2.4. Державне регулювання випуску та обігу корпорати­вних цінних паперів у зарубіжних країнах і в Україні

Державне регулювання - один з найважливіших чинників, що визначає долю фондового ринку в кожній країні. Найваж­ливішою є регламентація правил реєстрації випусків цінних паперів. У більшості розвинених країн висуваються жорсткі вимоги до реєстрації.

Нині необхідність державного регулювання ринку, у тому числі й фондового, визнають усі країни. Проте існують різні підходи щодо ступеня та конкретних механізмів втручання держави у функціонування ринку цінних паперів.

Закон визначає також:, що державне регулювання ринку і цнних паперів здійснює ДКЦПФР. Основними формами регу­лювання, які вона застосовує, є видача ліцензій на професій­ну діяльність на ринку цінних паперів; реєстрація емісій та інформації про емісію цінних паперів; контроль за достовірні­стю інформації, що надходить від емітентів та осіб, які про­фесійно працюють на ринку цінних паперів, контролюючим органам. Згідно із законом ДКЦПФР має широкі повноважен­ня в разі виявлення правопорушень, зокрема призупинення або анулювання ліцензії; зупинення торгівлі на фондовій бір­жі; здійснення перевірок і ревізій фінансово-господарської ді­яльності емітентів та осіб, які здійснюють професійну діяль­ність на ринку цінних паперів, фондових бірж; накладання адміністративних стягнень, штрафних санкцій за порушення законодавства; порушення питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку; зупинення або припинення допуску цінних паперів на фондові біржі; зупинення клірингу та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту дер­жави, інвесторів; надсилання матеріалів у правоохоронні ор­гани щодо фактів правопорушень, за які передбачена адміні­стративна та кримінальна відповідальність, або в Антимоно-польний комітет у разі виявлення порушень антимонопольно­го законодавства; моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через фондовий ринок.

Законом передбачено, що ДКЦПФР може делегувати заре­єстрованим нею саморегульованим організаціям частину пов­новажень з регулювання і контролю за ринком цінних папе­рів, зокрема щодо розробки та впровадження правил і стан­дартів виконання операцій; сертифікації фахівців фондового ринку; надання ліцензій особам, що здійснюють на фондово­му ринку професійну діяльність.

Нині в Україні вже діють біля десятка саморегульованих ор­ганізацій, найвідоміші з них - Професійна асоціація реєстрато­рів і депозитаріїв (ПАРД), яка налічує 281 члена, і Асоціація уча­сників фондового ринку України (АУФРУ), що об\'єднує реєстра­торів, зберігачів та депозитаріїв. До її складу входять 108 членів.

Фінансуються ДКЦПФР та її територіальні відділення за рахунок коштів державного бюджету України.

З метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг і забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг у 2001 р. був прийнятий Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ри­нків фінансових послуг». Ним передбачено, зокрема, що для державного регулювання ринків фінансових послуг (крім ри­нків банківських послуг, цінних паперів та похідних цінних паперів) створюється спеціально уповноважений орган вико навчої влади.

Отже, можна констатувати, що започатковане надання фінансових послуг з урахуванням досвіду промислово розви­нених країн і розвивається регулювання фондового ринку України, яке, має спільні риси із системами регулювання рин­ку цінних паперів, що вони застосовують. Зокрема, спільним є контроль за ринком цінних паперів як державними органа­ми, так і саморегульованими організаціями. Але на відміну від таких країн, як США і Велика Британія, в українській системі регулювання фінансового ринку поки що відсутній надійний механізм захисту інвесторів (вкладників) у разі неплатоспро­можності фінансових компаній - банків і торговців цінними паперами.

Очевидно, практична відсутність у системі регулювання гарантії повернення вкладів стримує приплив інвестицій від населення через фінансових посередників у реальний сектор економіки, уповільнює темпи розвитку фінансового ринку.

Захист інвестора - найважливіша, але не єдина причина створення системи регулювання фондового ринку. У сучасно­му світі регулювання фондового ринку визнається абсолютно необхідним для усунення «системних» помилок ринкової еко­номіки. Проте існує багато додаткових витрат на регулюван­ня. До прямих належать витрати праці й капіталу для форму­вання і функціонування регулюючих органів, до непрямих -витрати фірм, що підпадають під регулювання. Зокрема, складання регулярних звітів потребує значних витрат часу висококваліфікованих фахівців (див. у розд. 4 звітність ВАТ перед ДКЦПФР). Крім того, існує концепція «пастки регулю­вання», згідно з якою державний орган, призначений уводити регулюючі норми в інтересах суспільства, стає найбільшим лобістом об\'єктів регулювання, тобто фірм, що працюють на фондовому ринку (ця концепція найяскравіше виявляється в діяльності саморегульованих організацій), обмежуючи конку­ренцію, діючи на користь кількох фірм і надаючи їм монопо­льне право на надання послуг. Отже, удосконалення вітчиз­няного державного регулювання фондового ринку потребує ретельного аналізу переваг і недоліків існуючих підходів до цього процесу.