<<
>>

Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств

Функціонування будь-якої держави передбачає організацію управління членами суспільства для його сталого існування та розвитку. Одним із найважливіших аспектів цього процесу виступає регулювання економічної сфери, яке включає в себе дещо специфічні характеристики владного впливу, ніж щодо інших правовідносин.

Отож, через призму державного управління економікою з’ясуємо особливості адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств.

«Державне управління, - зазначає Ю.П. Битяк, - самостійний вид державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої форми державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально - культурним та адміністративно-політичним будівництвом» [58, с. 8].

Характеризуючи державне управління, В. Я. Малиновський зазначає, що воно «багатогранна організуюча діяльність держави, спрямована на виконання її завдань та функцій, що здійснюється через практичну діяльність органів виконавчої влади» [113, с. 166].

Державне управління, проникаючи і в економічну сферу, встановлює правові норми та правила її функціонування, забезпечуючи все це державним примусом. Й такий стан речей має закономірний характер, адже «в усі часи держава стягувала податки, тобто вносила свої зміни в круговерть приватного капіталу...встановлювала митні режими та приймала законодавство для захисту праці...виступала арбітром, тому що не може, по самому своєму визначенню та призванню, ігнорувати правила, що забезпечують загальний інтерес і суспільне благо. Навіть коли держава стверджує, що не цікавиться економічним життям, тим самим вона втручається, оскільки пускає справи на самотік» [2, с.118]. Ось чому, як писав Кеннет Р. Торнтон: «.уряди є центральними діючими особами.економіки.

Вони.можуть викликати економічний застій і.вони ж можуть створити умови для економічного росту» [114, с.4].

Дійсно, без державного управління помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється наука, скорочується через подорожчання інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами та значними втратами [115, с.177 ].

Роль держави в економіці П. Самуельсон розумів у такому: прямий контроль - економіка хоча й регулюється ринковими механізмами, але потребує різнопланових активних дій у цій сфері; суспільне споживання - державна політика направлена на соціалізацію економіки; забезпечення потреб не конкретних індивідів, а всього суспільства; державне виробництво - створення та функціонування державних підприємств має важливе значення для економіки, оскільки, по-перше, забезпечує державний апарат, по-друге, створює конкуренцію приватним суб’єктам господарювання, і, по - третє, здійснює свою діяльність у специфічних галузях (природні монополії); видатки на соціальне обслуговування - держава забезпечує населення мінімальним прожитковим рівнем і створює умови для розвитку товарно- грошових відносин і підприємництва [116, с.151-152].

К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю вказують, що державне управління економікою включає в себе такі функції: формування правової і соціальної основи діяльності підприємств; підтримка конкуренції на ринках; перерозподіл ресурсів; стабілізація економіки країни [117, с.91]. Отже, на нашу думку, можна виокремити низку детермінант державного управління економікою, а саме: будь-які суспільні правовідносини мають набути правового закріплення; за кризових явищ тільки держава може забезпечити відновлення та урівноважити факторні причини цього; лише володіючи значним ресурсним інструментом, держава може вчиняти належний вплив на економічні процеси; створюючи та регулюючи діяльність державних виробничих підприємств, держава імперативно-рекомендативно вказує на належну кон’юнктуру ринку, яка має підтримувати не лише приватну власність, але й забезпечувати публічні інтереси та національну безпеку країни; конституційне закріплення різних форм власності зумовлює виникнення національних економічних одиниць - державних підприємств, які, зрозуміло, потребують корегування своєї діяльності суб’єктами владних повноважень; не всі суб’єкти ринкових правовідносин мають на меті отримання прибутку, а забезпечують соціальну та інші сфери держави.

Тому, вони регулюються державною, прикладом, медицина, освіта; ринкова економіка не ставить собі за мету працевлаштувати всіх бажаючих членів суспільства, тим більше з обмеженими фізичними можливостями чи вадами розвитку. Ось чому, саме держава виступає найбільшим працедавцем; без врегулювання економічної сфери безумовним стане розвиток галопуючої інфляції, монополізму та інших негативних явищ і процесів; ряд галузей економіки мають регулюватися лише державою (енергетика, оборона, тощо); саморегулювання ринкової економіки не може призводити до постійних позитивних результатів без адміністративно-правових заходів держави.

На підставі зазначеного, можна вважати, що державне управління економікою активізується не лише «...коли відповідно ринкові механізми дають збої», як стверджує, наприклад, М.В. Василовська [118, с.91], а має значно ширше призначення у суспільних відносинах.

За період державної незалежності в Україні концептуального значення набуло відхід суб’єктів владних повноважень від функції безпосереднього управління, характерних для переважної більшості держав з суворою централізованою системою управління та пануванням державної форми власності. Відбуваються процеси, що свідчать про зменшення функцій державного управління деякими сферами життя, особливо економікою. На цій підставі проявляються тенденції до становлення системи державного регулювання, коли безпосереднє втручання апарату управління в діяльність об’єктів зменшується, а управлінський вплив пов’язується з самостійністю тих чи інших структур. Про це свідчить курс на забезпечення реальної оперативної та господарської самостійності на регіональному і місцевому рівнях, підприємств і установ. Увага зосереджується на вироблені економічної політики, розвиткові економіки, стимулюванні підприємництва, роздержавленні майна та ін. [58, с.13].

Із зазначеного слідує, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України [119].

У той же час, такі позитивні тенденції зміни вектору державної політики в сфері економіки не обійшлися без певних негативних явищ. Як вірно вказує М.Є. Брильова, що в даний час політика органів влади держави та регіонів унаслідок неоднозначності їх позиції характеризується ваганнями щодо рівня впливу на економіку: від жорсткого втручання в ці процеси до взагалі відсутності належного впливу. На практиці такий принцип реалізується в спірних мірах органів влади: зниження економічних та адміністративно-правових бар’єрів, з одного боку, і нагромадження контрольних заходів, дублюючих один одного, з - іншої [120, с.66].

Можна зробити висновок, що в законодавстві, науковій літературі тощо поряд зустрічаються два поняття «державне управління» та «державне регулювання», які є подібними, але не тотожними за змістом [121, с. 78]. Наприклад, З.М. Залога, С.Й. Сажинець, І.Р Михасюк вузько сприймають сутність державного регулювання, зводячи його лише до інструмента підкорення соціальних процесів владній волі держави. Таким чином, для перелічених науковців державне регулювання є сукупність функцій державної влади, спрямованих на досягнення цілей та забезпечення узгодженої у правовому полі діяльності органів державної влади. Перш за все це стосується діяльності суб’єктів ринкової економіки і передбачає створення та впровадження єдиного законодавчого, а з початку - правового поля, норм і правил їхньої діяльності. Тобто механізм регулювання залежить від компетенції органів державної влади та являє собою діяльність щодо зміни обсягу правових повноважень і спрямування керованих об’єктів у необхідних для влади напрямах [122, с.69-70].

На думку О.О. Кундицького, загальнотеоретичне визначення державного регулювання має різні напрями наукового сприйняття: державне регулювання трактується як економічна діяльність держави. Тобто необхідність такого регулювання зумовлена задля реалізації національних інтересів держави; державне регулювання розглядається як система заходів. Метою державного регулювання є стабілізація та пристосування соціально - економічної системи до умов, що змінюються; державне регулювання представляється як комплекс основних форм і методів впливу на певний процес чи об’єкт.

Тобто передбачає вплив на розвиток суспільного способу виробництва і покращення соціального розвитку країни [123, с.303-304].

Отже, регулювання органами державної влади економічних процесів - дефініція більш гнучка та ємна, ніж його державне управління. Для регулювання характерне впорядкування відносин, спрямування діяльності шляхом застосування економічних важелів (податків, акцизних ставок, мита тощо), приведення механізму вільного господарювання до норм правового функціонування. Але, в той же час регулювання є різновидом управління, що не передбачає владної зміни структури об’єкта регулювання [122, с.70].

У теорії і практиці державного регулювання можна виділити чотири основні механізми його реалізації: програмно-цільове планування, індикативне планування, використання інституту соціальних стандартів, соціальний маркетинг. Так, програмно-цільове планування є діяльністю, спрямованою на визначення цілей соціально-економічного розвитку, пріоритетів соціально-економічної політики, а також формування комплексів заходів з вказівкою джерел їх фінансування по досягненню вказаних цілей і пріоритетів. У свою чергу, індикативне планування за своєю суттю засноване на постановці певної мети і прагненні до її досягнення. З іншого боку, індикативне планування залишає свободу дій для економічних агентів.

Використання інституту соціальних стандартів створює нормативно - правові основи для виконання державного замовлення на виробництво необхідних суспільству соціально значимих і громадських благ. Соціальний маркетинг дозволяє проаналізувати ринок, виявити потреби споживачів і сегментувати ринок, а також сформувати конкурентні переваги [124, с.11-13].

Тепер звернемося безпосередньо до характеристики державного регулювання економіки. Окремі його організаційно -практичні аспекти за останнє десятиліття розглядалися багатьма вітчизняними науковцями, серед яких О.О. Бірюков, О.В. Ваганова, С.С. Дзезик, Ю.В. Ігнатенко, О.М. Кириченко, О.І. Кирпот, Д.В. Клюшин, О.М. Комяков, В.В.

Литвин, Н.М. Ногінова, В.В. Похилюк, Р.В. Рудник, Т.В. Светлична, С.І. Чернов, С.І. Ютттина. та ін.

У цілому, державне регулювання економіки - це система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, сприятливих умов для функціонування держави; сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади, державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва для його стабілізації та пристосування до умов, що постійно змінюються; одна з функцій держави, завданням якої є забезпечення економічного зростання та соціальної стабільності. Воно включає прогнозування, планування, формування державного бюджету, оподаткування, фінансування, облік, контроль. При цьому сутність бюджетної політики полягає у використанні податків, видатків державного бюджету, амортизації з метою регулювання економіки [122, с.70].

Органи державної виконавчої влади використовують різні форми впливу на економічні процеси з метою проведення узгодженої відповідними демократичними процедурами державної політики. Б.А. Райзберг вважає за доцільне застосування в ринкових умовах таких форм регулювання економіки з боку держави: безпосереднє державне управління рядом галузей, об’єктів; податкове регулювання; грошово-кредитне регулювання; бюджетне

регулювання; регулювання шляхом формування державних програм і замовлень; цінове регулювання; регулювання умов трудових відносин; соціальне регулювання; регулювання екологічної безпеки; регулювання шляхом ліцензування тощо [125, с.57].

У свою чергу, застосовуються прямі й непрямі засоби і способи правового регулювання економіки. Перші із них не пов’язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансового збитку і базуються на силі державної влади та передбачають: визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх вираження в індикативних й інших планах, цільових програмах; державні замовлення і контракти на постачання визначених видів продукції, виконання робіт, надання послуг; державна підтримка програм, замовлень і контрактів; нормативні вимоги до якості і сертифікації технології і продукції; правові й адміністративні обмеження і заборони по випуску певних видів продукції і т.п.; ліцензування операцій по експорту і імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій [126, с.16].

Непрямий вплив державного регулювання на економічні процеси передбачає в основному товарно-грошові важелі, що визначають «правила гри» в ринковому господарстві і впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. Сфера застосування непрямого регулювання у міру розвитку ринкової економіки значно розширюється, звужуючи можливості прямого втручання держави в процеси розширеного відтворення. До них слід віднести: оподаткування, рівень обкладення і система податкових пільг; регулювання цін, їх рівнів і співвідношень; платежі за ресурси, ставки відсотка за кредит і кредитні пільги; митне регулювання експорту і імпорту, валютні курси і умови обміну валют [126, с. 16-17].

З такою класифікацією в повній мірі погоджуються А.Є. Ачкасов і Т.А. Пушкарь, але вказують на те, що прийоми, засоби та способи державного регулювання економіки можливо поділити також на: правові - система законів і законодавчих актів, регулюючих соціально-економічні процеси; економічні - система фінансових і матеріальних стимулів, створена державою і спрямована на суб’єктів господарювання; адміністративні - методи, які ґрунтуються на силі державної влади; неформальні методи - це методи, засновані на культурних і національних традиціях, релігійних особливостях, менталітеті нації, психології і формуванні громадської думки і т.д. [127, с.14].

Із врахуванням висновків попереднього розділу нашого дослідження щодо сутності державного підприємства, слід констатувати, що останні в переважній більшості випадків врегульовуються прямим впливом державного регулювання. Слід нагадати, що такий стан зумовлений тим, що державні суб’єкти господарювання мають особливий статус в рамках національної економіки, а тому не можуть на власний розсуд функціонувати в умовах вільної ринкової економіки. Органи виконавчої влади здійснюють щодо них адміністративно-правове регулювання з оглядом на дотриманням керівної ідеї - забезпечення національної безпеки, зокрема економічної та суспільних інтересів.

У даному випадку важливим є вказати на те, що в цілому правове регулювання - це метод державного управління, який здійснюється за допомогою юридичних засобів, суттю якого є владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвитку, а також на поведінку та свідомість громадян шляхом проголошення їхніх прав та обов’язків, установлення певних дозволів та заборон, затвердження певних правових актів.

Правове регулювання у системі виконавчої влади складається із двох груп методів: 1) правове регламентування - видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкованості суспільних відносин у сфері державного управління; 2) розпорядчо-юридичні дії - невід’ємний елемент будь-якої адміністративно-управлінської діяльності; спрямовані на правове регулювання поточної управлінської діяльності [128, с. 153-154,182].

Таким чином, в контексті вищевикладеного слід погодитися з думкою В.В. Галунька та О.М. Єщук на рахунок того, що адміністративно-правове регулювання - це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно- правових засобів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави. Йому притаманні такі ознаки:

має цілеспрямований характер; має певний предмет і сферу правового впливу, які усвідомлюються суб’єктами адміністративного права і суспільством та мають для них певне значення;

спрямоване на забезпечення за допомогою адміністративно-правових заходів нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

забезпечується передусім на основі реалізації адміністративно- правового методу правового регулювання;

набуває упорядкованого характер, тобто здійснюється за допомогою певних правових елементів;

має визначені стадії, що передбачають насамперед правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб’єктивних публічних прав і юридичних адміністративних обов’язків та їх реалізацію [129].

Такий виклад свідчить про те, що під адміністративно-правовим регулюванням діяльності державних підприємств слід розуміти закріплену в нормах права специфічну форму державного регулювання економіки, яка переважно ввібравши в себе адміністративні методи цього процесу, передбачає нормотворчу та поточну управлінську діяльність органів державної влади щодо впорядкування реалізації функцій державних суб’єктів господарювання.

У той же час, якщо обмежитися лише вищевикладеним, то може скластися хибне враження, яке, до речі, привалює в українському соціумі, що держава лише за допомогою примусових (адміністративних), майже силових способів, врегульовує економічну та поточну організаційно-планову діяльність своїх суб’єктів господарювання. Насправді ж тут необхідно відрізняти умови, створені сучасною ринковою економікою, й порядок речей, який був продиктований у цій сфері за радянського тоталітарного режиму. У той час державні підприємства в абсолютній мірі маніпулювалися органами влади задля виконання соціалістичних цілей в рамках планової економіки.

У сьогоднішніх же реаліях інструменти державного регулювання діяльності державних підприємств набули більш диференційованого характеру. Так, розвиток ринкових відносин вимагає від держави втілювати в життя своєрідний симбіоз економічних і адміністративних методів врегулювання діяльності державних підприємств. Ось чому, «на практиці обидва види регулювання існують не окремо, а у взаємозв’язку. Такі характеристики, як комплексність і безперервність, трансформують якості впливу держави на економічні процеси, тобто відбувається пряме управління на макрорівні. Об’єктом його виступає державна власність (державні підприємства, підприємства за участю держави)» [130, с.22].

Вважаємо, що загалом система легітимного втручання держави в діяльність державних підприємств передбачає прямі та непрямі методи державного регулювання діяльності державних підприємств. Так, ведучи мову щодо економічної складової державного регулювання діяльності державних підприємств слід зауважити, що податкова, митна, валютна політика тощо в частині підприємництва направлена, в першу чергу, на визначення «правил гри» саме для приватних господарюючих суб’єктів. У той же час, державні комерційні підприємства, хоча і є представниками унітарного сектору, в певній мірі також потрапляють під такий вплив. Наприклад, вони є платниками податку на загальних умовах (ст. 133 Податкового кодексу України) й лише в окремих випадках, зокрема згідно Листа Головної податкової інспекції України від 22.03.96 № 05-214/10-1937 «Про оподаткування прибутку державних підприємств» [131], тимчасово напряму підпадають від адміністративні методи регулювання; мають додаткові податкові пільги, преференції й т.п.

Більше того, вступаючи в цивільні правовідносини, державні комерційні підприємства мають рахуватися з деякими вимогами вільного ринку та дотримуватися їх. Ось чому, корегування діяльності інших суб’єктів господарювання - акцептантів, яке часто обумовлене непрямими методами регулювання, визначає й порядок таких договірних взаємин.

Додаткової акцентуації потребує той факт, що державні корпоративні підприємства, крім вищевказаних, мають й інші специфікації щодо піднятого нами питання. Викликано це щонайменше із-за двох причин. По-перше, державний корпоративний сектор економіки врегульовується не лише нормами адміністративного законодавства, але й суттєво потрапляє в цивільно-правове поле (законодавство щодо діяльності акціонерних і господарських товариств тощо). По-друге, на відміну від унітарних, корпоративні підприємства, в цілому крім суб’єктів природних монополій, діяльність яких буде розглянута в наступних підрозділах нашого дослідження, можуть перебувати у власності держави лише на 50% й більше відсотків акцій відповідно. Звичайно, в силу такого особливого статусу останніх не передбачається лише адміністративно-правове регулювання їх функціонування.

Водночас, навіть із врахуванням вищевикладеного, констатуємо, що переважна більшість питань функціонування державних підприємств, особливо в частині забезпечення національної безпеки та суспільних інтересів, безальтернативно вирішується адміністративними способами і засобами. Адміністративні методи державного регулювання діяльності державних підприємств, іншими словами безпосередній вплив держави на економічний сектор включає:

1) загальні адміністративні методи регулювання (наприклад, ліцензування певних видів господарської діяльності, заборона виготовлення певних груп товарів, встановлення обов’язкових для виконання правил, методик, стандартів і т.п.). Ця група методів в деякій мірі була розглянута раніше, під час аналізу питання щодо правового регулювання державних підприємств. Крім того, деякі нерозкриті аспекти знайдуть своє практичне відображення у наступному підрозділі нашої роботи під час висвітлення компетенції суб’єктів адміністративно-правового регулювання діяльності державних господарюючих одиниць;

2) спеціальні адміністративні методи регулювання. Останні є визначальними та найбільш використовуваними суб’єктами владних повноважень під час правового врегулювання лише діяльності державних підприємств.

Отже, підсумовуючи викладене у даному підрозділі, можна зробити такі висновки. По-перше, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності державних підприємств - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та державними суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність державних підприємств та усунення перешкод для розвитку їхньої господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України [119].

По-друге, під адміністративно-правовим регулюванням діяльності державних підприємств слід розуміти закріплену в нормах права специфічну форму державного регулювання економіки, яка переважно ввібравши в себе адміністративні методи цього процесу, передбачає нормотворчу та поточну управлінську діяльність органів державної влади щодо впорядкування реалізації функцій державних суб’єктів господарювання.

По-третє, у переважній більшості випадків діяльність державних підприємств врегульовується прямими (адміністративними) методами державного регулювання. Такий стан речей зумовлений тим, що державні суб’єкти господарювання мають особливий статус в рамках національної системи господарювання, а тому не можуть на власний розсуд функціонувати в умовах вільної ринкової економіки. Органи виконавчої влади здійснюють щодо них адміністративно-правове регулювання з оглядом на дотриманням керівної ідеї - забезпечення національної безпеки, державних економічних і суспільних інтересів тощо.

З іншого боку, державний корпоративний сектор економіки врегульовується не лише нормами адміністративного законодавства, але й суттєво потрапляє в цивільно-правове поле (законодавство щодо діяльності акціонерних і господарських товариств тощо). Також на відміну від унітарних, корпоративні підприємства, в цілому крім суб’єктів природних монополій, можуть перебувати у власності держави лише на 50% й більше відсотків акцій відповідно. Отже, врегулювання діяльності останніх не передбачає лише адміністративно-правової форми впорядкування їхнього функціонування.

Вступаючи в цивільно-грошові правовідносини, державні комерційні підприємства мають рахуватися з низкою вимог вільного ринку та дотримуватися їх. Саме тому, державне регулювання діяльності інших суб’єктів господарювання - акцептантів, яке часто обумовлене непрямими методами регулювання, визначає й порядок таких договірних взаємин.

По-четверте, система легітимного втручання держави в діяльність державних підприємств передбачає прямі та непрямі методи державного регулювання їхньої діяльності. Так, до непрямих (економічних) методів державного регулювання слід віднести податкові, митні, валютні та інші фінансові та економічні механізми.

Прямі методи державного регулювання діяльності державних підприємств, іншими словами безпосередній вплив держави на економічний сектор включає: загальні адміністративні методи регулювання, які можуть поширюватися на всіх суб’єктів господарювання не залежно від форми власності (ліцензування певних видів господарської діяльності, заборона виготовлення певних груп товарів, встановлення обов’язкових для виконання правил, методик, стандартів і т.п.); спеціальні адміністративні методи регулювання, які застосовуються виключно до державних підприємств (процедура державних закупівель, оборонного замовлення, призначення та звільнення з посади керівника підприємства та ін.). Останні є визначальними та найбільш використовуваними суб’єктами владних повноважень під час правового врегулювання лише діяльності державних підприємств.

2.2.

<< | >>
Источник: ТИТАРЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств:

  1. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  2. ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАПІТАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У НЕРУХОМІСТЬ
  3. 2.3. Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців
  4. Поняття, види та значення державних підприємств у національній системі господарювання
  5. 3.4. Принципи та межі адміністративного розсуду
  6. Поняття та структура адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  7. Юридичні особи країн Європейського Союзу як суб’єкти адміністративної відповідальності
  8. 1.4. Місце адміністративно-деліктних норм в системі адміністративного права
  9. 2.2. Вплив принципу верховенства права на нормативну модель адміністративної відповідальності
  10. 4.1. Принципи реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності
  11. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  12. 4.3. Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві
  13. 1.1. Стан адміністративно-правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу
  14. 2.3. Розмежування цивільної і господарської з адміністративною юрисдикцією
  15. 1.1 Історико-правовии аналіз діяльності недержавних організацій та їх інформаційного забезпечення в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -