<<
>>

3.2. Удосконалення адміністративного законодавства, що регулює наглядову діяльність військових прокуратур в Україні

Необхідно звернути увагу, що на військові формування держави покладається необхідність мати належний рівень бойової готовності та боєздатності. Їх специфіка вимагає від прокурорсько-слідчих працівників військових прокуратур спеціальних знань у галузях військової адміністрації, тактики та бойового застосування військ, володіння спеціальними методиками проведення прокурорських перевірок, виявлення та розслідування злочинів.

Таким чином, зважаючи на значення військової прокуратури, специфіку адміністративно-правового статусу, особливості її діяльності та структуру, важливого значення набуває удосконалення адміністративного законодавства у цій сфері, яке має відбуватися з урахуванням трансформаційних процесів в державі.

У зв’язку з цим цілком логічною та обґрунтованою є підготовка Ю. Луценком, С. Пашинським та В. Кривохатьком проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо окремих питань удосконалення забезпечення діяльності органів військової прокуратури)» (реєстраційний номер 2967 від 28.05.2015 р.). Вважаємо за доцільне коротко зупинитися на основних новаціях даного законопроекту:

- запропоновано законодавчо розширити повноваження Генерального прокурора України в частині погодження з Президентом України кандидатури для призначення на посаду заступника Г енерального прокурора України — Г оловного військового прокурора та внесення Генеральним прокурором України подань Президенту України для присвоєння військових звань вищого офіцерського складу військовослужбовцям органів військової прокуратури;

- з метою удосконалення організації діяльності органів військової прокуратури на час особливого періоду, воєнного стану запропоновано запровадити практику погодження Генеральною прокуратурою України штатів органів військової прокуратури з Генеральним штабом Збройних Сил України;

- встановлено можливість надання заступнику Генерального прокурора України — Головному військовому прокурору дисциплінарної влади Міністра оборони України по відношенню до підлеглих військовослужбовців органів військової прокуратури у визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України обсязі, а також права укладати контракти про проходження військової служби у військовій прокуратурі з громадянами України, які добровільно вступають на військову службу, та присвоювати їм військові звання до рівня «полковника юстиції» включно;

- визначено, що на особливий період, у разі введення воєнного стану або в умовах проведення антитерористичної операції військові прокуратури виконують функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів суб’єктами, які беруть учать у забезпеченні обороноздатності держави, їх посадовими і службовими особами, до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів;

- запропоновано з метою забезпечення законності з питань обороноздатності держави надати військовим прокурорам право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій усні або письмові пояснення; вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок [221].

Необхідно підкреслити, що зважаючи на те, що органи прокуратури у 2014 році були позбавлені права загального нагляду (що було однією із вимог Венеціанської комісії), одним із позитивних моментів законопроекту, що нами розглядається, є наділення військових прокуратур таких правом. Щоправда, військова прокуратура у разі прийняття даного законопроекту не буде наділена цим правом постійно на загальних засадах, органи військової прокуратури будуть уповноважені здійснювати загальний нагляд у чітко визначених випадках за відповідними категоріями суб’єктів: під час особливого періоду, воєнного стану та в умовах проведення антитерористичної операції — за суб\'єктами, які беруть участь у забезпеченні обороноздатності держави, їх посадовими і службовими особами. На нашу думку, такий підхід заслуговує право на існування, оскільки дозволить військовим прокурорам здійснювати контрольні функції, зокрема, за цільовим витрачанням бюджетних коштів, які виділяються на Міністерство оборони України для забезпечення його функціонування та на потреби ефективного проведення антитерористичної операції.

Також хотілося б звернути увагу на певні спірні моменти законопроекту, оскільки окремі його положення суперечать Конституції України та міжнародним стандартам у цій сфері. Зокрема, мова йде про наділення Президента України додатковими повноваженнями, коло яких закріплено в ст. 106 Основного Закону України, а саме: погоджувати спільно з Генеральним прокурором України кандидатури для призначення на посаду заступника Генерального прокурора України — Головного військового прокурора, затверджувати чисельність працівників органів військової прокуратури, тощо. Отже, у разі прийняття даного законопроекту окремі його положення можуть бути визнані неконституційними, у результаті чого виникнуть чисельні колізії у застосуванні положень законодавства. Також у Конституції України чітко визначено, що діяльність органів державної влади має регулюватися виключно законами, проте, даним законопроектом передбачається, що в рамках компетенції Генерального прокурора України буде знаходитись визначення повноважень військових прокуратур, закріплення особливостей їх діяльності.

На нашу думку, наведені положення законопроекту також потребують свого редагування.

Таким чином, у результаті аналізу положень проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо окремих питань удосконалення забезпечення діяльності органів військової прокуратури)» (реєстраційний номер 2967 від 28.05.2015 р.) можна дійти висновку, що окремі із них заслуговують на увагу та є доцільними, зважаючи на сучасний стан законності та правопорядку в державі, враховуючи проведення антитерористичної операції на сході нашої держави. Проте, переважна більшість новацій, які містяться у законопроекті, суперечать положенням Конституції України, вимогам антикорупційного законодавства, а отже, потребують свого доопрацювання.

Що стосується військової прокуратури, що слід відмітити, що на рівні Основного Закону України мета її діяльності та коло її завдань не знайшли свого закріплення, так само як і мета та завдання органів прокуратури в цілому. На рівні Конституції України визначено лише перелік функцій прокуратури, порядок призначення на посаду і звільнення з посади Генерального прокурора України і підлеглих йому прокурорів. Також у даному нормативно-правовому акті встановлено, що повноваження, організація і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом [134]. Варто зазначити, що такий підхід є характерним для усіх органів державної влади, особливості організації діяльності яких мають визначитися саме законами. Адміністративно-правовий статус прокуратури визначено на рівні окремого Закону України «Про прокуратуру», що ж стосується військової прокуратури, то її статус (зокрема, мета, завдання та функції) має визначатися на рівні окремого відомчого нормативно-правового акта.

Але необхідно підкреслити, що на рівні підзаконних нормативно -правових актів мета діяльності військової прокуратури також чітко не визначена. Так, у Положенні про Головну війську прокуратуру Генеральної прокуратури України, затвердженому відповідним наказом 06.10.2015 р. № 249, окреслено: а) місце військової прокуратури в системі органів прокуратури; б) перелік нормативно- правових актів, нормами яких вона може керуватися під час виконання покладених на неї обов’язків; в) її основні завдання та функції; г) загальні засади взаємодії з іншими органами прокуратури та правоохоронними органами в цілому; д) структура Головної військової прокуратури.

Таким чином, у результаті аналізу даного нормативно-правового акта можна отримати загальне уявлення про специфіку діяльності даного органу, проте, про його мету там не йдеться.

Таким чином, вважаємо, що було б доцільно внести відповідні доповнення до п. 1.1 Положення про Головну війську прокуратуру Генеральної прокуратури України, якими передбачити, що «Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України (далі — Головна військова прокуратура) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України на правах Департаменту і вищим органом військової прокуратури, підпорядкованим заступнику Генерального прокурора України — Головному військовому прокурору, який створений з метою забезпечення верховенства закону, законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави, захисту інтересів суспільства і держави у сфері оборони, захисту прав і свобод військовослужбовців».

Необхідно підкреслити, що на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність військової прокуратури, завдання та принципи діяльності даного органу не знайшли свого закріплення. Отже, вважаємо за доцільне внести відповідні доповнення до чинного адміністративного законодавства, зокрема, шляхом прийняття Наказу Генеральної прокуратури України «Про затвердження Положення про органи військової прокуратури», нормами якого мають бути чітко визначені адміністративно-правовий статус військової прокуратури, основні форми та методи роботи військової прокуратури, особливості юридичної відповідальності військовослужбовцями органів військової прокуратури, критерії оцінки ефективності діяльності, особливості моніторингу їх діяльності та шляхи взаємодії з іншими правоохоронними органами, тощо.

Також важливого значення набувають розробка та прийняття відомчого нормативно-правового акта, положення якого регулювали б особливості проходження військової служби в органах військової прокуратури, в якому слід чітко визначити, що: 1) громадяни, які проходять військову службу в органах військової прокуратури, є військовослужбовцями військової прокуратури, що підтверджується посвідченням, яке видається кадровим органом військової прокуратури; 2) призначення на посади здійснюється: а) осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, на посади, за якими передбачені військові звання до старшого прапорщика включно — військовими прокурорами регіонів, Г оловним військовим прокурором; б) на первинні посади офіцерського складу — Генеральним прокурором України; в) на посади військових прокурорів гарнізонів, регіонів, заступників військових прокурорів регіонів, а також на посади у Г оловній військовій прокуратурі — Г енеральним прокурором України.

Особливої уваги потребує врегулювання на законодавчому рівні особливостей реалізації прокурорами військових прокуратур повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах. Тому, на наш погляд, виконання цієї функції військовими прокуратурами передбачає наділення відповідних прокурорів повноваженнями, які б забезпечували можливість вчиняти наступні дії:

- по-перше, встановлювати підстави для представництва — факти порушення прав особи або необхідності захисту інтересів держави у воєнній сфері;

- по-друге, звертатися до суду в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства із відповідними правовими вимогами щодо поновлення прав особи та захисту інтересів держави у воєнній сфері шляхом подання позовної заяви (заяви, подання);

- по-третє, брати безпосередню участь у судовому процесі на стороні особи чи держави, підтримуючи подану позовну заяву (заяву, подання);

- по-четверте, брати безпосередню участь у розгляді справи судом будь- якої іншої інстанції у результаті подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Зважаючи на це, вважаємо, що в адміністративному законодавстві необхідно чітко визначити, що для реалізації прокурорами військових прокуратур повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах, передбачених у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», необхідно дотримуватися двох умов: по-перше, ці прокурори повинні перебувати в штаті відповідних військових прокуратур, по-друге, виконувати вказану функцію повинні лише ті працівники військових прокуратур, які наказом призначені на посади відповідних управлінь (відділів) представництва інтересів громадянина або держави в суді [81]. Ці аспекти функціонування військових прокуратур за своєю правовою природою носять адміністративно -правовий характер.

Одним із елементів правовідносин за участю військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах є їх об’єкти. Тобто ті явища (матеріальні і нематеріальні блага), з приводу яких виникає і здійснюється діяльність суб\'єктів правовідносин або на що спрямовані суб\'єктивні права і юридичні обов\'язки [331, с. 300; 287, с. 348]. При визначенні, чи становлять в разі порушення матеріальних і нематеріальних благ останні інтерес для особи, слід врахувати положення рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, який треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об\'єктивного і прямо не

опосередкований у суб\'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об\'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості,

добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам [367]. З наведеного слід відмітити, що реалізація прокурорами наданих ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» повноважень повинна відноситися не до будь- якого інтересу особи, адже насправді важко уявити все коло індивідуальних і колективних потреб, а саме до тих потреб у користуванні конкретним

матеріальним та/або нематеріальним благом, які, як відмічено у рішенні високої судової інстанції, «не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим

загальноправовим засадам». Тобто захисту в разі порушення підлягає лише охоронюваний законом інтерес.

З наведеного слід відмітити, що такий підхід, мабуть, обумовлює також і потребу у внесенні відповідних змін до чинного адміністративного законодавства. Наприклад, пропонуємо внести відповідні зміни до ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» в частині заміни слів «інтересів громадянина» на словосполучення «законних інтересів громадянина». У цьому контексті звернемо увагу, що у ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при визначенні випадку представництва держави мова йде саме про «представництво в суді законних інтересів держави».

Підвищення ефективності адміністративно-правового механізму реалізації органами військової прокуратури повноважень при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД та здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, потребує також внесення змін та доповнень до чинного законодавства. Так, у Наказі Генеральної прокуратури України «Про затвердження Положення про органи військової прокуратури» (доцільність прийняття якого нами вже було обґрунтовано) необхідно визначити такі заходи адміністративно-правового забезпечення реалізації повноважень органів прокуратур при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД та здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень: 1) організаційного характеру (організація як відповідних підрозділів прокуратури, так і власне прокурорського нагляду; визначення оптимальної структури, штатної чисельності та належний розподіл обов’язків між керівництвом і підлеглими працівниками); 2) контрольного характеру (застосовування різних форм і видів контролю; проведення в органах прокуратури перевірок у підпорядкованих прокуратурах стану додержання вимог закону та контроль за організацією нагляду; покладання на апарати Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня і міст з районним поділом загального керівництва підпорядкованими прокуратурами та контроль за їх діяльністю); 3) нормативно-документального характеру (підготовка та ухвалення актів прокурорського реагування (заява, подання, письмові вказівки, постанови, тощо); аналізів та узагальнень з питань прокурорсько-слідчої діяльності, планів роботи, протоколів засідань колегії, регламенту роботи прокуратури, положень про самостійні структурні підрозділи, наказів про розподіл обов’язків між працівниками прокуратур, постанов координаційних і міжвідомчих нарад, інформаційних листів про позитивний досвід та методичних рекомендацій з питань прокурорсько-слідчої діяльності); 4) методичного характеру (надання підпорядкованим прокурорам та слідчим практичної допомоги; визначення критеріїв оцінки ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні; пошук шляхів поліпшення управлінської діяльності, впровадження у діяльність органів прокуратури найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботи; розробка методичних рекомендацій і поширення позитивного досвіду).

Всі ці заходи, як свідчить аналіз вказаних вище наказів Генерального прокурора України, у тому чи іншому плані спрямовані на якісне, дієве та ефективне виконання органами прокуратури покладених на них завдань. Тобто спостерігаємо відмічений вище зв\'язок між виконанням конституційної функції прокуратури (наприклад, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство) та управлінням діяльністю органів прокуратури. Також з наведеного вище аналізу форм цієї організаційно - управлінської діяльності в органах прокуратури відмічаємо її забезпечувальний характер щодо виконання досліджуваної функції. З цього приводу погодимося із П. М. Каркачем, що організація роботи в органах прокуратури — це вжиття організаційно-управлінських заходів, які спрямовані на виконання завдань органів прокуратури, визначених Законом «Про прокуратуру», а також галузевими наказами Генерального прокурора України по кожному напрямку прокурорської діяльності [111, с. 18].

Відмітимо, що об’єктом прокурорського нагляду при реалізації досліджуваної функції є не будь-яка діяльність уповноважених правоохоронних органів (наприклад, внутрішньоорганізаційна, правовиховна, забезпечувальна, тощо), а саме та її частина, в межах якої вони реалізують надані їм повноваження щодо здійснення ОРД (системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів — ст. 2 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність» [244]) та проведення досудового слідства або дізнання (форми досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків та злочинів — ст. 3 КПК України [149]). У цьому, зокрема, проявляється особливість форм та методів втручання прокуратури України в діяльність органів державної влади, що характеризує їх як наглядову діяльність та відрізняє діяльність прокуратури від здійснення внутрішньовідомчого контролю, зокрема, за оперативно-розшуковою діяльністю та досудовим слідством з боку СБУ або МВС України. Адже як відмічено в літературі, виступаючи способами забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, контроль та нагляд відрізняються за можливістю уповноважених органів втручатися в оперативну та господарську діяльність піднаглядних об’єктів, змінювати чи скасовувати акти управління, а щодо наглядової діяльності, то таких прав уповноважені органи під час діяльності з виявлення і попередження правопорушень, усунення їх наслідків та здійснення процесуальних заходів, спрямованих на притягнення винних до відповідальності, не мають [3, с. 260].

На наш погляд, слід відмітити, що певні механізми (система стримувань і противаг між гілками влади, окремі засади організації та діяльності органів військової прокуратури, тощо) вводять відповідні обмеження у обсяг та зміст наглядової діяльності військових прокуратур за органами, які проводять ОРД та досудове слідство. Це стосується переліку цих органів та напрямів їх діяльності при реалізації їх повноважень, визначених у законах та підзаконних нормативно- правових актах. Адже саме ці явища і виступають об’єктами прокурорського нагляду при здійсненні військовими прокуратурами наданих їм повноважень.

З приводу предмета прокурорського нагляду за органами, які проводять ОРД та досудове слідство, у тому числі і військових прокуратур, то його становить дотримання (точне і неухильне) уповноваженими державними органами вимог відповідних нормативно-правових актів. М. А. Погорецький під предметом прокурорського нагляду за ОРД розуміє законність, яка, на його думку, становить точне дотримання законів, що її регулюють [205, с. 119]. До числа цих актів, за дотриманням яких здійснюють нагляд органи військової прокуратури, слід віднести: Конституцію України, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», КПК України, відповідні підзаконні акти, зокрема, відомчі накази та інструкції, тощо. Також відмічаємо, що при виконанні функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД та досудове слідство, військові прокурори наглядають за дотриманням працівниками оперативних підрозділів та органів досудового слідства вимог чинного законодавства, якими регламентована саме відповідна правоохоронна діяльність. Наприклад, з приводу здійснення нагляду за органами, які проводять досудове слідство, то згідно з п. 19.1 наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн визначений перелік кримінальних правопорушень (ст.ст. 402-421, 425-435 КК України), а також спеціальних суб’єктів злочинів (військовослужбовці правоохоронних органів та інші особи, зазначені у частині 4 статті 216 КПК України, які проходять службу та/або працюють в державних органах чи установах військової сфери), досудове слідство по яких здійснюють слідчі військових прокуратур, нагляд за законністю діяльності яких забезпечують військові прокурори.

Як і у випадку з об’єктом прокурорського нагляду у цій сфері, чітке визначення його предмета має власне значення. Так, вказується, що предмет прокурорського нагляду має власне службове призначення, яке полягає у використанні його для розмежування галузей прокурорського нагляду [262, с. 19], додамо ще, що і для розмежування компетенції прокурора при здійсненні нагляду у тій чи іншій сфері. Зокрема, у літературі акцентується увага на тому, що до предмета підгалузі прокурорської діяльності не входять відомості про організацію, тактику, методи і доцільність засобів здійснення ОРД за умови, що вони передбачені законодавством. Це означає, що прокурор не повинен втручатись у саму організацію названої діяльності, оскільки ця функція є прерогативою виключно керівництва відповідних служб, однак, з метою належного орієнтування, а отже, і адекватного оцінювання з позицій законності роботи оперативно-розшукових підрозділів, прокурору варто розібратися з її засадами [56, с 165]. На недопустимість втручання в тактику проведення оперативно-розшукових заходів, якщо дії оперативних працівників не суперечать законодавству, свого часу зверталася увага і М. А. Погорецьким [205, с. 119]. Вважаємо, що те ж можна сказати і щодо досудового слідства.

У той же час слід звернути увагу, що в ч. 2 ст. 36 КПК України прямо вказано, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, реалізує його у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, наділяється відповідними повноваженнями. Але процесуальне керівництво за своїм характером передбачає втручання у безпосередню діяльність слідчого, а його метою, як відмічається в

літературі, є забезпечення швидкого, повного та всебічного розслідування кримінального провадження [165, с. 119; 6, с. 246]. Можна відмітити, що у співвідношенні нагляду та процесуального керівництва простежуються ті ж відмінності, що і між наглядом і контролем. З цього приводу у фаховій літературі звернуто увагу, що порядок реалізації права прокурора у досудовому розслідуванні на здійснення процесуального керівництва органами дізнання і досудового слідства, його спрямованість і зміст свідчать, що реалізація його відбувається не у формі прокурорського нагляду, а як самостійна додаткова функція прокурора, а тому існує потреба у тому, щоб законодавець України чітко розмежував прокурорські кримінальні процесуальні функції (нагляду за додержанням законів і процесуального керівництва під час проведення досудового розслідування) [277, с. 282]. Подібна позиція висловлена і іншими науковцями [6, с. 246]. Ми також підтримуємо цю точку зору.

Зі свого боку відмітимо, що доцільність розмежування нагляду та процесуального керівництва прокурора у кримінальному провадженні як окремих напрямів діяльності, зокрема, військових прокуратур повинна проявлятися і в їх організаційно-штатній структурі. Адже це потребує виділення окремих підрозділів у структурі, наприклад, військової прокуратури регіону для здійснення цих різних видів прокурорської діяльності. Це, у свою чергу, передбачає покладання різних обов’язків і надання різних повноважень їх працівникам. Як практичне підтвердження обґрунтованості позиції щодо розмежування нагляду та процесуального керівництва, можна навести організаційно-штатну структуру військових прокуратур регіонів. Так, в їх структурі окремо існують відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та при проведенні ОРД, а також відділ процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу [300— 302]. Вважаємо, що такий підхід у більшому ступені забезпечує як досягнення власне завдань кримінального провадження, так і підвищення оперативності та ефективності здійснення прокурорами покладених на них функцій.

До числа повноважень, які виконують органи прокуратури в досліджуваній сфері, слід віднести також і координацію діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру»). Тому надання військовим прокуратурам повноважень щодо одночасного здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД та досудове слідство, є доцільним не тільки з позиції правової визначеності цієї функції органів прокуратури у Основному Законі нашої держави, а також з позиції можливості об’єднання зусиль, засобів, форм та методів прокурорської діяльності щодо відносно самостійного напряму діяльності уповноважених державних органів — функції боротьби зі злочинністю. Відповідні повноваження щодо координації діяльності правоохоронних органів у військовий сфері повинні бути чітко визначені та закріплені у нормативному вигляді. І хоча регламентація цього напряму діяльності здійснюється наказом Генерального прокурора України «Про координацію діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та корупції» [239], але щодо військових прокуратур це, як ми вважаємо, потребує також більш докладної регламентації в межах наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, ніж передбачено його п. 20.1.

Варто відмітити, що передбачені в ст. 14 Закону України «Про оперативно - розшукову діяльність» та ст. 36 КПК України повноваження з питань нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД та досудове слідство, якими наділені військові прокурори, в цілому достатні для забезпечення ефективного та дієвого нагляду з метою забезпечення дисципліни та законності у цій сфері, але питання координації діяльності правоохоронних органів, враховуючи тенденцію до поєднання ОРД та кримінальної процесуальної діяльності, потребують нових підходів, у тому числі і оновлення нормативно-правової бази.

Необхідною умовою їх реалізації є належне правове упорядкування управлінської діяльності, що, як вже неодноразово було вказано вище, знаходить своє втілення, зокрема, в наказах Генерального прокурора України. Це буде виступати фактором: закріплення цих форм управління, їх включення у повсякденну діяльність військових прокурорів, забезпечення стабільності їх здійснення на різних рівнях військових прокуратур. Однак, певною перешкодою для їх реалізації є недостатньо повне врахування потреби у виробленні якісного адміністративно- правового забезпечення реалізації повноважень військових прокуратур. Проблема полягає в тому, що в законодавстві про прокуратуру й у теоретичних дослідженнях фактично не розкриваються зміст названих функцій, а також умови їх реалізації для вирішення завдань ефективного функціонування всієї системи органів прокуратури. В результаті дані функції здійснюються найчастіше за розсудом конкретного керівника, що нерідко призводить до неузгодженості конкретних цілей і завдань організації та діяльності централізованої системи органів прокуратури [270, с. 214]. Вважаємо, що цей недолік повинен бути усунений, зокрема, шляхом обов’язкового включення до відповідних наказів Генерального прокурора положень, які б відображували та закріплювали основні форми прояву адміністративно-правового механізму реалізації повноважень військових прокуратур (організаційно- управлінську; нормативно-документальну; безпосереднє керівництво реалізацією повноважень; методично-аналітичну).

В контексті дослідження основного питання підрозділу також звернемо увагу на низку наданих органам прокуратури повноважень, які тісно пов’язані із виконуваними ними функціями в сфері здійснення нагляду за виконанням антикорупційного законодавства та протидії корупційним правопорушенням у воєнній сфері. Це стосується координаційної ролі прокурора у боротьбі зі злочинністю і корупцією та його діяльності щодо виявлення та усунення причин і умов, що сприяли їх вчиненню.

Так, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що Генеральний прокурор України, керівники регіональних та місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. У свою чергу, п. 20.1 наказу Генерального прокурора України від 29.08.2014 р. № 12гн покладає на військових прокурорів усіх рівнів обов’язок координувати діяльність підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військової контррозвідки Служби безпеки України та інших правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю і корупцією, у тому числі в організованих формах, у воєнній сфері, забезпечувати належну взаємодію з цих питань з територіальними прокурорами.

Ця координаційна діяльність здійснюється, як свідчать положення вказаних нормативно-правових актів, на рівні: держави (Генеральний прокурор України), регіону (керівники регіональних прокуратур — прокуратур областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) та міста (району) (керівники місцевих прокуратур). З цього приводу В. А. Мозгова відмічає, що з огляду на будову системи органів прокуратури та розмежування їх повноважень умовно можна виділити наступні рівні координації прокурором діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності й корупції: загальнодержавний, регіональний та місцевий [179, с. 291].

Тобто в основі розмежування координаційних повноважень прокурора по боротьби зі злочинністю і корупцією знаходиться організаційна структура органів прокуратури. Стосовно військових прокуратур, то це повинно знаходити своє відображення в розрізі її структури, яка має власну особливість, — Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військова прокуратура регіону (на правах регіональних), військова прокуратура гарнізону. Відмітимо, що у наказі Генерального прокурора України від 29.08.2014 р. № 12гн цей момент не віднайшов свого належного відображення. Тому пропонуємо п. 20.1 доповнити абзацом наступного змісту: «Головний військовий прокурор, керівники військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності».

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що одним із вкрай важливих кроків у напрямі підвищення ефективності діяльності органів військової прокуратури на етапі їх становлення є оптимізація адміністративного законодавства з урахуванням політичної, соціально-економічної ситуації в державі та її окремих регіонах. Це дозволить створити належні умови для виконання органами військової прокуратури покладених на них завдань як у мирний час, так і у разі запровадження особливого періоду.

Висновки до розділу 3

Розкрито зміст міжнародно-правових стандартів діяльності як органів прокуратури в цілому, так і органів військової прокуратури зокрема, що були розроблені на рівні Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародної асоціації прокурорів. Проведений аналіз зазначених документів дозволив дійти висновку про наявність чіткої системи гарантій, які надаються органам військової прокуратури та їх працівникам для виконання покладених на них обов’язків, наявність ефективного адміністративно-правового механізму їх забезпечення. Розкрито зміст зазначених гарантій.

З огляду на особливий об’єкт регулювання — військову сферу, досліджено адміністративно-правовий статус військових прокуратур у державах з розвиненим військовим потенціалом (зокрема, в Ізраїлі).

Аргументовано важливість урахування в адміністративному законодавстві положень окремих міжнародно -правових актів, які містять стандарти діяльності військової прокуратури, зокрема, в частині регламентації етичних норм і правил професійної діяльності та поведінки працівників органів військової прокуратури, оптимізації процедур атестації, формування кадрового резерву для висунення на вищі посади та накладення дисциплінарних стягнень.

Зважаючи на те, що на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність військової прокуратури, мета, завдання та принципи діяльності даного органу не знайшли свого закріплення, розроблено пропозиції щодо оптимізації законодавства, зокрема, шляхом видання наказів Генерального прокурора України «Про затвердження Положення про органи військової прокуратури» та «Про порядок проходження військової служби в органах військової прокуратури».

Аргументовано доцільність включення до відповідних наказів Генерального прокурора України положень, які б відображали та закріплювали основні форми прояву адміністративно-правового механізму реалізації повноважень військових прокуратур (організаційно-управлінську; нормативно-документальну; безпосереднє керівництво реалізацією повноважень; методично-аналітичну).

Акцентовано увагу на тому, що організація ефективної наглядової діяльності військових прокуратур за дотриманням прав і свобод

військовослужбовців потребує свого окремого нормативно-правового забезпечення на рівні наказу Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів військової прокуратури щодо нагляду за дотриманням прав і свобод військовослужбовців, додержанням законів з цих питань у військових формуваннях».

<< | >>
Источник: ЄВДОКІМЕНКО СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ —2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2. Удосконалення адміністративного законодавства, що регулює наглядову діяльність військових прокуратур в Україні:

  1. Міністр Кабінету Міністрів України В. Г. ЯЦУБА: Удосконалення адміністративно- територіального устрою -необдуманих кроків бути не може
  2. РОЗДІЛ 4. УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
  3. ЗМІСТ
  4. Історико-правовий огляд становлення адміністративно-правового статусу військової прокуратури в Україні
  5. Правові засади діяльності військових прокуратур в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  6. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР В УКРАЇНІ
  7. 3.2. Удосконалення адміністративного законодавства, що регулює наглядову діяльність військових прокуратур в Україні
  8. 3.1. Удосконалення адміністративного законодавства, що регламентує кадрові процедури в Національній поліції України
  9. РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ
  10. РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
  11. РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
  12. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГАРАНТІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ
  13. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні
  14. РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬВ УКРАЇНІ
  15. РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -