<<
>>

Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні

На слушну думку професора Чиказького університету З. Азіза, незалежність судової влади витікає з принципу розподілу влад, сформованого французьким мислителем Ш. Л. де Монтеск’є, який стверджував, що «свобода буде втрачена», якщо судова влада не відділена від законодавчої та виконавчої.

Поділ повноважень влади на законодавчі виконавчі й судові функції органів державного управління, як окремих і незалежних органів, обмежує можливість зловживань з боку уряду та збалансовує всі три гілки влади. Презентуючи Білль про права (США), Дж. Медісон визначав, що «незалежні суди справедливості» є хранителями прав і непроникним оплотом проти будь-якого незаконного впливу. З цієї точки зору соціальна цінність незалежності судової влади полягає в тому, що вона є потужним інструментом в охороні права громадян, найкращою гарантією їх свобод і неупередженого правосуддя проти гноблення виконавчих та інших органів влади [195].

На рівні теорії права принцип незалежності судової влади досконало прописаний. На думку вчених Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, структура незалежності судової влади представлена двома рівнями - зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній рівень незалежності містить політичну й соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності абсолютно виключає можливість будь-якого впливу політичних партій, громадських рухів чи їх лідерів на судову владу. Внутрішній рівень незалежності судової влади містить три складники: по-перше, це процедура здійснення судової влади; по-друге - статусні гарантії суддів; по-третє - побудова судової системи [107].

Сучасні конституційні системи демонструють значну різноманітність механізмів взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влад, тим самим первина доктрина розподілу влад втратили частину своєї догматичної чистоти. У Конституції України виписано досконалі норми, зокрема у ст.

6 визначено, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», а ст. 126 імперативно визначає: «вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється... держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї» [87].

Ці конституційні засади незалежності судової влади базуються на низці міжнародних актів, зокрема ст. 10 Загальної декларації прав людини [56], ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [118], Основних принципів незалежності судових органів, що були схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 і 13.12.1985 р., які визначили, що мають бути вжиті до виконання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях держав з урахуванням політичних, економічних, соціальних і культурних умов і традицій кожної країни [130]. Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя 1983 р. визначила, що судді як особи є вільними та зобов’язані ухвалювати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спокус, примусів, загроз або втручання, прямих чи непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин [121]. У висновках Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації судів (1981 р.) наголошується, що суддя має бути в будь -яких обставинах повністю незалежним не тільки від державної влади, але й від усіх форм неупередженості [17]. Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 р. [4], Загальна (Універсальна) хартія судді, ухвалена 17.11.1999 р., визначили, що незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства [54; 62].

Положення Конституції України та міжнародних основоположних актів у сфері незалежності судової влади знаходять свій подальший розвиток у спеціальних законах. Так, закон України від 15.12.1992 № 2862-XII «Про статус суддів» визначав, що: «Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні» [147], Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI визначав, що: «Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом» [148]. Чинний Закон України від 02.06.2016 № 1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що «судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом» (ст. 1), «Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади» (ст. 6) [147].

Проголошення незалежності України поставило перед державою низку завдань щодо оновлення багатьох сфер суспільного життя, побудови правової держави. Одним із них було становлення самостійної та незалежної судової влади.

Конкретним кроком на цьому шляху стало затвердження 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи в Україні, в якій окрім інших містився розділ ІІІ - формування судової влади. При цьому під судовою владою розумілась система незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. За цією Концепцією шляхом ефективного розмежування повноважень необхідно гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої та виконавчої влади; створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечувало незалежність судової влади; гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом та інше [9, с. 142].

Найважливішим кроком у державотворенні було ухвалення 28 червня 1996 р. Конституції України. Як відзначив В. Бойко, «... вперше на конституційному рівні закріплено визнаний світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Отже, всі три гілки державної влади є самостійними, одна одній не підпорядкованими, кожна з них діє в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією і законами України» [7, с. 16].

Таким чином, в Україні завжди діяли досконалі норми, що проголошували незалежність судової влади, проте дійсність була не така вже позитивна. Можна стверджувати, що практично судова в Україні ніколи не була незалежною. Нормативним апогеєм у цій сфері, який засвідчує це, була

Постанова пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади», у якій судді Верховного суду України намагалися повідомити владу й суспільство про такі негативні аспекти, зокрема стверджуючи, що «останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів [145].

На жаль, ні законодавча, ні виконавча влада, ні громадянське суспільство суддів не почули. Деградація принципу незалежності судової влади продовжувалася. Відповідно ситуація щодо виконання деякими суддями замовних вказівок високопосадовців під час Революції Гідності була прогнозована.

На наш погляд, причинами неналежного стану незалежності судової влади і, як наслідок, низької довіри були такі чинники:

1) не збалансоване між гілками (законодавча, виконавча і судова) єдиної державної влади законодавство, що мало правові прогалини, які через незадовільний рівень правової культури і правосвідомості високопосадовців й окремих суддів використовувалося з метою забезпечення псевдодер - жавного інтересу чи, банально, з метою особистого збагачення або відстоювання приватного інтересу третіх осіб;

2) постійний тиск на суддів місцевих і апеляційних судів, коли спочатку використовувались шпарини в законодавстві щодо можливості давати вказівки судами вищого рівня нижчим, потім - широкі адміністративні повноваження суддів на адміністративних посадах, які призначалися, а в умовах сьогодення - різні громадські організації військового спрямування;

3) на суддів в усі часи, зокрема й нині чиниться тиск (насамперед прокурорами) у разі винесення виправдувального вироку;

4) незадовільна політика щодо відбору і призначення суддів з-поміж патріотично налаштованих, з високим рівнем правової культури та правосвідомості осіб і професіоналів з певним стажем у сфері правосуддя;

5) надлишкова законодавча відкритість суддів, що розглядають кримінальні справи: особи, які отримують вирок, можуть без особливих зусиль виявити місце їх проживання, склад сім’ї тощо, тобто рішення у справі, винесене суддею, має бути повністю прозорим, а особисте життя - закритим, за винятком визначених законом правоохоронних органів;

6) адвокати в Україні зорієнтовані на роботу на «результат», а не на почасове надання якісних адвокатських послуг, що приводить їх до спокуси вирішувати питання з використанням особистих зв’язків із певними суддями;

7) не запрацював на повну силу інститут народних засідателів і присяжних, вони мають обиратися громадою з осіб, які не мають щодо цього протипоказань і будуть здійснювати свої функції на постійній основі;

8) часто для досягнення протиправного рішення у справі здійснюється компроматний тиск на суддю;

9) матеріальне забезпечення суддів не було таким, щоб, з одного боку, забезпечувало їм достойне існування, а з іншого - не викликало негативного резонансу в бідному суспільстві, з цією метою треба використовувати механізм пільг й інших видів непрямого забезпечення суддів.

Проте треба розуміти, що з проблемою забезпечення незалежності судової влади стикались усі молоді демократичні країни. Так, новий етап перманентного процесу посилення незалежності судової влади в США розпочався лише ще в 20-х роках ХХ століття, коли було створено Судову конференцію США - як повноцінний орган, наділений юрисдикційними і адміністративними повноваженнями, зокрема з правом лобіювання законів для судової влади. Крім того було створено Адміністрацію управління судами США, що перебрала в цій сфері забезпечувальні функції від виконавчої влади. Кінцевим результатом таких накопичувальних реформ стало те, що судова влада США на початку ХХІ століття отримала вагомі

інституційні інструменти та процедурні можливості забезпечення своїх інтересів, що дозволило їй стати самостійною і незалежною від інших гілок влади [36].

Іншими словами, удосконаленням забезпечення судової влади в Україні, як молодій демократичній державі, слід займатись постійно саме. Для цього ми проаналізуємо поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні.

У загальнонауковому розумінні «зміст» - це сукупність елементів, аспектів, властивостей, зв’язків і тенденцій, що складають певний предмет, процес, явище [43]. Поняття «зміст» відображає внутрішній і вирішальний зв’язок не в його найзагальнішому вигляді, а в такому, що реалізується в кожному окремому предметі (групі предметів) на певному етапі розвитку, за певних умов. Згідно з діалектикою «зміст» і «форма» перебувають в органічній єдності, є співвідносними поняттями, які відображають дві взаємозалежні, суперечливі складові (елементи) буття предмета, явища, процесу [189].

У сучасній правовій системі України врегулювання питань правового забезпечення судової влади є гідридним, за класифікацією вчених юридичного факультету Г арвардського університету, коли норми конституційного права переважать при призначенні суддів, а норми адміністративного права беруться за основну в усіх інших забезпечувальних заходах щодо судової влади [204].

Адміністративне право України є самостійною галуззю права, що має регламентувати суспільні відносини у сфері публічного управління, організовувати та спрямовувати у визначеному законодавством напрямку суспільні процеси. Основним призначенням адміністративного права в умовах розбудови демократичної соціальної держави є запровадження регламентації відносин, демократичних за своєю сутністю, тобто спрямованих на реальне дотримання й охорону у сфері виконавчої влади прав і свобод людини, виконання належних їй обов’язків, а також ефективний захист цих прав у разі їх порушення [14, с. 125].

Що стосується поняття «забезпечення», то згідно зі словником української мови «забезпечувати» - це: постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах; надавати кому- небудь достатні матеріальні засоби до існування; створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось, захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [6, с. 18].

Відповідно до теорії права О. Дручек доводить, що в загальноюридичному розумінні під забезпеченням мається на увазі надання (постачання) чогось або кимсь у достатній кількості; створення повного і достатнього комплексу умов, необхідних для здійснення чого б то не було; надання гарантій. На погляд ученої, зазначена обставина політомії означеного терміна зумовлює той факт, що в юридичній літературі використовуються різні дефініції правового забезпечення, зокрема у спробі окреслити його механізм: у контексті адміністративного права й діяльності йдеться про механізми забезпечення «захисту», «охорони», «реалізації», «здійснення кантування» тощо [49].

Натомість предметом сучасного адміністративного права України є, по- перше, адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації щодо надання адміністративних послуг та відповідальності публічної адміністрації; по-друге, адміністративна діяльність суб’єктів публічної діяльності щодо здійснення управлінської (виконавчо -розпорядчої) діяльності. Загалом предметом адміністративного права України є суспільні відносини, які виникають між суб’єктами публічної адміністрації та об’єктами публічної управління й адміністративним примусом [2, с. 9-10].

В юридичній літературі з адміністративного права існують певні тенденції щодо розкриття поняття та змісту адміністративно-правового забезпечення певних сфер суспільного життя. Так, А. Філіпповим адміністративно-правове забезпечення безпеки цивільної авіації в Україні розглядається як механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення безпеки цивільної авіації в Україні, що включає в себе правові норми, правовідносини, процес реалізації зазначених правових норм через визначені в цих нормах форми й методи адміністративно-правового забезпечення безпеки цивільної авіації. На його думку, правовідносини у сфері адміністративно-правового забезпечення безпеки цивільної авіації також є складною відкритою системою, що включає в себе такі елементи, як суб’єкти, об’єкт, зміст, вираз правової форми [179, с. 10].

Під забезпеченням громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань А. Мукшименко розуміє сукупність активних, планомірних і реальних дій недержавних інститутів, що діють на добровільній основі без мети отримання прибутку й забезпечують неухильне дотримання всіма органами й установами виконання покарань, їх посадовими особами - прав і законних інтересів засуджених, використання різних правоохоронних заходів реагування [123, с. 11].

Адміністративно-правове забезпечення діяльності банків І. Хитра розглядає як здійснення органами влади правових, організаційно-технічних та інших комплексних заходів, спрямованих на регулювання відносин при встановленні структури, функцій банківської системи і банківської діяльності, регламентації здійснення основних банківських операцій, взаємовідносин з клієнтами та партнерами за допомогою юридичних норм [182]. На думку Н. Литвин, адміністративно-правове забезпечення діяльності третейських судів - це сукупність правових норм, що регламентують суспільні відносини у сфері третейського розгляду правових конфліктів і спрямовані на правове, організаційне та інформаційне забезпечення діяльності третейських судів в Україні [103, с. 16].

Більш спеціально як для предмета нашого дослідження Р. Ігонін зазначає, що адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції - це регламентована адміністративно-правовими нормами діяльність суб’єктів державно-владних повноважень, яка спрямована на створення необхідних умов для належного функціонування системи судів загальної юрисдикції, та встановлена адміністративно- правовими нормами система гарантій належного функціонування системи судів загальної юрисдикції [65].

С. Бондар присвятив окрему розвідку визначенню групи організаційних заходів забезпечення діяльності адміністративних судів, серед яких визначаються: правові; організаційно-штатні; охоронно-профілактичні;

фінансові; матеріально-технічні; інформаційні; організаційно-технічні;

науково-методичні. Крім того вчений акцентує увагу, що визначаючи співвідношення між правовим та організаційним забезпеченням, слід зважати на таке: по-перше, як правове, так і організаційне забезпечення відіграє забезпечувальну роль щодо функціонування суспільних відносин; по-друге, не заперечуючи того, що організаційне забезпечення є невід’ємною складовою правового, оскільки передує йому (адже до набрання чинності правового акта, насамперед нормативного, реалізується ціла низка організаційних заходів з розроблення проекту, його обговорення, погодження, узгодження тощо), вважаємо головним із них саме правове, оскільки організаційні заходи, порядок їх реалізації також урегульовано правовими актами [8].

Хотілося б зазначити, що для отримання достовірної оцінки стану незалежності суддів потрібно розглянути цю проблему з позицій як суспільства, так і самої суддівської спільноти. Дослідження цього питання ускладнюється тим, що на формування ставлення суспільства (насамперед пересічних громадян) до стану правосуддя впливає низка чинників: статево - вікові особливості осіб, які здійснюють оцінювання; особистий досвід людини, зокрема пов’язаний зі зверненням щодо захисту своїх прав і законних інтересів до судових органів; вплив засобів масової інформації; офіційна й неофіційна інформація щодо фактів порушення незалежності суддів і втручання в їхню діяльність; суб’єктивна оцінка роботи судових органів тощо [27; 28].

Ураховуючи вищезазначене, Н. Шульгач [188] у своїх дослідженнях виділяє такі ознаки принципу незалежності суддів: 1) незалежність суддів не абсолютна, вона обмежена законом, процедурними рамками, у межах яких здійснюється судова влада. Саме цим, на думку О. Курила, забезпечується повноцінна незалежність суддів, оскільки, маючи у своєму керуванні обов’язковий для виконання всіма закон, судді можуть діяти впевнено, безбоязно і справедливо. Це як додаткова гарантія ставить міцні перешкоди щодо можливості вчинення не передбачених законом дій з боку судді, перевищення повноважень, зловживань і сваволі [98, с. 74-75];

2) незалежність суддів легітимна лише в процесі здійснення процесуальної діяльності судді. Поняття «незалежність» з огляду на окреслення складових статусу суддів законодавець використовує лише під час характеристики повноважень судді в процесі здійснення судочинства, тобто коли йдеться про процесуальний аспект суддівської діяльності. Поза межами суду, судового розгляду справи принцип незалежності судді не діє; 3) зміст незалежності суддів включає також елемент особистісної незалежності суддів (тобто наявність у судді певних морально-психологічних якостей, які сприяють реалізації його права самостійно ухвалювати рішення у справи); 4) незалежність судді передбачає незалежність як від зовнішнього (від факторів, що містяться за межами судової системи), так і внутрішнього (від факторів усередині самої судової системи) впливу на процес прийняття суддею рішення зі справи; 5) за посягання на незалежність суддів передбачено найбільш серйозний вид відповідальності - кримінальне покарання (так, ст. 376 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню суддею своїх службових обов’язків чи домогтися винесення неправосудного рішення) [153].

Водночас О. Михайленко цілком доречно зазначає, що незалежність судді потрібно відрізняти від його самостійності. Якщо незалежність судді означає здійснення ним своїх повноважень, процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також непідзвітності будь-кому, то самостійність судді передбачає вільну його участь у дослідженні оцінки доказів, обговоренні й ухваленні рішення відповідно до закону та власних переконань [116, с. 51-52].

У контексті дослідження заслуговують на увагу рекомендаційні принципи, визначені в Європейській хартії про статус суддів, ухваленій 10 липня 1998 р. у Страсбурзі [108; 50].

Принцип 1 цієї Хартії визначає необхідність існування незалежних судових органів, обов’язок усіх державних та інших установ поважати й дотримуватися такої незалежності судової влади, яка самостійно, без стороннього впливу будь-яких посадових осіб та органів влади, здійснювала би правосуддя. Важливим є принцип 3, у якому зазначено, що судові органи наділені компетенцією щодо всіх питань судового характеру і мають виключне право вирішувати, чи належить установлене законодавчим актом до їх компетенції. Принцип 4 містить заборону на неправомірне або несанкціоноване втручання в процес правосуддя чи перегляд судового рішення будь-яким несудовим органом. У принципі 7 закріплено обов’язок держави надавати відповідні засоби, які дають можливість суду належним чином виконувати судові функції. Принцип 5 містить власне принцип неупередженості: обов’язок судових органів вирішувати справи на основі фактів і відповідно до закону без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз, прямого чи непрямого втручання з того чи іншого боку [153; 50].

З урахуванням вищенаведених думок учених можна дійти висновку, що адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади

характеризується таким науковим змістом:

1) це створення надійних адміністративно-правових умов для здійснення незалежності судової влади, надання для цього достатніх матеріальних засобів гарантування незалежності суддів, охорони суддів від посягань;

2) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади здійснюється через адміністративну діяльність суб’єктів публічної адміністрації через надання адміністративних послуг і здійснення управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності;

3) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади - це певний правовий механізм адміністративно -правового регулювання суспільних відносин

4) воно включає в себе адміністративно-правові норми, правовідносини, процес реалізації зазначених норм адміністративного права через визначені в цих нормах форми, методи та адміністративні процедури адміністративної діяльності публічної адміністрації;

5) адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади характеризується також адміністративно -правовим статусом суб’єктів публічної адміністрації;

6) воно полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших комплексних заходів, спрямованих на регулювання визначених нами суспільних відносин.

Отже, зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади полягає в комплексі адміністративно-правових (правових, організаційно-технічних та ін.) заходів щодо створення належних умов для незалежності судової влади, надання їй для цього достатніх матеріальних засобів, гарантування незалежності та захисту суддів, що здійснюється через певний адміністративно-правовий механізм, до елементів якого належать норми адміністративного права форми й методи адміністративної діяльності публічної адміністрації, адміністративні процедури та адміністративна відповідальності у цій сфері, що здійснюється через адміністративну діяльність суб’єктів публічної адміністрації через надання адміністративних послуг і здійснення управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності.

Тепер звернемося до проблеми предмета змісту незалежності судової влади. Г. Кравчук звертає увагу, що поняття самостійності органів судової влади, зміст принципу незалежності суддів не тлумачаться ні в Конституції України, ні в інших нормативно-правових актах про судову владу. Відсутність чіткого визначення на законодавчому рівні поняття незалежності судової влади не сприяє укріпленню її позицій у системі розподілу влад [92].

Проте на рівні міжнародних правових актів у сфері судової влади такий зміст незалежності судової влади розкрито доктринально непогано. Так, основні принципи незалежності судових органів, що були схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р., визначили вихідні положення, які має забезпечити публічна адміністрація: адміністративними засобами заохочення,

переконання а в разі необхідності - і примусу - забезпечити, щоб державні й інші установи шанували незалежність судових органів і дотримувалися її; публічна адміністрація не має права сама здійснювати неправомірний вплив, спонуки, тиск, погрози або втручання у здійснення судочинства суддями та має не допустити здійснення цього іншими особами.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя - Перша світова конференція по незалежності правосуддя (1983 р.) - визначила, що судді у процесі ухвалення рішень є незалежними не тільки від органів законодавчої і виконавчої влади, але й від органів суддівського самоврядування, ніяка сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес, однак судді можуть колективно захищати свою незалежність; виконавчі органи мусять гарантувати охорону і фізичний захист суддів та членів їх сімей; скарга на адресу судді має оформлюватися швидко і справедливо за відповідною процедурою; розгляд справ про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається з суддів та обирається ними [121].

Бангалорські принципи поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/2 3 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 р., установлюють, що публічна адміністрація зі складу суддів має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах, зокрема від своїх колег по суду [62; c. 270-282; 4].

Також слушною є думка О. Прокопенка, який вважає, що однією зі складових елементів незалежності суду є неупередженість суддів, яка вимагає, щоб суддя під час розгляду справи був суб’єктивно вільним від особистих уподобань або упереджень стосовно учасників процесу (суб’єктивна неупередженість), а його дії мають виключати будь-які обґрунтовані сумніви щодо цього (об’єктивна неупередженість) [150].

Таким чином, змістом незалежності судової влади є такі положення:

- у вузькому розумінні зміст незалежності судової влади полягає в незалежності суддів при винесенні ними рішення по юридичній справі, у широкому розумінні - у комплексі всіх правових, організаційно-правових, фінансово-правих та інших заходів, у забезпеченні належних умов для праці й побуту суддів та інших представників судової влади, надання якісних адміністративних послуг у системі судової влади;

- незалежність судової влади будується на основі принципу незалежності судової влади

- судді потребують захисту від трьох основних впливових (небезпечних) суб’єктів: по-перше, високопосадовців органів виконавчої та законодавчої влади; по-друге - кримінальних елементів; по-третє - органів суддівського самоврядування;

- крім того до сфери, що впливає на незалежність судової влади, належать проблеми формування суддівського корпусу, організаційно-правові питання, взаємодія з адвокатами і прокурорами, діяльність деструктивних псевдогромадських організацій;

- чесність, висока професійність, дотримання присяги суддями, здійснення ними неупередженого судочинства на основі принципу верховенства права, що є невід’ємним елементом незалежності судової влади.

Отже, зміст незалежності судової влади прямо випливає з принципу незалежності судової влади і може розглядатись у вузькому й широкому розумінні, у першому випадку - як є незалежність суддів при винесенні ними рішення в юридичній справі, у другому - як комплекс правових заходів щодо недопущення впливу на суддів, забезпечення належних умов для праці й побуту суддів й інших представників судової влади, надання якісних адміністративних послуг у системі судової влади. Судді потребують захисту від трьох основних впливових (небезпечних) суб’єктів - високопосадовців органів виконавчої та законодавчої влади, кримінальних елементів, органів суддівського самоврядування. До сфери, яка впливає на незалежність судової влади, належать проблеми формування суддівського корпусу, організаційно - правові питання, взаємодія з адвокатами і прокурорами, діяльність деструктивних псевдогромадських організацій. Чесність, висока професійність, дотримання присяги суддям є невід’ємним елементом незалежності судової влади.

Таким чином, адміністративно-правове забезпечення незалежності судової влади полягає в комплексі адміністративно-правових заходів, що здійснюється через певний адміністративно-правовий механізм шляхом надання адміністративних послуг і здійснення управлінської діяльності суб’єктами публічної адміністрації щодо створення всіх умов для ухвалення суддями справедливих гуманних рішень, через недопущення впливу та забезпечення належних умов для праці й побуту суддів та інших представників судової влади.

<< | >>
Источник: КІЧМАРЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення незалежності судової влади в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -