Повноваження військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави у воєнній сфері в судах

Розглядаючи реалізацію повноважень військових прокуратур щодо здійснення ними основних функцій прокуратури, які передбачені у ст. 121 Конституції України, слід звернути увагу на функцію, яка за своїм змістом розкриває забезпечувальний характер діяльності цього органу держави.

Це характеризує зазначену функцію як особливий напрям та специфічну форму діяльності прокурора, для здійснення яких вони повинні бути наділені відповідними повноваженнями. Належна реалізація останніх передбачає створення як правових, так і організаційних умов для цього. Зі свого боку відмітимо, що вказана функція має важливе значення для подальшого розвитку нашої країни як демократичної, соціальної, правової держави, в якій створено всі умови для гарантування прав особи та виконання державою її обов’язків в інтересах всього суспільства.

Вважаємо, що до цього можна додати, що у випадку реалізації цієї функції прокурор також забезпечує реалізацію конституційного положення, закріпленого в статті 55 Основного Закону, стосовно того, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це відбувається завдяки тому, що подана прокурором позовна заява (заява, подання) в інтересах особи обов’язково повинна бути розглянута судом.

Така характеристика функції представництва інтересів громадян і держави в судах дає підстави для визначення її як однієї із дієвих гарантій забезпечення прав суб’єктів — учасників правовідносин (осіб та держави). На це, зокрема, вказується і у фаховій літературі [354, с. 68-69]. Наведене можна вважати метою покладання державою цієї функції на прокуратуру. Це додатково вказує на важливе значення та місце органів прокуратури в числі інших засобів утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також засобів створення умов для належної діяльності держави, функціонування її інституцій.

Мабуть тому Т. В. Наливайко, досліджуючи питання конституційно-правового механізму захисту прав i свобод в Україні, відмічає, що система органів прокуратури також покликана сприяти їх захистові у разі виникнення юридичного спору або порушення прав громадянина [355, с. 65].

З приводу тих завдань, які, зокрема, виконують військові прокуратури під час реалізації наданих їм повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері, то до їх числа, відповідно до п. 2 наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 р. № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», слід віднести: 1) захист інтересів громадянина у випадках, визначених законом; 2) захист інтересів держави у випадках їх порушення або загрози порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу [356].

Особливої актуальності питання захисту прав осіб та вирішення спорів, які виникають між фізичними та іншими особами, набуло в сучасних соціально- політичних умовах, коли необхідність гарантування та забезпечення інтересів особи та держави у воєнній сфері значно збільшилася. Саме тому належне здійснення повноважень військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у цій сфері слід розглядати як умову виконання обов’язку держави, передбаченого в ст. 3 Конституції України, та складову діяльності щодо реалізації комплексу заходів із захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17 Конституції України). Наведемо приклад такої діяльності прокурора щодо захисту прав громадян. Військовою прокуратурою Рівненського гарнізону Західного регіону України тільки упродовж липня 2015 року заходами представницького характеру захищено та поновлено права низки військовослужбовців та членів їх сімей, у тому числі на своєчасне та повне одержання грошової допомоги у зв\'язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця під час проведення антитерористичної операції. Так, за результатами розгляду та задоволення позову прокурора родичам загиблого в зоні

АТО військовослужбовця виплачено грошову компенсацію у сумі 609 тис. грн. [357]. Як бачимо, діяльність військових прокурорів в межах реалізації цієї функції спрямовано на виконання обов’язку держави, передбаченого в ст. 3 Конституції.

З’ясувавши спрямованість і мету цієї функції, завдання, які вона дозволяє вирішити, а також підтверджуючи важливе значення цього напряму діяльності органів прокуратури, звернемо увагу на особливості реалізації повноважень військових прокуратур щодо її здійснення. Передусім, дослідимо загальний порядок їх здійснення. Так, якщо проаналізувати положення ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», в якому передбачені повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, то слід звернути увагу на те, що представництво прокуратурою інтересів громадян і держави в судах, у тому числі і військових, утворює собою складну систему діяльності.

З цього приводу М. В. Капустін, проаналізувавши підходи щодо правової природи представництва прокурором інтересів громадян або держави в суді, дійшов висновку, що найбільш вдалим та обґрунтованим є розуміння представництва прокурором вищеназваних інтересів як певної системи правовідносин [359, с. 518]. Підтвердженням цієї думки, з якою ми згодні, є рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, в якому вказано, що під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України, треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави [358]. В межах реалізації повноважень прокурора щодо виконання цієї функції слід виділяти декілька елементів, що утворюють певну систему дій. Їх виділення здійснимо з урахуванням аналізу структури правовідносин, що виникають при вчиненні прокурором дій на користь захисту інтересів особи, держави.

Суб’єктів здійснення такої діяльності можна поділити на суб’єктів активної поведінки (наприклад, військовий прокурор) та суб’єктів пасивної поведінки (особа та держава). Виключити повністю особу та державу з числа суб’єктів — учасників діяльності щодо реалізації представництва їх інтересів в судах не можна. Адже, в силу ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина, або його законного представника, або відповідного суб’єкта владних повноважень. До того ж громадянам, їх законним представникам або суб’єкту владних повноважень надається право оскарження підстав для представництва. Всі суб’єкти для участі у цих правовідносинах наділяються такими правами (повноваженнями), що відповідають характеру їх участі. Стосовно досліджуваного питання, то певна специфіка реалізації представництва прав особи та інтересів держави саме у воєнній сфері впливає і на визначення їх кола.

Звісно, що з боку суб’єктів активної поведінки виступатимуть військові прокуратури (Г оловна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до закону України «Про прокуратуру»). Саме їх посадові особи можуть здійснювати повноваження, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з метою представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері. При цьому, слід врахувати вимоги ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Тобто ця вказівка визначає коло військових прокурорів, які наділені правом подання позовної заяви (заяви, подання).

закріплювати можливість вчинення таких дій. І навпаки, у посадових обов’язках інших працівників військових прокурорів, які обіймають інші, ніж вказані вище прокурори посади, їх право вчиняти такі дії в текст цього управлінського документа не включається.

Це також пов’язано із організаційно-штатним розподілом посад військових прокурорів. Як звертає увагу П. М. Каркач, організація роботи з виконання функції представництва в кожній міській, районній прокуратурі починається з розподілу службових обов’язків між працівниками прокуратури [111, с. 172]. З вищенаведеного можна відмітити той факт, що виконувати функцію

представництва та здійснювати відповідні повноваження можуть лише ті прокурори, які за посадами входять до штату відповідних управлінь (відділів) представництва інтересів громадянина або держави в суді у воєнній сфері. В літературі відмічено, що в основу формування типових штатів кладуться

об’єктивні показники: масштаб завдань, обсяг функцій, напрямки діяльності, чисельність робітників та населення на певній території в цілому, тощо [152, с. 217].

У досліджуваному нами випадку критерієм для прийняття організаційно- штатного рішення про утворення відповідного управління чи відділу є

покладання на органи прокуратури функції представництва інтересів громадян і держави в судах як окремого напрямку її діяльності. У свою чергу, перебування особи на відповідній посаді державного органу є правовою підставою для наділення її відповідними повноваженнями. Так, у ст. 2 Закону України «Про державну службу» вказано, що посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень [360]. Вирішення цих питань є прерогативою керівників відповідних військових прокуратур. Так, згідно з п. 3.1. наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, військові прокурори регіонів своїми наказами повинні розмежовувати власні повноваження та повноваження підпорядкованих військових прокурорів, з урахуванням підпорядкованості та місця розташування військових частин, підприємств, установ і організацій при здійсненні діяльності відповідно до положень цього наказу [250]. Такий підхід відповідає тим засадам, на яких здійснюється організація роботи та будується структура органів прокуратури, у тому числі і військової. Як вказано у наказі Генерального прокурора України «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 3 грудня 2012 року № 4/1гн (п. 4), діяльність органів прокуратури організовується за територіальним і функціональним (галузевим) принципами, що обумовлює створення структурних підрозділів на єдиних для центрального й обласних апаратів засадах, як правило, за галузевим принципом (п. 6.4) [247]. У нашому випадку такої функціональною (галузевою) засадою виступає функція представництва інтересів громадян і держави в судах як окремий напрям діяльності прокуратури України.

Отже, належне адміністративно-правове забезпечення організації діяльності військових прокуратур є умовою законного наділення та правомірного використання прокурорами військових прокуратур повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах.

У свою чергу, щодо суб’єктів пасивної поведінки, то ними виступають тільки ті особи та захищаються тільки ті інтереси держави, які беруть участь у тих правовідносинах, які за своїм характером входять у воєнну сферу. Однак, при цьому слід враховувати, що, беручи до уваги підстави представництва взагалі та досліджуваної функції прокуратури зокрема, суб’єктами пасивної поведінки можуть бути не всі особи — учасники правовідносин у воєнній сфері. Їх коло чітко визначено у ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист [254].

З приводу інтересів держави у воєнній сфері, то представництво, згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», здійснюється прокурором, по-перше, лише у разі порушення або наявності загрози порушення інтересів держави у воєнній сфері, по-друге, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наведемо приклад. Так, Вищий господарський суд України 11.01.12 р. погодився із доводами Головного управління військових прокуратур та відхилив касаційну скаргу одного з приватних підприємств, залишивши в силі рішення суду про визнання недійсним договору, відповідно до якого підприємство намагалось незаконно заволодіти будівлею Житомирського гарнізонного будинку офіцерів та прилеглою територією площею близько 4 га, загальною вартістю 5,9 млн. грн. [361]. Тобто бачимо, що певні посадові особи, які відповідали за цей будинок офіцерів, не здійснювали взагалі або неналежним чином здійснювали захист інтересів держави та офіцерів гарнізону, або могла мати місце ситуація неналежного визначення суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого були віднесені відповідні повноваження по управлінню цим майновим комплексом.

Вважаємо, що представниками державної влади, які повинні здійснювати захист цих інтересів, але його не здійснюють, слід вважати керівників або інших уповноважених на представництво державних підприємств, установ та організацій посадових осіб. До числа останніх можна віднести уповноваженого працівника юридичної служби міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, а за її відсутності — юрисконсульта відповідної категорії [362]. У свою чергу, перелік цих установ, чиї інтереси в разі порушення можуть представлятися військовим прокурором, наведено у вичерпному переліку, закріпленому в п. 1 наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн.

Отже, відмічаємо, що можливість реалізації прокурорами військових прокуратур наданих їм повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері обмежується характером статусу фізичної особи (особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права) або ситуацією, що склалася з приводу захисту державного інтересу (захист інтересів не здійснюється або здійснюється неналежним чином). Тому у кожному випадку здійснення військовим прокурором, уповноваженим на виконання цієї функції, процесуальних дій останні повинні контролюватися з боку начальника відповідного управління (відділу) чи військовим прокурором відповідного регіону.

Наступним елементом правовідносин за участю військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах є їх об’єкти. Конституція України в статті 121 та Закон України «Про прокуратуру» в ст. 2 вказують на таке явище як інтерес громадянина або держави. З приводу розуміння поняття інтерес, то при його визначенні військовим прокурорам слід керуватися роз’ясненнями Конституційного Суду України, які ним надано у двох справах (рішення у справах від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 та від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004). Адже рішення Конституційного Суду України — це акт офіційного тлумачення, який можна розглядати як «загальне право Конституції та законів України», а самі рішення є несамостійними, похідними й комплементарними джерелами права [363, с. 131]. Тому такі їх ознаки передбачають обов’язковість врахування цих рішень при здійсненні військовими прокуратурами функції представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері.

З приводу визначення змісту інтересів держави, то у вирішенні цього питання слід звернутися до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3- рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді. Надане у цьому рішенні тлумачення стосується і інших юрисдикцій, наприклад, на нього посилається у своєму листі від 17.09.2012 р. № 01- 06/1259/2012 «Про деякі питання представництва прокуратурою інтересів держави в господарському суді» Вищий господарський суд [364]. Так, у п. 3 вище наведеного рішення вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб\'єктів права власності та господарювання, тощо [358]. Тому реалізація повноважень військових прокуратур під час представництва інтересів держави в судах у воєнній сфері стосується явищ, які підпадають під наведені вище ознаки поняття «інтереси держави».

В цьому контексті звернемо увагу на п. 4 наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29.08.2014 р. № 12гн, в якому визначені основні об’єкти, які становлять зміст прав осіб або інтересів держави у цій сфері, з приводу яких військові прокурори можуть реалізовувати свої повноваження при реалізації функції представництва. Зокрема, до числа прав особи або інтересів держави у воєнній сфері, у випадку порушення яких прокурор може звернутися за захистом їх до суду, слід віднести наступні: виконання військового обов\'язку та проходження військової служби; додержання законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, обороноздатність і боєготовність військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань; збереження державного (військового) майна, зокрема, озброєння, військової техніки, військових містечок; додержання законодавства з питань безпеки арсеналів, баз і складів, а також збереження зброї та боєприпасів; соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; формування, розміщення та виконання державного оборонного замовлення; формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного мобілізаційного резерву; зовнішньоекономічну діяльність та питання військово-технічного співробітництва; додержання бюджетного законодавства; запобігання і протидію корупції та організованій злочинності; використання земель оборони; оплату та охорону праці [250].

Саме ці явища (матеріальні та нематеріальні блага) виступають об’єктом реалізації повноважень прокурора, саме щодо них він здійснює свою представницьку діяльність та саме на них посилається у позовній заяві (заявах, поданні). З цього приводу у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 вказано, що з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах [ 358].

Відповідно до вищенаведеного, відмітимо, що врахування цих характеристик «інтересу держави», а також наведених вище характеристик поняття «законний інтерес особи», та їх правильне визначення виступає умовою можливості прокуророві здійснити певні повноваження. Адже початком їх реалізації є подання, зокрема, відповідним військовим прокурором, позовної заяви, де неправильне, суперечливе або безпідставне визначення інтересу як такого, що підлягає захисту, призведе до відмови судом у прийнятті такої заяви або у подальшому до відмови у задоволенні позовних вимог. Так, у своєму листі від 17.09.2012 р. № 01-06/1259/2012 «Про деякі питання представництва прокуратурою інтересів держави в господарському суді» Вищий господарський суд вказує, що у разі подання прокурором позову в інтересах держави господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором позивача і у разі неправильного його визначення, наприклад, подання позову в інтересах підприємства, установи чи організації, повертати таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК, а у разі порушення провадження у відповідній справі — залишати позов без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 ГПК [ 364].

Важливість врахування цього моменту стосується і того, що прокурор виступає саме від імені держави, в її інтересах, а не в інтересах міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації. Цей момент є умовою недопущення зловживання прокурором своїми повноваженнями в частині захисту під виглядом державних інтересів власних інтересів керівників державних підприємств, установ чи організацій, командування військових частин, з’єднань та інших військових формувань. Тобто сприяє недопущенню корупційних проявів в діяльності військових прокуратур. Як приклад наведемо підстави подання позову військовим прокурором Білгород - Дністровського гарнізону. Так, Господарський суд Одеської області за участю військової прокуратури Південного регіону України задовольнив позовну заяву військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону щодо визнання недійсним договору оренди і витребування земельної ділянки площею 1800 га, вартість якої становить понад 32 млн. грн. Вказана земельна ділянка військового полігону призначена для тренування військовослужбовців й підвищення їх бойового вишколу [365]. У цьому випадку інтереси держави становили як майно (земельна ділянка вартістю понад 32 млн. грн.), так і інтерес щодо підвищення бойового вишколу військовослужбовців Збройних сил України.

Належна реалізація цього елементу представницької діяльності військових прокурорів одночасно стосується двох аспектів. По -перше, це методичне забезпечення їх діяльності, у тому числі проведення заходів щодо підвищення кваліфікації військових прокурорів та підготовка відповідних рекомендацій. Подруге, це необхідність здійснення внутрішньовідомчого контролю з боку керівників військових прокуратур відповідних рівнів за дотриманням вимог та умов при поданні військовими прокурорами позовів на захист інтересів особи та держави відповідно до вимог закону [75].

Наступним елементом правовідносин з реалізації прокурорами військових прокуратур повноваження щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері є юридичні факти (конкретні життєві обставини, з якими норми права пов\'язують виникнення, зміну або припинення правових планів, називаються юридичними фактами [331, 301; 287, с. 348]), які свідчать про їх порушення. Як вказується у п. 3 наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 р. № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», ними виступають відповідні відомості щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень. Відомості про них військові прокурори можуть отримувати з: інформації, що надходить до них від органів державної влади, органів місцевого самоврядування і державного контролю; матеріалів кримінальних проваджень, справ про адміністративні, у тому числі корупційні, правопорушення; публікацій у засобах масової інформації, у тому числі мережі Інтернет; документів, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень; звернень фізичних і юридичних осіб, депутатів усіх рівнів, громадських об’єднань та організацій; інших джерел [356].

Таким чином, якщо об’єкт правовідносин — законний інтерес особи чи інтерес держави, і правильне їх визначення дає процесуальну можливість прийняття судом поданої військовим прокурором позовної заяви (заяви, подання), то вказані відомості (юридичні факти) свідчать про процесуальну можливість для початку реалізації повноважень з реалізації досліджуваної функції. Тобто ці факти слугують підставою для початку здійснення прокурором відповідних повноважень, зокрема, таких повноважень, які передбачені Законом України «Про прокуратуру»: витребувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин (п. 1 ч. 4 ст. 23); отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин та інших осіб усні або письмові пояснення (п. 2 ч. 4 ст. 23); звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (п. 1 ч. 6 ст. 23), ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи (п. 3 ч. 6 ст. 23).

Нарешті, коли наявні відповідні юридичні факти, встановлений об’єкт правовідносин з приводу представництва інтересів громадянина або держави в суді, а також чітко визначені суб’єкти цих правовідносин (військові прокурори, уповноважені на виконання функції представництва інтересів громадянина або держави, громадяни та орган, який державою уповноважено здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах), відбувається безпосередня реалізація їх змісту. Як відомо з теорії держави та права, зміст правовідносин становлять суб\'єктивні юридичні права, обов\'язки, повноваження, де суб\'єктивне право — це міра дозволеної поведінки, що забезпечується державою, а сутність його виражається, зокрема, у можливості уповноваженої особи звернутися до державних органів за захистом своїх порушених прав (з позовною заявою до суду, зі скаргою в адміністративні органи і т.п.) [331, с. 297-298; 287, с. 348]. З приводу змісту повноважень військових прокуратур як елементу правовідносин щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері, то насамперед вони визначені у ст.ст. 23, 24 розділу IV Закону України «Про прокуратуру». Їх аналіз дає можливість поділити їх на дві групи.

Перша група, і ми вже частково відмічали їх, — це повноваження щодо підготовки та подання позовної заяви (заяв, подання). Вони закріплені у п. 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Як вже вказувалося, їх реалізація передбачає встановлення підстав для подання позову (юридичних фактів), а також правильне визначення позовних вимог та об’єкта захисту (представництва законних інтересів громадян і держави).

Друга група повноважень в основному передбачена ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та спрямована на безпосередню діяльність із захисту законних інтересів громадян і держави шляхом представництва їх прокурором у суді. Але вважаємо, що, виходячи зі змісту ч. 6 ст. 24 цього закону, до числа повноважень прокурорів слід додати ще право змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Звісно, що в силу вимог цієї статті таким правом наділений прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.

У контексті дослідження повноважень прокурорів щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері, віднесених нами до другої групи, відмітимо певну неузгодженість, яка, як вважаємо, має місце. При визначенні цих повноважень ми окремо акцентуємо увагу на вказівці ч. 7 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», де міститься припис, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством. Її значення полягає у тому, що ми можемо вести мову про матеріальний і процесуальний аспект досліджуваних повноважень прокурора.

Так, до матеріального аспекту слід віднести його право подати позов, яке йому належить в силу посадового положення, що фактично закріплено в статті 121 Конституція України, ст.ст. 2, 23 Закону України «Про прокуратуру». У свою чергу, процесуальні права прокурора з приводу реалізації цієї функції не вичерпуються положеннями ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру». Адже з припису ч. 7 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» начебто можна зрозуміти, що для виконання досліджуваної нами функції прокуратури, військові прокурори наділяються лише повноваженнями, передбаченими цією статтею, а порядок реалізації цих повноважень та їх межі передбачено процесуальним законодавством. Але ж це не зовсім так.

На початку дослідження ми невипадково звертали увагу щодо схожості досліджуваної функції та функції підтримання державного обвинувачення в суді, де прокурор також представляє в суді інтереси держави з боку сторони обвинувачення. Така юридична спорідненість цих напрямів прокурорської діяльності дає підстави розглядати можливість однакових підходів до правового регулювання повноважень прокурора щодо виконання ним схожих функцій. Правова регламентація функції підтримання державного обвинувачення передбачена у ст. 22 Закону України «Про прокуратуру», в якій вказано, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України. Тому, якщо співвіднести цю норму із наведеною вище нормою, що закріплено у ч. 7 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», де міститься припис, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством, то можна зробити висновок щодо правових основ визначення повноважень військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері.

Цей висновок стосується того, що вказані повноваження, як такі, що пов’язані із реалізацією прокурором процесуальної діяльності в суді (подання позовної заяви, її підтримання, можливе відкликання та оскарження), не можуть і не повинні бути визначені лише Законом України «Про прокуратуру» або, як вказано у ч. 7 ст. 24 цього закону, «здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством». У Законі України «Про прокуратуру» повинні бути деталізовані норми Конституції з приводу виконання відповідних функцій прокуратури (передбачена правова можливість представництва), а також створені адміністративно-правові та організаційні передумови для можливості належної їх реалізації (п. 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ряд інших норм). А вже сама процесуальна діяльність прокурора щодо представництва інтересів громадян і держави в судах, у тому числі і у воєнній сфері, повинна регулюватися процесуальним законодавством (цивільним, господарським, адміністративним). З наведеного ми доходимо висновку про необхідність внесення відповідних змін до ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», а саме: 1) доповнити ст. 23 цього закону ч. 7 наступного змісту «Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді в судовому провадженні, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені процесуальним законодавством України», відповідно, частину сьому вважати частиною восьмою; 2) частину сьому ст. 24 цього закону викласти в такій редакції: «7. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах, в обсязі та в межах, передбачених процесуальним законодавством».

Нарешті, останнє питання, яке ми коротко розглянемо, стосується форм реалізації повноважень, наданих прокуророві щодо представництва інтересів громадян і держави в судах, зокрема, і у воєнній сфері. У теорії держави і права до форм реалізації права відносять такий його вид як застосування. Останнє знаходиться не поза, а в механізмі реалізації права, де суб\'єкти застосування права виконують своє призначення в процесах реалізації норм права, в їх забезпеченні, системності їх здійснення [366, с. 153]. І такі форми виконання дій по представництву інтересів громадян і держави в судах визначені п. 4. Наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 р. № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень». Ним передбачено, що представницьку діяльність, а відповідно, і реалізацію наданих їм повноважень, прокурори повинні здійснювати шляхом: підготовки і пред’явлення позовів (заяв, подань); вступу у справи, порушені за позовами (заявами, поданнями) інших осіб на будь-якій стадії їх розгляду; ініціювання перегляду судових рішень, у тому числі у справах, порушених за позовом (заявою, поданням) іншої особи; участі у розгляді справ; захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні рішень судів [356].

Виявлення цих форм має важливе методологічне значення, адже щодо кожної форми реалізації права прокурор повинен бути наділений відповідними повноваженнями, які б забезпечили можливість ефективного та дієвого захисту інтересів громадян і держави в судах. Проведений у підрозділі аналіз відповідних положень Закону України «Про прокуратуру», наведеного вище наказу Генерального прокурора, а також врахування запропонованих нами змін та доповнень до механізму правового регулювання досліджуваних повноважень прокурора дають підстави для таких висновків:

- в цілому чинним законодавством достатньо повно регламентовано повноваження військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері;

- з метою створення умов для ефективної та дієвої реалізації функції представництва інтересів громадян і держави у воєнній сфері в судах слід приділити увагу адміністративно-правовому та організаційному забезпеченню вказаного напряму діяльності органів військової прокуратури, прикладом якого є норми наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 р. № 6гн;

- важливе значення для законності реалізації повноважень щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері має правильне визначення уповноваженого суб’єкта їх здійснення, що, у свою чергу, передбачає вжиття відповідних організаційно-штатних заходів;

- ефективність та дієвість реалізації повноважень щодо представництва військовим прокурором прав громадян та інтересів держави у воєнній сфері в судах залежить від правильності визначення ним змісту вказаних прав та інтересів, що передбачає належний рівень знань та досвіду роботи на посадах прокурорів відповідних управлінь (відділів) представництва інтересів громадянина або держави в суді у воєнній сфері, це також акцентує увагу на необхідності подальшого підвищення якості кадрової роботи в органах прокуратури;

- реалізація функції військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері потребує вироблення та впровадження дієвого адміністративно-правового механізму реалізації цієї функції.

В якості перспективних напрямів подальших наукових досліджень висвітленого у підрозділі питання можна назвати опрацювання рекомендацій щодо форм та методів представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері, видання збірників законодавства та судової практики з означених питань, аналіз чинного законодавства в цій частині з метою удосконалення правової регламентації повноважень військових прокурорів, тощо. Вважаємо, що такі дослідження будуть сприяти підвищенню ефективності та дієвості реалізації повноважень щодо представництва військовими прокурорами інтересів громадян і держави в судах як однієї з важливих гарантій утвердження і забезпечення прав і свобод людини, а також створення умов для належної діяльності держави та функціонування її інституцій.

2.3.