<<
>>

Адміністративно-правовий статус суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні

Для того щоб зрозуміти сутність адміністративно-правового механізму забезпечення незалежності судової влади в Україні, нам потрібно визначити суб’єктів, які незаконно здійснюють посягання на незалежність судової влади.

Ця проблематика є важливою, адже наша країна є суверенною та демократичною, а забезпечення справедливого правосуддя є важливим елементом усіх країн, які прагнуть до цього.

Відповідно основним завданням у подальшому розвитку правосуддя є утвердження незалежності судової гілки влади. Згідно з Конституцією та чинним законодавством України кожен суд має незалежно та неупереджено розглядати судові справи та гідно забезпечувати права і свободи кожного громадянина.

Проте на шляху реалізації цього аспекту виникають деякі проблеми, що пов’язані з фінансовою частиною, прозорістю правосуддя, структурними гарантіями й багатьма іншими чинниками. Як відомо, ознакою справжньої правової держави є відокремленість судової влади від виконавчої та законодавчої гілок влади, тому тільки в такому разі мова йде про незалежність суду. Так, суддівська недоторканність є не привілеєм, а суто публічноправовим аспектом, який має допомогти забезпечити незалежне, неупереджене та справедливе правосуддя. Однак не всі дотримуються цих приписів, посягаючи на незалежність судової влади.

Згідно з тлумачним словником української мови «статус» - це певний стан чого-небудь [6, с. 420]. Згідно з теорією права правовий статус людини - це юридично закріплене становище людини в суспільстві відповідно до якого фізична особа як суб’єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві [163, с. 60].

На думку Б. Ринажевського, правовий статус суб’єктів права складається з об’єктивних, фактично чинних елементів, виявивши та проаналізувавши які, можна пізнати цей статус комплексно. Усвідомивши правовий статус як цілісну систему, серед його структурних елементів можна виділити головні та з’ясувати характер їх взаємозв’язків із середовищем функціонування.

Застосовуючи системний метод дослідження, можна визначити поняття «правовий статус» як комплексне юридичне явище, що визначає статус (становище) суб’єкта у відповідній системі, відокремити його статистичні й допоміжні елементи [155].

А. Куліш зазначив, що питання правового статусу державного органу в юридичній літературі донедавна зводилося головним чином до визначення його компетенції, встановленого законодавством кола прав та обов’язків [97, с. 86]. Однак вважаємо, що ці визначення не є достатніми та такими, що повністю розкривають його зміст, що зумовлює розбіжності в думках учених у цій галузі та подальше дослідження означеної тематики. І дійсно, поняття правового статусу у своїй структурі є досить багатогранним, коли справа стосується конкретних суспільно-правових відносин. Крім того треба зазначити, що цей інститут правознавства однозначного як доктринального, так і законодавчого оформлення не має.

Далі слід з’ясувати, що вкладається в поняття саме адміністративно - правового статусу. В. Галунько вважає, що до змісту адміністративно- правового статусу особи включаються такі юридичні елементи: 1) публічні суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 2) обсяг і характер правосуб’єктності; 3) адміністративна відповідальність; 4) у деяких випадках - дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації [14, с.91]. Це визначення є більш повним і дає нам можливість сформувати поняття адміністративно-правового статусу суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні, як взаємопов’язаний комплекс обов’язків і покладеної відповідальності за незаконне втручання в роботу суддів приватними особами або державними службовцями, які своїми протиправними діями створюють загрозу незалежності судової системи, а також порушують її нормальне функціонування, що призводить до порушення прав людини.

На думку С. Козуліної, одним із найгостріших питань державної правової політики сьогодні є ефективність реалізації громадянами своїх прав і свобод, яка безпосередньо залежить від ступеня забезпечення їх надійної охорони та захисту, що здійснюються відповідними органами держави [8 3].

Сучасні конституційні системи демонструють значну розмаїтість механізмів взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влад, тим самим первинна доктрина розподілу влад втратила частину своєї догматичної чистоти [107]. У Конституції України виписано вдалі норми, зокрема згідно зі ст. 6 Основного Закону визначено: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», а ст. 126 імперативно визначає, що «вплив на суддю у будь -який спосіб забороняється... держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї» [87].

Необхідність закріплення в законодавстві принципу незалежності суддів має історичні передумови. У недавньому минулому (як і сьогодні) були непоодинокими випадки грубого втручання в судову діяльність як партійних органів, виконавчої влади держави, так і деяких громадських організацій; на суддю впливають за допомогою засобів масової інформації, «мітингового права», непоодинокими є випадки впливу на суддів представників органів виконавчої влади, а також депутатів усіх рівнів, партій, рухів, посадових осіб. Однак і в сучасній Україні протидіяти порушенням прав людини суддям важко саме через відсутність можливості незалежного виконання судом своїх конституційних функцій.

У цьому можна переконатися із засобів масової інформації, де висвітлюються непоодинокі випадки стороннього прямого чи опосередкованого впливу на роботу суддів. Про це є свідчення і самих суддів: такий вплив стосується більше посади судді, рідше народного засідателя, і може виявляться в різноманітних формах, а саме у вигляді безпідставних скарг на суддю, які не є процесуальними, кампаній у засобах масової інформації щодо судді особисто, пікетування роботи суду, незаконних депутатських запитів за конкретною кримінальною справою, публічного обговорення судових процесів і шумові перешкоди судді до винесення остаточного вироку і набрання ним законної сили, вимагання ухвалити певне рішення, погроз фізичного впливу, подекуди вказівок і службового тиску, свавільного ненадання належних пільг тощо [98].

В умовах реалізації українсько-швейцарського проекту «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів» було проведено моніторинг незалежності суддів. Результати за окремими категоріями досить невтішні: інституційна незалежність (самостійність) судової влади - існує постійна загроза незалежності суддів; функціональна (процесуальна) незалежність суддів - існують загрозливі тенденції порушень незалежності суддів; незалежність особистості судді - існують загрозливі тенденції порушень незалежності суддів; соціальна захищеність суддів - існують загрозливі тенденції порушень незалежності суддів; професійна кар’єра судді - існують загрозливі тенденції порушень незалежності суддів; управління судами - існують загрозливі тенденції порушень незалежності суддів [120].

З вищесказаного можна зробити висновок, що вплив на суддів здійснювався завжди. Так цю ситуацію оцінює В. Маляренко, який стверджує, що виконавча влада намагається «реформувати» суди тому, що не має змоги реформувати медицину й освіту, економіку й комунальне господарство, не може підвищити життєвий рівень людей, і тому відволікає їхню увагу на суди. «Суди - це могутня зброя в боротьбі за владу і тому, природно, влада хоче мати свій суд. Суди - це могутня зброя в боротьбі за власність і тому, природно, бізнесові клани намагаються їх приборкати. Ось головні чинники, які спонукають до «реформування» судової системи» [106].

Відповідно, визначаючи суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади, потрібно визначити їх певну класифікацію:

1) криміногенні елементи - здійснюють вбивства представників судової влади або членів їх сімей, завдають їм тяжких, середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень, а також здійснюють погрози вбивством; пошкоджують, знищують або викрадають їх майно; здійснюють незаконний нагляд за суддями та іншими представниками судової влади. Прикладом такого правопорушення є резонансна справа у м. Харкові, коли в День працівників суду у власній квартирі було вбито 58-річного суддю Фрунзенського районного суду і всю його сім’ю - 59-річну дружину, 30- річного сина і 29-річну цивільну дружину сина [104];

2) маргінальні елементи (родичі засуджених осіб, сторони судового процесу, які не задоволені судовим рішенням) - здійснюють погрози, ображають суддів, здійснюють щодо них хуліганські дії.

Наприклад, через такі дії голова Одеського апеляційного господарського суду звернулася до Верховної Ради й Вищої ради юстиції з проханням звільнити її від займаної посади у зв’язку з відсутністю безпечних умов для здійснення належного та неупередженого правосуддя [92];

3) політики - тиснуть на суддів, членів ВККС і Вищу раду правосуддя за допомогою прохань і шантажу через засоби телефонного права, підкуп, незаконний збір конфіденційної інформації. Голова Ради Об’єднаної опозиції

A. Яценюк наголосив, що опозиція вважає незаконним підписання

B. Януковичем пенсійної реформи, Податкового кодексу, мовного закону, призначення голови уряду та всього складу Кабміну. «Янукович тиснув на суддів Конституційного Суду, і в нас є прямі свідчення одного судді Конституційного Суду, що на нього тиснули в той момент, коли Конституційний Суд приймав рішення про повернення до старої Конституції. Зараз ця особа не є членом Конституційного Суду» [176].

4) суб’єкти псевдогромадянського суспільства (журналісти, що працюють на замовлення, учасники АТО, що не реалізувати себе в цивільному житті й потрапили під вплив сторін судового конфлікту) - протиправно тиснуть на судову владу через оприлюднення неправдивої чи вирваної з контексту інформації про суддів, проведення замовних журналістських розслідувань, протиправне пікетування приміщень судів, зрив судових засідань, ображання суддів. Тож при розгляді резонансних справ судді піддані нападкам з різних боків - як з боку учасників будь-якої судової справи, так і з боку інших зацікавлених осіб, найнятих ними активістів, політиків різного рангу та масштабу. Судді перебувають під пильним наглядом ЗМІ, найчастіше налаштованих до суддів негативно й упереджено. Низькій рівень правової освіти та правової культури правоохоронців, активістів, реформаторів та інших осіб, який підігрівається викривленою інформацією засобами масової інформації, дає їм самим і зацікавленим у певному рішенні суду особам змогу і можливість для тиску на суд у будь-який засіб - від блокування роботи судів, зриву судових засідань до захоплення адміністративних будівель суду, звільнення підсудних тощо та звинувачення самих суддів, які розглядають справу по суті у скоєнні злочинів [63];

5) працівники прокуратури та правоохоронних органів - можуть тиснути на суддів через порушення кримінальних проваджень за псевдофактами завідомо неправосудних рішень, шантаж щодо порушення кримінального провадження, протиправний допит помічників судді та секретарів судового засідання; здійснення незаконного прослуховування телефонних розмов, кореспонденцію «Вайберу» тощо.

Відповідно будь-які незаконні чи протиправні дії мають тягнути за собою відповідальність, установлену законом. Якщо ж такі дії вчиняються працівниками правоохоронних органів та й ще з метою примусити суддю ухвалити вигідне рішення, то ці дії слід суворо карати. Але одразу зауважимо, що повноваження суддів на оскарження дій слідчого чи прокурора дуже обмежені [63].

На думку Д. Луспеника, ст. 375 КК України має архаїчну природу, адже позиції науковців, представників ВСУ, ГПУ, САПУ та інших заінтересованих осіб, до яких суд дослухається, є кардинально протилежними. Голови ВССУ С. Кравченко наголошує на актуальності та складності питань застосування норм законодавства у кримінальних провадженнях щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Так, за його словами, найбільш дискусійним стало питання притягнення до кримінальної відповідальності за ухвалення завідомо неправосудного рішення, якщо воно набрало законної сили і не було змінене чи скасоване судами вищих рівнів. Разом із тим не менш складним виявилися питання правомірності притягнення до відповідальності за ухвалення завідомо неправосудного рішення судді Конституційного Суду України [22];

6) у свою чергу адвокати також намагаються здійснити незаконний тиск на суддів шляхом прохань і підкупів. Наприклад, «ГСУ ГПУ разом з управлінням СБУ викрило суддю райсуду м. Кропивницький в отриманні хабара за винесення умовного вироку та адвоката, який брав участь у справі та через якого передавались гроші судді» [183].

Таким чином, як уже відомо, багато владних суб’єктів обирають різні важелі впливу, за допомогою яких намагаються повернути рішення суду на свою користь. Одні обирають толерантний, або компроматний,

психологічний тиск, здійснений шляхом телефонного «псевдоправа», інші грубо зривають судові засідання, ображають конкретного суддю чи погрожують йому. Але суб’єктами, які посягають на незалежність судової влади в Україні, є не тільки влада, а ще й адвокати, які намагаються підкупити суддів, а коли це не вдається, використовують різні засоби юридичної казуїстики, щоб розвалити чи хоча б максимально затягнути юридичну справу. Окремі громадяни нашої держави також не є винятком з цього правила, всілякими шляхами намагаючись впливати на суддю для повернення судової справи на свою користь. Наприклад, вони намагаються підкупити суддю, погрожують йому або його близьким. Інколи вдаються до зовсім безглуздих вчинків: слушним прикладом є випадок, який трапився на Одещині: за повідомленням суддів Одеського апеляційного господарського суду та господарського суду Одеської області, 5.10.2016 р. під час судового засідання в Одеському апеляційному господарському суді групою осіб, які називали себе «громадськими активістами», вчинено фізичний напад на суддів із застосуванням хімічної рідини та пошкоджено майно суду [38].

Підтверджують ці тенденції й самі судді: за даними емпіричних досліджень про здійснення тиску на суддів під час вирішення справи, 30,6% опитаних суддів суб’єктом порушення їх незалежності назвали представників державних органів, 15,4 % - громадські організації, 10,8 % - засоби масової інформації, 23,4 % - громадян [19].

На наш погляд, першою причиною зазначеного є неналежний рівень забезпеченості незалежності судової гілки влади в поєднанні з невиконанням судових рішень і значний некомплект суддів, тобто вони є перенавантаженими у своїй роботі, а тому потрібно збільшувати штат суддів і готувати нових. Тобто проблема адміністративно-правового статусу суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади, є актуальною.

Звісно, повністю досягти незалежності судів дуже важко і насамперед це залежить від менталітету та правосвідомості громадян нашої держави. Однак намагатися змінити правову систему до кращого потрібно, і пройде чимало часу, щоб хоч певною мірою втілити в життя цей принцип. На нашу думку, щоб зменшити тиск на суддів, потрібно розглядати детальніше аспект відповідальності за правопорушення, пов’язані з незаконним втручанням владних органів та інших суб’єктів, які намагаються порушити законність винесення судового вироку.

Таким чином, аналіз законодавства в цій сфері дозволить нам зрозуміти, наскільки суворі санкції накладаються державою за вчинені правопорушення, оскільки відповідно до Конституції України (статті 126 та 129) судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону [87]. Тому вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тягне за собою відповідальність за ст. 376 КК, оскільки порушує порядок здійснення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів [95].

Тож для порівняння законодавства в цій сфері ми проаналізували норми, які тут застосовуються найчастіше. Так, відповідно статтею 376 КК України передбачено: 1) втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домагання винесення неправосудного рішення - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; 2) ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років [95].

Згідно з даними моніторингу та обліку звернень суддів щодо втручання в їх діяльність (ст. 376 ККУ), наявних на офіційному сайті Ради суддів України, 2015 року зареєстровано 62 звернення, а з початку 2016 - 59. Але за жодним зі звернень досі не ухвалено рішення з боку відповідних органів [59].

Відповідно Кодекс про адміністративні правопорушення у своїй структурі також містить норми, які певною мірою захищають судову незалежність, таким чином неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - караються штрафом від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст.185-3); стосовно невжиття заходів щодо окремої ухвали суду свідчить ст. 185-6: залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в ній порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду; згідно зі ст. 188-32 - невиконання законних вимог Вищої ради правосуддя, її органу або члена Вищої ради правосуддя щодо надання інформації, судової справи (її копії), розгляд якої закінчено, надання завідомо недостовірної інформації, а так само недодержання встановлених законом строків надання інформації, судової справи (її копії), розгляд якої закінчено, Вищій раді правосуддя, її органу або члену Вищої ради правосуддя, також передбачає відповідальність відповідно до КУпАП [82].

Згідно зі ст. 185-3 «Прояв неповаги до суду», що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню голови, чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчиненні будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі діяння, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб [82]. Слід зазначити, що ця стаття Кодексу про адміністративні правопорушення націлена більше на пересічних громадян.

Однак потрібно розуміти, що існують норми, які діють проти суддів. Так, будь-який громадянин може звернутися до прокуратури з відповідною заявою про вчинення суддею злочину, і слідчий прокурор мусить внести такі відомості до ЄРДР, якщо це не буде зроблено, то він може звернутися до слідчого судді. Відповідно до п. 1 розділу 3 «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», затвердженого Наказом ГПУ від 06.04.2016 № 139, внесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме заява, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України, тобто невідкладно або не пізніше 24 годин [144].

Після внесення відомостей про скоєння суддею будь-якого злочину орган досудового розслідування розпочинає досудове розслідування, але слід розуміти, що строки для оголошення особі про підозру у скоєнні злочину відсутні. Оголошує про підозру судді Генеральний прокурор чи його заступник, однак з метою тиску на суддю можливий вихід із такої ситуації через відкриття кримінального провадження за ознаками злочину, а не щодо конкретного судді. Але тиск на суддю можливий, оскільки між початком досудового розслідування та оголошенням особі про підозру може пройти певний, іноді тривалий проміжок часу [63].

У разі оголошення судді про підозру за ст. 375 КК України можливим способом захисту буде звернення із заявою про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 372 КК України. Звісно, щодо суддів найчастіше можливим є розпочати досудове розслідування за ст.375 КК України. Так, суддя, розглядаючи будь-яку справу, виносить певну ухвалу і його будь-хто починає звинувачувати в постановленні завідомо

неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. У цьому також є певна невизначеність: чи можна вважати неправосудним будь-яке рішення суду, яким не закінчується розгляд справи по суті, тобто проміжне [63].

Таким чином, кожен громадянин нашої держави може звернутися до відповідних органів, якщо суддя ухвалив неправомірне рішення, та захистити свої законні права та свободи.

З моменту внесення відомостей про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань формально й починається досудове розслідування. У межах розпочатого досудового розслідування слідчі мають право проводити будь-які слідчі дії - наприклад, обшук чи виїмку документів.

Крім того, як уже відомо, судова незалежність проголошена й міжнародними нормативно-правовими актами, зокрема стаття 10 загальної декларації прав людини проголосила незалежність і неупередженість суддів, які гарантуються забороною впливу на суддів, неприпустимістю перегляду судових рішень в адміністративному порядку, особливим порядком призначення суддів та їх незмінністю, а також іншими засобами правового захисту.

Що стосується національного законодавства, то воно також містить норми, які регулюють питання щодо втручання в незалежність судової діяльності, - п.3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь -який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом [147].

Деякі науковці вважають, що суд, вирішуючи правові конфлікти, завжди прагне до стабілізації соціальних відносин шляхом поновлення порушеного права, порушеної норми поведінки [26].

В умовах становлення нової правової держави питання щодо захисту прав людини стає надзвичайно актуальним, основою його є загальнолюдський аспект і загальнолюдські цінності. Прогрес у цій сфері полягає в кардинальному оновленні та розвитку українського суспільства та його політичних, ідеологічних, економічних, правових і моральних цінностей, він є неможливим без належної протидії порушенню прав і свобод людини. О. Кваша у своєму дослідженні аналізує слова відомого французького вченого М. Ажі, який зазначає: «для того, щоб забезпечити гідність особистості, варто відкрито проповідувати релігію «прав людини», яка, будучи реалістичною утопією, дає можливість людині жити» [66].

Тож незалежність судової системи має бути надійно забезпечена національним законодавством. Тому права та свободи людини, їх судовий захист і заборона втручання інших суб’єктів у здійснення правосуддя є взаємопов’язаними та не можуть бути взаємозамінні. Слушно з цього висловився Г. Кельзен: судове рішення є продовженням, а не початком процесу створення права [67].

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов’язково передбачає їх підпорядкування тільки закону, інакше вона може привести до беззаконня і свавілля. Тому чим повніше й точніше в процесуальному законі регламентовано діяльність суддів з розгляду і вирішення судових справ, тим більше гарантії від свавілля. Суддя вирішує справи на підставі закону, відповідно до своєї правосвідомості, у тих умовах, що виключають сторонній вплив на нього. Без належного забезпечення принципу незалежності суддів не можна повною мірою реалізувати інші принципи правосуддя та забезпечити ефективний судовий захист прав і свобод людини і громадянина [188].

Умовою незалежності суддів є встановлена законом неприпустимість втручання у їх діяльність зі здійснення правосуддя і також встановлена кримінальним законом заборона «втручання в будь-якій формі у діяльність судді». Тому в санкціях нормативно-правових актів щодо злочинів проти правосуддя особливу роль відіграє група злочинів, які посягають на незалежність органів, що здійснюють правосуддя, шляхом протиправного впливу на осіб, які беруть участь у відправленні правосуддя. Незалежність суду - це необхідна передумова винесення судом правосудного рішення й поновлення порушеного права. Відповідно недотримання принципу незалежності суддів зумовлює нездатність суду протидіяти порушенням прав людини в Україні [66].

У свою чергу П. Порошенко назвав одним із головних пріоритетів боротьбу з корупцією в суддівській гілці влади, для чого першочерговою необхідністю є унеможливлення політичного тиску на суддів, зняття суддівської недоторканності та виключення можливості застави. Президент зазначив, що все це передбачено конституційною реформою щодо суддівської гілки влади, яку він вніс до Парламенту. «Дуже важливо, що пред’являються підозри. На жаль, суд випускає під заставу. Це пряма заборгованість Парламенту перед вами. Коли ми по гучних,

багатомільйонних корупційних справах за декілька десятків або сотень тисяч гривень застави випускаємо корупціонерів, дуже важливо, щоб у вас після цього не опускалися руки. Щоб ви цю справу все одно довели до кінця, і щоб вони не думали, що вислизнуть на етапі слідства, а деякі навіть будуть перешкоджати зібранню доказів, ви маєте пам’ятати, що держава саме на вас покладає велику надію» [69].

Проаналізувавши думки провідних учених і відповідні правові норми, ми вивели класифікацію суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні; відповідно до першої категорії відносимо владних політиків, до другої - посадовців органів виконавчої влади та посадовців органів місцевого самоврядування. Суб’єкти, які належать до цих категорій, характеризуються тим, що мають значний обсяг повноважень, наданих їм для виконання службових обов’язків, крім того вони користуються певним псевдоавторитетом у суспільстві та мають досить широке коло зв’язків. Тож ці чинники дають їм можливість управляти деякими суддями та диктувати свої умови. Третьою категорією є приватні особи, які зазвичай наймають адвокатів для захисту своїх прав і свобод, а вони у свою чергу здійснюють тиск і намагаються підкупити суддів, а коли це не вдається, використовують засоби юридичної казуїстики, щоб розвалити чи хоча б максимально затягнути юридичну справу. До четвертої категорії ми відносимо криміногенні елементи та різноманітні громадські організації, які здійснюють вплив на суддів за допомогою погроз і неправомірного тиску на них і членів їх сімей.

Таким чином, проаналізувавши всю вищезазначену інформацію у сфері адміністративно-правового статусу суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні, ми зробили певні висновки, що правильне та доцільне застосування чинних нормативно-правових актів сприятиме розвитку незалежності суду. Водночас є потреба посилення відповідальності за посягання на судову незалежність, як приватними особами, так і державними службовцями, що в кінцевому результаті дозволить захистити насамперед права громадян та чистоту судової системи України.

На наш погляд, до складових адміністративно -правового статусу суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні, не можна відносити їх права, оскільки в силу своєї протиправної поведінки з цього питання вони втрачають свою легітимність. Відповідно складовими їх адміністративно-правового статусу є адміністративні обов’язки щодо недопущення в будь-якому вигляді втручання в діяльність суду (судді) і юридична відповідальність за скоєні правопорушення в цій сфері. Остання складова може мати як адміністративну, так і спеціальну дисциплінарну юридичну природу. Крім того до складових такого статусу слід віднести заходи адміністративного примусу, які сприяють притягненню таких осіб до кримінальної відповідальності.

Отже, суб’єкти, які посягають на незалежність судової влади в Україні, поділяються на чотири категорії: політики від влади, посадовці органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, приватні особи та їх адвокати; криміногенні елементи. Під адміністративно -правовим статусом суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні, розуміється взаємопов’язаний комплекс адміністративних обов’язків щодо недопущення в будь-якому вигляді втручання в діяльність суду (судді), юридична відповідальність за скоєні правопорушення у цій сфері (адміністративна і спеціально-дисциплінарна) та заходи адміністративного примусу, які сприяють притягненню таких осіб до кримінальної відповідальності за порушення незалежності судової влади.

2.2

<< | >>
Источник: КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Адміністративно-правовий статус суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні:

  1. Теоретичні засади організації та діяльності господарських судів України
  2. 2.3. Методи адміністративної діяльності публічної адміністрації стосовно реформування місцевих судів в Україні
  3. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  5. ВСТУП
  6. Адміністративно-правовий статус суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні
  7. Методи адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні
  8. 2.1. Вимоги принципу пропорційності у сфері правотворчості (законотворчості)
  9. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  10. 2.2 Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  11. Оцінні поняття, які використовують у кримінальному провадженні на підставі угод
  12. Інститут адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб у системі юридичної відповідальності
  13. 2.2. Вплив принципу верховенства права на нормативну модель адміністративної відповідальності
  14. 2.2. Методи адміністративної діяльності стосовно функціонування системи електронних закупівель в Україні
  15. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  16. Відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -