§ 2. Державне регулювання страхової діяльності в Україні

З метою забезпечення стабільного та ефективно функціо­нуючого ринку страхових послуг страхова діяльність є об’єктом державного регулювання.

Державне регулювання страхової діяльності є дуже складним механізмом, де можна виділити об’єктивні і суб’єктивні складові. Перша складова обумовлена об’єктивністю страхування і полягає в тому, що державне регулювання страхової діяльності повинно базуватися на науково обґрунтованих засадах, які характеризують його внутрішню сутність і суспільне призначення. Суб’єктивна складова полягає в тому, що державне регулювання страхової діяльності здійснюється за допомогою визначених державних структур.

Як свідчить практика зарубіжних країн, державне регулювання страхової діяльності існує в більшості з них. Це пов’язано з тим, що страхування виконує соціально значущу функцію. Соціальна значу­щість страхування виявляється, з одного боку, в тому, що настання страхового випадку означає для страхувальника катастрофічну подію його життєдіяльності, з іншого - для економіки настання страхового випадку пов’язане з розривом у виробничому процесі, а отже, страховий випадок, що торкається інтересів конкретного страхувальника, є соціально значущим і для інтересів держави.

Тому на певних етапах, як правило, у всіх державах запроваджувалася страхова монополія. Така ситуація була впродовж тривалого часу характерна і для України. Поряд з позитивними рисами державної монополії, що дає можливість широкого залу­чення страхувальників, відбувалося зниження розмірів страхових премій (табл.

У цілому, державна монополія характеризується і властивими будь-якій монополії негативними ознаками, що є наслідком відсутності конкуренції: а) обмежений перелік страхових послуг, що надаються; б) низька якість страхової послуги. Тому навіть ті держави, в яких була встановлена монополія, відмовляються від неї на користь ринкових механізмів здійснення страхування.

Реалізація страхових відносин вимагає наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і норма­тивних актів, положень, інструкцій, методичних рекомендацій, насамперед тих, що стосуються питань фінансового становища і платоспроможності страхових компаній, зважаючи на значний обсяг укладених договорів страхування і ризиків, які вони приймають на себе. Невиконання страховими компаніями зобов’язань перед стра­хувальниками породжує претензії останніх і до державних органів, що видали ліцензію недобросовісному страховику. Таким чином, державні органи виступають свого роду гарантами їх діяльності.

Таблиця 1 Показники надходження премій страхових компаній^[49]

Правове регулювання діяльності на страховому ринку - це насамперед нормативне впорядкування відносин у цій сфері. Таке регулювання складається з двох частин:

а)      державно-правове;

б)      інституційно-правове.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої і судової влади, центральним органом якої є КМ України, а безпо­середнім органом з питань страхової діяльності Нацкомфінпослуг.

Державне регулювання ринку страхових послуг також здійс­нюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття законів за окремими видами господарської діяльності, що вста­новлюють порядок укладення договорів страхування і вирішення суперечок, що виникають.

До органів системи державного регулювання страхової діяльності також належать такі державні органи, що здійснюють:

•            НБУ - валютне регулювання;

•            ДПС України - податкове регулювання^

•            АМК України - антидемпінгову та антимонопольну політику;

•            Держпідприємництво - регуляторну політику;

•            НКЦПФР - нагляд за діяльністю акціонерних товариств;

•            Господарський суд - розгляд справ, пов’язаних з супереч­ками у сфері страхування.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до ст.

-            проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

-            захист інтересів споживачів фінансових послуг;

-            створення сприятливих умов для розвитку та функціо­нування ринків фінансових послуг;

-            створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

-            забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

-            додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

-            запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

-            контроль за прозорістю^[50] та відкритістю ринків фінансових послуг;

- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Інституційно-правове регулювання діяльності на страхо­вому ринку України здійснюється головним чином регуляторами - інститутами, створеними відповідно до ст.

Страховики, яким дозволено займатися обов’язковим страху­ванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зобов’язані бути членами МТСБУ, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків. Воно є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’яз­кове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Участь страховиків у МТСБУ є умовою провадження діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт­них засобів.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у сфері страхування взаємно доповнюють одне одного, але пріоритет зберігається за першим, яке може делегувати деякі регулятивні повноваження інституційно-правовому регулюванню. Окрім цього, державно-правове регулювання є загальним, а інсти- туційно-правове - конкретно-обов’язковим, а саме обов’язковим лише для членів цих об’єднань.

Основне нормативно-правове регулювання страхування здійс­нюється Нацкомфінпослуг. Відповідно до Положення «Про Націо­нальну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг»^[51], вона є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним ВР України.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до ст. 20 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» шляхом:

1)         ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2)size=1 face="Times New Roman">         нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

3)         нагляду за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг);

4)         застосування уповноваженими державними органами захо­дів впливу;

5)         проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Комісія як колегіальний орган утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії.

Нацкомфінпослуг є юридичною особою і може створювати та ліквідовувати свої територіальні управління для здійснення своїх повноважень.

Основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

•            розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення сис­темних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

•            здійснення державного регулювання і нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;

•            захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

•            узагальнення практики застосування законодавства Украї­ни з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

•            розроблення і затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компе­тенції;

•            координація діяльності з іншими державними органами;

•            запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

Відповідно до положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», Нацкомфінпослуг:

-            веде єдиний державний реєстр страховиків (перестра- ховиків)¹ та державний реєстр страхових та перестрахових брокерів, видає свідоцтва про включення зазначених брокерів до такого реєстру;

-            видає фінансовим установам ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг;

-            визначає критерії та нормативи ліквідності, капіталу і платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, дотримання правил надання фінансових послуг, а також інші показники і вимоги, що обмежують ризики, пов’язані з проведенням операцій з фінансовими активами^2,3;

color=black face="Times New Roman">-       проводить у межах своїх повноважень самостійно або ^{[52] [53] [54]} разом з іншими уповноваженими органами виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ¹;

-            встановлює згідно із законом порядок та умови застосу­вання заходів впливу;

-            у разі порушення законодавства про фінансові послуги накладає адміністративні стягнення за правопорушення та застосо­вує відповідно до закону заходи впливу;

-            визначає порядок реєстрації, ліцензування, ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них;

-            здійснює реєстрацію філій страховиків-нерезидентів;

-            затверджує перелік посередницьких послуг у сфері страхування та перестрахування;

-            встановлює методику формування страхових резервів із страхування життя;

-            встановлює правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя;

-            встановлює обсяги страхових зобов’язань залежно від виду договору страхування життя, а також мінімальні строки дії догово­рів страхування життя;

-            визначає порядок та умови ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя;

-            визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які мають право проводити актуарні розрахунки, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення таких розрахунків^{[55] [56]};

-            визначає характеристики та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування;

-            реєструє під час видачі ліцензії на право здійснення відпо­відного виду страхування прийняті страховиком правила страхуван­ня для такого виду, а також зміни та/або доповнення до цих правил;

-            здійснює контроль за платоспроможністю страховиків від­повідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхуваль­никами;

-            встановлює вимоги до рейтингу фінансової надійності страховиків та перестраховиків-нерезидентів;

-            встановлює порядок залучення МТСБУ аварійних коміса­рів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхового випадку, розміру збитків та перевірки дій страховика¹;

-            погоджує статут МТСБУ та ін.

Необхідно зазначити, що у міру розвитку ринкових відносин в Україні, як і в більшості країн ЄС, державне регулювання страхової діяльності набуває все більш ліберальної форми.