3.1. Міжнародні стандарти діяльності військових прокуратур та можливості їх використання в Україні
Військові дії на сході країни, проведення антитерористичних операцій та активізація ролі військовослужбовців — все це вимагає створення належних умов для підтримання та удосконалення забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Нагадаємо, що згідно зі статтею 3 Конституції України «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» [134]. У зв’язку з цим на відповідні органи державної влади покладається обов’язок щодо вжиття низки заходів, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини, інтересів держави у різних сферах суспільного життя. Однією із таких сфер є воєнна сфера, для упорядкування функціонування якої створено органи військової прокуратури.Варто підкреслити, що зміни суспільно-політичної ситуації в нашій державі, реформування армії та флоту, що викликали суттєві організаційно-правові зміни й у сфері військового управління [336, с. 148], висувають нові вимоги до організації діяльності органів військової прокуратури щодо сприяння зміцненню законності, правопорядку й дисципліни у Збройних силах та інших військових формуваннях, підвищення їх бойової готовності, забезпечення належного функціонування оборонно-промислового комплексу держави. Крім того, саме військова прокуратура неухильно стоїть на сторожі прав військовослужбовців і членів їх родин [275, с. 39], а також сприяє підвищенню правової культури військовослужбовців. Приєднуємось до думки О. Савенкова, який зазначає, що «...актуальність участі військового прокурора в захисті прав і свобод військовослужбовців обумовлюється особливостями проходження військової служби, до числа яких він відносить насамперед обмеження у виборі місця проживання та свободи пересування, заборону займатись іншими видами діяльності, відсутність можливості домагатися поновлення порушених прав колективно, тверду регламентацію військової праці, особливо для військовослужбовців за призовом, відсутність можливості вибору форм і змісту видів постачання, перебування на утриманні членів родини» [181, с.
44; 126, с. 195]. Варто зазначити, що вагомість зазначених проблемних питань істотно зростає в період продовження проведення адміністративної [222] та військової реформи, значного скорочення чисельності Збройних сил України.Оптимізація діяльності військових прокуратур саме на етапі їх становлення передбачає також врахування в їх діяльності міжнародних стандартів діяльності військових прокуратур, вивчення зарубіжного досвіду діяльності органів державної влади з аналогічними функціями та опрацювання можливостей їх врахування в Україні. У даному контексті також важливого значення набуває ознайомлення військових прокурорів з нормами міжнародного права, зокрема, міжнародного гуманітарного права, міжнародними правилами та стандартами ведення військових дій. Цей аспект дозволить не лише вжити своєчасних комплексних заходів щодо гуманізації збройних конфліктів, а створити необхідні умови щодо їх попередження, стабілізації мирних взаємин між державами [215, с. 43].
Геополітичне становище України дозволяє нашій державі у повному обсязі вважатися країною, що в собі охоплює традиції європейських країн, які історично мали свій вплив на тій чи іншій частині її території. Звернення до аналізу досвіду європейських країн щодо діяльності прокуратури у воєнній сфері свідчить, що існує пряма залежність рівня розвитку військової сфери зокрема та держави в цілому від наявних відповідних спеціалізованих прокуратур.
Аналіз міжнародного досвіду діяльності правоохоронних органів у військовій сфері дозволяє дійти висновку про наявність значної кількості норм- приписів, які знайшли своє закріплення у стандартах діяльності зазначених органів ,у тому числі спеціалізованих прокуратур, тим самим визначивши шаблон (базові засади) їх функціонування. Ратифікація даних міжнародних стандартів та імплементація їх у вітчизняне законодавство створює базу для розвитку системи вітчизняного адміністративного законодавства, проте, слід звернути увагу, що особливості історичного розвитку нашої держави та усталені традиції, які створювались роками, повинні враховуватись при впровадженні міжнародно - правових документів в законодавство України.
Різноманітність міжнародно- правових актів, в яких знайшли своє закріплення стандарти прокурорської діяльності у військовій сфері, здійснює цілеспрямований вплив на національне адміністративне законодавство, тобто нормативно-правові акти, в який їх було імплементовано, тобто згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою [134]. Таким чином, існуючі міжнародно-правові стандарти у сфері правоохоронної діяльності, зокрема, ті, що мають безпосереднє відношення до організації та діяльності органів військової прокуратури, слугують прямим орієнтиром для вдосконалення та розвитку вітчизняного адміністративного законодавства у військовій сфері та спрямовують вчених-юристів, практичних працівників та інших зацікавлених осіб у бік застосування їх як норм прямої дії.Міжнародна спільнота держав, яких об’єднує намагання зміцнити свої кордони, створити міцну армію, проводити виважену військову політику як всередині країни, так і поза її межами, через свої органи виробила документи, що містять стандарти діяльності військових організацій (перш за все військових прокуратур), що покликані стати для них орієнтирами (зразками). Більшість із зазначених документів прямо передбачають упровадження їх положень у національні правила; інші є рекомендаційними. Проведений аналіз міжнародних правових актів дозволяє весь їх масив умовно поділити на міжнародні документи загального характеру та нормативні акти, які визначають особливості здійснення конституційного контролю та правосуддя.
До першої групи міжнародно-правових документів слід віднести: Загальну декларацію прав людини, яка була затверджена і проголошена Генеральною
Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (ця дата у світі визначається як міжнародний День захисту дитини), факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., Конвенцію про захист прав людини й основних свобод від 1950 р., Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 1965 р.
та ін. Закріплені в цих актах принципи постійно вдосконалюються і уточнюються у процесі укладення нових міжнародних угод, але незмінним залишається їх фундаментальний характер, тобто регламентація у вищих нормативно-правових актах країни реципієнта. Стандартизаційним міжнародним документом з прав людини також можна назвати Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, схвалений ООН 16 грудня 1966 р. Так, стаття 2 даного пакту зазначає, що держави зобов’язуються забезпечити, щоб право на правовий захист будь-якої особи, яка вимагає такого захисту, встановлювалося компетентними судовими, адміністративними або законодавчими органами влади чи будь-яким компетентним органом, передбаченими правовою системою держави, і розвивати можливість судового захисту [178, с. 5]. Таким чином, вказані норми слугують основоположними засадами адміністративно-правового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина відповідними органами державної влади, зокрема, правоохоронними органами, та незважаючи на відсутність в них прямої вказівки на органи прокуратури, а саме військової прокуратури, повинні застосовуватися усіма правоохоронними органами як фундаментальна база їх діяльності.Особливе місце серед нормативно-правових актів, які в собі уособлюють міжнародно-правові стандарти діяльності органів військової прокуратури, займає Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод від 1950 р. (ратифікована Україною у 1997 р.). Відповідно до даного нормативно -правового акта, наша держава прийняла на себе зобов’язання щодо захисту прав людини з урахуванням практики діяльності Європейського суду з прав людини. Даний нормативно-правовий акт знайшов своє відображення у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про прокуратуру», визначивши верховенство права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, однією з пріоритетних засад діяльності органів прокуратури. Щодо особливостей судового розгляду за участю прокурора, то пункт 1 статті 6 конвенції закріпив право кожного на справедливий і публічний судовий розгляд у розумний строк незалежним і неупередженим судом.
У вітчизняну правову систему дані дефініції увійшли як засади судочинства в Україні, принципи об’єктивності та неупередженості судового розгляду, розгляду справи у розумні строки, відкритості та прозорості, незалежності і безпосередності розгляду кожної справи.На етапі перетворення нашої держави у розвинену європейську країну та відмови від пережитків колишньої радянської системи провідну роль в удосконаленні вітчизняного нормативно-правого масиву відіграють міжнародно- правові стандарти, що розробляються на регіональному європейському рівні та пов’язуються з діяльністю Ради Європи. Цей рівень є не менш важливим з огляду на прийняття Закону України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» від 31.10.1995 року, згідно з положеннями якого наша держава взяла на себе зобов’язання привести своє національне законодавство у відповідність до загальновизнаних норм міжнародного права [167, с. 29].
До числа міжнародних нормативних актів, які визначають особливості здійснення конституційного контролю та правосуддя та закріплюють норми щодо ролі прокурора в даному процесі, належать: Рекомендації 1604(2003) про роль прокуратури в демократичному правовому суспільстві, прийняті Парламентською асамблеєю Ради Європи 27.05.2003 р. [269], та Рекомендації ПАРЄ 1604(2003) про роль прокуратури в демократичному правовому суспільстві від 04.02.2004 р. [42]. В них розкрито роль і призначення органів прокуратури в країнах — членах Ради Європи, затверджено можливість існування різноманітних моделей функціонування органів прокуратури, пов’язуючи це з тим, що кожна держава має свої історично визначені традиції та менталітет, які й визначають відмінності в організації систем кримінального правосуддя, зокрема, в частині організації діяльності органів прокуратури.
Важливо наголосити, що останнім часом міжнародна спільнота дійшла висновку про необхідність визначення та регламентації діяльності прокуратури поза сферою кримінального провадження, що відобразилося в Рекомендації CM/Rec(2012)11 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи про роль прокуратури поза межами системи кримінального правосуддя (прийнятій Комітетом міністрів 19.09.2012 р.
на 1151 засіданні заступників міністрів) [255]. Констатуючи відсутність спільних міжнародно-правових стандартів щодо завдань, функцій та організації органів прокуратури поза межами системи кримінального правосуддя, Комітет міністрів рекомендував застосовувати дану рекомендацію в усіх випадках, в яких національна правова система покладає на органи прокуратури виконання завдань поза межами системи кримінального правосуддя. Також підкреслювалося, що у випадках, коли прокуратура здійснює функцію нагляду за державними, регіональними та місцевими органами влади, а також іншими юридичними особами з метою забезпечення їх правильного функціонування відповідно до законодавства, вона має здійснювати свої повноваження незалежно, прозоро та з повним дотриманням принципу верховенства права [126, с. 197-198].Локалізуючи документи міжнародного рівня, слід звернути увагу на особливе місце в них документів, які приймаються спілками та органами самоврядування органів прокуратури європейських країн. На наш погляд, найбільш цікавими є Європейські керівні принципи з етики й поведінки для прокурорів, прийняті на 6 конференції Генеральних прокурорів Європи в Будапешті 31.05.2005 р. [82], Стандарти професійної відповідальності та викладення основних прав та обов’язків прокурорів, прийняті Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999 р. [295].
Питання дотримання вимог професійної етики працівниками органів прокуратури також врегульовані низкою нормативно-правових актів, що прийняті на рівні регіональних органів, зокрема, на рівні міжнародних організацій, у тому числі регіональних. До їх числа належать, зокрема: Модельний кодекс поведінки для державних службовців (прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи
11. 05.2000 р.), Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб (прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї від 12.12.1996 р.); Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї від 17.12.1979 р.); Керівні принципи для ефективного здійснення Кодексу поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (затверджені резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН від 24.05.1989 р.). Аналіз міжнародних стандартів, в яких є пряма вказівка на регламентацію поведінки для працівників прокуратур, дає можливість визначити, що прокурорська етика — це вид професійної етики, що є сукупністю правил поведінки працівників прокуратури, забезпечує етичний характер їх трудової діяльності і позаслужбової поведінки [47].
З урахуванням положень, що містяться у наведених вище міжнародних документах, у 2012 році Генеральною прокуратурою України прийнято наказ, яким затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який схвалено 28.11.2012 р. всеукраїнською конференцією працівників прокуратури та введено в дію з 01.12.2012 р.
Кодекс професійної етики і поведінки працівників прокуратури України перейняв та закріпив основні принципи поведінки працівників органів прокуратури, а саме визначив, що професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина; незалежності та самостійності; політичної неупередженості та нейтральності; толерантності; рівності перед законом, презумпції невинуватості; справедливості та об\'єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; конфіденційності; прозорості службової діяльності; утримання від виконання незаконних рішень чи доручень; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; зразковості поведінки та дисциплінованості [119].
Значення даного нормативно-правового акта в процесі сучасного етапу становлення органів військової прокуратури полягає в тому, що суспільство завжди пред\'являє високі етичні критерії до людей, що вибрали професію, в компетенції якої знаходяться життя і доля людини. Однією з таких є професія військового прокурора. Професійна діяльність військового прокурора вимагає великої особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, цілеспрямованості. Отримавши посвідчення працівника військової прокуратури, особа стає представником закону і держави, в своїй діяльності повинна керуватися нормами права.
В Україні кодекс розглядається як засіб оздоровлення морального клімату в системі прокуратури взагалі і в окремих колективах прокуратур. Автори кодексу вважали, що його положення мають бути обов\'язковими для кожного прокурорсько-слідчого працівника і повинні сприяти добросовісному, якісному і ефективному виконанню покладених на нього професійних обов\'язків, зміцненню репутації, підвищенню авторитету, а також зростанню суспільної довіри до органів прокуратури. Відповідно до цього, завданнями кодексу є: а) забезпечення ефективного здійснення прокурорами своїх професійних обов\'язків на підставі законів, норм моралі і високої культури; б) запобігання корупції в органах прокуратури; в) створення умов для розвитку у працівників органів загальнолюдських морально-етичних цінностей і формування відчуття відданості справі затвердження законності [119].
Зміст ІІ розділу кодексу визначає моральні вимоги до військового прокурора, що виконує свої професійні обов\'язки. Він зобов\'язаний: відноситися до людини як до вищої цінності; поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно до вітчизняних і міжнародних правових норм і загальнолюдських принципів моралі; глибоко розуміти значущість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян; розумно і гуманно використовувати надані права відповідно до принципів справедливості; постійно удосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо освоювати необхідний на службі вітчизняний і зарубіжний досвід [1].
На наш погляд, слід зупинитись більш детально на тих міжнародних правових актах, які стали прообразами та передували прийняттю вітчизняного Кодексу професійної етики та поведінки.
Так, Рекомендації R (2000) 19 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи про роль державного обвинувачення в системі кримінального правосуддя визначають, що держави повинні гарантувати, щоб при виконанні своїх обов\'язків прокурори були зв\'язані «Кодексом поведінки». Порушення подібних кодексів може привести до 200 санкцій у відповідності до п. 5 рекомендацій. Діяльність прокурорів має бути предметом регулярного внутрішнього контролю [268].
У процесі вироблення етичних стандартів прокурорської діяльності також активно були задіяні міжнародні корпоративні структури органів прокуратури. Так, окремим міжнародним документом з питань етики для прокурорів є Європейські керівні принципи з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийняті на 6 конференції Г енеральних прокурорів Європи у Будапешті 31 травня 2005 р. [351]. Там відзначалося, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, більш того, в деяких правових системах вони виконують й інші завдання у сфері, наприклад, комерційного, цивільного чи адміністративного права в якості захисників законності. Було встановлено низку керівних принципів, які розглядалися не як такі, що є обов’язковими для органів прокуратури різних країн, однак, як ті, що містять широко поширені загальні принципи діяльності прокурорів при виконанні своїх службових обов’язків і у якості керівництва на національному рівні, що стосується етичних та інших складних питань. Такі керівні принципи встановлюють стандарти поведінки та практичної діяльності, виконання яких очікується від усіх прокурорів, які працюють у органах прокуратури або від їх імені. Серед них: основні обов’язки; основні вимоги до професійної поведінки; особливості професійної поведінки в сфері кримінального судочинства; а також вимоги до поведінки у приватному житті [337, с. 237].
Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що представник військової прокуратури повинен уособлювати в собі, нарівні з професійними якостями, високі моральні та етичні уподобання, такі як: принциповість і сумлінність, вимогливість до себе і працьовитість, ввічливість і скромність, об\'єктивність і самокритичність, неупередженість та тактовність у взаємовідносинах як з підпорядкованими особами, так і з пересічними громадянами.
Що стосується вибору оптимальної моделі побудови прокуратури, сьогодні, виходячи з місця прокуратури в системі державних органів зарубіжних країн, можна зустріти класифікацію, де:
1) прокуратура знаходиться у складі Міністерства юстиції (Бельгія, Німеччина, Данія, Ізраїль, Нідерланди, Польща, Румунія, Сирія, США, Франція, Естонія, Японія і ін.);
2) прокуратура входить до складу судової влади, включена до складу суддівського корпусу (магістрати) і знаходиться при судах (Азербайджан, Болгарія, Грузія, Іспанія, Італія, Індонезія, Колумбія, Латвія);
3) прокуратура взагалі відсутня (Великобританія, Індія);
4) прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна Парламенту, або Президентові, або обом цим органам (Єгипет, КНР, КНДР, країни СНД) [133, с. 647; 276, с. 136-170].
Приведена класифікація показує, що немає «єдиних стандартів побудови і діяльності прокуратури в світі, як з організаційної, так і з функціональної точок зору. Немає таких стандартів і в країнах — членах Європейського Союзу» [90, с. 36-37]. Тому вважаємо, що не слід квапитися з копіюванням тієї або іншої прокурорської системи, навіть якщо в окремих провідних країнах світу ми знаходимо певну організаційну схожість моделей побудови органів прокуратури (Німеччина, Франція, Японія). Така позиція також зумовлена тим, що серед науковців та практиків відсутня єдина усталена точка зору щодо доцільності визнання якої-небудь організаційної побудови органів прокуратури еталоном. У зв\'язку з цим у рішеннях Європейської конференції «Трансформація прокуратури в орган, сумісний з демократичними принципами права», проведеної Радою Європи в травні 1993 р. у Відні, підкреслювалося, що в кожній країні, де здійснюються правові реформи, належить зробити важкий вибір, відшукати кращі варіанти. Ця ж ідея знайшла свій подальший розвиток в багатобічній зустрічі, організованої Радою Європи спільно з Генеральною прокуратурою Російської Федерації (8-9 січня 1997 р.), де також наголошувалося, що зміна статусу, структури, завдань і форм роботи прокуратури повинна здійснюватися гармонійно відповідно до змін судових і правових систем, частиною яких вона є [90, с. 37; 193, с. 5]. В той же час варто відзначити, що міжнародний досвід необхідно застосовувати обов\'язково з врахуванням особливостей національної культури, того унікального духовного досвіду, який є в нації, тих традицій, що склалися в тому або іншому професійному співтоваристві [152].
На наш погляд, з метою об’єктивного і всебічного розгляду міжнародних стандартів діяльності військової прокуратури слід розглянути діяльність та статус військових прокуратур у державах з розвиненим військовим потенціалом (з урахуванням особливого об’єкта регулювання — військової сфери), які самостійно виробили норми щодо етичної поведінки співробітників прокуратури.
Так, Військова прокуратура Ізраїлю — структурний підрозділ Армії оборони Ізраїлю, що здійснює нагляд за дотриманням законності в діяльності армії, її підрозділів і окремих військовослужбовців за допомогою підтримки апарату кримінального обвинувачення і захисту, консультування військових формувань і органів армії з юридичних питаннях, методичного керівництва юридичною роботою в армії і виконань додаткових юридичних функцій. Здійснює свої професійні повноваження незалежно від командування і органів військового управління, керуючись принципом верховенства закону [43].
Основними завданнями Військової прокуратури Ізраїлю є: а) підтримка апарату кримінального обвинувачення і захисту при військових судах, в підсудність яких входять кримінальні справи про злочини, здійснені військовослужбовцями і обмеженими категоріями цивільних осіб, що знаходяться на службі армії; б) консультування військових формувань і органів армії по питаннях, пов\'язаних із військовим правом і загальними правовими положеннями, у тому числі в області міжнародного права, адміністративного права та ін.; в) підтримка апарату кримінального обвинувачення при військових судах на територіях, підконтрольних армії, на даний момент в першу чергу на Західному березі річки Йордан; г) нагляд за дотриманням законності у виконанні процесів вживання дисциплінарних стягнень в армії; д) нагляд за дотриманням закону армійськими слідчими, органами і адміністраціями місць утримання ув’язнених військовослужбовців під вартою; е) представлення інтересів армії в державних і громадських установах при розгляді правових питань, що мають відношення до армії, у тому числі участь в процесах законотворчості, консультування державних структур по питаннях, що знаходяться у веденні Військової прокуратури, і сприяння органам Державної прокуратури у веденні справ, що зачіпають інтереси армії, в судах загальної юрисдикції; є) методичне керівництво правовою роботою армії, навчання військовослужбовців принципам військового права і порядку його використання, науково-дослідна діяльність в області військового і міжнародного права [349].
Система органів військової прокуратури Ізраїлю складається з наступних елементів, що відіграють роль юридичних професійних підрозділів (крім Відділу з організаційних і кадрових питань та Відділу комп\'ютерного забезпечення):
1. Очильник військової прокуратури. До його повноважень належать: видання наказів і розпоряджень, дія яких розповсюджується на співробітників військової прокуратури; ведення кримінальних проваджень за злочини у військовій сфері (злочини, вчинені військовослужбовцями, злочини, вчинені по відношенню до військовослужбовців і безпосередньо пов’язані з покладеними на них повноваженнями) та ін.
Хочеться звернути увагу на особливість обрання учильника військової прокуратури, яка полягає у тому, що на дану посаду призначається особа- військовослужбовець, кандидатуру якого було рекомендовано Начальником Генерального штубу Ізраїлю та наказ про призначення підписано Міністром оборони. Таким чином, це свідчить про те, що військова прокуратура належить до системи органів оборони, а не до органів прокуратури, як це є в Україні.
2. Заступник Учильника військового прокурора. До посадових обов’язків даної особи належать координація та організація функціонування військової
прокуратури у разі відсутності її учильника. Виконує обов’язки у відповідності до напрямків роботи, що включають в себе захист та дотримання прав і свобод особи-військовослужбовця, забезпечення дотримання етики поведінки,
недопущення службової недбалості з боку підлеглих та ін.
3. Головне військове обвинувачення. Керує апаратом кримінального обвинувачення при військових судах. Очолюється Г оловним військовим обвинувачем. При окружних військових судах військове обвинувачення представлене прокурорами наступних округів: Головний прокурор Центрального військового округу, ВПС, Генштабу і Командування тилу; Головний прокурор Північного військового округу і ВМС; Головний прокурор Південного військового округу і Командування сухопутних військ; Г оловний прокурор Іудеї і Самарії; Головний прокурор по оперативних справах; Головний прокурор у справах дезертирів; Глава транспортної прокуратури. Також Головному військовому обвинувачеві підпорядкований Головний прокурор з особливих доручень, апарат якого координує певні дії окружних прокуратур і представляє обвинувачення при Військовому апеляційному суді, а також при окружних судах в справах особливого характеру (наприклад, в справах відносно високопоставлених офіцерів) [43].
4. В структурі військової прокуратури з метою забезпеченні правового та неупередженого розгляду в судовому порядку кримінальних проваджень за участю військовослужбовців виділяється окремо юридичний відділ, який поділяється на посаду військового захисника (яка по суті є посадою адвоката, але з певним профілем діяльності, а саме військовою сферою) та юридичного консультанта.
5. В структурі військової прокуратури функціонує Департамент міжнародного права, до повноважень якого належать підтримання правопорядку та забезпечення законності у взаємовідносинах, що виникають на міжнародному рівні з приводу діяльності армії Ізраїлю.
6. Юридичний радник Іудеї і Самарії. Надає юридичний супровід діяльності військових формувань і органів армії з питань, пов\'язаних із Західним берегом річки Йордан. Є радником і членом штабів Командувача військами Західного берега річки Йордан (Командувача Центральним військовим округом) і глави Цивільної адміністрації Західного берега річки Йордан. У зв\'язку з особливим правовим статусом цієї території, армія виконує на ній широкі повноваження, включаючи, крім, власне, питань безпеки (боротьби з тероризмом, спорудження «Розділового бар\'єру» і реалізації інших заходів, направлених на підтримку безпеки і громадського порядку), широкі цивільні функції (наприклад, контролю житлової забудови і забезпечення цивільної інфраструктури на підконтрольних армії територіях, вирішення земельних конфліктів, регулювання поселенської діяльності і т.п.). Необхідність в наявності окремої юридичної структури для заняття правовими питаннями даної території диктується також складністю правового режиму, що поширюється на Західний берег річки Йордан, що зумовлена одночасною дією декількох правових систем, включаючи право імперії Османа, підмандатного британського права, йорданських законів періоду 19481967 рр., принципів міжнародного гуманітарного права, принципів адміністративного права Держави Ізраїль і правових актів Командувача військами Західного берега річки Йордан і підлеглих йому структур. Відділ Юридичного радника Іудеї і Самарії також регулює законотворчі процеси з питань, що знаходяться в рамках повноважень Командувача військами Західного берега річки Йордан і представляє інтереси армії в державних і суспільних установах при розгляді правових питань, пов\'язаних із Західним берегом річки Йордан, у тому числі за допомогою сприяння органам Генеральної (Державної) прокуратури у веденні справ, що піднімають такі питання.
8. Школа військового права. Займається навчанням військовослужбовців принципам військового права і порядку їх дотримання, здійснює науково- дослідну діяльність в галузі військового і міжнародного права. У зв\'язку зі скасуванням Відділу правового нагляду Військової прокуратури, Школа військового права отримала також повноваження щодо нагляду за законністю дотримання приписів дисциплінарного права в армії і координування питань, пов\'язаних з амністією і помилуванням засуджених військовослужбовців. Школа військового права також несе відповідальність за підвищення кваліфікації кадрів Військової прокуратури, зокрема, проводить підготовчий курс «офіцерів юстиції» для новобранців Військової прокуратури [43].
Більшість офіцерів, що знаходяться на службі у Військовій прокуратурі, поступили на службу після здобуття вищої юридичної освіти в рамках програми «Академічного запасу». Ця програма надає особам, призначеним на несення строкової військової служби, відстрочення від призову після отримання загальної середньої освіти при підписанні зобов\'язання поступити на професійну службу в армію після закінчення навчання у вищому навчальному закладі, включаючи, крім періоду строкової служби, зобов\'язання на трирічну контрактну службу. Також в особливих випадках і з метою додаткової комплектації персоналу на професійну службу у Військову прокуратуру призиваються особи, що пройшли військову службу в інших військових формуваннях (або звільнені раніше від несення військової служби), за умови здобуття вищої юридичної освіти і готовності на узяття зобов\'язань, пов\'язаних з несенням контрактної служби. Юристи- призовники у Військову прокуратуру проходять загальноармійські офіцерські курси і підготовчий курс «офіцерів юстиції» в Школі військового права. Після первинного розподілу на посади в різних підрозділах Військової прокуратури заохочується, в процесі подальшої служби, перехід офіцерів на посади в інші підрозділи з метою розширення професійного кругозору.
На сьогодні в Україні також функціонує спеціалізований вищий навчальний заклад для підготовки кадрів саме для органів військової прокуратури — військово-юридичний факультет Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого», але, на наш погляд, слід розширити функціональну приналежність даного навчального закладу, компілювавши в ньому також функції щодо підвищення кваліфікації кадрів органів військової прокуратури та проведення підготовчих курсів «офіцерів юстиції» для новобранців органів військової прокуратури.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 08.07. 2016 р. № 96-ш, з метою удосконалення діяльності Національної академії прокуратури
України, ефективної реалізації її завдань, визначених Законом України «Про прокуратуру», було утворено Відділ підготовки та підвищення кваліфікації військових прокурорів. Завданнями даного відділу є забезпечення підготовки і підвищення кваліфікації прокурорів за напрямами діяльності військових прокуратур, а також діяльності прокуратури в особливих умовах. Таким чином, відділ має опосередковане значення і виступає як система підвищення кваліфікації, без явної спеціалізації на першому освітньому рівні за ступенем вищої освіти «бакалавр». На наш погляд, такий стан речей уявляється незрозумілим, адже в умовах сьогодення (постійних військових конфліктів і напруження в суспільстві) на базі Національної академії прокуратури (як спеціалізованого ВНЗ) повинна здійснюватися цілеспрямована підготовка фахівців саме у військовій сфері.
Таким чином, реформування системи органів військової прокуратури в Україні повинне відбуватися з урахуванням національних особливостей, але враховуючи міжнародні стандарти. Не слід також забувати про особливе становище України на міжнародній арені та проведення антитерористичних заходів на східних територіях країни з особливим статусом, що ставить перед державою прерогативи у розвитку та вдосконаленні саме військової сфери та діяльності військової прокуратури. Вважаємо за потрібне зазначити, що створення могутньої держави — України — неможливе без плідної роботи над вдосконаленням військового потенціалу, під яким слід розуміти не лише сучасне озброєння і підготовку відповідних кадрів, але й вироблення системи органів, наділених контрольно-наглядовими повноваженнями щодо функціонування військової сфери, головним з яких повинна стати військова прокуратура як державний орган, що покликаний забезпечити належне функціонування всієї військової сфери. Також слід наголосити, що у сучасних умовах ведення військових дій на території нашої держави великого значення набуває деонтологічне регулювання діяльності органів військової прокуратури, яке, поряд з нормативним регулюванням правоохоронної діяльності, може зробити значний вплив на ефективність роботи органів військової прокуратури.