Висновки до розділу 2
Викладене в розділі дає підстави зробити наступні висновки:
1. Межі пізнання злочинності знаходяться нині на такому кримінологічному та історичному етапах, які ґрунтуються на плюралізмі наукових поглядів представників антропологічної, класичної, соціологічної, соціобіологічної концепцій злочинності.
Дослідження біологічної схильності людей до девіантної поведінки, так само як і визнання соціальної природи злочинності, доводять, що не слід абсолютизувати ці погляди. Злочинність, а саме різні її прояви, мають різне співвідношення біологічного і соціального. А тому глибина її пізнання повинна бути на межі соціально-біологічної природи злочинності із безумовним пріоритетом соціального.2. Межі пізнання злочинності дають можливість виокремити злочинність як явище і обмежити її кількісно-якісними показниками.
3. До проблеми визначення меж пізнання злочинності включаємо питання про місце і функції злочинності у сучасному суспільстві, розуміння злочинності як кримінальної практики людей, кримінальну обумовленість злочинів, феномен латентної злочинності, можливості боротьби із явищем злочинності.
4. Межі пізнання злочинності формально встановлює Кримінальний кодекс. Він виступає кримінально-правовою моделлю розуміння меж злочинності і є ідеальними межами самої злочинності.
5. Пропонуємо таке визначення поняття злочинності: злочинність - це кримінальна практика людей, що проявляється як явище у виді множинності злочинів і осіб, котрі їх вчинили, у визначеному просторово-часовому проміжку і яка підлягає кількісно-якісному виміру.
6. Покладаючи в основу класифікації злочинних проявів такий критерій, як мотивація, пропонуємо виділяти шість груп злочинів: 1) насильницькі; 2) корисливі; 3) корисливі насильницькі; 4) анархо- індивідуалістичні злочини ( у тому числі і злочини, що мають політичне підґрунтя); 5) необережні; 6) злочини, що мають професійну спрямованість (вони складають окрему групу злочинів, можуть мати різну мотивацію, але їх об’єднує професійна спрямованість).