<<
>>

Реалізація основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств

У попередньому підрозділі нашого дослідження акцентовано, що загалом система легітимного втручання держави в діяльність державних підприємств передбачає прямі та непрямі методи адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств.

Наразі звернемося до визначення та аналізу основних методів другої групи.

Насамперед, необхідно звернути увагу на те, що органи виконавчої влади безпосередньо призначають керівників державних підприємств. Справді, успіх підприємництва залежить від багатьох чинників, але найперше - від стану людського капіталу. В сучасних складних умовах глобалізації, інформатизації і конкуренції людський фактор є вирішальним. Від того, як керівник підприємства виробить оптимальну стратегію розвитку, наскільки оперативно реагуватиме на зміни зовнішнього середовища і прийматиме рішення, як зуміє налаштувати і організувати трудовий колектив на досягнення поставленої мети залежатиме успіх функціонування організації, прибутковість і добробут кожного працівника [132, с.39].

Визначення «керівник» в сучасній українській мові розтлумачується як той, хто керує ким-, чим-небуть, очолює когось, щось та закономірно витікає зі слова «керувати», тобто спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небуть. Більше того, воно розкривається як процес спрямування діяльності кого-, чого-небуть; давати вказівки, розпорядження тощо [38, с.535-536].

Водночас сутність керівника підприємства на організаційно - практичному рівні можна сприйняти, виходячи з узагальнення певних науково-теоретичних доробків [133, с.34; 134, с.543; 132, с.39-43]. Так, виходячи з останніх, керівник підприємства - це: різновид посадової особи, наділеної адміністративною владою по відношенню до очолюваного нею формально-організованого колективу, яка здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним; особа, яка відповідає за застосування й ефективність знання у ході розумових і фізичних процесів виконання обумовлених доручень і вирішення певних завдань та реально виконує особливі функції управління та організації у процесах виробництва; персоніфікована форма соціального контролю, яка способом соціально-психологічного впливу на індивідів і узагальнено - на колективні об’єкти управління направлена на досягнення максимального результату на підприємстві [135].

У свою чергу, трудові функції керівника підприємства зводяться до такого: організація виробничого процесу всередині підприємства й керівництво поточною діяльністю; представництво роботодавця у відносинах із працівниками підприємства; представництво органу юридичної особи в цивільному обороті (вибір постачальників, партнерів, представництво в державних органах, органах місцевого самоврядування, судах); представництво щодо органів управління та інших органів підприємства [136, с.83].

Отже, керівник підприємства є ланкою управління, яка безпосередньо наближена до суб’єкта господарювання, що перебуває у його віданні та «об’єднуючим елементом» між власником та трудовим колективом, а також відповідальним за ефективність та кінцевий результат діяльності підприємства.

Правова регламентація добору кандидатів на посаду керівника державного підприємства визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб’єктів господарювання». Цей нормативно-правовий акт вказує на те, що підставою для оголошення конкурсного відбору є наказ компетентного органу, до сфери управління якого належить суб’єкт господарювання. Для проведення конкурсного відбору владна інстанція утворює постійно діючу комісію у складі не менш як п’ять осіб. Тривалість конкурсного відбору не може перевищувати 45 календарних днів. Початком відбору вважається дата, на яку призначено засідання комісії з розгляду заяв претендентів і доданих до них документів [137].

Підготовка до відбору передбачає оприлюднення відповідного оголошення на офіційному сайті органу влади, а також у засобах масової інформації не пізніше ніж за місяць до початку проведення конкурсного відбору. Претендент особисто подає комісії заяву, додаючи всі необхідні документи, у тому числі завірені копію документа, що посвідчує особу, витяг з трудової книжки, копію документа про повну вищу освіту; заповнений аркуш обліку кадрів; довідку про стан здоров’я; довідку про відсутність в особи судимості та ін.

Після чого безпосередньо проводитися конкурс. Обов’язковою умовою проведення конкурсного відбору є його прозорість, за якої представники ЗМІ мають право бути присутніми на засіданнях комісії під час розкриття пакетів документів, поданих претендентами, їх розгляду та оголошення переможця. Учасники конкурсного відбору подають пропозиції з управління підприємством - конкурсні пропозиції, яка розробляється на підставі фактичних показників фінансово-господарської діяльності та повинна містити проект програми діяльності підприємства на середньострокову перспективу [137].

Комісія заслуховує під час розгляду на закритому засіданні конкурсних пропозицій учасника конкурсного відбору та враховує його здатність висловлювати свої думки, уміння викладати інформацію в письмовій формі, комунікабельність, тактовність, готовність взяти на себе відповідальність, уміння аналізувати проблеми і налагоджувати ділові зв’язки, виявляти творчий підхід до роботи, емоційну врівноваженість. Переможцем конкурсного відбору визнається учасник, пропозиції якого визнані комісією найкращими. Після цього результати відбору оприлюднюються на офіційному сайті органу управління та у засобах масової інформації [137].

За позитивними результатами конкурсного відбору наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади з укладанням трудового контракту. Слід зауважити, що прийняття рішення про погодження контракту здійснюється у місячний строк з дня подання передбачених законодавством документів до відповідного органу виконавчої влади. Разом із тим, не слід забувати, що контракт з керівником підприємства може бути розірваний за ініціативи органу управління майном або керівника підприємства [138].

Необхідно наголосити на тому, що контракти, які заключаються з керівниками державних підприємств, окрім загальних обов’язкових умов, передбачених ст. 21 Кодексу законів про працю України, мають й інші специфічні вимоги.

Прикладом, враховуються передбачені річним фінансовим планом підприємства показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також показники майнового стану підприємства; для керівника підприємства, що є суб’єктом міжнародного військово-технічного співробітництва передбачається забезпечення ним додержання підприємством міжнародних зобов’язань; умови оплати праці керівника підприємства встановлюються у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності підприємства [138; 139].

Більше того, вітчизняним законодавством встановлено ще один нормативний імператив, згідно якого не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо), за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності [140].

Із врахуванням вищевикладеного, вважаємо, що керівник державного підприємства - це посадова особа, котра за допомогою передбаченого законодавством спеціально організованого конкурсного відбору, за умов укладеного трудового контракту з відповідними органами державної виконавчої влади, організовує та здійснює безпосереднє управління діяльністю державних суб’єктів господарювання з дотриманням норм чинного вітчизняного законодавства та міжнародних зобов’язань України.

Звертає увагу на себе й той факт, що суб’єкти владних повноважень зацікавлені в підтримані трудового тонусу та розвитку управлінського потенціалу керівників державних підприємств. Тобто на законодавчому рівні, зокрема в постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1997 № 167 [141] та указі Президента України від 10.11.1995 № 1035/95 [142], запроваджено систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, в тому числі керівників державних підприємств.

Отже, процедура призначення керівників державних підприємств хоча й проходить у рамках трудового права, але має яскраво виражений адміністративний відтінок. Це засвідчує, що держава здійснює контроль за діяльності своїх суб’єктів господарювання, починаючи з рівня базового організаційного-планового менеджменту на нижчих ланках управління.

Необхідно відмітити, що «керівники» призначаються на державних унітарних і корпоративних підприємствах, де державі належить 100% акцій. Водночас в господарських товариствах, де державною власністю є мінімум 50% плюс одна акція, призначаються «відповідальні представники».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про управління корпоративними правами держави» від 15.05.2000 № 791 відповідальний представник призначається із числа членів спостережної ради господарського товариства рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, що виконує функції з управління корпоративними правами держави на підставі генеральної угоди з Фондом державного майна з наступним укладанням відповідного договору з цим органом. Відповідальними представниками можуть бути: заступники керівників органів виконавчої влади; начальники управлінь, директори департаментів, заступники директорів департаментів органів виконавчої влади; начальники відділів, заступники начальників відділів та головні спеціалісти органів виконавчої влади. Вони повинні мати вищу освіту, стаж роботи на державній службі не менш як 3 роки, а також відповідну кваліфікацію у сфері корпоративного управління [143].

Ще одним різновидом низової державної ланки менеджменту є «представники», які здійснюють управління акціями, що перебувають у державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна. Тобто представники призначаються для участі у загальних зборах акціонерів товариств. Представником може бути призначена посадова особа: державного підприємства, майно якого було передано до статутного фонду товариства; центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належать державні підприємства, установи та організації, майно яких було передано до статутного фонду товариства; Фонду державного майна. В свою чергу, у товаристві, до статутного фонду якого було передано майно державного підприємства, за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади представником призначається, як правило, посадова особа зазначеного державного підприємства.

У разі коли внеском держави до статутного фонду товариства є цілісний майновий комплекс, представником призначається посадова особа центрального органу виконавчої влади [143].

Наступним методом адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств є проведення державних закупівель. Як зазначалося раніше, державні підприємства у спосіб державних закупівель зобов’язані отримувати переважну більшість товарів (робіт, послуг) для забезпечення свого функціонування.

Сфера державних закупівель нині привертає увагу учених різних галузей науки, зокрема, В. Дідковського, В. Зубара, С. Костенко, Л. Лаврент’євої, Т Морозова, Н. Нестерович, P. Нурєєва, О. Пікулькиної, В. Пикумкина, Дж. Стігліца, О. Турченко, В. Федоровича, А. Шастітко та ін., можновладців і практичних працівників органів державної влади усіх рівнів. Обумовлено такий інтерес сучасними реаліями суспільного життя, економічна складова якого сьогодні перебуває у відновлювальному режимі після світової кризи. У таких умовах держава стурбована обмеженістю державних ресурсів, що змушує більш ефективне, раціональне і економне використання зокрема бюджетних коштів на публічні потреби у поєднанні з удосконаленням механізму державного регулювання цих процесів [144, с. 128].

Водночас сутність здійснення державних закупівель не має зводитися до бажання держави «зекономити», тобто де факто лише до реалізації фінансово-правових правовідносин. На наше переконання, мета цього інструменту має більш важливе призначення. Зокрема, державні закупівлі передбачають не лише забезпечення державних підприємств усіма необхідними продукцією, роботами, послугами, але й держава виступає гарантом якості, достатньої кількості, вчасності передачі (надання) тощо останніх. Така міра є обов’язковою, оскільки в даному випадку вказані дії уможливлюють стабільність забезпечення публічних інтересів.

Закономірно, що за таких об’єктивних умов державні господарюючі суб’єкти виступають учасниками владно-правових правовідносин, адже апріорі їм заборонено самостійно вступати в цивільно-правові

правовідносини щодо зазначеного питання. Державні підприємства змушені виконувати волю суб’єктів владних повноважень та договірні умови за результатами тендерів.

Отже, з’ясувавши важливу роль процедури державних закупівель, в загальних рисах окреслимо її суть. Так, первинне розтлумачення терміну «державні закупівлі» вказує на те, що у даному випадку поєднано два поняття - процес «закупівлі» та суб’єкта його здійснення - державою. Аналіз літературних джерел показує, що на сьогодні не існує єдиного підходу до визначення поняття закупівля, оскільки воно має різноманітні трактування. З урахуванням цього, на нашу думку, закупівля - це процес придбання певним суб’єктом товарів, робіт і послуг з відповідними кількісно -якісними показниками та за ціною, обумовленою в письмовій договірній формі. Згідно Закону України «Про публічні закупівлі» державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому законодавством.

Процедура здійснення державних закупівель врегульована низкою нормативно-правових актів, а саме [145]: Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України; постанова Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо функціонування системи державних закупівель» від 27.09.2000 №1469; накази Міністерства економіки України: «Про затвердження Типового положення про комітет з конкурсних торгів» від 26.07.2010 № 916, «Про затвердження стандартної документації конкурсних торгів» від 26.07.2010 № 919, «Про затвердження порядку визначення предмету закупівлі» від 26.07.2010 № 921, «Про затвердження форм документів у сфері державних закупівель» від 26.07.2010 № 922, «Про затвердження Типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти та Інструкції щодо заповнення Типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти» від 27.07.2010 № 925; накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України: «Деякі питання формування та ведення реєстру виробників продукції, робіт і послуг оборонного призначення, закупівлі яких становлять державну таємницю» від 13.10.2011 № 115, «Про здійснення моніторингу державних закупівель» від 19.10.2011 № 155, «Про внесення змін до Порядку визначення предмета закупівлі» від 27.12.2011 № 325, «Про затвердження Переліку товарів і послуг, які можуть закуповуватися за рамковими угодами» від 24.04.2012 № 503 та ін. Водночас детальний розгляд зазначеного масиву законодавчих актів, на нашу думку, є недоцільним, а тому, визначимося лише із обов’язковими умовами і процедурою здійснення державних закупівель, згідно Закону України «Про публічні закупівлі».

Проведений аналіз дозволив виділити обов’язкові умови у сфері державних закупівель. Зокрема, вартість предмета закупівлі товару, послуги має дорівнювати або перевищувати 200 та 300 тис. євро відповідно, а робіт - 500 тис. євро. Закупівля здійснюється відповідно до річного плану, який надсилається до Державної казначейської служби України.

Річний план закупівель та зміни до нього оприлюднюються замовником шляхом розміщення на власному веб-сайті або за його відсутності на веб- сайті головного розпорядника бюджетних коштів протягом п’яти робочих днів з дня їх затвердження. Вітчизняні та іноземні учасники беруть участь у процедурах закупівель на рівних умовах.

Замовник безоплатно оприлюднює на веб-порталі «Державні закупівлі» таку інформацію: оголошення про проведення процедури закупівлі - після публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель; обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника; документацію конкурсних торгів або кваліфікаційну документацію; оголошення про результати процедури закупівлі - після публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель; звіт про результати проведення процедури закупівлі - протягом трьох робочих днів з дня його затвердження та ін. [51].

Необхідно підкреслити, що закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур. Відкриті торги є основною процедурою закупівлі, під час проведення якої пропозиції конкурсних торгів мають право подавати всі зацікавлені особи. Така пропозиція подається у письмовій формі за підписом уповноваженої посадової особи учасника, прошита, пронумерована та скріплена печаткою у запечатаному конверті. Замовник визначає переможця торгів з числа учасників, пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено, керуючись критерієм найбільшої економічної вигоди за результатами самостійної оцінки.

Двоступеневі торги передбачають застосування за таких умов: замовник не може визначити необхідні технічні, якісні характеристики або визначити вид послуг та якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю необхідно провести попередні переговори з учасниками; предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів або розробок, виконання дослідно-конструкторських, будівельних робіт. Для отримання цінових пропозицій замовник надсилає запит не менше ніж трьом учасникам та в день надсилання запиту передає його для публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель попередня кваліфікація учасників. У свою чергу, процедура попередньої кваліфікації застосовується в разі необхідності попереднього визначення фінансово-економічного стану та технічних і організаційних можливостей учасника, що пов’язано із складністю чи комплексністю предмета закупівлі. У разі проведення попередньої кваліфікації учасників до подальшої участі в торгах допускаються всі учасники, але не менше двох [51].

Замовник протягом трьох робочих днів з моменту прийняття рішення про застосування переговорної процедури закупівлі забезпечує оприлюднення на веб-порталі уповноваженого органу про застосування переговорної процедури закупівлі, яка повинна містити [147]:

- найменування та місцезнаходження замовника;

- адресу веб-сайту, на якому додатково розміщується інформація замовника про закупівлю;

- найменування, кількість товару і місце його поставки, вид робіт та місце їх виконання або вид послуг та місце їх надання;

- строки поставки товарів, виконання робіт, надання послуг;

- найменування, місцезнаходження та контактні телефони учасників, з яким проведено переговори;

- ціну пропозиції;

- реєстраційний рахунок замовника, відкритий в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

По ходу розгляду піднятої проблеми виникає логічне питання на рахунок того, що якщо вартість предметів державної закупівлі не перевищує встановлених меж, то реалізуються звичайні цивільно-правові відносини й методи адміністративного впливу недопустимі. Насправді ж це не так. У даному випадку, за якого процедура закупівель згідно Закону України «Про публічні закупівлі» не відбувається, керівник державного підприємства на власний розсуд із врахуванням поточних потреб виробництва, надання послуг тощо визначає необхідний їх об’єм.

У той же час, такі дії лише на перший погляд набувають ознак самостійності менеджменту керівника суб’єкта господарювання. По-перше, оскільки державні закупівлі плануються на рік, а тому всі інші витрати є мало значимими, виконуючи допоміжну функцію.

По-друге, керівник є матеріально відповідальною посадовою особою, що контролюється відповідними органами державної влади. Тому він несе персональну відповідальність за виконання річного фінансового плану.

По-третє, заробітна плата керівника на пряму залежить від результатів та ефективності господарської діяльності.

По-четверте, ряд аспектів такого роду закріплено в трудовому контракті.

По-п’яте, керівник має дотримуватися погодженого плану управління підприємством, за рахунок якого останній й отримав свою посаду.

По-шосте, аналіз положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» від 10.05.1993 № 48-93 [86] засвідчує, що прибуток суб’єкта господарювання використовується лише на: податкове відрахування від прибутку; технічне переобладнання виробництва та освоєння нових технологій; здійснення природоохоронних заходів; нове будівництво; поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває у державній власності. Цей перелік є вичерпним.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що як державні закупівлі (товари та послуги 200 та 300 тис. євро відповідно), так і менш вартісні закупівлі напряму потрапляють у сферу адміністративно-правового регулювання відповідними органами державної влади.

Не менш важливим у діяльності державних підприємств є виконання державних замовлень. В сучасних умовах розвитку економіки система державних замовлень є одним із основних важелів державного регулювання економіки, оскільки держава є одним із найпотужніших замовників та, фактично, споживачем продукції, робіт та послуг, що виготовляється цілим рядом галузей вітчизняної економіки. Масштаби державного замовлення в економічно розвинених країнах є досить значними і коливаються в межах від 10 до 25 % ВВП для окремо взятих країн. Виходячи з цих позицій, можна

стверджувати, що попит, який формується з боку держави, є вагомим інструментом, що здатний впливати на кон’юнктуру товарного ринку та її динаміку.

Державні замовлення формуються на основі потреб держави в продукції, визначених у Програмах економічного і соціального розвитку України. Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, відповідальні за виконання державних та міждержавних цільових програм - потенційні державні замовники, до 15 липня поточного року подають Міністерству економічного розвитку і торгівлі України заявки на включення до проекту державних замовлень на поставку продукції. Заявки подаються з пропозиціями до проектів Програми економічного і соціального розвитку України та Державного бюджету України [148].

З’ясувавши позицію держави щодо цього питання, необхідно наголосити на тому, що, на нашу думку, виконання державного замовлення для приватних і державних суб’єктів мають діаметрально різне цільове призначення. Так, для приватних підприємств державне замовлення є можливістю розширити свій виробничий асортимент; завантажити свої потужності; отримати додатковий стабільний дохід. Тобто, прослідковується класична реалізація договірних взаємин обоюдно вигідних для сторін. У той же час, для державних підприємств вони набувають рис адміністративно - правових відносин. Можна виокремити щонайменше два шляхи виконання останніми державних замовлень: а) внутрішньовідомчий - державні замовлення органів державної влади до господарюючих одиниць, що перебувають у їх підпорядкуванні, зводяться до позапланового виробництва та врегульовуються відповідними локальними розпорядчими актами з погодженням Кабінету Міністрів України; б) міжвідомчий - із врахуванням того, що кожний центральний орган виконавчої влади має свій бюджет, а тому замовлення до державних підприємств інших відомств відбуваються на договірних засадах.

Законодавством передбачені випадки, за яких міжвідомчі закупівлі відбуваються в адміністративному порядку. Частина 1 ст. 3 Закону України «Про державне оборонне замовлення» визначає, що вибір виконавців оборонного замовлення здійснюється шляхом проведення державними замовниками конкурсів (тендерів) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А у разі не визначення виконавця оборонне замовлення є обов’язковим, якщо воно не завдає збитків, і розміщується уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом на: казенних підприємствах; державних підприємствах і організаціях; акціонерних товариствах, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендних підприємствах і організаціях, заснованих на державній власності [100].

Чинним вітчизняним законодавством передбачено ще ряд адміністративних процедур врегулювання діяльності державних підприємств, зокрема:

відчуження майна державного підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію і функції управління цим майном в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється з дозволу державних органів приватизації;

корпоративні права держави не можуть передаватися господарським товариствам для формування їх статутних капіталів, крім передачі до статутних капіталів державних акціонерних товариств і державних холдингових компаній;

державне акціонерне товариство, утворене у процесі перетворення державного підприємства, 100% акцій якого належать державі, не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом;

господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних капіталах;

державні унітарні підприємства та їх об’єднання зобов’язані спрямовувати частину чистого прибутку до Державного бюджету України у розмірі 30% (державні унітарні підприємства, що є суб’єктами природних монополій та підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень) або 15% (інші державні унітарні підприємства) [50; 80; 81].

Отже, за результатами розгляду питання щодо основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств можна зробити такі висновки. По-перше, владний вплив органів державної влади у сфері діяльності суб’єктів господарювання державної форми власності передбачає реалізацію низки адміністративно -правових методів. Основні серед них такі:

добір, підготовка, перепідготовка, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення керівників підприємств, де частка акцій держави складає 100 %, а також відповідальних представників - з участю держави понад 50%;

уповноваження представників, які здійснюють управління акціями (частками), що перебувають у державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна України;

забезпечення процедури державних закупівель та виконання державних, у тому числі оборонних, замовлень державними підприємствами;

контроль за використанням прибутку державних підприємств виключно на подальше функціонування господарюючого суб’єкта;

повне адміністрування діяльності державних унітарних підприємств - суб’єктів природних монополій, а також окремих державних підприємств, функціонування яких пов’язане із забезпеченням базових національних і суспільних інтересів (казенні підприємства).

По-друге, керівник (відповідальний представник) державного

підприємства - це посадова особа, котра у спосіб передбаченого законодавством спеціально організованого конкурсного відбору, за умов укладеного трудового контракту з відповідними органами державної виконавчої влади, організовує та здійснює безпосереднє управління діяльністю державних суб’єктів господарювання з дотриманням норм чинного вітчизняного законодавства та міжнародних зобов’язань України.

Процедура призначення керівників (відповідальних представників) державних підприємств хоча й проходить у рамках трудового права, але має переважно адміністративний характер. Це засвідчує, що держава здійснює контроль за діяльності своїх суб’єктів господарювання, починаючи з рівня базового організаційного-планового менеджменту на нижчих ланках управління.

По-третє, здійснення державних закупівель господарюючими суб’єктами передбачає, з одного боку, необхідність економії та раціонального використання бюджетних коштів. З іншого боку, державні закупівлі спрямовані не лише на забезпечення державних підприємств продукцією, роботами, послугами, але й держава виступає гарантом якості, достатньої кількості, вчасності передачі (надання) тощо останніх. Ці заходи є обов’язковими, оскільки уможливлюють належну реалізацію публічних інтересів в економічній сфері.

Закономірно, що за таких об’єктивних умов державні господарюючі суб’єкти виступають учасниками владно-правових правовідносин, адже їм фактично заборонено самостійно брати участь у цивільному обороті. Вони зобов’язані лише виконувати законні вимоги суб’єктів владних повноважень та договірні умови за результатами тендерів.

По-четверте, важливим у діяльності державних підприємств є обов’язкове виконання державних замовлень - засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності [55].

Основною відмінністю державних замовлень від закупівель є те, що вони передбачають укладання так званих фючерських контрактів, тобто домовленість придбання товарів, які лише в майбутньому будуть вироблені. У такий спосіб держава гарантує для себе отримання достатньої кількості та якісної продукції за прийнятною ціною.

Виконання державного замовлення для приватних і державних суб’єктів господарювання мають різне цільове призначення. Так, для приватних підприємств державне замовлення є можливістю розширити свій виробничий асортимент, завантажити свої потужності, отримати додатковий дохід тощо. Отже, прослідковується реалізація договірних взаємин з метою отримання обоюдної вигоди для сторін. У той же час, для державних підприємств такі взаємини набувають рис адміністративно -правових відносин - інтереси підприємства не враховуються, не передбачають отримання додаткового прибутку та вільного вибору напрямів діяльності, а лише вимагається реалізація окремих поточних потреб держави та суспільства.

2.3.

<< | >>
Источник: ТИТАРЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Реалізація основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств:

  1. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  2. 3.1. Застосування адміністративно-правової відповідальності за псування грунтів
  3. Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності представників державних органів у виконавчому провадженні
  4. Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби
  5. Адміністративно-правовий статус державного виконавця як суб’єкта видання рішень, вчинення дій і допущення бездіяльності, що підлягають оскарженню
  6. Правове регулювання основних митних режимів
  7. Генеза розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  8. Реалізація основних методів адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  9. 3.1. Пріоритети запозичення зарубіжного досвіду адміністративно- правового регулювання діяльності державних підприємств
  10. 3.1. Характеристика адміністративно-процесуального статусу лідируючих суб’єктів провадження
  11. Поняття та структура адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  12. Основні фактори неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства та проблеми адміністративної відповідальності
  13. 2.2. Правова характеристика елементів і рівнів адміністративно-правового регулювання та організації діяльності органів місцевої міліції
  14. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  15. 4.3. Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві
  16. 1.1. Стан адміністративно-правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу
  17. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  18. 2.3. Розмежування цивільної і господарської з адміністративною юрисдикцією
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -