3.1 Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення незалежності судової влади

Аналіз міжнародного й зарубіжного досвіду забезпечення незалежності судової влади, без сумніву, є вагомим внеском у нашому дослідженні, оскільки кращі зарубіжні напрацювання в цій сфері можна буде використати для вдосконалення вітчизняного законодавства.

Подібну точку зору має М. Поліщук, який вважає, що в Україні впродовж останнього часу існує чимало поглядів на реформування судової системи. Означене питання неодноразово обговорювалося в юридичній літературі та на різних юридичних форумах і наукових конференціях. Ні для кого не є несподіваним, що судова система в Україні має бути змінена, але шляхів таких змін пропонується багато, що разом із тим ускладнює пошуки достатньо чіткої моделі. У багатьох країнах світу сформовано судові системи, які працюють здебільшого досить ефективно, але, звичайно, вони мають також недоліки, трапляється - і корупційні схеми. Система судів України не може бути побудована, наприклад, на зразок системи судів Франції чи Великої Британії або США. Потрібно вивчити позитивні та негативні аспекти кожної з систем і по можливості використовувати їх у розбудові судової системи в Україні [137, с. 110]. Проте це стосується не тільки самої побудови, а й більш чітких питань її функціонування, зокрема забезпечення незалежності судової влади в Україні.

Окрім того С. Обрусна вважає, що в ході реформування вітчизняної судової системи вже використовувався зарубіжний досвід, але його запозичення не мало системного характеру.

На думку Т. Галайденко, забезпечення незалежності судової влади є пріоритетним завданням сучасної демократичної держави. Незалежність суддів при виконанні ними професійних обов’язків походить від автономності судової системи в умовах дії принципу поділу влади, самостійності судів і характеру службових відносин у суддівських колективах щодо невтручання голів судів та їх заступників із розгляду судцями справ [29].

У більшості демократичних країн сам по собі термін «незалежність суду» є наріжним каменем Конституції, конституційним принципом [210], який є фундаментальним для функціонування демократичної держави. Цей принцип є однією з найдавніших суспільних цінностей. Сьогодні більш ніж коли-небудь він є життєво важливим для будь-якої демократії, проте він не означає привілеїв, спрямованих на вигоди для судді як особи. Швидше цей принцип спрямований на забезпечення прав і свобод громадян [209]. Жодна демократія, так само як і будь-який інший державний устрій, не зможе існувати без незалежності суду. Засоби захисту таких фундаментальних цінностей, як верховенство права, рівність, справедливість тощо, будуть не ефективними без незалежності суду. Але одночасно незалежність суду є одним із найбільш уразливих конституційних принципів. У багатьох країнах світу для неї існують загрози [210].

Загалом для неупередженого та політично незаангажованого правосуддя, а також для забезпечення динамічного балансу гілок влади та посилення авторитету судових рішень необхідно мати надійні гарантії незалежності. Особливо це стосується конституційного правосуддя. Така необхідність значно підсилюється винятковою важливістю належного здійснення конституційного правосуддя в сучасних конституційних демократіях, високим становищем органів конституційної юстиції в системі державних органів, необхідністю вирішення політичних конфліктів між центральними органами державної влади правовими засобами, тобто на підставі Конституції [185].

На нашу думку, основним завданням України як сучасної демократичної держави є утвердження основоположних прав і свобод громадян відповідно до міжнародних стандартів. Оскільки на цьому етапі становлення української правової держави забезпечення незалежності судової влади перебуває на не досить високому рівні, потрібно обов’язково враховувати міжнародний і зарубіжний досвід провідних країн світу в цій сфері. Тому закріплення на конституційному рівні ефективних гарантій незалежності є необхідною потребою для створення незалежних і неупереджених судів нашої держави.

Законодавче закріплення принципів незалежності правосуддя відображають такі міжнародні нормативно-правові акти, як Конвенція про захист прав людини та основних свобод; «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів»; «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями Г енеральної Асамблеї ООН, затверджені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН; Європейська хартія «Про статус суддів»; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість і роль суддів» та інші. Також у міжнародному законодавстві задіяно практику Європейського суду з прав людини.

Тобто на світовому рівні вже сформовано основні керівні засади, на яких має базуватись як судова система певної країни загалом, так і щодо адміністративно-правового забезпечення незалежності судової гілки влади зокрема.

До того ж основними нормативно-правовими актами, що регулюють принципи незалежності та недоторканності суддів в Україні, є Конституція, в якій зазначається, що судді при здійсненні правосуддя є незалежними та підкорюються лише закону (ст.129) [87]. Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» гарантує суддям незалежність і самостійність: порядок призначення, обрання; притягнення до відповідальності та звільнення суддів; процесуальний порядок здійснення судочинства; недопущення втручання сторонніх осіб у здійснення судочинства; відповідальність за неповагу до суду; фінансування та матеріальне забезпечення судді, а також соціальне забезпечення та забезпечення безпеки суддів і їхніх сімей і т.д.

Незалежність суду є невід’ємною частиною об’єктивної юстиції відповідно до закону. Незалежність суду означає, що окремі судді та незалежність судової влади як інституту є вільними від впливу і втручання з боку інших гілок влади, так само як і від впливу приватних та політичних інтересів. Більше того, судді мусять бути достатньо незалежними для того, щоб захищати свободи громадян від забаганок політиків і тимчасової більшості, які намагаються вийти за межі своїх повноважень. Незалежність суду переслідує подвійну мету - безсторонність та інституційну незалежність (конституційна система стримування та противаг) [210].

Суддя Верховного суду США С.Д. О’Коннор зазначила, що конституційними положеннями, які забезпечують прийняття суддями рішень у справах на основі закону, як вони його тлумачать, є безстрокове призначення суддів на посади за умов належної роботи і гарантії гідної оплати праці. «Упевненість у зарплатні та збереженні робочого місця дає суддям змогу найкращим чином використовувати свої юридичні знання у справедливому і об’єктивному застосуванні закону щодо сторін, які перед ними постають» [210].

У країнах Західної Європи виділяють дві моделі організації судових рад: північну (Швеція, Данія, Норвегія) та південну (французько-італійська, іспансько-португальська). Особливістю першої моделі є те, що не існує єдиного органу, що має забезпечувати незалежність судів і самостійність суддів, повноваження поділено між різними органами та інституціями. Друга модель характеризується ліберальною позицією в системі органів державної влади. Повноваження рад головно зводяться до надання висновків з питань призначення кандидатів на посади суддів і дисциплінарної відповідальності суддів. Держави Центрально-Східної Європи у створенні судових рад за зразок брали південну модель устрою [204; 126].

З огляду на суттєві відмінності судових систем європейських країн Україна має використовувати їхній досвід з урахуванням історичних, національних, ментальних особливостей і традицій, модельних подібностей судових систем.

Звичайно, що в кожній країні та юридичній системі є свої відмінності, але незалежність судової влади є ключовим принципом, який домінує над цими відмінностями. Відтак не є дивним, що в міжнародному законодавстві цей конституційний принцип є головним предметом наукових досліджень, так само як і численних порівняльних досліджень, виконаних фаховими організаціями, зокрема професійними асоціаціями.

Більше того, у галузі міжнародного права було розроблено й ухвалено багато декларацій, хартій і навіть конвенцій щодо незалежності суду. Саме тому основою для відліку у вимірюванні рівня незалежності суддів у членів - країн Євросоюзу є Принципи незалежності судової влади ООН (1985), стандарти незалежності, об’єктивності та компетенції суддів ЄС, а також інші документи, пов’язані з цією галуззю. Відповідно у всіх цивілізованих правових країнах є мінімальні домовленості й узгодженості щодо незалежності судової системи.

Підтвердженням того є Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя 1983 р.), у якій визначено, що судді як особи є вільними та зобов’язані ухвалювати безсторонні рішення за власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих з будь -якого боку і будь-яких причин; у процесі ухвалення рішень судді є незалежними від своїх колег по суду та вищих посадових осіб, жодна ієрархічна структура суддівства і жодна різниця в ранзі чи класі суддів жодним чином не можуть ставати на перешкоді праву судді на вільне винесення вироку; судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави; судді мають юрисдикцію, пряму або шляхом перегляду, над усіма питаннями правового характеру, включаючи питання власної юрисдикції та компетенції; жодна сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес; виконавчі органи не можуть контролювати надсудові органи через адміністрування судів; виконавчі органи не мають повноважень закривати або призупиняти діяльність судів та ін.

На думку А. Іванищука, у Монреальській декларації визначено основні положення: так, судді у процесі ухвалення рішень є незалежними не лише від органів законодавчої та виконавчої влади, але й від органів суддівського самоврядування, жодна сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес, однак судді можуть колективно захищати свою незалежність; виконавчі органи мають гарантувати охорону та фізичний захист суддів та їх сімей; скарги на адресу судді мають оформлятися швидко і справедливо за відповідною процедурою; розгляд справ про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається з суддів та обирається ними [61].

Окремим розділом декларації визначено адміністративні питання роботи суддів. Адміністрування з боку держави має переважно зводитися до забезпечення судів адекватними засобами для належного відправлення правосуддя, включаючи матеріальні засоби та приміщення, які би створювали відповідні умови для незалежної, гідної та ефективної роботи суддів, належний судовий та адміністративний персонал і достатній поточний бюджет. Відповідальність за адміністративну діяльність судів, включаючи нагляд і контроль за персоналом, рекомендовано покласти на суддів або певні органи, у яких вони складають більшість. Також судді (у співпраці з іншими органами) мають бути активними учасниками формування бюджету та відповідати за розподіл судових справ. Голова суду має право здійснювати нагляд за суддями лише в межах адміністративних питань [127, с. 54].

У Загальній Хартії Судді, ухваленій 17 листопада 1999 р. Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів, зокрема йдеться про суддівську незалежність, що має забезпечуватися законом, через створення та подальший захист такої судової влади, яка була б дійсно незалежна від інших гілок влади. Суддя як носій судової влади має можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого суспільного, економічного чи політичного тиску незалежно від інших суддів і керівних органів у галузі юстиції [54; 127, с. 55].

Таким чином, при обранні орієнтирів для подальшого реформування українського законодавства у сфері забезпечення незалежності судової гілки влади слід використовувати міжнародні правові акти, що регулюють досліджувану тематику, і брати інформацію саме з них.

Незалежність судової системи може бути визначена в багатьох відношеннях. Деякі вчені визначають довгі списки критеріїв судової системи, інші зосереджені на більш вузьких аспектах судової незалежності. Але більшість згодні з тим, що по-справжньому незалежна судова система має три характеристики.

По-перше, вона неупереджена - судові рішення не залежать від особистого інтересу судді до результатів справи. Деякі аналітики включають у «неупередженість» те, що судді не можуть бути обрані передусім через їх політичні погляди.

По-друге, судові рішення, як тільки їх було винесено, мають виконуватися. Сторони, що перебувають у справі, мусять виконувати рішення, винесені судом, в іншому ж разі вони будуть виконувати його із застосуванням примусу.

Третя характеристика незалежності судової системи полягає в тому, що судова система є «вільною від перешкод». Тобто зацікавлені сторони, які намагаються, щоб рішення було ухвалено на їхню користь, не можуть вплинути на рішення судді. Так, ізольованість суддів від посадових осіб інших гілок влади є найбільш важливим аспектом судової незалежності. Уряд становить найбільш серйозну загрозу для незалежності судової системи з двох причин: має особисту зацікавленість в ухваленні незаконних рішень і має значний вплив на судову гілку влади, що підтверджується незліченними випадками [205].

Для прикладу, Конституція Канади для збереження незалежності судової системи вимагає трьох речей: забезпечення гарантій володіння житлом і збереження посади (після призначення суддя має право бути на посаді до досягнення пенсійного віку. Для відсторонення судді від посади обов’язково має бути згода суду вищої інстанції обох палат Парламенту); фінансове забезпечення (суддям платять достатню заробітну плату, щоб таким чином вони ні від кого не залежали та не піддавалися тиску з боку інших установ); адміністративна незалежність (судді мають бути в змозі вирішити, як управляти процесом судового розгляду, і розгляд справи буде незалежним та неупередженим) [205].

Прикладом позитивного досвіду зарубіжного становлення незалежності судової системи є Грузія, де в Законі «Про загальні суди» містяться положення, які підтверджують: правосуддя здійснюється на основі рівності перед законом і судом усіх учасників справи, а також з дотриманням принципів гласності, незмінності й незалежності суддів (ст.6). Суддя оцінює фактичні обставини й ухвалює рішення тільки відповідно до Конституції Грузії, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, інших законів і на підставі свого внутрішнього переконання. Ніхто не має права вимагати від судді звіту за конкретною справою. Відсторонення судді від розгляду справ, дострокове припинення його повноважень або переведення на іншу посаду не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (п.п. 1, 2 ст.7). Державному органу й органу місцевого

самоврядування, установі, громадському й політичному об’єднанню, посадовій особі, юридичній і фізичній особі забороняється зазіхати на незалежність суду. Будь-який тиск на суддю або втручання в його діяльність з метою здійснення впливу на ухвалення рішення забороняється і карається за законом (п.п. 1, 2 ст.8). Пленум Верховного Суду зобов’язаний: захищати і зміцнювати інституційну незалежність однієї з рівноправних гілок державної та судової влади, забезпечувати незалежність суддів (ст.18); Конференція суддів Грузії захищає і зміцнює незалежність судової влади, сприяє зміцненню довіри і віри народу в суди, підвищенню авторитету суддів (ст. 63). Держава зобов’язана з метою забезпечення незалежності судді створити йому гідні умови для життя і діяльності, захищати безпеку судді та його сім’ї. Якщо життю та здоров’ю судді загрожує небезпека, на підставі його заяви, за рішенням Прем’єр-міністра Грузії відповідні органи державної влади в порядку, встановленому законодавством, забезпечують охорону судді і членів його сім’ї (п.2 ст.68) [208].

Тобто існують дві загальні концепції забезпечення незалежності судової гілки влади на світовому рівні, які можна іменувати такими чином: управлінська, що передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади, та суддівська, що полягає у створенні спеціального органу, який входить до системи судової влади й безпосередньо займається цим питанням.

У Республіці Білорусь органами суддівського співтовариства є З’їзд суддів; Республіканська рада суддів; конференції суддів обласних (Мінського міського) судів, конференції суддів військових судів і конференції суддів господарських судів; кваліфікаційна колегія суддів Верховного Суду Республіки Білорусь, кваліфікаційні колегії суддів обласних (Мінського міського) судів, кваліфікаційна колегія суддів військових судів і кваліфікаційна колегія суддів господарських судів [57].

Згідно зі ст. 15 Закону про судоустрій і статус суддів організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів у Республіці Білорусь здійснюється Міністерством юстиції Республіки Білорусь - щодо обласних, Мінського міського, районних (міських) і військових судів; управліннями юстиції виконавчих комітетів областей, міста Мінська - щодо районних (міських) судів; Вищим Господарським Судом Республіки Білорусь - щодо господарських судів [144].

Зазначені органи відповідно до своєї компетенції розробляють і вносять пропозиції з питань організації судів; здійснюють за участю відповідних судів підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації суддів і працівників судів; організують роботу з матеріально - технічного забезпечення і створення належних умов для їх діяльності, ведення судової статистики, виконання судових рішень; розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на зміцнення незалежності суддів; здійснюють інші повноваження щодо організаційного й матеріально- технічного забезпечення діяльності судів відповідно до чинного законодавства [139].

Таким чином, у Республіці Білорусь спостерігається двовекторність, дуалізм у концептуальному підході до досліджуваної нами проблематики.

Ефективність судового управління значною мірою залежить від професійних якостей управлінців. У цьому розумінні цікавими є стандарти, установлені Національною асоціацією судового управління, що діє у США [186]. Вона організована шляхом об’єднання Національної асоціації адміністраторів судів першої інстанції з Національною асоціацією судового управління. Відповідно до цих стандартів судовий адміністратор має відповідати таким вимогам: мати досвід роботи на відповідальній керівній посаді в урядових організаціях або у приватному секторі; володіти сучасними діловими й управлінськими методиками, включаючи використання і впровадження автоматизованої обробки даних; мати навички планування та проведення досліджень для поліпшення управління судами, уміти складати рекомендації та впроваджувати їх у роботу, співпрацювати й організовувати роботу з іншими судами і працівниками місцевих органів влади, уряду штату і федерального уряду, юристами і громадськістю, володіти вмінням проводити конференції та зустрічі, зрозуміло висловлювати свою думку в письмовій і усній формі своїм працівникам, суддям, представникам урядових установ і громадськості, мати навички керівника, планування, організаційні навички, володіти високими етичними стандартами тощо [186; 54; 127, с. 65-66].

Таким чином, досвід США свідчить про більш конкретний і цільовий підхід до добору адміністраторів у судовий корпус влади.

У Канаді кожен тип суду має свою власну юрисдикцію, а це означає, що він має право вирішувати певні типи справ. Канада має такі рівні суду: провінційний (провінційні й територіальні суди; провінційні й територіальні вищі судові інстанції; провінційні апеляційні суди); федеральний (Федеральний суд; Федеральний апеляційний суд; спеціалізовані федеральні суди - наприклад, Податковий суд Канади і Військовий апеляційний суд Канади); Верховний суд Канади [197]. Незалежність суддів є наріжним каменем канадської судової системи. Саме тому відповідно до Конституції судова система відокремлена і не залежить від двох інших гілок влади - виконавчої та законодавчої. Незалежність суддів гарантує, що судді матимуть можливість ухвалювати рішення, вільні від впливу і виключно на основі фактів і права [201]. Ніщо не є більш важливим у системі правосуддя, ніж мати незалежних суддів.

Принцип незалежності судової системи складається з трьох компонентів:

1) гарантія проти необґрунтованого виселення (після призначення суддя має право служити до виходу на пенсію (75 років для федерально призначених суддів, 70 років у деяких провінціях / територіях юрисдикції). Судді можуть бути вилучені шляхом спільного подання парламенту або провінційного законодавчого органу тільки після того, як незалежне й неупереджене розслідування покаже, що на це існують вагомі підстави;

2) фінансове забезпечення (відповідно до Конституційного акта 1867 року оклади, допомоги та пенсії суддів Вищого, окружного та районних судів (за винятком судів у Новій Шотландії та Нью-Брансвік), а також адміралтейських судів у випадках, коли їхньому судді платять по заробітній платні, мають бути закріплені за відповідними умовами парламентом Канади);

3) адміністративна незалежність (ніхто не може втручатися в діяльність суду щодо управління судовим процесом і здійснення своїх судових функцій. Так, тільки головний суддя може вибрати, які справи призначені суддями свого суду) [201].

Отже, принцип незалежності судової системи Канади складається з трьох компонентів: гарантії проти необґрунтованого виселення (в Україні це принцип безстроковості призначення суддів); фінансового забезпечення (у нашій державі це принцип особливого порядку фінансового забезпечення судової вдали); адміністративної незалежності (в Україні це принцип заборони втручання органів державної влади в діяльність судових органів).

Кілька установ було створено для підтримки судової незалежності - Канадську судову раду, Уповноваженого з федеральних судових справ, Національний юридичний інститут і Адміністрацію судового сервісу. Вони допомагають орієнтувати уряд і судові органи в таких сферах, як дисципліна, заробітна плата та допомоги, а також безперервна освіта суддів [201].

Канадська судова рада є федеральним органом, створеним відповідно до законодавства Канади з метою підвищення ефективності, однаковості й підзвітності, а також для підвищення якості судової служби у вищих судах Канади. Раду очолює голова Верховного суду Канади. Є 38 інших членів Ради, які є головними суддями, і заступник головного судді вищих судів Канади, старші судді територіальних судів і голова Верховного суду, Військового апеляційного суду Канади. Парламент створив Канадську судову раду 1971 року, що на сьогодні має владу над роботою понад 1100 федерально призначених суддів. Канадці справедливо вимагають високого ступеня професіоналізму й хорошу поведінку з боку своїх суддів. Їм також потрібні судді, які є незалежними і здатні давати судження в суді, не побоюючись відплати або покарання. Для досягнення цієї мети Канадська судова рада отримала повноваження відповідно з розслідування скарг, висловлених членами громадськості до Г енерального прокурора про проведення федерально призначених суддів. Після розгляду ним скарги Рада може виносити рекомендації, зокрема щодо видалення судді з посади. Головна мета Ради полягає в тому, щоб установити належну політику й забезпечити інструменти, які допомагають судовій системі залишатися ефективною та рівномірною [201].

Таким чином, канадська судова рада є органом, який за своїми повноваженнями схожий на вітчизняну Вищу кваліфікаційну комісію суддів, проте Канадська судова рада призначена для розгляду скарг на суддів від фізичних та юридичних осіб, що відображає високий рівень неупередженості й незалежності судової влади, а також належний ступінь довіри громадян до судової системи країни.

Уповноважений з федеральних судових справ Канади підпорядковується безпосередньо Міністру юстиції. Управління Уповноваженого було створено 1978 року для забезпечення незалежності судової системи й федерального призначення суддів. Обов’язки Уповноваженого включають в себе введення Закону про суддів, який стосується прав на призначення, пенсійного віку, а також заробітної плати; підготовку бюджету й надання послуг персоналу Канадської ради суддів; надання підтримки Незалежному консультативному комітету при Верховному суді Канади щодо призначення суддів; управління Секретаріатом, який управляє 17 консультативними комітетами, відповідальними за оцінювання кандидатів; уведення судової внутрішньої мережі під назвою JUDICOM, яка забезпечує суддів електронною поштою, безпечною та обмеженою системою зв’язку й віртуальної бібліотеки; забезпечення мовної підготовки для суддів обома офіційними мовами; координацію ініціатив, пов’язаних з роллю канадської судової системи в здійсненні міжнародного співробітництва [207].

Національний юридичний інститут (NJI) є незалежною, некомерційною організацією, що прагне до створення кращого судочинства через лідерство в освіті суддів у Канаді на міжнародному рівні. З моменту свого створення 1988 року NJI продовжує розробляти і поставляти стимулювальні програми й різні електронні ресурси, які сприяють розвитку професійної освіти суддів [213].

Українська Національна школа суддів є певним прототипом Національного юридичного інституту в Канаді, адже ці установи спрямовані на підвищення професійного рівня здійснення справедливого судочинства судами різної юрисдикції.

Адміністрацію судового сервісу було створено 2 липня 2003 року. Роль Адміністрації полягає в наданні адміністративних послуг чотирьом судам права - Федеральному апеляційному суду, Федеральному суду, Військовому апеляційному суду Канади й Податковому суду Канади. Ці послуги дозволяють приватним особам, підприємствам, організаціям й уряду Канади припинити суперечки та вирішувати всі питання в судах, а також дозволить судам розглядати і вирішувати справи перед ними справедливо, без затримок і настільки ефективно, наскільки це можливо. Адміністрацію було створено з метою сприяти координації та співпраці між судами для забезпечення ефективного й дієвого надання адміністративних послуг; зміцнення незалежності судової системи через розміщення адміністративних послуг поряд з урядом Канади і підтверджуючи роль головних судів і суддів в управлінні судами; підвищити відповідальність за використання державних коштів на підтримку судової адміністрації за умови збереження незалежності судової системи. Варто назвати певні функції Адміністрації судового сервісу: надання порад з послуг, пов’язаних з організацією судових засідань; інформування про правила практики, судові директиви і процедури; підтримку протоколів судових засідань; обробку документів, поданих у судовому процесі; забезпечення суддів, працівників та інших осіб широким спектром допоміжних послуг, зокрема бібліотечних; забезпечення суддів, персоналу відповідним обладнанням безпеки [201].

Таким чином, в Україні немає такого інституту, як Адміністрація судового сервісу. Її повноваження здійснює Державна судова адміністрація, яка хоч і є публічною, але має ширші повноваження, і тому незначно впливає на якість надання адміністративних послуг. Ураховуючи досвід Канади, в Україні варто було б створити Адміністрацію судового сервісу, яка б цілеспрямовано забезпечувала високу якість надання адміністративних послуг судами всіх юрисдикцій, включаючи місцеві.

Отже, в Канаді створено структурні інститути, на які покладено функції здійснення незалежного забезпечення органів судової влади. В Україні такими повноваженнями наділено деякі органи державної влади (ДСА, Національну школу суддів, Вищу кваліфікаційну комісію суддів), проте досвід Канади є передовим у сфері побудови якісного забезпечення незалежності судів.

Ми вважаємо, що слід погодитися з О. Красноборовим у такій думці: єдиного підходу до організаційного забезпечення діяльності суду не існує, оскільки спостерігаються значні відмінності в сучасних моделях органів, які здійснюють організаційне забезпечення діяльності суду [94].

Ще деякі цікаві особливості забезпечення незалежності суду в Канаді у своєму дослідженні розкрив В. Куценко, зокрема те, що судді Канади мають високу правову свідомість та правову культуру, живуть майже повністю роботою. Для суддів найціннішим є репутація, оскільки бути суддею надзвичайно престижно. Суддя в Канаді - це особа, яка має найвищий авторитет у суспільстві. Суддя - це вершина кар’єри юриста, і тому адвокати їх дуже поважають. Усі судді без винятку дуже скромні як на роботі, так і в побуті. Ураховуючи надзвичайно високий ступінь довіри до судової влади, голова суду на власний розсуд здійснює розподіл справ, він самостійно визначає місце розгляду справи, враховуючи те, що суди в Канаді є мобільними. Тому довіра суспільства до суду в Канаді є високою, а судова незалежність забезпечується на належному рівні [100].

Особливістю функціонування судової влади в Канаді є те, що суд не прив’язаний до адміністративної будівлі. Суддів призначає міністр юстиції, а звільняє парламент. Проте за всю історію Канади жоден суддя не був звільнений парламентом з негативних мотивів. Завжди судді, які вчинили ганебні вчинки, звільняються за власним бажанням. Це є непорушною традицією судової влади Канади. Кожна провінція має своє цивільне законодавство, а кримінальне законодавство - загальне (за ним функціонує суд присяжних). Федеральний суд розглядає справи у суперечках осіб з урядом. У суді працюють 140 суддів. Суд має 47 будівель у різних регіонах країни, в яких проводить засідання в максимальному наближенні до позивача. Вищий суд провінції розглядає найбільш складні кримінальні справи, тобто як суд першої інстанції. Суд суворо дотримується неперервності судового розгляду [100].

Відповідно мобільність судів є досить цікавою особливістю, яку слід запровадити в Україні, оскільки це дає можливість забезпечувати незалежне й неупереджене правосуддя шляхом непідкупності суддів, оскільки сторони

не знають суддю, а суддя у свою чергу вперше бачить справу, яку він розглядає.

У Канаді, як і в Україні, існує проблема судових строків. Одним зі способів їх вирішення у кримінальних справах є жорстке рішення конституційного суду Канади: вину особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, має бути доведено у строк до трьох років. У цивільних і кримінальних справах невеликої тяжкості обов’язковою судовою процедурою є інститут «медіації», коли суддя в ході тривалого роз’яснення пропонує сторонам примиритися без судового розгляду справи [100].

До Ради суддів Канади входить кожен голова суду і його 2 заступники. Суддю можливо звільнити виключно через Раду суддів. Коли рада суддів доходить висновку, що поведінка судді завдає шкоди беззаперечній репутації судді, чи якщо суддя скоїв злочин, тоді рада суддів ухвалює рішення про направлення до парламенту Канади «Рішення про звільнення судді за негативними мотивами». Проте жодного суддю за цими мотивами парламент не звільнив, оскільки всі нечисленні судді, стосовно яких подано подання про звільнення, добровільно звільняються, щоб не завдавати шкоди авторитету судової влади. Як правило, рада юстиції подає одне таке подання на три роки [1000].

Таким чином, незалежність судової влади в Канаді забезпечується через високий авторитет і повагу суспільства до суддів; непідкупність суддів, оскільки сторони не знають суддю, а суддя у свою чергу вперше бачить справу, яку він розглядає; високу правову свідомість і правову культуру суддів; те, що для суддів найціннішим є репутація, оскільки суддею бути надзвичайно престижно; неприв’язаність до адміністративної будівлі (мобільності суду); дотримання строків розгляду судової справи і т. ін.

Отже, проаналізувавши практику міжнародного та зарубіжного досвіду забезпечення незалежності судової влади, ми вважаємо, що:

- суддя має призначатися (обиратися) виключно органами суддівського самоврядування на посаду безстроково;

- суддя може бути відсторонений або усунений від виконання обов’язків, тільки якщо це передбачено законом, і тільки за рішенням, яке ухвалюється через належну дисциплінарну процедуру органом суддівського самоврядування;

- суддя не може бути залежний від правоохоронних органів, за якими здійснюється судовий контроль;

- незалежність суддів і судової системи в цілому найкращим чином досягається через самоврядування суддівського корпусу, тобто через так звану самоврядну організацію;

- суддівський корпус має долучатися із власними пропозиціями до підготовки бюджету судової системи, а також до розподілу коштів.

- судова система як окрема гілка державної влади повинна чинити вирішальний вплив на відбір, призначення, кар’єру та дисципліну судів і судових службовців, а також на визначення їх матеріальних потреб.

- досвід інших провідних країн світу дає змогу зорієнтуватися в основоположних правах людини під час судового захисту й забезпечити право на справедливий суд;

- на світовому рівні визначено керівні засади, на яких має базуватись як судова система країни, так і питання її ефективного функціонування. Більше того, питання забезпечення незалежності судової гілки влади урегульовані міжнародними нормами світової спільноти.