<<
>>

Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні

Удосконалення законодавства щодо адміністративно-правового

забезпечення реформування місцевих судів в Україні має дуже важливе значення в застосуванні його на практиці, адже забезпечення прав та свобод громадянина на сьогоднішній день стоїть на першому місці в будь-якій ланці суспільного життя.

Слід врахувати той факт, що наша держава проводить реформування усіх державних органів у відповідності до стандартів Європейського союзу, судова влада в тому числі підпадає під реформування.

Удосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення судової влади в Україні є важливим етапом у її реформуванні та розробленні новітніх концепцій місцевих судів в Україні спочатку на науковому, а згодом і на законодавчому рівні.

Потреба удосконалення законодавства щодо адміністративно - правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні є актуальною на сьогоднішньому етапі розвитку нашої незалежної держави. Насамперед це зумовлено якістю й ефективністю здійснення правосуддя, яке в будь-якому разі має базуватися на наданні особі права на справедливий суд. Визнання, дотримання, судовий захист прав і свобод людини та громадянина є обов’язком держави й основною умовою консолідації суспільства та його стійкого розвитку.

Окрім того, законодавство, як сукупність законів і підзаконних нормативно-правових актів, охоплює більшість сфер життєдіяльності людини. Динамізм політичних, економічних і соціальних суспільних відносин об’єктивно зумовлює потребу постійних змін чинного законодавства. Діяльність щодо зміни якісного стану чинного законодавства (якості його змісту та форми) охоплює як створення нових нормативно - правових актів, так і покращення чи усунення недоліків уже наявних [133, с. 191].

Так, В. Риндюк зазначає, що в юридичній літературі, коли мова йде про зміну чинного законодавства, використовується низка термінів, зокрема «розвиток», «удосконалення», «упорядкування», «систематизація», «інкорпорація», «консолідація», «кодифікація», «гармонізація», «уніфікація», «адаптація» законодавства тощо [133, с.

191].

Запит на судову реформу в суспільстві значний. В її необхідності переконані більшість громадян. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Центру політико-правових реформ. Так, майже для половини населення (46%) судова реформа є одним із найбільш актуальних і нагальних завдань і тому має бути розпочата якнайшвидше [99]. Відповідно, те що є необхідність у реформуванні законодавства у сфері судової гілки влади ні в кого не викликає сумніву.

Основними чинниками такої ситуації є такі:

- низький рівень правової культури та правової свідомості суспільства;

- розповсюдженість корупційних явищ у сфері правосуддя;

- недосконалість кадрового планування в системі судової влади;

- збереження чинників залежності суддів від виконавчої та законодавчої гілок влади, зокрема наявність конституційних положень, які стримують посилення незалежності суддів;

- недосконалість методик визначення оптимального кількісного складу суддів і чисельності працівників апаратів судів відповідно до навантаження;

- непропорційне робоче навантаження на суддів і працівників апарату судів і відсутність механізмів оперативного вирівнювання навантаження на суддів, що знижує якість правосуддя;

- недосконалість бюджетного планування й управління в системі судової влади та відсутність єдиних методологічних підходів у плануванні видатків судів;

- недостатній рівень єдності та послідовності судової практики;

- відсутність чи недостатній рівень використання можливостей сучасних інформаційних систем (електронне правосуддя);

- низький рівень публічності сфери правосуддя та довіри до судової системи взагалі й до суддів зокрема;

- відсутність стратегічного планування та належного аналітико -

дослідницького забезпечення процесу проведення реформ, а також належного нормативно-правового й фінансового обґрунтування

запланованих реформ;

- недостатня розвиненість механізмів моніторингу й оцінювання;

- недостатній рівень координації та консультацій між відповідальними суб’єктами реформ, учасниками реформ та інститутами громадянського суспільства;

- відсутність належної динаміки в наближенні до стандартів Європейського Союзу [147].

Такий хід справ є неприпустимим у сучасній правовій державі, тому реформування судової влади потрібно здійснювати якомога швидше, щоб забезпечення прав та свобод громадян відбувалося на належному рівні.

Причинами неналежного стану функціонування місцевих судів в Україні і, як наслідок, низької довіри громадян визначають такі чинники:

1) незбалансоване між гілками єдиної державної влади (законодавчою, виконавчою і судовою) законодавство, що мало правові прогалини, які через незадовільну правову культуру і правосвідомість високопосадовців і деяких суддів використовувалося з метою забезпечення псевдодержавного інтересу чи, банально, з метою особистого збагачення або відстоювання приватного інтересу третіх осіб;

2) постійний тиск на суддів місцевих і апеляційних судів - спочатку з використанням прогалин у законодавстві щодо можливості давати вказівки судами вищого рівня нижчим, потім широких адміністративних повноважень суддів на адміністративних посадах, які призначалися, а в умовах сьогодення - з боку різних псевдогромадських організацій військового спрямування;

3) на суддів в усі часи, зокрема й нині, чиниться тиск (насамперед з боку прокурорів) у випадках винесення виправдального вироку;

4) незадовільна політика щодо відбору і призначення суддів з -поміж патріотично налаштованих, з високим рівнем правової культури і правосвідомості професіоналів із певним стажем у сфері правосуддя;

5) надлишкова законодавча відкритість суддів, які розглядають кримінальні справи. Так, особи, які отримують вирок, можуть без особливих зусиль виявити місце їх проживання, склад сім’ї тощо, тобто якщо рішення у справі, винесене суддею, має бути повністю прозорим, то особисте життя - закритим, за винятком визначених законом правоохоронних органів;

6) адвокати в Україні зорієнтовані на роботу на «результат», а не на почасове надання якісних адвокатських послуг, що призводить їх до спокуси вирішувати питання, використовуючи особисті зв’язки з певними суддями;

7) не запрацював на повну силу інститут народних засідателів і присяжних - вони мають обиратися громадою з осіб, які не мають на це протипоказань і здійснювати свої функції на постійній основі;

8) часто для досягнення протиправного рішення у справі здійснюється компроматний тиск на суддю;

9) матеріальне забезпечення суддів не було таким, щоб, з одного боку, забезпечувало їм достойне існування, з іншого - не викликало негативного резонансу в бідному суспільстві, з цією метою треба використовувати механізм пільг й інших видів непрямого забезпечення суддів [60].

Болючим питанням, що стосується здійснення суддями своїх обов’язків, є порушення ними строку розгляду справи. Таке явище стало значною проблемою судочинства. Незважаючи на те, що вони інколи мають об’єктивне підґрунтя (некомпетентність суддів, наприклад), у багатьох випадках це все ж таки суб’єктивна воля судді. Як правило, це своєрідний супротив протесту щодо персони судді з боку суспільства й держави. Затягуванням розгляду справи він доводить свою значущість, а фактично здійснює помсту особам, що звернулися до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів [84].

Тим самим при розгляді місцевим судом цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, трудових суперечок судді мають неухильно дотримуватися процесуальних строків як вагомої цінності судочинства. У тих випадках, коли виникають обґрунтовані перепони в дослідженні чи витребуванні доказів, суддя має ухвалити рішення, не чекаючи відповіді від експерта, а на основі наявних фактів і з певним ступенем припущення - через докази юридичної логіки. Неповне дослідження доказів чи інших чинників, які необхідні для винесення рішення, є меншим «злом» порівняно із затримкою справи в суді першої інстанції. У крайньому разі допустиме прийняття хибного рішення на основі й за відсутності можливості здійснити всебічне дослідження справи, таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, а суддя має бути звільнений від дисциплінарної відповідальності [84].

Саме тому доцільно внести зміни й доповнення до Проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме до п. 2 ст. 106, що має виглядати таким чином: 2) безпідставне невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням умотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; 2-1) затягування суддею місцевого суду строку щодо розгляду заяви, скарги чи справи [60].

Загалом, ми вважаємо, що реформування судової влади має такі складові:

- фінансову (матеріально-технічне забезпечення суддів);

- політичну (повага до суду від інших гілок влади);

- кадрову (призначення, переведення, а також звільнення суддів);

- суспільну (суддя повинен бути незалежним від впливу суспільства, тобто мітингів, скарг і т.д.)

Що стосується фінансової складової, то низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду безпосередньо впливає на підвищення корупції у сфері судочинства. Під час проведення експертного анкетування в Дніпропетровській області було визначено, що 86% респондентів вважають, що такий засіб як збільшення суддівської винагороди, є ефективним чинником подолання корупції в судовій системі. На пропозицію визначити розмір такої винагороди опитувані вказали різні можливі розміри зарплати судді. Причому абсолютна більшість респондентів вважають, що суддя першої інстанції має отримувати не менш як $3000 (в еквіваленті) [98]. Як зазначив народний депутат В. Пинзеник, суддівська винагорода складатиме 15 тис. грн. на місяць - такий новий соціальний стандарт введено в Україні з 1 січня 2017 року Законом «Про судоустрій і статус суддів». Закон встановлює зарплату в місцевих судах у розмірі 30 мінімумів, в апеляційних - 50, у Верховному Суді - 75. Але це тільки оклад. Є ще надбавки до окладу: до 80% - за вислугу років, 15-20% - за науковий ступінь, 5 і 10% - за роботу з таємними документами. Ці три надбавки в максимальному розмірі сягають 110%. Є ще також регіональний коефіцієнт (до 25%). Тобто максимальна оплата суддів місцевих судів складатиме 126 тис., апеляційних - 210 тис. грн. [46].

Таким чином, з урахуванням прогресивного напрямку політики у сфері фінансового забезпечення суддів 2017 року зарплата судів дійсно підвищиться, проте це не повною мірою знизить рівень корумпованості. Тому пропонуємо внести зміни до Проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч.

3 ст. 135 «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» змінити таким чином: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 50 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» [113]. Зміна цієї норми не лише знизить рівень корумпованості суддів, а й наблизить вітчизняне законодавство до європейських стандартів.

Розглядаючи питання політичної проблеми, науковець М. Куцин аналізує думку відомого українського вченого М. Цвіка в коментарі до статті 6 Конституції України, що відособленість гілок влади не означає їх повної ізольованості. Заради забезпечення рівноваги між ними кожній з гілок надаються спеціальні повноваження із впливу на діяльність інших гілок влади. Саме з реалізацією цих повноважень пов’язане існування системи так званих стримувань і противаг, яка є невід’ємною й важливою складовою поділу влади. З її допомогою здійснюється взаємовплив усіх гілок влади, підтримується рівновага між ними. Це досягається шляхом надання дозволу органам однієї з гілок діяти в певних межах у сферах інших гілок. Таким чином забезпечується взаємостримування гілок, їх взаємний тиск і збалансування влади [83, с. 153-159].

Конституція України (ст. 6) закріплює, що влада в державі здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Так виділяється особливість і відокремленість судової системи, водночас виникає потреба закріпити й сформувати її повноваження на законодавчому рівні [72].

Поділ влади є структуротвірним і функціональним принципом з метою раціональної її організації та контролю. Розмежування спрямоване на утримання державної влади від можливих зловживань і виражається в розподілі компетенції, взаємному контролі, у виробленні системи стримувань і противаг, збалансованості, рівноваги шляхом погодження [55].

Розмежування функцій між державними органами зумовлене відмінністю завдань, які ними виконуються, але в межах єдиної державної влади. Відповідно послаблення будь-якої гілки влади може призвести до невиконання всього комплексу завдань держави. Влада залишається єдиною, проте кожна ланка державного апарату чутливо реагує на певні зміни в суспільстві. Поділ влади не є абсолютним - він передбачає єдність влади на ґрунті загальних політико-правових принципів і мети цивілізованого демократичного суспільства. Поділ влад - це працюючий, дієвий механізм, який досягає єдності через динамічну рівновагу, певну напруженість і сполученість. Влада не може зосереджуватися в руках однієї особи або органу, бо стануть неможливими взаємоконтроль, стримування, противага, а в кінцевому випадку - розподіл влади і правова держава. Лише через поділ влади правова держава організовується та функціонує правовим шляхом, оскільки без такого розподілу настає деспотія [55].

Будь-яке суспільство або держава для свого функціонування й підтримки власної стабільності повинна мати певні закони, наявність яких передбачає існування структури в системі державної влади, що покликана їх реалізовувати. Проте розвиток суспільних відносин супроводжується конфліктами, що спонукає до створення гілки влади, здатної їх вирішувати. Таким чином, виникають три кола повноважень, які асоціюються з діяльністю законодавчої, виконавчої та судової гілок влади [157, с. 15-16].

На основі аналізу європейського досвіду, який відрізняється від раніше описаного тим, що первинними визначено не позитивістські, а природноправові, соціальні і психологічні аспекти внутрішньої та зовнішньої незалежності судової влади, а саме високу правову культуру й правосвідомість суддів, високу правову культуру і правосвідомість високопосадовців інших гілок влади, які поважають судову владу й виконують будь-які судові рішення, зокрема й ті, які їм не подобаються, з дієвою політичною відповідальністю за неправомірне втручання у професійну діяльність суддів, підкріпленою ефективними засобами державного примусу, незаперечним психологічним підходом, що жодна соціальна сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес, а також забезпеченням належних умов щодо організаційно- матеріальних проблем функціонування судової влади через діяльність органів суддівського самоврядування, які мають вирішальний вплив на відбір, призначення, кар’єру та дисциплінарну відповідальність судів і судових службовців [142].

Однією з важливих санкцій є примусове переведення судді з одного суду до іншого, що здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, коли для цього є дійсні підстави та підтверджувальні матеріали (ст. 70). Відповідно переведення здійснюється в передбаченому законом порядку: тож спочатку суддя, стосовно якого розглядається питання про переведення з одного суду до іншого, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя. Після цього відбувається розгляд сутності питання про переведення судді з одного суду до іншого. Кінцевим етапом є ухвалення Вищою радою правосуддя вмотивованого рішення про переведення судді до іншого суду або залишення його в тому самому (ст.71) [117].

Вища рада правосуддя має право ухвалювати рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, рішення про звільнення судді з посади; рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації; рішення про припинення відставки судді.

Асоціація правників України як провідна юридична спільнота також активно долучилась до процесу реформ і запропонувала юристам надати своє бачення необхідних змін у судовій системі з метою забезпечення незалежності судової влади, оскільки саме професійні кола мають представити Верховній Раді України бачення майбутньої судової системи країни. Ці зміни пропонуються на конституційному та законодавчому рівнях: повністю виключити участь Верховної Ради України, Президента України та органів виконавчої влади у процесах призначення, переведення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів; передбачити принцип незмінності суддів і призначення суддів на посаду безстроково, відмовившись таким чином від процедури першого призначення на п’ятирічний термін; установити виключно конкурсні засади добору суддів, їх переведення до інших, зокрема вищого рівня, судів, на основі прозорих та об’єктивних критеріїв і процедур; закріпити ключову роль зборів суддів у процедурі призначення суддів на адміністративні посади; посилити юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність за незаконний вплив на суддів у будь-який спосіб; гарантувати фінансову незалежність суддів - підвищити рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, установити високий рівень заробітної плати для суддів [75].

С. Кічмаренко у своєму дослідженні розкрив, що суб’єкти, які посягають на незалежність судової влади в Україні, поділяються на чотири категорії: політики від влади, посадовці органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, приватні особи та їх адвокати, а також криміногенні елементи. Під адміністративно-правовим статусом суб’єктів, які посягають на незалежність судової влади в Україні розуміється взаємопов’язаний комплекс адміністративних обов’язків щодо недопущення в будь-якому вигляді втручання в діяльність суду (судді), юридичної відповідальності за скоєні правопорушення в цій сфері (адміністративна і спеціальна дисциплінарна) та заходи адміністративного примусу, які сприяють притягненню таких осіб до кримінальної відповідальності за порушення незалежності судової влади [60].

Тому, проблема суспільного впливу на суд є значною, оскільки це перешкоджає захисту основоположних прав та свобод громадян, що є неприпустимим чинником для демократичної, правової держави. Отже, слід переглянути норми чинного законодавства, що регулюють відповідальність за зрив судового засідання.

Наприклад, в Приморському районному суді м. Одеси, під час оголошення прокурором обвинувального акту, 20 чоловік образами та погрозами тиснули на суд. У відповідь на рішення перевести розгляд у закритий режим, чоловіки агресивною поведінкою зірвали засідання [172].

Що стосується Вищої ради правосуддя, то обов\'язково при прийнятті рішень щодо притягнення суддів до відповідальності повинна входити більша частина складу суддів тобто 2/3.

Обов\'язкові зміни також необхідні щодо переліку підстав щодо притягнення суддів до відповідальності. В тому числі це стосується Кримінального Кодексу, зокрема статті 375: 1) Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п\'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п\'яти років. 2) Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, - караються позбавленням волі на строк від п\'яти до восьми років [79].

Венеціанська комісія також прийняла участь у вирішенні даного питання, вона зазначає: кримінальна і дисциплінарна відповідальність не виключають одна одну, але не можуть застосовуватися паралельно за один і той же епізод. Виправдувальний вирок або непорушення кримінального провадження щодо судді не виключають його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Оскільки в одній і тій самій ситуації необхідний мінімум вини і фактажу для кримінального переслідування може виявитися недоказовим, а для дисциплінарної відповідальності — доказовим. Крім того, коли нехтування своїми професійними обов’язками може підірвати довіру суспільства до судової системи, суспільний інтерес, суспільне благо вимагають ініціювати процедуру дисциплінарної відповідальності такого судді. Кримінальне ж провадження в таких випадках розглядає не дисциплінарний аспект нехтування професійними обов’язками, а кримінально карану вину (у тому розумінні, як вона визначається кримінальним законом як елемент складу злочину) [26].

Особливістю таких правопорушень є те, що суддів притягують до відповідальності, коли їх рішення по тій чи іншій справі ще не є скасованими. Тобто це являється певним парадоксом, який є недопустимим для будь-якої судової системи.

Таким чином, ми пропонуємо такі зміни до ст. 375 КК:

1) суддів можна притягувати до відповідальності тільки у тому випадку, якщо рішення було скасоване і постанова про його скасування набрала чинності (тобто, є законною);

2) у ЄРДР має бути рішення про його скасування, це є підтвердженням, що рішення дійсно було незаконним.

Ст. 270 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), регламентує такі положення - попередження і видалення із залу судового засідання, за яке в свою чергу застосовуються певні санкції. До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання [64].

Ми пропонуємо уточнити відповідну норму точним переліком осіб, яких може бути притягнено до такої відповідальності. Оскільки, як показує практика, суб’єктом даного правопорушення можуть бути не тільки пересічні громадяни, а й посадові особи. Непоодинокі випадки траплялися, коли учасники судового процесу викликали поліцію в зал судового засідання для «затягування» розгляду справи та зривали її.

Розглядаючи питання вдосконалення судової влади, неможливо обійти і пропозицію В. Куценка, який пропонує реформування судової системи України в частині укрупнення місцевих загальних судів на прикладі регіонального судоустрою Канади. У них діє: один Верховний суд, два федеральні суди та 30 судів провінцій. Таким чином, судоустрій Провінції складається з трьох судів, кожний з яких очолює Г олова суду та адмініструє керівник апарату. Суди мають будівлі в різних районах Провінції, а також можуть орендувати інші приміщення на період проведення засідань. Судді можуть знаходитись і працювати в одному або різних приміщеннях, а також проводити виїзні слухання справ в межах Провінції. Голова суду розподіляє справи і визначає суддів на виїзні справи. В межах Провінції судді не прив’язуються ні до будівель, ні до територій. Такий принцип і у

Федеральних суддів в межах всієї країни. Крім того, Голова Апеляційного суду провінції комунікує з урядом провінції з питань охорони та фінансування. Г олова Вищого (Верховного) суду провінції та Провінційного суду, комунікують з Головою Апеляційного суду провінції). В країні нараховується 33 голови суду, включаючи Голову Верховного суду і двох Голів Федеральних судів. Організаційний та дисциплінарний орган країни - Рада суддів, яку очолює Голова Верховного Суду, за посадами входять голови всіх судів. Охорона судів і забезпечення безпеки, здійснюється Поліцією і Шерифами [82].

Отож, пропонується ліквідувати 662 місцевих загальних судів та утворити 27 місцевих окружних судів загальної юрисдикції в кожній області і місті Києві і Севастополі (приклад: «Місцевий окружний суд загальної юрисдикції Одеської області») з урахуванням принципу роботи Канадського провінційного суду, згідно якого судді залишаються в тих же приміщеннях та вчиняють правосуддя в межах області. Таким чином ми отримаємо в кожній області:

- один суд, зареєстрований в обласному центрі з одним потужним сервером для реєстрації, розподілу і зберігання всіх справ;

- одного голову і одного керівника апарату;

- один сервер для реєстрації, розподілу і зберігання всіх справ (в сотні або тисячі разів зменшиться сума витрат на Комплекс систем захисту інформації);

- судді, приміщення і канцелярії залишаються (виготовляються печатки з відповідними номерами згідно територіального поділу районів);

- слухання справ, прийом і видача документів відбувається на місцях;

- при прийомі документів створюються електронні справи і відправляються на сервер суду в обласний центр для розподілу і зберігання;

- автоматичний розподіл справ відбувається на сервері в обласному центрі в будівлі за юридичною адресою окружного суду. Згідно діючого Положення та Засад утвореного суду можливо зазначити участь суддів у розподілі відповідно до територіального устрою районів в області. Такий принцип надає можливість тимчасово змінювати територіальну підсудність по цивільних, кримінальних та адміністративних справах, враховуючи навантаження та наявність суддів;

- спрощення фінансування, бюджетування, зменшення звітності. Єдиний підхід до оплати праці та виключення можливості застосування неоднозначних норм Законів соціальної та іншої направленості;

- адміністрування суду здійснює керівник апарату і його заступники (при ліквідації територіальних управлінь ДСА можливе переведення працівників в апарат новоутвореного суду з розміщенням в тих же приміщеннях ТУ ДСА України);

- посилення принципу рівності суддів (в районах всі судді мають однаковий статус - відсутні адміністративні посади), також посилюється незалежність від місцевих органів (судді і апарат рахуються працівниками установи, зареєстрованої в обласному центрі);

- суттєве зменшення корупційних ризиків і зловживань (відсутність на місцях керівників установ з владними повноваженнями зменшує корупційну взаємодію з місцевою владою, відсутність впливу на авторозподіл справ, наявність керівництва суду в обласному центрі посилює статус установи в районі і унеможливлює тиск місцевих правоохоронних органів, політиків, депутатів);

- враховуючи наявну кількість суддів та апарат, діюче законодавство дозволяє введення посад заступників Голови суду та заступників керівника апарату. Можливе додаткове введення посад секретарів палат, що дасть змогу Голові суду та його заступникам зосередити свою роботу на контролі за організацією роботи суду, діловодстві та комунікативній взаємодії;

- покращення взаємодії як з Апеляційною, так і з касаційною інстанцією, підвищення статусу першої інстанції на місцях.

Ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» передбачено, що місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах. Закон надає можливість розглянути процес реорганізації (в даному випадку ліквідація та утворення нового суду) як засіб, який спроможний спростити, довести до максимальної ефективності організаційні процеси судової діяльності, забезпечити доступ до правосуддя, спростити процес судового адміністрування [82].

Слід зазначити, щодо удосконалення судової влади вже втілюється в життя. Так, новий Верховний Суд України на 96% складатиметься з нових людей, це підтвердила Вища рада правосуддя, відповідно до результатів конкурсу до Верховного Суду. За результатами конкурсу серед переможців лише 5 суддів діючого Верховного Суду України. «Це найкращий склад Верховного Суду за останні 25 років. Переможцями стали 16 науковців, 9 адвокатів та 4 кандидата із сукупним стажем. У Португалії передбачено квоту 10% для категорії «не судді» у складі Верховного Суду. Ми у 2,5 рази перевищимо цей показник», - зазначив під час брифінгу Г олова ВККС Сергій Козьяков [20].

«Ці професії додадуть шарму новому Верховному Суду. Адвокати - широту поглядів, науковці - глибину аналізу справи. Судді привнесуть точність і навіть ортодоксальність при розгляді справ. Симбіоз має бути хорошим. Тим паче, що місія нового Верховного Суду - вироблення єдиної судової практики, яку надалі будуть переймати суди всіх інстанцій», - вважає Станіслав Щотка. Він нагадав, що представники цих професій внаслідок судової реформи вперше отримали можливість стати суддями Верховного Суду [154].

І дійсно, такі зміни у найвищому судовому органі нашої держави дадуть новий подих у судову систему України. А права і свободи українців будуть забезпечуватися на вищому рівні, не так як це було зі старим, корумпованим складом суддів.

Що стосується інших позитивних змін, то тут пропонується такі:

- уніфікувати процеси застосування Законів та підзаконних актів: неоднакові засади організації робочих процесів. Не дивлячись на загальноприйняті основи ведення діловодства, наявність інструктивного матеріалу, вимоги Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, кожен суд має свою практику внутрішнього та зовнішнього документообігу. Це впливає на рівномірне розподілення навантаження на суддів, непорушення вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду стосовно автоматичного розподілу справ, тривалий обмін документами між судами;

- покращення внутрішньої комунікації в судовій системі як на загальнодержавному рівні, так і в регіоні: наявність десятків судів загальної юрисдикції в кожній області і залежність Голів районних судів від впливу колег, які його обирають і за бажанням можуть переобрати в будь -який момент. Обмежені повноваження Голів апеляційних судів унеможливлюють забезпечення єдиних практик застосування законів і нормативних актів, контроль за організацією роботи судів першої інстанції, навіть в межах одного регіону. Загалом по Україні зменшиться кількість голів місцевих судів загальної юрисдикції до 27, а в цілому по всіх юрисдикціях буде становити приблизно 27+27+27+16+27+9=133, з них 52 Голови судів апеляційних інстанцій всіх юрисдикцій та 81 Голів судів першої інстанції всіх юрисдикцій. Це дасть змогу ефективно взаємодіяти, створити єдину практику застосування законів, впровадити єдині стандарти судочинства та адміністрування;

- економія коштів за рахунок скорочення адміністративних посад голів та їх заступників, керівників апаратів та їх заступників;

- спрощення бюджетування, розподілу коштів, фінансування і закупівель; посилення контролю за організацією роботи суду і діловодством в тому числі, за звітністю, відправкою рішень в ЄРСР;

- незалежність від впливу перевіряючих структур органів виконавчої влади (через перевірки в ТУ ДСА органи виконавчої влади на місцях намагаються впливати на суди першої інстанції);

- прискорення впровадження Електронного судочинства: спрощення та ефективність адміністрування, посилення контролю та зменшення витрат. Одночасно має відбутися перехід до електронного правосуддя, відповідне оснащення судів та активне, всебічне застосування системи відео- конференцзвязку, оскільки дистанційне знаходження одних приміщень судів до головного неможливе без сучасних засобів електронного зв’язку. Це дасть змогу подавати, отримувати, здійснювати обмін документами електронними засобами, брати участь у розгляді справ, проводити збори, навчання, та наради, враховуючи відстань);

- не потребується суттєвих змін до законодавства щодо реформування місцевих загальних судів шляхом укрупнення. Згідно зі ст. 19 проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя;

- практично всі необхідні складові для роботи таких судів вже працюють. Законодавство не потребує змін, телекомунікаційна мережа створена і працює, необхідно зробити експертні дослідження та отримати рекомендації щодо потужності серверного обладнання майбутніх судів та можливостей існуючих мереж в частині передачі інформації з урахуванням кількості надходження, розгляду і зберігання справ та матеріалів в кожній області. Також необхідно внести відповідні зміни в Інструкцію з діловодства суду [82].

Нажаль, вітчизняна судова система має ще деякі недоліки, вирішення яких стане ще одним напрямком для її удосконалення, на разі є не вирішеною проблема 1500 суддів у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень. Суддя Руслан Арсірій в одному зі своїх інтерв’ю, прокоментував цю ситуацію так: «Парламент протиправно не вирішує питання стосовно обрання цих суддів, незважаючи на те, що вони подали всі необхідні документи та отримали рекомендацію на обрання безстроково. 69 з них підтвердили можливість здійснювати правосуддя шляхом проходження кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», прийнятого для задоволення запиту суспільства на очищення судової системи від некваліфікованих та недоброчесних служителів Феміди» [149].

Тож ще одним питанням, яке гостро стоїть на сучасному етапі становлення судової системи України є вирішення питання п’ятирічного терміну призначення суддів, оскільки парламент не вирішує дане питання, ми пропонуємо внесення обов’язкових змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме до ст. 70. («Порядок добору та призначення на посаду судді») додати підпункт третій та викласти його в такій редакції: «За відповідним рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вона має право подати документи до Вищої Ради правосуддя про відповідність на призначення судді на посаду вдруге після закінчення його п’ятирічного строку повноважень».

В ст. 37 («Рішення Вищої ради правосуддя щодо кандидата на посаду судді») Закону України «Про Вищу Раду правосуддя» в підпункт п’ятий внести такі доповнення: «Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про рекомендацію Президентові України про призначення на посаду судді вдруге після закінчення його строку повноважень на безстроковий термін, за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, після проходження ним спеціального кваліфікаційного оцінювання».

Отже, на нашу думку, щоб удосконалити законодавство у сфері реформування місцевих судів в Україні, потрібно врахувати такі аспекти:

- реформа повинна мати комплексний характер, тобто зміни повинні відбуватися на законодавчому рівні (Конституція України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», інше законодавство);

- реформа має відбуватися відповідно до загальновизнаного міжнародного та іншого позитивного досвіду формування незалежної судової системи;

- реформування інституцій, прилеглих до судової гілки влади: прокуратури, адвокатури та поліції;

- встановлення жорсткої відповідальності за корупційні

правопорушення та прийняття суддями неправосудних рішень;

- посилення юридичної відповідальності за незаконне втручання у діяльність судової гілки влади;

- підвищення матеріального забезпечення суддів для стимулювання їх до здійснення справедливого правосуддя та запобігання корупції;

- призначення, переведення, звільнення та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності має здійснюватися виключно Вищою радою правосуддя;

- добір суддів має відбуватися виключно на конкурсній основі, а переведення їх до судів вищого рівня має об’єктивно оцінюватися Вищою радою правосуддя.

<< | >>
Источник: ГУЦАЛЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні:

  1. Проблеми конституційної основи адміністративно-територіальногоустрою та місцевого самоврядування
  2. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  3. Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють реформування місцевих судів в Україні
  4. Зарубіжний досвід реформування місцевих судів
  5. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні
  6. Напрямки вдосконалення адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні
  7. Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів освіти
  8. Адміністративно-правове регулювання принципу незалежності суддів адміністративних судів
  9. 1.1 Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  10. 1.1. Стан адміністративно-правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу
  11. 2.2. Визначення, класифікація та характеристика факторів відтворення тіньових відносин у сфері погашення податкового боргу
  12. 3.1. Організація процесу формування передумов функціонування адміністративно-правового режиму детінізації відносин у сфері погашення податкового боргу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -