<<
>>

Напрямки вдосконалення адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні

Потреба вдосконалення адміністративного законодавства у сфері забезпечення незалежності судової гілки влади є актуальною на сьогоденному етапі розвитку нашої незалежної держави. Насамперед це зумовлено якістю й ефективністю здійснення правосуддя, яке в будь-якому разі має базуватися на наданні особі права на справедливий суд.

Визнання, дотримання, судовий захист прав і свобод людини та громадянина є обов’язком держави й основною умовою консолідації суспільства та його стійкого розвитку [42, с. 687].

При цьому, зважаючи на те, що Україна стоїть на шляху адаптації вітчизняного законодавства до правової системи Європейського Союзу, потрібно враховувати міжнародний та зарубіжний досвід забезпечення незалежності судової влади. Питання щодо забезпечення прав і свобод громадян набрало надзвичайно важливого значення в умовах сьогодення. Оскільки суд є органом, який створений для захисту таких прав, то шляхам його реформування та вдосконалення його незалежності потрібно приділити особливу увагу.

Окрім того законодавство, як сукупність законів і підзаконних нормативно-правових актів, охоплює більшість сфер життєдіяльності людини. Динамізм політичних, економічних і соціальних суспільних відносин об’єктивно зумовлює потребу постійних змін чинного законодавства. Діяльність щодо зміни якісного стану чинного законодавства (якості його змісту та форми) охоплює як створення нових нормативно-правових актів, так і покращення чи усунення недоліків уже наявних [162, с. 191].

Так, В. Риндюк зазначає, що в юридичній літературі, коли мова йде про зміну чинного законодавства, використовується низка термінів, зокрема «розвиток», «удосконалення», «упорядкування», «систематизація», «інкорпорація», «консолідація», «кодифікація», «гармонізація», «уніфікація», «адаптація» законодавства тощо [156, с. 191].

Тобто будь-які зміни до чинного законодавства можуть мати багато позначень через терміни, проте основна і спільна їх мета - привести його до об’єктивно зумовленого, необхідного вигляду.

Запит на судову реформу в суспільстві значний. В її необхідності переконані більшість громадян. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Центру політико-правових реформ. Так, майже для половини населення (46%) судова реформа є одним із найбільш актуальних і нагальних завдань і тому має бути розпочата якнайшвидше [125]. Тим самим ні в кого не виникає сумніву, що судова реформа вимагає продовження.

Тому забезпечення прав людини у судовій сфері становлять собою основоположний фундамент, який закладений на рівні всіх правових держав світу. Тема захисту прав і свобод є і буде актуальною завжди, при тому що українська судова система поки що не може забезпечити ці права на належному рівні через вплив багатьох чинників. Відповідно визначення новітніх напрямків удосконалення адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні є актуальною проблемою.

Здійснивши наукове дослідження, ми отримали можливість виявити законодавчі прогалини в цій сфері, які призводять як мінімум до порушення права особи на справедливий суд і зумовлюють появу багатьох інших.

Аналіз нинішнього стану правосуддя вказує на те, що сьогодні система правосуддя не виконує поставлених перед нею завдань на належному рівні. Основними чинниками такої ситуації є такі:

- низький рівень правової культури та правової свідомості суспільства;

- розповсюдженість корупційних явищ у сфері правосуддя;

- недосконалість кадрового планування в системі судової влади;

- збереження чинників залежності суддів від виконавчої та законодавчої гілок влади, зокрема наявність конституційних положень, які стримують посилення незалежності суддів;

- недосконалість методик визначення оптимального кількісного складу суддів і чисельності працівників апаратів судів відповідно до навантаження;

- непропорційне робоче навантаження на суддів і працівників апарату судів і відсутність механізмів оперативного вирівнювання навантаження на суддів, що знижує якість правосуддя;

- недосконалість бюджетного планування й управління в системі судової влади та відсутність єдиних методологічних підходів у плануванні видатків судів;

- недостатній рівень єдності та послідовності судової практики;

- відсутність чи недостатній рівень використання можливостей сучасних інформаційних систем (електронне правосуддя);

- низький рівень публічності сфери правосуддя та довіри до судової системи взагалі й до суддів зокрема;

- відсутність стратегічного планування та належного аналітико-

дослідницького забезпечення процесу проведення реформ, а також належного нормативно-правового й фінансового обґрунтування

запланованих реформ;

- недостатня розвиненість механізмів моніторингу й оцінювання;

- недостатній рівень координації та консультацій між відповідальними суб’єктами реформ, учасниками реформ та інститутами громадянського суспільства;

- відсутність належної динаміки в наближенні до стандартів Європейського Союзу [168].

На наш погляд, причинами неналежного стану незалежності судової влади, і як наслідок - низької довіри визначаються такі чинники:

1) не збалансоване між гілками єдиної державної влади (законодавчою, виконавчою і судовою) законодавство, що мало правові прогалини, які через незадовільну правову культуру і правосвідомість високопосадовців і деяких суддів використовувалося з метою забезпечення псевдодержавного інтересу чи, банально, з метою особистого збагачення або відстоювання приватного інтересу третіх осіб;

2) постійний тиск на суддів місцевих і апеляційних судів - спочатку з використанням прогалин у законодавстві щодо можливості давати вказівки судами вищого рівня нижчим, потім широких адміністративних повноважень суддів на адміністративних посадах, які призначалися, а в умовах сьогодення - з боку різних псевдогромадських організацій військового спрямування;

3) на суддів в усі часи, зокрема й нині чиниться тиск (насамперед з боку прокурорів) у випадках винесення виправдального вироку;

4) незадовільна політика щодо відбору і призначення суддів з-поміж патріотично налаштованих, з високим рівнем правової культури і правосвідомості професіоналів із певним стажем у сфері правосуддя;

5) надлишкова законодавча відкритість суддів, які розглядають кримінальні справи. Так, особи, які отримують вирок, можуть без особливих зусиль виявити місце їх проживання, склад сім’ї тощо, тобто якщо рішення у справі, винесене суддею, має бути повністю прозорим, то особисте життя - закритим, за винятком визначених законом правоохоронних органів;

6) адвокати в Україні зорієнтовані на роботу на «результат», а не на почасове надання якісних адвокатських послуг, що приводить їх до спокуси вирішувати питання, використовуючи особисті зв’язки з певними суддями;

7) не запрацював на повну силу інститут народних засідателів і присяжних - вони мають обиратися громадою з осіб, які не мають на це протипоказань, і здійснювати свої функції на постійній основі;

8) часто для досягнення протиправного рішення у справі здійснюється компроматний тиск на суддю;

9) матеріальне забезпечення суддів не було таким, щоб, з одного боку, забезпечувало їм достойне існування, з іншого - не викликало негативного резонансу в бідному суспільстві, з цією метою треба використовувати механізм пільг й інших видів непрямого забезпечення суддів.

Низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду впливає на підвищення корупції у сфері судочинства. Під час проведення експертного анкетування в Дніпропетровській області було визначено, що 86% респондентів уважають, що такий засіб, як збільшення суддівської винагороди, є ефективним чинником подолання корупції в судовій системі. На пропозицію визначити розмір такої винагороди опитувані вказали різні можливі розміри зарплати судді. Причому абсолютна більшість респондентів вважають, що суддя першої інстанції має отримувати не менш як $3000 (в еквіваленті) [124]. Як зазначив народний депутат В. Пинзеник, суддівська винагорода складатиме 15 тис. грн. на місяць - такий новий соціальний стандарт уведено в Україні з 1 січня 2017 року Законом «Про судоустрій і статус суддів». Закон установлює зарплату в місцевих судах у розмірі 30 мінімумів, в апеляційних - 50, у Верховному Суді - 75. Але це тільки оклад. Є ще надбавки до окладу: до 80% - за вислугу років, 15-20% - за науковий ступінь, 5 і 10% - за роботу з таємними документами. Ці три надбавки в максимальному розмірі сягають 110%. Є ще також регіональний коефіцієнт (до 25%). Тобто максимальна оплата суддів місцевих судів складатиме 126 тис., апеляційних - 210 тис. грн. [52].

Таким чином, з урахуванням прогресивного напрямку політики у сфері фінансового забезпечення суддів 2017 року зарплата судів дійсно підвищиться, проте це не повною мірою знизить рівень корумпованості. Тому пропонуємо внести зміни до Проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 3 ст. 135 «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» змінити таким чином: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 50 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» [149]. Зміна цієї норми не лише знизить рівень корумпованості суддів, а й наблизить вітчизняне законодавство до європейських стандартів.

Болючим питанням, що стосується здійснення суддями своїх обов’язків, є порушення ними строку розгляду справи.

Таке явище стало значною проблемою судочинства. Незважаючи на те, що вони інколи мають об’єктивне підґрунтя (некомпетентність суддів, наприклад), у багатьох випадках це все ж таки суб’єктивна воля судді. Як правило, це своєрідне супротив протесту щодо персони судді з боку суспільства й держави. Затягуванням розгляду справи він доводить свою значущість, а фактично здійснює помсту особам, що звернулися до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів [102].

Тим самим при розгляді місцевим судом цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, трудових суперечок судді мають неухильно дотримуватися процесуальних строків як вагомої цінності судочинства. У тих випадках, коли виникають обґрунтовані перепони в дослідженні чи витребуванні доказів, суддя має ухвалити рішення, не чекаючи відповіді від експерта, а на основі наявних фактів і з певним ступенем припущення - через докази юридичної логіки. Неповне дослідження доказів чи інших чинників, які необхідні для винесення рішення, є меншим «злом» порівняно із затримкою справи в суді першої інстанції. У крайньому разі допустиме прийняття хибного рішення на основі й за відсутності можливості здійснити всебічне дослідження справи, таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, а суддя має бути звільнений від дисциплінарної відповідальності [102].

Саме тому доцільно внести зміни й доповнення до Проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме до п. 2 ст. 106, що має виглядати таким чином:

2) безпідставне невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням умотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;

2-1) затягування суддею місцевого суду строку щодо розгляду заяви, скарги чи справи.

На думку провідних учених-адміністративістів, визначальними завданнями адміністративного права є такі функції, як «правозабезпечувальна» (забезпечення реалізації прав і свобод людини) і «правозахисна» (захист порушених прав).

Тому саме адміністративне право має стати найдієвішим засобом правового регулювання відносин між публічною владою і людиною, що давно вже є загальноприйнятим у демократичних країнах світу [1; 31; 35; 151; 96].

Забезпечення адміністративно-правової незалежності судової влади в Україні виявляється через вищезазначені чинники. Тож згідно з наукою адміністративного права можна визначити найефективніші способи вдосконалення незалежності судової системи.

Ввідним, понятійним терміном нашої теми визначаємо слово «забезпечити», яке відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови означає створити надійні умови для здійснення чого- небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [11].

Ще одним терміном, який безпосередньо стосується нашої теми, є слово «незалежний», тобто той, який не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь [6].

Поняття «правового забезпечення» не можна обійти без позиції М. Пучкової, яка влучно його тлумачила через дві складових: а) як сукупність гарантій реалізації та охорони прав громадян; б) як діяльність органів державної влади із створення умов, необхідних для реалізації громадянами своїх прав [152; 105].

Демиденко В. розкриває поняття «правове забезпечення» по-своєму, вважаючи, що воно означає сприяння реалізації прав і свобод людини та громадянина, їх охороні та захисту [47]. Олійник А. розкрив зміст поняття «правового забезпечення» через призму: а) створення сприятливих умов для реалізації громадянами свої прав; б) запобігання їх порушенню; в) відновлення порушених прав громадян [129].

Як вважає І. Прошутя, належне адміністративно-правове забезпечення діяльності загальних судів в Україні є складовою правового регулювання їх діяльності та необхідною передумовою підвищення ефективності та результативності діяльності судів в Україні, зокрема й місцевих загальних судів [151].

На нашу думку, у широкому розумінні цього поняття зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади полягає в комплексі адміністративно-правових (правових, організаційно-технічних та ін.) заходів щодо створення належних умов для незалежності судової влади, надання їй для цього достатніх матеріальних засобів, гарантування незалежності та захисту суддів, що здійснюється через певний адміністративно-правовий механізм, до елементів якого належать норми адміністративного права, форми й методи адміністративної діяльності публічної адміністрації, адміністративні процедури та адміністративна відповідальність у цій сфері, що здійснюються через адміністративну діяльність суб’єктів публічної адміністрації шляхом надання адміністративних послуг і здійснення управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності.

У вузькому розумінні адміністративно-правовим забезпеченням незалежності судової влади є функції, завдання та обов’язки судової гілки влади, за допомогою яких на законодавчому рівні забезпечується реалізація прав і свобод людини, а також відновлюються порушені права, однак при цьому вони здійснюються незалежно та неупереджено від інших приватних осіб, установ, організацій незалежно від форм власності.

На думку О. Кулікова, питання щодо вдосконалення вітчизняного правосуддя має першочергове значення для України як для держави, що обрала для себе демократичні засади розвитку [96].

М. Мельник вважає, що за перше десятиліття незалежності управління судовою системою опинилося поза увагою держави. Не секрет, що українська судова система отримує обмежене фінансування для підготовки кадрів, ураховуючи загальну кількість судів і судового персоналу. За таких обставин природно, що українська влада надала пріоритет підготовці з питань права та ухвалення судових рішень. Проте проблеми управління та адміністрування не менш важливі [111].

Досить цікавою є думка Л. Луць, яка у своєму науковому дослідженні зазначила, що саме органи суддівського самоврядування мають не лише контролювати законодавче закріплення основних правових стандартів у сфері судочинства в цілому, але й сприяти фактичній реалізації принципу незалежності суддів. Разом із тим вони мусять виявляти чинники, що перешкоджають реалізації принципу незалежності суду та суддів. Здійсненню цих та інших завдань значною мірою сприяла б стабільна судова політика, яка мала б супроводжувати всі процеси формування та функціонування судової влади [105].

Безпосередньо реформування судової влади в Україні має відбуватися на принципах системності, наукової обґрунтованості, урахування попереднього позитивного досвіду судового правозастосування та послідовності (еволюційності). У цю справу значний внесок має зробити вітчизняна юридична наука [13].

Що стосується незалежності суддів, то це питання врегульоване як вітчизняним законодавством, так і міжнародним (це зокрема Конвенція про захист прав людини та основних свобод, а також «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів»; «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями Г енеральної Асамблеї ООН, затверджені Резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН; Європейська хартія «Про статус суддів»; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» та інші). Також у міжнародному законодавстві задіяна практика Європейського суду з прав людини.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють принципи незалежності та недоторканності суддів в Україні, є Конституція, де

зазначається, що судді при здійсненні правосуддя є незалежними та підкорюються лише закону (ст.129)[87], а також Закон України «Про судоустрій і статус суддів», що гарантує суддям незалежність і самостійність через визначення порядку призначення, обрання; притягнення до

відповідальності та звільнення суддів; процесуального порядку здійснення судочинства; недопущення втручання сторонніх осіб в здійснення судочинства; відповідальність за неповагу до суду; фінансування та

матеріальне забезпечення судді, а також соціальне забезпечення та

забезпечення безпеки суддів і їхніх сімей і т. ін. [147].

На думку О. Константия, одним із найважливіших кроків у справі подальшого здійснення судової реформи в Україні є прийняття змін до розділу VIII «Правосуддя» Конституції України стосовно вдосконалення конституційних засад судоустрою, судочинства і статусу суддів відповідно до міжнародних стандартів і потреб удосконалення вітчизняної практики судового захисту прав і свобод людини і громадянина [86].

Водночас до чинного законодавства планується внести і відповідні зміни. Так, у ст. 3 проекту Закону «Про статус суддів» сформульовано насамперед основні засади незалежності суддів: «судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні та не підпорядковані і підкоряються лише Конституції України та законам України»; «втручання у діяльність суддів щодо здійснення

правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, встановлену законом». У проекті дещо розширюються гарантії незалежності суддів, зокрема в частині права судді на відставку. Крім цього фіксується обов’язок усіх державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їх об’єднань поважати незалежність суддів і не посягати на неї [111; 146].

На сьогодні до Верховної Ради України внесено чимало законопроектів щодо вдосконалення засад організації та функціонування судової влади. Але в жодному з них, так само як і в чинному Законі України «Про судоустрій і статус суддів», не приділено належної уваги встановленню надійних правових механізмів убезпечення незалежності суддів від можливих внутрішніх загроз втручання в ухвалення ними рішень з боку голови суду або їх заступників - тобто осіб, які займають в суді адміністративні посади. Не секрет, що вони, використовуючи свої адміністративні повноваження та прогалини в чинному законодавстві у сфері організації правосуддя, мають неконтрольовану можливість зловживати ними у власних інтересах або, виконуючи замовлення можновладців, тиснути на рядових суддів з метою винесення неправосудних рішень [86].

Городовенко В. у своєму дисертаційному дослідженні під назвою «Проблеми незалежності судової влади» запропонував шляхи вдосконалення організаційно-правових гарантій в напрямку створення необхідних умов для належного функціонування судової влади, а саме: а) автономності судової системи; б) особливого порядку формування суддівського корпусу; в) припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади; г) рівності правового статусу суддів; д) їх відставки; е) недоторканності; є) особливого порядку фінансування судів; ж) створення необхідних організаційно- технічних та інформаційних умов для діяльності судів; з) матеріального й соціального забезпечення відповідно до статусу суддів; і) системи органів суддівського самоврядування; ї) непідзвітності суддів; й) особистої безпеки суддів та їх сімей. Дослідник також вивів деякі міжнародно-правові критерії незалежності судової влади: а) поділ влади; б) неможливість довільної змінюваності суддів на посаді; в) недопущення контролю або впливу на суддів позасудових структур; г) належні умови оплати праці суддів; д) неможливість зміни іншою владою рішення, ухваленого судовою владою. [36].

З урахуванням вищенаведених думок учених можна зробити певні висновки щодо того, що вдосконалення адміністративно-правових засобів забезпечення незалежності судової влади характеризується такими науковими положеннями:

1) це створення надійних адміністративно-правових умов для здійснення незалежності судової влади, а також надання для цього достатньо матеріальних засобів і при цьому гарантування незалежності суддів, зокрема охорони суддів від посягань;

2) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади здійснюється через адміністративну діяльність суб’єктів публічної адміністрації шляхом надання адміністративних послуг і здійснення управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності;

3) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади - це певний правовий механізм адміністративно -правового регулювання суспільних відносин;

4) воно включає в себе адміністративно-правові норми, правовідносини, процес реалізації зазначених норм адміністративного права через визначені в цих нормах форми, методи та адміністративні процедури адміністративної діяльності публічної адміністрації;

5) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади характеризується також адміністративно -правовим статусом суб’єктів публічної адміністрації;

6) воно полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших комплексних заходів, спрямованих на регулювання визначених нами суспільних відносин.

Асоціація правників України як провідна юридична спільнота також активно долучилась до процесу реформ і запропонувала юристам надати своє бачення необхідних змін у судовій системі з метою забезпечення незалежності судової влади, оскільки саме професійні кола мають представити Верховній Раді України бачення майбутньої судової системи країни. Ці зміни пропонуються на конституційному та законодавчому рівнях: повністю виключити участь Верховної Ради України, Президента України та органів виконавчої влади у процесах призначення, переведення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів; передбачити принцип незмінності суддів і призначення суддів на посаду безстроково, відмовившись таким чином від процедури першого призначення на п’ятирічний термін; установити виключно конкурсні засади добору суддів, їх переведення до інших, зокрема вищого рівня, судів, на основі прозорих та об’єктивних критеріїв і процедур; закріпити ключову роль зборів суддів у процедурі призначення суддів на адміністративні посади; посилити юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність за незаконний вплив на суддів у будь-який спосіб; гарантувати фінансову незалежність суддів - підвищити рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, установити високий рівень заробітної плати для суддів [89].

При удосконаленні адміністративно-правового забезпечення

незалежності, безперечно, потрібно спиратися на міжнародні стандарти, які полягають в такому:

1) державне гарантування закріплення незалежності суддів у конституціях або законах;

2) наявність установлених вимог щодо осіб, які претендують на зайняття посади судді, - високих моральних якостей та відповідної кваліфікації в галузі права;

3) можливість для суддів, як і для інших громадян, користуватися свободою слова, віросповідання, свободою створення асоціацій та участі у зборах; проте, керуючись такими правами, судді мають поводитися завжди належним чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів;

4) строк повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії й вік виходу на пенсію мають належним чином гарантуватися законом. Положення міжнародних документів не мають бути підставою для зміни національних правил у бік зниження рівня гарантій, уже досягнутих в Україні;

5) що стосується професійної таємниці й імунітету (йдеться про обов’язок збереження конфіденційної інформації, отриманої в перебігу виконання службових обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів), то суддів не можна примушувати давати свідчення з таких питань;

6) щодо відповідальності, усунення і звільнення суддів з посади передбачається, що звинувачення або скарга, які надійшли на суддю під час виконання ним своїх професійних обов’язків, мають бути невідкладно й безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою. Суддя має право на відповідь й справедливий розгляд. На початковому етапі розгляду скарги процедура має провадитися конфіденційно, якщо суддя не звернеться з проханням про інше [36].

У свою чергу ми також вивели деякі концептуальні засади з приводу вдосконалення адміністративно-правових аспектів незалежності судової системи України, які полягають в такому:

1) для того щоб досягти незалежності, потрібно продовжити судово- правову реформу, за допомогою якої затвердити на законодавчому рівні нормативно правові акти, що будуть максимально ефективно забезпечувати незалежність судової влади, якій насамперед довірятиме суспільство;

2) створити належні організаційні умови, що допоможуть урегулювати всі питання, з якими стикаються судді у своїй професійній діяльності;

3) внести зміни до основних нормативно-правових актів, які регулюють питання діяльності суддів і судової системи в цілому, зокрема до Конституції та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

4) закінчити реформування органів, які безпосередньо стосуються судової гілки влади та можуть на неї впливати, зокрема адвокатури, правоохоронних органів і прокуратури;

5) реформувати виконавчу службу та впровадити нові ефективні засоби, за допомогою яких будуть виконуватися судові рішення;

6) налагодити повноцінну діяльність Вищої ради правосуддя.

На нашу думку, вагомим чинником у реформуванні судової системи обов’язково має бути застосування міжнародних стандартів незалежності суддів і позитивної практики інших держав світу. Також до цього слід додати, що для ефективності роботи таких методів потрібно підвищити відповідальність суддів за правопорушення, вчинені у сфері їхньої професійної діяльності (зокрема за корупційні правопорушення, а також за ухвалення суддею незаконного рішення, тобто тих, які вчиняються найчастіше).

Отже, як бачимо в умовах становлення сучасної правової держави, нам необхідно докласти чималих зусиль, щоб створити максимально ефективну прозору та незалежну судову систему, яка буде надійно захищати права та свободи громадян нашої держави і діяти виключно в інтересах суспільства. Однак, як показує практика, наше громадянське суспільство має не досить високу правову культуру, тому цьому аспекту має приділятися особлива увага. Адже без нього навіть найкращі міжнародні стандарти та

найдосконаліше законодавство можуть залишитися лише формальним потенціалом щодо становлення адміністративно-правових аспектів

незалежності судової влади в Україні.

У широкому розумінні зміст удосконалення адміністративно -правового забезпечення незалежності судової влади полягає в комплексі адміністративно-правових (правових, організаційно-технічних та ін.) заходів щодо створення належних умов для незалежності судової влади, надання їй для цього достатніх матеріальних засобів, гарантування незалежності та захисту суддів, що здійснюється через певний адміністративно-правовий механізм, до елементів якого належать норми адміністративного права, форми й методи адміністративної діяльності публічної адміністрації, адміністративні процедури та адміністративна відповідальності у цій сфері, що здійснюються через адміністративну діяльність суб’єктів публічної адміністрації шляхом надання адміністративних послуг і здійснення управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності.

У вузькому значенні адміністративно-правовим забезпеченням незалежності судової влади є функції, завдання та обов’язки судової гілки влади, за допомогою яких на законодавчому рівні забезпечується реалізація прав і свобод людини, а також відновлюються порушені права, при цьому вони здійснюються незалежно та неупереджено від інших приватних осіб, установ, організацій незалежно від форм власності.

<< | >>
Источник: КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Напрямки вдосконалення адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -