2.2. Форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування місцевих судів в Україні
Забезпечення прав та основоположних свобод громадян є основним завданням нашої держави, яке стоїть перед нею в умовах сьогодення. Вплив на суддів з боку політичних, громадських сил, адвокатів та криміногенних елементів відбувається на всіх етапах нинішнього судочинства.
Як відомо, для створення ефективної, правової та незалежної судової системи її потрібно реформувати у відповідності до встановлених міжнародних та європейських стандартів.Однією з важливих ознак державної влади є форми адміністративної діяльності публічної адміністрації, які, в свою чергу, являються певними інструментами у виконанні тих чи інших завдань для реформування місцевих судів в Україні. Зазвичай під формами розуміють видання нормативно - правових актів, що є важливим елементом, адже вони є загальноприйнятими для всіх суб’єктів судової влади.
Отже, форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування місцевих судів в Україні є досить актуальною темою для її розгляду в науковому аспекті, що дасть можливість сформувати поняття щодо основних способів реформування судової влади України.
Публічна адміністрація передбачає не тільки чітку визначеність і детермінованість її компетенції, а й наявність чіткого механізму її реалізації у практичній діяльності, що виражається в певних діях, які сприймаються як такі, що містять владні приписи [63, с. 471]. На ниві розвитку науки адміністративного права та теорії управління відбувається логічне переосмислення практики застосування чинних форм управлінської діяльності, що викликає зміну пріоритетів у користуванні тією чи іншою з них, потребу упровадження у практику державного управління принципово нових форм управління [161, с. 8].
Відповідно до тлумачного словника з української мови форма - це тип, будова, спосіб організації чого-небудь; спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація та зовнішній вираз [170].
Вітчизняна юридична енциклопедія під формами діяльності органів публічної влади розуміє зовнішній бік їх функціонування, тобто сукупність його однорідних дій, які здійснюються в певних організаційних рамках, визначених законодавством. Іншими словами, форми діяльності - це однорідна діяльність органів публічної влади, через які реалізуються їх функції [171].В юридичній літературі під формою розуміють об’єктивний вияв сутності дій суб’єктів. Оскільки за допомогою форм практично реалізуються функції адміністративної діяльності, то від різнобічності використання цих форм до певної міри залежить ефективність діяльності в цілому. Наявність завдань і функцій адміністративної діяльності публічної адміністрації зумовлює існування різних форм цієї діяльності, які передбачено правовими нормами. Форми закріплено в законодавстві, яке визначає правовий статус суду, у положеннях, статутах, інструкціях та інших актах, що регламентують адміністративну діяльність його суб’єктів. При цьому для здійснення функцій такої діяльності її суб’єкти мають використовувати тільки ті форми, які передбачені відповідними правовими актами [68].
О. Бандурка вважає, що форма адміністративного права - це зовнішній прояв управлінської діяльності, спосіб вираження її змісту в конкретних умовах, тобто та чи інша управлінська дія, що має зовнішній вияв; В. Колпаков- зовнішньо-виражена дія, волевиявлення суб’єкта управління, здійсненне в рамках законності та його компетенції для досягнення управлінської мети; Ю. Битяк - це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставлених перед ними завдань; Т. Коломоєць - волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу, посадової особи, здійснене у рамках режиму законності та компетенції для досягнення адміністративно-правової мети, - вираження в зовнішньому вигляді конкретних дій суб’єктів публічного адміністрування, які здійснюються у процесі їхньої діяльності й спрямованості на реалізацію адміністративних функцій [31].
С. Семко поняття «форми діяльності суб’єктів публічної влади» розуміє як зовнішнє вираження однорідних дій, операцій, процедур, які здійснюють органи публічної влади, їх структурні підрозділи й посадові особи для реалізації закріплених за ними функцій і компетенції [136]. Ю. Шпак визначає форму діяльності органів місцевого самоврядування як будь-яке зовнішнє вираження конкретних однорідних дій цих органів, їх структурних підрозділів і службових осіб, здійснюване з метою реалізації функцій управління [165]. О. Красноборов під формами діяльності Державної судової адміністрації України розуміє зовнішньо виражені конкретні однорідні дії її органів і територіальних управлінь, які в межах наданої компетенції здійснюють організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції з метою належного здійснення правосуддя [77].
Щодо класифікації форм реформування судової влади в Україні цікавою є думка Л. Сидорчука, який звертає увагу, що в новітній юридичній літературі з певними застереженнями висвітлюється теза про те, що на теоретичному рівні загальна класифікація форм управління є дослідженою й об’єднаною в групи за певними напрямками діяльності. Учений визначає такі правові форми діяльності: видання правових актів управління (нормативного й індивідуального характеру); укладання адміністративних договорів (угод); учинення інших юридично значущих дій [137]. Професор В. Галунько ширше розкриває класифікацію форм діяльності органів публічної влади, зокрема за характером і правовою природою виявляє такі форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації: укладення адміністративних актів (видання підзаконних нормативно-правових актів і видання індивідуальних адміністративних актів); укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих адміністративних дій; здійснення матеріально- технічних операцій [31]. Т. Коломоєць до правових форм діяльності публічної влади, які безпосередньо викликають правові наслідки, відносить адміністративну нормотворчість, ухвалення адміністративних актів (індивідуальних актів суб’єктів публічної адміністрації), укладення адміністративних договорів і здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій [68 с.173].
Таким чином, виходячи з положень, закріплених у сучасній юридичній літературі, а також із думок учених, можна визначити, що формами адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування судової влади є зовнішні способи вираження певних дій і процедур, що здійснюються компетентними органами державної влади в межах наданих їм повноважень через надання адміністративних послуг і здійснення управлінської діяльності щодо створення усіх умов для виконання поставлених завдань, які безпосередньо пов’язані із реформуванням судової влади України.
А. Іванищук форми адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання судової гілки влади поділяє на такі види: видання адміністративних актів (підзаконних нормативно- правових та індивідуальних адміністративних актів); укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих адміністративних дій; здійснення матеріально-технічних операцій. Крім того їх можна умовно поділити на правові та неправові. Правові форми завжди є організаційними, проте далеко не всі організаційні форми є правовими. До останніх належать лише ті, що обов’язково передбачають настання юридичних наслідків [49].
На нашу думку для того, щоб ґрунтовно дослідити форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування судової влади ми повинні визначити основних суб’єктів, які здійснюють дану реформу. Ними є Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Рада суддів, президент України та інші органи суддівського самоврядування. Кожен із цих органів використовує форми адміністративної діяльності як інструмент для виконання поставлених завдань.
Слід розуміти, що найпоширенішою формою адміністративної діяльності суб’єктів публічної влади є видання адміністративних актів. О. Скоров під адміністративним актом органу публічної влади розуміє засноване на законі одностороннє юридично -владне волевиявлення уповноваженого суб’єкта публічної влади в межах його компетенції, спрямоване на встановлення адміністративно-правових норм, виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин, або такі, що мають обов’язкові для підлеглих органів і співробітників органів норми, з метою організації та практичного здійснення управління в різних сферах із дотриманням установленої процедури та форми, й тягне за собою певні юридичні наслідки [141].
Як зазначив П. Угровецький, через видання адміністративного акта органи публічної влади вирішують те чи інше питання (загальне чи індивідуальне), що виникає у процесі їх діяльності, в інтересах реалізації завдань і функцій певних суб’єктів. Науковець звертає увагу, що адміністративні акти, ухвалені органами публічної адміністрації, створюють юридичну основу для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин, або є юридичним фактом, що безпосередньо створює умови для виникнення, зміни або припинення певних правових відносин [155]. Учений О. Скоров за критерієм суб’єктів, які мають право видавати чи ухвалювати адміністративні акти, розрізняє акти Кабінету Міністрів України; акти центральних органів виконавчої влади; акти місцевих органів виконавчої влади; акти Президента України; акти керівників апарату будь-яких державних органів при здійсненні ними управлінської діяльності щодо службовців апарату відповідних органів; акти адміністрацій (органів управління) державних підприємств, установ, організацій (переважно у формі наказів і розпоряджень їх керівників) [141].Наприклад, Вища рада правосуддя за своєю сутністю направлена на забезпечення незалежності судової влади за допомогою її звільнення від корумпованих суддів, на яких зможуть тиснути сторонні особи. З цією метою нею видаються рішення, ухвали, а також протокольні ухвали.
Провідним підзаконним нормативно-правовим актом у сфері діяльності Вищої ради правосуддя як форми діяльності спеціальної публічної адміністрації є Регламент Вищої ради правосуддя, який був затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (зі змінами і доповненнями, затвердженими рішенням Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2017 року №189/0/15-17), який регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та ухвалення Вищою радою правосуддя, її дисциплінарними палатами й іншими органами рішень, а також інші питання діяльності Ради [129].
Особливо важливим є те, що в цьому Регламенті також визначено основні положення щодо вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Питання про необхідність ужиття заходів з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Рада розглядає за зверненнями суддів, судів, органів та установ системи правосуддя, а також із власної ініціативи. Члени Ради можуть запропонувати Раді розглянути питання про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за власною ініціативою. Питання про потребу вжиття таких заходів Рада розглядає з власної ініціативи, якщо під час розгляду дисциплінарних справ чи інших питань діяльності Ради встановлено факти, які свідчать про загрозу незалежності судді чи авторитету правосуддя. У такому разі Рада або орган Ради, на розгляді якого перебуває відповідне питання, ухвалює рішення про необхідність розгляду питання про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Якщо член Ради під час проведення попередньої перевірки чи підготовки до розгляду дисциплінарної справи або іншого питання виявляє факти, які свідчать про загрозу незалежності судді чи авторитету правосуддя, він має право звернутися до Ради, подавши доповідну записку з обґрунтуванням необхідності ініціювання питання про вжиття таких заходів, а також встановлює порядок розгляду загрози незалежності та основний порядок заходів щодо її забезпечення [129].
Таким чином, Регламент Вищої ради правосуддя є провідним адміністративним актом підзаконного характеру, який уточнює засади та встановлює адміністративні процедурні здійснення нею повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» , «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, щодо забезпечення незалежності судової гілки влади шляхом вчасного позбавлення статусу суддів, які скоїли корупційні діяння або потрапили під протиправний вплив інших осіб і ухвалювали неправосудні рішення під тиском (шантажем) правоохоронних органів чи представників псевдогромадянського суспільства, надання допомоги (захисту) тим суддям, які помилилися при здійсненні судочинства, відбору і призначення на посаду суддів кращих із кращих юристів - патріотів України.
Однак слід зазначити, що нормативно-правових актів означеного типу немає в офіційному централізованому законодавстві нашої держави, у свою чергу вони не оприлюднюються на офіційному веб-сайті Верховної Ради України для загального доступу, і це є значною прогалиною, яку потрібно виправляти. Таким чином, можна зробити висновок, що матеріально-технічні операції не здійснюються належним чином, тому цьому питанню потрібно приділяти більше уваги, адже це є досить важливою формою адміністративно- правової діяльності щодо забезпечення незалежності судової гілки влади України.
С. Кічмаренко, вважає, що адміністративні нормативні акти у сфері забезпечення незалежності судової влади як форми адміністративної діяльності публічної адміністрації характеризуються такими особливостями: основними суб’єктами в забезпеченні незалежності судової системи є такі специфічні суб’єкти публічної адміністрації: -Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Державна судова адміністрація, Рада суддів України, апарат суду та служба судової охорони. Вища рада правосуддя готує та ухвалює: рішення, ухвали, протокольні ухвали. Голова Вищої ради правосуддя з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази й розпорядження. Рішення Вищої ради правосуддя - це розпорядчі документи, що ухвалюються більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні в колегіальному порядку для розв’язання найважливіших питань, що належать до їх компетенції. За юридичними властивостями рішення можуть бути нормативними та індивідуальними. У нормативному рішенні відображаються питання, які обов’язкові для виконання всією судовою системою. Таким, наприклад, є рішення «Про порядок здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання». Індивідуальні рішення складаються з різних питань і стосуються окремих посадових осіб судової влади України (наприклад, Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення суддів або переведення судді з одного суду до іншого). Текст індивідуального рішення складається із вступної частини, в якій констатується стан питання, що розглядається в рішенні, і розпорядчої (тобто те, що встановила Рада й особи, які готували це рішення. Розгляд питання (справи) закінчується ухваленням рішення. Ухвали, протокольні ухвали Вищої ради правосуддя - це процесуальні документи, пов’язані з відкриттям справи, зупиненням провадження у справі, залишенням заяви без розгляду та її поверненням, а також поверненням дисциплінарної скарги. Рішення Ради чи Дисциплінарної палати про відкладення розгляду справи ухвалюється без виходу до нарадчої кімнати та заноситься до протоколу засідання (протокольна ухвала). Голова Вищої ради правосуддя, реалізуючи свої адміністративні повноваження, видає накази та розпорядження - за своєю сутністю це розпорядчі документи, які видаються Головою як реалізація його адміністративних повноважень на правах єдиноначальності та в межах компетенції. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті, та діє доти, доки не буде скасований або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Розпорядження видаються з метою оперативного вирішення поточних проблем, пов’язаних із діяльність Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя має право ухвалювати рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, рішення про звільнення судді з посади; рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації; рішення про припинення відставки судді [60].
Є. Гетьман відзначає, що підзаконний нормативно-правовий акт становить собою офіційний письмовий документ уповноваженого органу виконавчої влади, створений на підставі й на виконання Конституції та законів України, який містить, змінює чи скасовує норми права, створюється у встановленому законодавством порядку із застосовуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки [33]. Варте уваги визначення «підзаконний нормативно-правовий акт», запропоноване В. Галуньком, відповідно до якого це видані у процесі підзаконної розпорядчої діяльності органами та посадовими особами публічної адміністрації владні приписи загального характеру з метою виконання завдань адміністративного права щодо конкретизації та деталізації законів до стадії їх застосування. Також дослідник трактує видання підзаконних нормативно-правових актів як правотворчий напрямок діяльності публічної адміністрації, що передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання законів через розроблення та встановлення підзаконних правил загального характеру [29]. А. Іванищук визначає підзаконні нормативно-правові акти у сфері судової гілки влади як форми адміністративної діяльності загального характеру специфічних суб’єктів публічної адміністрації, здійсненої у процесі підзаконної розпорядчої діяльності з метою забезпечення незалежності суддів, надання фізичним і юридичним особам адміністративних послуг, у цілому забезпечення функціонування судової гілки влади щодо конкретизації та деталізації спеціальних суддівських законів [49]. Р. Мельник звертає увагу, що з огляду на відсутність в Україні закону про юридичні акти, а також Адміністративно-процедурного кодексу процедура видання підзаконних юридичних актів залишається належним чином невизначеною. Відповідно можна досліджувати лише найбільш принципові моменти (умови), які мають бути дотримані у процесі підготовки та видання підзаконних нормативних актів [91].
Ще однією не менш важливою особливістю є те, що підзаконні нормативно-правові акти, ухвалені Вищою радою правосуддя, діють виключно для судової гілки влади, причому нею ж приймаються та виконуються. Однак слід розуміти, що її головне покликання в державному управлінні - це забезпечення незалежності судової гілки влади України, а такого органу, що ухвалював би нормативні акти у цій сфері, більше не існує, і тому цей факт є очевидною закономірністю.
За юридичними властивостями рішення можуть бути нормативними й індивідуальними. У нормативному рішенні відображаються питання, обов’язкові для виконання всією судовою системою. Таким, наприклад, є рішення «Про порядок здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання». Індивідуальні рішення складаються з різних питань і стосуються окремих посадових осіб судової влади України (наприклад, Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення суддів або переведення судді з одного суду до іншого). Текст індивідуального рішення складається із вступної частини, в якій констатується стан питання, що розглядається в рішенні, і розпорядчої (тобто те, що встановила Рада та особи, які готували це рішення). Розгляд питання (справи) закінчується ухваленням рішення.
Що стосується форм діяльності Вищої кваліфікаційної комісії щодо реформування судової влади, то вона здійснює методичне забезпечення розробки нормативних актів у галузі професійної підготовки суддів, підготовку, організацію та проведення анонімного тестування (іспиту), оцінювання його результатів, підготовку, організацію та проведення спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, а також кваліфікаційного іспиту, оцінювання його результатів; здійснює заходи з метою координації Комісією методичного забезпечення спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, підготовки суддів та періодичного навчання суддів із метою підвищення рівня кваліфікації Національною школою суддів України, науково-дослідної і методичної роботи, яка проводиться Національною школою суддів України;
На нашу думку, до форм Вищої кваліфікаційної комісії, що безпосередньо впливають на реформування судової влади слід віднести такі: видання рішень щодо дисциплінарних проступків суддів, добір кандидатів на посаду судді та видання відповідних НПА, ведення декларацій родинних зв\'язків судді та доброчесності судді. Дані складові відіграють важливу роль у реформуванні: перша - допомагає суддям не зловживати своїм становищем та дотримуватися встановлених правил; друга - допомагає у реформуванні судової системи шляхом добору нових некорумпованих та відданих своїй справі суддів, які стоять на стражі захисту прав та свобод громадян України; третя - спрямована на подолання корупції в судовій системі, яка полягає у поданні декларацій про доходи не тільки самого судді, а й його сім’ї загалом. Це дає можливість відкритості та прозорості перед українським народом його доходів, а якщо ж суддя не в змозі пояснити походження майна - це є підставою для відсторонення його від займаної посади або ж притягнення його до відповідальності за не доброчесність та недобросовісність (корупційні правопорушення).
Також в міру своїх повноважень вона веде співпрацю із Радою Європи у сфері судочинства та дотримується основних нормативно-правових актів у цій сфері (Висновки Венеціанської комісії, Рекомендації та резолюції Комітету Міністрів Ради Європи, Висновки Консультативної ради європейських суддів (CCJE), Висновки, резолюції та рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи (PACE), Висновки першої експертної комісії Міжнародної Асоціації суддів ( IAJ )).
Рада суддів України: 1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; 2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань; 3) здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; 4) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 5) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці; 6) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом); 7) здійснює інші повноваження, визначені цим Законом (п.8 ст.133) [123].
Важливу роль Рада суддів відіграє у реформуванні судової влади, завдяки своїм Рішенням, як одній з форм її діяльності, якими наприклад є Рішення Ради суддів: № 37 від 8 червня 2017 року «Щодо розповсюдження позитивного досвіду комунікаційної єдності», № 36 від 8 червня 2017 року «Про внесення змін до Регламенту Ради суддів України», № 35 від 8 червня 2017 року «Щодо необхідності змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення». Також, відповідно до Рішення Ради суддів України № 53 від 04 червня 2015 року вона здійснює моніторинг та веде облік звернень суддів щодо втручання у їх діяльність.
Прикладами видання підзаконних нормативно-правових актів органами суддівського самоврядування є такі: Рада суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України затверджує положення про автоматизовану систему документообігу суду; Рада суддів України затверджує положення про порядок ведення суддівського досьє; Рада суддів України затверджує положення про Державну судову адміністрацію; з’їздом суддів України затверджується положення про Раду суддів України [124].
Що стосується президента, то формально за ним залишилося право призначати та звільняти суддів, але тільки за поданням Вищої ради правосуддя.
Відповідно до судової реформи 2016 р. Конституційною більшістю, в 335 голосів, парламент вніс зміни до основного закону щодо судочинства - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ухвалив закон із цілою низкою кардинальних змін. Відповідно, наразі працює трирівнева система судів: місцеві суди, апеляційні суди та касація у Верховному суді. Скасовано спеціалізовані суди, які давали можливість не підпорядковуватися колишній владі Верховному суду України - це Вищий господарський суд, Вищий адміністративний та Вищий кримінальний суди. Також додатково створюються нові суди: з питань інтелектуальної власності та антикорупційний суди. Змінено вимоги до суддів, суддею може стати громадянин України, не молодше 30 років, який має диплом юриста та юридичний стаж не менше ніж 5 років.
Тож можна сказати, що в судовій системі відбулася справжня революція за останні 25 років, яка не повною мірою виконувала свої завдання поставлені державою - захист громадян України та забезпечення справедливого розгляду судових справ.
Однією з форм адміністративної діяльності щодо забезпечення незалежності судової влади в Україні є вчинення інших юридично значущих дій. При цьому О. Меліхова визначає юридично значущі дії як виконавчо - розпорядчу діяльність суб’єктів публічної адміністрації, що спричиняє юридичні наслідки та спрямована на вирішення конкретних справ адміністративного характеру й видання офіційного документа. Вона відносить до юридично значущих дій як правової форми публічного адміністрування в сфері юридичної науки в Україні установчу, реєстраційну, атестаційну, експертну та юрисдикційну діяльність уповноважених суб’єктів публічної адміністрації [89]. А. Іванишук до вчинення інших юридично значущих адміністративних дій у сфері судочинства відносить дії, що безпосередньо створюють нове юридичне положення, змінюють наявні правовідносини або стають необхідною умовою для настання зазначених правових наслідків - незалежно від того, були вони спрямовані на ці наслідки чи ні. До таких дій учений відносить реєстрацію документів у канцелярії суду, документування судового засідання, прийняття присяги державними службовцями апарату суду [49].
До форм також можна віднести здійснення інших юридично-значущих дій - це діяння суб’єкта публічної адміністрації, який безпосередньо не призводить до виникнення, зміни чи припинення юридично-значущих дій.
Вагомою складовою здійснення юридично значущих дій у сфері реформування судової влади є прийняття присяги члена Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів посадовими особами ДСА України та апарату суду як державними службовцями.
Наприклад, згідно зі ст. 19 Закону України від 21.12.2016 р. 1798-VTTT «Особа, обрана (призначена) членом Вищої ради правосуддя, складає присягу такого змісту: «Присягаю сумлінно, чесно і неупереджено здійснювати повноваження члена Вищої ради правосуддя для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції України і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів». Член Вищої ради правосуддя складає присягу невідкладно після обрання (призначення) на посаду перед органом, який його обрав (призначив). Голова Верховного Суду складає присягу члена Вищої ради правосуддя на засіданні Пленуму Верховного Суду, на якому його обрано Г оловою Верховного Суду. Відмова від складення присяги має наслідком втрату чинності рішенням про обрання (призначення) відповідної особи членом Вищої ради правосуддя. Член Вищої ради правосуддя набуває повноважень з моменту складення присяги, але не раніше дня, наступного за днем закінчення повноважень відповідного члена Вищої ради правосуддя» [36].
Одним із прикладів юридичних наслідків прийняття присяги суддею є його звільнення за її порушення. Так, Вища рада юстиції своїм Рішенням від 4.08.2016 р. №1925/0/15-16 внесла подання Президентові України про звільнення особи з посади судді Донецького окружного адміністративного суду за порушення присяги. Слід зазначити, що на сьогодні такі рішення про звільнення судді з посади виносить Вища рада правосуддя, основним завданням якої є забезпечення незалежності судової гілки влади України. Тому вчинення юридично значущих дій є особливою формою у здійсненні такої діяльності.
Вища кваліфікаційна комісія у свою чергу відповідно до Закону України «Про очищення влади» видає індивідуальні накази, завдяки яким витребовує від суддів власноручно написані заяви разом із декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складеною за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання корупції». Відповідно Вища кваліфікаційна комісія розміщує на офіційному веб-сайті електронні декларації суддів, що дає можливість кожному громадянину нашої країни переглянути їх у вільному доступі. Тому, на нашу думку, ця діяльність є важливою в забезпеченні незалежності судової влади України. Суддівське самоврядування також наділене низкою повноважень у сфері видання підзаконних нормативно-правових актів. Такі повноваження були передбачені Законом України від 7 липня 2010 р. № 2453VI «Про судоустрій і статус суддів», на основі якого було затверджено Кодекс суддівської етики З’їздом суддів України, дія якого продовжується і після вступу в дію нового спеціального Закону. Норми, визначені в Кодексі суддівської етики, спрямовано на вирішення етичних питань, пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом із тим судді мають прагнути додержуватися їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві [60].
Таким чином, здійснення інших юридично значущих дій і сфері реформування місцевих судів в Україні характеризується такими особливостями:
- це виконавчо-розпорядча діяльність Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, посадових осіб ДСА України та апарату суду, що спричиняє юридичні наслідки та спрямована на вирішення конкретних справ адміністративного характеру й видання офіційного документа (рішення);
- вона відноситься до юридично значущих дій як правової форми публічного адміністрування у сфері судової влади щодо здійснення установчої, реєстраційної, атестаційної, експертної та юрисдикційної діяльності;
- прикладом установчої діяльності у сфері судової влади є адміністративні дії щодо створення Вищої ради правосуддя, як різновиду здійснення юридично значущих дій, які в майбутньому безпосередньо будуть впливати на забезпечення незалежності судової влади;
- прийняття присяги члена Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів посадовими особами ДСА України та апарату суду як державними службовцями є вагомою складовою здійснення юридично значущих дій у сфері забезпечення незалежності судової влади.
Як ми вже визначили, основною формою адміністративної діяльності публічної адміністрації є видання адміністративних актів як загального так і індивідуального характеру. Таким чином ми можемо вивести основні ознаки форм адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування судової гілки влади: правило загального характеру; приймаються компетентними органами; встановлюються конкретні суб’єкти, їхні права, обов’язки та процедури виконання; діє до тих пір, поки не буде скасований; видаються на основі закону і не повинні йому суперечити.
Отже, формами адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування місцевих судів в Україні є зовнішні способи вираження певних дій і процедур, що здійснюються компетентними органами державної влади в межах наданих їм повноважень через надання адміністративних послуг і здійснення управлінської діяльності щодо створення усіх умов для виконання поставлених завдань, які безпосередньо пов’язані із реформуванням судової влади України.