Загальні положення про страхування відповідальності

У сучасній системі страхування відповідальності посідає важ­ливе місце, що обумовлено вагомим соціальним значенням стра­хових виплат.

Історично страхування відповідальності як самостійна галузь сформувалась відносно недавно — наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Виникнення страхування відповідальності пов’язують із промисловою революцією ХІХ ст. і запровадженням у законо­давство капіталістичних країн інституту загальної цивільної від­повідальності. Розширення виробництва тягнуло за собою ризики завдання шкоди життю і здоров’ю робітників. Підприємці повин­ні були відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом або смертю робітника, навіть і в разі, коли не було вини підприємця. Тому більш вигідним для підприємця стала сплата страховому товари­ству заздалегідь визначеної страхової премії. Отже, страхування цивільної відповідальності вперше виникло як страхування від­повідальності працедавців.

Виходячи зі змісту ст. 4 Закону України «Про страхування» (далі — Закон) і ст. 980 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) страхування відповідальності можна визначити як страхування майнових інтересів, що не суперечать законодавству України і які пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником.

Законом установлено страхування відповідальності у формі добровільного і обов’язкового страхування.

Відповідно до ст.

1)   страхування цивільної відповідальності власників наземно­го транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

2)   страхування відповідальності власників повітряного транс­порту (включаючи відповідальність перевізника);

3)   страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

4)   страхування відповідальності перед третіми особами;

5)   страхування кредитів (у тому числі відповідальності пози­чальника за непогашення кредиту).

Відповідно до ст. 7 Закону в Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування відповідальності:

1)   страхування відповідальності морського перевізника та ви­конавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транс­порту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, бага­жу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

2)   страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

3)   страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

4)   страхування цивільної відповідальності суб’єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аварія­ми на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухо- небезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміоло­гічного характеру;

5)   страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

6)   страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

7)   страхування відповідальності експортера та особи, яка від­повідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю люди­ни, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпе­чних відходів;

8)    страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;

9)    страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запус­ком та експлуатацією її у космічному просторі;

10)   страхування відповідальності суб’єктів перевезення небез­печних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

11)   страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, установ­леним Кабінетом Міністрів України;

12)   страхування відповідальності власників собак (за перелі­ком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шко­ди, яка може бути заподіяна третім особам;

13)   страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслі­док володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

14)   страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяль­ності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;

15)   страхування відповідальності морського судновласника;

16)   страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

17)   страхування цивільної відповідальності суб’єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здо­ров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агро- хімікатів;

18)   страхування цивільної відповідальності суб’єкта господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унас­лідок проведення вибухових робіт.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Унаслідок скоєння особою правопорушення можливе завдання третім особам таких основних видів шкоди: 1) фізична шкода — тимчасова непрацездатність, інвалідність, смерть; 2) майнова (ма­теріальна) шкода — пошкодження або знищення майна, неодер­жання доходів; 3) моральна шкода — фізичні і душевні страждан-

ня.

Страхування відповідальності щільно пов’язане з майновим страхуванням, оскільки більшість видів відповідальності перед­бачає використання або розпорядження майном. Проте страху­вання відповідальності відрізняється від майнового страхування тим, що при страхуванні майна страхуванню підлягає зазделегідь визначене майно на зазделегідь визначену суму, а при страхуван­ні відповідальності об’єктом захисту є не зазделегідь визначені майнові блага, а кошти страхувальника в цілому.

Страхування відповідальності відрізняється і від особистого страхування, яке провадиться на випадок настання певних подій, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника. Особисте страхування зазвичай — це страхування суми, а страхування відповідальності — страхування збитків.

Отже, особливість страхування цивільної відповідальності по­лягає в тому, що об’єктом страхування є не конкретне майно, як це буває при страхуванні майна, і не настання визначеної події, пов’язаної з життям чи здоров’ям особи, що є характерним для особистого страхування, а відповідальність перед третіми особа­ми. Безпосереднім об’єктом страхування відповідальності є май­нові інтереси страхувальника як особи, що потенційно може за­вдати шкоди. Водночас страхування відповідальності передбачає можливість страхової виплати як у разі завданні шкоди здоров’ю, так і майну потерпілих. Крім того, страхування відповідальності, на відміну від страхування майна і особистого страхування, об’єднує не осіб, яким, можливо, буде завдано шкоду, а осіб, які, можливо, можуть спричинити завдання шкоди.

Водночас треба зауважити, що безпосередньо термін «страху­вання відповідальності» або «страхування цивільної відповідаль­ності» є, скоріше, більш зручним, аніж коректним.

У буквальному розумінні страхування відповідальності — це страхування протиправних інтересів страхувальника. Підставою юридичної відповідальності, у тому числі цивільно-правової, є правопорушення. Порушення норм права тягне за собою застосу­вання до правопорушника заходів впливу, передбачених санкці­ями правових норм. Здійснення страхової виплати страховиком позбавляє правопорушника — страхувальника необхідності за­знавати втрат майнового характеру, що призводить до нівелю­вання правовідновлювальної і каральної функцій юридичної від­повідальності. Таке страхування, що об’єднує правопорушників є нонсенсом. Фактично, під час страхування відповідальності від­бувається страхування страхувальником інтересів третіх осіб — вигодонабувачів, для яких можливі протиправні дії страхуваль­ника є страховою подією.

Під юридичною відповідальністю взагалі звичайно розуміють вид соціальної відповідальності у вигляді застосування до право­порушника заходів державного примусу каральної спрямованос­ті, зазнання правопорушником втрат особистого, організаційного чи майнового (матеріального) характеру.

Основною ознакою юридичної відповідальності є її тісний зв’язок із правом і державним примусом. Тобто юридичну відпо­відальність можна визначити як правовідносини, в яких держава має право застосовувати певні заходи державного примусу до суб’єктів, які скоїли правопорушення, і зобов’язання правопоруш­ника зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права.

Соціальне призначення юридичної відповідальності — це охорона суспільних відносин.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юри­дичної відповідальності у три етапи: 1) заборона суспільно не­безпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; 2) індивідуалізація санкцій стосовно конкретного правопорушника; 3) забезпечення зазнання правопорушником відповідних втрат.

Цивільно-правова відповідальність, як один з видів юридичної відповідальності, — це встановлені нормами цивільного права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених цивільним правом обов’язків, що пов’язане з порушенням суб’єктивних прав іншої особи.

Залежно від характеру правопорушення вирізняють договірну і позадоговірну відповідальність. Договірна відповідальність ви­никає в разі порушення обов’язків, передбачених договором. За позадоговірної відповідальності шкода, збитки або інші подібні наслідки завдаються особою, яка не перебуває в договірних від­носинах з потерпілою стороною. Практичний сенс такого поділу такий: за договірної відповідальності сторони можуть установити відповідальність за порушення навіть таких прав і обов’язків, відповідальність за які законом не передбачена.

Важливою рисою цивільно-правової відповідальності є те, що реалізація її заходів зачіпає тільки майнові інтереси правопоруш­ника і безпосередньо не впливає на нього як на особу (як це буває за кримінальної і адміністративної відповідальності).

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань або завдання шкоди настає за наяності таких умов:

а)  протиправна поведінка боржника або особи, яка завдала шкоду;

б)  наявність збитків або шкоди;

в)  причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настан­ням шкоди;

г)  вина боржника або особи, яка завдала шкоду.

Водночас інколи притягнення до цивільно-правової відповіда­льності можливе і без вини правопорушника.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової й моральної шкоди регламентуються, зокрема, ст.

1)   втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або по­шкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)   доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або біль­шому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обста­вин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватись у натурі (передача речі того самого роду та тієї самої якості, пола­годження пошкодженої речі тощо).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)  у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа за­знала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2)  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3)   у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4)   у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ді­лової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушен­ня, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здіб­ностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реаліза­ції, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших об­ставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру від­шкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується однора­зово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і мора­льну шкоду регламентують, зокрема, ст. 1166, 1167 ЦК. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльні­стю особистим немайновим правам фізичної або юридичної осо­би, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, установлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, установлених ЦК та іншим законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі не­правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодо­вується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ЦК.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, ор­гану місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1)   якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвище­ної небезпеки;

2)   якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконно­го засудження, незаконного притягнення до кримінальної відпо­відальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного за­тримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небез­пеки регламентують ст. 1187, 1188 ЦК. Джерелом підвищеної не­безпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, ви­користанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодо­вується особою, яка на відповідній правовій підставі (право влас­ності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, викорис­тання, зберігання або утримання якого створює підвищену не­безпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо йо­го використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшко­дувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспор­тним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його ви­користання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуван­ням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу по­терпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвище­ної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1)  шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодову­ється винною особою;

2)  за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3)   за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

6.2.