Повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів у оборонно-промисловому комплексі

Виконання державою передбаченої у ст. 17 Конституції України функції захисту суверенітету і територіальної цілісності країни пов’язане зі здійсненням цілої низки правових, організаційних, економічних та соціально -політичних заходів.

Саме на органи прокуратури України покладено обов’язок забезпечення дотримання законності та недопущення правопорушень у цій сфері. Зокрема, наказом Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн зміцнення законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави [250] покладається на військові прокуратури.

Отже, органи прокуратури взагалі та військової прокуратури зокрема вживають відповідних заходів щодо відстоювання інтересів держави у сфері ОПК та приведення стану справ у ній у відповідність до закону. Відмічаючи істотну важливість діяльності військових прокуратур щодо реалізації функцій прокуратури, своє дослідження спрямуємо саме на висвітлення особливостей їх діяльності у сфері ОПК в адміністративно-правовому аспекті.

Загальні питання діяльності органів прокуратури, у тому числі і військових прокуратур, були предметом окремих наукових досліджень вітчизняних науковців та практиків (В. Бабенко, Є. Блажівський, Ю. Винокуров, М. Гаврилюк, В. Галюк, Т. Дунас, І. Зарубінська, П. Каркач, І. Козьяков, Т. Корнякова, М. Косюта, О. Кучер, І. Марочкін, М. Мичко, О. Натрус, Н. Наулік, Г. Попов, М. Руденко, Г. Середа, В. Сухонос, С. Таранушич та інші). Проте, як свідчить ознайомлення з цими дослідженнями, в працях науковців недостатньо уваги приділено аналізу особливостей реалізації повноважень військових прокуратур у сфері ОПК, тим більше щодо специфіки діяльності цих органів прокуратури в сучасних умовах. Саме тому висвітлення цієї проблематики, у тому числі в контексті підвищення ефективності діяльності військових прокуратур, є одним із актуальних завдань юридичної науки та практики. Її вирішення не тільки безпосередньо пов’язане із забезпеченням реалізації завдання розвитку оборонного та безпекового потенціалу України, а також тим самим є частиною реалізації державою функції захисту суверенітету і територіальної цілісності країни.

При з’ясуванні питання повноважень військових прокуратур щодо виконання покладених на них функцій у сфері ОПК слід уточнити два аспекти.

По-перше, це уточнення характеристики такого об’єкта нагляду з боку військових прокуратур як оборонно-промисловий комплекс. Адже виявлення його структури та особливостей функціонування дає можливість встановити форми та методи діяльності військових прокуратур щодо зміцнення законності та правопорядку у цій сфері державного управління, а отже, і визначити, які саме повноваження для їх забезпечення необхідні цим органам. О. С. Козачук слушно відмічає, що особливість організації діяльності військових прокуратур насамперед визначається її об’єктами — військовими формуваннями та оборонно- промисловим комплексом [124, с. 117]. І частиною такої «організації діяльності військових прокуратур» є наділення їх відповідними повноваженнями та вжиття заходів до їх належної реалізації.

По-друге, це визначення кола функцій, які виконують військові прокуратури щодо забезпечення належного функціонування ОПК держави. Вирішення цього питання дає можливість більш повно встановити зміст повноважень, якими вони наділені для виконання тих чи інших функцій прокуратури, що дасть можливість опрацювати питання організаційного забезпечення цього напряму роботи військових прокуратур. О. Р. Михайленко зазначає, що під організацією роботи в органах прокуратури можна розуміти комплекс взаємопов’язаних дій, заходів, спрямованих на ефективне виконання функцій і завдань, покладених на прокуратуру [174, с. 65]. Тобто саме функції знаходяться в основі визначення повноважень органів прокуратури, форм і методів організації їх роботи. Як результат з’ясування вказаних аспектів, не тільки отримаємо системне уявлення про характер наданих військовим прокуратурам повноважень у цій сфері, але також можливість комплексно опрацювати питання адміністративно-правового механізму їх реалізації.

Щодо такого об’єкта прокурорського нагляду як ОПК, то він являє собою складне явище (за структурою та формами прояву), яке об’єднує сукупність відповідних промислових підприємств, науково-дослідних та інших установ і організацій, підрозділів Збройних Сил України, а також органів управління різних форм власності та підпорядкування, які виконують або можуть виконувати державне оборонне замовлення.

У свою чергу, оборонна промисловість, яка складає основну ОПК, має власну структуру. Її утворюють такі складові: авіаційна промисловість, суднобудівна галузь, бронетанкова підгалузь, виробництво боєприпасів і товарів спеціальної хімії, підгалузь військової радіоелектроніки та засобів зв’язку, ракетно-космічна промисловість, виробництво систем протиповітряної оборони, артилерії, інтелектуальних систем керування, виробничі та ремонтні підприємства, НДІ, КБ [63; 304, с. 40; 191, с. 79-80]. Відповідно, зміцнення законності та правопорядку у сфері ОПК вимагає від прокурорів військових прокуратур знання як особливостей технічної сторони організації розробки та виконання оборонних замовлень на підприємствах тієї чи іншої галузі ОПК, так і особливостей організації їх виробничої та управлінської діяльності. Особлива увага з боку військових прокуратур повинна приділятися у тих випадках, коли здійснюється управління об\'єктами державної власності в ОПК [251]. Наприклад,

п. 4 наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн передбачає, що при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів діяльність військових прокурорів передусім треба спрямовувати на дотримання законності при формуванні, розміщенні та виконанні державного оборонного замовлення, зовнішньоекономічну діяльність та питання військово-технічного

співробітництва, додержання бюджетного законодавства [250].

З наведеного щодо структури ОПК можна дійти висновку, що в цій сфері, яка є однією із пріоритетних для держави, увага військових прокуратур повинна бути зосереджена на: забезпеченні інтересів держави щодо виконання оборонного замовлення; фактах вчинення кримінальних правопорушень на об’єктах ОПК чи у зв’язку із виконанням оборонного замовлення; правомірності здійснення окремими підприємствами діяльності з предметами, що використовуються в ОПК, додержання цими підприємствами бюджетного законодавства.

Специфікою ОПК також є те, що його суб’єкти за своїм статусом, підпорядкованістю органів, підприємств, установ та організацій мають різні організаційно-правові форми та різних власників. Зокрема, за формами власності оборонні підприємства поділяються на: державні — 132; казенні — 15; приватні та ВАТ — 14, а за відомчою підпорядкованістю вони розподілені між різними міністерствами та відомствами (економічного розвитку і торгівлі, оборони, внутрішніх справ, Державним космічним агентством, Службою безпеки України, Фондом державного майна, «Укроборонсервісом») [191, с. 79]. Також окремі категорії фізичних та юридичних осіб у цій сфері поділяються на: виконавців, співвиконавців та замовників оборонного замовлення [227]. Тобто свої функції військові прокуратури виконують щодо різних категорій суб’єктів ОПК. Це обумовлює необхідність врахування у наглядовій діяльності військових прокуратур специфіки правового статусу суб’єктів ОПК та особливостей правовідносин, що виникають між ними. Наприклад, це може стосуватися встановлення відповідності продукції (послуг, робіт) оборонного призначення умовам та вимогам державного контракту з оборонного замовлення, обґрунтованості їх вартості, тощо.

У зв’язку з цим щодо суб’єктів ОПК можна зробити висновок, що увагу військових прокуратур повинні привертати питання: законності їх діяльності у цій сфері, забезпечення суб’єктами ОПК інтересів держави щодо виконання оборонного замовлення; факти вчинення кримінальних правопорушень суб’єктами ОПК.

Для реалізації цих та низки інших завдань військові прокуратури повинні наділятися відповідними повноваженнями, зокрема, спрямованими на притягнення винних до відповідальності, захист інтересів держави при виконанні оборонного замовлення. Однак, відмітимо, що ці завдання реалізуються лише в межах тих функцій, які виконують зараз органи прокуратури. Мабуть, доцільніше вести мову про те, що у ОПК військові прокуратури вирішують лише ті завдання, які входять у зміст тієї чи іншої функції, що виконує прокуратура України. Це пояснюємо тим, що в силу ч. 3 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на неї не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України. Отже, встановлення тих функцій, що реалізують військові прокуратури у сфері ОПК, дасть відповідь щодо характеру повноважень, якими вони для цього наділені, а також дасть можливість з’ясувати питання адміністративно -правового механізму їх реалізації.

Щодо діяльності військових прокуратур, то, досліджуючи питання функцій, які виконуються ними, відмітимо, що своє правове закріплення вони отримали на рівні Основного Закону (ст. 121 Конституції України). Дотримуючись вимог законодавчої техніки, відповідна норма знайшла свої відтворення та деталізацію в положеннях чинного Закону України «Про прокуратуру» (ст.ст. 1, 2, розділ IV). Знову звернемо увагу на положення ч. 3 ст. 2 цього закону, якою передбачено, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України. Таким чином, відмічаємо єдиний підхід законодавця до визначення ролі та функціонального призначення органів прокуратури в демократичній, соціальній, правовій державі. Його реалізація передбачає, що поза залежністю від рівня, статусу та інших обставин система прокуратури спрямована на виконання чотирьох типових для всіх органів прокуратури функцій (ст. 1 Закону України «Про прокуратуру»).

Ю. М. Дьомін вказує, що в основу організації органів прокуратури покладено принцип єдності, який полягає в тому, що кожний її орган та посадова особа діють у межах своєї компетенції, але виступають як представники єдиної системи прокурорських органів [68, с. 24]. Тому на єдину систему прокуратури покладено здійснення встановлених Конституцією України типових функцій. Реалізація цих спільних для всіх органів прокуратури функцій має відбуватися поза залежністю від їх спеціалізації, підпорядкованості та місця розташування.

З урахуванням наведеного відмітимо той факт, що функції військових прокуратур внаслідок дії засади єдності організації системи прокуратури України та конституційно-правової основи їх статусу співпадають із функціями інших органів прокуратури. Відповідно, враховуючи позбавлення органів прокуратури функції загального нагляду [318, с. 177; 164, с. 5], з аналізу вказаних вище нормативно-правових актів, якими регламентовано статус прокуратури в Україні, можна зробити висновок, що зараз вони виконують чотири основні функції. Якщо їх адаптувати до специфіки військових прокуратур, враховуючи положення наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, то їх можна визначити як: 1) підтримання державного обвинувачення в суді у кримінальних провадженнях, порушених внаслідок вчинення військових та інших кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями військових формувань, правоохоронних органів України та ОПК; 2) представництво інтересів держави у сфері ОПК в суді у випадках, визначених цим законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство у кримінальних провадженнях, порушених внаслідок вчинення кримінальних порушень у військових формуваннях та ОПК; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян у піднаглядних військових формуваннях та піднаглядних об\'єктах. Але, якщо проаналізувати цей перелік, то не всі функції, наведені тут, як вважаємо, стосуються власне ОПК. Тому слід уточнити, у яких саме формах реалізується діяльність військових прокуратур у цій сфері.

Так, функція підтримання державного обвинувачення в суді, хоча і реалізується прокурорами відповідних структурних підрозділів військових прокуратур, але тісно пов’язана та виступає як продовження функції нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. А її виникнення обумовлене виявленням прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України) у досліджуваній сфері. Якщо ж проаналізувати п. 7 та п. 9 наказу «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, то можна відмітити, що військові прокурори щодо сфери ОПК можуть застосовувати свої повноваження стосовно злочинів у сфері службової діяльності, вчинених службовими особами державних органів та установ, указаних у пункті 1 цього наказу.

У результаті аналізу Звіту про роботу прокурора за відповідні періоди 2014 та 2015 років [98; 99] можна виділити такі два напрями реалізації повноважень військових прокуратур у сфері ОПК, в основі яких знаходиться факт виявлення правопорушення, забезпечення реагування на нього та притягнення винних до відповідного різновиду юридичної відповідальності. У цих звітах йдеться про: 1) відкриття кримінальних проваджень за ознаками злочинів, вчинених посадовими, службовими та іншими особами суб’єктів та підприємств у сфері ОПК; 2) виявлення та усунення порушень відповідного законодавства у вказаній сфері завдяки тим формам реагування прокурора (позов, заява, подання), через які реалізуються його владні повноваження. Також щодо досліджуваного нами питання, то за своїм змістом діяльність військових прокуратур спрямовується на виконання такої функції прокуратури, передбаченої п. 2 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», як представництво інтересів держави у сфері ОПК в суді у випадках, визначених цим законом. Вказаний висновок також підтверджується як аналізом Звіту про роботу прокурора з відповідні періоди 2014 та 2015 років [98; 99], так і структурою військових прокуратур регіонів (Центрального, Південного, Західного), до складу яких включено відділ представництва інтересів держави в ОПК. Підстав щодо розповсюдження на сферу ОПК такої функції військових прокуратур як нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, на наш погляд, немає.

Отже, враховуючи наведене, можна дійти висновку, що військові прокуратури у сфері ОПК реалізують фактично дві основні функції, які обумовлені характером порушення законодавства у цій сфері: 1) підтримання державного обвинувачення в суді у кримінальних провадженнях, порушених внаслідок вчинення кримінальних порушень у сфері службової діяльності, вчинених службовими особами органів та установ ОПК; 2) представництво інтересів держави у сфері ОПК в суді у випадках, визначених законом.

Для виконання цих функцій прокурори військових прокуратур наділяються відповідними повноваженнями. Зокрема, О. Скрипнюк звертає увагу, що за своїм змістом повноваження прокуратури України можуть бути розділені на три основні групи: 1) повноваження щодо виявлення порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють; 2) повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють; 3) повноваження щодо притягнення порушників закону до відповідальності [288, с. 24]. Всі ці повноваження належать і військовим прокурорам, але їх реалізація має специфіку, обумовлену особливостями адміністративно-правового статусу військових прокуратур.

Враховуючи те, що поняття «повноваження» є загальнотеоретичним і стосується будь-якого органу прокуратури та будь-якого напряму її діяльності, то з метою формування відповідної теоретико-методологічної бази для дослідження питань цього розділу нашої роботи наведемо загальну характеристику повноважень військових прокуратур. Так, досліджуючи правову природу повноважень органів прокуратури, слід вказати, що вона походить від держави (в частині розподілу її повноважень на гілки влади), а також таких понять як механізм держави та державний орган. Останній, як відомо, є основою структури вказаного механізму [92, с. 122; 45, с. 74]. Таким чином правова природа повноважень органів прокуратури пов’язується із державою та є результатом делегування частини державно-владних повноважень створеним для виконання її функцій органам.

Відповідно, повноваження, у тому числі і військових прокуратур, як і повноваження будь-якого органу державної влади, є частиною їхнього статусу [326, с. 326-327]. Останній, враховуючи правовий характер нашої держави, знаходить своє втілення у відповідних юридичних нормах. З цього приводу у фаховій літературі відмічається, що компетенція і повноваження займають центральне місце в юридичній характеристиці державного органу і слугують своєрідною правовою метою встановлення його статусу [48, с. 32]. Так, стосовно закріплення адміністративно-правового статусу військових прокуратур, то він регламентований чинним адміністративним законодавством. Щодо особливості його регламентації, то ст. 19 Основного Закону прямо встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов\'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто повноваження військових прокурорів з виконання покладених на них функцій передбачені у чинному законодавстві України. З приводу обсягу цього поняття, то його тлумачення надано у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство») [273]. Таким чином, адміністративно-правовий статус прокуратури України та, зокрема, адміністративно-правовий статус військових прокуратур, а відповідно, і повноваження прокурорів, закріплюються Конституцією України (розділ VII), Законом України «Про прокуратуру» (ст.ст. 7, 27 та ряд інших) [254], а також низкою інших нормативно-правових актів. До їх числа можна віднести, наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про звернення громадян», тощо.

Стосовно регулювання окремих аспектів діяльності органів прокуратури, у тому числі і військової, наказами Генерального прокурора України, то, як свідчать положення ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України [254]. Тобто вони носять організаційно-управлінських характер. З цього приводу фахівці відмічають, що правові акти, які видає Генеральний прокурор, є формами реалізації його управлінських повноважень [171, с. 56]. Наприклад, про організуючу роль Генерального прокурора України в діяльності військових прокуратур свідчать положення наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, в якому вказано, що він виданий з метою «забезпечення належної організації діяльності військових прокуратур, розмежування їх компетенції» [250].

Отже, ще раз можна відмітити, що регулювання повноважень військових прокуратур здійснюється виключно на правовій основі, до якої відносимо: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов\'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Елементом адміністративно-правового механізму їх реалізації слід вважати організаційно-управлінську діяльність Генерального прокурора України, яка знаходить своє нормативне відображення у тих актах, які він видає.

Щодо повноважень саме військових прокуратур з виконання покладених на них функцій, то, як засвідчує аналіз вказаних вище нормативно-правових актів, вони не передбачають особливостей у регламентації змісту та характеру цих повноважень. Це, як вважаємо, пояснюється єдиною правовою та організаційною основою діяльності прокуратури України (ст. 1 Закону України «Про прокуратуру»), а також, як вже відмічено, типовістю виконуваних нею функцій (ст. 121 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про прокуратуру»). Адже дія принципу єдності організації органів прокуратури забезпечує єдність завдань, які стоять перед прокурорами різних рівнів, загальність методів, форм їх діяльності з основних напрямів роботи, а також засобів реагування на порушення закону [68, с. 24]. І для реалізації спільних для всіх органів прокуратури функцій всі вони, у тому числі і військові прокуратури, наділяються однаковими для всіх них повноваженнями.

Також в літературі звертається увага на те, що спеціалізовані прокуратури будуються за загальними принципами, вони виконують такі ж завдання, мають ті ж повноваження, що й територіальні прокуратури, але з урахуванням специфіки галузі прокурорського нагляду [68, с. 19]. Нормативно ці положення знайшли своє відображення у ч. 5 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру». Такий підхід, який ґрунтується на єдності та уніфікації змісту повноважень, організації та діяльності органів прокуратури, сприяє підвищенню ефективності реалізації організаційних, управлінських процедур у цьому органі, забезпечує централізацію керівництва прокуратурою. Вказані організаційні засади створюють умови для того, щоб прокуратура України становила дійсно єдину систему, здатну на належному рівні здійснювати визначені в Конституції України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

З урахуванням аналізу повноважень органів прокуратури в цілому та повноважень військових прокуратур зокрема можна зробити висновок про тотожність за своїм змістом наданих державою цим спеціалізованим складовим прокуратури України владних засобів впливу у порівнянні з іншими органами цієї системи. Тому відмічаємо, що специфіка реалізації повноважень військових прокуратур (як і будь-яких інших органів прокуратури) при реалізації функцій цього органу державної влади, зокрема, у сфері ОПК, переважним чином стосується не самого змісту (переліку наданих прав) та характеру (контрольно-наглядової та правоохоронної діяльності) правових можливостей цих органів — їх повноважень, а конкретного змісту виконуваних ними завдань щодо предмета прокурорського нагляду, форм та методів їх здійснення. Адже діяльність військових прокуратур відбувається щодо особливого об’єкта (діяльність уповноважених суб’єктів військової і оборонної сфери) та специфічного предмета прокурорського нагляду (дотримання законності та правопорядку у оборонно-промисловому комплексі держави). Вказана специфіка знаходить своє відображення у організаційних та правових особливостях створення та діяльності військових прокуратур в Україні (ч. 2 ст. 7, ч.ч. 2, 4 ст. 8, ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру»). Нами відмічено, що правове опосередкування цих явищ (функції, компетенція, повноваження, тощо) знаходить відображення в юридичній характеристиці цього державного органу — його адміністративно-правовому статусі. Тому коротко охарактеризуємо специфіку адміністративно-правового статусу військових прокуратур в контексті реалізації повноважень цього органу щодо сфери ОПК.

Основні відмінності адміністративно-правового статусу військових прокуратур, що визначають специфіку реалізації наданих їм повноважень,

стосуються їх організаційної структури, територіального їх розташування та об’єктів прокурорського нагляду. О. С. Козачук відмічає з цього приводу, що діяльність органів прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відрізняється характерними особливостями, зумовленими багато в чому

специфічними умовами, в яких вона здійснюється [125, с. 113]. Однак, точка зору О. С. Козачука потребує уточнення. Так, зазначений науковець вказує, що специфічні умови, в яких здійснюється діяльність органів прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, передбачають наділення законом відповідних прокурорів, які здійснюють нагляд у цій сфері, додатковими до загальних повноваженнями [125, с. 113].

Вважаємо, і на це вказують результати нашого дослідження, що слід вести мову про те, що надані законом військовим прокурорам повноваження не є додатковими порівняно із повноваженням інших прокурорів, а лише

здійснюються у специфічних умовах діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. До речі, вказаний автор, розвиваючи свою думку, відмічає, що при здійсненні повноважень прокурорами з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері необхідно враховувати положення діючих чисельних підзаконних актів військового управління, будувати свою роботу з урахуванням його принципів [125, с. 113]. Тобто мова йде про форми, методи та умови реалізації повноважень військових прокурорів у специфічній сфері, які дійсно відрізняються від цивільної сфери, а не про надання їм додаткових повноважень. Адже ще раз нагадаємо, що ч. 5 ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що єдність системи прокуратури України забезпечується у тому числі і єдиним статусом прокурорів, складовою якого виступають їх повноваження.

О. Скрипнюк звертає увагу, що для виконання прокуратурою України своїх основних функцій чинне законодавство визначає повноваження прокуратури — права й обов’язки органів прокуратури, визначені Конституцією та законами України [288, с. 26]. Саме тому відмічаємо, що існуючі особливості (організаційна структура військових прокуратур, територіальне розташування та об’єкт прокурорського нагляду, тощо) та специфічні умови діяльності військових прокуратур впливають не на зміст повноважень військових прокуратур, а на форми та методи їх реалізації. Так, до військових прокуратур відносяться: Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), що передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру».

Вказана норма визначає ієрархічну побудову військових прокуратур. Ця засада є однією з визначальних рис, притаманних прокуратурі України. Зокрема, вказується, що органи прокуратури, як і органи виконавчої влади, характеризуються ієрархічною та чіткою централізованою структурою, що не властиво судовій гілці влади [307, с. 22]. Структура військових прокуратур та рівень у ній відповідного органу військової прокуратури визначає і обсяг його повноважень, повноважень керівника цього органу військової прокуратури (ст.ст. 11, 13, Закону України «Про прокуратуру») та характер виконуваних функцій (наприклад, військового прокурору регіону, гарнізону). Зокрема, ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури. В літературі також вказано, що прокурор відділу (управління), за яким закріплено відповідну зону, в межах компетенції прокурора області і стосовно певної галузі нагляду контролює виконання законів, наказів та вказівок Генерального прокурора України, вивчає з цією метою стан законності в регіоні та організацію роботи органів прокуратури [264, с. 14].

Структура військових прокуратур розмежовує повноваження з позиції здійснення керівного впливу та можливості контролю вищих керівників органів прокуратури за нижчими органами (п.п. 2, 3 наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн). В. Л. Сенчук з цього приводу відмічає, що організаційна структура органів прокуратури за характером вертикальних і горизонтальних взаємозв’язків є лінійно- функціональною, тобто ланки нижчого рівня перебувають у лінійному (безпосередньому) підпорядкуванні керівника вищого рівня і є підконтрольними йому, при цьому кожна посадова особа в прокуратурі підлегла і підзвітна лише одному керівникові (лінійному керівнику), який несе відповідальність за весь обсяг діяльності підконтрольних йому органів, підрозділів і працівників [286, с. 139]. Ієрархічність забезпечує єдиноначальність та централізацію у реалізації регіональними та гарнізонними військовими прокуратурами такого їх напряму діяльності як нагляд за додержанням і застосуванням законів у ОПК [76]. Так, п. 3 наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн передбачено, що військові прокурори регіонів своїми наказами розмежовують власні повноваження та повноваження підпорядкованих військових прокурорів з урахуванням підпорядкованості та місця розташування військових частин, підприємств, установ і організацій при здійсненні їхньої діяльності. Враховуючи те, що до основних функцій управління відносять: забезпечення, прогнозування, планування, координацію, організацію, облік, керівництво (управління), регулювання та контроль [146, с. 523; 3, с. 130; 2, с. 36; 14, с. 39-41], то аналіз наведених положень Закону України «Про прокуратуру» та точок зору науковців свідчить про наявність в діях керівників органів прокуратури, у тому числі і військових, проявів таких класичних функцій управління як: організація, координація, керівництво, регулювання, аналіз та контроль.

Територіальне розташування військових прокуратур (Додаток до Закону України «Про прокуратуру») також виступає як особливість їх адміністративно - правового статусу, що відрізняє ці спеціальні органи від загальних органів прокуратури. У фаховій літературі відмічається, що в основі формування системи органів прокуратури знаходиться принцип територіальності (прокуратури створюються відповідно до адміністративно-територіального устрою України) [288, с. 22]. Але розташування військових прокуратур обумовлене не адміністративно-територіальним поділом країни, а пов’язане із дислокацією Збройних Сил України та інших військових формувань. Вказана дислокація здійснюється із урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації (ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України» [237]).

Ця особливість організації діяльності військових прокуратур передбачає можливість здійснення повноважень з прокурорського нагляду, зокрема, і в сфері ОПК, виключно на тій території, яка входить до складу регіону, гарнізону, тощо. Тобто мова йде про територіальну юрисдикцію відповідної військової прокуратури (регіон, гарнізон, тощо). Таким чином, можливість здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів у сфері ОПК конкретною регіональною чи гарнізонною військовою прокуратурою (наприклад, відповідним відділом представництва інтересів держави в оборонно-промисловому комплексі) залежить від розташування на відповідній території підприємств, установ та організацій ОПК.

Ще однією особливістю адміністративно-правового статусу військових прокуратур, яка визначає специфіку реалізації їх повноважень у сфері ОПК, є об’єкт прокурорського нагляду — діяльність відповідних органів державної влади, підприємств, установ та організацій, здійснювана ними у цій сфері. Перелік цих суб’єктів наведено у п. 1 наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн. З приводу впливу об’єкта нагляду на визначення структури прокуратури, зокрема, вказано, що в основі формування системи органів прокуратури лежить принцип спеціалізації (спеціалізація органів прокуратури відбувається за предметно-галузевим принципом), де остання засада дає змогу прокуратурі більш ефективно виконувати свої функції в найбільш значущих сферах життєдіяльності [288, с. 22]. І якраз ознака спеціалізації у найбільшому ступені впливає на виокремлення в системі прокуратури України військових прокуратур, визначає специфіку їх діяльності. Це і знайшло своє відображення при прийнятті рішення щодо відновлення функціонування цих органів в загальній структурі прокуратури України. Як предметно-галузева ознака для виділення в системі органів прокуратури військових прокуратур виступає військово- оборонна сфера держави, у тому числі і діяльність у сфері ОПК.

Тобто спеціалізація, як ознака адміністративно-правового статусу військових прокуратур, може розглядатися як чинник (юридичний факт), який обумовлює надання можливості для реалізації повноважень військових прокуратур саме щодо конкретного об’єкта прокурорського нагляду — діяльності відповідних органів державної влади, підприємств, установ та організацій, здійснюваної ними у сфері

ОПК. Ця ознака забезпечує внутрішнє розмежування повноважень прокуратур між собою, визначає та уточнює їх компетенцію, а також слугує підставою при вирішенні спорів про підвідомчість. Завдяки цьому усувається дублювання повноважень органів прокуратури, на які покладаються завдання зі зміцнення законності та правопорядку у тій чи іншій сфері. Також ця ознака є правовою гарантією обмеження повноважень військових прокуратур щодо втручання, зокрема, у господарську діяльність окремих підприємств, установ та організацій, які не підпадають під перелік, наведений у п. 1 наказу Генерального прокуратура України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн.

З урахуванням проведеного аналізу змісту адміністративно-правового статусу військових прокуратур в контексті його впливу на особливості реалізації їх повноважень у сфері ОПК, можна підтвердити раніше отриманий нами висновок. Він стосується того, що специфіка реалізації наданих військовим прокуратурам повноважень пов’язується не з їх змістом, який в силу Закону України «Про прокуратуру» є однаковим для всіх органів прокуратури, а з чинниками, які покладено в основу їх формування як окремих структурних складових системи прокуратури України. До числа цих чинників віднесено: а) організаційний — забезпечує формування структури та системи управління військовими прокуратурами щодо реалізації такого напряму їх діяльності як здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів у ОПК; б) територіальний — розподіляє територіальну підвідомчість (регіон, гарнізон) між різними військовими прокуратурами щодо здійснення нагляду за суб’єктами ОПК, які знаходяться на відповідній території; в) предметний — визначає можливість військових прокуратур здійснювати виконання відповідної функції прокуратури України в окремій сфері державного управління (діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, а також у сфері ОПК держави) [73].

Вище ми вже відмічали, що до основних функцій управління відносяться: прогнозування, планування, організація, координація, облік, керівництво, регулювання (оперативне регулювання), контроль, інформаційне забезпечення [146, с. 523; 3, с. 130; 2, с. 36; 14, с. 39-41]. Щодо досліджуваного нами випадку, то знову підтверджуємо наявність в діях суб’єктів управління військовими прокуратурами таких функцій управління як: організація, координація, керівництво, регулювання, аналіз та контроль. Саме завдяки реалізації цих функцій з боку вказаних вище суб’єктів управління, що втілюється у дію відповідного адміністративно-правового механізму, здійснюється управління реалізацією повноважень військовими прокуратурами [77]. Формами прояву цього механізму, враховуючи зміст окремих функцій управління та наведені вище чинники щодо формування військових прокуратур як окремих структурних складових системи прокуратури України, слід вважати такі: 1) організація, яка втілюється у створення військових прокуратур та визначення їх компетенції, у тому числі в частині забезпечення дотримання законності та недопущення правопорушень у сфері ОПК, що і є підставою для наділення повноваженнями цих органів, останнє відбувається шляхом прийняття відповідних нормативно - правових актів; 2) керівництво, як управління системою органів військової прокуратури, що має місце шляхом видання наказів Генеральним прокурором України з окремих питань діяльності військових прокуратур (наприклад, наказ від 29.08.2014 р. № 12гн), а також відповідних наказів Головного військового прокурора, в яких визначаються об’єкти застосування повноважень, форми та методи прокурорської діяльності; 3) регулювання, як система заходів щодо забезпечення належного виконання військовими прокуратурами завдань та функцій у сфері ОПК, сприяння стабільності їх функціонування, що здійснюється шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів та наказів Генерального прокурора України, таким прикладом можна вважати наказ Г енерального прокурора України «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 26.12.11 р. № 1гн [249]; 4) координація, як забезпечення взаємної узгодженості дій в роботі військових прокуратур по дотриманню законності та недопущенню правопорушень у сфері ОПК, що відбувається шляхом видання відповідних нормативно-правових актів, проведення нарад, тощо; 5) контроль, як вжиття системи заходів з встановлення ефективності реалізації наданих військовим прокуратурам повноважень у сфері ОПК стосовно стану законності та правопорушень у цій сфері, що здійснюється з боку вищих прокуратур, зокрема, з боку Головної військової прокуратуру, яка повинна забезпечити належний контроль за діяльністю військових прокуратур регіонів, вживати заходів щодо підвищення ефективності їх діяльності (п. 2.1. наказу Генерального прокуратура України від 29.08.2014 р. № 12гн).

Підсумовуючи викладене вище, можна відзначити, що підвищення ефективності діяльності військових прокуратур необхідно здійснювати шляхом удосконалення їх адміністративно-правового статусу із урахуванням специфіки об’єкта прокурорського нагляду (діяльність уповноважених суб’єктів військової і оборонної сфери) та пристосуванням їх повноважень до форм та методів прокурорської діяльності у цій сфері. Саме тому в якості перспективного напряму подальших наукових досліджень питання стосовно здійснення військовими прокуратурами нагляду за додержанням і застосуванням законів у ОПК вбачаємо опрацювання науково-методичних рекомендацій щодо особливостей здійснення прокурорської діяльності у цій сфері з урахуванням положень чинних підзаконних актів військового управління, специфіки дії його принципів та особливостей діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій у цій сфері.

2.2.