<<
>>

Зарубіжний досвід реформування місцевих судів

В умовах сьогодення судова влада є основним державним органом, що забезпечує основоположні права та свободи громадян. Однак, якщо мова йде про її якість та незалежність, то дані аспекти викликають сумнів у більшості сучасників судового процесу.

Тому, на реформуванні місцевих судів в Україні акцентується особлива увага, тим паче, що все чинне законодавство приводиться у виключну відповідність до стандартів ЄС (Acquis communautaire (acquis)).

Реформування місцевих судів в Україні є важливим аспектом для нашої держави, адже в усіх демократичних країнах права та свободи громадян стоять на першому місці. Відповідно, щоб побудувати правову державу потрібно постійно вдосконалювати чинне законодавство щодо судоустрою та використовувати позитивний досвід інших країн для вдосконалення нашої правової системи. Крім того, законотворчість та діяльність органів державної влади обов’язково базуються на основоположних принципах, в яких закладено базові витоки правильного функціонування судової системи. Так як Україна обрала шлях незалежного розвитку в напрямку Євроінтеграції, її основоположними засадами є верховенство права та визнання людини найвищою соціальною цінністю.

М. Поліщук, вважає, що в Україні впродовж останнього часу існує чимало поглядів на реформування судової системи. Означене питання неодноразово обговорювалося в юридичній літературі та на різних юридичних форумах і наукових конференціях. Ні для кого не є несподіваним, що судова система в Україні має бути змінена, але шляхів таких змін пропонується багато, що разом із тим ускладнює пошуки достатньо чіткої моделі. У багатьох країнах світу сформовано судові системи, які працюють здебільшого досить ефективно, але, звичайно, вони мають також недоліки, трапляється - і корупційні схеми. Система судів України не може бути побудована, наприклад, на зразок системи судів Франції чи Великої Британії або США.

Потрібно вивчити позитивні та негативні аспекти кожної з систем і по можливості використовувати їх у розбудові судової системи в Україні [109, с. 110]. Зважаючи на досвід країн, які досягли успіху в створенні судової системи, яка належним чином захищає права та свободи своїх громадян, можемо зробити висновок, що вони також йшли до цього поступово і мали свої проблеми та недоліки, тому Україна, як молода держава, також бореться за справедливість в судовому процесі і всі сили спрямовані саме в це русло. Саме тому ми повинні показати досвід провідних зарубіжних країн у реформуванні судової влади та визначити який із них найбільше підходить для того, щоб застосувати його в нашій державі.

Аналіз зарубіжного досвіду реформування судової влади передусім потрібен тому, що еволюція державного управління в цих країнах відображає демократичний шлях розвитку політико-правової організації суспільства на основі принципу верховенства права, поваги до прав і свобод людини і громадянина. Принципова відмінність правових систем європейських країн полягає у прагненні до задоволення публічного інтересу - своєрідного необхідного балансу між приватноправовими та публічно-правовими інтересами суб’єктів права. Відповідно орієнтація на захист прав і свобод людини, забезпечення дотримання й реалізації її прав, свобод і законних інтересів є одним із основних критеріїв розмежування з правовою пострадянською системою, де людина вважалася керованим об’єктом, чиї права та інтереси отримували переважною мірою декларативне закріплення [36, с. 5].

Таким чином, залучаючи досвід країн-учасниць ЄС, є змога зорієнтуватися щодо прав людини на справедливий суд при судовому захисті та виявити адміністративно-правові аспекти забезпечення незалежності судової гілки влади України.

С. Обрусна вважає, що в ході реформування вітчизняної судової системи вже використовувався зарубіжний досвід, але його запозичення не мало системного характеру. Разом із тим окремі елементи запозичення зарубіжного досвіду вже простежуються і можуть бути використані в подальшому, тому так потрібні наукові розвідки в цьому напрямку, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком назустріч удосконаленню судової системи й побудові правової держави в Україні [102, с.

73].

Т. Галайденко, зазначає що реформування судової влади є пріоритетним завданням сучасної демократичної держави. Незалежність суддів при виконанні ними професійних обов’язків походить від автономності судової системи в умовах дії принципу поділу влади, самостійності судів і характеру службових відносин у суддівських колективах щодо невтручання голів судів та їх заступників із розгляду суддями справ [28].

На думку, Н. Квасневської першочерговими завданнями у реформуванні судової влади є визначення шляхів удосконалення законодавства в цій сфері, усунення негативних тенденцій, що виникли внаслідок непослідовності в здійсненні попередніх, етапів судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу, підвищення статусу суддів у суспільстві, істотне поліпшення умов їх професійної діяльності, радикальне поліпшення стану виконання судових рішень, створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів, удосконалення процесуального законодавства тощо [53].

Д. Притка, вважає що положення адміністративного права і теоретичних положень державного управління, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності в ході проведення судової реформи в Україні, історичного та зарубіжного досвіду розвитку судового управління визначають зміст механізму адміністративно-правового

регулювання відносин, що виникають у сфері судової системи та її реформування, сутність, принципи, правові засади та особливості цього виду управлінської діяльності, види його суб’єктів та об’єктів, а також дають можливість виробити концепцію реформування судової системи з використанням адміністративно-правових засобів [116].

В. Авдєєнко вважає, що на сьогоднішній день Україна стоїть на шляху приведення національного законодавства у сфері організації та здійснення судочинства у відповідність до міжнародних стандартів.

Проте, на сьогоднішній день є багато питань в діяльності судів, які потребують вирішення, у тому числі шляхом приведення чинного законодавства та організаційних процедур у відповідність до міжнародних стандартів. Так, потребують деякого перегляду та оптимізації судова система України, конкретизація засад взаємодії судової та інших гілок влади, перегляд складу та повноважень органів суддівського самоврядування [2].

Крім того, відповідно до Міжнародних стандартів судової системи до основних можна віднести такі: обов’язок державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, громадян та їх об’єднань поважати незалежність суддів і не посягати на неї; без шкоди для своєї незалежності судді та судова влада мають підтримувати конструктивні робочі відносини з установами та органами влади; обов’язок виконавчої та законодавчої влади - забезпечувати незалежність суддів та унеможливлювати заходи, які можуть її обмежити; коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї; орган влади, який ухвалює рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, має бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими ж суддями; дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов’язків ефективно та належним чином. Такі провадження має здійснювати незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними; оплата праці суддів має відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки з догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід ухвалити спеціальні законодавчі положення [3].

Загалом конституції більшості сучасних зарубіжних країн містять розділи, присвячені судовій гілці влади: «Про судову владу» (конституції Іспанії, Польщі, Франції, Японії); «Правосуддя» (Основний закон Федеративної республіки Німеччина(далі - ФРН), «Суди» (конституція Португалії), «Судочинство» (конституція Угорщини); «Судова система» (конституція Македонії) та ін. У вказаних розділах визначено конституційні засади - визначення судової влади як однієї зі складових системи розподілу влад; основні принципи організації та діяльності судової системи; правовий статус суддів; судові гарантії прав і законних інтересів громадян [101, с. 56].

Наприклад, відповідно до Конституції республіки Польща 1997 р. суди і трибунали є окремою владою і мають бути незалежними від інших гілок влади. Вони виносять рішення від імені Республіки Польща. Відправлення правосуддя в Польщі здійснюється Верховним судом, загальними, адміністративними та військовими судами. Передбачається, що надзвичайні суди або зведені процедури можуть бути встановлені тільки під час війни. З погляду нашого дослідження треба зазначити, що в Польщі суддям мають бути забезпечені відповідні умови для роботи та винагорода, надана відповідно до їх повноважень і сфери їх обов’язків. При цьому судді призначаються на невизначений термін Президентом Республіки за пропозицією Національної ради магістратури. У тому разі, якщо була проведена реорганізація судової системи або зміни в межах судових округів, суддя може бути переведений до іншого суду або у відставку зі збереженням повної винагороди. Вищий адміністративний суд та інші адміністративні суди здійснюють у межах, установлених законом, контроль за виконанням державного управління. Такий контроль також поширюється на судження про відповідність рішень органів місцевого самоврядування та нормативних актів територіальних органів державного управління закону [182].

Національна рада суддів має гарантувати незалежність судів і суддів.

Національна рада юстиції може подати заяву до Конституційного суду щодо відповідності Конституції нормативних актів тією мірою, якою вони стосуються незалежності судів і суддів. Національна рада магістратури формується таким чином: перший заступник Голови Верховного суду, міністр юстиції, голова Вищого адміністративного суду, призначені Президентом Республіки за посадою; 15 суддів, обрані з-поміж суддів Верховного Суду, загальних судів, адміністративних судів і військових судів; 4 члени, обрані Сеймом з-поміж своїх депутатів і 2 члени, обрані Сенатом з- поміж своїх сенаторів. Національна рада суддів обирає з-поміж своїх членів Голову і двох заступників голови. Термін повноважень обраних членів Національної ради магістратури - 4 роки. Організаційна структура, сфера діяльності і процедури роботи Національної ради магістратури, а також порядок вибору його членів, мають бути визначені законом [ 182].

Також діяльність судової гілки влади у ФРН регулює Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини, який є основою парламентської демократії та прийнятий 23 травня 1949. Ст.ст. 92-104 Основного закону ФРН регулюють діяльність судової гілки влади. Ст. 92 передбачає, що судова влада здійснюється Федеральним конституційним судом через заходи, передбачені в Основному законі, федеральними судами й судами країни. Ст. 97 визначає, що судді - незалежні й підкоряються лише закону. Ст. 114 свідчить, що Федеральне управління аудиту, здійснюючи принципи незалежності судової системи, перевіряє рахунки й ефективність регулювання бюджетного й економічного управління. Також Федеральний уряд має звітувати безпосередньо перед Бундестагом і Бундесратом щорічно щодо фінансової діяльності держави [176].

Так, відповідно до Органічного закону Іспанії про правосуддя 1985 р. місцева судова влада територіально ділиться на юрисдикційні райони, провінції та автономні райони, над яким юридичні повноваження здійснюють мирові судді, суди першої інстанції й експерти судів магістратських, адміністративні суди, трудові суди, суди тюремного нагляду, суди у справах неповнолітніх. Високими судами є Національний Високий суд і Верховний суд, які мають юрисдикцію в усій країні [184].

Проводячи аналогію з нашими судами, можна стверджувати, що до місцевих судів в Іспанії належать мирові судді, суди першої інстанції й слідчий суддя в судах, арбітражні суди, суди з розгляду справ щодо насильства над жінками, кримінальні суди, адміністративні суди, суди з трудових справ неповнолітніх, тюремні суди [1 74].

У кожній раді, де немає суду першої інстанції, відповідною громадою створюється мировий суд. Суд буде створено з юрисдикцією щодо цієї ради. У рамках громадянської судової сфери мирові судді розглядатимуть справи як суди першої інстанції, зокрема про кримінальні проступки [1 74].

У ФР, Франції, Італії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії, Естонії функції з організаційного забезпечення судової влади здійснюють органи виконавчої влади, переважно міністерства юстиції. В інших демократичних державах функціонують спеціальні органи судової влади (наприклад, у США, Канаді, Нідерландах) [102, с. 7].

Тобто існує дві загальні концепції забезпечення судової влади загалом і місцевих судів на світовому рівні, які можна іменувати як управлінську, що передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади та суддівську, що полягає у створенні спеціального органу, який входить до системи судової влади й безпосередньо займається цим питанням.

Роль виконавчої влади зводиться здебільшого до матеріально - технічного забезпечення діяльності судів. Кожна держава має в цьому розумінні свої особливості. Так, у низці держав на міністерство юстиції покладено низку управлінських функцій у сфері здійснення судової влади. Так, Федеральне міністерство юстиції ФРН і міністерства юстиції земель здійснюють призначення більшої частини суддів [102, с. 57].

В італійській судовій системі велике значення надається незалежності та самостійності судової системи. В Італії, за загальною думкою, закони (тобто рішення суду, прийняті в законну силу), як правило, мають застосовуватися в рішенні відповідної справи. У невеликих географічних районах, навпаки, суди зобов’язані застосовувати лише закони. Судді розглядаються як органи, що виконують державні функції відповідно до певних обмежень. Вони можуть бути призначені після відкритого конкурсу як державні службовці. Забезпечення незалежності та самостійності суддів покладається на органи державної влади, зокрема Вищу раду магістратури [183]. Дві третини членів Ради обирає сам суддівський корпус, одна третина - парламент, а перший голова й генеральний прокурор касаційного суду входять до ради за посадою. Згідно зі статтею 104 Конституції Італії магістратура займає автономну й незалежну від будь-якої влади позицію. До магістратури входять судді та прокурори. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою, - Президент Республіки як голова й генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються в такій кількості: 14 - магістратами з-поміж осіб, які належать до різних категорій магістратури; 7 - парламентом на спільному засіданні палат з - поміж штатних професорів права університетів і адвокатів з 15-річним стажем. До компетенції Вищої ради магістратури входять: прийом до складу магістратури, переведення, підвищення по посаді та інші заходи, пов’язані зі статусом магістратів; призначення й відкликання почесних віце-преторів, а також членів спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції [102, с. 26, 57].

Проведення судової реформи в Україні залежить від ряду факторів. Безумовно, це зміст самої реформи, що передбачає вдосконалення управлінської діяльності судовою системою, підвищення якості здійснення правосуддя, поліпшення кадрового складу суду тощо. Важливими є також завдання, що ставляться для її досягнення, суспільно-політична й соціально- економічна ситуація в країні, рівень правової культури населення тощо. Та чи не першочергове значення має управлінська діяльність, що передбачає комплекс системних заходів, спрямованих на регулювання процесу реформування [54].

Дійсно реформування судової влади залежить від ряду подібних факторів, проте дане питання залишається невирішеним до сих пір. Тим самим будь-яка реформа, як показує історичний розвиток, стан судової системи, її демократичність, об’єктивність рішень по справах залежать від наявності правової свідомості у громадян та державності в цілому.

Особливу увагу слід приділити конкретизації відокремлення судової гілки влади від законодавчої та виконавчої, а також впливу різноманітних сторонніх суб’єктів, які заважають приймати суддям справедливі та гуманні рішення. Як правило, такими суб’єктами виступають: владні особи, які у зв’язку зі своїм правовим становищем та авторитетністю впливають на судові рішення; адвокати, які підкупають суддів; кримінальні елементи, які погрожують суддям та їх родичам, а також, різні громадські організації, які за допомогою психологічного тиску впливають на суддів.

На нашу думку, основним чинником, який відрізняє українську судову владу від зарубіжної є ставлення до незалежності. Тож в більшості демократичних країн сам по собі термін «незалежність суду» є наріжним каменем конституції, конституційним принципом [166], який є фундаментальним для функціонування (демократичної) держави. Цей принцип є однією з найдавніших суспільних цінностей. Сьогодні більш ніж коли-небудь він є життєво важливим для будь-якої демократії, проте він не означає привілеїв, спрямованих на вигоди для судді як особи. Скоріше цей принцип спрямований на забезпечення прав та свобод громадян [86]. Жодна демократія, так само як і будь-який інший державний устрій не зможе існувати без незалежності суду. Засоби захисту таких фундаментальних цінностей як верховенство права, рівність, справедливість, тощо будуть неефективними без незалежності суду. Але одночасно незалежність суду є одним з найбільш уразливих конституційних принципів. У багатьох країнах світу для неї існують загрози [166].

О. Потильчак вважає, що важливість незалежності суддів для розбудови України як правової держави вимагає закріплення на конституційному рівні ефективних гарантій її забезпечення, що відповідатимуть міжнародним стандартам [112].

Загалом, для неупередженого та політично незаангажованого правосуддя, а також для забезпечення динамічного балансу гілок влади та посилення авторитету судових рішень необхідно мати надійні гарантії незалежності. Особливо це стосується конституційного правосуддя. Така необхідність значно підсилюється винятковою важливістю належного здійснення конституційного правосуддя у сучасних конституційних демократіях, високим становищем органів конституційної юстиції в системі державних органів, необхідністю вирішення політичних конфліктів між центральними органами державної влади правовими засобами, тобто на підставі конституції [163].

Законодавче закріплення основних зарубіжних принципів, за якими функціонує судова система щодо забезпечення незалежності, відображають такі міжнародні нормативно-правові акти: Конвенція про захист прав людини і оснооположних свобод; «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів»; «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, затверджені Резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН; Європейська хартія «Про статус суддів»; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» та інші. Також у міжнародному законодавстві задіяна практика Європейського суду з прав людини.

В ст. 1 Конвенції про захист прав людини і оснооположних свобод йдеться про Високі Договірні Сторони, які гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 даної Конвенції [71]. Безумовно Україна - це держава, яка є учасником міжнародних домовленостей з європейськими цінностями, що безперечно відносяться до судової системи належного рівня правового забезпечення. Тож, реформування судової системи до такого рівня є особливо важливим на даному етапі становлення державності.

Важливою є ст. 6 Конвенції про захист прав людини і оснооположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і відкритий судовий розгляд у межах розумного часу незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону». Кожна держава мусить виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. Відповідно до цього важливими є Основні принципи Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності суддівського корпусу, що були ухвалені Генеральною Асамблеєю ООН у листопаді 1985 року. Вони передбачають сприяння незалежності суддів, яке є необхідним для зміцнення верховенства права, а також для захисту особистих свобод у демократичних державах. Також вони формують усвідомлення того, що положення, спрямовані на забезпечення найкращих гарантій компетентності, незалежності та неупередженості суддів, мають бути точно визначені в офіційному документі (нормативно -правовому акті), розрахованому на всі європейські держави. При цьому наявне прагнення досягти того, щоб закони про статус суддів різних європейських країн взяли до уваги ці положення з метою конкретного забезпечення найкращого рівня гарантій та врахували Європейську Хартію про статус суддів [71 ].

Аналізуючи досвід реформування судової влади США, Суддя Верховного суду США Сандра Дей О’Коннор зазначила, що конституційними положеннями, які забезпечують прийняття суддями рішень у справах на основі закону, як вони його тлумачать, є безстрокове призначення суддів на посади за умови належної роботи і гарантії гідної оплати праці. «Упевненість у зарплатні та збереженні робочого місця дає суддям змогу найкращим чином використовувати свої юридичні знання у справедливому і об’єктивному застосуванні закону щодо сторін, які перед ними постають» [166].

У країнах Західної Європи виділяють дві моделі організації Судових рад: північна (Швеція, Данія, Норвегія) та південна (французько-італійська, іспансько-португальська). Особливістю першої моделі є те, що не існує єдиного органу, покликаного забезпечувати незалежність судів і самостійність суддів, повноваження поділені між різними органами та інституціями. Друга характеризується ліберальною позицією у системі органів державної влади. Повноваження рад зводяться до надання висновків з питань призначення кандидатів на посади суддів та дисциплінарної відповідальності суддів. Держави Центрально-Східної Європи у створенні Судових рад за зразок брали південну модель устрою [ 180; 100].

З огляду на суттєві відмінності судових систем європейських країн Україна має використовувати їхній досвід з урахуванням історичних, національних, ментальних особливостей і традицій, модельних подібностей судових систем. Із країн постсоціалістичного табору Центрально-Східної Європи найактивніше реформування судової влади здійснювала та продовжує здійснювати Республіка Польща [175]. Відповідно, запозичення її досвіду може стати надзвичайно корисним в українській судовій системі.

Звичайно, кожна країна різниться за своєю правовою системою та здійсненням судочинства, однак верховенство права та забезпечення справедливості розгляду судової справи є провідним чинником, який стоїть вище ніж всі інші відмінності. В свою чергу між різними країнами світу є свої мінімальні домовленості.

Підтвердженням того є Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя 1983р.), в якій визначено, що: судді як особи є вільними та зобов’язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих з будь -якого боку і будь-яких причин; у процесі прийняття рішень судді є незалежними від своїх колег по суду та вищих посадових осіб, жодна ієрархічна структура суддівства і жодна різниця у ранзі чи класі суддів жодним чином не можуть ставати на перешкоді праву судді на вільне винесення вироку; судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави; судді мають юрисдикцію, пряму або шляхом перегляду, над усіма питаннями правового характеру, включаючи питання власної юрисдикції та компетенції; жодна сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес; виконавчі органи не повинні контролювати надсудові органи через адміністрування судів; виконавчі органи не мають повноважень закривати або призупиняти діяльність судів та ін [96; 49].

Іншим прикладом у цій сфері є Конституція Канади, яка для збереження незалежності судової системи вимагає трьох речей: 1) забезпечення гарантій володіння житлом та збереження посади: після призначення суддя має право бути на посаді до досягнення пенсійного віку. Для відсторонення судді від посади, обов’язково має бути згода суду вищої інстанції обох палат Парламенту; 2) фінансове забезпечення: суддям платять достатню заробітну плату, щоб вони таким чином ні від кого не залежали та не піддавалися тиску з боку інших установ; 3) адміністративна незалежність: судді повинні бути в змозі вирішити, як управляти процесом судового розгляду і розгляд справи буде незалежним та неупередженим [181].

В тому числі прикладом позитивного досвіду зарубіжного становлення судової системи є Грузія. В Законі «Про загальні суди» містяться положення, які підтверджують дані слова: правосуддя здійснюється на основі рівності перед законом і судом усіх учасників справи, а також з дотриманням принципів гласності, незмінності і незалежності суддів (ст.6). Суддя оцінює фактичні обставини і приймає рішення тільки відповідно до Конституції Грузії, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, інших законів та на підставі свого внутрішнього переконання. Ніхто не має права вимагати від судді звіту по конкретній справі. Відсторонення судді від розгляду справ, дострокове припинення його повноважень або переведення на іншу посаду не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (п.1,2 ст.7). Державному органу і органу місцевого самоврядування, установі, громадському і політичному об\'єднанню, посадовій особі, юридичній і фізичній особі забороняється зазіхати на незалежність суду. Будь-який тиск на суддю або втручання в його діяльність з метою здійснення впливу на прийняття рішення забороняється і карається за законом (п.1,2 ст.8). Пленум Верховного Суду зобов\'язаний: захищати і зміцнювати інституційну незалежність однієї з рівноправних гілок державної влади - судової та забезпечувати незалежність суддів (ст.18); Конференція суддів Грузії захищає і зміцнює незалежність судової влади, сприяє зміцненню довіри і віри народу в суди, підвищенню авторитету суддів (ст.63). Держава зобов\'язана з метою забезпечення незалежності судді створити йому гідні умови для життя і діяльності, захищати безпеку судді і його сім\'ї. Якщо життю та здоров\'ю судді загрожує небезпека, на підставі його заяви, за рішенням Прем\'єр-міністра Грузії відповідні органи державної влади в порядку, встановленому законодавством Грузії, забезпечують охорону судді і членів його сім\'ї (п.2 ст.68) [184].

Особливо важливим у реформуванні судової влади України є досвід Канади, який слід запозичити для розвитку вітчизняної судової системи. В Канаді кожен тип суду має свою власну юрисдикцію, а це означає, що він має право вирішувати певні типи справ. Канада має такі рівні суду: провінційний (провінційні й територіальні суди; провінційні й територіальні вищі судові інстанції; провінційні апеляційні суди); федеральний (Федеральний суд; Федеральний апеляційний суд; спеціалізовані федеральні суди, наприклад, Податковий суд Канади і Військовий апеляційний суд Канади); Верховний суд Канади [177]. Незалежність суддів є наріжним каменем канадської судової системи. Саме тому відповідно до Конституції судова система відокремлена і не залежить від двох інших гілок влади - виконавчої та законодавчої. Незалежність суддів гарантує, що судді матимуть можливість ухвалювати рішення, вільні від впливу і виключно на основі фактів і права [178].

Особливо детально у своєму дослідженні розкрив досвід Канади В. Куценко, який зазначає, що судді Канади мають високу правову свідомість та правову культуру, живуть майже повністю роботою. Для суддів найціннішим є репутація, оскільки бути суддею надзвичайно престижно. Суддя в Канаді - це особа, яка має найвищий авторитет у суспільстві. Суддя - це вершина кар’єри юриста і тому адвокати їх дуже поважають. Усі судді без винятку дуже скромні як на роботі, так і в побуті. Ураховуючи надзвичайно високий ступінь довіри до судової влади, голова суду на власний розсуд здійснює розподіл справ, він самостійно визначає місце розгляду справи, враховуючи те, що суди в Канаді є мобільними. Тому довіра суспільства до суду в Канаді є високою, а судова незалежність забезпечується на належному рівні [82].

Особливістю функціонування судової влади в Канаді є те, що суд не прив’язаний до адміністративної будівлі. Суддів призначає міністр юстиції, а звільняє парламент. Проте за всю історію Канади жоден суддя не був звільнений парламентом з негативних мотивів. Судді, які вчинили ганебні вчинки, завжди звільняються за власним бажанням. Це є непорушною традицією судової влади Канади. Кожна провінція має своє цивільне законодавство, а кримінальне законодавство - загальне (за ним функціонує суд присяжних). Федеральний суд розглядає справи у суперечках осіб з урядом. У суді працюють 140 суддів. Суд має 47 будівель у різних регіонах країни, в яких проводить засідання в максимальному наближенні до позивача. Вищий суд провінції розглядає найбільш складні кримінальні справи, тобто як суд першої інстанції. Суд суворо дотримується неперервності судового розгляду [82].

Таким чином, мобільність судів є досить цікавою особливістю, яку слід запровадити в Україні. Оскільки це дасть можливість на високому рівні забезпечити верховенство права, а також викоренити таке негативне явище в судах, як корупцію (оскільки сторони не знають суддю, а суддя у свою чергу вперше бачить справу, яку він розглядає).

У Канаді, як і в Україні, існує проблема судових строків. Одним із способів їх вирішення у кримінальних справах є жорстке рішення конституційного суду Канади: вину особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, має бути доведено у строк до трьох років. У цивільних і кримінальних справах невеликої тяжкості обов’язковою судовою процедурою є інститут «медіації», коли суддя в ході тривалого роз’яснення пропонує сторонам примиритися без судового розгляду справи [82].

До Ради суддів Канади входить кожен голова суду і 2 його заступники. Суддю можливо звільнити виключно через Раду суддів. Коли Рада суддів доходить висновку, що поведінка судді завдає шкоди беззаперечній репутації судді або якщо суддя скоїв злочин, тоді Рада суддів ухвалює рішення про направлення до парламенту Канади «Рішення про звільнення судді за негативними мотивами». Проте жодного суддю за цими мотивами парламент не звільнив, оскільки всі нечисленні судді, стосовно яких подано подання про звільнення, добровільно звільнялися, щоб не завдавати шкоди авторитету судової влади. Як правило, рада юстиції подає одне таке подання на три роки [82].

Таким чином, авторитетність судової влади в Канаді забезпечується через високий авторитет і повагу суспільства до суддів; непідкупність суддів (оскільки сторони не знають суддю, а суддя у свою чергу вперше бачить справу, яку він розглядає); високу правову свідомість і правову культуру суддів; те, що для суддів найціннішим є репутація, оскільки суддею бути надзвичайно престижно; неприв’язаність до адміністративної будівлі (мобільності суду); дотримання строків розгляду судової справи і т. ін.

Ще одним вагомим прикладом у цій сфері є Вільнюська декларація, яка стала відправною точкою для багатопрофільного проекту European Network of Councils for the Judiciary (ENCJ) щодо судової реформи, метою якої було ще більше сприяння зміцненню спроможності ENCJ у забезпеченні рішень для сталого процесу судової реформи. Судова реформа повинна бути спрямована на покращення якості правосуддя та ефективності судової системи, одночасно зміцнюючи та захищаючи незалежність судової системи, а також підвищуючи ефективність її відповідальності та підзвітності. Іншою метою має бути наближення справедливості до громадян. З цією метою має бути полегшено доступ до правосуддя, у тому числі в прибічних судових процесах [179].

За змістом реформи раціоналізація та реорганізація судів, прокуратури та адміністрування це: 1) концентрація судів та адміністрації повинна бути мотивацією необхідності забезпечення якісного правосуддя та більш ефективного використання наявних ресурсів; 2) судові органи повинні ретельно оцінювати, чи можна заощаджувати чисті затрати шляхом концентрації судів і повинні враховувати, що це може тривати багато років, перш ніж досягти бажаної економії; 3) концентрація судів повинна супроводжуватися посиленням використання ІКТ (інформаційних та комунікаційних технологій), щоб зменшити частоту необхідних візитів сторонами особисто до судів. Крім того, ІКТ слід використовувати для покращення видимості судових процесів; 4) усі програми реформування, включаючи зменшення випадків насильства та підвищення судових витрат, повинні залишити доступ до правосуддя недоторканими, як це передбачено ст. 6 ЄКПЛ. Заходи, спрямовані на заохочення непорушних випадків, є корисними, якщо такі заходи не перешкоджають розгляду справи до суду;

5) якщо судові внески збільшуються, фінансові обставини сторін повинні враховуватися, або диференційованими тарифами, або правовою допомогою;

6) регулювання доступу до апеляції повинно переважно здійснюватися судовою системою, беручи до уваги суть справи, а не механізми юридичними правилами [179].

Спрощення судочинства, вдосконалення управління справами та впровадження нових технологій полягає у такому: 1) спрощення судового процесу, вдосконалення управління справами та впровадження нових технологій дають можливість модернізувати правосуддя, тим самим поліпшуючи доступ до правосуддя, якість правосуддя та ефективність. Усі судові органи повинні прийняти інноваційні програми для досягнення цих цілей; 2) ці нововведення потребують модернізації процесуального права і вимагають тісної співпраці всіх зацікавлених сторін, особливо юридичних організацій, адвокатів та державних установ, відповідальних за відповідне законодавство. Судді та прокурори повинні активно займатися розробкою та впровадженням нових процедур, процесів та технологій у судовій системі [179].

Розглядаючи зарубіжний досвід реформування судової влади, неможливо обійти стороною досвід нашого сусіда Польщі, де відбуваються масові протести громадян, через незадоволеність змінами, які відбуваються в законодавстві судової влади. Новим проектом передбачається принципова зміна принципів призначення і відправлення у відставку голів судів. Якщо зараз суддів призначає Національна судова рада, то пропонується віддати ці повноваження міністру юстиції (віднедавна він також виконує повноваження генерального прокурора). Також пропонується встановити політичний контроль за діяльністю Національної судової ради. Зокрема, призначення членів цієї ради може відійти до депутатів Сейму. Звичайно, що у нинішній ситуації, коли правляча партія «Право та справедливість» має більшість у парламенті, такі зміни означають повний контроль правлячої партії за судовою системою країни. На такі ініціативи вже відреагували у Єврокомісії: Польщу закликали відкласти проведення судової реформи, пригрозивши можливим покаранням. «Ці закони значно підвищують системні загрози для верховенства права... Вони знищать незалежність судів та поставлять судову систему під повний політичний контроль уряду», - заявив перший віце- президент Європейської комісії Франс Тіммерманс [158].

Таким чином, правляча верхівка влади намагається узурпувати судову гілку влади, що без сумніву викликає незадоволеність суспільства та ставить під загрозу незалежність суддів та справедливість судової влади. Аналізуючи такий досвід, потрібно не допустити такі негативні спроби реформувати судову владу і в Україні. На нашу думку, судова влада повинна бути підконтрольною самим суддям і вони, як практики, повинні пропонувати внесення змін до судової системи (наприклад, за допомогою Вищої ради правосуддя як органу, який повністю відповідає за незалежність судової влади).

Європейський досвід реформування місцевих судів в Україні дає можливість зрозуміти, що в цей процес обов’язково необхідно залучати суддів для реалізації планів реформи, що на високому рівні, забезпечить незалежність судової влади. Судова влада під керівництвом судових рад має розробити розумні пропозиції щодо ефективної реформи. Метою реформи має стати вдосконалення загальної досконалості правосуддя. Більш ефективне управління призводить до поліпшення своєчасності та якості судочинства. Рекомендовано, щоб такі пропозиції щодо реформ були впроваджені у вітчизняну судову систему найшвидшим чином. Зокрема, комбіноване спрощення процедур, більш жорстке управління справами та електронне впровадження судочинства дадуть перспективи подальшого розвитку.

Отже, проаналізувавши практику зарубіжного досвіду реформування місцевих судів в Україні вважаємо, що для підвищення рівня верховенства права та ефективності функціонування місцевих судів в Україні є необхідність впровадження в судову систему таких складових:

- зважаючи на досвід забезпечення незалежності судової гілки Канади, слід впроваджувати у вітчизняну судову систему «мобільні» суди, що дає можливість ефективної боротьби з корупцією, адже сторони не знають суддю, а суддя у свою чергу вперше бачить справу, яку він розглядає;

- слід запозичувати досвід інших провідних країн світу, адже це дає змогу зорієнтуватися в основоположних правах людини під час судового захисту й забезпечити право на справедливий суд;

- суддя має призначатися (обиратися) виключно органами суддівського самоврядування на посаду безстроково;

- є необхідність розроблення адміністративного інструментарію щодо підвищення незалежності та деполітизації судової гілки влади, прозорості життя суддів при дотриманні вимог недоторканності суддів;

- доцільним буде розробка методик відбору на посади суддів найбільш кваліфікованих, професійних та патріотично налаштованих юристів, а також навчання та підвищення кваліфікації суддів;

- удосконалення адміністративних процедур притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;

- визначення на основі норм адміністративного права прозорих і зрозумілих процедур позбавлення суддів недоторканності;

- визначення адміністративного інструментарію перевірки прозорості життя суддів поза межами здійснення судочинства при суворому дотриманні вимог щодо недоторканності суддів.

3.2.

<< | >>
Источник: ГУЦАЛЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Зарубіжний досвід реформування місцевих судів:

  1. Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності представників державних органів у виконавчому провадженні
  2. Спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади
  3. ЗМІСТ
  4. Місце і роль адміністративного права в системі реформування місцевих судів в Україні
  5. Зарубіжний досвід реформування місцевих судів
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. 3.1 Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення незалежності судової влади
  8. 3.1. Вирішення земельно-правових колізій за юридичною силою джерел права
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. 2.1. Фіскальна достатність як вихідна засада упорядкування бюджетних та податкових відносин
  11. Зарубіжний досвід реалізації принципів оподаткування
  12. Зарубіжний досвід адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів у країнах-учасницях ЄС
  13. Зарубіжний досвід здійснення контролю за нотаріальною діяльністю та шляхи його впровадження в національну правову систему
  14. 3.3 Зарубіжний досвід організаціино-правових засад діяльності керівника системи органів прокуратури.
  15. 3.1. Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення місцевих судів
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. 3.2. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання поліцейських послуг та можливості його використання в Україні
  18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  19. 3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання статусу працівника поліції та можливості його використання в Україні
  20. Джерела дослідження підвищення кваліфікації та становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -