон України «Про державну службу»[51] дає визначення, що таке державна служба, хто такі державні службовці (ст. 1 Закону), а також визначення поняття посади та посадових осіб (ст. 2 Закону). Стаття 25 Закону класифікує посади на сім категорій. Основним критерієм такої класифікації є організаційно-правовий рівень органу, який приймає державних службовців на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу. Перелік категорій посад не є вичерпний. Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у даному Законі, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. З цього можна зробити висновок, що Закон дозволяє доповнювати вищезгаданий перелік підзаконними актами Кабінету Міністрів України, що є порушенням законодавчого процесу внесення змін до законів України. Стаття 26 Закону визначає, що в Україні діє 15 рангів державних службовців. Ранги є взаємопов’язаними з категоріями державних службовців. Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. Для прикладу, Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1994 року № 239 «Про порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців»[52] (втратила чинність відповідно до Постанови КМУ від 26 жовтня 2001 року №1441 «Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад» [53]).

Відповідно до консультації № 2 тимчасової робочої групи «Щодо реалізації окремих положень заходів про підвищення рівня роботи державних органів виконавчої влади» [54] тимчасової робочої групи з питань державної служби, утвореної розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 січня 1994 року № 5-р [55], особи, які на момент введення Закону України «Про державну службу»[51] отримували пенсію, мали необхідний загальний стаж державної служби, мають право на пенсійне забезпечення відповідно до ст. 37 цього Закону набувають за умови, якщо на 1 січня 1994 року вони ще працювали у державних органах і їх апараті на посадах державних службовців.

Відповідно до Консультації тимчасової робочої групи, службовці, які працювали у державних органах і вийшли у відставку до 1 січня 1994 року, права на отримання пенсії за нормами Закону України «Про державну службу»[51] не мають.

Крім того, ст. 9 Закону України «Про державну службу» [51] визначає, що правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового статусу державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, суддів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» [51], якщо інше не передбачено законами України.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що в Україні відсутня єдина збалансована система держаної служби. Над даною проблемою активно працюють вчені-юристи адміністративного права.

Щодо особливостей правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців, то відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» [51] та Порядку, що затверджений Постановою Кабінетом Міністрі України «Про обчислення стажу державної служби» [56] від 3 травня 1994 року № 283, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Як видно із наведеної статті, диспозиція не розкриває причину такого поділу державних службовців і не дає відповіді на питання, у чому відмінність між державним службовцем, який має страховий стаж 20 років та 10 років, в організаційно-правовому рівні органу у якому вони працюють, в обсязі і характері компетенції займаних посад, у рівні їх кваліфікації? З вищевикладеного можна зробити висновок, що у самій статті закладене дискримінаційне положення щодо страхового стажу одного державного службовця перед іншим. Даний факт також свідчить про юридичну недосконалість і неопрацьованість визначення, що закладене у цій статті.

Пенсійному законодавству України відомі норми, які встановлюють пільговий страховий стаж. Але слід зазначити, що призначення пенсії на пільгових умовах у більшості випадків є комплексним. Тобто, якщо зменшується страховий стаж, то обов’язково знижується шкала пенсійного віку.

Вищезгадані Списки №1 та №2 затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»[57] від 16 січня 2003 року № 36. До переліку виробництв, робіт, професій та посад з шкідливими та важкими умовами праці відносяться: гірничі роботи, чорна металургія, хімічне виробництво, виробництво коксопродуктів, кольорових металів, вибухових речовин, роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань і берилієм, виробництво вогнетривів, атомна енергетика та промисловість і т.д.

Також, до пільгової категорії відносяться громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, інваліди, учасники війни, сім’ї загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, багатодітні матері і матері інвалідів з дитинства. Проаналізувавши перелік категорій осіб, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення, конкретного посилання на те, що воно поширюється на державних службовців немає. Крім цього державна служба не згадується ні у Списку № 1, ні у Списку № 2, як така, що є особливо шкідливою і з особливо важкими умовами праці.

Щодо розміру пенсії державного службовця, то ст. 37 Закону України «Про державну службу»[51] дає на це питання вичерпну відповідь. Пенсія державним службовцям призначається у розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Принцип відсоткового обчислення пенсії від розміру заробітної плати діяв до прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[49]. Він полягав у тому, що пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»[47] призначались у розмірі 55 відсотків заробітку, якщо пенсіонер не працював після виходу на пенсію.

Сьогодні, відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49] пенсія визначається за формулою Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць; К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

Види заробітку з яких обчислюється пенсія, крім Закону України «Про державну службу»[51] визначаються також, постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії»[58] від 31 травня 2000 року № 865. Такими видами є: посадовий оклад, доплата за ранг та надбавка за вислугу років враховується у розмірах, встановлених на момент звільнення з посад державного службовця. Інші виплати, що включаються в заробіток для обчислення пенсії – надбавки, премії, доплата за науковий ступінь, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи поспіль перед зверненням за пенсією, не залежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Формально положення ст. 37 щодо необмеженого граничного розміру пенсії законодавець не скасовував. Але Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-VI [59] установлював, що розмір пенсії (з урахуванням надбавок, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених у 2006 році, відповідно до Закон України «Про державну службу»[51] не може перевищувати 12 мінімальних пенсій за віком, встановленої Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[49]. Також, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V [60] зазначалось, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсі, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до Закону України «Про державну службу» [51] не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49], а по інших категоріях пенсіонерів розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсі, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2007 році, не може перевищувати 10 тисяч гривень на місяць.

Із вищенаведеного можна зробити висновок, що граничний розмір пенсії щороку прописується у Державному бюджеті України на наступний рік. Питання, чому законодавець не внесе зміни до самої статті Закону і не відмінить положення про необмежений граничний розмір пенсії для державних службовців, і не закріпить максимальний розмір пенсії залишається без відповіді. При чому слід зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України N 8-рп/2005 (v008p710-05) від 11.10.2005) [61], якщо розмір пенсії, щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) перевищує 90 відсотків максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, визначеної законодавством на час виплати пенсій таким особам, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання виплачується у сумі, що не перевищує зазначений розмір.

Якщо громадянин, який досяг пенсійного віку продовжує працювати при цьому отримує пенсію, то відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49] за кожен повний рік роботи понад 25 років для чоловіків та 20 років для жінок пенсія збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, але не більше ніж на один відсоток мінімального розміру пенсії за віком. Аналогічна норма є і у Законі України «Про державну службу» [51], проте дещо в іншій редакції. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії. Дискримінаційне положення Закону України «Про державну службу»[51], щодо збільшення розміру пенсії, якщо працівник продовжує працювати очевидне. Варто також звернути увагу на те, що у пересічних громадян пенсія збільшується на 1 відсоток від мінімального розміру пенсії, а у державного службовця на 1 відсоток від заробітної плати.

Що стосується питання фінансових джерел для виплати пенсії державним службовцям, то Законом України «Про деякі питання фінансування соціальних виплат та пов’язаних з ними адміністративних витрат» від 21 жовтня 2004 року № 2105 [62], були внесені зміни до ст. 37 Закону України «Про державну службу» [51], які дають на це питання вичерпну відповідь. Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

З даного положення можна зробити висновок, що тих страхових внесків, які роблять державні службовці, недостатньо для утримання їх на пенсії. Тому, замість того, щоб вирішити питання недостачі коштів на виплату пенсій державним службовцям шляхом реформування системи пенсійного забезпечення держаних службовців, законодавець вирішив покрити недостачу із сум Державного бюджету України.

Солідарній системі України відомий такий інститут, як пенсії по інвалідності, передбачений IV розділом Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49]. Донедавна правове регулювання пенсійного забезпечення державних службовців визначалось норми згаданого Закону. Але Законом України «Про внесення змін до статті 37 Закону України «Про державну службу»» від 31 травня 2005 року № 2593 [63] встановлювалось, державним службовцям, які у період перебування на державній службі визнані інвалідами І та ІІ груп, незалежно від причини інвалідності, пенсія призначається у таких же розмірах, як і пенсія державних службовців після припинення ними державної служби за наявності стажу державної служби не менше 10 років та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [51].

Розмір пенсії по інвалідності у солідарній системі, на відмінно від таких же пенсій інвалідам, які є державними службовцями, залежить від групи інвалідності, інвалідам І групи призначається – 100 відсотків пенсії за віком, інвалідам ІІ групи – 90 відсотків пенсії за віком, ІІІ групи – 50 відсотків пенсії за віком.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. У цьому разі, а також у разі продовження перебування зазначених осіб на державній службі без оформлення пенсії по інвалідності на умовах, викладених вище, вони мають право на одержання пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [51].

З вищевикладеного можна зробити висновок, що пенсії по інвалідності державним службовцям та іншим громадянам розраховуються не тільки у різному відсотковому співвідношенні, але і з різних джерел. Пенсії по інвалідності у солідарній системі вираховуються із пенсії за віком, яку особа могла б отримувати, якщо б виходила на пенсію. Пенсії по інвалідності державним службовцям вираховуються із сум їх заробітної плати. Підстави такого поділу законодавець не зазначає.

Окрім зазначеного регулювання пенсій по інвалідності, Законом України «Про внесення змін до статті 37 Закону України «Про державну службу» [63] закріплялось, також, особливе правове регулювання пенсії у разі втрати годувальника.

У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а на двох і більше членів сім’ї – 90 відсотків. До непрацездатних членів сім’ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49].

Право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника на умовах, викладених вище, мають також непрацездатні члени сім’ї померлої особи, яка отримувала пенсію за ст. 37 Закону України «Про державну службу»[51].

Натомість, розділ V Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49] ці ж відносини регулює дещо по-іншому. Пенсія у зв\'язку з втратою годувальника призначається у розмірі: на одного непрацездатного члена сім\'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім\'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Із даного порівняння можна резюмувати, що у Законах України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49] та «Про державну службу»[51] використовуються різні відсоткові співвідношення та різні фінансові джерела з яких призначається пенсія у разі втрати годувальника. Для державних службовців цим джерелом виступає їх заробітна плата, а для інших громадян пенсія за віком, яку б вони могли отримувати у разі виходу на пенсію.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року № 359/95-ВР [64] були внесені зміни до Закону України «Про державну службу» [51], якими державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчинення корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, яка передбачена Законом. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних засадах. Як видно із вищевикладеного державний службовець може і не набути у майбутньому спеціальної правоздатності для отримання пенсії.

Особливістю правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців є також положення ч. ч. 11, 12 ст. 37 Закону України «Про державну службу» [51]. Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів. Такий розмір грошової допомоги не має аналогів у національному пенсійному законодавстві. Показовим є приклад виплати грошової допомоги при виході на пенсію наукових працівників. Згідно ст. 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року № 1977 (з подальшими змінами) [65], науковому (науково-педагогічному) працівнику видається грошова допомога у розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок та доплат за наявності стажу роботи для чоловіків 12,5 років, для жінок 10 років.

Важливим та актуальним для дослідження правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців є порядок та умови перерахунку їх пенсій. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу»» від 16 січня 2003 року № 432 [66] було доповнено Закон України «Про державну службу» [51] статтею 37-1, що визначає особливий порядок та умови перерахунку пенсій державних службовців, до цього, перерахунок здійснювався на загальних засадах. Йдеться про те, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв’язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за Законом України «Про державну службу»[51] відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Для порівняння, ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [49] передбачені три основні умови перерахунку пенсій. Індексація та перерахунок у зв’язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузі економіки України. Збільшення прожиткового мінімуму. Збільшення страхового стажу. Тобто, пенсії індексуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ [67] та інших нормативних актів. Крім індексації, пенсії у разі якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком. Також у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Остання умова детально викладена вище.

Прикладом реалізації ст. 37-1 Закону України «Про державну службу»[51] є Постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів» від 6 липня 2003 року № 1207 [68], згідно з якою з 1 вересня 2003 року посадові оклади державних службовців, схеми яких були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 [69] (постанова КМУ № 2288 втратила чинність у зв’язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів» від 9 березня 2006 року [70] було підвищено на 32 відсотки.

При проведенні перерахунків пенсії державним службовцям з 1 вересня 2003 року виділяються дві категорії пенсіонерів: 1) ті, які продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію державного службовця; 2) ті, які не працюють на державній службі або продовжують працювати на інших посадах державних службовців. При цьому, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії» від 31 травня 2000 року № 865 [58] премія та інші надбавки (крім надбавок за знання та використання у роботі іноземної мови, за почесне звання «заслужений», за роботу з таємними документами в залежності від ступеня таємності інформації, доплати за науковий ступінь кандидата або доктора наук) враховується у середніх розмірах стосовно визначених законодавством таких виплат у відповідному державному органі, з якого особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично їй встановлені на час призначення (перерахунку) пенсії.

Таким чином, при поданні непрацюючими пенсіонерами (колишніми державними службовцями) до органів Пенсійного фонду України довідок про заробітну плату з урахуванням вимог вищезгаданих постанов Кабінету Міністрів України, їм здійснювався перерахунок пенсій з 1 вересня 2003 року (з часу підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям).

Аналізуючи викладене, слід звернути увагу на два моменти. По-перше, перерахунок пенсій державним службовцям здійснюється у зв’язку з підвищенням заробітної плати державному службовцю. Тобто, підняття зарплат і пенсій державним службовцям залежить від волі уряду, а не від соціально-економічних показників країни. По-друге, перерахунок здійснюється від сум заробітної плати працюючого державного службовця. Як видно з вищевикладеного, такі положення не мають аналогів у солідарній системі пенсійного забезпечення.

Проведене правове дослідження є відображенням особливостей правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців в Україні. Використовуючи метод порівняння правових норм, що регулюють одні і ті ж самі відносини, але різними способами та різними правовими актами, дисертант виокремив найбільш важливі аспекти даного правового регулювання. Такий оглядовий аналіз пенсійного законодавства є досить важливим і є корисним при дослідженні даної проблематики на більш високому, теоретичному рівні. Дані наукові пошуки показали багатогранність і недосконалість досліджуваних відносин. Результатом аналізу є висновок про те, що ці відносини у переважній своїй більшості є дискримінаційними по відношенню до тих категорій громадян України, які отримують пенсію за загальним законом, саме тому існує потреба у докорінному реформуванні правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців.