<<
>>

Методи адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні

Значну роль у функціонуванні будь-якої сфери відіграють методи, які використовуються в нашому випадку для забезпечення незалежності судової влади в Україні. Тобто, як науковець у своєму дослідженні обирає методи для роботи над тією чи іншою науковою працею, так і для забезпечення незалежності мають обиратися найсприятливіші методи, які можуть використовуватися в цій сфері.

Методи, які використовуються для досліджень у сфері права, відрізняються значним обсягом. Окрім загальнонаукових або загально - філософських методів (діалектичний матеріалізм, спостереження та експеримент, порівняння, аналіз і синтез, індукція та дедукція та інші), що вказують загальний шлях до істини, у правових дослідженнях використовують також прикладні методи - структурно-функціонального аналізу, правового моделювання, порівняльного правознавства, системний тощо [115]. Загалом кожен науковець має право обрати метод, який, на його думку, найбільше підходить для його дослідження.

Однак методологія досліджень суспільних явищ відрізняється від методів, які використовуються в дослідженні правових відносин. Адміністративні й інші дії судової влади мають бути виключно законними та мати на меті захистити права та свободи громадян. Саме тому нашим головним завданням є з’ясування форм і методів адміністративної діяльності, які використовує влада для забезпечення незалежності судової влади в Україні.

У результаті проведених досліджень Б. Підгорний зазначає, що в філософському словнику «метод» у найбільш загальному значенні - це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. При цьому вчений наголошує, що серед науковців немає єдиного погляду на термін «метод», і в науковій літературі він визначається як спосіб, прийом, досягнення поставленої мети [136, с. 60]. Цієї ж позиції дотримується й В. Коваленко, який вважає, що в загальноприйнятому розумінні метод означає спосіб, прийом практичного здійснення чого-небудь [81, с.

482].

Як зазначає вищий орган суддівського самоврядування, завданням подальшого розвитку правосуддя є реальне утвердження верховенства права в суспільстві й забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді (Стратегічний план розвитку судової влади України на 2013-2015 роки. затверджено Радою суддів України 21.01.2012. Офіційний веб-сайт судової влади. 2012. URL. http://court.gov.ua/22578/). Проблеми, пов’язані з незалежністю суддів при здійсненні правосуддя, фінансовими ресурсами і структурними гарантіями, а також прозорістю судових процесів і документів, є однією з найістотніших проблем судової системи в Україні.

Для того щоб визначити методи адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні, спочатку потрібно звернутися до доктринальних поглядів на це явище. Слід зазначити, що в науковій літературі існує багато точок зору щодо визначення такого явища, як «метод», при цьому терміни «спосіб», «засіб», «метод» визнаються близькими за змістом і значною мірою збігаються [178, с. 204].

В юридичній літературі існують певні труднощі з розумінням категорії методу, з відокремленням її від форми публічного адміністрування, а також методу правового регулювання. Методи публічного адміністрування застосовуються владними суб’єктами адміністративного права (публічною адміністрацією). Форма є первинною щодо методу. Вона вказує, що конкретні дії публічної адміністрації здійснюються через оформлення їх, наприклад, у правовий акт, що тягне за собою юридичні наслідки. Метод у свою чергу дає можливість побачити характер взаємовідносин між суб’єктом і об’єктом впливу. Він обов’язково виражений у формі публічного адміністрування. Інакше кажучи, якби не було форми публічного адміністрування, методи публічного адміністрування втратили би будь-який сенс. Наприклад, як можна застосувати заходи адміністративного стягнення або надати ліцензію фізичній чи юридичній особі без документального оформлення таких дій, тобто без прийняття відповідного правового акта публічного адміністрування.

Таким чином стає очевидним нерозривний зв’язок методу діяльності публічної адміністрації з її формами [81, с. 477].

Тож відповідно до тлумачного словника «метод» (від гр. methodos - «шлях, спосіб дослідження, навчання викладу» - це сукупність прийомів і операцій пізнання і практичної діяльності; спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці. Застосування того чи іншого методу визначається метою пізнавальної або практичної діяльності, предметом вивчення або дії та умовами, в яких здійснюється діяльність. Кожна сфера людської діяльності має свої специфічні методи: можна говорити про методи художньої творчості; методи оброблення інформації; методи ведення війни і т. ін. Так, філософія розглядає переважно методи пізнання [81].

Тобто така правова категорія, як метод, у контексті адміністративного права насамперед потрібна для визначення, яким саме чином відбувається певне правове явище чи здійснюється певний процес.

Слід звернути увагу на визначення методу державного управління, яке з позиції більшості дослідників - це способи, прийоми, шляхи досягнення цілей, вирішення завдань та здійснення його функцій і повноважень [134, с. 61]. Зокрема, за думкою В. Авер’янова, воно трактується як певні способи практичного здійснення органами виконавчої влади та іншими суб’єктами державного управління владно-організаційного впливу на керовані об’єкти, що відповідають характеру й обсягу наданих цим суб’єктам функцій і повноважень (компетенції), а також особливостям керованих об’єктів [2, с. 72]. При цьому, на думку С. Стеценко, - це способи і засоби впливу органів державного управління чи посадових осіб на керовані об’єкти [167, с. 175]. У свою чергу Ю. Битяк вважає, що це науково обґрунтовані, дозволені законом способи впливу на керовані об’єкти з метою найбільш правильного оперативного вирішення управлінських завдань і досягнення максимальної ефективності управління [5, с. 157].

В адміністративно-правовому аспекті під методами адміністративної діяльності розуміються способи цілеспрямованого пливу на поведінку громадян, а також діяльність підприємств і організацій в інтересах забезпечення громадського порядку [84].

Додаючи та конкретизуючи, автори навчального посібника «Загальне адміністративне право» В. Галунько, В. Курило, С. Короєд та ін. зазначають, що методи адміністративної діяльності публічної адміністрації - це способи, прийоми цілеспрямованого впливу норм адміністративного права на поведінку учасників адміністративно-правових відносин із метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства й держави [14, с. 151]. Стосовно діяльності публічної адміністрації під її методами В. Коваленко розуміє спосіб, прийом практичної реалізації її суб’єктами завдань і функцій у повсякденній діяльності на основі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі [81, с. 483].

На думку І. Ігнатченко, метод державного управління - це прийоми й засоби цілеспрямованого владно-організаційного впливу на підпорядковані об’єкти, що відповідають характеру й обсягу повноважень (компетенції) органів виконавчої влади (посадових осіб) з реалізації завдань і функцій у визначеній сфері, а також особливостям організаційно-правового статусу керованих об’єктів. О. Остапенко вважає, що в адміністративно-правовому аспекті під методами адміністративної діяльності розуміються засоби цілеспрямованого впливу на поведінку громадян, а також діяльність підприємств і організацій в інтересах забезпечення громадського порядку [64].

Іванищук А. виділяє такі методи у сфері забезпечення діяльності суб’єктів щодо незалежності судової влади в Україні: морально-етичні - заходи, пов’язані з вихованням, роз’ясненням і популяризацією у громадян поваги до суду як провідної соціальної цінності в умовах функціонування державно-правової дійсності; соціальні - заходи, пов’язані зі створенням суддям та апарату суду комфортних умов для праці, побуту й відпочинку; економічні - заходи, пов’язані з фінансовим та іншим матеріальним забезпеченням суддів та апарату суду; адміністративні - класичні методи адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, заходи заохочення, переконання й примусу; заходи інспектування та контролю [61].

З погляду спрямованості норм адміністративного права, можна виділити такі методи:

- зовнішньої організаційної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення незалежності суддів (реалізація конституційного права громадян на судовий захист, кадрове забезпечення діяльності суддів, призначення суддів на адміністративні посади, контроль за діяльністю суддів);

- внутрішньої організаційної діяльності у сфері судоустрою (публічно- службові відносини в системі судоустрою, організація документообігу в судах, суддівське самоврядування, інформаційне й матеріально-технічне забезпечення) [61].

Тож прикладом у цій сфері є те, що діяльність посадових осіб апарату суду в повному обсязі підпадає під метод заохочення. Відповідно до ст.47 Закону України від 10 грудня 2015р. «Про державну службу» до державних службовців можуть застосовуватися преміювання та інші види заохочення: преміювання державних службовців, які займають посади державної служби груп 2, 3, 4, 5 здійснюється керівником державної служби в державному органі, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апаратів у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менше як 10% посадових окладів та економії фонду оплати праці - щомісячно відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи; щорічно за результатами оцінювання службової діяльності в разі отримання відмінної оцінки - до 100% посадового окладу; преміювання державних службовців, які мають посади державної служби першої групи, здійснюється в межах фонду преміювання, зазначеного в частині першій цієї статті, у порядку, визначеному суб’єктом призначення [142].

Однак метод заохочення може бути застосований тільки для посадових осіб апарату суду та суддів у відставці, але не для суддів, які на цей момент перебувають на посаді, підтвердженням цього є п.9 ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 06.12.16 №31, який підтверджує, що суддя до звільнення з посади або припинення його повноважень не може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами.

Суддя може бути нагороджений державними нагородами лише за виявлену ним особисту мужність і героїзм в умовах, пов’язаних із ризиком для життя [147].

Таким чином, посадові особи апарату суду та судді у відставці можуть бути заохочені: 1) преміями; 2) достроковим присвоєнням рангу; 3) представленням до відзнаки державного органу або органу місцевого самоврядування (подяка, почесна грамота, тощо); 4) представленням до урядової відзнаки (подяка, почесна грамота тощо) 5) представленням до державної нагороди.

На нашу думку, такий підхід законодавця не зовсім правильний, оскільки заохочення є вагомим чинником стимулювання до добросовісної праці людей, що стосується й суддів.

Відповідно присвоєння, як метод заохочення, є універсальним методом публічного управління, він установлює систему засобів, організаційного впливу публічного органу (його посадових осіб) на свідомість і поведінку людей і є необхідною умовою нормального функціонування суспільства загалом, кожного публічного органу, об’єднання громадян, будь-якого процесу адміністративної діяльності.

Далі перейдемо до більш загальних методів адміністративної діяльності, які, на нашу думку, є провідними в забезпеченні незалежності судової системи України.

Метод переконання - це вплив на наявні у працівника стимули з використанням логічних і психологічних прийомів з метою перетворення завдання у свідомий обов’язок, внутрішню потребу працівника виконувати доручення. Адміністративна діяльність тільки в тому разі може розраховувати на успіх, якщо поєднується з методами переконання, доповнюється ними і спирається на них [16].

Для переконання характерними є такі ознаки: воно використовується постійно і щодо всіх осіб, що перебувають у зоні впливу суб’єктів публічної адміністрації; забезпечують добровільне виконання правових норм, законних вказівок і приписів; у кінцевому підсумку виховують правові переконання об’єктів публічного управління та «звичку» свідомо дотримуватися правових норм [15].

Тож метод переконання є важливим у роботі суддів, оскільки його застосування здійснює стимулювальний ефект для прийняття правомірних рішень і здійснення справедливого правосуддя. Він також призначений забезпечити розумне, вчасне, повне та точне його здійснення.

Перед тим як перейти до аналізу методів примусу у сфері забезпечення незалежності судової влади України, потрібно виявити способи посягань на неї. Відповідно суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади, ми проаналізували в підрозділі 2.1. З урахуванням запропонованої в ньому класифікації цих суб’єктів, користаючись методом індукції, сформуємо способи посягання на незалежність судової влади.

Кримінальні елементи посягають на незалежність судової влади такими засобами: здійснюють убивства представників судової влади або членів їх сімей, завдають їм тяжких, середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень і погрожують убивством; пошкоджують, знищують або викрадають їх майно; здійснюють незаконний нагляд за суддями та іншими представниками судової влади. Наочним прикладом з цього приводу є інцидент, коли пізно ввечері більше 10 вдягнених у «балаклави» осіб здійснили напад на голову Вищої ради правосуддя та його дружину біля їхнього приватного

помешкання. Після цього суддя викликав поліцію, однак водночас з метою самозахисту був вимушений зробити попереджувальний постріл у повітря з особистої зброї. На що П. Порошенко зазначив: «Напад псевдоактивістів у балаклавах на голову Вищої ради правосуддя - це ніщо інше, як спроба зірвати судову реформу, законсервувати той неприйнятний стан речей, залякати суддів і тих, хто бере участь у реформуванні Верховного Суду» [128].

На нашу думку, реакція судді є цілком законною, адже згідно з «Положенням про порядок застосування вогнепальної зброї» посадові особи, яким відповідно до чинного законодавства дозволено володіння вогнепальною зброєю, мають право застосовувати її як крайній захід у таких випадках: для відбиття групового та збройного нападу на зазначену особу, членів її сім’ї або окремих громадян, якщо їхньому життю чи здоров’ю загрожує небезпека; для захисту від злочинних посягань на своє житло та майно. Відповідно життю та здоров’ю судді цілком загрожувала небезпека, а тому такі його дії є цілком виправданими та законними [131].

Маргінальні елементи (родичі засуджених осіб, сторони судового процесу, які не задоволені судовим рішенням) здійснюють погрози, ображають суддів, здійснюють щодо них хуліганські дії. Наприклад, «дружина вбитого судді написала заяву до суду для забезпечення її безпеки, оскільки погрози фізичною розправою вона пов’язує з розглядом в Апеляційному суді справи, яку розглядав її чоловік» [175].

Суб’єкти псевдогромадянського суспільства (журналісти, що працюють на замовлення, учасники АТО, що не реалізувати себе в цивільному житті і потрапили під вплив сторін судового конфлікту) протиправно тиснуть на судову владу шляхом оприлюднення неправдивої чи виокремленої з контексту інформації про суддів, проведення замовних журналістських розслідувань, протиправного пікетування приміщень судів, зриву судових засідань, ображання суддів.

Наочним прикладом є випадок, який трапився на Одещині: за повідомленням суддів Одеського апеляційного господарського суду та господарського суду Одеської області 5.10.2016 р., під час судового засідання в Одеському апеляційному господарському суді групою осіб, які представлялися «громадськими активістами», вчинено фізичний напад на суддів із застосуванням хімічної рідини та пошкоджено майно суду [38].

Політики тиснуть на суддів, членів ВККС і Вищу раду правосуддя з використанням прохань і шантажу через засоби телефонного права, підкупу, незаконного збору конфіденційної інформації.

Працівники прокуратури та правоохоронних органів можуть впливати на суддів шляхом порушення кримінальних проваджень за псевдофактами завідомо неправосудних рішень, шантажу порушити кримінальне провадження, протиправного допиту помічників судді та секретарів судового засідання; здійснення незаконного прослуховування телефонних розмов, кореспонденції вайберу тощо. Наприклад, у ЗМІ можна знайти публікації журналістів про факти шантажу прокурорами суддів зібраними проти них матеріалами з метою примусити суддів ухвалювати замовні рішення [23].

У свою чергу адвокати намагаються здійснити незаконний тиск на суддів шляхом прохань і підкупів.

У цілому способи протиправного тиску на судову владу слід поділити на такі групи:

1) протиправне заохочення: підкуп, обіцянка переведення до іншого

суду;

2) протиправне переконання: шантаж, погрози, замовні статті, журналістські розслідування; пікетування суду, судових засідань, ображання суддів, наклеп, протиправні допити помічників судді та секретарів судових засідань;

3) протиправний примус: пошкодження, викрадення майна, викрадення суддів або їх родичів.

Адміністративний примус - це визначені нормами адміністративного права заходи фізичного або психологічного впливу публічної адміністрації на фізичних та юридичних осіб - у вигляді особистих майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів - у випадках вчинення цими особами протиправних діянь або в умовах надзвичайних обставин, з метою попередження та припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій [15].

Відповідно за призначенням заходи адміністративного примусу поділяються на три групи: 1) адміністративно-запобіжні заходи; 2) заходи адміністративного припинення; 3) адміністративні стягнення (санкції).

Адміністративно-запобіжні заходи - мають чітку профілактичну спрямованість та орієнтовані на недопущення вчинення правопорушень у майбутньому. Тобто це комплекс способів морального, фізичного, організаційного впливу, який дозволяє виявляти і не допускати правопорушення та забезпечувати правопорядок за різних обставин [15].

До адміністративно-запобіжних заходів, належать деякі способи негативної діяльності, що входять до компетенції Вищої ради правосуддя, наприклад - запити Вищої ради правосуддя, її органів та членів Вищої ради правосуддя. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для здійснення своїх повноважень вона має право витребувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи від суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя; органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; юридичних осіб [141].

Таким чином, запити Вищої ради правосуддя, які витребовуються від різноманітних як судових, так й інших органів, є своєрідним заходом адміністративного примусу, який за своєю сутністю є попереджувальним.

Проте враховуючи його природу як заходу адміністративного примусу, його треба використовувати дуже виважено.

Заходи адміністративного припинення мають за мету своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і тим самим - недопущення настання її шкідливих наслідків. Вони спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а в окремих випадках - до кримінальної відповідальності [15].

До методів адміністративного припинення можна віднести деякі заходи адміністративної діяльності Вищої ради правосуддя. Так, виключно цей орган має право дати подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом (п.1 ст. 58. Закону України «Про вищу раду правосуддя»). Зрозуміло, що такий захід має застосовуватися виключно після вивчення всіх матеріалів, поданих правоохоронними органами (адже на Вищу раду правосуддя покладається значна відповідальність за забезпечення незалежності суддів, недопущення тиску на них, певних осіб через професійну діяльність чи з особистих мотивів), судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину [34].

Таким чином, подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арешту є своєрідним адміністративно - запобіжним заходом, який забезпечує потреби кримінального процесу у сфері судової влади. Цей захід є жорстким, і йому має передувати глибока перевірка оригіналів усіх документів та інших доказів, які надають правоохоронні органи з метою отримати подання, оскільки на Вищу раду правосуддя покладається значна відповідальність за забезпечення незалежності суддів, недопущення тиску на них.

Адміністративні стягнення (санкції) відрізняються від двох інших видів заходів примусу метою, фактичними підставами, правовими наслідками та процесуальними особливостями їх застосування. Вони характеризуються стабільністю змісту, призначення та застосовуються лише до винних у вчиненні правопорушень. Вони мають репресивний і каральний характер. У сфері забезпечення незалежності судової влади санкції адміністративно - правових норм мають значну специфіку. Первинною в цьому випадку є те, що вони визначаються правовими нормами Кодексу про адміністративні правопорушення та спеціальними суддівськими законами (законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя») [15].

Таким чином, положення п. 2 ст. 62 Закону України «Про Вищу Раду правосуддя» визначають підстави тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя: суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням Вищої ради правосуддя. Такими підставами є притягнення судді до кримінальної відповідальності; проведення кваліфікаційного оцінювання; застосування дисциплінарного стягнення до судді [141].

Однією з важливих санкцій є примусове переведення судді з одного суду до іншого, що здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, коли для цього є дійсні підстави та підтверджувальні матеріали (ст. 70). Відповідно переведення здійснюється в передбаченому законом порядку: тож спочатку суддя, стосовно якого розглядається питання про переведення з одного суду до іншого, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя. Після цього відбувається розгляд сутності питання про переведення судді з одного суду до іншого. Кінцевим етапом є ухвалення Вищою радою правосуддя вмотивованого рішення про переведення судді до іншого суду або залишення його в тому самому (ст.71) [141].

Найжорсткішою санкцією, що передбачена для суддів в Законі України «Про Вищу раду правосуддя», є звільнення судді з посади за порушення ним вимог щодо несумісності, вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, а також порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Такі правопорушення розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя, після якого вона має винести вмотивоване рішення (ст.55) [141].

Таким чином, у процесі розгляду справ про адміністративні правопорушення посадові особи Вищої ради правосуддя мають право накладати на винних суддів певні санкції, що є особливим видом адміністративного примусу. Санкції, що передбачені для суддів, виконують ще й превентивну функцію, за допомогою якої влада намагається не допустити порушення законних прав і свобод громадян через недобросовісне правосуддя.

Безпосередньо існують методи, які відіграють захисну функцію стосовно суддів, тому в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» містяться деякі положення статей, що підтверджують цей факт. Наприклад, до методу попередження можна віднести положення п.10 ст.48-4, за допомогою якого забезпечується незалежність суддів, зокрема засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту [147].

До методу застосування санкцій, що спрямований на захист суддів, можна віднести положення ст. 50 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», коли за виявлення неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, суб’єкт вчинення злочину тягне за собою відповідальність, установлену законом [147]. Так, згідно зі ст. 185-3 «Прояв неповаги до суду» неповага, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню голови чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само у вчиненні будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі діяння, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб [82].

Таким чином, адміністративні стягнення (санкції) як різновид методу адміністративного примусу у сфері забезпечення незалежності судової гілки влади - це особливий адміністративно-правовий спосіб впливу на суб’єктів правовідносин (осіб, які посягають на незалежність судової влади, суддів, деяких інших фізичних, юридичних осіб) у разі порушення законодавства, що забезпечує незалежність судової влади та полягає у накладенні на них покарання або/та заходів з відновлення порушеного стану незалежності судової влади.

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо методів адміністративної діяльності публічної адміністрації із забезпечення незалежності судової влади:

- методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення судової влади в Україні поділяються на дві категорії: заходи позитивного впливу на судову владу - як способи, прийоми, що захищають суддів і судову владу в цілому від протиправного посягань; заходи негативного впливу - як способи, прийоми профілактичного впливу на суддів як носіїв суддівської влади, які мають бути настільки законослухняними, щоб суб’єкти протиправного впливу не змогли знайти на них компромат;

- способи посягань на судову владу є своєрідним антиподом методів адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення незалежності судової влади, які за суб’єктами протиправного впливу поділяються на такі: кримінальні елементи посягають на незалежність судової влади таким чином: здійснюють убивства представників судової влади або членів їх сімей, завдають їм тяжких, середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень і погрожують убивством; пошкоджують, знищують або викрадають їх майно; здійснюють незаконний нагляд за суддями та іншими представниками судової влади; маргінальні елементи (родичі засуджених осіб, сторони судового процесу, які не задоволені судовим рішенням), які погрожують, ображають суддів, здійснюють щодо них хуліганські дії; суб’єкти псевдогромадянського суспільства (журналісти, що працюють на замовлення, учасники АТО, що не реалізували себе в цивільному житті й потрапили під вплив сторін судового конфлікту) протиправно впливають на судову владу шляхом оприлюднення неправдивої чи вирваної з контексту інформації про суддів, проведення замовних журналістських розслідувань, протиправного пікетування приміщень судів, зриву судових засідань, ображання суддів; політики, які тиснуть на суддів, членів ВККС та Вищу раду правосуддя з використанням прохань і шантажу через засоби телефонного права, підкупу, незаконного збору конфіденційної інформації; працівники прокуратури та правоохоронних органів, що можуть тиснути на суддів шляхом порушення кримінальних проваджень за псевдофактами завідомо неправосудних рішень, шантажу порушити кримінальне провадження, протиправного допиту помічників судді та секретарів судового засідання; здійснення незаконного прослуховування телефонних розмов, кореспонденції вайберу тощо;

- псевдоправовими способами протиправного тиску на судову владу є такі: 1) протиправне заохочення (підкуп, обіцянка переведення до іншого суду); 2) протиправне переконання (шантаж, погрози, замовні статті, журналістські розслідування; пікетування суду, судових засідань, образа суддів, наклеп, протиправні допити помічників судді та секретарів судових засідань); 3) протиправний примус (пошкодження, викрадення майна,

викрадення суддів або їх родичів);

- провідними методами адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади від вищеназваних небезпек є:

1) організаційно-охоронні: охорона приміщень суду, охорона помешкань суддів, забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї та майна;

2) кримінально-правові: арешт, засудження злочинців, які посягають на суддів, судову владу;

3) організаційно-кадрові: суддів легалізують, звільняють, притягують до дисциплінарної відповідальності тільки судді;

4) організаційно-публічні: роз’яснення на телебаченні, в інших засобах ЗМІ, інформація про діяльність судової влад; заповнення й розміщення електронних декларацій на сайті Державного агентства з питань запобігання корупції;

5) організаційно-розвивальні (залучення до судової влади учасників

АТО);

6) організаційно-професійні: належне матеріальне забезпечення суддів;

- до адміністративних санкцій, що спрямовані на захист суддів, належать покарання, передбачені в ст. 185-3 КУпАП «Прояв неповаги до суду»;

- до адміністративно-запобіжних заходів негативного впливу на суддів належить компетенція Вищої ради правосуддя здійснювати запити та витребувати інформацію від суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя; органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; юридичних осіб;

- до негативних методів адміністративного припинення належать заходи адміністративної діяльності Вищої ради правосуддя щодо подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом;

- до адміністративних санкцій, які застосовуються до суддів Вищою радою правосуддя, належать тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, примусове переведення судді з одного суду до іншого; звільнення судді з посади;

- у цілому метод адміністративного примусу як засіб негативного впливу на суддів з метою недопущення здійснення їх шантажу - це заходи, які здійснюються виключно Вищою радою правосуддя, організаційного чи психологічного впливу у вигляді позбавлень організаційного характеру;

- адміністративні стягнення (санкції) як різновид методу адміністративного примусу у сфері забезпечення незалежності судової гілки влади - це особливий адміністративно-правовий спосіб впливу на суб’єктів правовідносин (осіб, які посягають на незалежність судової влади, суддів, деяких інших фізичних, юридичних осіб) у разі порушення законодавства, що забезпечує незалежність судової влади та полягає у накладенні на них покарання або/та заходів з відновлення порушеного стану незалежності судової влади.

Отже, методи адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні - це способи, засоби та прийоми позитивного і негативного впливу правового й організаційного характеру на осіб, які посягають на незалежність судової влади та самих суддів, як профілактичний засіб недопущення їх шантажу сторонніми особами, які спрямовані на попередження, припинення та накладення санкцій за посягання на незалежність судової влади.

<< | >>
Источник: КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Методи адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -