Мета, завдання та принципи діяльності військових прокуратур в Україні

Військова прокуратура України, як і будь-який орган державної влади, наділена відповідним адміністративно-правовим статусом, основні елементи якого закріплюються нормами адміністративного законодавства.

У довідкових виданнях мета розкривається як «.. .передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії» [323], «.те, до чого прагнемо, що треба здійснити» [328], «.те, до чого хтось прагне» [290, с. 510]. Згідно із словником С. І. Ожегова, мета — це «.те, до чого прагнуть, що треба здійснити» [195, с. 259].

Що ж стосується завдань, то вони розкриваються як «.необхідність для суб’єкта (суспільства, соціальної спільноти, особи) здійснити у майбутньому визначену діяльність» [324, с.

Слід зазначити, що впродовж останніх чотирьох десятиліть розуміння мети діяльності органів прокуратури піддавалося істотним змінам та трансформаціям. Так, Конституція (Основний Закон) УРСР 1978 року метою діяльності прокуратури визначала забезпечення «точного і одноманітного» виконання законів на території держави [80]. У Законі України «Про прокуратуру» (що був прийнятий у 1991 році), до числа основних цілей прокурорської діяльності, поряд із забезпеченням верховенства закону, було віднесено забезпечення єдності і зміцнення законності, захист соціально-економічних, політичних та інших прав і свобод громадян.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 2014 року, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому зазначеним законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави [254].

Проте, слід зазначити, що на рівні відповідних законів не для всіх органів державної влади прямо вказується на мету їх створення та функціонування. Так, наприклад, у профільному Законі «Про Національну гвардію України» [242] визначаються лише завдання даного органу, без прямої вказівки на мету його діяльності. Вважаємо, що така ситуація є неприпустимою, оскільки, як ми вже зазначали, мета є невід’ємним елементом адміністративно-правового статусу будь-якого органу державної влади. А отже, недостатньо чітке закріплення на рівні нормативно-правових актів усіх елементів адміністративно -правового статусу може призвести до ускладнення розуміння змісту діяльності даного органу та зниження її ефективності.

Під час з’ясування мети діяльності військової прокуратури України перш за все слід виходити із загальної мети, що поставлена перед прокуратурою як системою органів та з урахуванням спрямованості діяльності військової прокуратури, що визначена на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Таким чином, метою діяльності військової прокуратури слід визначити забезпечення верховенства закону, законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави, захист інтересів суспільства і держави у сфері оборони, захист прав і свобод військовослужбовців. Необхідно підкреслити, що мета діяльності військової прокуратури зумовлена адміністративно-правовим статусом даного органу, місцем в системі органів прокуратури, а також призначенням як правоохоронного органу.

Необхідно звернути увагу, що мета діяльності військової прокуратури може дещо відрізнятися в залежності від того, здійснюється така діяльність в умовах мирного часу або в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції.

На думку Ю. Є. Вінокурова, «.. .завдання більш чисельні в порівнянні з цілями. Вони істотно розрізняються між собою за змістом, засобами їх вирішення, колом

суб\'єктів — органів прокуратури, що ставлять і вирішують ці завдання» [265, с. 24]. Е. О. Дідоренко пропонував визначити завдання прокурорського нагляду як категорію більш приватну, конкретну, обмежену по відношенню до цілей [65, с. 17]. Більш узагальнене визначення завдань діяльності прокуратури наводить В. Г. Бесарабов, який вважає, що завдання діяльності прокуратури визначаються її державно-правовим призначенням і місцем в правоохоронній системі [38, с. 48]. Звісно, ми підтримуємо позицію зазначеного науковця, оскільки саме місце військової прокуратури в системі органів прокуратури та правоохоронних органів в цілому і зумовлює коло завдань, що покладаються на цей орган.

Необхідно звернути увагу на підхід В. І. Баскова, який вважає, що завдання прокуратури у сфері нагляду полягає в тому, щоб забезпечити точне і одноманітне виконання законів посадовими особами і громадянами [12, с. 135]. Проте, на нашу думку, такий підхід суттєво звужує коло завдань органів прокуратури, оскільки стосується лише одного із напрямів її діяльності.

В. В. Коробейніков пропонує завдання прокурорського нагляду поділити на три види або рівні, а саме: загальні, спеціальні і приватні, вважаючи, що названі рівні завдань знаходяться в ієрархічній залежності і підлеглості. Вирішення приватних завдань підпорядковане і обумовлюється вирішенням спеціальних завдань нагляду [266, с. 12]. Успішний розгляд спеціальних завдань, у свою чергу, підпорядкований вирішенню загальних завдань прокурорського нагляду [266, с. 12]. Але, на нашу думку, такий поділ суттєво ускладнює розуміння сутності завдань діяльності органів прокуратури, оскільки незрозумілою є доцільність поділу завдань на спеціальні та приватні (автор не наводить критерій, що обраний ним за основу такого поділу, у зв’язку з чим виникають питання щодо змісту приватних завдань).

Таким чином, зважаючи на запропонований В. В. Коробейніковим поділ завдань прокурорського нагляду на рівні та з урахуванням висловленого зауваження з цього приводу, вважаємо, що завдання діяльності військової прокуратури слід поділити на: а) загальні, виконанням яких органи військової прокуратури займаються в мирний час; б) спеціальні, виконання яких необхідне в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції. Слід підкреслити, що запровадження умов особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції не означає, що органи військової прокуратури займаються виконанням лише спеціальних завдань; вони здійснюють їх одночасно із виконанням загальних. Такий підхід є свідченням того, що загальні та спеціальні завдання діяльності органів військової прокуратури є взаємодоповнюючими та взаємозалежними. Розглянемо зазначені завдання діяльності військової прокуратури більш детально.

Як ми вже зазначали, виконання загальних завдань покладається на органи військової прокуратури в мирний час. Загальні завдання діяльності органів військової прокуратури визначаються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», а також низкою інших нормативно-правових актів: Кримінальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексами України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов\'язок і військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, нормативно-правовими актами Генеральної прокуратури України, тощо.

Що стосується основних завдань, то їх перелік визначається, виходячи із мети діяльності військової прокуратури; тобто основні завдання військової прокуратури є логічним відображенням мети її створення та функціонування. Таким чином, на нашу думку, до основних завдань діяльності органів військової прокуратури слід віднести:

- захист державних інтересів у сфері виконання законодавства про управління і розпорядження державним (військовим) майном (зокрема, озброєнням, військовою технікою, військовими містечками);

- нагляд за додержанням вимог законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, обороноздатність і боєготовність військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань;

- забезпечення точного і неухильного виконання законів піднаглядними військовій прокуратурі органами;

- забезпечення дієвого нагляду за виконанням законів про охорону життя і здоров\'я військовослужбовців і членів їх сімей, створенням умов для їх належного соціального і правового захисту;

- виявлення випадків розкрадання зброї, боєприпасів і вибухових речовин, порушень правил забезпечення безпеки арсеналів, баз і складів, а також збереження зброї та боєприпасів, вжиття відповідних заходів реагування;

- організація та здійснення діяльності щодо запобігання та протидії корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням (зокрема, у сфері формування, розміщення та виконання державного оборонного замовлення, використання земель оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації);

- спрямування представницької діяльності щодо захисту інтересів громадянина або держави в суді у воєнній сфері на забезпечення обороноздатності і бойової готовності військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань, насамперед з питань додержання бюджетного законодавства;

- забезпечення якісного, повного, всебічного та об’єктивного досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у воєнній сфері, злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також підслідних слідчим Головної військової прокуратури, і т. ін.

Коло додаткових завдань визначається підзаконними нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність органів військової прокуратури. Виконання органами військової прокуратури додаткових завдань створює належні умови для ефективного виконання основних завдань (тобто додаткові завдання носять характер забезпечуючих). Як спеціальні завдання можна назвати такі: а) взаємодія в межах наданої компетенції зі структурними підрозділами Генеральної прокуратури України, регіональними прокуратурами, військовими прокуратурами всіх рівнів, правоохоронними та іншими державними органами, Національною академією прокуратури України та вищими навчальними закладами; б) аналіз стану законності та правопорядку в органах військового управління, повноваження яких поширюються на всі з’єднання, військові частини, навчальні заклади, установи та організації, розташовані на території держави (крім видів Збройних Сил України), з метою визначення стратегічних та тактичних пріоритетних напрямів діяльності, а також кола заходів щодо їх реалізації; в) аналіз власної роботи, в результаті якого виявляються позитивні і негативні тенденції в стані забезпечення законності та правопорядку, виробляються пропозиції щодо вдосконалення прокурорської діяльності та усунення виявлених недоліків; г) аналіз, узагальнення і поширення передових методів роботи, наукової організації праці; д) забезпечення правильного добору, розстановки, професійної підготовки та виховання кадрів органів військової прокуратури; е) внесення пропозицій до чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів, що регламентують діяльність органів військової прокуратури [79], тощо.

Виконання спеціальних завдань покладається на органи військової прокуратури в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції. До їх числа перш за все слід віднести залучення з’єднань, військових частин та підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань, місцем постійно дислокації яких є територія в межах військового гарнізону [250], до сприяння органам військової прокуратури у виконанні покладених на них загальних завдань. У підрозділі 1.1 дослідження було приділено увагу змісту проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо окремих питань удосконалення забезпечення діяльності органів військової прокуратури)» (реєстраційний номер 2967 від 28.05.2015 р.) [221], положеннями якого дещо розширюються повноваження військової прокуратури, зокрема, в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції.

Слід зазначити, що для виконання даної групи завдань у серпні 2015 року Генеральна прокуратура України створила єдину військову прокуратуру сил антитерористичної операції, до повноважень якої належить розслідування кримінальних проваджень у Луганській, Донецькій, Харківській та Запорізькій областях. Проте, необхідно звернути увагу на існування різних точок зору стосовно законності створення єдиної військової прокуратури сил антитерористичної операції. Так, зокрема, у депутатському запиті Я. В. Маркевича йдеться про те, що створення даної прокуратури є порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» та перевищенням адміністративних повноважень, що надані Генеральному прокурору України [344]. Така позиція пояснюється тим фактом, що Генеральний прокурор України має право створювати лише ті військові прокуратури, перелік яких закріплений у Додатку до Закону України «Про прокуратуру». Більш детально на вивченні цього питання ми зупинимось в рамках наступного підрозділу під час з’ясування особливостей організаційної та функціональної структури військової прокуратури.

Законом України «Про прокуратуру» визначено перелік функцій (напрямів діяльності), які покладаються на прокуратуру: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 2) [254; 25].

Особливу увагу хотілося б звернути на таку функцію прокуратури як нагляд за додержанням законів. Так, на законодавчому рівні прямо передбачено, що здійснення нагляду за виконанням законів належить до виняткової компетенції прокуратури в особі її спеціального суб\'єкта — прокурора. Прокурорський нагляд є основною і єдиною формою державного нагляду, яка реалізується від імені держави, на території всієї країни, з метою перевірки дотримання норм Конституції України і виконання всіх законів, що діють на території держави.

Питанням з’ясування сутності прокурорського нагляду та його характерних ознак присвятили свої праці такі вчені як В. П. Бож’єв, Б. А. Галкін, К. Ф. Гуценко, М. А. Ковальов [260; 59; 217]. Як зазначав Е. О. Дідоренко, під цілями

прокурорського нагляду необхідно розуміти результат, на досягнення якого направлена вся діяльність прокуратури в цілому і, зокрема, її найважливіша функція — прокурорський нагляд [261, с. 16]. Як відзначає Б. М. Спірідонов, «галузь прокурорського нагляду — це спеціалізований організаційно-правовий напрям діяльності органів прокуратури, що характеризується родовим об\'єктом і предметом нагляду, а також специфічними завданнями і повноваженнями прокурора» [294, с. 86; 260]. Дослідження особливостей здійснення прокурорського нагляду виходить за межі нашого дослідження, проте, у рамках даного підрозділу слід коротко зупинитися на його основних цілях та завданнях, що дозволить отримати більш повне уявлення про мету та завдання діяльності прокуратури в цілому та органів військової прокуратури зокрема.

Необхідно звернути увагу на класифікацію напрямів прокурорського нагляду, запропоновану О. Д. Берензоном. Відповідно до точки зору зазначеного науковця, її побудова здійснюється за трьома критеріями: 1) види піднаглядних органів і характер норм, виконання яких перевіряється прокуратурою; 2) правові сфери, в межах яких боротьба з порушеннями законності має особливе значення для держави; 3) характер функцій, покладених на прокуратуру [20, с. 111-113]. B. С. Тадевосян пропонував вважати основними напрямами діяльності органів прокуратури такі: 1) загальний нагляд; 2) нагляд за розслідуванням злочинів; 3) судовий нагляд; 4) нагляд за місцями позбавлення волі [311, с. 94]. Відповідно до точки зору В. Т. Нора, серед основних напрямів діяльності органів прокуратури виокремлюються галузевий нагляд, організаційний та інші напрями діяльності [262, с. 32].

В контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговує позиція С. В. Тихомирова, який визначає основні напрями діяльності органів військової прокуратури: а) нагляд за виконанням законів органами військового управління, військовими частинами, установами і організаціями, військово-навчальними закладами, підприємствами, командирами (начальниками) та іншими посадовими особами Збройних Сил України, інших військ та військових формувань; б) нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина (військовослужбовців) органами військового управління; в) нагляд за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство в Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях; г) нагляд за виконання законів органами безпеки; д) участь в розгляді справ судами [173, с. 429; 289].

Перейдемо до визначення змісту принципів діяльності органів військової прокуратури, визначення їх переліку та надання характеристики кожному із запропонованих принципів. Перш за все слід визначитися зі змістом категорії «принцип», яка у даному випадку виступає як базова.

В юридичній літературі «принцип» розглядається як: а) особливість, яку покладено в основу створення або здійснення чого-небудь; внутрішнє переконання [309, с. 561]; б) основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки і т. ін.; керуюча ідея, основне правило діяльності якого-небудь механізму, приладу, установки [58, с. 25]; в) основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії [345, с. 110]; г) закономірності, відносини, взаємозв’язки між елементами будь-якої системи [7, с. 186]; д) першопочаток, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки; внутрішні переконання людини, якими вона керується в житті, в різноманітних сферах діяльності [324, с. 519; 341]. Отже, ведучи мову про принцип діяльності будь-якого органу державної влади, науковці одностайно дотримуються позиції щодо трактування даної категорії як базових засад, з урахуванням та дотриманням яких повинна відбуватися діяльність даного органу.

Питання з’ясування змісту принципів діяльності органів прокуратури також не залишилось поза увагою науковців. Так, зокрема, Ю. Є. Винокуров вважає, що під ними слід розуміти основні, керівні положення, що визначають найбільш істотні риси та ознаки багатогранної діяльності органів прокуратури та основні вимоги до неї [265, с. 18]. На думку Г. П. Хімічевої, принципи прокурорського права — це пануючі, загальноправові засади, призначені для регулювання конкуруючих норм прокурорського права [266, с. 82]. Схожої точки зору дотримуються і В. І. Басков та Б. В. Коробейніков, які розглядають принципи організації і діяльності прокуратури як «... найбільш загальні, керівні положення, що визначають істотні межі й ознаки багатогранної діяльності органів прокуратури та основні вимоги, що ставляться до неї» [11, с. 68-73]. Аналогічне визначення принципів організації і діяльності прокуратури дає Е. О. Дідоренко [65, с. 37-43].

Дещо ширше визначення принципів організації і діяльності прокуратури надає В. Б. Ястрєбов. На його думку, зазначені принципи являють собою стійку самостійну спільність, що визнається Конституцією і законами, базових положень, які становлять системоутворююче ядро прокурорської системи, визначають функції прокуратури, її структуру, характер взаємин між елементами (ланками), що входять у прокурорську систему, повноваження прокурорів, інші ключові питання функціонування прокуратури як особливого державноправового інституту, що займає відповідне місце в системі правової охорони держави [348, с. 79]. Наведену вище точку зору підтримують М. В. Косюта та М. І. Мичко. Так, відповідно до точки зору М. В. Косюти, принципи організації та діяльності прокуратури — це базові ідеї, положення, обумовлені метою і завданнями прокуратури, які стосуються всіх напрямів її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи та умови її

функціонування, правові і моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними своїх владних повноважень [141, с. 255; 341]. Як зазначає М. І. Мичко, під принципами організації і діяльності прокуратури слід розуміти закріплені в Конституції та інших законах основоположні вимоги, які виражають соціальне та державне призначення прокуратури, визначають завдання та повноваження прокурорів, а також зміст і характер правових засобів і методів діяльності прокурорів зі здійснення покладених на них функцій, а також містять у собі ознаки якості, що визначають організаційний устрій прокуратури, відмінність її від інших державних органів, в тому числі і від правоохоронних [ 177, с. 295].

Цікавим з наукової точки зору є підхід Т. Є. Колеснік щодо визначення принципів діяльності органів прокуратури як основних, найбільш значущих положень, закріплених у відповідних нормативно-правових актах, які встановлюють ключові вимоги до організаційно-функціональної побудови усієї системи органів прокуратури, забезпечення безперебійного функціонування усіх її елементів, створення належних умов для якісної реалізації функцій прокуратури, побудови ефективного механізму прийняття управлінських рішень в органах прокуратури, а також здійснення контролю за їх виконанням [128, c. 17]. Позитивним моментом даного визначення є врахування управлінського аспекту, що притаманний діяльності будь-якого органу державної влади, і органи прокуратури у даному випадку не є виключенням. Саме за допомогою управлінської складової відбувається упорядкування як внутрішньо-, так і зовнішньоуправлінських процесів, що відбуваються в органах прокуратури.

Відповідно до точки зору В. Б. Ястрєбова, система принципів організації і діяльності прокуратури включає дві основні групи: 1) конституційні принципи, тобто ті, які встановлені Конституцією або можуть бути сформульовані на основі положень, що містяться в ній (принцип законності; принципи єдності і централізації системи органів прокуратури; принцип гласності); 2) принципи, які закріплені у Законі України «Про прокуратуру», або ті, що формулюються на основі норм, які містяться в ньому (принцип профілюючої наглядової спеціалізації діяльності органів прокуратури; принцип незалежності прокурора від зовнішнього впливу; принцип позапартійної діяльності органів прокуратури) [348, с. 79-95]. Вважаємо, що такий підхід до класифікації принципів діяльності прокуратури є цілком виправданим, оскільки принципи, як ключові засади діяльності органів прокуратури, мають обов’язково бути відображені на рівні відповідних нормативно-правових актів, які, власне, і визначають їх зміст та гарантують їх дотримання.

Варто також звернути увагу на думку В. П. Шумського, який зазначає, що всі принципи прокурорського нагляду доцільно поділити на три групи: загальні або організаційні (принципи законності і гласності); б) специфічні або прокурорські (принципи незалежності, централізації, єдиноначальності і єдності прокурорського нагляду); в) галузеві (принципи роботи органів держави, за виконанням законів якими здійснюється прокурорський нагляд) [ 341, с. 57-83]. На думку В. С. Ковальського, цілком достатньо поділити принципи організації і діяльності прокуратури на такі: принцип єдності прокурорської системи, принцип централізації, принцип незалежності, принцип законності і принцип гласності [303, с. 232-237]. Питанням дослідження класифікації принципів діяльності прокуратури присвятили свої праці також Ю. М. Грошевий та І. Є. Марочкін [263, с. 51-58], І. І. Когутич, В. В. Луцик, В. Т. Нор, А. А. Павлишин [121, с. 19-26], В. П. Півненко [203, с. 91-103], які пропонували практично схожі за своїм змістом підходи до виокремлення видів принципів.

Що ж стосується принципів діяльності військової прокуратури, то їм на науковому рівні практично не була присвячена увага, зокрема, у зв’язку з відносно нещодавнім створенням війкових прокуратур. Отже, спробуємо з урахуванням специфіки військово-прокурорської діяльності розкрити їх зміст та запропонувати класифікацію.

Під принципами організації діяльності військової прокуратури слід розуміти закріплені в законодавстві України основні правила та вимоги, які покладені в основу організаційно-функціональної структури військової прокуратури, визначають механізм реалізації органами військової прокуратури та їх посадовими особами покладених на них функцій та прийняття управлінських рішень.

Що стосується класифікації принципів організації діяльності військової прокуратури, то, на нашу думку, доцільним є їх поділ на дві групи:

1) загальні принципи, з урахуванням яких має будуватися діяльності усіх органів прокуратури (зазначені принципи знайшли своє відображення у ст. 3 Закону України «Про прокуратуру»): верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності; територіальності; презумпції невинуватості; незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків; політичної нейтральності прокуратури; недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади; поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки [254];

2) спеціальні принципи, які формуються з урахуванням специфіки діяльності саме органів військової прокуратури: принцип розмежування компетенції з територіальними прокуратурами; принцип планування; принцип контролю і перевірки виконання; предметний принцип; зональний принцип; принцип ініціативи прокурора під час проведення перевірок; принцип вироблення пріоритетних напрямів діяльності; принцип взаємної змінюваності прокурорських працівників; принцип персональної відповідальності працівника військової прокуратури та ін. [319].

Як ми вже зазначали, загальних принципів організації власної діяльності зобов’язані дотримуватися усі органи військової прокуратури та їх посадові особи. Питанням характеристики зазначених принципів вже присвятила свою увагу значна кількість науковців. Що ж стосується спеціальних принципів діяльності військової прокуратури, то їх характеристиці не приділялася належна увага на монографічному рівні. Отже, перейдемо до розкриття сутності спеціальних принципів діяльності військової прокуратури.

Розмежування компетенції спеціалізованих прокуратур (на правах районних, міжрайонних і міських) з іншими спеціалізованими та територіальними прокуратурами, вищими прокуратурами є однією із необхідних умов ефективного функціонування органів прокуратури як цілісної системи [50, с. 8]. Розмежування повноважень між органами прокуратури здійснюється за потреби наказами Генерального прокурора України та прокурорів обласного рівня [249]. Отже, зміст принципу розмежування компетенції військової прокуратури з територіальними прокуратурами полягає в урахуванні територіальної та предметної специфіки діяльності прокуратури, розподілі функціональної компетенції працівників органів прокуратури. Необхідність застосування даного принципу зумовлена тим, що до прокурорської системи нарівні з територіальними прокуратурами, що функціонують у межах адміністративно-територіальних утворень, входять також спеціалізовані прокуратури [176, с. 27]. Так, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у разі, якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора України виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури [254; 110]. На рівні підзаконних нормативно- правових актів принцип розмежування компетенції також знайшов своє відображення. Так, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, військові прокурори регіонів уповноважені своїми наказами розмежовувати власні повноваження та повноваження підпорядкованих військових прокурорів з урахуванням підпорядкованості та місця розташування військових частин, підприємств, установ і організацій при здійсненні діяльності відповідно до положень цього наказу [250].

Даний принцип носить організаційно-управлінський характер, а його використання в організації діяльності органів прокуратури дозволяє персоніфікувати роль прокурорів окремої ланки, уникнути дублювання повноважень в роботі окремих органів прокуратури, забезпечити максимальну присутність прокурорської влади на всіх напрямах діяльності прокуратури. Слід підкреслити, що дотримання принципу розмежування компетенції військової прокуратури з територіальними прокуратурами не означає заборони взаємодії між ними та здійснення координаційної діяльності. Так, військові прокурори усіх рівнів наділені правом координувати діяльність підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військової контррозвідки Служби безпеки України та інших правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю і корупцією, у тому числі в організованих формах, у воєнній сфері, та забезпечувати належну взаємодію з цих питань з територіальними прокурорами [250].

Принцип планування означає, що у всіх військових прокуратурах, до числа яких належать Г оловна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури, прирівняні до прокуратур міст і районів [254; 110], здійснюється планування основних заходів власної діяльності на певний період часу. Як правило, військові прокуратури гарнізонної ланки складають план роботи на квартал, а вищі — на півріччя. Плани готуються на підставі аналізу стану законності і правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави, з урахуванням результатів попередньої роботи та з орієнтацією на повне усунення раніше виявлених порушень законності [78]. При цьому, планування здійснюється з обов’язковим урахуванням планів роботи вищих прокуратур, у першу чергу Генеральної прокуратури України.

У Головній військовій прокуратурі (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військових прокуратурах регіонів (на правах обласних), військових прокуратурах гарнізонів та інших військових прокуратурах, прирівняних до прокуратур міст і районів [254], одночасно з розробкою загального плану діяльності планується робота структурних підрозділів (управлінь і відділів). Робота планується за всіма напрямами діяльності, а в окремій графі робляться відмітки про виконання. Кожного разу результати виконання плану за минулий період і проект плану на наступний період обговорюються на оперативних нарадах зі складанням відповідного протоколу. Слід наголосити, що грамотне і продумане планування органами військової прокуратури власної діяльності є запорукою ефективної і результативної роботи колективу щодо зміцнення законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави.

Принцип контролю і перевірки виконання є найважливішою умовою організації роботи щодо забезпечення високої виконавської дисципліни, виявлення, виправлення і запобігання недолікам у роботі, а також дотримання вимог, які висуваються до персональної відповідальності працівника.

Основними формами контролю і перевірки виконання в органах військової прокуратури є: контроль за виконанням вимог наказів, рішень Військової прокуратури Центрального (Південного, Західного) регіону України і військової прокуратури гарнізону, рішень загальних зборів органів самоврядування прокуратури, які є обов’язковими для виконання органами прокуратури, контроль за виконанням яких покладено на керівництво відповідної прокуратури; визначення та реалізація виданих співробітником прокуратури актів реагування; контроль за реалізацією програми напрямів удосконалення діяльності органів прокуратури (у відповідності до проведених реформ органів правоохоронної діяльності); ведення та заслуховування звітності щодо безпосереднього розгляду звернень військовослужбовців і членів їх сімей, як отриманих безпосередньо під час прийому, так і викладених у письмових заявах. Стан контролю і виконавської дисципліни узагальнюється і не рідше як один раз на рік обговорюється на засіданнях колегій (оперативних нарадах) військової прокуратури.

Предметний принцип означає закріплення за конкретним прокурорським працівником певної галузі прокурорського нагляду або нагляду за виконанням певної групи законів (наприклад, нагляду за дотриманням прав і свобод військовослужбовців, осіб, звільнених із військової служби, тощо). Це дозволяє конкретному працівнику безперервно накопичувати інформацію про стан законності і порушень у цій сфері, своєчасно помічати негативні тенденції і надавати необхідні пропозиції керівництву щодо проведення наглядових заходів з метою усунення виявлених порушень закону.

Зональний принцип полягає у виконанні кожним прокурорським працівником покладених на нього обов’язків на певній території або по відношенню до групи військових частин (піднаглядних об’єктів). У кожній прокуратурі, як правило, на початку року керівником видається наказ про розподіл службових обов’язків. Поряд із загальними обов’язками, за конкретним працівником закріплюється зона і предмет. Такий підхід до розподілу обов’язків дозволяє прокурорському працівнику не розпилятися в своїй діяльності, а накопичувати інформацію, систематично аналізувати її та надавати пропозиції керівництву щодо планування і проведення наглядових заходів на вужчій ділянці, що дозволяє більш оперативно і якісно виявляти порушення закону і вживати заходів з усунення виявлених порушень.

Слід зазначити, що на практиці часто використовується змішаний спосіб розподілу обов’язків, що поєднує можливості двох указаних принципів, — предметно-зональний принцип. Грамотне поєднання цих принципів на практиці дозволяє працівникам органів військової прокуратури більш ефективно виконувати покладені на них обов’язки і вживати заходи щодо своєчасного виявлення й усунення порушень.

Принцип ініціативи прокурора під час проведення перевірок на практиці виражається у складанні у відповідних підрозділах військової прокуратури щорічного графіка проведення обов’язкових перевірок усіх органів військового управління та всіх піднаглядних військових частин і установ. Внаслідок цього на кожному військовому об’єкті прокурорські працівники не рідше одного разу на рік перевіряють виконання командуванням вимог законодавства, вживають необхідні заходи щодо усунення виявлених порушень і відновлення прав і свобод військовослужбовців. Під час виїздів у частини і підрозділи організовується прийом військовослужбовців із особистих питань, роз’яснюються вимоги чинного законодавства, у тому числі з питань забезпечення всіма видами постачання [319, с. 56-57].

Принцип взаємної змінюваності прокурорських працівників застосовується в органах військової прокуратури кожної ланки. У наказі військового прокурора про розподіл обов’язків на поточний рік вказуються дані особи, яка виконує обов’язки тимчасово відсутнього.

Принцип персональної відповідальності працівника військової прокуратури полягає в тому, що під час здійснення підлеглим вчинків, що порочать його честь, керівник зобов’язаний ретельно розібратися в обставинах, що сталися, як правило, провести розслідування і за його результатами прийняти рішення про необхідність залучення конкретного офіцера до встановленої законом відповідальності у чітко визначені строки. У цьому випадку повинні неухильно дотримуватися як права винної особи, так і військовослужбовців (громадян), якщо вони постраждали внаслідок неправомірних дій працівника військової прокуратури.

Таким чином, проаналізовані вище принципи є основою діяльності військової прокуратури, належний стан їх дотримання здійснює істотний вплив на ефективність діяльності військової прокуратури в цілому. Звісно, зазначені принципи можуть бути застосовані під час організації діяльності будь-якої іншої територіальної прокуратури, проте, виключно з урахуванням специфіки її роботи.

1.3.