<<
>>

1.3. Принципи адміністративно-правового забезпечення реформування судової влади

Боротьба за забезпечення прав та свобод громадян на даному етапі розвитку нашої держави відбувається у всіх без винятку сферах державного регулювання. Суд, як основний орган державної влади, основним обов’язком якого є захист порушених прав юридичних та фізичних осіб, повинен працювати ефективно та стабільно в будь-яких умовах.

Реформування судової влади є важливим аспектом для нашої держави, адже в усіх демократичних країнах права та свободи громадян стоять на першому місці. Відповідно, щоб побудувати правову державу потрібно постійно вдосконалювати чинне законодавство щодо судоустрою та використовувати позитивний досвід інших країн для вдосконалення нашої правової системи. Крім того, законотворчість та діяльність органів державної влади обов’язково базуються на основоположних принципах, в які закладено базові витоки правильного функціонування судової системи. Так як Україна обрала шлях незалежного розвитку в напрямку Євроінтеграції, її основоположними засадами є верховенство права та визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Таким чином для розкриття даної тематики ми повинні визначити основні принципи здійснення адміністративно-правового забезпечення, які допоможуть в подальшому реформуванні судової влади.

Принцип (лат. Principium - «начало, основа») - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або принаймні бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керується в житті в різних сферах діяльності. У науці принципи - це вимоги до побудови теорії, сформульовані як те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів. У характеристиці різноманітних систем принципи відображають ті суттєві характеристики, що відповідають за правильне функціонування систем, без яких вона не виконувала б своє призначення [114].

Словник іншомовних слів зазначає, що принцип - це основне вихідне положення якої- небудь наукової системи, теорії, ідеології; засада; особливість, покладена в основу створення або здійснення чогось [93]. Академічний тлумачний словник визначає поняття «принцип» як особливість, покладену в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось [15]. Словник іншомовних слів, розкриває це поняття як основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеології; засада; особливість, покладена в основу створення або здійснення чогось; переконання, норма, правило, яким керується хтось у житті і поведінці [ 92].

Ю. Битяк розкиває юридичну природу принципів як вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується та функціонує відповідно система та її зміст. Він вважає, що за межами соціальної активності та практичної діяльності суб’єктів принципи не можуть бути сформовані й закріплені, а тим більше реалізовані [12]. Крім того цікавою є думка В. Колпакова, що принципи - це позитивні закономірності, пізнані наукою та практикою, закріплені у правових нормах, або є узагальненням чинних у державі юридичних правил [69].

Як визначають видатні вчені-теоретики права О. Мурашин і М. Кельман, принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку вони виражають закономірності права, з іншого - найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання й поширюються на всі суб’єкти. Ці норми або чітко сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законів [55]. Як зазначають В. Кириченко й О. Куракін, принципи права притаманні будь-якій правовій системі, вони постають як своєрідна конструкція, на якій базуються й реалізуються не тільки окремі норми, інститути й галузі права, а й уся система права. Учені вважають, що принципи права - це основні засади, вихідні ідеї, положення, що відбивають зміст права, його сутність і призначення в суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання та поширюються на всіх суб’єктів права [56].

Для розкриття змісту й особливостей принципів адміністративно - правового забезпечення реформування судової влади потрібно розкрити поняття принципів адміністративного права, які відповідно є

основоположними у сфері адміністративно-правового забезпечення. В. Юсупов під принципами адміністративного права визначає основні засади (комплекси ідей), що характеризують його зміст, закріплюють закономірності розвитку й визначають механізм адміністративно-правового регулювання управлінських відносин [169]. Як вважає Т. Коломоєць, принципи адміністративного права - це основоположні наукові ідеї, об’єктивно зумовлені та стабільні, які характеризують зміст

адміністративного права, відбивають закономірності його розвитку і визначають напрямки адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [68]. В. Галунько під принципами адміністративного права розуміє основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави [31].

Р. Мельник визначає роль принципів адміністративного права, які зокрема виконують системотвірну роль, тобто зумовлюють формування в межах нових інститутів; беруться до уваги у процесі законотворчості та нормотворчої діяльності, будучи орієнтирами для розвитку норм адміністративного права; створюють основу для судового контролю за адміністративними діями; заповнюють прогалини у сфері адміністративно- правового регулювання суспільних відносин [90]. На думку В. Галунька, до характерних рис принципів адміністративного права належать такі: 1) вони формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина й нормального функціонування громадянського суспільства та держави; 2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими здійснюється та організовується діяльність суб’єктів адміністративного права; 3) принципи адміністративного права характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, але які є реально досяжними [31].

Отже, враховуючи думки теоретиків держави і права, а також розглядаючи погляди провідних учених-адміністративістів, можемо зробити висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення

реформування судової влади - це основоположні ідеї, вимоги засадничого характеру, що становлять основу для реформи судової системи і визначають зміст та механізм адміністративного інструментарію за допомогою якого вона здійснюється. Крім того, вони становлять фундамент для подальших напрямків вдосконалення правового забезпечення права громадян на чесне, справедливе та неупереджене правосуддя. Для адміністративно-правового реформування судової влади принципи відіграють основоположну роль, адже вони є основними ідеями, в які закладене правильне функціонування судової влади, тобто як це має бути. Принципи обов’язково повинні відповідати міжнародним стандартам, які є правильними не тільки для України, а і для всієї світової судової системи.

Існує різна класифікація принципів адміністративного права, що є провідними для принципів адміністративно-правового забезпечення. Класична теорія держави і права розрізняє принципи права таким чином:

1) загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права - це загальноприйняті норми-ідеї (основні засади), що зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, утілюють цивілізаційні правові здобутки протягом історії та закріплені в міжнародних правових документах всесвітнього значення;

2) принципи національної системи права, які мають відмітні ознаки в різних правових системах, є конкретно-історичними, визначаються правовими традиціями, рівнем розвитку демократії, залежать від потреб та інтересів

суб’єктів їх тлумачення, за сферою дії поділяються на загальногалузеві, міжгалузеві, галузеві, підгалузеві й інституційні [139].

Загальні принципи адміністративного права: 1) формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального функціонування громадянського суспільства та держави; 2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими здійснюється та зорганізується діяльність суб’єктів адміністративного права; 3) характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, які є реально досяжними.

Під принципами адміністративного права слід розуміти основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави [115].

Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До них належать: 1) принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина; 2) принцип верховенства права та правового закону; 3) принцип рівності однорідних суб’єктів адміністра-ивного права перед законом; 4) принцип демократизму; 5) принцип взаємної відповідальності суб’єктів публічної адміністрації і об’єктів публічного управління; 6) принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між суб’єктами публічної адміністрації та об’єктами публічного управління [115].

Першим принципом адміністративного права є принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина. Це обґрунтовуються такими чинниками: 1) з погляду теорії природного права право - справедливе та гуманне. Основним його завданням однозначно визнається забезпечення природних прав і свобод людини та громадянина - життя і здоров’я, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю тощо; 2) виходячи з цього, будь - який адміністративно-правовий акт лише тоді може вважатися правовим, якщо він відповідає природному праву та узгоджується з ним; 3) основними глобальними напрямками діяльності суб’єктів публічної адміністрації, з погляду філософії природного праворозуміння, є пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини. Позитивістське праворозуміння недоцільно використовувати для формування принципів адміністративного права, адже ця теорія за адміністративно-правовою нормою не бачить Людину як вищу цінність [115].

Як зазначила Т. Коломоєць, у вітчизняній адміністративно-правовій науці відсутня єдність поглядів щодо принципів адміністративного права, їх переліку та класифікаційного розподілу.

У переважній більшості випадків принципи адміністративного права поділяються на загальні (мають основоположне значення для всієї галузі) і спеціальні (характерні для окремих інститутів адміністративного права) [68]. С. Бондар принципи діяльності адміністративних судів об’єднує у дві групи: загальні принципи здійснення судочинства в Україні та принципи організації функціонування адміністративних судів. Їх загальним призначенням є, з одного боку, захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин, з іншого - забезпечення (організація) ефективного функціонування адміністративних судів. Зазначені дві групи принципів тісно взаємопов’язані й становлять цілісну систему. Кожний принцип відіграє самостійну роль, характеризує як загальні засади судочинства, так і окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань адміністративного судочинства [17].

Відповідно, визначаючи принципи адміністративно-правового

забезпечення реформування судової влади можна стверджувати, що вони також поділяються на загальні та спеціальні, які в свою чергу потрібно враховувати при реформуванні.

Переважна більшість учених-адміністративістів однаково трактують загальні принципи адміністративного права, які є базовими для галузі й реалізують положення Конституції. Тому, до загальних принципів слід віднести такі: верховенство права; законність; рівність громадян перед законом; принцип пріоритету прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина; принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною; взаємна відповідальність особи й держави; демократизм нормотворчості та реалізації права. Цей перелік є певною мірою усталеним, проте не вичерпним [68; 106]. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. встановлює, що кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним згідно із законом [71].

В. Городовенко вважає, що справедливість є загальним правовим принципом, який має глибоке соціальне підґрунтя. Встановлення суспільної й політичної справедливості є метою більшості акцій протесту, які відбуваються в різних куточках світу. В демократичному суспільстві судова гілка влади відіграє стримуючу й стабілізуючу роль під час проведення зібрань громадян, переводячи громадський дискурс у правове поле [35].

У сучасній теорії права справедливість визнана необхідним елементом, сутнісною невід’ємною характеристикою правосуддя, зокрема справедливість є: а) базовим елементом концепції верховенства права, яка утверджує визначальну роль права у суспільному житті; б) принципом правосуддя, засадничим елементом будь-якої діяльності суду із розгляду й вирішення юридично значущих справ; в) метою і завданням процесуального законодавства; г) необхідним елементом змісту судового рішення, в якому відображається результат діяльності суду із захисту й відновлення порушеного або оспорюваного права, захисту інтересів суспільства від незаконних посягань; д) важливим критерієм оцінки ефективності й легітимності в діяльності судової влади [35; 128].

Європейський суд з прав людини виділяє чотири групи критеріїв, згідно з якими він оцінює справедливість конкретного судового розгляду: органічні, інституціональні, процесуальні та спеціальні. До першої належать критерії, що забезпечують ефективне користування цим правом і його реалізацію (доступ до правосуддя й виконання судових рішень). Друга включає критерії, яким повинна відповідати як судова система держави в цілому, так і кожен національний судовий орган окремо (незалежний, неупереджений, створений на підставі закону). Процесуальні складники права на справедливий судовий розгляд забезпечують реальну участь особи або її представника в розгляді справи, змагальність процесу, рівність сторін на всіх стадіях судового розгляду й розумні його строки. До спеціальних Суд відносить додаткові гарантії, передбачені пунктами 2 і 3 ст. 6 Конвенції, що забезпечують дотримання універсальних вимог справедливого правосуддя з урахуванням особливостей кримінального процесу [168, 85-97].

Застосування загальних принципів має свою специфіку в системі судів загальної юрисдикції і їх перелік є досить значним, однак ми назвемо основні. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову виражений у ст. 6 Конституції України [72]. Розглядаючи цей принцип, слід зазначити, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також всі інші особи, не мають права втручатися в діяльність суду. Ніхто не може давати вказівки, а тим паче здійснювати тиск на суддю чи іншим чином впливати на здійснення судочинства. Ці дії будуть явними порушеннями принципу поділу влади й підлягають юридичній відповідальності.

Принцип верховенства права є новим явищем для України, а тому існують об\'єктивні труднощі щодо його реалізації. Тому професор В. Авер\'янов наголошує на тому, що принцип верховенства права потрібно доктринально тлумачити як об\'єднання вимог, що забезпечують: по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави. Слід зауважити, що навіть на науковому рівні немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права слід розуміти панування права, пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини, другі - що це кодекс правил, які легітимізовані суспільством і базуються на досягнутому рівні соціальної етики, треті вважають, що верховенство права має здійснюватись у сфері таких загальнолюдських морально-правових цінностей, як справедливість, свобода, гуманізм, а також таких формально-регулятивних цінностей права, як нормативність та рівність усіх перед законом. Останнім часом на офіційному рівні відбуваються спроби дати визначення цього принципу. Насамперед принцип, прийнятий КАСУ, встановлює, що згідно з ч. 1 ст. 8 КАСУ людина, її права і свободи є найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави [3; 63; 128].

Принцип верховенства права в аспекті здійснення судочинства займає особливе значення та означає, що : 1) суд і суддя у своїй діяльності при винесенні рішення повинні діяти в рамках чинного законодавства, тобто «заборонено все крім того, що прямо дозволено законом», що трактується у статтях 6, 19 Конституції України; 2) усі інші суб’єкти не є обмеженими принципом законності і діють так, як на їхню думку є правильним, тобто «дозволено все крім того, що прямо не заборонено законом».

Принцип здійснення правосуддя виключно судами, який означає, що ніхто, крім легітимного суду, не має права здійснювати судочинство в Україні. Цей принцип передбачає засади, що вказують на виключне місце суду, особливість виконуваної функції. Положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» означає, що ніякий інший орган, крім суду, не вправі здійснювати судову владу. Навіть якщо діяльність того чи іншого органу в зовнішньому прояві імітуватиме процедуру провадження правосуддя, визнати її правосуддям не можна, оскільки її не виконав суд. Основний Закон України, гарантуючи справляння правосуддя лише судом, указує, що судочинство покладено на Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції. Створення особливих чи надзвичайних судів не допускається. До цього ж є вимога, щоб судова влада здійснювалася лише судом, має важливе значення. Акти судової влади, тобто рішення, ухвали, вироки, постанови не можуть бути скасовані або змінені жодним іншим органом, а лише вищим судом за наявності передбачених законом підстав. Крім того, вони підлягають обов’язковому виконанню всіма органами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами [64; 123; 88].

Принцип незалежності й недоторканості суддів означає те, що жоден із суб’єктів не може вплинути на діяльність суду та його рішення, будь -яким чином чи то за допомогою владних повноважень, чи то за допомогою незаконного тиску. Інакше кажучи, за вчинення таких злочинів державою передбачена юридична відповідальність. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням. Відповідно вищеназване рішення Конституційного суду визначає недоторканність суддів як один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно -правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом [134].

Наприклад, С. Кічмаренко вважає, що адміністративним принципам незалежності судової влади, необхідно приділити особливу увагу. Тому він визначає, які принципи є складовими незалежності та що потрібно змінити у чинному законодавстві, щоб забезпечити незалежність на належному рівні:

1) принцип незалежності судової влади, який базується на природних цінностях розподілу влад, гарантується державою та закріплений в Конституції та законах України, а всі інші державні органи, установи та організації повинні підкорятися суду та шанувати його незалежність;

2) принцип законності, відповідно до якого вся судова система нашої держави повинна приймати рішення та розглядати справи безсторонньо на основі фактів та міжнародними договорами ратифікованими Верховною Радою України, судовими прецедентами Європейського суду з прав людини;

3) принцип заборони втручання, який означає, що органам виконавчої та судової влади, а також приватним особам у своїй діяльності дозволено керуватися виключно законодавчими актами України, при цьому на законодавчому та виконавчому рівні не допускається будь-який тиск, погроза або неправомірний вплив на суддів з приводу будь-яких причин; 4) принцип самостійності, за яким суд будь-якої інстанції самостійно вирішує чи входить справа до їхньої компетенції; 5) принцип незмінності судових рішень, тобто судовий перегляд винесених судом рішень не допускається будь-якими іншими органами, а прийняті судом рішення не можуть бути пом’якшені або переглянуті, окрім випадків встановлених законом; 6) принцип права на судовий захист, що має на увазі доступність кожного громадянина до суду та можливість захисту своїх порушених прав та свобод у судовому порядку; 7) принцип справедливого судового розгляду, за яким суд повинен забезпечити справедливий, незалежний та неупереджений розгляд справи та при цьому дотримуватися рівноправності прав сторін; 8) особливістю адміністративних принципів незалежності судової влади є те, що вони забезпечуються саме на основі норм адміністративного права суб’єктами публічної адміністрації [59].

Принцип територіальності та спеціалізації є суто конституційним і визначає критерії та основні засади поділу судової системи. Так, принцип територіальності сприяє забезпеченню права громадян на захист своїх прав у суді завдяки розбудові широкої системи судів, а отже реалізує доступність здійснення судочинства. Принцип спеціалізації визначається розподілом судів, які наділено компетенцією вирішення питань і суперечок конкретного виду юрисдикції (кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських тощо).

Необхідність спеціалізації зумовлена ускладненням та урізноманітненням суспільних відносин, а отже, і їх правового регулювання. Не лише судді, а й інші правники не можуть бути компетентними в усіх сферах правовідносин - вони неспроможні охопити весь нормативний масив, який застосовується в Україні. Тому Конституція України визнала спеціалізацію принципом для побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125). Поділ загальної юрисдикції на окремі види спеціалізованих юрисдикцій, виходячи з особливостей предмета судових спорів та обумовленого цими особливостями виду судочинства, має на меті покращити якість і оперативність вирішення судових справ, забезпечити найбільш ефективні механізми захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах [72; 108].

Досвід цивілізованих країн показує, що спеціалізація може здійснюватися за галуззю права чи інститутом, що регулює ті чи інші суспільні відносини (галузева спеціалізація), або за суб\'єктами цих відносин (суб\'єктна спеціалізація). Галузева спеціалізація найчастіше реалізується через утворення окремих, а інколи й ієрархічно вибудованих, судових установ (Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія), а суб\'єктна - через організацію всередині судових органів певних підрозділів (колегій, палат, відділень), в яких розглядаються справи щодо правовідносин за участю спеціального суб\'єкта - неповнолітніх, військовослужбовців, водокористувачів, орендарів, подружжя та ін. (Франція, Німеччина, Італія, Канада, Англія) [164].

Територіальність, як принцип, передбачає, що суди утворені так, що їх юрисдикція охоплює певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Зазначену тезу підтримав і КСУ, який зазначив: «Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України» [45].

Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевих та апеляційних). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність). Організація судів за принципом територіальності спрямована на забезпечення наближеності місцевих та апеляційних судів до людей. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення кількості правових конфліктів. Якби вся судова система була централізована і зосереджувалася лише в одному місці, то для такої великої держави, як Україна правосуддя стало б об\'єктивно недоступним для більшості населення [45].

До спеціальних принципів адміністративно-правового забезпечення реформування судової влади на нашу думку потрібно віднести такі:

1. Принцип адаптації чинного законодавства, що регулює правові відносини у сфері судочинства у відповідність до стандартів ЄС (Acquis communautaire (acquis)).

2. Принцип забезпечення суду висококваліфікованими суддями під контролем Вищої ради правосуддя. Він означає, що судді мають обиратися на конкурсній основі, щоб забезпечити суди найкращими, високопрофесійними та некорумпованими суддями відповідно до чіткої прозорої адміністративної процедури, згідно з якою тільки ті, хто відповідає визначеним умовам, може зайняти посаду судді. В умовах сьогодення цей принцип порушується, адже перераховані умови старого Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо легалізації суддів практично уже не здійснюються, а нове законодавство ще не вступило в законну силу. Неукомплектованість суддями складає 30-70%, що негативно впливає на різні аспекти здійснення судочинства, особливо за строками.

3. Принцип належного матеріально-технічного забезпечення, що полягає у створенні належних умов для здійснення судочинства. Він полягає в тому, що суди мають бути забезпечені приміщеннями, які повинні бути укомплектовані необхідною технікою та підключені до відповідних реєстрів.

4. Принцип забезпечення якісного обслуговування для відвідувачів. Мається на увазі, що повинні бути створені належні умови для якісного обслуговування відвідувачів, а саме: збереження, здавання й отримання документів та довідкових матеріалів і т. д.

5. Принцип безпеки суддів та судових приміщень. Судові установи мають бути оснащені належними рівнями безпеки, адже суд є громадським місцем, яке щодня відвідують безліч осіб для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Судді, здійснюючи правосуддя, перебувають у підвищеному рівні небезпеки, тому що, виражаючи волю держави та приймаючи законні рішення, не завжди можуть задовольнити інтереси осіб, які в свою чергу можуть посягати на життя та здоров’я судді та його родини. Законодавством, а саме Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781-XII визначено систему особливих заходів державного захисту працівників суду від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно працівників суду та їх близьких родичів у зв’язку зі службовою діяльністю цих працівників [118].

6. Принцип своєчасного підвищення кваліфікації працівників апарату судів. Цей принцип забезпечується проведенням для працівників апарату суду різних семінарів, конференцій, тренінгів, які спрямовані на підвищення рівня професійності й компетентності працівників. Голови відповідних місцевих судів затверджують плани навчання для працівників апарату суду, які обов’язково мають бути проведені.

7. Принцип належного матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду. Цей принцип є основоположним у сфері забезпечення органів судової влади, його встановлено не лише чинним законодавством України, а й міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Так, п. 6 Європейської хартії про статус суддів передбачає, що рівень оплати повинен бути встановлений так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплинути на правомірність рішення і взагалі на його поведінку в суді, порушуючи таким чином його незалежність і неупередженість [42]. За умов, якщо наша держава буде належним чином піклуватися про матеріальне забезпечення суддів, ми позбудемося корупції і це дасть можливість створити справедливу, ефективну та непідкупну судову систему.

8. Принцип ефективної відповідальності за корупційні правопорушення. На законодавчому рівні має бути встановлено жорстку відповідальність за прийняття суддями неправомірних рішень. Крім того, слід розуміти, що хабарництво - це негативна якість не тільки того суб’єкта що бере хабар, а й того що його дає. Тому, для таких суб’єктів також потрібно підіймати планку відповідальності.

Спеціальні галузеві принципи взаємопов’язані з принципами виконавчої діяльності публічної адміністрації. Принципи судового реформування - це потенційна основа формування галузевих принципів адміністративного права. Разом із тим варто відзначити, що в нормах адміністративного права принципи судового реформування постають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов’язкових вимог. Спираючись на досягнення юридичної науки, аналіз чинного адміністративного законодавства України й практики його застосування, можна зробити висновок, що основні принципи формуються у площині взаємовідносин між суспільством і органами виконавчої влади. Вони є безпосереднім засобом реалізації загальних принципів і повніше розкривають природу формування та функціонування адміністративного права України, підкреслюють його місце і роль у правовій системі [115].

Слід зазначити, що судова реформа повинна проводитися послідовно. А в її основу повинні бути покладені загальноприйняті принципи, такі як: відокремленість судової влади від інших, рівність усіх перед законом, незмінюваність суддів (відповідно до строку їх повноважень), гласність, усність і змагальність судового процесу та створення суду присяжних.

Отже, враховуючи думки теоретиків держави і права, а також розглядаючи погляди провідних учених-адміністративістів, можемо зробити висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення

реформування судової влади - це основоположні ідеї, вимоги засадничого характеру, що становлять основу для реформи судової системи і визначають принцип адаптації чинного законодавства, що регулює правові відносини у сфері судочинства і встановлюють виключну відповідність до стандартів ЄС (Acquis communautaire (acquis)), а також зміст та механізм адміністративного інструментарію, за допомогою якого вона здійснюється. Крім того, вони становлять фундамент для подальших напрямків вдосконалення правового забезпечення права громадян на чесне, справедливе та неупереджене правосуддя.

<< | >>
Источник: ГУЦАЛЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.3. Принципи адміністративно-правового забезпечення реформування судової влади:

  1. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  2. 1.3. Принципи адміністративно-правового забезпечення реформування судової влади
  3. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення реформування місцевих судів в Україні
  4. КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  5. Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні
  6. РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
  7. Напрямки вдосконалення адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні
  8. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
  9. Діяльність закладів освіти як об’єкт адміністративно - правового забезпечення
  10. Система та повноваження суб’єктів адміністративно- правового забезпечення діяльності закладів освіти
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -