3. Злочинність та її прояви: питання кримінологічної класифікації

Визначивши межі пізнання злочинності, розглянувши різноманітні точки зору на природу та визначення злочинності у пострадянській кримінології, слід зазначити, що у сучасному суспільстві дослідження проявів злочинності та питання їх класифікації є також самостійним питанням, значним за обсягом і науковим навантаженням.

Сучасна класифікація злочинів недосконала, вона вимагає більшої диференціації злочинів і дослідження окремих монопроявів злочинності, адже це зумовлено як появою нових злочинів, так і потребою розробки однакових заходів запобігання до існуючих груп злочинів. Палітра структури злочинності сьогодні розширюється, змінюються тенденції розвитку окремих напрямів злочинності і, відповідно, це вказує на те, що і статистика злочинності повинна більш якісно представляти прояви злочинності.

Класифікація дозволяє прослідкувати, чи є зв\'язок між окремими групами злочинів. Вважаємо, що наведена нами нижче класифікація доводить, що зв\'язок між окремими групами злочинів опосередкований і зайвий раз доводить, що злочинність не належить до соціальних систем. Класифікація одночасно виконує декілька важливих завдань: 1) узагальнення проявів злочинності; 2) їх диференціація. Так, класифікація ставить важливе питання: чи доцільно в одній групі злочинів концентрувати, наприклад, кишенькові крадіжки та інші крадіжки. Адже мотивація цієї групи корисливих злочинів однакова, а способи вчинення різні, тому що кишенькові крадіжки свідчать про професіоналізацію злочинності.

Сучасна кримінологія тяжіє до кримінально-правової класифікації злочинних проявів, залишаючи відкритим питання створення

кримінологічної класифікації злочинів і її доцільності.

Визначення проявів злочинності, їх наукова класифікація покликана і має кінцевою метою побудову інформаційної моделі злочинності, можливості її кількісно-якісного вимірювання. Адже саме вивчення окремих груп злочинів, їх особливостей і проявів у суспільстві надасть можливість аналізувати облік злочинів і проводити їх статистичний аналіз, вивчати ті сфери суспільного життя, у яких вчиняються ці злочини.

Еволюційний розвиток злочинності і зміна суспільних відносин змушує законодавця вводити нові склади злочинів, яких раніше не знало кримінальне законодавство, щоб вчасно і ефективно протидіяти злочинним проявам і захищати соціальні інститути. Спочатку з’являються нові форми суспільних відносин, що детермінують злочинність, вони починають турбувати суспільство, і лише тоді законодавець ці акти криміналізує. З’являється нова частина відносин, що потрапила під охорону закону. Так, у Кримінальному кодексі 2001 року з’явилися статті, що, наприклад, не були відомі кримінальному законодавству радянських часів: терористичний акт; використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом; незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва; зайняття гральним бізнесом; маніпулювання на фондовому ринку; незаконне використання інсайдерської інформації; фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів та багато інших. Це змушує переглянути прояви злочинності і подивитись по-новому на її сутність.

На сьогодні у кримінології не існує єдиних підходів до визначення і класифікації проявів і форм злочинності. Однак і ті підходи, що існують, вимагають нового кримінологічного дослідження, бо навіть за останнє десятиліття сфера суспільних відносин, що мають злочинний характер, значно розширилась, наприклад, досить поширеною стала група злочинів, яку умовно називають «віртуальна злочинність» [101]. Все це вимагає проведення нових досліджень, запровадження нової термінології і одиниць вимірювання. Розширення меж вивчення вимагають і такі усталені форми злочинності, як професійна, організована, рецидивна злочинність.

Злочинність та її окремі прояви досліджувались у роботах таких вчених як А.В. Андрушко, В.С. Батиргареєва, А.М. Бойко, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, І.М. Даньшин, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, Н.А. Зелінська, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, М.Г. Колодяжний, Т.В. Корнякова,

0. М. Костенко, Л.М. Кривоченко, О.Г. Кулик, О.В. Лисодєд, О.М. Литвинов, С.Ю. Лукашевич, В.Ф. Оболенцев, В.В. Пивоваров, В.М. Попович,

1. П. Рущенко, В.О. Туляков, В.І. Шакун, О.Ю. Шостко та багатьох інших. Значний розвиток у розуміння злочинних проявів також внесли наукові праці таких російських вчених як Ю.М. Антонян, А.І. Долгова, С.В. Іванцов, С.М. Іншаков, Є.П. Іщенко, І.І. Карпець, Л.О. Колпакова, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.Д. Ларичев, В.В. Лунєєв, В.С. Овчинський, Л.І. Романова, О.Б. Сахаров, О.В. Старков, О.В. Тюменев, Д.А. Шестаков, О.М. Яковлєв та інші.

Дослідники вказують на певні тенденції, що характерні для сучасної світової злочинності і які можливо спостерігати і в Україні [8, с. 150-152]. Перш за все це «професіоналізація» та інтелектуалізація злочинності (витіснення із злочинності «кримінального типу» і виникнення «інтелектуального типу»); посилення корисливої направленості злочинів; інтенсивність злочинності; зростання організованої злочинності і пов’язані з цим зміни структури загальнокримінальної злочинності; поява і розповсюдження нових, невідомих раніше форм і методів злочинної діяльності, що в основному пов’язані із новітніми технологічними можливостями; посилення технічної оснащеності (особливо корисливої злочинності) і озброєності злочинності; інтернаціоналізація злочинності, особливо її організованої частини; високий рівень тяжких і особливо тяжких злочинів, що супроводжуються насильством, жорстокістю, а також знищенням майна; зростання безкарності злочинців; корумпованість органів державної влади, зрощення влади і злочинних структур; посилення самозахищеності і виживаності кримінальних структур; інтенсивне зростання криміногенної бази за рахунок збільшення чисельності маргінальних верств населення (безпритульних, безробітних та інших категорій людей, що знаходяться за межею бідності), особливо серед молоді; перетворення кримінальної поведінки у звичайний атрибут повсякденності; криміналізація засобів масової інформації.

До «глобальних проблем сучасності» вчені також відносять наступні групи зв’язків: злочинність і наркоманія; вибух насильства і жорстокість поліцейської влади, тортури і терор; зневага законом і порядком; політична корупція; бюрократизм; деградація навколишнього середовища; знецінення моральних цінностей; відчуття нестабільності; нерівність і неоднорідність суспільства; соціальна несправедливість; широке розповсюдження бідності; безробіття; інфляція; енергетична криза; застаріла система освіти; протести серед молоді; відчуження; занепад міст і багато інших [239, с. 229].

Якщо сутнісне розуміння і визначення злочинності як кримінальної практики людей, що проявляється як явище у виді множинності злочинів і осіб, які їх вчинили, і яка підлягає кількісно-якісному виміру вже було автором наведено, то прояви злочинності вимагають подальшого аналізу. Прояви злочинності сповіщають про найбільш проблемні сфери суспільного життя. Вивчення проявів злочинності відбувається за допомогою кримінологічної класифікації, адже класифікація здійснює систематичний поділ і упорядкування понять і предметів [266, с. 212]. Класифікація як науковий метод є певною систематизацією знань щодо об’єктів, які класифікуються, або систематизацією самих об’єктів (предметів, явищ, властивостей тощо). Проте систематизація - це лише зовнішній бік класифікації (тому класифікація і не може бути зведена до простої систематизації). За своїм внутрішнім змістом класифікація є певним етапом у пізнанні сутності об’єктів, що класифікуються, у виявленні їх суттєвих ознак. Головна, визначальна властивість наукової класифікації - це розподіл об’єктів на окремі класи відповідно до їх об’єктивних загальних та індивідуальних ознак, з їх закономірностями і взаємозалежністю. Разом із тим кожна класифікація - це не проста сукупність груп досліджуваних предметів, а дещо ціле, що володіє як загальними властивостями, так і специфічними функціями, котрі підкоряються єдиним закономірностям.

Поділяємо погляд В. М. Кудрявцева та В. В. Лунєєва, що «класифікація дозволяє бачити явища, що вивчаються, в науково обґрунтованому та структурованому вигляді, виявляти їх взаємозв’язки, підпорядкованість, зрозуміти їх як частини цілого та, базуючись на уявленні щодо цієї цілісності, прогнозувати наявність недостатніх ланок, тобто здійснювати діагностування та передбачити нові явища» [146, с. 54]. І хоча кримінологія має певний зв\'язок з кримінальним правом, обмежуватися лише кримінально- правовими критеріями класифікації вона не повинна, до того ж вона має самостійні класифікаційні критерії [147; 244]. Адже якщо основою для виокремлення тієї чи іншої групи діянь слугуватимуть різні ознаки складу злочину: об’єкта, суб’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін, мотивації, ситуації, місця вчинення злочину, сфери злочинної діяльності і т.д., то при такому підході кримінологічна наука зводитиметься до окремих положень. І в свою чергу це унеможливить кримінологічні узагальнення, призведе до стримування розвитку фундаментальної кримінологічної теорії [146, с. 5759]. Кримінологія повинна розробити самостійну класифікацію, що дозволить систематизувати кримінологічне знання. І хоча у сучасних кримінологічних підручниках виділяють кримінологічні критерії при класифікації злочинних проявів, але ці різні за своєю підставою прояви. Окремо розглядаються насильницька, загальнокримінальна корислива, економічна, корупційна, екологічна, податкова, митна, державна, терористична, «наркотична», комп’ютерна, організована, професійна, пенітенціарна, рецидивна злочинність; злочинність жінок, мігрантів, неповнолітніх, екстремально-ситуаційна.

У сучасній українській кримінології теоретичні уявлення про кримінологічну класифікацію злочинів ми знаходимо у роботах Б.М. Головкіна і Т.В. Корнякової. Так, наприклад, набуло подальшого розвитку вивчення злочинів проти довкілля [125] і у паливно-енергетичній сфері [94]. Нові дослідження змінюють уявлення про традиційну класифікацію злочинів, значно розширюючи її межі.

Слід звернути також увагу на обережність багатьох дослідників при формуванні підходів до так званої «нової злочинності», до якої віднесені такі явища, як організована злочинність, екологічні і деякі господарські злочини, наркобізнес та інше. Адже кримінологи, на думку проф. Х. - Й. Альбрехта, не володіють інструментами, що дозволяють реально обчислювати цю злочинність. Більшість досліджень саме тому обмежується лише описом структур міжнародної тіньової економіки і чорного ринку, що не в змозі забезпечити пояснення і розуміння процесів, що відбуваються. Небезпечним може бути і тематичний аналіз організованої злочинності, якщо він у результаті робить висновок лише про слабкість держави і недосконалість соціального порядку [83, с. 130-131]. Аналіз злочинності економічної спрямованості (її тіньового сектора) свідчить про те, що саме вона є особливою рисою виникнення і розвитку організованої злочинності. Симбіоз організованої злочинності і тіньової економіки має два напрямки. Представники тіньової економіки використовують організовані злочинні формування для вирішення своїх економічних інтересів. А організована злочинність використовує представників тіньової економіки для вкладання фінансових коштів, отриманих від незаконних видів діяльності, у легальний бізнес і для фінансування організованих злочинних формувань [159, с. 151].

У свою чергу О.Ю. Шостко наголошує, що економічна злочинність на сьогодні характеризується постійною взаємодією між легальною та нелегальною діяльністю. Між економічною та організованою злочинністю є як спільні риси, так і розбіжності [287, с. 38]. Саме тому при вивченні таких груп злочинності і здійсненні класифікації злочинних проявів ми повинні враховувати такі взаємозв’язки і залежності. До того ж, економічна злочинність досить неоднорідна і значну її частину становить податкова злочинність [114, с. 35].

Значного поширення в Україні набули корупційні злочини (злочини корупційної спрямованості), які є збиральним поняттям, що включає в себе такі діяння: привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364¹ КК); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК); перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно- правової форми (ст. 365¹ КК); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365² КК); службове підроблення (ст. 366 КК); службову недбалість (ст. 367 КК); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК); незаконне збагачення (ст. 368² КК); підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368³ КК); підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368⁴ КК); пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК); зловживання впливом (ст. 369² КК); провокація підкупу (ст. 370 КК); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК) та ін. [280, с. 11-12]. Кримінологічні дослідження за результатами узагальнення кримінальних проваджень про злочини корупційної спрямованості, що були розглянуті судами м. Харкова та Харківської області у 2011-2013 рр., доводять перевагу злочинів, передбачених статтями 191, 366, 367, 368², 369, 364, 368, 369², 370, 365 Кримінального кодексу України, в усій структурі злочинів корупційної спрямованості. Таким чином, злочинність проявляє себе у злочинах корупційної спрямованості, змінюючи через ці злочини закони розвитку економічних відносин. Адже, як відомо, саме корупційні злочини детермінують економічну та організовану злочинність. Тому їх детальний аналіз допоможе у практиці боротьби із зазначеними видами злочинності.

Зараз саму кримінологічну науку поділяють на окремі складові частини за різними підставами (критеріями): за елементами її предмета, рівнем узагальнення науково-практичної інформації, особливостями контингенту злочинців, залежно від специфіки їх антисоціальної спрямованості і злочинної мотивації, до того ж перелічені підстави у своїй сукупності можуть бути використані як взаємодоповнюючі критерії. Злочинні прояви вивчає Особлива частина кримінології, де розглядаються окремі часткові кримінологічні теорії, що пояснюють закономірності певних видів (груп) злочинів. Останні поділяють за особливостями антисоціальної спрямованості і злочинної мотивації винних (наприклад, насильницькі, корисливі злочини, злочини необережні) і за особливостями контингенту злочинців (наприклад, злочинність неповнолітніх, рецидивна, професійна злочинність). У Особливій частині наводиться кримінологічна характеристика окремих видів (груп) злочинів, описуються причинно-наслідкові комплекси, що їх обумовлюють, формулюють, заходи щодо їх запобігання [136, с. 8-9].

У сучасній кримінології більшість вчених пропонує критерієм кримінологічної класифікації злочинів визнати мотивацію злочинної поведінки, що відображає єдність об’єктивних і суб’єктивних причин людської поведінки взагалі і злочинного зокрема. Доводячи, що ні один інший критерій кримінологічної класифікації злочинів не відображує так повно внутрішньо цілісну сукупність причин злочинів, як мотивація, вчені називають п’ять груп кримінальної мотивації: 1) політична, 2) насильницько- егоїстична, 3) корислива, 4) анархістсько-індивідуалістична і 5) легковажно- безвідповідальна. І, відповідно, основну масу вчинюваних злочинів можливо умовно поділити на п’ять великих груп: 1) політичні, 2) насильницько- егоїстичні (агресивні), 3) корисливі, 4) анархічні і 5) легковажні (необережні). До політично мотивованої злочинності можна віднести злочини, що вчиняються за політичними мотивами окремими особами або угрупованнями проти легального конституційного ладу (держави) і його керівників; злочини проти політичних конкурентів; злочини, що вчиняються правлячою групою при тоталітарному або авторитарному режимі у політичних цілях, проти народу, окремих партій, груп і конкретних осіб. Насильницькі (агресивні) злочини пов’язані з більшістю злочинів проти особи (проти життя і здоров’я, проти свободи, честі і гідності, проти статевої недоторканності і статевої свободи особи), а також проти суспільної безпеки і суспільного порядку. До корисливих злочинів відносять ті діяння, основною ознакою яких є користь у найбільш широкому розумінні. Під час характеристики корисливих злочинів виділяють «користь-наживу», «користь- наркотизм», «користь-потребу» і т.д., кожна з яких відрізняється кримінологічною специфікою. Частка злочинів корисливої спрямованості у структурі всієї злочинності на сьогодні перевищує 70 - 80%. До злочинної поведінки анархічної мотивації відносять умисні порушення службових, професійних, військових і громадянських обов’язків, що не належать до політичних, корисливих і насильницьких діянь. Реалізуючи свої особисті і «службові» інтереси, суб’єкти не враховують встановлений порядок, розглядаючи його вимоги як формальні. Суб’єкт анархічних злочинів не визнає авторитет, порядок і дисципліну, що існує у суспільстві. Кримінологічна характеристика необережних злочинів теж має свої особливості. У необережних злочинах немає мотиву злочину, але є мотиви порушень, що призвели до настання суспільно небезпечних наслідків. З юридичної точки зору недбалість у таких злочинах знаходиться на межі злочину і випадку. У цих діяннях можуть фактично бути відсутніми і вольовий, і інтелектуальний моменти. Мотивація спрямована не на вчинення злочину, а на досягнення інших результатів. Кожен із цих п’яти видів злочинної поведінки може бути поділений на підгрупи, що обумовлюються специфічною сукупністю конкретних спонукань або окремим мотивом. Так, наприклад, при вивченні корисливих злочинів, що мають спільну кримінологічну єдність, виділяються важливі особливості при диференціації їх за мотивами «користь-потреба», «користь-нажива», «користь-пияцтво». Така ж класифікація можлива і в насильницьких злочинах та інших видах злочинної поведінки специфічної мотивації. Більш поглиблене вивчення мотивації злочину сприятиме уточненню і навіть перегляду уявлень про види злочинної поведінки і про класифікацію злочинів у цілому [170, с. 33-35, 4150].

Не викликає сумнівів той факт, що існуюча класифікація різноманітних видів злочинності вимагає вдосконалення. В основу класифікації проявів злочинності буде покладено мотиваційну сферу злочинної поведінки, адже мотивацію можливо розглядати як передумову цілепокладання і підставу попереднього рішення щодо об’єктивної можливості та суб’єктивної здатності вчинити злочин у певний спосіб [63, с. 171]. У кримінології дослідження мотивації людської поведінки, пов’язаної із вчиненням злочину, є актуальною і не до кінця розробленою проблемою. Так, В.М. Кудрявцев пропонує розрізняти мотиви за їх глибиною, стійкістю, тривалістю, що також потрібно враховувати під час класифікації проявів злочинності [147, с. 49]. Окремою кримінологічною проблемою є і питання полімотивації злочинної поведінки як складного виду мотивації, що значно ускладнює класифікаційний аналіз, але у той же час розширює межі уявлення про причини різних видів злочинності. Отже, до злочинів складної кримінальної мотивації кримінологи відносять: організовану, пенітенціарну, ювенальну, молодіжну, жіночу, військову, професійну та інші види злочинності [170, с. 51-52]. Покладаючи в основу класифікації злочинних проявів такий критерій, як мотивація, пропонуємо виділяти шість груп злочинів: 1) насильницькі; 2) корисливі; 3) корисливі насильницькі; 4) анархо-індивідуалістичні злочини (у тому числі і злочини, що мають політичне підґрунтя); 5) необережні; 6) злочини, що мають професійну спрямованість (вони складають окрему групу злочинів, можуть мати різну мотивацію, але їх об’єднує професійна спрямованість). Професійна злочинність являє собою відносно відокремлену специфічну частину кримінальних діянь, її не можна плутати ні з повторною, ні з рецидивною злочинністю. Кримінальний професіонал, який тривалий час веде злочинний спосіб життя, може й не мати судимості. І далеко не кожен навіть багаторазовий рецидивіст стає професійним злочинцем. Дослідники проблем професійної злочинності вважають, що в наш час в Україні та в сусідніх державах нараховується більше 100 кримінальних спеціалізацій [69, с. 7-10]. Запропонована класифікація підвищить рівень дослідження злочинності та її проявів у комплексному їх розумінні [235, с. 151-157].

Якщо порівнювати статистичні дані про стан злочинності в Україні, то за останні п’ять років рівень злочинності збільшився майже на третину (28,5 %): із 401293 тис. злочинів у 2007 році до 515833 тис. злочинів у 2011 році [84]. У структурі всієї злочинності в Україні корисливі злочини становлять близько 67%, причому найбільшу вагу мають крадіжки. Так, якщо у 2007 році було вчинено 113984 тис. крадіжок, то у 2011 році цей показник вже становить 277598 тис. злочинів, що свідчить про необхідність активізації правоохоронними органами боротьби зі злочинами корисливої спрямованості. Динаміка злочинів проти життя та здоров’я особи станом на 20 листопада 2012 року, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року, є негативною і становить - 5,2%, що у цілому відповідає тенденціям розвитку насильницької злочинності за останні п’ять років. Питома вага злочинів насильницької спрямованості становить у 2012 році 4% від усієї кількості зареєстрованих злочинів. Корисливі насильницькі злочини у структурі злочинності становлять близько 10%. У 2011 році було вчинено 22966 грабежів, 3715 розбоїв та 599 вимагань. Аналізуючи статистичні дані по рівню корисливої насильницької злочинності в Україні за період 2001 - 2009 рр., Б.М. Головкін зазначає, що середньорічний темп приросту корисливих насильницьких злочинів у понад 3 рази перевищував середньорічний темп приросту усієї злочинності й у 2 рази - середньорічний темп приросту всього населення України, із чого убачається, що корислива насильницька злочинність - це самостійний феномен суспільного життя, який має специфіку детермінації і розвитку [63, с. 59-60]. Необережні злочини становлять близько 5% у загальній структурі злочинності. Значно збільшилася кількість таких злочинів, як порушення правил безпеки дорожнього руху, у тому числі такі, що спричинили смерть потерпілого, що вимагає посилення адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху і розробки соціальних програм по підвищенню рівня свідомості водіїв. Перспективним напрямком вбачається дослідження злочинів, що мають анархо-індивідуалістичну спрямованість. Їх питома вага (якщо враховувати злочини проти громадського порядку та моральності, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, злочини у сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя, злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)) становить близько 10%.

Наведена класифікація проявів злочинності свідчить, що це питання потребує новітнього кримінологічного переосмислення, подальшого вивчення і дослідження. Структуризація та класифікація злочинних проявів за їх мотивом сприятиме поглибленню знань про природу самої злочинності. Перспективними напрямками у цьому питанні є також розроблення кримінологічних рекомендацій по вдосконаленню статистичного обліку проявів злочинності, запропонованих у класифікації, що надасть можливість кількісно-якісного вимірювання проявів злочинності при побудові інформаційної моделі злочинності як загального відображення криміногенної ситуації у державі.