Функціонально-організаційна структура військової прокуратури в Україні

Однією з найважливіших умов ефективного виконання покладених на органи військової прокуратури завдань і функцій є створення такої структури, функціонування усіх складових якої було б спрямовано на максимально повне досягнення мети діяльності даного органу.

Перш за все слід звернути увагу, що процес організації діяльності будь- якого органу державної влади, у тому числі процес формування його структури, повинен відбуватися з дотриманням відповідних принципів. Серед науковців такі принципи розглядаються як структурно-організаційні, принципи управління (або принципи державного управління).

Що стосується принципів управління та їх ролі у формуванні структури органів державної влади, то, на думку В. М. Плішкіна, вони мають характеризуватися як спеціальні принципи управління та поділятися на дві підгрупи: принципи побудови системи управління (ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості та ін.) та принципи здійснення процесу управління або функціонування системи управління [204, с. 117].

Відповідно до точки зору В. К. Колпакова та С. Г. Стеценка, особливої уваги заслуговують такі принципи державного управління: 1) галузевий (державне управління базується на органічному поєднанні однорідних за характером діяльності об’єктів управління у сфері однієї галузі (наприклад, транспорт, освіта, медицина); 2) міжгалузевий (функціональний) (зі створенням спеціального органу державного управління йому можуть бути передані деякі повноваження з керівництва підприємствами, установами та організаціями незалежно від галузевої природи (наприклад, МВС України)); 3) територіальний (полягає у тому, що органи державного управління здійснюють діяльність на чітко визначеній території) [130, с.

Таким чином, можна дійти висновку, що базовими критеріями для формування структури органу державної влади є: територія, на якій цей орган уповноважений реалізовувати надані йому функцій (тобто мова йде про територіальний принцип), коло напрямів діяльності даного органу

(функціональний принцип). Зважаючи на це, перейдемо до аналізу структури військової прокуратури.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура [254]. До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до Закону України «Про прокуратуру» [254]. На законодавчому рівні також передбачено, що у разі, якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там покладені на них обов’язки, за рішенням Генерального прокурора України виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури. Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором України [254].

Система органів військової прокуратури складається з трьох рівнів. Вищим керівним рівнем є Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України). Другий керівний рівень військової прокуратури складають військові прокуратури регіонів (на правах регіональних).

Первинним (низовим, але найбільш чисельним) рівнем є військові прокуратури гарнізонів і інші військові прокуратури (на правах місцевих) [254].

Головна військова прокуратура є структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, а Головний військовий прокурор — заступником Генерального прокурора України (ч.

До складу Головної військової прокуратури входять: слідче управління; управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у складі; управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно -розшукову діяльність, у складі; управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у складі; управління забезпечення діяльності військових прокуратур у складі; режимносекретна частина (на правах відділу) [232].

Відповідно до основних завдань та в межах компетенції Головна військова прокуратура забезпечує: участь у плануванні роботи Генеральної прокуратури України та контроль у межах компетенції за своєчасним, повним і якісним виконанням запланованих заходів; підготовку матеріалів для обговорення на нарадах у керівництва Генеральної прокуратури України, організацію та контроль за виконанням прийнятих рішень з питань, що стосуються діяльності Головної військової прокуратури; виконання завдань і доручень керівництва Генеральної прокуратури України; ініціювання перед керівниками Генеральної прокуратури України виїздів до прокуратур для проведення перевірок, надання практичної допомоги, а також контроль за усуненням виявлених недоліків; добір, розстановку, професійну підготовку та виховання кадрів; опрацювання законопроектів, внесення

пропозицій щодо удосконалення законодавства; підготовку проектів організаційно- розпорядчих документів Генеральної прокуратури України; аналітичну та методичну роботу; розгляд і вирішення звернень, особистий прийом громадян, розгляд скарг учасників кримінального провадження на дії та рішення слідчих, вжиття заходів до усунення виявлених порушень закону; виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»; організацію первинного обліку роботи, ведення та складання статистичної звітності; висвітлення результатів

прокурорсько-слідчої діяльності у воєнній сфері у засобах масової інформації та на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України; виконання Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, збереження інформації з обмеженим доступом, запровадження заходів режиму секретності під час виконання всіх видів робіт, пов’язаних з державною таємницею.

На Головну військову прокуратуру (на правах самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України) покладається обов’язок щодо:

а) забезпечення належного контролю за діяльністю військових прокуратур регіонів, вжиття заходів щодо підвищення ефективності їх діяльності;

б) здійснення безпосереднього нагляду за додержанням і застосуванням законів у центральних апаратах (адміністраціях, управліннях) відповідних органів, а також в органах військового управління, повноваження яких поширюються на всі з’єднання, військові частини, навчальні заклади, установи та організації, розташовані на території держави (крім видів Збройних Сил України) [250].

Робота працівників відділів, залежно від покладених на них функцій, організовується за зонально наочним або наочним принципом відповідно до розподілу функціональних обов\'язків. Розподіл здійснюється заступником начальника управління — начальником відділу, начальником відділу, за узгодженням з відповідним заступником Головного військового прокурора — начальником управління і затверджується Головним військовим прокурором.

Хочеться зазначити, що до посадових осіб, які наділені виконавчо- розпорядчими функціями в органах військової прокуратури, належать помічники та старші помічники Головного військового прокурора [272].

Систему органів військової прокуратури складають Головна військова прокуратура, 3 військових прокуратури регіонів (Військова прокуратура Центрального регіону України (складається з 11 військових прокуратур гарнізонів, прирівняних до прокуратур міст і районів, що охоплюють Київську, Харківську, Вінницьку, Житомирську, Полтавську, Черкаську, Сумську області), Військова прокуратура Південного регіону України (складається з 10 військових прокуратур гарнізонів, прирівняних до прокуратур міст і районів, які розташовані в Одеській, Дніпропетровській, Миколаївській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Херсонській областях), Військова прокуратура Західного регіону України (складається з 8 військових прокуратур гарнізонів, прирівняних до прокуратур міст і районів, та охоплює такі області України: Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Волинську), а також 29 військових прокуратур гарнізонів, прирівняних до прокуратур міст і районів [254].

До структури регіональних військових прокуратур входять: військовий прокурор регіону; перший заступник військового прокурора регіону; заступник військового прокурора регіону — начальник слідчого управління; управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у військовій сфері (відділ представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері; відділ представництва інтересів держави в оборонно-промисловому комплексі; відділ організації представництва інтересів громадянина або держави в суді і при виконанні судових рішень); Слідче управління (відділ нагляду за дотриманням законів в кримінальному виробництві і при проведенні оперативно-розшукової діяльності; відділ прийняття, опрацювання і аналізу оперативної інформації; слідчий відділ); відділ організації участі прокурорів в суді і нагляду за виконанням судових рішень в кримінальному виробництві; відділ процесуального керівництва досудовим розслідуванням [236] і підтримки державного звинувачення в кримінальному виробництві слідчого відділу; старший прокурор прокуратури по питаннях вирішення звернень і прийому громадян, забезпечення доступу, до публічної інформації; відділ статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань; відділ організаційного і правового забезпечення; відділ роботи з кадрами; секретаріат (на правах відділу); начальник режимно-секретної частини; відділ матеріально- технічного забезпечення і соціально-побутових потреб; головний фахівець з питань комп\'ютеризації; відділ фінансування і бухгалтерського обліку; прес - секретар (на правах головного фахівця).

Необхідно звернути увагу, що на відміну від територіального принципу, характерного для розміщення загальних правоохоронних органів, у тому числі регіональних та місцевих прокуратур, військові прокуратури знаходяться там, де дислокуються війська, а їх структура і штати повністю відповідають структурі і дислокації військ, в межах відповідних військових гарнізонів, що дозволяє ефективно і з мінімальними для держави витратами вирішувати питання забезпечення законності і боротьби із злочинністю у Збройних Силах України, інших військах, військових формуваннях і органах [299]. У разі потреби з метою організації їх діяльності їм виділяються необхідні приміщення з фондів Міністерства оборони України [69].

В умовах особливого періоду, впровадження надзвичайного, військового положення або проведення антитерористичної операції, із залученням об\'єднань, військових частин і підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної пограничної служби України, інших військових формувань, місцем постійної дислокації яких є територія в межах військового гарнізону, особовий склад військових прокуратур (прокурори, слідчі) гарнізону вирушає до районів розташування цих з\'єднань, військових частин (підрозділів) на період виконання цими з\'єднаннями, військовими частинами і підрозділами завдань за призначенням [225].

Зважаючи на викладене вище, можна дійти висновку, що під час формування структури військової прокуратури в Україні одночасно застосовано територіальний та функціональний принципи, принцип ієрархічності та прямого підпорядкування. Завдяки їх вдалому поєднанню в структурі військової прокуратури вдалося досягти оптимального поєднання підпорядкованості елементів системи органів військової прокуратури зі збереженням спеціалізації їх діяльності.

Що ж стосується внутрішньої структури органів військової прокуратури, то для з’ясування її особливостей необхідно визначитися із існуючими науковими підходами щодо класифікації внутрішніх структур управлінських системи. Найбільш поширеним є підхід, відповідно до якого внутрішня структура управлінської системи може існувати у трьох варіаціях: лінійна, функціональна та змішана (лінійно-функціональна).

Як зазначають В. М. Плішкін, А. Ф. Мельник та В. Я. Малиновський, лінійна структура державного органу формується за принципом єдиноначальності, тобто вищий керівник (орган) не має права віддавати розпорядження працівникам, минаючи їх безпосереднього начальника [204, с. 177; 172, с. 97, 248; 163, с. 199]. Тобто в рамках такої структури під час розміщення посад застосовується принцип прямої підлеглості, зміст якого полягає в підпорядкуванні звичайного працівника (виконавця) своєму безпосередньому керівнику, який, у свою чергу, підпорядковується вищому керівнику. В контексті діяльності військової прокуратури як приклад можна навести таку схему: «Генеральний прокурор України» — «військовий прокурор регіону» — «військовий прокурор гарнізону». За умови застосування такого принципу органи військової прокуратури діють на території всієї держави, декількох або однієї адміністративно-територіальної одиниці, окремих об’єктів та їх території (в центральних апаратах (адміністраціях, управліннях) відповідних органів державної влади, також в органах військового управління, повноваження яких поширюються на всі з’єднання, військові частини, навчальні заклади, установи та організації, розташовані на території держави (крім видів Збройних Сил України)).

Що стосується функціональної структури, то в її рамках відбувається наділення відповідного керівника повноваженнями щодо виконання конкретного напряму роботи, реалізації окремої спеціалізованої функції. Так, можна навести такий приклад функціонального типу структури військової прокуратури. Нами в рамках даного підрозділу вже наводилась структура регіональної військової прокуратури, яка складається з декількох управлінь та відділів, наприклад, управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у військовій сфері; слідче управління; відділ організації участі прокурорів в суді і нагляду за виконанням судових рішень в кримінальному виробництві; відділ процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримки державного звинувачення в кримінальному виробництві слідчого відділу, тощо. Кожен із наведених відділів та управлінь очолює відповідний керівник, який наділений правом лінійного керівництва та здійснення однієї із спеціалізованих функцій військової прокуратури. Саме з урахуванням специфіки реалізації кожної окремої функції і формуються відповідні структурні підрозділи органів військової прокуратури.

Із наведеного вище можна дійти висновку, що наявність функціональної структури не виключає можливості одночасного здійснення лінійного управління. Це створює так зване подвійне підпорядкування для виконавців: рівні управління в цілому відповідають структурі лінійного управління, функціональні ж ланки кожного рівня одночасно підпорядковані керівнику цього рівня управління і відповідній функціональній ланці вищого рівня управління [204, с. 178; 172, с. 9798, 250; 163, с. 199-200].

Лінійно-функціональна структура забезпечує новий поділ праці, за якого лінійні ланки управління покликані приймати рішення та розпоряджатися, а функціональні — консультувати, інформувати, планувати, тобто збирати інформацію, що може допомогти лінійному керівникові при прийнятті рішень [204, с. 179; 172, с. 98, 251; 163, с. 200]. При цьому, лінійна (ієрархічна) складова враховується при налагодженні зв’язків між керівником та підлеглими, що зумовлює підзвітність особи (працівника) лише одному керівнику. Зміст функціональної складової полягає у забезпеченні за допомогою створення відповідних функціональних підрозділів реалізації функцій, що покладені на даний орган. При цьому, необхідно звернути увагу, що функціональні підрозділи вищого рівня не мають права віддавати розпорядження нижчим без відома лінійного керівника цього рівня (крім випадків методологічного характеру, роз\'яснень, рекомендацій, тощо) [204, с. 179; 172, с. 98, 251; 163, с. 200]. Що ж стосується управлінських відносин всередині самих відділів та управлінь військової прокуратури, то основою їх формування є лінійний принцип, який одночасно, у разі потреби, може поєднуватись із функціональною диференціацією шляхом закріплення за окремим підрозділом кількох напрямів роботи. Саме в цьому і полягає специфіка лінійно-функціональної структури будь-якого органу державної влади.

Таким чином, внутрішня структура органів військової прокуратури в Україні сформована за лінійно-функціональним принципом (стосовно її крупних складових, таких як Генеральна прокуратура України, військові прокуратури регіонів та військові прокуратури гарнізонів) та лінійним (стосовно її більш дрібних елементів внутрішньої побудови, таких як окремі відділи та управління).

Якщо вже зайшла мова про функціональну складову діяльності органів військової прокуратури, вважаємо за необхідне зупинитися на її дослідженні більш детально. Враховуючи мету діяльності та завдання військової прокуратури, весь обсяг виконуваної військовим прокурором роботи можна умовно класифікувати за наступними напрямами.

Перший — це робота, пов’язана із здійсненням організаційно-управлінських повноважень, вирішенням поточних і перспективних завдань очолюваної військової прокуратури, забезпеченням ефективної та узгодженої роботи її колективу. До числа таких повноважень належать, зокрема: загальне керівництво та організація роботи очолюваної військової прокуратури; контроль за виконанням наказів, розпоряджень, вказівок, завдань та доручень вищої прокуратури; організація ведення первинного обліку роботи, звітності у військовій прокуратурі; контроль за внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, Єдиної системи статистики та аналізу органів прокуратури України; проведення оперативних нарад з різних питань прокурорсько-слідчої діяльності; забезпечення належних умов праці у військовій прокуратурі; організація діловодства, забезпечення режиму секретності та ведення секретного діловодства у військовій прокуратурі. До цього виду повноважень слід віднести роботу з добору, розстановки, професійної підготовки та виховання кадрів; вирішення питань внутрішньої безпеки; вжиття заходів щодо правового забезпечення діяльності військової прокуратури та систематизації законодавства, що регламентує її діяльність; забезпечення доступу до публічної інформації.

Другий напрямок — виконання представницької функції військового прокурора. Слід погодитись, що сутність прокурорського представництва являє собою структурно-складне правовідношення, яке включає в себе як внутрішнє правовідношення між представником (прокурором) та особою, яку представляють, так і зовнішнє правовідношення між представником (прокурором) та третіми особами (суд, інші учасники процесу). Тобто розуміння прокурорського представництва виключно як діяльності прокурора у суді відображає лише частково ті відносини, які виникають у дійсності, а саме — зовнішнє правовідношення, і при цьому не дає відповіді на питання — яким чином в результаті юридичні дії представника (прокурора) створюють, змінюють або припиняють правовідносини між особою, яку представляють, і третіми особами [277].

Третій напрям роботи — повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за здійсненням досудового розслідування кримінальних правопорушень та нагляду за виконанням антикорупційного законодавства та протидії корупційним правопорушенням у воєнній сфері. Даний напрям включає в себе питання щодо: проведення спеціальних операцій, направлених не лише на припинення правопорушень, але й на проведення ряду заходів превентивного характеру з метою недопущення вчинення правопорушень; координації та кооперації наявних сил у боротьбі з правопорушниками. У зв’язку з вжиттям скоординованих заходів правоохоронними органами та судами збільшилась кількість звільнених із посад осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, і їх кількість у 2013 році складає 518 осіб; а у зв’язку з позитивною тенденцією покращення якості проведення перевірок та ретельного збирання матеріалів кількість закритих судами адміністративних проваджень зменшилась на третину [ 151]. Більш детально даний напрямок буде нами досліджений у підрозділі 2.4.

Четвертий — це виконання обов’язків, пов’язаних з наглядовою функцією органів прокуратури. В даному випадку слушно зазначає О. Бандурка, що в умовах будівництва української держави прокуратура повинна бути не тільки важливим елементом правоохоронної системи, а й істотним механізмом «стримань і противаг» різних гілок влади. Забезпеченням законності в діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади прокуратура повинна сприяти їх функціонуванню як єдиної системи [8]. В такому випадку для наглядової діяльності прокуратури важливо мати можливість запитати посадову особу різних рівнів органів управління і державного контролю про дотримання чинного законодавства, притягувати винних до відповідальності. Одночасно небажана будь-яка підміна прокурорами органів управління, виконання ними функціональних обов’язків управлінців, втручання в їхню адміністративну роботу. Це знижує коефіцієнт корисної дії нагляду. Такий підхід дає можливість працівникам прокуратури при виконанні наглядових повноважень уникнути коньюкгурних установок [28, с. 53]. Особливість предмету нагляду військових прокуратур становлять суспільні відносини, що виникають у військовий сфері. Так, в предмет нагляду можуть входити: особливості мобілізаційного процесу в Україні, проведення тендерів та госзакупівель в оборонно-промисловому комплексі, розміщення об’яв на заміщення вакантних посад, сумлінне проходження військової служби та багато іншого, порушення діяльності чого може не лише суттєво вплинути на обороноздатність країни, а й підірвати засади національної безпеки.

Крім того, в рамках зазначеного виду роботи також здійснюються заходи щодо: а) контролю за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження, дотримання слідчим (слідчими) військової прокуратури вимог закону щодо порядку та строків затримання, забезпечення кожній затриманій особі дотримання її процесуальних прав; б) розгляду і вирішення звернень та особистого прийому, нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян; в) роботи з питань вжиття заходів, спрямованих на своєчасне і реальне виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами, заявами військового прокурора, та забезпечення належного захисту інтересів громадян і держави при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Слід підкреслити, що одним з напрямів роботи військових прокуратур є проведення оперативно-розшукової діяльності, яка є багаторівневою та складною і включає в себе здійснення оперативно-розшукових дій, по-перше, на рівні Г оловної військової прокуратури, по-друге, на рівні військових прокурорів регіонів, по- третє, на рівні військових прокурорів гарнізонів та інших військових прокуратур, прирівняних до прокуратур міст і районів.

Військові прокурори усіх рівнів у разі виявлення за результатами здійснення наглядової перевірки кримінального правопорушення у воєнній сфері, не підслідного слідчим прокуратури, або надходження заяв та повідомлень про такі кримінальні правопорушення зобов’язані організовувати внесення відомостей про них до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після чого з дотриманням правил підслідності скеровувати кримінальне провадження до органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення, про що інформувати територіального прокурора [250].

Діяльність військових прокурорів також спрямована на забезпечення дотримання прав і свобод військовослужбовців. У зв’язку з цим на військових прокурорів усіх рівнів покладається обов’язок щодо здійснення нагляду: а) у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців та засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (за винятком покарань, передбачених пунктами 1, 4, 5, 7, 9 статті 51 Кримінального кодексу України), а також щодо осіб, звільнених від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки; б) у кімнатах (камерах) для тимчасово затриманих Військової служби правопорядку у Збройних Силах України щодо затриманих військовослужбовців [250].

Також слід підкреслити, що військові прокурори в контексті забезпечення дотримання прав і свобод військовослужбовців під час проведення наглядової діяльності зобов’язані проводити перевірки додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (за винятком покарань, передбачених п. 1, 4, 5, 7, 9 ст. 51 Кримінального кодексу України): а) на гауптвахті Центрального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та кімнатах (камерах) для тимчасово затриманих військовослужбовців зональних відділів (відділень) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України — щодекадно; б) у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — один раз на квартал; в) у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців, виконання інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (за винятком покарань, передбачених п. 1, 4, 5, 7, 9 ст. 51 Кримінального кодексу України), а також щодо осіб, звільнених від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, — один раз на квартал; г) проводити особистий прийом засуджених, які тримаються в батальйоні, на гауптвахтах Військової служби правопорядку у Збройних Силах України в обов’язковому порядку під час проведення перевірок. У разі виявлення порушень вимог законодавства військові прокурори наділяються правом за наявності підстав вживати заходів до усунення виявлених порушень та поновлення прав засуджених [250].

Що стосується інших працівників органів військової прокуратури, то відповідно до покладених на них функціональних обов’язків вони: забезпечують надходження необхідних інформаційних матеріалів щодо стану законності (статистичні та аналітичні дані контролюючих, правоохоронних та державних органів); використовують право доступу до відповідних інформаційних баз даних державних органів; формують накопичувальні наглядові справи з пріоритетних напрямів; проводять перевірки порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів на підставі мотивованих постанов, готують проекти документів прокурорського реагування, контролюють своєчасність їх розгляду; проводять перевірки додержання вимог антикорупційного законодавства, за їх наслідками складають протоколи про вчинення адміністративних корупційних правопорушень; беруть участь у судовому розгляді цивільних, господарських та адміністративних справ і протоколів про корупційні адміністративні правопорушення, незалежно від органу, який їх склав; вирішують звернення громадян, службових та інших осіб, запити і звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад, проводять особистий прийом громадян; здійснюють роботу щодо оприлюднення публічної інформації, що знаходиться у володінні прокуратури, розглядають запити на інформацію; готують матеріали до координаційних, міжвідомчих, оперативних нарад у керівництва прокуратури; готують матеріали для висвітлення діяльності прокуратури у засобах масової інформації; використовують позитивний досвід роботи інших прокуратур; здійснюють чергування за встановленим графіком; виконують інші службові доручення керівництва прокуратури.

Важливим аспектом діяльності військової прокуратури в рамках її функціональної складової є здійснення аналітичної роботи за усіма напрямами її функціонування. В органах військової прокуратури України аналітична робота проводиться відповідно до планів роботи, рішень колегії, інших організаційно- управлінських актів, за дорученням керівництва, тощо. Її правову та організаційну основу визначають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», чинні нормативні акти Генерального прокурора України, основними з яких є відповідні накази з питань організації роботи і, передусім наказ від 26 грудня 2011 року № 1гн «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України», в якому зазначаються приводи та підстави для здійснення аналітичної роботи.

Зазначений наказ передбачає, що аналітична робота у Генеральній прокуратурі України, прокуратурах Автономної Республіки Крим та обласного рівня, прокуратурах міст з районним поділом повинна здійснюватися лише за необхідності поглибленого вивчення проблеми, якщо неможливо зробити висновок на підставі статистичних і оперативних даних про стан додержання законності, протидії злочинності, організації діяльності прокуратури, тощо [249]. До того ж питання для аналітичної роботи мають обиратися з урахуванням їх актуальності і практичної значимості.

Аналітична робота має спрямовуватися передусім на вивчення реального стану законності, викриття причин її погіршення (поліпшення), правильне визначення напрямів наглядових зусиль і об’єктів нагляду, прогнозування розвитку як негативних, так і позитивних тенденцій, розробку запобіжних заходів та формування наглядової політики в органах прокуратури загалом [65]. З огляду на ці вимоги належить об’єктивно і всебічно оцінювати результати роботи органів прокуратури, не допускати примітивного підрахунку кількісних показників.

Тематика і строки проведення аналітичних досліджень в органах військової прокуратури України у кожному випадку мають бути конкретизовані у локальних актах управління: планах роботи, наказах, розпорядженнях, рішеннях, тощо.

Обов’язкове практичне використання отриманих результатів аналітичних досліджень є неодмінною вимогою, що пред’являється прокурорам усіх рівнів. Тобто виконавці зобов’язані вживати заходів до усунення недоліків, а також вносити конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності прокурорської діяльності, удосконалення законодавства і нормативно-правових актів відомчого характеру, найперше тих, що стосуються питань організації роботи і управління та діяльності органів прокуратури [249].

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, можна дійти висновку, що характерною ознакою функціонально-організаційної структури військової прокуратури в Україні є грамотне поєднання принципів лінійності (ієрархічності або прямого підпорядкування) та функціонального принципу, з дотриманням якого відбувається планування діяльності лінійних підрозділів.

1.4.