Висновки до розділу 1

1. За результатами проведеного дослідження визначено та охарактеризовано історичні періоди становлення адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств в Україні.

За другого періоду (початок XVIII - початок XIX ст.) управління державними підприємствами відбувалося одноособово царем і згідно законодавства воєнного часу. Зазначені тенденції збереглися й за третього періоду (початок XIX - 60-ті роки XIX ст.), який ознаменувався тим, що державне виробництво не керувалося економічними засадами діяльності, а піддавалося адміністративному регулюванню.

Під час четвертого періоду (60-ті роки XIX ст. - 1914 р.) державним підприємствам надано статус юридичної особи, а керівні засади діяльності закріплюються, в тому числі, в кодифікованих законодавчих актах. З приходом нової влади розпочинається п’ятий період (1914-1920 р.р.), який охарактеризувався жорстким адміністративним управлінням державних підприємств, де особлива увага приділялася виключно виконанню планів державного виробництва.

Час впровадження нової економічної політики в СРСР є шостим періодом розвитку адміністративно-правового регулювання державних підприємств (1921- початок 30-х р.р. XX ст.). Цей історичний проміжок характеризувався створенням значного масиву нормативно-правових актів щодо організаційно-практичної та економічної діяльності суб’єктів господарювання державної форми власності.

Разом із тим, за сьомого періоду (30-ті - кінець 50-х р.р. XX ст.) державні підприємства відновлюють своє функціонування в жорстких адміністр ативно -командних рамках.

З 60-х й до початок 90-х років ХХ ст. - восьмий період - створено кодифіковане цивільне, господарське законодавство.

2. Державні підприємства є спеціальними суб’єктами господарювання, яким надано право у ході свого функціонування використання державної форми власності. За даних умов реалізація права державної власності - це легітимна можливість держави в особі адміністрації державних підприємств розпоряджатися загальнонаціональними ресурсами в інтересах суспільства.

До ознак державної власності, яка перебуває у віданні державних підприємств, слід віднести: належачи народу України, регулюється та використовується органами публічної влади в інтересам всього суспільства; державне майно лише у виключних випадках передається в приватне користування; перспективи використання державної власності визначаються концептуальними нормативно-правовими актами; перебуває не лише під управлінням загальноекономічними методами (правове врегулювання, фіскалізація та ін.), але й передбачає специфічні адміністративні методи управління; окремі галузі економіки монополізуються державною.

3. Інститут державного підприємництва історично є одним із головних економічних інструментів, та маючи вагомий кількісний вираз у національному господарському виробництві, направлений, в тому числі на стабілізацію та розвиток товарно-грошових відносин і реалізацію економічної функції держави. Тобто остання, передаючи вищевказане майно у користування своїм підприємствам, регулює та контролює в подальшому як належне використання та збереження державної власності, так і фінансовий стан, а також напрями діяльності самого суб’єкта господарювання.

4. Державне підприємство - це юридична особа, створена на базі відокремленої частини державної власності рішенням уповноважених органів виконавчої влади, розпорядження майном якого здійснюється на основі права господарського відання або права оперативного управління, метою функціонування яких є забезпечення ключових державних і суспільних інтересів.

Основними характерними ознаками державних підприємств є: а) заснування повністю або понад 50% на державній власності; б) управління здійснюється компетентними органами виконавчої влади за допомогою сукупності адміністративно-правових засобів і способів; в) у переважній більшості випадків метою функціонування не є отримання прибутку, а забезпечення стратегічно значимих національних сфер економіки і безпеки держави.

5. Державні унітарні підприємства поділяються на два види: комерційні підприємства та казенні підприємства. Державне комерційне підприємство виконує дві основні функції в економічному секторі держави: наповнення дохідної частини Державного бюджету України; виступаючи економічним агентом держави, організовує та стимулює виробничі та інші суспільні відносини. Водночас казенні підприємства: виступають виробничою базою забезпечення національної безпеки та громадського порядку в Україні; забезпечують соціальність економіки в частині вироблення продукції, яка обмежено випускається приватними підприємствами, але має важливе соціальне значення, наприклад, протези, інвалідні крісла, певні види промислових і сільського господарських товарів тощо; створюють безпечні та належні умови життєзабезпечення суспільства та національного виробництва за рахунок створення природних монополій.

Державні унітарні підприємства є важливими економічними агентами в економіці України, але не зважаючи на це у правовому полі щодо врегулювання їхньої діяльності існують суттєві прогалини. Зокрема, зазначена сфера забезпечуються лише загальним господарським і цивільним законодавством, а також деякими постановами Кабінету Міністрів України.

6. Державні суб’єкти господарювання мають особливий правовий статус, тому законодавча регламентація їхньої діяльності врегульовується загальними і спеціальними нормативно -правовими актами. Загальна нормативна база визначає порядок функціонування державних підприємств як рівноправних учасників цивільно-грошового обороту. У той же час, спеціальне законодавство гарантує вказаним господарюючим суб’єктам виключне або монопольне становище в окремих суспільно важливих сферах, наприклад, оборона держави, ядерна енергетика, тощо.