§ 2. Завдання реформування публічного страхування в Україні

В умовах ризикового характеру ринкової економіки, що породжує різні соціально-економічні ситуації, сучасна держава повинна забезпечити своїм громадянам необхідні види і системи соціального захисту.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) є системою су­спільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпе­чення населення в разі настання соціальних ризиків (хвороби, інвалідності, старості, втрати годувальника, втрати роботи, нещасного випадку на виробництві тощо). Дефіцит бюджетних коштів уже впродовж тривалого часу унеможливлює кардинальне розв’язання проблем соціальної сфери в Україні. А тому проблема реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема є нагальною і потребує продуманих, але рішучих кроків для її вирішення.

До чинників, що уповільнюють розвиток страхового ринку в державі, зокрема публічного страхування, можна віднести: недосконалість страхового законодавства і його неузгодженість з міжнародним правом та відсутність практики застосування, що призводить до браку надійних схем інвестування; відсутність державного уповноваженого органу для здійснення контролю за страховою діяльністю у сфері публічного страхування; недостатня правова культура юридичних і фізичних осіб; відсутність єдиного науково обґрунтованого підходу до визначення основних термінів і

,f 2. Завдання реформування публічного страхування в Україні 355 положень у сфері публічного страхування та недостатність дослід­ження питання законодавчо-нормативного забезпечення впровад­ження реформ на різних етапах їх перебігу, а отже, брак чіткої державної політики у сфері розвитку публічного страхування.

Сьогодні в Україні у сфері соціального страхування вчені спостерігають цілу низку нерозв’язаних проблем як законодавчого, так і організаційного характеру: 1) відсутність єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг; 2) взаємне дублювання окремих соціальних виплат; 3) відсутність чіткої спрямованості соціальних виплат на допомогу сім’ям із низьким рівнем доходів; недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державними витратами; 4) відсутність механізмів регулю­вання бюджетів соціальних фондів тощо¹.

Варто зазначити, що спроби розробити нову модель соціаль­ного страхування, яка б відповідала вимогам ринкової економіки, були. Одна з них включає такі напрямки: підвищення ролі, розширення прав та обов’язків основних суб’єктів страхування - працівників, наймачів, страхових організацій і держави; обґрун­тування основних видів соціального страхування як автономних елементів соціального захисту; визначення мінімальних норм соціального захисту у випадку втрати працездатності, кола осіб, що підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, порядку при­значення та надання всіх видів соціальної допомоги; визначення основних джерел фінансових надходжень до фондів страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу фінансо­вого «вантажу» наймачами, застрахованими і державою, досягнення на цій основі соціального консенсусу; визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб’єктів правонаступництва, гарантії фінансово-правової стабільності і надійності соціального захисту^{[458] [459]}.

У ході реформування системи публічного страхування особли­вої уваги набувають питання адаптації економіки, правових та інституційних структур України до міжнародних стандартів.

На міжнародному рівні у формуванні принципів та норм у сфері прав людини визначальне місце займає ООН і її спеціалізовані установи. Саме в межах цієї організації державами були розроблені і прийняті всі найважливіші міжнародні угоди з прав людини, у тому числі у сфері публічного страхування. Це Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та ін. У деяких нормативно-правових актах, присвячених соціальному забезпеченню, саме страхування є одним із головних механізмів, які повинні використовуватися для організації надання гарантій соціального захисту в межах соціального забезпечення (наприклад, ст. 11 Декларації соціального прогресу та розвитку^{[460] [461]}, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та ін.).

Міжнародні соціальні стандарти повинні дістати своє віддзер­калення у внутрішньодержавних соціальних стандартах, на базі яких визначався б рівень основних державних соціальних гарантій. Вони мають бути сформовані у КУ і конкретизовані в законах та інших підзаконних актах.

Враховуючи орієнтацію України на інтеграцію в ЄС, у процесі розвитку інституту страхування, у тому числі у сфері публічної страхової діяльності, потрібно орієнтуватися, передусім, на законо­давство ЄС, яке складається з більш ніж 30 нормативних актів, і розробити та впровадити ЗУ «Про загальнообов’язкове державне публічне страхування».

Досліджуючи проблеми реформування публічного страху­вання в Україні, необхідно зазначити, що таке страхування не існує відокремлено від економічних і політичних умов країни, які сформувалися на певному історичному етапі її розвитку.

Серед пріоритетів діяльності держави має бути подальший розвиток державного страхування як однієї з основних форм соціального забезпечення. Першочерговим завданням законодавців є створення сучасної нормативно-правової бази, яка визначатиме правові, економічні й організаційні засади, ефективну систему управління публічним страхуванням.

В Україні діяльність страхових систем за певними видами соціального страхування ґрунтується на визнанні загальності та обов’язковості соціального страхування осіб, які працюють за наймом. Відповідно до законодавства України загальнообов’яз­ковому державному соціальному страхуванню підлягають всі наймані працівники та деякі інші категорії працюючих, що загалом відповідає міжнародним стандартам.

Необхідно зазначити, що основні умови щодо виникнення прав застрахованих осіб та членів їх сім’ї на страхові послуги у разі настання страхового ризику в Україні в цілому відповідають європейським стандартам у сфері публічного страхування. Хоча кількість ратифікованих Україною конвенцій МОП з питань публіч­ного страхування, на жаль, незначна, що не сприяє наближенню законодавства України до міжнародного. Отже, в обов’язковому порядку мають бути ратифіковані базові Конвенції МОП: № 102 Про мінімальні норми соціального забезпечення¹, № 157 Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення^{[462] [463]}.

З метою вдосконалення правового регулювання публічного страхування необхідно усунути прогалини й у чинному законо­давстві, зокрема щодо врегулювання питань управління цільовими страховими фондами. Зараз управління страховими фондами здійснюється на засадах представництва держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Порядок призначення представників держави, обрання (делегування) представників застрахованих осіб та роботодавців мають бути закріплені в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, призначення представників держави врегульовано в ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». У ст. 20 цього Закону, серед основних функцій та повно­важень КМ України у сфері економіки та фінансів, передбачено загальне положення щодо організації державного страхування. Вважаємо за доцільне цей закон доповнити статтею «Відносини КМ України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування», яка б врегулювала коло питань, пов’язаних із призна­ченням урядом представників держави для управління цільовими страховими фондами на паритетних засадах із іншими суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування, або ж це питання вирішити в ЗУ «Про загальнообов’язкове державне публічне страхування».

Отже, нині правова база публічного страхування в Україні в основному сформована на застарілих підходах до обов’язкового державного соціального страхування. Однак у зв’язку з впливом певних соціально-економічних та політичних чинників та через розпорошеність чинних норм з врегулювання публічних страхових відносин у різних за рівнем та значенням актах вона не дозволяє повною мірою забезпечити права громадян України на соціальний захист. До того ж юридичні колізії у чинному законодавстві реально гальмують не тільки розвиток діяльності Фондів загальнообов’яз-,f 2. Завдання реформування публічного страхування в Україні 359 кового державного соціального і пенсійного страхування, а й удос­коналення публічного страхування в цілому.

Як складова публічного страхування пенсійне страхування має також певні об’єктивні причини для реформування.

Необхідність реформування системи пенсійного забезпечення зумовлена низкою взаємопов’язаних об’єктивних і суб’єктивних чинників, серед яких основними є такі: 1) відсутність рівноцінного зв’язку між порядком формування ПФ та винагородою, отриманою з нього; 2) поглиблення демографічної кризи; 3) недосконалий механізм надання пільгових і спеціальних пенсій, що фінансуються за рахунок ПФ та Держбюджету України; 4) збільшення кількості пенсіонерів та, як наслідок, зростаюче навантаження на платників пенсійних страхових внесків; 5) соціальна справедливість при диференціації пенсійних виплат різним категоріям громадян, що ре­гламентується спеціальними законами про пенсійне забезпечення^[464].

Roman">Аналізуючи процес реалізації пенсійної реформи в Україні, яка розпочалася 2004 року, потрібно констатувати, що й досі зали­шається невирішеною проблема запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування. Відповідно до цієї системи кошти, акумульовані на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках, будуть інвестуватися в економіку держави, що дозволить отримувати інвестиційний дохід та сприятиме реальному збільшен­ню розмірів додаткових пенсій з накопичувальних рахунків у май­бутньому. Однак, на думку фахівців, упровадження накопичуваль­ного рівня стане можливим лише за умови стабільного щорічного зростання внутрішнього валового продукту не менш як на два відсотки, а також реального підвищення заробітної плати застрахо­ваним особам. Як стверджують економісти, перші вагомі результати 360 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування запровадження пенсійної реформи, зокрема накопичувального рівня, стануть відчутними після 2015 р., і то лише за умови отримання стабільного 8%-го інвестиційного доходу на накопичувальну складову пенсійної системи. Вказаний інвестиційний дохід може забезпечити досить відчутне економічне зростання. Планове вве­дення накопичувальної системи пенсійного страхування сприятиме поступовому збільшенню в майбутньому розмірів пенсійних виплат завдяки одержанню інвестиційного доходу, посилить залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а відтак збільшить зацікавленість працівників та роботодавців у сплаті страхових внесків, а також усуне вплив фактора старіння населення, який призводить до неспроможності солідарного принципу фінансування, сприятиме формуванню потужного джерела інвестиційних доходів для зростання національної економіки¹. Проте накопичувальна складова системи загальнообов’язкового пенсійного страхування хоча й повинна була почати функціонувати ще з 2007 року, однак внаслідок неефективного адміністрування та недостатнього зако­нодавчого забезпечення вона досі не запроваджена. Зокрема, у Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні^{[465] [466]} переосмислюються строки та основні напрямки пенсійної реформи, закладені у Стратегії розвитку пенсійної системи, схваленої розпо­рядженням КМ України від 15.12.2005 р., у тому числі щодо впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Необхідно зазначити, що реформування соціального страху­вання окремо від економіки в цілому не дасть позитивних резуль­татів. Підвищення рівня виплат безпосередньо пов’язане з підви­щенням рівня внесків до Фонду соціального страхування. Водночас тільки підвищення рівня внесків може призвести до зростання рівня тіньової економіки. Для підвищення рівня соціального страхування,f 2. Завдання реформування публічного страхування в Україні 361 у країні шляхом реформування необхідно об’єднати заходи у таких напрямках: удосконалити законодавчу базу у сфері соціального страхування, стимулювати економічну активність населення для зменшення тягаря на державу тощо¹, а також зменшити витрати Фондів державного соціального страхування. На економію фінансових витрат Фондами загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування може значно вплинути впро­вадження у сферу публічного страхування Інтернет-страхування.

Нині все більша кількість інститутів використовує мережу Інтернет для надання послуг. Першими були банки та інші інвес­тиційні посередники, які почали надавати послуги дистанційного обслуговування рахунків та заповнення заявок-анкет на кредит. Почали з’являтися Інтернет-послуги і на ринку страхування. Учас­никами страхового Інтернет-ринку зараз є лише страхові компанії, які представлені в мережі Інтернет, споживачі страхових Інтернет- послуг, інші професійні учасники страхового ринку (наприклад, фінансові інститути)^{[467] [468]}. Так, наприклад, спільний он-лайн-проект НАСК «Оранта» та «Оранта-життя» дає можливість придбання полісу страхування, оформлення заявки та розрахунку вартості полісу за допомогою мережі Інтернет; страхова група «ТАС» запропонувала своїм клієнтам нову послугу - замовлення полісів через мережу Інтернет. Для українського публічного страхування цей вид Інтернет-послуг є новим і потребує подальшого вивчення.

Надання Інтернет-послуг у сфері публічного страхування вимагає наявності у ПФ та Фондів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування Інтернет-представництв - віртуаль­ного офісу. Віртуальний офіс повинен включати такі елементи: 1) надання клієнту інформації про загальний та фінансовий стан відповідного фонду державного соціального страхування; 2) про послуги відповідного фонду та можливості детального ознайом- 362 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування лення з ними; 3) розрахунок величини страхових виплат, визначення умов їх виплати для кожного виду страхування та залежно від конкретних параметрів (наприклад, трудового стажу); 4) заповнення форми заявки; 5) оплата єдиного соціального внеску; 6) можливість інформаційного обміну між сторонами при настанні страхового випадку; 7) оплата страхових відшкодувань клієнту засобами Інтернет при настанні страхового випадку тощо.

Інтернет-послуги у сфері публічного страхування мають як переваги, так і недоліки. Переваги, які отримує Фонд державного соціального страхування від використання Інтернет-послуг, такі: зменшення витрат на утримання віртуального офісу порівняно зі звичайним; зниження видатків на оплату поштового обслуговуван­ня. Переваги, які отримує страхувальник: економія часу та зручний режим проведення операцій і здійснення платежів. До недоліків Інтернет-послуг публічного страхування можна віднести ще неве­лике коло потенційних споживачів у країнах з низьким рівнем доступу до мережі Інтернет і недостатній рівень інформатизації.

Таким чином, Інтернет-послуги у сфері публічного страхування є досить важливими для економіки у країнах світу. Актуальним для розвитку українського ринку Інтернет-страхування також є вико­ристання новітніх технологій, а саме - Інтернет-послуг, що забез­печить зростання ринку страхування та економіки країни в цілому.

Саморегулювання страхового Інтернет-ринку здійснюється міжнародними об’єднаннями страховиків. Головним з них в Європі є ЄКС (Comite Europeendes Assurance), створений у 1953 р. як коор­динаційно-консультаційний центр розвитку страхування в Європі. Основне завдання ЄКС - представляти інтереси страховиків країн- членів ЄКС у міжнародних організаціях. Напрями роботи ЄКС - це сприяння формуванню страхової культури у суспільстві, організація конференцій, видавнича діяльність у сфері страхування, розвиток інформаційного забезпечення страховиків, їх участь у розробці міжнародних норм страхування, захист економічних інтересів учас­ників національних ринків страхування у взаємодіях з урядом^[469].

Серед чинників, які негативно впливають на рівень форму­вання фондів соціального і пенсійного страхування, виділяють: скорочення чисельності активного працюючого населення і збіль­шення чисельності населення, яке потребує соціального захисту; низький рівень прибутковості підприємств; відплив грошової маси в позабанківський обіг за кордон та тінізація економіки; зростання цін на споживчі товари й послуги, що спричиняє зниження реальних доходів громадян; низький рівень платіжної дисципліни.

Для поліпшення фінансового забезпечення соціального за­хисту треба підняти рівень платіжної дисципліни. Пріоритетними шляхами поліпшення платіжної дисципліни та функціонування різних фондів соціального захисту є: зниження видатків на оплату поштового і банківського обслуговування, зокрема ПФ України; поліпшення розрахунків платників через установи банку; удоско­налення казначейського обслуговування фондів.

Для збільшення доходів фондів, що функціонують на стра­ховій основі, необхідно: 1) посилити контроль за повним і своє­часним перерахуванням внесків на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування; 2) жорсткіше застосовувати адміністративні стягнення у вигляді штрафів до правопорушників;

3)    розширювати форми та види безготівкових розрахунків за участю населення, що сприятиме зниженню кількості пільгових операцій^[470].

Ще одним із напрямків реформування публічного страхування є підвищення ефективності фінансового контролю за учасниками публічної страхової діяльності. Так, одним із напрямків рефор­мування цієї сфери може стати впровадження системи контролінгу, завданнями якого є планування, контроль, оперативне управління, інформаційне забезпечення процесу управління.

Контролінг, на відміну від контролю, який орієнтований у минуле і спрямований на виявлення зловживань, прорахунків, поми­лок та встановлення відповідальності, орієнтований у майбутнє. Практика функціонування розвинутих країн світу свідчить про те, що цій управлінській філософії відводиться значне місце практично у всіх сферах господарської діяльності, на державному рівні 364 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування створюються окремі інституційні одиниці, які займаються різними видами контролінгу (ресурсним контролінгом, інвестиційним контролінгом, контролінгом якості тощо)^[471].

Запровадження системи контролінгу у сферу державного контролю за учасниками публічної страхової діяльності має супро­воджуватися створенням відповідної регіональної інфраструктури, функціонування якої забезпечить створення стратегічних орієнтирів у сфері формування і використання фінансових ресурсів Фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страху­вання. При цьому Фонди загальнообов’язкового державного соці­ального і пенсійного страхування зможуть раціонально планувати й розподіляти ресурси на місцевому рівні, гнучко використовувати кошти на соціально-економічний розвиток Фонду, зіставляти надходження і витрати з результатами управлінської діяльності, підвищувати рівень власної ініціативи фахових підрозділів при отриманні фінансових надходжень від сплати єдиного соціального внеску. Крім того, така структура зможе надавати консультації й іншим Фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування, що дасть змогу попереджувати можливі помилки у сфері використання фінансових ресурсів.

Одним із напрямків підвищення ефективності роботи фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування є вдосконалення механізму планування їх діяльності.

Планування стратегічних напрямів і питань діяльності здійснюється шляхом складання перспективних планів, оперативних процесів - поточних планів. Стратегічне планування - одна з прерогатив вищої ланки управління. На базі стратегічного плану в середній ланці управління формуються оперативні плани, які повинні забезпечити виконання стратегічного.

Необхідно зазначити, що загальні засади стратегічного планування діяльності державних органів у сфері публічного страхування мають певне правове підґрунтя. По-перше, це Поста­нова КМ України «Про вдосконалення завдань, що випливають з,f 2. Завдання реформування публічного страхування в Україні 365 послань Президента України до ВР України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального роз­витку на 2002-2011 роки» та «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р.»¹, якою започатковано принцип стратегічного планування для запровадження у практику роботи центральних органів виконавчої влади.

По-друге, що стосується механізму планування роботи безпо­середньо Фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, то це питання регламентується досить повно і чітко таким нормативно-правовим актом, як «Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 р.»^{[472] [473]} Серед інших програм можна вказати на «Концепцію Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки»^[474]; «Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи»^[475]; Постанову КМ України «Про затвердження порядку проведення Пенсійним фондом України та його територіальними органами планових та позапланових перевірок платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»^[476]; Постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затверд­ження плану проведення засідань правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на 2012 рік»¹; Постанову Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності «Про затвердження плану розгляду питань на засіданнях правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2012 рік»^{[477] [478] [479]}; Постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Плану розроблення проектів деяких нормативних актів, що регулюють внутрішню діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України»^[480].

На сьогодні вважаємо за необхідне прийняття ЗУ «Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013-2014 роки», який знаходиться на розгляді у ВР України з 22.09.2011 р.

Зазначені документи регулюють процедуру як оперативного (строком до одного року), так і стратегічного (до 2015-2017 рр.) планування роботи Фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування. На необхідність вдоскона­лення планування їх діяльності вказується й у наукових працях^[481].

На підставі викладеного можна виокремити чинники, що впливають на реформування публічного страхування в Україні, це:

1)        економічні (економічне зростання; розмір страхових внесків; інфляція; грошові доходи населення; рівень безробіття);

2)        інвестиційні (кількість та якість інвестиційних проектів; наявність державних гарантій);

3)         демографічні (рівень народжуваності та смертності; демо­графічне навантаження, пенсійний вік);

4)        правові (наявність відповідної законодавчо-нормативної бази);

5)        політичні (політична нестабільність, рівень довіри до соціальних реформ);

6)         міжнародні (кредити МВФ, ЄБРР, валютні коливання та ін.).

Підсумовуючи, відзначимо, що недосконалість публічного страхування в Україні вимагає пошуку шляхів, спрямованих на його удосконалення. Право працюючих на соціальне страхування - одне з найважливіших прав людини і громадянина, яке потребує постійної уваги з боку держави. Ця робота повинна проводитися одночасно для виконання визначених завдань за такими напрямами:

1)        для підвищення захисту інтересів застрахованих осіб: а) запровадити безпосередній моніторинг діяльності страховиків, посилити контроль за дотриманням страховиками вимог щодо забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості Фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страху­вання; б) підвищити макроекономічну ефективність системи публіч­ного страхування для запобігання незбалансованості бюджетів Фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного 368 Гл. 7. Удосконалення правового забезпечення публічного страхування страхування; в) розробити методичні рекомендації зі складання планів заходів фінансового оздоровлення Фондів соціального стра­хування; г) активізувати запровадження тимчасових рекомендацій з управління страховиками та вдосконалити нормативно-правову базу їхньої діяльності; д) підвищити ефективність управління Фондами загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страху­вання для того, щоб воно забезпечувало: точність і гарантії надання допомоги тим, хто має на це право; своєчасність надання допомоги; гарантії від зловживань; е) запровадження самоврядування у системі соціального страхування відповідно до Основ про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування; ж) запровадження системи пруденційного нагляду, який передбачає максимальне врахування у діяльності Фондів соціального страхування таких параметрів, як: істотність ризиків, якість внутрішньої системи управління та контролю за ризиками, відповідних бухгалтерський облік і фінансову звітність, виявлення недоліків у діяльності страховиків на ранніх стадіях їх виникнення; з) впровадження використання Інтернет-послуг у сфері публічного страхування, що дозволить скоротити фінансові витрати Фондів загальнообов’яз­кового державного соціального і пенсійного страхування та зробить цю сферу більш зручною у використанні; і) розробка та впро­вадження вимоги щодо функціонування системи внутрішнього контролю страховиків (внутрішнього аудиту);

2)         для забезпечення стабільності розвитку публічного страху­вання на підставі вдосконалення системи правового забезпечення та системи регулювання, нагляду і контролю за учасниками публіч­ної страхової діяльності: а) забезпечити формування ефективного державного регулювання та нагляду у сфері публічного страхування з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнарод­ною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю; б) забез­печити подальшу адаптацію законодавства України у сфері публічного страхування до законодавства ЄС; в) запровадити систему контролінгу у сферу контролю за учасниками публічної страхової діяльності; г) забезпечити внесення змін до законодавства щодо розвитку публічного страхування; д) розробити концептуальні підходи та сприяти прийняттю відповідних законів щодо впровад­ження обов’язкового медичного страхування; е) сприяти розробці дієвого законодавства, яке забезпечуватиме протидію використанню страхового ринку для проведення протиправних операцій і сумнівних правочинів, включаючи відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом; ж) удосконалити законодавство в частині порядку здійснення страховиками розслідувань обставин настання сумнівних страхових випадків;

3)        для формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців з публічного страхування та забезпечення державної підтримки науково-дослідницьких робіт у цій сфері: а) розробити та адаптувати програми з підготовки фахівців з публічного страхування в навчальних закладах ІІІ та XV рівня акредитації до потреб страхового ринку; б) удосконалити систему фахової підготовки у сфері публічного страхування у навчальних закладах ІІІ та IV рівня акредитації, прийняти відповідні програми та стандарти навчання, а також розширити перелік спеціалізацій у цій сфері; в) встановити кваліфікаційні вимоги до керівників фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страху­вання.

В Україні соціальне страхування не тільки захищає працюю­чих, а й слугує механізмом суспільних інвестицій, доходи від яких мають спрямовуватися на стабілізацію суспільства, формування спонукальних мотивів до праці, здобуття освіти і підвищення кваліфікації. Воно є важливим засобом досягнення соціальної злагоди в суспільстві, зниження рівня бідності.

Контрольні запитання

1.     Органи, що здійснюють контролюючі функції у сфері публічного страхування України.

2.     Основні методи державного контролю у сфері публічного страхування.

3.     Основні складові ефективності державного контролю за учас­никами публічної страхової діяльності.

4.     Чинники, що впливають на реформування публічного страху­вання в Україні.

5.size=1 face="Times New Roman">     Надання Інтернет-послуг у сфері публічного страхування.

6.     Система контролінгу у сфері державного контролю за учасни­ками публічної страхової діяльності.

7.     Адаптування чинного страхового законодавства України, що визначає його організацію і здійснення, до нормативно-правових актів ЄС.

8.     Основні завдання реформування публічного страхування в Україні.