<<
>>

3.2 Європейський досвід забезпечення незалежності судової влади

Утвердження верховенства права у сфері правосуддя є важливим аспектом, адже кожен громадянин нашої держави відповідно до чинного законодавства має право на захист своїх порушених прав чи свобод незалежним і неупередженим судом.

Однак на сьогодні наша судова система має низку загострених проблем, які пов’язані саме із забезпеченням її незалежності. Як усім відомо, забезпечення прав і свобод у країнах

Європейського Союзу стоїть на першому місці, тому це є основою справжньої демократії.

Головним завданням, яке зараз стоїть перед публічною владою України, є адаптація вітчизняного законодавства відповідно до стандартів ЄС (Acquis communautaire (acquis). Розподіл влад на законодавчу, виконавчу й судову та недопущення впливу однієї гілки влади на іншу є особливо важливим аспектом зокрема й для забезпечення незалежності суду. Різні державні та громадські сили також намагаються вплинути на судовий розгляд справи для отримання вигідного їм рішення всупереч принципу верховенства права. Це є неприпустимим, адже в правовій державі, якою є Україна, гарантування прав і свобод людини та громадянина є найважливішою функцією держави й громадянського суспільства.

Підтвердженням цих слів є статистика чергового моніторингу щодо стану незалежності суддів, який було проведено за сприяння українсько - швейцарського проекту під назвою «Підтримка судової реформи в Україні». Таким чином підтвердилось, що вплив і тиск на суддів та суди в процесі розгляду конкретних судових справ найбільше здійснюється представниками громадськості (91,7%) та ЗМІ (90,9%), а також адвокатами (85,1%), прокурорами (75,2%), представниками виконавчої та законодавчої влади (81,5 та 79,1 %) [120].

Отже, первинною причиною зазначеного є незадовільний рівень незалежності судової влади в поєднанні з невиконанням судових рішень. Тобто переймання міжнародного та європейського досвіду забезпечення незалежності судової влади є досить актуальною темою на сьогодні, оскільки напрацювання в цій сфері можна буде використати для вдосконалення вітчизняного законодавства.

Аналіз європейського досвіду передусім потрібен тому, що еволюція державного управління в цих країнах відображає демократичний шлях розвитку політико-правової організації суспільства на основі принципу верховенства права, поваги прав і свобод громадянина. Принципова відмінність правових систем європейських країн полягає у прагненні до задоволення публічного інтересу - своєрідного необхідного балансу між приватноправовими та публічноправовими інтересами суб’єктів права. Відповідно орієнтація на захист прав і свобод людини, забезпечення дотримання й реалізації її прав, свобод і законних інтересів є одним з основних критеріїв розмежування з правовою пострадянською системою, де людина вважалася керованим об’єктом, чиї права та інтереси отримували переважною мірою декларативне закріплення [39, с. 5].

Таким чином, залучаючи досвід країн-учасниць ЄС, є змога зорієнтуватися на права людини на справедливий суд при судовому захисті та виявити адміністративно-правові аспекти забезпечення незалежності судової гілки влади України.

Принцип забезпечення незалежності судової влади є предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, проте варто звернути увагу на характер його реалізації щодо суду. І в цьому контексті слід підкреслити, що коли йде мова про судову владу або суддівський корпус суддів, правильно буде говорити про дію принципу незалежності. Щодо суду можна використовувати як термін «незалежність», так і «самостійність» залежно від того, у якому контексті використовується поняття «суд» [153].

На думку Т. Галайденко, забезпечення незалежності судової влади є пріоритетним завданням сучасної демократичної держави. Незалежність суддів при виконанні ними професійних обов’язків походить від автономності судової системи в умовах дії принципу поділу влади, самостійності судів і характеру службових відносин у суддівських колективах щодо невтручання голів судів та їх заступників із розгляду судцями справ [29].

Строгович М. уважав, що незалежність суддів - це звільнення від будь- якого стороннього впливу та обов’язок вирішити справу відповідно до своїх переконань, з огляду на підкорення тільки закону [169, с.

162]. М. Савенко розуміє незалежність суддів як систему політичних, соціально-економічних, ідеологічних, правових заходів, що забезпечують самостійне, неупереджене і справедливе розв’язання конфлікту, вирішення спірного правового питання суддею за своїм внутрішнім переконанням на підставі закону без будь-якого стороннього втручання у здійснення правосуддя, ефективний захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, суспільства й держави [158, с. 98].

Важливість незалежності суддів для розбудови України як правової держави вимагає закріплення на конституційному рівні ефективних гарантій її забезпечення, що відповідатимуть міжнародним стандартам [164]

З вищесказаного визначаємо, що забезпечення незалежності судової влади полягає в комплексі адміністративно-правових заходів, що здійснюються через певний адміністративно-правовий механізм за допомогою здійснення управлінської діяльності суб’єктами публічної адміністрації шляхом створення всіх умов для ухвалення суддями справедливих гуманних рішень, через недопущення впливу та забезпечення належних умов для праці і побуту суддів та інших представників судової влади.

Міжнародними нормативно-правовими актами, які забезпечують судову незалежність, є Конвенція про захист прав людини та основних свобод; Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів; Основні принципи незалежності судових органів, ухвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, затверджені Резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН; Європейська хартія «Про статус суддів»; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» та інші. Також у міжнародному законодавстві задіяна практика Європейського суду з прав людини.

В Україні до таких нормативно-правових актів належить Конституція, в якій зазначається, що судді при здійсненні правосуддя є незалежними та підкорюються лише закону (ст.129) [87]. Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» гарантує суддям незалежність і самостійність, визначаючи порядок призначення, обрання; притягнення до відповідальності та звільнення суддів; процесуальний порядок здійснення судочинства; недопущення втручання сторонніх осіб у здійснення судочинства; відповідальність за неповагу до суду; фінансування та матеріальне забезпечення судді, а також соціальне забезпечення та забезпечення безпеки суддів і їхніх сімей і т.

ін. [147].

Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 р., мали на меті встановлення деяких міжнародних стандартів поведінки суддів. Вони мають сприяти кращому розумінню та підтримці здійснення правосуддя з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів і суспільства в цілому. Ці принципи передбачають, що судді у своїй поведінці підзвітні відповідним органам, що засновані для підтримки суддівських стандартів, які діють об’єктивно та незалежно, і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості наявних правових норм і правил поведінки, якими керуються судді [61].

Одним із таких принципів є незалежність судових органів, що є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Тобто суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах. Другий принцип - об’єктивності, який полягає в тому, що необхідна умова для належного виконання суддею своїх обов’язків виявляється не лише у змісті винесеного рішення, але й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Третій принцип - чесність і непідкупність - необхідна умова для належного виконання суддею своїх обов’язків; четвертий принцип - дотримання етичних норм, що є невід’ємною частиною діяльності судді. П’ятий принцип - рівність забезпечення рівного ставлення до всіх сторін судового засідання - має першочергове значення для незалежного виконання суддею своїх обов’язків.

Шостий принцип - компетентності і старанності - необхідна умова для виконання суддею своїх обов’язків [61].

Таким чином, Бангалорські принципи поведінки суддів установлюють Міжнародні норми, за умови дотримання яких забезпечується судова незалежність і досягається основна мета - належний захист прав і свобод людини.

Важливою є ст. 6 Конвенції щодо захисту прав людини та основних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і відкритий судовий розгляд у межах розумного часу незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».

Кожна держава мусить виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. Відповідно до цього у свою чергу важливими є Основні принципи Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності суддівського корпусу, що були ухвалені Г енеральною Асамблеєю ООН у листопаді 1985 року. Вони передбачають, щоб сприяння незалежності суддів, яке є необхідним для зміцнення верховенства права, а також для захисту особистих свобод у демократичних державах, було більш ефективним. Також вони формують усвідомлення того, що положення, спрямовані на забезпечення найкращих гарантій компетентності, незалежності та неупередженості суддів, мають бути точно визначені в офіційному документі (нормативно-правовому акті), розрахованому на всі європейські держави. При цьому наявне прагнення досягти того, щоб закони про статус суддів різних європейських країн взяли до уваги ці положення з метою конкретного забезпечення найкращого рівня гарантій та врахували Європейську Хартію про статус суддів [51].

Належну увагу слід приділити Раді Європи, яка надає підтримку багатьом європейським державам у сприянні їх переходу до демократичних систем управління. 2010 року Комітет Міністрів видав Рекомендацію державам-членам з цього питання.

Комітет підтримує той принцип, що незалежність судді й судової системи має бути закріплено в Конституції або на найвищому рівні в державному управлінні. Коли судді вважають, що їх незалежність під загрозою, вони мають звернутися до Ради з судової системи або до іншого незалежного органу, який має забезпечити ефективний засіб усунення перешкод. Рекомендація також містить важливі керівні принципи як щодо внутрішніх, так і зовнішніх аспектів незалежності судової системи. У ній зазначено, що зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм у власних інтересах суддів, а тільки в інтересах верховенства права й осіб, які шукають неупередженого правосуддя.

Вона рекомендує, що в законодавстві слід передбачити санкції щодо осіб, які прагнуть вплинути на суддів [200].

Судові рішення не мають бути піддані будь-якому перегляду, крім апеляційного або повторного відкриття справи, як це передбачено законом. Виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка могла б підірвати незалежність або суспільну довіру до судової системи. Вони також мають уникати дій, які можуть поставити під сумнів їх готовність виконувати рішення суддів, крім випадків, коли є намір подати апеляцію. У Рекомендації безпосередньо зазначено, що судді, які є частиною суспільства, не можуть ефективно здійснювати правосуддя без суспільної довіри. Вони мають бути проінформовані про скарги з приводу судового функціонування, зокрема правильного втілення принципу судової незалежності. Має бути забезпечена незалежність кожного окремого судді при винесенні ним судових рішень. Під час ухвалення рішень судді мають бути незалежними й неупередженими і мати можливість діяти без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, тиску, погроз або страху втручання, прямого чи непрямого, від будь-якого органу, зокрема органів судової системи, причому ієрархічна судова організація не має підірвати індивідуальну незалежність [200].

Відповідно до Міжнародних стандартів судової системи до основних можна віднести такі: обов’язок державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їх об’єднань поважати незалежність суддів і не посягати на неї; без шкоди для своєї незалежності судді та судова влада мають підтримувати конструктивні робочі відносини з установами та органами влади; обов’язок виконавчої та законодавчої влади - забезпечувати незалежність суддів та унеможливлювати заходи, які можуть її обмежити; коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї; орган влади, який ухвалює рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, має бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими ж суддями; дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов’язків ефективно та належним чином. Такі провадження має здійснювати незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними; оплата праці суддів має відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки з догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід ухвалити спеціальні законодавчі положення [3].

Таким чином, при обранні орієнтирів для подальшого реформування українського законодавства у сфері забезпеченні незалежності судової гілки влади слід використовувати міжнародні правові акти, що регулюють досліджувану тематику, і брати інформацію саме з них.

Загалом конституції більшості сучасних зарубіжних країн містять розділи, присвячені судовій гілці влади: «Про судову владу» (конституції Іспанії, Польщі, Франції, Японії); «Правосуддя» (Основний закон ФРН), «Суди» (конституція Португалії), «Судочинство» (конституція Угорщини);

«Судова система» (конституція Македонії) та ін. У вказаних розділах визначено її конституційні засади - визначення судової влади як однієї зі складових системи розподілу влад; основні принципи організації та діяльності судової системи; правовий статус суддів; судові гарантії прав і законних інтересів громадян [127, с. 56].

Наприклад, відповідно до Конституції республіки Польща 1997 р. суди і трибунали є окремою владою і мають бути незалежними від інших гілок влади. Вони виносять рішення від імені Республіки Польща. Відправлення правосуддя в Польщі здійснюється Верховним судом, загальними, адміністративними та військовими судами. Передбачається, що надзвичайні суди або зведені процедури можуть бути встановлені тільки під час війни. З погляду нашого дослідження треба зазначити, що в Польщі суддям мають бути забезпечені відповідні умови для роботи й винагороди, надані відповідно до їх повноважень і сфери їх обов’язків. При цьому судді призначаються на невизначений термін Президентом Республіки за пропозицією Національної ради магістратури. У тому разі, якщо була проведена реорганізація судової системи або зміни в межах судових округів, суддя може бути переведений до іншого суду або у відставку зі збереженням його повної винагороди. Вищий адміністративний суд та інші адміністративні суди здійснюють у межах, установлених законом, контроль за виконанням державного управління. Такий контроль також поширюється на судження про відповідність рішень органів місцевого самоврядування та нормативних актів територіальних органів державного управління закону [211].

Національна рада суддів має гарантувати незалежність судів і суддів. Національна рада юстиції може подати заяву до Конституційного суду щодо відповідності Конституції нормативних актів тією мірою, якою вони стосуються незалежності судів і суддів. Національна рада магістратури формується таким чином: перший заступник Голови Верховного суду, міністр юстиції, голова Вищого адміністративного суду, призначені

Президентом Республіки за посадою; 15 суддів, обрані з-поміж суддів Верховного Суду, загальних судів, адміністративних судів і військових судів; 4 члени, обрані Сеймом з-поміж своїх депутатів, і 2 члени, обрані Сенатом з- поміж своїх сенаторів. Національна рада суддів обирає з -поміж своїх членів Голову і двох заступників голови. Термін повноважень обраних членів Національної ради магістратури - 4 роки. Організаційна структура, сфера діяльності і процедури роботи Національної ради магістратури, а також порядок вибору його членів, мають бути визначені законом [211].

Також діяльність судової гілки влади у ФРН регулює Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини, який є основою парламентської демократії та прийнятий 23 травня 1949. Ст. 92-104 Основного закону ФРН регулюють діяльність судової гілки влади. Ст. 92 передбачає, що судова влада покладена на суддів; здійснюється Федеральним конституційним судом через заходи, передбачені в Основному законі, федеральними судами й судами країни. Ст. 97 визначає, що судді - незалежні й підкоряються лише закону. Ст. 114 свідчить, що Федеральне управління аудиту, здійснюючи принципи незалежності судової системи, перевіряє рахунки й ефективність регулювання бюджетного й економічного управління. Також Федеральний уряд має звітувати безпосередньо перед Бундестагом і Бундесратом щорічно щодо фінансової діяльності держави [198].

Крім того в багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що детально розвиває конституційні засади судової влади. Це спеціальні закони про судоустрій - «Закон про судоустрій» 1975 р. (ФРН); «Органічний закон про правосуддя» 1985 р. (Іспанія); «Судоустрій і судове провадження» (розд. 28 Зводу законів США); закони, що визначають статус суддів - «Органічний закон про статус магістратури» 1978 р. (Франція) [37].

Так, відповідно до Органічного закону Іспанії про правосуддя 1985 р. місцева судова влада територіально ділиться на юрисдикційні райони, провінції та автономні райони, над яким юридичні повноваження здійснюють мирові судді, суди першої інстанції й експерти судів магістратських.

Адміністративні суди, трудові суди, суди тюремного нагляду, суди у справах неповнолітніх. Високими судами є Національний Високий суд і Верховний суд, які мають юрисдикцію в усій країні [208].

Проводячи аналогію з нашими судами, можна стверджувати, що до місцевих судів в Іспанії належать мирові судді, суди першої інстанції й слідчий суддя в судах, арбітражні суди, суди з розгляду справ щодо насильства над жінками, кримінальні суди, адміністративні суди, суди з трудових справ неповнолітніх, тюремні суди [194].

У кожній раді, де немає суду першої інстанції, відповідною громадою створюється мировий суд. Суд буде створено з юрисдикцією щодо цієї ради. У рамках громадянської судової сфери мирові судді розглядатимуть справи як суди першої інстанції, зокрема про кримінальні проступки [194].

У Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії, Естонії функції з організаційного забезпечення судової влади здійснюють органи виконавчої влади, переважно міністерства юстиції. В інших демократичних державах функціонують спеціальні органи судової влади (наприклад, у США, Канаді, Нідерландах) [127, с. 7].

Тобто існує дві загальні концепції забезпечення судової влади загалом і місцевих судів на світовому рівні, які можна іменувати як управлінська, що передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади, та суддівська, що полягає у створенні спеціального органу, який входить до системи судової влади й безпосередньо займається цим питанням.

Роль виконавчої влади зводиться здебільшого до матеріально- технічного забезпечення діяльності судів. Кожна держава має в цьому розумінні свої особливості. Так, у низці держав на міністерство юстиції покладено низку управлінських функцій у сфері здійснення судової влади. Так, Федеральне міністерство юстиції ФРН і міністерства юстиції земель здійснюють призначення більшої частини суддів [127, с. 57]. Ця роль значнішою є в тих країнах, де на міністерства юстиції покладено деякі функції управління й керівництва прокуратурою. Так, у Німеччині на міністерства юстиції земель покладається обов’язок з призначення значної частини суддів. Однак слід зауважити, що у другій половині XX століття міністерства юстиції почали втрачати свою керівну роль в управлінні судовою системою. Ця тенденція є свідченням посилення суддівського самоуправління, а отже й самостійності судової влади. Вищі ради магістратури, загальнодержавні ради суддів, вищі кваліфікаційні суддівські колегії - органи суддівського самоврядування, створення яких передбачається багатьма новітніми конституціями. На ці органи покладається вирішення питань формування суддівського корпусу й кар’єри суддів і прокурорів, призначення на посаду, дисциплінарної відповідальності, реорганізації окремих судів, інспектування судів у необхідних випадках. У Конституції Польщі 1997 року у ст. 186, наприклад, записано: «Всепольська Судова Рада стоїть на сторожі незалежності судів і незалежності суддів». На відміну від органів виконавчої влади (міністерства юстиції), ради судів, вищі ради магістратури, ради правосуддя й інші віднесено конституціями до органів судової влади, хоча судові функції вони не виконують [37].

В італійській судовій системі велике значення надається незалежності та самостійності судової системи. В Італії, за загальною думкою, закони (тобто рішення суду, прийняті в законну силу), як правило, мають застосовуватися в рішенні відповідної справи. У невеликих географічних районах, навпаки, суди зобов’язані застосовувати лише закони. Судді розглядаються як органи, що виконують державні функції відповідно до певних обмежень. Вони можуть бути призначені після відкритого конкурсу як державні службовці. Забезпечення незалежності та самостійності суддів покладається на органи державної влади, зокрема на Вищу раду магістратури [212]. Дві третини членів Ради обирає сам суддівський корпус, одна третина - парламент, а перший голова й генеральний прокурор касаційного суду входять до ради за посадою. Згідно зі статтею 104 Конституції Італії магістратура займає автономну й незалежну від будь -якої влади позицію. До магістратури входять судді та прокурори. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою, - Президент Республіки як голова й генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються в такій кількості: 14 - магістратами з-поміж осіб, які належать до різних категорій магістратури; 7 - парламентом на спільному засіданні палат з - поміж штатних професорів права університетів і адвокатів з 15-річним стажем. До компетенції Вищої ради магістратури входять: прийом до складу магістратури, переведення, підвищення й інші заходи, пов’язані зі статусом магістратів; призначення й відкликання почесних віце-преторів, а також членів спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції [127, с. 26, 57].

Рада має ухвалювати акти, які зводяться в три категорії: 1) правила процедури адміністративного регулювання та обліку - це акти вторинного законодавства, визнані в будь-якому органі конституційної значущості, призначені для регулювання організації та функціонування Ради; 2) положення про підготовку суддів у навчанні, що призначені для регулювання тривалості й умов проведення підготовки суддів, які призначені вперше; 3) резолюції та директиви, які регламентують порядок здійснення корпоративного управління [212]. Італійська Вища Рада магістратури як гарант автономії та незалежності органів суддівської влади створює всі необхідні умови для забезпечення здійснення юрисдикції з погляду реальної автономії та незалежності органів, що здійснюють судочинство. Серед найбільш прискорених програм щодо впровадження європейського законодавства у сфері кадрового забезпечення Рада вона була одним з ініціаторів створення Європейської судової мережі підготовки кадрів (EJTN) [203].

Таким чином, в Італії кадрове й організаційне забезпечення судів здійснює Вища рада магістратури, яка є органом виконавчої влади, щодо забезпечення незалежності й самостійності судів через прийняття відповідних актів адміністративного регулювання.

У країнах Західної Європи виділяють дві моделі організації судових рад: північну (Швеція, Данія, Норвегія) та південну (Французько-Італійська, Іспансько-Португальська). Особливістю першої моделі є те, що не існує єдиного органу, що має забезпечувати незалежність судів і самостійність суддів, а повноваження поділені між різними органами та інституціями. Друга модель характеризується ліберальною позицією в системі органів державної влади. Повноваження рад головно зводяться до надання висновків з питань призначення кандидатів на посади суддів та дисциплінарної відповідальності суддів. Держави Центрально-Східної Європи у створенні Судових рад за зразок брали південну модель устрою [126; 196].

З огляду на суттєві відмінності судових систем європейських країн, Україна має використовувати їхній досвід з урахуванням історичних, національних, ментальних особливостей і традицій, модельних подібностей судових систем. Із країн постсоціалістичного табору Центрально-Східної Європи найактивніше реформування судової влади здійснювала та продовжує здійснювати Республіка Польща [121]. Відповідно запозичення її досвіду може стати надзвичайно корисним в українській судовій системі.

Як відомо, у кожній країні та юридичній системі є свої відмінності, але незалежність судової влади є ключовим принципом, який домінує над цими відмінностями. Відтак у міжнародному законодавстві цей конституційний принцип є головним предметом наукових досліджень, так само як і численних порівняльних досліджень, виконаних фаховими організаціями, зокрема професійними асоціаціями.

Більше того, у галузі міжнародного права було розроблено й ухвалено багато декларацій, хартій і навіть конвенцій щодо незалежності суду. Саме тому основою для відліку у вимірюванні рівня незалежності суддів у членів - країн Євросоюзу є Принципи незалежності судової влади ООН (1985), стандарти незалежності, об’єктивності та компетенції суддів ЄС, а також інші документи, пов’язані з цією галуззю. Відповідно у всіх цивілізованих правових країнах існують мінімальні домовленості та узгодженості щодо незалежності судової системи.

Такими документами, що підтверджують пріоритетність Міжнародних стандартів в Україні, є наприклад Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, а також висновок Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів.

Підсумовуючи наші роздуми щодо незалежності судової влади, слід навести слушну думку судді Верховного суду Ізраїля Агарона Барака, який описує роль незалежного судді як певну «місію», яку він здійснює перед суспільством. Тобто суддівська справа - це спосіб життя, а не робота. Він цитує стару приказку: «Можна подумати, що я надаю вам владу, але насправді - це рабство, що накладене на вас». Для Барака це рабство, метою якого є свобода, гідність і справедливість: «Кожен раз, коли я сиджу в суді, я стою перед судом» [61].

Таким чином, суддя у своїй професійній діяльності мусить бути не тільки незалежним від законодавчої та виконавчої влади, але також мати окрему громадську позицію, відповідно до якої збільшиться довіра суспільства, адже згідно з чинним законодавством кожен громадянин нашої держави має право на захист своїх порушених прав і свобод незалежним і неупередженим судом. Кожна справа має бути вирішена виключно на підставі закону, а основним документом, який підтверджує це право, є Європейська хартія про статус суддів, ухвалена у Страсбурзі Радою Європи 1998 року. У ній передбачено, що статус суддів означає забезпечення компетентності, незалежності й безсторонності, що й очікує кожна людина від судових органів та від кожного судді, якому довірений захист її прав. Отже, принцип незалежності суддів і підкорення їх закону є основним стрижнем судочинства в Україні, що забезпечує незалежність і самостійність судової влади.

На нашу думку, для формування повноцінної незалежної судової системи України на основі європейського досвіду потрібно здійснити такі заходи:

- підвищити відповідальність за неправомірне втручання сторонніх осіб у професійну діяльність суддів. Зокрема, потрібно запобігати такому втручанню не лише органів законодавчої та виконавчої влади, але й органів суддівського самоврядування. Тобто жодна сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес;

- створити належні організаційні умови, що регулюють питання, з якими стикаються судді у своїй професійній діяльності;

- внести зміни до основних нормативно -правових актів, які регулюють питання діяльності суддів та судової системи в цілому, зокрема до Конституції та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- закінчити реформування органів, які безпосередньо стосуються судової гілки влади та можуть на неї впливати, зокрема адвокатури, правоохоронних органів і прокуратури;

- надати повноваження суду, як окремій гілці державної влади, вирішального впливу на відбір, призначення, кар’єру та дисципліну судів і судових службовців, а також на визначення своїх матеріальних потреб.

- реформувати виконавчу службу та впровадити нові ефективні засоби, за допомогою яких будуть виконуватися судові рішення;

- налагодити повноцінну діяльність Вищої ради правосуддя та Верховного суду України;

- відновити діяльність органів місцевого суддівського самоврядування на місцях, до компетенції яких віднести погодження призначення на посаду голови територіальних управлінь ДСА, розгляд дисциплінарних проваджень щодо суддів, захист суддів від тиску з боку правоохоронних органів;

- визначити, що кримінальне провадження за ст. 375 Кримінального кодексу України має право відкрити виключно генеральний прокурор України (його заступники) з обов’язковим повідомленням про це Вищій раді правосуддя. Вища рада правосуддя має вести статистику та визначати відсоток порушених справ генеральним прокурором за цією статтею, що направлені в суд, і кількість суддів, які отримали вирок.

Отже, міжнародний і європейський досвід забезпечення незалежності судової влади засвідчує, що фактична незалежність судової влади є провідним чинником забезпечення прав і свобод громадян, справедливості і високого правопорядку. Вона має забезпечуватися як правовими, так і соціальними чинниками, щоб жодна сила з будь-якою метою не могла втручатися в судовий процес. При цьому справа призначення суддів, дисциплінарної відповідальності суддів, їх звільнення має бути компетенцією органів суддівського самоврядування. Також слід не допускати правових прогалин у тому випадку, коли правоохоронні органи, які перебувають під наглядом суду, мають законодавчі повноваження порушувати кримінальні справи щодо суддів.

3.3

<< | >>
Источник: КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2 Європейський досвід забезпечення незалежності судової влади:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -