1.2. Адміністративні аспекти концепцій реформування судової влади

В Україні судова система реформувалася багато разів, однак проблема забезпечення прав та свобод громадян залишається досить актуальною і до сьогодні. Питання щодо оновлення судової системи у відповідності до стандартів Європейського Союзу (ЄС) викликає багато цікавих питань та суперечок з боку науковців, політичних та адміністративних еліт.

Судова влада України без сумніву потребує реформування, адже в цьому переконана більша частина громадян нашої країни. Так згідно з результатами соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Центру політико-правових реформ майже 46% населення вважає, що судова реформа є одним з найбільш актуальних та нагальних завдань і тому має бути розпочата якнайшвидше. 34% населення вважає, що реформа є необхідною, але думають, що наразі є більш актуальні завдання. 11% опитаних вважають, що зараз реформа не на часі, її можна й відкласти. І лише 1,5% населення не бачать особливої потреби у проведенні реформи в сфері судочинства взагалі [40].

Таким чином, створення нових адміністративних аспектів концепцій реформування судової влади, стане ще однією позитивною ланкою для здійснення ефективного, справедливого та неупередженого правосуддя в Україні.

К. Колісник зазначає, що система стримувань і противаг є діючою в тому разі, коли компетенція всіх органів державної влади включає в себе як виключні повноваження, так і спільні, за допомогою яких будується механізм взаємодії та взаємозалежності всіх гілок влади [67].

Відповідно до Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6) [72]. Кожна гілка влади має виконувати свою безпосередню функцію для належного врегулювання суспільних відносин: законодавча - приймати нормативно-правові акти, виконавча - регулювати правовідносини, які виникають у суспільстві, судова - здійснювати захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб відповідно до принципів правової держави.

С. Степанов наголошує, що потрібно звернути увагу на необхідність прозорості діяльності всіх органів, спрощення процедур оскарження дій посадових та службових осіб, забезпечення виконання строків судового провадження, розумності судового процесу та реальне виконання судових актів державною виконавчою службою. Саме у зв’язку з відсутністю надійного, прозорого регулятора відносин виникають питання щодо надання гарантій захисту прав фізичних осіб та суб’єктів господарювання органами держави. Будь-яка особа потребує остаточного вирішення кожного питання, важливого для здійснення життєдіяльності або господарювання. Саме тому всі галузеві реформи необхідно приймати після обговорення з професіоналами відповідної галузі, які знайдуть кращий спосіб усунення недоліків існуючого порядку. Необхідно проводити конференції, відкриті обговорення з науковим товариством, суддівським корпусом щодо реформ у сфері судоустрою, виконавчою службою у сфері виконавчої політики тощо [144].

Голова Верховного Суду України Я. Романюк в одному зі своїх інтерв’ю зазначив, що проблема недовіри українського суспільства до суду та суддів існує. Зараз, на тлі останніх подій, вона досить болюча. Прикро, але слід погодитися, що визначальним фактором формування негативної суспільної думки була діяльність суддів при здійсненні правосуддя та їх поведінка в особистому житті. Буває так, що судді та працівники апаратів судів забувають про ввічливість і уважність до відвідувачів. Суддям часом бракує почуття людяності та відчуття справедливості. Подекуди й у повсякденному житті деякі судді поводяться зневажливо до людей, зверхньо та пихато, відверто демонструють свої статки, що на тлі невисокого середнього рівня матеріального забезпечення населення викликає обурення пересічних громадян [135].

Відповідно, таке ставлення є неприпустимим для країни, яка стоїть на шляху реформування відповідно до стандартів Європейського Союзу. Право на справедливе правосуддя та шанобливе ставлення повинен мати кожен громадянин, який звернувся за захистом своїх порушених прав та свобод.

Система правосуддя в Україні від моменту набуття державою незалежності фактично перебуває у стані постійного реформування. Як правило, кожен реформаторський захід у цій сфері запроваджується під гаслами забезпечення незалежності судової влади, наближення національної судової системи та судочинства до міжнародних і європейських норм і стандартів. Так, Концепцією судово-правової реформи 1992 р. передбачалося насамперед «гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади», а також - «реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою» [7; 111]. У 2006 р. Указом Президента України затверджена Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів [7; 156]. Нарешті, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який став базовим у судовій реформі 2010 р., прийнято з метою «реформування системи судочинства відповідно до міжнародних стандартів» [7; 113].

Хотілось би зазначити, що жодна із спроб реформування судівництва за час існування незалежної Української держави не увінчалася успіхом. Реформа, пов’язана із прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2010 р., замість обіцяних позитивних змін призвела до подальшого руйнування хиткої судової системи, позбавлення суддів останніх залишків незалежності та переходу їх під тотальний контроль з боку Президента, який здійснював його завдяки органам-маріонеткам: Вищій раді юстиції та Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Внаслідок того, що велика кількість членів як Вищої ради юстиції, так і Вищої кваліфікаційної комісії суддів призначалася на посади або Президентом, або Верховною Радою України (в якій на той час сформувалася пропрезидентська більшість) стало можливим використання судових рішень для задоволення політичних інтересів владної верхівки.

Загальновідомо, що положення адміністративного права і теоретичних положень державного управління, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності в ході проведення судової реформи в Україні, історичного та зарубіжного досвіду розвитку судового управління визначають зміст механізму адміністративно-правового регулювання відносин, що виникають у сфері судової системи та її реформування, сутність, принципи, правові засади та особливості цього виду управлінської діяльності, види його суб’єктів та об’єктів, тобто вироблення концепції реформування судової системи з використанням адміністративно-правових засобів [101].

Реалізація функцій судової влади в Україні можлива лише за умови належного забезпечення гарантій самостійності судів та незалежності суддів. На практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та мають місце втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом протиправного впливу. Факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами резонансних чи політичних справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів.

Н. Квасневська вважає, що судова реформа є створенням науково обґрунтованої системи правосуддя в Україні. А її завданнями є визначення шляхів удосконалення законодавства в цій сфері, усунення негативних тенденцій, що виникли внаслідок непослідовності в здійсненні попереднього, так званого першого етапу судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу, підвищення статусу суддів у суспільстві, істотне поліпшення умов їх професійної діяльності, радикальне поліпшення стану виконання судових рішень, створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів, удосконалення процесуального законодавства тощо [54].

Держава вже протягом тривалого часу займається тільки корекцією судової влади й правосуддя в межах Основного Закону, результатом чого стало прийняття Закону України «Про судоустрій України», нового Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, а також постійне латання Кримінально-процесуального та Господарського процесуального кодексів України [78]. Тому, потрібно втілювати в життя нові концепції, які допоможуть вийти на новий рівень судово-правової реформи, а права й свободи громадян будуть забезпечені на вищому рівні.

Слід зазначити, що однією із важливих подій для Європи стало прийняття Вільнюської декларації. Запропоновані концепції стали основою для реформування судових систем європейських країн. Вони закликають до розробки довгострокової політики, які включають в себе необхідні реформи судової системи. Суди повинні підвищити їх ефективність, альтернативне вирішення спорів слід заохочувати, а судова влада повинна розвивати більш тісні відносини з громадянським суспільством з метою зміцнення суспільної довіри і отримати підтримку для проведення необхідних реформ. Дані поради щодо реформування судоустрою судді повинні брати за основу для покращення судової системи. На кінцевому етапі судова реформа повинна мати на меті поліпшення якості правосуддя та ефективності судової системи, а також зміцнення незалежності судової системи. Однак головною метою Вільнюської декларації є наближення правосуддя до громадян [177].

В Україні за часи незалежності було розроблено велику кількість концепцій щодо реформування судової влади. Є підстави проаналізувати деякі з них: наприклад, Венеціанська комісія впродовж багатьох років наголошувала на тому, що основою найсерйозніших критичних зауважень стосовно судових органів і органів прокуратури України є Конституція України. У всіх своїх висновках щодо судової системи та прокуратури Комісія завжди вказувала на необхідність внесення змін до Конституції, стверджуючи, що без змін у Конституції реформування судової системи було би лише частковим і не відповідало би європейським стандартам у повному обсязі. Венеціанська комісія також відзначала, що ефективне реформування судової системи України - це питання не лише прийняття відповідних конституційних положень, але й політичної волі та бажання створити дійсно незалежну судову систему [22].

Таким чином, основними концепціями реформування судової влади, згідно із висновками Венеціанської комісії є:

- необхідність внесення змін до окремих статей Конституції України, що стосуються регулювання правових відносин у сфері судової влади;

- реформування законодавства у сфері здійснення правосуддя (Закон України «Про судоустрій і статус суддів»);

- виявлення та усунення недоліків у чинному законодавстві щодо регулювання правовідносин у сфері судоустрою України;

- приведення судової системи у відповідність до європейських стандартів.

Необхідність реформування судової влади аргументувалося й тим, що кожному громадянину нашої країни потрібно забезпечити доступ до справедливого та неупередженого правосуддя шляхом усунення таких негативних чинників як корупція та зловживання судовою владою.

Основною концептуальною засадою ще з античних часів є теорія поділу влади [38, с. 270-276]. Стародавні мислителі виділили декілька обов’язкових ознак цієї теорії, відповідно до якої існують відносно самостійні елементи держави, кожен з яких виконує певні внутрішні функції, зміст яких зумовлений соціальним поділом суспільства. Ці елементи тісно взаємодіють між собою, допомагаючи й взаємостримуючи одне одного. Аналіз літературних джерел свідчить, що концептуальні засади поділу влади розроблені в працях Аристотеля, Платона, Епікура та ін. Найважливішим є те, що ці засади не тільки були втілені в судовій практиці античного світу, а й були відображені у Великій хартії вольностей 1215 року [148].

З погляду багатьох дослідників, найбільш істотні елементи концепції поділу влади й обґрунтування ролі судової влади містяться в працях французьких політичних мислителів Ш. Л. Монтеск’є та Ж. Ж. Руссо. У контексті функціонування судової влади дуже важливе значення має висновок першого з них про те, що в кожній державі існують три різновиди влади - законодавча, виконавча й провідна в питаннях цивільного права. Остання (її можна назвати судовою) карає за злочини й вирішує конфлікти при зіткненні інтересів приватних осіб. Розглядаючи судову владу, філософ користується декількома вихідними положеннями. За своїм призначенням вона є регулювальною, необхідною для стримування від крайнощів законодавчої та виконавчої влад [97, с. 290]. Він розвиває погляди на функції та процедури судової влади. На його думку ця «третя» влада здійснює функції правосуддя й охорони свободи та особистої безпеки громадян. Що стосується ролі суду в цьому процесі, то Монтеск’є вважав, що суддівських функцій замало, оскільки всі перешкоди, витрати й самі помилки правосуддя є тією ціною, яку громадянин сплачує за свободу [97, с. 225].

Окрім того, ключовим аспектом розуміння сутності судової влади в механізмі «стримувань і противаг» є її суб’єктний склад, на який безпосередньо покладається реалізація відповідних функцій. У зв’язку з цим підкреслимо, що визначення категорії судової влади через судову систему наразі є досить поширеним у науці. Так, І. Туркіна зазначає, що основу судової влади становить сукупність судових органів, наділених відповідними повноваженнями [153, с. 31-34.]. Близькою до цього є позиція Ю. Дмитрієва та Г. Черемниха [41, с. 48], які розглядають судову владу як систему спеціальних державних і муніципальних органів, наділених передбаченими законом владними повноваженнями щодо вирішення конфліктів і покарання винних, їх рішення мають загальнообов’язковий характер.

У сучасних умовах в контексті стримування і противаг судову владу характеризують не лише правосуддя (у традиційному розумінні), але й юридична можливість здійснювати активний вплив на рішення і дії законодавчої та виконавчої влади, «урівноважувати» їх. Ці повноваження, коли вони використовуються судом, перетворюють його на потужну стабілізаційну силу, здатну захищати права й свободи громадян, оберігати суспільство від руйнівних соціальних конфліктів. Судовий контроль відіграє в житті суспільства роль упорядника через те, що державно-владний характер має суворе законодавче підґрунтя і виявляється в конкретних повноваженнях, які складають правові засоби реалізації державної політики у сфері застосування права. Ця діяльність відіграє роль правових важелів у здійсненні соціального управління суспільством, забезпечує ту його частину, де виявляється примусова сила влади, її прямий панівний вияв. Зрозуміло, що використовуючи силу влади для підпорядкування волі членів суспільства єдиній керівній волі, судова влада відчуває вплив таких сучасних тенденцій суспільного розвитку, як активізація застосування державою методів ненасильницьких дій, гуманізація кримінально -правової політики, захист прав людини тощо. Але це не змінює в цілому характеру і призначення «силових» (умовно говорячи) влад, роль яких полягає в забезпеченні законності й правопорядку [162].

Судова влада в системі державної влади виконує специфічні функції, проте, на перший погляд, здається, що її навряд чи можна віднести до окремої гілки влади й сприймати як звичайну складову механізму виконавчої влади. Однак, якщо представницькі органи створюють закони, виконавчі структури реалізують конкретні соціально-економічні завдання, то судова влада націлена на захист прав і свобод громадян, суспільства, а також держави. У контексті завдань створення в державі комплексу заходів, здатних забезпечити баланс рівнодіючих сил, суд має не лише розглядати справи про кримінальні злочини й громадянські спори, але й реагувати на ексцеси законодавчої та виконавчої влади [61].

Уся історія становлення судового контролю над виконавчою владою свідчить про шалений опір потужного апарату зменшити його вплив на життя країни, її внутрішню й зовнішню політику, на долю громадян. Незалежний суд, відсутність у суддів будь -якої відомчої зацікавленості, широка гласність обговорення, усне й безпосереднє вивчення всіх доказів є загальновизнаною перевагою судової процедури. Завдяки цьому громадянин й орган влади або управління постають перед судом як сторони, що мають рівні процесуальні можливості в доведенні правильності своїх тверджень і спростуванні доказів протилежної сторони. Тому судовий контроль може стати серйозною перешкодою бюрократичному свавіллю, що зачіпає права й законні інтереси особистості. Можливість безпосередньо звертатися до суду за захистом від будь-яких актів виконавчої влади - перша умова будь-якої свободи. Згідно із законодавством суду підконтрольні будь-які дії (рішення) будь-яких структур і посадових осіб, якщо виникне загроза утиску з їхнього боку законних інтересів особистості [1 62].

Асоціація правників України, як провідна юридична спільнота, також активно долучилась до процесу реформ та запропонувала юристам надати своє бачення необхідних змін в судовій системі з метою забезпечення незалежності судової влади. Нею пропонується на конституційному та законодавчому рівнях: повністю виключити участь Верховної Ради України, Президента України та органів виконавчої влади у процесах призначення, переведення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів; передбачити принцип незмінності суддів і призначення суддів на посаду безстроково, відмовившись таким чином від процедури першого призначення на п\'ятирічний термін; встановити виключно конкурсні засади добору суддів, їх переведення до інших, у тому числі вищого рівня судів, на основі прозорих та об\'єктивних критеріїв і процедур; закріпити ключову роль зборів суддів у процедурі призначення суддів на адміністративні посади; посилити юридичну, у тому числі кримінальну, відповідальність за незаконний вплив на суддів у будь-який спосіб; гарантувати фінансову незалежність суддів: підвищити рівень фінансового та матеріально - технічного забезпечення діяльності судів, встановити високий рівень заробітної плати для суддів [74].

Крім того, асоціація вважає, що проведення судово-правової реформи має базуватися виключно на таких концептуальних підходах: головною метою проведення судово-правової реформи в Україні має стати створення законодавчих та організаційних умов для утвердження в Україні незалежної, ефективної та відповідальної судової влади, якій довірятиме суспільство; судово-правова реформа в Україні повинна мати комплексний характер і передбачати внесення змін до Конституції України, законодавства з питань судоустрою та статусу суддів, реформування суміжних інститутів (прокуратури, адвокатури, правоохоронних органів), вдосконалення процесуального законодавства та законодавства, що регулює порядок виконання судових рішень; основою для проведення судово-правової реформи в Україні мають стати загальновизнані міжнародні стандарти незалежності суддів, кращі практики демократичних держав, аналіз вітчизняного досвіду становлення та розвитку правосуддя, а також вже напрацьовані пропозиції щодо вдосконалення судової влади в Україні, які пройшли експертизу Венеціанської Комісії, напрацювання Конституційної Асамблеї; посилення гарантій незалежності суддів має відбуватися з одночасним встановленням дієвих механізмів відповідальності суддів за прийняття неправосудних рішень, корупцію, вчинення дій, що є несумісними з високим статусом судді. Визначити у законі чіткі підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та звільнення їх з посади, передбачивши шкалу дисциплінарних санкцій у залежності від тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та з урахуванням принципу пропорційності. Обмежити обсяг суддівського імунітету виключно функціональним, тобто безпосередньо пов\'язаним із суддівською діяльністю; - система судоустрою в Україні має будуватися на принципах ефективності та доступності правосуддя.

Асоціація вважає, що з метою розвантаження судової системи, а також наближення її до населення слід запровадити інститут мирових суддів. За Верховним Судом України пропонується зберегти статус найвищого судового органу, визначивши його головним завданням забезпечення однакового застосування закону усіма судами відповідно до принципу верховенства права. Необхідно внести зміни до Конституції України, спрямовані на визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Необхідно законодавчо врегулювати діяльність суду присяжних і гарантувати право обвинуваченого на такий суд у визначених категоріях справ. Мають надалі розвиватися і заохочуватися механізми позасудового вирішення спорів (медіація, арбітраж, третейські суди); судово-правова реформа має включати удосконалення організації та діяльності інших органів, що беруть участь у судочинстві, - прокуратури, адвокатури, правоохоронних органів. Має бути суттєво удосконалена система виконання судових рішень, запроваджено дієвий судовий контроль у цій сфері [74].

На думку О. Хотинської-Нор, реформування напряму судової влади залежить від політичного впливу, тому саме заінтересованість державної влади як головного суб’єкта судової реформи зумовлює відносно неї низку закономірностей, які притаманні загалом політичній реформі : 1) Політична реформа неможлива без наслідків, небажаних з точки зору цілей, поставлених реформаторами. Завжди мають місце розбіжність між задекларованою метою та реальними результатами, а також протиріччя між інтересами реформаторів та частини суспільства, яка задоволена становищем, що існувало до початку реформи. Саме тому політична реформа цілеспрямована, але не телеологічна. Необхідна рефлексія реформаторської політики зі сторони реформаторів, їх постійна готовність до небажаних і непередбачуваних ситуацій. 2) Неможливо проводити політичну реформу, не зміцнюючи тим самим опозиційні сили, які зростають пропорційно масштабу самої реформи. Політична реформа a priori не може не мати супротивників, оскільки завжди є прихильники збереження існуючої системи. Чим масштабніша реформа, тим більший супротив вона викликатиме. Помилки реформаторів (а вони неминучі) ведуть до збільшення потенціалу противників реформи. Відтак, усвідомлення наведених міркувань вимагає наявності в процесі реформування судової системи компромісів, що дозволить «пом’якшити» небажані наслідки та знайти оптимальний шлях необхідних змін. У підсумку слід зазначити, що розглянуті в рамках цієї публікації теоретичні засади, на яких повинна ґрунтуватись судова реформа, є запорукою її успіху та слугуватимуть предметом наших подальших досліджень [158].

Звуважимо, що реформування судової влади слід проводити відповідно до Міжнародних стандартів судової системи, таких як: обов’язок державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їх об’єднань поважати незалежність суддів і не посягати на неї; без шкоди для своєї незалежності судді та судова влада повинні підтримувати конструктивні робочі відносини з установами та органами влади; обов’язок виконавчої та законодавчої влади - забезпечувати незалежність суддів та унеможливлювати заходи, які можуть її обмежити; коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї; орган влади, який приймає рішення щодо добору та підвищення суддів по службі повинен бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половина його членів мають становити судді, обрані самими ж суддями; дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними; оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення [95].

Важливими вбачаються положення Концепції реформування судової влади, що підготовлені суддями Верховного Суду України, а саме: забезпечення надійного простого і доступного захисту конституційних прав і свобод громадян, а також правового захисту підприємств, установ і організацій від будь яких неправомірних посягань, від кого б вони не виходили. Відповідно, основними засадами організації судової влади стало те, що судова влада має слугувати народові України, як незалежний орган державної влади; її діяльність має бути налаштована на простий, доступний і ефективний захист конституційних прав і свобод людини і громадянина на принципах європейських стандартів законності і справедливості від будь- яких посягань, в тому числі від неправомірних дій органів законодавчої і виконавчої влади; незалежність судів і суддів повинна гарантуватися незалежним кадровим і фінансовим забезпеченням та ефективним державним захистом суддів; судова влада має здійснювати контроль за виконанням прийнятих нею судових рішень; фінансування суду має бути достатнім для здійснення швидкого і ефективного судочинства. Або ж фінансування судової гілки влади визначається у сталому відсотку до національного доходу України за минулий рік чи у розмірі 50% суми від штрафів, конфіскацій майна та судового збору і не може зменшуватися; вплив на суддів в будь-якій спосіб забороняється. Посадові особи органів державної влади за будь-який вплив на суддів звільняються з посади органом який їх призначив чи обрав за поданням Пленуму Верховного Суду України [73].

Оскільки в адміністративному праві не існує однозначного поняття концепцій реформування судової влади, тож ми на основі проаналізованої вищенаведеної інформації спробуємо вивести його самі. На нашу думку, адміністративними аспектами концепцій реформування судової влади є комплекс принципів, методів, цілей та завдань, що містять у собі загальну систему поглядів на порядок реформування судової влади України, які є запропонованими вперше та спрямовані на забезпечення основної мети задля якої вона функціонує, а саме - забезпечення основоположних прав та свобод громадян.

На нашу думку, основою адміністративних концепцій реформування судової влади має бути те, що вона має слугувати народові України для забезпечення конституційних прав та свобод на засадах ефективності, незалежності та справедливості кожного судового органу, який був би доступним для кожного громадянина нашої держави, який цього потребує. Вища рада правосуддя має бути «наглядовим» органом державної влади, який повинен слідкувати за дотриманням основоположних європейських та міжнародних засад правосуддя, справедливістю правосуддя, відсутністю корумпованих суддів, ефективністю судової системи загалом. За наявності вказаних ознак перелічених Вища рада правосуддя повинна приймати необхідні міри для припинення правопорушень суддями та усувати подальші негативні порушення законодавства, які призводять до порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Крім того, концептуальною засадою реформування судової системи відповідно до європейських стандартів має бути забезпечення на належному рівні фінансування суду і суддів, що сприятиме здійсненню ефективного та швидкого правосуддя та утриманню суддів від зазіхань на хабарі та прийняття неправосудних рішень.

Обов’язково слід брати до уваги й те, що незалежність суддів гарантується Конституцією України і Законами України, відповідно до яких ніхто не має права посягати на судову владу. Посягання на незалежність судової влади має каратися у відповідності до законодавства, а якщо це посадова особа - то міри повинні бути жорсткіші, з обов’язковим її звільненням за поданням того органу, що призначив, або за поданням Пленуму Верховного Суду України.

На етапі сучасного розвитку суспільства, ми почали забувати про вже давно встановлені норми природного права, тому тут слід згадати 10 заповідей Божих: 1) Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене; 2) Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм; 3) Не згадуй імені Г оспода Бога твого даремно; 4) Пам\'ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий - субота - для Господа Бога твого; 5) Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі; 6) Не вбивай; 7) Не чини перелюбу; 8) Не кради; 9) Не свідчи неправдиво проти ближнього твого; 10) Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого. Безумовно, потрібно дотримуватися усіх 10 Божих заповідей, адже за їх порушення крім Божої кари вони караються ще й Законами нашої держави (Вих.20: 2 - 17) [13].

Шоста заповідь свідчить про заборону умисного вбивства людини, але дану заповідь також, можна пов’язати і зі ст. 379 Кримінального Кодексу (КК) України - посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв\'язку з їх діяльністю пов\'язаною із здійсненням правосуддя. Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв\'язку з їх діяльністю, пов\'язаною із здійсненням правосуддя, також караються у відповідності до законодавства [79].

Дев’яту заповідь безпосередньо розкриває ст. 384 - завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здійснення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках передбачає відповідальність згідно КК України [79].

Таким чином, основоположним все ж таки є природнє право, яке займає первинну роль у формуванні правової свідомості громадян нашої держави, а тому слід вважати, що при реформуванні судової влади це повинно бути концептуальною засадою для надійного захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Крім того, на нашу думку успіх судової реформи безперечно залежить від трьох складових: законодавчої влади, якісного процесу та суддівського корпусу.

Отже, ми вважаємо, що основними адміністративними аспектами концепцій реформування судової влади є:

- незалежність та деполітизація, що полягає у забороні втручання будь- яким суб’єктам в діяльність судової гілки влади;

- оновлення суддівського корпусу, яке полягає у системній реорганізації судової влади, відборі та призначенні на посади кваліфікованих і некорумпованих суддів;

- підвищення відповідальності суддів - звільнення суддів за вчинення значного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, які є несумісними зі статусом судді;

- позбавлення суддів повного імунітету, який обмежується виключно функцією відправлення правосуддя;

- дотримання законів природного права у реформуванні судової влади для формування правильної правосвідомості громадян (10 заповідей Божих);

- звільнення суддів у разі, якщо вони не в змозі пояснити походження майна (запобіжні заходи).