§ 1. Система законодавства України про страхову діяльність. Загальні положення ЗУ «Про страхування»

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку. У СРСР був відсутній базовий закон, який регулював порядок здійснення страхової діяльності.

Протягом 1992-93 рр. у більшості незалежних держав, що з’явилися на території СРСР, були прийняті законодавчі акти, що регулюють страхову діяльність. Декрет КМ України «Про стра­хування», що мав статус закону, став першим базовим законодавчим актом, який забезпечував системне правове регулювання страхової діяльності в Україні.

Декрет міг розглядатися тільки як проміжний законодавчий акт з таких причин:

1)         основний недолік Декрету полягав у тому, що в ньому була здійснена спроба об’єднати суперечні положення: з одного боку, закріплювалися певні «держстархові» принципи здійснення страхо-,f 1. Система законодавства України про страхову діяльність 41 вої діяльності, які базувалися на планово-адміністративній еконо­міці, а з іншого - закріплювалися принципи ринкової економіки, а саме: здійснення страхування в умовах ринкової економіки;

2)         недосконалість Декрету виявлялася і у відсутності закріп­лення достатнього захисту інтересів учасників страхових правовід­носин, незначних вимогах до страхових компаній і страхових посередників.

Вказані причини зумовили ухвалення нового нормативного акта, який би врегулював як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності в Україні, враховуючи накопичений страхувальниками досвід здійснення страхової діяль­ності, максимально захистив інтереси учасників страхових відносин, що набуло особливої значущості при ринкових відносинах, що розвиваються.

Отже, 07.03.1996 р.

Ці документи можна згрупувати у такі блоки:

• закони України («Про господарські товариства»¹, «Про страхування», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про акціонерні товариства»^{[39] [40]}, «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності влас­ників наземних транспортних засобів»^[41], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»¹ та ін.);

•            кодекси України (Цивільний, Господарський, Податковий^{[42] [43]} та ін.);

•            постанови і розпорядження КМ України («Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»^{[44] title="">[45]}, «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» );

•            інструкції міністерств і відомств (Мінфіну, Мінпраці та ін.);

•            накази і розпорядження тощо (Нацкомфінпослуг).

Як передбачено у ЗУ «Про страхування», відносини у сфері страхування регулюються також іншими законодавчими актами України, які приймаються на підставі цього закону.

За юридичною силою нормативно-правові акти, що регулюють страхову діяльність, є вертикальною ієрархічною системою. Струк­тура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, що мають нормативні повноваження щодо регулювання господарської діяльності.

У той же час систему законодавства, що регулює страхову діяльність, можна розділити на два окремих блоки.

Перший - блок законодавства, який регулює господарську діяльність як таку. Це законодавство загальної дії, що поширюється на всіх суб’єктів господарської діяльності. Сюди належать:

1)          норми КУ¹ про власність, підприємництво, компетенцію найвищих органів державної влади в нормативному регулюванні господарської діяльності та ін.;

2)          кодифіковані акти: ЦК України, ГК України та ін.;

3)          відповідні закони, які можна класифікувати як загальні. Цей блок законів спрямований на регулювання діяльності всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх спеціалізації («Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок»^{[46] [47]} та ін.). Ці закони закріплюють організаційно-правові форми, порядок створення господарських товариств, обсяг їх прав та обов’язків й інші загальні положення;

4)          підзаконні нормативні акти: укази і розпорядження Прези­дента України, постанови і розпорядження КМ України, нормативні акти міністерств, відомств.

Другий блок включає спеціальне законодавство України, що регулює здійснення страхової діяльності:

1)          ЗУ «Про страхування», положення інших законів України, які регулюють здійснення страхової діяльності;

2)          постанови ВР України з питань страхової діяльності;

3)          укази Президента України і постанови КМ України з питань здійснення страхової діяльності;

4)          постанови та накази інших компетентних органів щодо ре­гулювання страхової діяльності (в першу чергу Нацкомфінпослуг);

5)          локальне нормативне регулювання (наприклад, правила страхування, на підставі яких укладають договори в окремій страховій компанії).

При цьому дія локального нормативного регулювання поширюється лише на суб’єкт страхування, в межах компетенції якого цей локальний акт був прийнятий.

Так, документи локального характеру визначають індиві­дуально-правовий статус страховиків, правила та умови проведення добровільних видів страхування, які розробляються і приймаються страховими компаніями самостійно і не повинні суперечити вимогам чинного законодавства.

Як бачимо, страхова діяльність в Україні врегульована знач­ним масивом законів і підзаконних актів, зокрема, постанов, роз­поряджень, наказів та інструкцій, що регулюють окремі питання здійснення страхування. Існування об’ємного правового базису підзаконних нормативних актів навряд чи можна віднести до позитивної динаміки в регулюванні страхової діяльності. Проте, незважаючи на те, що існування величезного масиву відомчих нормативних актів у системі страхового законодавства є його недоліком, відмовитися від нього на сьогодні законодавець не може. Чинне законодавство ще не повною мірою відповідає потребам страхового ринку, і тому розробка нормативних документів з орга­нізації і здійснення страхової діяльності на підставі чинного законо­давства загальної дії та прийняття відомчих актів для належної організації страхової діяльності необхідні.

Загалом нормативне регулювання страхової діяльності в Україні на сьогодні є практично завершеною системою законодав­ства, яка, проте, вимагає подальшої активізації удосконалення.

Звернемося до основи страхового законодавства - ЗУ «Про страхування», покликаного регулювати відносини у сфері страху­вання, створюючи оптимальні умови функціонування ринку страхо­вих послуг, забезпечуючи права та інтереси учасників страхових відносин при збереженні незалежного статусу страхувальників.

Необхідно зазначити, що прийняття цього Закону викликало неоднозначну реакцію фахівців і практиків страхової діяльності.

Охарактеризуємо стисло безпосередньо ЗУ «Про страхуван­ня», приділяючи увагу закріпленим у сфері регулювання страхової діяльності вимогам, що пред’являються до страхових компаній.

Важливим моментом є закріплення у Законі низки позитивних нововведень у правовому регулюванні страхової діяльності. На відміну від Декрету КМ України «Про страхування», ЗУ «Про страхування» підвищив вимоги до розмірів мінімального статутного фонду страхових компаній з суми, еквівалентної 5 тис. дол. до 100 тис. ЕКЮ, а, як відомо, на сьогодні вже в грошовому еквіваленті Євро. Відповідно до положень ЗУ «Про страхування» в редакції від 04.10.2001 р., мінімальні розміри статутних фондів страхових компаній істотно збільшені^[48].

Так, відповідно до ЗУ «Про страхування» у ст. 30 для забезпечення платоспроможності страхової компанії - страховики зобов’язані дотримуватися таких умов: 1) наявності сплаченого статутного фонду для страховиків-резидентів або гарантійного депозиту для філій страховиків-нерезидентів та наявності гарантій­ного фонду страховика; 2) створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3)    перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування іншими, ніж стра­хування життя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 10 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Внесення подібних змін може розглядатися як важливий етап на шляху до зміцнення платоспроможності та конкурентоспромож­ності страхових компаній України, можливості своєчасного вико­нання взятих страхових зобов’язань.

Окрім цього, новелою Закону є встановлення вимог щодо забезпечення власної платоспроможності страховиків.

ЗУ «Про страхування» у ст. 38 закріплює положення і про те, що страхові компанії, які одержали ліцензію на змішане страху­вання життя, не мають права займатися іншими видами стра­хування. Основним аргументом на користь необхідності закріплення подібної спеціалізації є недопущення можливості страховика, при появі істотних збитків за різними видами страхування, викорис­товувати страховий резерв, акумульований для страхування життя, що потенційно ставить під загрозу інтереси страхувальників життя.

Новелою Закону, згідно зі ст. 43, є закріплення процедури ліквідації, реорганізації і санації страхових компаній, що передбачає особливий порядок проведення вказаних дій. Він закріпив основні принципи регулювання страхування в Україні, які виступають основою для розробки інших нормативних актів, розвитку і доповнення його основних положень.

Скасовано обмеження на присутність іноземного капіталу в українських страхових компаніях. Анульована норма, згідно з якою частка іноземного засновника в статутному капіталі страховика не могла перевищувати 49%.

Істотно змінений режим перестрахування. Наприклад, скасо­вано вимогу першочерговості перестрахування великих ризиків в українських компаніях.

Запроваджено близько двох десятків нового обов’язкового виду страхування. До таких видів обов’язкового страхування нале­жать, наприклад: страхування цивільної відповідальності інвестора, відповідальності експортера, страхування морського перевізника, засобів водного транспорту, персоналу ядерних установок, об’єктів космічної діяльності як наземної інфраструктури, так і літальних апаратів, ліній електропередач, страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса та ін.

Запроваджено поняття «страхова таємниця». Заборонено роз­голошування даних страхового договору, окрім випадків, перед­бачених ст. 40 цього Закону. Так, відповідно до ч.1 ст. 40 цього Закону, посадові особи Нацкомфінпослуг у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є таємницею страхування, несуть відповідальність, передбачену законом.

Врегульовані правовідносини з ліцензування страхової діяль­ності, державного регулювання страхування, взаємовідносини стра­ховика і держави, гарантії прав та законних інтересів страховиків.

Так, відповідно до ст. 41 ЗУ «Про страхування», страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава - за зобов’язан­нями страховика. Не допускається, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестраху­вання, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави, страхування с/г продукції з державною підтримкою та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкоду­вання), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законо­давству України.