§ 1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності

Одним із елементів правової держави, як відомо, є державний контроль. Якісні перетворення, що відбуваються в Україні, потре­бують значних фінансових ресурсів, які забезпечать повне та своє­часне виконання завдань і функцій держави.

Проте становлення національного страхового ринку на сучасному етапі здійснення ряду економічних і соціальних реформ супроводжується деякими негативними процесами. Мають місце непоодинокі випадки зловживань при видачі страхового поліса без сплати страхового платежу, внесення до офіційних документів завідомо фальшивих відомостей про настання страхового випадку, підроблення підписів клієнтів про одержання коштів у реєстрах страхових виплат, збільшення сум страхових виплат та ін.^[430]

Значна частина правопорушень у сфері публічного страху­вання стосується порушення порядку та умов здійснення страхових виплат і страхового відшкодування; порушення вимог законодавства щодо забезпечення платоспроможності; порушення страховиками ведення бухгалтерського обліку та звітності; хабарництво та відмивання «брудних» коштів шляхом незаконного переведення безготівкових коштів у готівку; незаконне отримання грошових коштів на підставі пред’явлення підроблених довідок про настання страхового випадку.

Усвідомлюючи важливу функцію фінансового контролю як складової державного контролю в сучасних державах, враховуючи загальні закономірності і тенденції розвитку вищих органів фінансо­вого контролю в державах-учасницях СНД, взявши за основу Лімську декларацію керівних принципів контролю, 08.06.2001 р.

У Преамбулі Декларації держав-учасниць СНД зазначається, що її основною метою є встановлення відповідно до державних норм загальних принципів діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД як основи для об’єднання зусиль із вдосконалення їх конституційної і законодавчої бази, гармонізації правового поля діяльності, оптимізації та уніфікації національних законодавств у цій сфері, підвищення ефективності державного фінансового контролю, що здійснюється в інтересах народу. До принципів, на яких базується діяльність вищих органів фінансового контролю, належать законність, незалежність, об’єктивність, компе­тентність, оперативність, доведеність, гласність, дотримання професійної етики.

size=2 color=black face="Times New Roman">На цих принципах повинна ґрунтуватися не лише діяльність вищих органів державного контролю за учасниками публічної страхової діяльності, а й всіх інших органів, що здійснюють 338 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування аналогічну діяльність. Для того щоб органи такого контролю діяли на підставі закону, необхідно, щоб законодавство, яке врегульовує їх діяльність, не мало прогалин, було стабільним, оскільки його недосконалість породжує неповагу до нього і, як наслідок, зловживання або порушення.

Право на контроль як елемент компетенції різних державних органів незалежно від їх призначення і завдань, що стоять перед ними, забезпечує КУ. Відповідно до чинного законодавства внутрішньовідомчий контроль проводять усі державні органи. Багатьом з них надані повноваження щодо здійснення позаві­домчого та міжвідомчого контролю^[432].

Систему контролюючих органів розглядають, як правило, з двох позицій.

Державний контроль здійснюється усіма суб’єктами держав­ного управління в межах їх повноважень (має багато різноманітних видів: парламентський, президентський, господарський тощо, які розрізняються за характером та обсягом, формами, методами проведення і юридичними наслідками). Контроль публічної страхо­вої діяльності - обов’язковий компонент діяльності таких держав­них органів як: ВР України, Рахункова палата, Мінфін України, ДКСУ та Держфінінспекція України.

ВР України, відповідно до ст. 85 КУ, може безпосередньо здійснювати функцію контролю, який має назву парламентського. Законодавчий орган здійснює парламентський контроль самостійно на пленарних засіданнях, а також через постійні комітети. ВР України безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов’язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 339 виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, також посадових осіб, яких вона обирає, призначає чи затверджує.

Ключову функцію у процесі парламентського контролю вико­нують постійні комітети ВР України, які здійснюють систематичний контроль, беручи участь у бюджетному процесі, розглядаючи проект Держбюджету і звіт про його виконання. Контрольні повноваження комітетів ВР України на законодавчому рівні не виписані. КУ у ст. 89 тільки вказує, що організація і порядок діяльності комітетів ВР України, її тимчасових спеціальних комісій встановлюються законом.

Повноваження комітетів щодо державного контролю перед­бачені ЗУ «Про комітети Верховної Ради України»^[433] та реалізуються під час попереднього розгляду, підготовки висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб’єктами законодавчої ініціативи на розгляд ВР України, зокрема тих, що стосуються публічної страхової діяльності, участі в обговоренні висновків та пропозицій щодо таких законопроектів, підготовці законопроектів до першого читання, його розгляді у ВР України.

Крім цього, відповідно до ст.

На сьогодні єдиним спеціалізованим контролюючим органом, про який йдеться у ст. 98 КУ, є Рахункова палата, яка здійснює державний контроль від імені ВР України за надходженнями коштів до Держбюджету України та їх використанням. Основним завдан­ням Рахункової палати у ст. 2 Закон визначає, в першу чергу, організацію і здійснення контролю за своєчасним виконанням 340 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування видаткової частини Держбюджету України, витрачанням бюджет­них коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначенням ефективності та доцільності видатків держав­них коштів; за фінансуванням загальнодержавних програм еконо­мічного, соціального, науково-технічного, і національно-культур­ного розвитку; за законністю та своєчасністю руху коштів Держбюджету України та коштів позабюджетних фондів в устано­вах НБУ та уповноважених банках та ін.¹

Для цього Рахунковій палаті надані повноваження здійснювати контрольно-ревізійну, експертно-аналітичну й інформаційну функ­ції, що забезпечують контроль за використанням коштів загально­державних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час виконання загальнодержавних програм. Очевидно, реалізація зазначених функцій має місце й у сфері публічних страхових правовідносин. Контрольно-ревізійна функція - це основний напрям реалізації поточного контролю за використанням фінансових і мате­ріальних ресурсів^{New Roman",serif; color:black'>[434] [435]}.

Таким чином, Рахункова палата є органом, який наділений повноваженнями з реалізації контрольно-ревізійної та експертно- аналітичної функцій безпосередньо у сфері публічного страхування. Наявність такого контролюючого органу в державі є ознакою демократичного суспільства, оскільки вона представляє інтереси всіх громадян і держави в цілому.

Центральні органи виконавчої влади, зокрема Мінфін, Мін’юст, Мінпраці України у процесі повсякденної діяльності систематично здійснюють державний контроль, який поширюється на підпорядковані їм об’єкти відомчої належності.

Так, ЗУ «Основи законодавства України про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування» надає повноваження здійсню- 342 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування вати державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування уповноваженому КМ України центральному органу виконавчої влади. Державний нагляд за цільовим викорис­танням коштів ПФ України здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері фінансів - Мінфін України, його територіальні органи та Рахункова палата України. Подальшу деталізацію контрольні повноваження Мінфіну знаходять у Положенні про Міністерство¹.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади^{[437] [438]}. Також Мінфін у межах повноважень здійснює реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, координацію та спрямування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зокрема, за учасниками публічних страхових відносин:

•            визначає форми, обсяги та напрями видатків Держбюджету України у публічних страхових відносинах, які передбачаються у вигляді надання дотацій, субвенції певним адміністративно-терито­ріальним одиницям; визначає обсяги доходів Держбюджету України від надходжень коштів, що передаються до нього з місцевих бюджетів; створює єдину інформаційно-аналітичну систему обліку й управління коштами соціальної сфери та пенсійного забезпечення. Для визначення зазначених параметрів Мінфін перевіряє дані матеріалів, про які йдеться, здійснює аналіз отриманої інформації, тобто здійснює державний контроль у сфері публічного страхування;

•            удосконалює методи складання бюджету, здійснює мето­дичне керівництво у цій сфері; затверджує в установленому порядку плани рахунків, типові форми бухгалтерського обліку та звітності,

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 343 інструкції про їх застосування, порядок складання звітності (крім бухгалтерського обліку та звітності в банківських та кредитних установах); проводить оцінку фінансового забезпечення проектів угод щодо регіонального розвитку та державних програм соціально- економічного розвитку територій; погоджує основні напрями контрольно-ревізійної роботи органів Держфінінспекції України;

•size=1 face="Times New Roman">            здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів державного та місцевих бюджетів; проводить у міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності перевірки фінансово- бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів, інших документів щодо зарахування, перерахування та використання бюд­жетних коштів, а також одержання пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірки, тобто здійснює контрольні заходи; затверджує форми вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції та інформації про встановлення фактів нецільового використання субвенції. Реалі- зуючи зазначені заходи з метою визначення порядку використання певними підконтрольними суб’єктами коштів, Мінфін України здійснює державний контроль у сфері публічного страхування;

•            вживає в установленому порядку заходи щодо обмеження або припинення фінансування з держбюджету підприємств, установ, організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів, а також у разі неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та іншої встановленої звітності, утримує в установленому порядку з підприємств, установ і організацій кошти держбюджету, використані ними не за цільовим призначенням. Отже, Мінфін України наділений повноваженнями щодо застосу­вання фінансових санкцій до порушників бюджетного законо­давства, у тому числі щодо виявлення порушень у сфері публічних страхових відносин.

Здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування покладається також на Мінпраці України, яке здійснює: державний нагляд у сфері загаль­нообов’язкового соціального страхування, проведення соціального 344 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин; державний нагляд за діяльністю ПФ України щодо збору єдиного внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та контроль за сплатою; державне регулювання та нагляд за дотриманням законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії ПФ з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування; державний нагляд у сферах загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумов­леними народженням та похованням, у частині забезпечення від­повідності чинному законодавству рішень правлінь таких Фондів: соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, загаль­нообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України, у тому числі погодженням структур цих фондів, граничної чисельності праців­ників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно- господарські витрати фондів.

Мін’юст України проводить державний контроль шляхом здійснення державної реєстрації та скасування нормативно- правових актів, які не відповідають чинному законодавству. Правові засади державної реєстрації нормативно-правових актів та державного контролю за додержанням законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів визначені чинним законодавством. Так, Мін’юст відповідно до своєї компетенції здійснює планові та позапланові перевірки додержання законодавства про державну реєстрацію суб’єктами нормотворення, а саме: НБУ, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, іншими органами, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації. Для проведення таких перевірок утворюється Комісія з перевірки у складі не менше двох фахівців.

Якщо під час перевірки виявлено, що зареєстрований норма-

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 345 тивно-правовий акт видано суб’єктом нормотворення з порушенням законодавства, зокрема з перевищенням компетенції, рішення про державну реєстрацію такого акта скасовується органом реєстрації. Рішення Мін’юсту оскаржуються до КМ України. Нормативно- правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 15 днів, а в разі оскар­ження скасування рішення про державну реєстрацію - з дня отримання органом реєстрації позитивного висновку за резуль­татами розгляду такої скарги. Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, не є чинним з дня його виключення з державного реєстру¹.

Нагляд за дотриманням норм законів України «Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» суб’єктами публічної страхової діяльності здійснюється уповноваженим органом та його органами на місцях - Держфін- інспекцією України^{[439] [440]}.

Держфініспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, за дотриманням законодавства на всіх 346 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів для усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Отже, Держфінінспекція України є спеціалізованим державним контролюючим органом у сфері публічного страхування.

До державних контролюючих органів у сфері публічного страхування можна віднести й інші органи державного фінансового контролю, що реформовані відповідно до ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Законодавство, яке регулює діяльність місцевих державних адміністрацій, надає контрольні повноваження як місцевій адмі­ністрації в цілому, так і її окремим структурним підрозділам. При цьому контроль з боку державної адміністрації необхідно віднести до надгалузевого контролю, а контроль з боку її управлінь та відділів, які є органами галузевого управління, - до галузевого контролю¹. Так, до такого органу можна віднести ДКСУ, яка контролює виконання бюджету, зокрема тієї його частини, що стосується публічного страхування в Україні.

Повноваження ДКСУ як контрольного органу регламен­туються БК України та Положенням про ДКСУ^{[441] [442]}. Аналіз змісту цих нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок, що органи ДКСУ беруть участь у всіх напрямках бюджетного перерозподілу фінансових ресурсів: здійснюють через систему електронних платежів НБУ розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів; за погодженням із Мінфіном України залучають на поворотній основі кошти єдиного казначей­ського рахунка для покриття тимчасових касових розривів ПФ України; здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 347 справляння надходжень бюджету. Особливість ДКСУ як суб’єкта державного контролю за учасниками публічних страхових відносин полягає в тому, що вона є основним контролюючим органом у сфері нарахування суб’єктам публічних страхових відносин регулюючих доходів, тобто здійснює поточний державний контроль. Здійснення контролю за використанням адміністративно-територіальними одиницями (ПФ України, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України) коштів передбачає дотримання цільового призначення витрачання таких коштів.

Контрольні повноваження у сфері публічного страхування має безпосередньо й ПФ України, який здійснює контроль за додер­жанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, правиль­ністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, призначенням (перерахун­ком) і виплатою пенсій; здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів ПФ України, інших коштів, призначених для виплати пенсій; із зазначеною метою проводить планові, а у випадках, передбачених законом, позапла­нові перевірки на підприємствах, в установах та організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою єдиного внеску, страхових внесків, призначенням пенсій, та має право отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок; у разі виявлення порушень законодавства про збір і ведення обліку єдиного внеску, про порядок нарахувань, обчислення і сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами ПФ України, має право вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також фізичних осіб - підприємців усунення таких порушень^[443].

Найбільш актуальними є повноваження державних органів щодо контролю та нагляду за відповідністю рішень страховиків законодавству про соціальне страхування. Інакше кажучи, державні органи уповноважені перевіряти відповідність будь-якого рішення правління цільового страхового фонду нормам законів та інших нормативно-правових актів про соціальне страхування і в разі вияв­лення фактів порушення, допущеного страховиком при прийнятті того чи іншого рішення, застосовувати передбачені законом засоби державного нагляду, вказавши страховикові на допущене порушення та установивши строк для його усунення, а в разі, коли таке порушення не буде усунено в цей строк - скасувати неправомірне рішення.

Контрольні повноваження органів державної влади у сфері публічного страхування поширюються не лише на страховиків з кожного виду соціального страхування, а й на страхувальників - підприємства, установи, організації та фізичних осіб, які викорис­товують працю найманих працівників. Стосовно цього кола суб’єктів компетенція органів державної влади включає право вказати страхувальникові (у тому разі, коли він не виконує вимог законодавства про соціальне страхування) на допущене ним порушення та установити строк для його усунення. У разі неви­конання цих вказівок органу державної влади завдані збитки відшкодовуються за рахунок такого страхувальника^[444].

До системи контролюючих органів можна віднести не тільки контролюючі органи держави, а й міжнародні структури, які мають надавати державі - учасниці міжнародної угоди обов’язкові для виконання приписи, впливати на її зовнішню та внутрішню політику у сфері публічного страхування. Для країн - учасниць міжнародних договорів такою контролюючою структурою є МОП. Основним правовим документом, що приймає МОП, є Конвенція. Її метою є створення для держави, яка ратифікувала Конвенцію, зобов’язання

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 349 про внесення певних змін до національного законодавства. Україна також в особі Мінсоцполітики співпрацює з такими міжнародними організаціями, як Соціальна комісія ООН, Міжнародна соціальна служба, Міжнародна соціальна асоціація, Рада Європи (українські експерти беруть участь у всіх засіданнях Комісій Ради Європи із соціальних проблем), Європейська комісія (в рамках реалізації проектів за програмою TACIS)¹. Окрім зазначеного, правління Міжнародної організації вищих контрольно-фінансових (аудиторсь­ких) установ - INTOSAI - у листопаді 1998 р. на своїх зборах у столиці Уругваю Монтевідео прийняло рішення про прийом Рахункової палати України до цієї авторитетної організації^{[445] [446]}. Кожна із названих міжнародних організацій у тій чи іншій мірі виконує поряд із своїми основними функціями й контрольні за дотриманням ратифікованих міжнародних угод, у яких передбачаються й питання публічної страхової діяльності.

Характеризуючи систему реалізації міжнародного контроль­ного механізму за реалізацією міжнародних соціальних стандартів, вирізняють дві групи відповідних органів: 1) під егідою ООН (Між­народний суд ООН, МОП, ВОЗ, ЕКОСОР, ЮНЕСКО, Верховний комісар ООН з прав людини, Комітет з прав людини та ін.); 2) інші регіональні органи (Європейська комісія з прав людини і Європейсь­кий суд з прав людини)^{[447] [448]}. Згідно з положеннями Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини ці регіональні органи повноважні розглядати питання за скаргами окремих фізичних осіб про порушення прав людини.

Крім того, Україна відповідно до Розпорядження КМ України «Питання участі в Міжнародній асоціації органів страхового нагляду та Міжнародній організації органів нагляду за пенсійними фондами»¹ поновила своє членство в Міжнародній асоціації органів страхового нагляду (IAIS) та Міжнародній організації органів нагляду за пенсійними фондами (ІОПС).

До системи державних органів, які здійснюють контроль за учасниками публічної страхової діяльності, входять:

1)          міжнародні органи, наділені правом здійснення контролю за дотриманням норм міжнародного законодавства, учасниками яких є Україна (Соціальна комісія ООН; Міжнародна соціальна служба; Міжнародна соціальна асоціація; Міжнародна організація вищих контрольно-фінансових (аудиторських) установ; Верховний комісар ООН з прав людини, Комітет з прав людини; Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини);

2)          державні органи загальної компетенції (ВР, Мінфін, Мінпраці та Мін’юст України);

3)          спеціалізовані державні контролюючі органи (Рахункова палата, ДКСУ, Держфінінспекція України).

Проте цей перелік контролюючих органів не позбавляє інші органи, основним видом діяльності яких не є державний контроль у сфері суспільних відносин, поряд із основним видом своєї діяль­ності, виконувати й контролюючі функції за учасниками публічної страхової діяльності. До таких органів варто віднести Держпраці.

Порядок здійснення державного нагляду у публічній страховій діяльності визначає Положення про Держпраці України^{[449] [450] [451]}. Відповідно до цього Указу вона входить до органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Для виконання покладених завдань у регіонах утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції з питань праці¹, які разом з Держпраці здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соці­альне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій застрахованих осіб підприємствами, установами й організаціями та робочими органами виконавчих дирекцій фондів загальнообов’яз­кового державного соціального страхування.

Наразі в Україні єдиного державного органу, який би об’єднав різні контролюючі структури щодо здійснення контролю за учасниками публічної страхової діяльності, немає. Проте потреба у створенні такого органу існує. Тому з метою консолідації усіх видів контролю, організації та методологічного впливу, координації діяльності органів контролю, зважаючи на визначеність контролю як функції управлінської діяльності, важливість раціонального застосу­вання та здійснення у сфері виконавчої влади вже давно пропо­нується створення на рівні центрального органу виконавчої влади відповідного органу зі спеціальним статусом^{[452] [453]}. Але утворити єдиний контролюючий орган досить проблематично через величезну кількість контролюючих органів у сфері публічного страхування, які 352 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування потрібно буде об’єднати в один з огляду на специфіку завдань цих органів, методи та організаційно-правові форми застосування конт­рольних дій, способи реагування на виявлені недоліки тощо.

Сьогодні держава регулює правовідносини у сфері публічного страхування, ухвалюючи відповідні нормативно-правові акти, а також контролює їх дотримання страховиками та страхувальниками, здійснюючи функції державного контролю і нагляду за учасниками публічної страхової діяльності.

Як свідчить світовий досвід, державний контроль за учасни­ками публічної страхової діяльності, як і пенсійного страхування зокрема, може здійснюватися двома методами: 1) методом реагу­вання на порушення встановлених законодавством правил функціонування всіх суб’єктів системи публічного страхування (метод реагування); 2) методом запобігання та попередження можливих порушень правил функціонування всіх суб’єктів системи публічного страхування (превентивний метод)¹.

Метод реагування зазвичай застосовується, коли система публічного страхування є досить сталою і має достатній досвід функціонування; законодавство, яке її регулює, розвинуте, а кількість суб’єктів такої системи велика. Прикладом країн з такими системами публічного страхування є США, Канада, Великобританія та ін. Як стверджують учені, превентивний метод доцільніше застосовувати в країнах, де кількість суб’єктів системи публічного страхування невелика, і коли він впроваджується ще до початку функціонування нових систем публічного страхування, зокрема системи накопичувального пенсійного страхування^{[454] [455]}.

Обидва методи мають свої переваги та недоліки^[456]. При засто­суванні першого уповноважені державні органи не слідкують за

1. Державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності 353 діяльністю кожного суб’єкта системи, а регулюють лише на випадки погіршення функціонування конкретних суб’єктів системи. Тому цей метод простіший щодо його запровадження і не вимагає великої кількості працівників уповноважених державних органів. Але його застосування дуже ризиковане у країнах, де керівництво суб’єктів системи ще недостатньо професійне. Це може призвести до великої кількості помилок, які знижують надійність всієї системи, що може спричинити недовіру населення. При застосуванні другого методу уповноважені державні органи наглядають за роботою кожного суб’єкта системи, постійно збираючи та аналізуючи їхні звіти та іншу інформацію. Це дає змогу державним органам реагувати навіть на тенденцію щодо погіршення діяльності суб’єктів системи, тобто на ранніх стадіях ускладнень в їхній роботі. Завдяки цьому прогалини у діяльності системи стають рідкістю, що підвищує загальну надійність системи та довіру населення.

При застосуванні цього методу одним із поширених заходів збирання інформації стає проведення планових, позапланових перевірок та перевірок на місцях. У цьому випадку уповноважений державний орган зобов’язаний встановити та опублікувати план та критерії проведення планових й позапланових перевірок, щоб уникнути зловживання службовим становищем працівників державного органу^[457].

Підсумовуючи викладене вище, можна дійти висновку, що повноваження перелічених державних контролюючих органів щодо контролю за учасниками публічної страхової діяльності є досить суттєвим важелем забезпечення з їх боку стану законності та дисци­пліни у підконтрольних їм структурах. Однак такі повноваження є недосконалими і потребують суттєвих змін та доопрацювання.

Очевидно, що публічна страхова діяльність торкається інтересів усіх і кожного. Це зумовлює необхідність розробки Концепції розвитку державного контролю за учасниками публічної страхової діяльності в Україні, адаптації законодавства, що визначає його організацію і здійснення, до нормативно-правових актів ЄС. Контроль повинен бути публічним, результати його здійснення обов’язково мають бути доступними для всіх зацікавлених осіб.

Таким чином, державний контроль за учасниками публічної страхової діяльності повинен забезпечувати законність і стабіль­ність її здійснення, а також обов’язковість при виконанні обов’язків держави перед застрахованими особами.