3.1. Кількісні показники злочинності

Дослідження історичного розвитку злочинності, що продемонструвало складні ідеолого-політичні та соціальні процеси, в яких формувалось поняття злочинності, аналіз можливих методологічних шляхів вивчення злочинності, визначення умовних меж і наукових підходів до цього поняття, нове визначення і класифікація злочинних проявів - все це надає можливість і має кінцевим результатом побудову і аналіз інформаційної моделі злочинності, яка представлена кількісними, якісними показниками, а також «ціною» злочинності.

Проблема дослідження і визначення кількісних показників злочинності і різних її проявів знаходила своє вирішення у наукових працях таких вчених, як В.С. Батиргареєва, А.М. Бойко, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, І.М. Даньшин, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, О.Г. Кулик, В.М. Попович, І.П. Рущенко, В.І. Шакун, О.Ю. Шостко та багатьох інших. Кількісні показники злочинності стали предметом дослідження для таких російських вчених, як Ю.М. Антонян, А.І. Долгова, С.В. Іванцов, С.М. Іншаков, Є.П. Іщенко, Л.О. Колпакова, Л.В. Кондратюк, В.М. Кудрявцев, В.Д. Ларичев, В.В. Лунєєв, В.С. Овчинський, Л.І. Романова, О.В. Старков, О.В. Тюменев, Д.А. Шестаков та інші. Поняття та аналіз моделювання, методологічні підходи до моделювання злочинності і злочинної поведінки у кримінологічній науці і в юриспруденції розкриваються у роботах вчених Ю.М. Антоняна, Ю.Д. Блувштейна, С.Є. Віцина, О.О. Гаврилова, Ю.М. Гаврильца, К.К. Горяінова, В.П. Казимирчука, Л.В. Кондратюка, Л.Л. Кругликова, В.О. Мінаєва, А.Я. Мініна, В.С. Овчинського, В.Д. Рудашевського, О.Є. Спиридонової, М.М. Тарасова, О.Ф. Черданцева та

інших.

Вважаємо за необхідне перед аналізом кількісних (підрозділ 3.1 дисертаційного дослідження), якісних показників (підрозділ 3.2) і визначення «ціни» злочинності (підрозділ 3.3) коротко зупинитися на визначенні самої інформаційної моделі, з’ясуванні значення поняття «модель» у юридичній науці взагалі і кримінологічній зокрема.

Метод моделювання належить до сучасних методів дослідження у науці і практиці. Багатозначність самого терміна «модель» вимагає тлумачення залежно від мети дослідження. У широкому розумінні модель визначають як будь-який пізнавальний образ емпіричного і теоретичного рівней пізнання. Теоретичне пізнання (у нашому випадку теоретичне пізнання злочинності) при цьому виступає як дискретне моделювання, в якому пізнавальні образи (поняття, судження, умовиводи) також розглядаються як своєрідні моделі. У юридичній науці термін «модель» застосовується відносно норм права і правовідносин як структурна модель дійсності.

Модель - це умовний образ, що відображує суттєві властивості досліджуваного об’єкта (або процесу) так, що його вивчення породжує нову інформацію про об’єкт, який моделюється. Сутність моделювання соціальних процесів, явищ полягає в умовному відтворенні досліджуваних об’єктів з наступним вирішенням завдань за аналогією. Інформаційна модель - маломірне уявлення про багатомірний інформаційний простір. Інформаційна модель злочинності - портрет злочинності як сукупності злочинів. У процесі вирішення можливості і проблеми математичного моделювання злочинності дослідниками ставляться наступні завдання: виявлення тенденції динамічного ряду; прогнозування рівня злочинності у регіоні на підставі статистичних вимірювань; побудову функції, що характеризує розвиток процесу вчинення злочинів; типологізація (класифікація) кримінологічних об’єктів (людей) на підставі визначальних характеристик та інше.

На думку Ю.М. Антоняна і Ю.Д. Блувштейна, математичні моделі у кримінології можуть бути класифіковані за принципом їх «роботи» наступним чином: 1) моделі розподілу; 2) моделі взаємозв’язку; 3) моделі імітаційні; 4) моделі розпізнавання образу. Найбільш перспективне використання цих моделей для прогностичного моделювання злочинності, особи злочинця і злочинної поведінки. Прикладом моделі взаємозв’язку (залежності) є дослідження рівня освіти засуджених і тяжкості вчинених ними злочинів. Емпіричний матеріал для побудови моделі - відомості про освітній рівень N=1000 засуджених (проста випадкова вибірка) і тяжкості вчинених ними злочинів, що були зареєстровані правоохоронними органами [174, с. 40-41].

Моделювання як специфічний метод є синтетичною формою елементарної логіки і загальнонаукових методів порівняння, аналізу, синтезу, аналогії та ін. [163, с. 149-151]. Модельний опис ґрунтується переважно на емпіричному знанні про об’єкт. При цьому воно полягає не в перерахуванні елементів, властивостей, характеристик, а в логічно впорядкованому їх поданні, вираженому в абстрактній формі. Пояснювальна функція моделі має на своїй меті розкрити зв’язки між описаними фактами, залежністю і вже відомими законами, теоріями, гіпотезами (так, наприклад, існують зв’язки і залежності між такими кількісно-якісними показниками, як рівень, динаміка і структура злочинності).

Інформаційна модель може створюватися за допомогою соціологічного інструментарію - анкет, матеріалів для інтерв’ю, формалізованих карток для контент-аналізу документів, за допомогою статистики і т.д. У сфері права параметри такої моделі частіше за все є кількісно-якісними, виникає соціально-правовий модельний опис оригіналу дослідження. При створенні інформаційної моделі можуть використовуватися готові моделі збору інформації. Кожна модель будується поетапно, дослідник проходить стадії постановки проблем, створення та дослідження моделі [160, с. 39-43]. Так, у кримінології при моделюванні кримінологічно значущих зв’язків між конкретними формами злочинного насильства і соціальними феноменами можуть бути використані методи парного регресійно-кореляційного аналізу, дисперсійного аналізу і вирахування коефіцієнтів еластичності для лінійної функції [226, с. 68].

В юридичних науках можуть застосовуватися як матеріальні (наприклад, кібернетичні), так і ідеальні (уявні) моделі [272, с. 218-232, 239, 255]. У цьому дисертаційному дослідженні нас більше цікавлять ідеальні моделі. Злочинність є ідеальною моделлю, що має власний матеріальний вираз, який ґрунтується на системі статистичних показників. Сам термін модель використовуємо у широкому значенні - як певний уявний образ, що має теоретичний та емпіричний рівні пізнання, - і не обмежуємось поняттям моделі у вузькому значенні, у якому вона використовується у спеціальних джерелах по моделюванню. Створюється ідеальний об’єкт (модель), якого в реальному житті немає. Якщо ж створювати модель злочинності, то слід відображувати її систему зв’язків, а саму злочинність представляти у вигляді складноорганізованої структури, що складається із взаємопов’язаних елементів, що є кількісними і якісними показниками злочинності. А уявлення про злочинність як юридичну конструкцію призведе до більш повного, зрозумілого і детального з’ясування її змісту. Юридична конструкція злочинності буде своєрідним каркасом, який формується за допомогою статистичних показників.

Соціально-правове моделювання розглядається як засіб опису, пояснення і прогнозування соціально-правових систем, явищ і процесів за допомогою аналізу інформаційних моделей соціальної реальності.

Моделювання соціально-правових явищ і процесів - це метод пізнання, у процесі якого використовується допоміжний штучно створений об’єкт - модель, представлений у вигляді схем, алгоритмів, математичних формул, і тому подібне, який, будучи аналогічним досліджуваному об’єкту (деяким соціальним явищам, процедурам або процесам), відображає і відтворює в простішому вигляді властивості, взаємозв’язки і стосунки між його елементами. Модель в процесі пізнання дозволяє отримати нову інформацію про сам об’єкт дослідження - соціальне явище, процедуру або процес [157, с.

5].

При моделюванні соціально-правових явищ найбільший інтерес представляють моделі, що не претендують на детальний опис особливостей кожного конкретного випадку, а що дозволяють узагальнювати і одночасно враховувати істотну конкретику [157, с. 8].

Поняття злочинності, як і будь-яке поняття, має зміст і обсяг. Зміст же як оціночних, так і неоціночних понять, утворюють суттєві, загальні, у сукупності відмінні (відмітні) ознаки тих предметів, що вони відображують [85, с. 130-131]. Інформаційна модель злочинності буде вираженням самого змісту і обсягу злочинності. Загальні принципи побудови такої моделі передбачають і роблять можливим використання інформаційних методів у кримінологічних дослідженнях та інформаційного аналізу кримінологічної інформації [174, с. 4-7], використання інтелектуального аналізу даних (Data Mining) у кримінологічних дослідженнях [27, с. 32-33]. На основі вивчення значних обсягів інформації відбувається вивчення не відомих досі, прихованих структур, автоматичний пошук закономірностей. Сфера застосування інтелектуального аналізу даних не обмежується лише кримінологією, а й посідає належне місце у логічному аналітичному процесі, що забезпечує синтез та інтерпретацію даних, прогнозування майбутніх подій з метою досягнення організаційних висновків. Кримінологія може використовувати ці засоби у своєму методологічному апараті. За допомогою методів інтелектуального аналізу даних (технології Data Mining) можна вирішити, зокрема, такі завдання: виявити підозрілі трансакції; типологізувати організовані злочинні групи; здійснити кримінологічну класифікацію територіальних одиниць; визначити чинники інтенсифікації процесу залучення населення у вживання наркотиків; опрацювати прогнози з розвитку криміногенної обстановки залежно від демографічної, економічної, політичної ситуацій. Пошук логічних закономірностей є одним із найперспективніших напрямів багатомірного статистичного аналізу кримінологічної інформації [27, с. 33-34]. В Україні мають бути розроблені відповідні автоматизовані інформаційні системи, а згодом і об’єднана Державна автоматизована система кримінологічної інформації (ДАСКІ) [91, с. 51].

Підсумком аналізу кримінальної деструктивності сьогодення має стати зареєстрована і врахована злочинність (повна та актуальна злочинність). Досвід кримінологічного аналізу злочинності дозволяє представити її стан (під яким розуміється інтегрована оцінка) у вигляді інформаційної моделі - системної картини стану злочинності, що виражена статистичними оцінками елементів і властивостей злочинності [122, с. 117-119]. До інформаційної моделі злочинності зараховуємо кількісні, якісні показники, показники, що мають змішаний кількісно-якісний характер і окремо виділяємо такий показник, як «ціна» злочинності, що, на нашу думку, має самостійне кримінологічне значення у дослідженні злочинності. Головне призначення інформаційної моделі полягає у тому, що вона є виміром злочинності. За допомогою кількісно-якісних показників створюємо модель, певну інформаційну імітацію, що не повністю відповідає дійсності, бо існування латентної злочинності не дозволяє визначити дійсну картину злочинності у державі. Також постає питання про можливість визначення дійсного і реального стану злочинності.

Аналіз злочинності має бути побудований на виявленні її реальних якісних і кількісних характеристик у їх діалектичному взаємозв’язку. Зміст якості включає, по-перше, визначеність явища у певних межах, просторово- часових властивостях; по-друге, дослідження структури злочинності, взаємозв’язку різних злочинів і їх суб’єктів, вивчення стійкості та мінливості злочинності. Кримінальна статистика при цьому залишається важливим джерелом інформації і при її змістовному аналізі можна отримати навіть певні відомості про латентність злочинів. Кількість - це просторово-часова властивість явища (величина у просторі, тривалість існування, темпи приросту і т.п.). У процесі аналізу враховуються ті закономірності злочинності та її змін, котрі уже були виявлені кримінологами і відображені у літературі. Це дозволяє точніше оцінювати особливості злочинності у конкретних умовах, своєчасно відкривати нові тенденції і специфічне співвідношення різних її структурних елементів [139, с. 111-112].

Завдання кримінологічного аналізу кількісних показників злочинності вирішується за допомогою використання пізнавального інструментарію - узагальнюючих показників (сумарних абсолютних, відносних і середніх величин), що характеризують злочинність у певному просторово-часовому вимірі. Оперування кількісними ознаками вимірювання статистичних даних дасть змогу охарактеризувати її рівень і динаміку [61, с. 165].

Кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності, відомості про латентність злочинності [136, с. 23]. Кожен із цих названих показників вимагає окремого розгляду. Безперечно, наведений перелік показників потребує вдосконалення і сучасної кримінологічної інтерпретації. Кількісні показники (ознаки) характеризують стан і динаміку злочинності. Першим і узагальнюючим кількісним показником злочинності є її стан. Стан злочинності у звичному і спрощеному розумінні є загальною врахованою кількістю злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний період часу і на певній території. У такому розумінні визначення стану злочинності стає подібним до такого кількісного показника, як рівень злочинності. Цю ситуацію не можна вважати кримінологічно правильною. Характеристика стану злочинності вимагає професійної оцінки, що буде включати в себе не тільки зареєстровану, а й латентну злочинність, структурні параметри злочинності і сукупність правопорушників, відсотки, коефіцієнти, індекси та інші узагальнюючі і відносні показники [169, с. 305-307]. У широкому розумінні стан злочинності неможливо об’єктивно оцінити і поза її реальною динамікою, темпами її зростання чи зниження, темпами зростання (зниження) окремих груп і видів злочинів. Наприклад, при одному й тому ж рівні злочинів у двох різних регіонах стан злочинності буде оцінюватися по- різному, якщо в одному спостерігається інтенсивне зростання тяжких злочинів, а в іншому - їх зниження. При такому розгляді стан злочинності є поняттям збірним. Однак лише при комплексному підході і можливо оцінити реальний стан злочинності у державі, регіоні або населеному пункті. Під станом злочинності розуміємо найбільш узагальнюючий показник злочинності, до якого відносимо всі кількісні, якісні, кількісно-якісні показники злочинності, а також латентні злочини. Так, Б.М. Головкін під станом корисливої насильницької злочинності пропонує розуміти сформовану в узагальнених оцінках кількісних та якісних характеристик інформаційну модель явища, що відбиває внутрішні і зовнішні взаємозв’язки, закономірності функціонування й основні тенденції розвитку [63, с. 56]. Стан корисливої насильницької злочинності вчений визначає як узагальнену оцінку її найбільш кримінологічно значущих статистичних величин, що відображають основні тенденції розвитку, характерні риси нинішнього прояву, обсяги латентності та соціальні наслідки. До системи основних кримінологічно значущих показників слід віднести узагальнюючі показники: сумарні абсолютні величини (рівень), відносні величини (структури, інтенсивності, порівняння, динаміки, коефіцієнтів) та середні величини (абсолютний приріст, темп зростання, середній темп зростання за період), що комплексно дають загальну характеристику явища корисливої насильницької злочинності на певному етапі розвитку. Категорія «стан» характеризує реальне буття (форму існування) явища і спосіб вияву, що спонукає досліджувати не тільки відображену в обліково-статистичній звітності виявлену сторону, а й націлює пізнати латентний обсяг, темну цифру [58, с. 16].

Під час оцінки стану злочинності у абсолютних показниках крім зареєстрованих злочинів слід також враховувати латентні (приховані) діяння, число яких може у 4 - 5 разів перевищувати рівень офіційно зареєстрованих. Так, наприклад, за експертними оцінками В.В. Лунєєва, загальна кількість зареєстрованих і латентних злочинів у Росії в останні роки складає близько 15 млн. діянь (а за іншими оцінками близько 22 - 25 млн. діянь), проти 3 млн., що відображені у офіційній статистиці [169, с. 306]. Подібні тенденції спостерігаємо і в Україні, а у наукових виданнях і засобах масової інформації постійно з’являються повідомлення про те, що рівень зареєстрованої злочинності і реальна криміногенна ситуація в Україні суттєво різняться. Зокрема, за даними Генеральної прокуратури України стверджується, що «реальну картину злочинності міліція приховує», в Україні залишаються нерозкритими понад 1 млн. 962 тис. злочинів, із яких більше 6 тисяч - умисні вбивства, невідомою залишається доля майже 5 тис. осіб, зниклих безвісти [214, с. 5]. Окремі автори говорять навіть про повернення сьогодні 90-х років минулого століття, які запам’яталися засиллям злочинності, адже кожного дня грабують банки, ювелірні крамниці, пункти обміну валют із застосуванням зброї [10, с. 19]. Зареєстровані і латентні злочини визначають стан реальної злочинності. При детальній оцінці стану злочинності необхідно звертатися до зареєстрованої і латентної злочинності, до кількості правопорушників, структурних параметрів злочинності, що виражаються у відсотках, коефіцієнтах, індексах, до тенденцій злочинності та до інших узагальнюючих і відносних показників. Інформаційна невизначеність розуміння стану злочинності поглиблюється тим, що показники, які публікуються кримінальною статистикою під рубрикою «Стан злочинності», відображають не дійсні кількісні параметри злочинності, а лише підсумки реєстрації і обліку злочинів [158, с. 86]. Між тим, зареєстрована злочинність - це лише видима частина усієї злочинності. Невидиму її частину складає латентна злочинність. Саме «темна цифра», що неминуче присутня у статистиці, створює найбільш серйозну проблему для кількісної оцінки злочинності. Вона не виникає самостійно, а найчастіше є породженням різних обставин, що пов’язані із позицією жертв і обліком злочинності правоохоронними органами. Кількість злочинів, що реєструється, значною мірою залежить від обраного правоохоронними органами методу контролю над злочинністю [260, с. 72-74].

Рівень злочинності - один із важливих кількісних показників злочинності, це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку: кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили злочин, але кримінальні справи по яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи [136, с. 2324]. До того ж, якщо злочинність вимірюється фактами, то судимість, як і виявлені злочинці, вимірюється особами [169, с. 377].

Так, В.С. Батиргареєва стверджує, що під рівнем злочинності потрібно розуміти кількісну характеристику злочинності у конкретно взятій державі або суспільстві на конкретну дату або за певний період часу, яка включає в себе кількість вчинених злочинів і кількість осіб, які їх вчинили (абсолютні показники), та коефіцієнти злочинності (відносні показники) [16, с. 35].

Кримінологи зазначають, що хоча рівень зареєстрованих злочинів і рівень правопорушників співвідносяться між собою, все ж порівнювати їх не можна. У них можуть бути навіть різні тенденції: зареєстрована злочинність може зростати, а кількість осіб, що вчинили злочини, знижуватися. Подібна тенденція спостерігається, зокрема, у Росії [169, с. 306]. Кількість зареєстрованих злочинів і кількість правопорушників свідчать про загальні тенденції розвитку злочинності та про криміногенний потенціал осіб, що вчиняють злочини. В Україні за період 2007 - 2012 років ці показники розвивалися за такою тенденцією: збільшувалася кількість зареєстрованих злочинів і, відповідно, збільшувалася кількість злочинців, а якщо зменшувалася кількість злочинів, то і зменшувалася кількість злочинців (за винятком 2010 і 2011 років). У 2010 році правоохоронними органами було зареєстровано 500902 злочини і 226385 осіб, які вчинили злочини, у 2011 році - 515833 злочини і 225517 осіб, які вчинили злочини. Із наведених даних виходить, що у 2011 році було вчинено на 14931 злочин більше, ніж у 2010 році (динаміка складає 3%), при цьому осіб, як вчинили злочини у 2011 році було виявлено на 868 осіб менше (динаміка є негативною і становить - 0,4%). Кількість злочинів і осіб, що їх вчинили, відображено у табл. 1.

Кількість злочинів і осіб, які їх вчинили в Україні за період 2007 - 2012

РР.

Сучасна система обліку злочинів у звітності правоохоронних органів дозволяє визначити і ймовірність бути виявленим як особа, що винила злочин [122, с. 96]. Вважається, що ймовірність бути виявленим у вчиненні злочину є показником, який характеризує результативність правоохоронної і правозастосовної діяльності. Однак ця ймовірність не стільки осмислена, скільки інтенціонально (духовно) впливає на мотиваційну сферу поведінки і, отже, є одним з чинників не тільки індивідуального, а й масового вибору кримінальних варіантів поведінки. Таку ймовірність бути виявленим як особа, що вчинила злочин (Рв), можемо розрахувати за формулою:

Nr

?б = —х 100%;

Nn

NB - чисельність осіб, виявлених за вчинення злочину у звітному періоді;

Nn - чисельність злочинів, зареєстрованих у звітному періоді.

Зазначаючи у чисельнику кількість осіб, що вчинили злочин, а у знаменнику кількість зареєстрованих злочинів, можемо розрахувати показник Рв за 2007 - 2012 рр.:

214 093

401,293

Pb₂₀₀₇ = ——77^х 100%= 53%;

207.740

394,424

Pb₂₀₀₃ = г—х 100%= 54%;

2 12,090

Pb₂₀₀₉ =-------------------------------------------------------- ^х Ю0% = 48,8%;

434,673 ’ ’

Pb₂₀IO = 100% = 45,2%;

^ZUAU 500,902

Pb₂OH = 100% = 43,7%;

^ZUjLjL 515,333

194.992

443,665

Pb₂₀I₂ = ——:х 100% = 44%.

Динаміка ймовірності бути виявленим за вчинення злочину починаючи з 2009 року зменшується і ризик бути покараним у 2009 - 2012 р. становив менш як 50%. Так, В.В. Голіна зазначає, що хоча ми не знаємо ні кількості фактично вчинених в Україні злочинів (латентність), ні кількість осіб, які їх вчинили, але отримані математичним шляхом дані характеризують, нехай і опосередковано, рівень ефективності реалізації принципу невідворотності покарання. І це - не проста статистика. Така ситуація означає, що в країні кожен другий злочинець може розраховувати на безкарність [53, с. 98-99]. Безумовно, така ситуація є криміногенно небезпечною і породжує вчинення нових злочинів як особами, що вже вчинили злочини і уникнули покарання, так і особами, які тільки планують злочинну діяльність. А якщо враховувати і те, що рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася в суспільстві, то значна частина злочинності залишається поза реєстрацією, тобто латентною. За даними міжнародного опитування щороку від 60 до 70%, а за даними лабораторії кримінологічних досліджень НДІ НАВСУ - понад 60% осіб, постраждалих від злочинів, не зверталися із заявою до міліції. З високою ймовірністю можна стверджувати, що більше половини реально вчинених у м. Києві злочинів залишаються поза реєстрацією, є латентними. Можна припустити, що приблизно така ж частка злочинів, вчинених на території України, також залишається латентною [150, с. 12-13]. І, відповідно, кількість осіб, які щороку не потрапляють до орбіти правосуддя і уникають покарання, навіть за приблизними розрахунками становить близько 70%, а це означає, що криміногенний потенціал українського суспільства є надзвичайно потужним. А наша обізнаність про рівень існуючої у суспільстві злочинності є досить умовною. Навіть ідеальний облік всіх злочинів, що стали відомими правоохоронним органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю, не дає можливість вирішити завдання створення міцного фундаменту фактів, які складаються із усієї сукупності злочинних проявів, що мали місце на певній території, у певний проміжок часу. Справа в тому, що за межами зареєстрованих злочинних проявів залишаються латентні злочини. Хоча виявлення латентної злочинності необхідне для: а) встановлення реального стану злочинності у певній адміністративно-територіальній одиниці у певний проміжок часу; б) визначення дійсної структури злочинності; в) встановлення тенденцій у динаміці злочинності; г) визначення розміру збитку, що був спричинений злочинністю суспільству і його громадянам; д) встановлення обставин, що сприяють злочинності, і визначення шляхів їх усунення; є) прогнозування руху злочинності. Виявлення латентної злочинності і заходи щодо її скорочення позитивно впливають на зміцнення правосвідомості громадян і посилюють запобіжну дію кримінального покарання [285, с. 98-99]. При вивченні кримінальної, судової статистики завжди повинно ставитися завдання визначення ступеня латентності злочинності [139, с. 144-146]. Наприклад, при аналізі змін злочинності визначити, збільшилася чи зменшилася латентність і як вона вплинула на зміну статистичної картини злочинності. Латентна частина злочинності включає приховані і ті, що приховуються, злочини. Прихована частина злочинності утворюється за рахунок злочинів і їх різних сукупностей, які були вчинені, але про які не стало відомо правоохоронним органам, суду. Частина злочинності, що приховується, включає злочини і їх сукупності, які стали відомі правоохоронним органам, але які з різних причин не знайшли відображення у статистиці злочинності. Це і фактичний нерозгляд заяв про злочини, і неправильна оцінка діянь як незлочинних, і неправильне процесуальне рішення, і неоформлені картки первинного обліку злочину, і прорахунки у формуванні статистики, і навіть збої ЕОМ. Проте, як правило, більш тяжкі злочини все ж таки стають більш очевидними, ніж інші, хоча б тому, що їх наслідки складніше приховати. Наприклад, вбивства завжди були менш латентними, ніж легкі тілесні ушкодження. Розкрадання особливо цінних предметів швидше виявлялися, ніж незначні крадіжки. Особливо цінні предмети завжди були на особливому рахунку. Інша справа, що розкриття таких злочинів відбувалося далеко не відразу і не завжди. Однак кримінальна статистика фіксує не лише розкриті, а всі зареєстровані злочини.

Так, М.А. Неклюдов ще у далекому 1865 році обстоював погляд, що статистика не доводить постійності кількості злочинів, і спростовував положення теорії А. Кетле. Вчений стверджував, що кримінальна статистика є виражений цифрами звіт про злочинні або аморальні дії певного народу або народів. Будь-яке число або цифра має ту характерну властивість, що вона може виражати собою не тільки кількість, але і якість, не лише суму діянь, але і їх характер. Зміни кількісні відбуваються постійно, між тим як зміни якісні набуваються значним проміжком часу. Якщо статистика відображає одні й ті ж числа, значить, умови життя залишаються незмінними за характером свого впливу. Якщо статистика свідчить про збільшення числа злочинів, значить, умови життя погіршилися. Якщо ж число злочинів зменшилося, то, відповідно, і умови життя покращилися [177, с. 3, 20, 24]. Вважаємо, що такі кримінологічні роздуми залишаються актуальними і у наш час.

У свою чергу В.Ф. Оболенцев наголошує на тому, що при визначенні динаміки латентної злочинності в Україні за сучасних умов практичний інтерес становлять: а) тенденції фактичної злочинності і б) обґрунтованість показників зниження рівня зареєстрованої злочинності за певний період. Щодо рівня фактичної злочинності вчений констатує, що за умов стабілізації (чи навіть підвищення) рівня фактичної злочинності і зниження рівня зареєстрованих злочинів рівень латентної злочинності у другій половині 90-х років ХХ ст. підвищувався пропорційно зменшенню числа зареєстрованих злочинів [179, с. 62-65]. Офіційно зареєстрована злочинність у зарубіжній кримінології розуміється як індикатор для кримінально-правового і соціального контролю, вона містить лише фрагмент всієї дійсності. Ще у 1976 році Г. Кайзер зазначав, що дійсні розміри злочинності невідомі, і ми можемо визначати їх тільки приблизно. Залишається лише можливість у рамках кримінологічного аналізу виявляти межі змістовності як кримінально- статистичних матеріалів, так і результатів вивчення «темної цифри» і нейтралізувати можливі викривлення [103, с. 166-167]. Досліджуючи фактори, що ведуть до спотворення статистики, Г.Й. Шнайдер доводив, що орієнтація офіційної кримінальної статистики на потреби існуючого порядку призводить до приховування або невиявлення важливих кримінологічних моментів. Адже один склад злочину охоплює безліч форм його прояву (наприклад, крадіжка або шахрайство мають безмежну кількість різних форм). У той же час юридичні розбіжності між окремими типами деліктів інколи нічого не значать для кримінолога. Чистий принцип частотності у підході до злочинів (простий підрахунок діянь) залишає неврахованими мотивацію делікту, його тяжкість і різні форми його проявів. Через те, що юридичній оцінці надається перевага, дійсний потенціал злочинності у тому чи іншому районі і у той чи інший проміжок часу може просто залишитися не врахованим офіційною статистикою. До того ж у такій статистиці суттєво проявляються зміни, що були внесені у законодавство і в судову практику. Кримінолог Х. Там, вивчаючи зв\'язок злочинності із рівнем життя,

стверджував, що рівень злочинності, який реєструється офіційно і який виявляється у результаті опитувань, суттєво різняться [249, с. 77].

Досліджуючи латентний вимір корисливої насильницької злочинності в Україні, Б.М. Головкін зазначає, що на сьогодні відкритою залишається і проблема визначення кримінологічних індикаторів, котрі дозволяють уявити дійсні обсяги поширення явища корисливої насильницької злочинності в суспільстві із урахуванням латентних нашарувань [59, с. 111].

Злочини виявляються і реєструються у різний час. Реакція на них також має місце у різний час. Дані по них оброблюються не в один встановлений строк, скажімо, одразу після вчинення злочину. Тому оцінити розвиток злочинності, користуючись офіційною кримінальною статистикою, складно. Дані про злочинність не дають задовільної картини масштабів, структури, розвитку і розподілу злочинності, якщо вони не співвіднесені з даними про чисельність і структуру всього населення або населення у певних районах [286, с. 114-115]. Все це змушує нас замислитися над необхідністю створення системи змістовного кримінологічного аналізу, яка охоплювала б кількісні і якісні показники злочинності і мала перш за все кримінологічну спрямованість.

Так, Л.В. Кондратюк зазначає, що рівень (розміри) злочинності як і будь-якого соціального процесу повинен характеризуватися абсолютними розмірами, тобто кількістю злочинів, кількістю злочинців і потерпілих, обсягом збитку. Рівень злочинності є одним із найважливіших кримінологічних показників. За його допомогою можна характеризувати структуру, інтенсивність і динаміку злочинності, що обумовлено існуючою системою реєстрації злочинів [121, с. 6, 11]. Вважаємо, що кількість потерпілих осіб і обсяг збитку слід відносити до такого самостійного кримінологічного показника, як «ціна» злочинності, у межах якого і можливо проводити якісний аналіз жертв злочинів і завданих збитків матеріального і морального характеру за різними категоріями злочинів. Зв\'язок же між рівнем злочинності і системою реєстрації злочинів є беззаперечним. Так, у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції» зазначається, що «особливо тривожним показником є щорічне зростання розриву між кількістю заяв та повідомлень про злочини і числом зареєстрованих злочинів. Реальний рівень злочинності в Україні значно перевищує офіційні показники, що не дає змоги адекватно протидіяти їй. Існуюча в Україні система реєстрації злочинів спотворює дійсну картину стану злочинності, підриває довіру громадян до держави. Усе це призводить до порушення конституційних прав людини і свідчить про неспроможність держави забезпечити їх належний захист. ... Як наслідок, на фоні зростання числа зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів останнім часом відзначається тенденція до зменшення кількості розслідуваних злочинів цієї категорії. Залишаються не розслідуваними понад 2 млн злочинів минулих років, у тому числі надзвичайно резонансні. Стрімко зростає кількість крадіжок, грабежів, розбійних нападів, фактів бандитизму тощо.» [212]. У той же час за кількістю зареєстрованих правопорушень (за даними Eurostat та інформаційно-довідкової служби журналу Кореспондент) Україна знаходиться на останньому місці у Європі, проте це не свідчить про низький рівень злочинності у країні, стверджують експерти [257, с. 32-34]. Середній показник по Україні складає 81,5 злочинів на 10 тис. населення і, відповідно, українська держава є найбільш спокійною країною у Європі. Так, наприклад, у Німеччині щорічно фіксують 739 правопорушень на 10 тис. населення, у Франції - 563, у Швейцарії - 868, у Норвегії - 572, а у Росії - 253, 4. Система реєстрації заяв потерпілих у країнах ЄС значно простіша, ніж в Україні, розповідає консультант Ради Європи Е. Сванідзе, і саме це сприяє більш високим показникам європейської статистики, так само як і більш суворе європейське кримінальне законодавство. «Достатньо зателефонувати до міліції, і все фіксується», - відзначає експерт. Всі поліцейські протоколи ведуться у електронній формі, тоді як українська міліція тільки планує вводити подібну новацію. Так, О.М. Костенко впевнений, що українська статистика досить далека від реальності, а міліція підлаштовує свою роботу під гарні показники. З 2003 року рівень злочинності в Україні знизився на 26%, тоді як у Німеччині - на 5%, у Франції - на 12%. Насправді ж, стверджує О.М. Костенко, кримінал в Україні лише змінив свою структуру - менше його не стало. Статистика злочинності, за крилатим висловом Б. Дізраелі, є «дуже великою брехнею». У більшій мірі це характерно для країн, що утворилися на пострадянському просторі. Злочинність має відносно високі показники і у державах, що належать до романо-германської і англосаксонської правових сімей (медіана - 6693), у мусульманських країнах вона характеризується найбільш низькими показниками (медіана - 333). Відносно невеликі показники злочинності реєструються у країнах далекосхідної правової сім’ї, наприклад, у Китаї вони більш ніж у п’ять разів нижче у порівнянні із Японією. Злочинність має більш високі показники у європейських країнах, що реформуються (медіана - 1890), ніж у країнах на пострадянському просторі (медіана - 1042). У цілому можна констатувати, що у країнах із ліберально-демократичною ідеологією показники злочинності значно вищі, ніж у тих, що реформуються, і вищі, ніж у країнах, що спираються на традиціоналістські цінності. Порівнюючи кримінологічні показники у розвинутих країнах і у країнах, де ще достатній вплив традиціоналізму, вчені роблять висновок, що рух у напрямку засвоєння західних цінностей неминуче буде супроводжуватися посиленням напруженості кримінологічної обстановки. Іншими словами, зростання злочинності - це свого роду плата за демократію і ринкову економіку. Хоча у дійсності справа не у демократії і не у ринковій економіці, а у політичній і правовій атмосфері [117, с. 329]. Вивчення кримінологічного досвіду зарубіжних країн буде, безумовно, сприяти побудові виваженої і кримінологічно обґрунтованої системи обліку злочинів. І перші кроки у реформуванні системи реєстрації злочинів уже зроблені.

З 19 листопада 2012 року, коли набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року, українська міліція почала вести детальний облік правопорушень. У Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої Наказом МВС від 19.11.2012 року № 1050 [99], зазначається, що прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особистості заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, або самостійне виявлення слідчим або іншою службовою особою органу внутрішніх справ з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. При особистому зверненні заявника до органу внутрішніх справ, який обслуговує обласні центри та інші міста з територіальним поділом, із заявою чи повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення та інші події цілодобово оформляються протоколи усних заяв оперативним черговим або іншою службовою особою в кімнаті для приймання громадян і відразу реєструються в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (п. 2.1 Інструкції). У зв’язку із досить коротким проміжком часу з моменту прийняття даної Інструкції, вважаємо, що робити наукові висновки і оцінювати ефективність нової системи реєстрації зарано. Автором будуть зроблені відповідні висновки щодо нової системи реєстрації кримінальних правопорушень у наступних наукових роботах.

Згідно з довідкою про внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення, наданою Управлінням статистики, організації та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральної прокуратури України від 24.04.2013 р., у період з 20.11.2012 по 31.12.2012 р. було зареєстровано 245760 кримінальних правопорушень (проваджень), з них було закрито 60347 кримінальних правопорушень (проваджень).

Рівень злочинності визначається абсолютним показником, тобто загальною кількістю злочинів, що були вчинені (статистично зареєстрованих) у певних просторово-часових межах, або загальною кількістю осіб, що вчинили злочини. А показники, що характеризують рівень злочинності, абстрагуються від різнорідності складових її елементів, оскільки вони відображають злочинність як цілісність. Кожен із показників рівня злочинності, зображуючи специфічні властивості злочинності, має певне аналітичне навантаження. Досліджуючи рівень злочинності, необхідно всі показники застосовувати у їх єдності і взаємозв’язку [87, с. 45, 56]. Абсолютні і відносні відомості про злочини і осіб, що їх вчинили, важливі і показові, але вони не завжди дають можливість об’єктивно оцінювати і порівнювати злочинність у різних країнах або регіонах, бо у порівнюваних державах або регіонах може проживати різна кількість жителів. Для подолання вказаної непорівнюваності показників розраховується коефіцієнт злочинності, кількість злочинів і осіб, що їх вчинили на одну й ту саму кількість населення. Коефіцієнт злочинності є більш об’єктивним показником рівня злочинності. Цей коефіцієнт і рівень злочинності невипадково іноді використовують у кримінології як синоніми, хоча вони і не ідентичні один одному. Коефіцієнт злочинності, розрахований на населення, є не тільки більш об’єктивним показником, але й показником, який можна співставити, він дозволяє порівнювати злочинність у різних країнах, регіонах, містах та інших населених пунктах [169, с. 308-309]. Коефіцієнт злочинності - конкретний узагальнюючий показник загальної кількості зареєстрованих злочинів, що співставлена із чисельністю населення. Він розшифровується як число злочинів на 100 тис., 10 тис., або 1 тис. населення і є об’єктивним вимірювачем злочинності. Коефіцієнт злочинності розраховується за формулою:

де КЗ - коефіцієнт злочинності, З - абсолютна кількість зареєстрованих злочинів, Н - абсолютна чисельність всього населення.

Обидва показники беруться в одному й тому ж територіальному і часовому обсязі. Число злочинів, як правило, розраховується на 100 тис. населення. Однак при незначній кількості злочинів і населення (у місті, районі, на підприємстві) КЗ може розраховуватися на 10 тис. або на 1 тис. жителів. Але протягом року може виникнути необхідність розрахунку коефіцієнта злочинності за один, два, три і т.д. місяці. Коефіцієнт злочинності у такому випадку розраховується по зміненій формулі

... 3_n X 12 X 100 000

де КЗ_П - коефіцієнт злочинності за n місяців; З_п - абсолютна кількість злочинів, зареєстрованих за n місяців; 12 - постійний коефіцієнт, що дорівнює 12 місяцям у році; 100 000 - розмірність коефіцієнта злочинності; Н - абсолютна чисельність всього населення; n - кількість місяців, за які проводиться розрахунок КЗ.

У кримінології також розрізняють наступні види коефіцієнтів: коефіцієнт злочинної інтенсивності, коефіцієнт злочинної активності, коефіцієнт судимості, коефіцієнт криміногенної активності злочинів, коефіцієнт тяжкості злочинів, коефіцієнт віктимізації (кількість потерпілих), коефіцієнт призонерсті (від англ. prison - ув’язнений) - кількість ув’язнених на визначену чисельність населення [173, с. 195-196]. Вони обчислюються за формулами:

Кількість злочинів K₃₁ =---------------------------- X 10 000;

Населення країни

Кількість злочинців

K₃, =---------------------------------------------------------- X 10 000;

\' Населення старше 14 років

К Libia сть засуджених за вироками судів Усе населення

СУДИМОСТІ

Ці показники характеризують той або інший бік злочинності. Так, коефіцієнт, обчислений тільки за кількістю засуджених, буде

характеризувати судимість, а не злочинність, що далеко не одне й те саме, а за кількістю злочинців - інтенсивність розповсюдженості злочинців серед населення у віці 14 років і старше. Важливе значення в аналізі рівня злочинності мають також похідні від коефіцієнта злочинності показники:

• Коефіцієнт криміногенної активності злочинів, який являє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до осіб, що їх вчинили. Цей показник характеризує активність злочинців, тобто скільки злочинів вчиняє в середньому один злочинець;

• Коефіцієнт тяжкості злочинів (відношення кількості зареєстрованих тяжких і особливо тяжких злочинів до усього населення) характеризує рівень їх суспільної небезпеки.

У кримінологічній літературі нерідко застосовується і такий кількісний показник, як індекс злочинності. Його часто ідентифікують із коефіцієнтом злочинності, але це не зовсім правильно. У США індексом вважають вісім видів серйозних злочинів, що реєструються на федеральному рівні. У широкому розумінні слово «індекс» (від лат. index - покажчик, список, реєстр) означає будь-який узагальнюючий показник, що характеризує досліджуване явище. Індекс злочинності - узагальнюючий показник двох і більше сукупностей, що складаються із елементів, які не піддаються сумуванню [169, с. 307, 313]. У кримінології індекс злочинності використовується для відображення ступеня суспільної небезпеки (тяжкості) різних злочинів, що вчиняються у різних регіонах у різні роки. Такі індекси розраховують на підставі загальної кількості зареєстрованих діянь, санкцій за їх вчинення та інших ознак, що впливають на суспільну небезпеку (тяжкість) злочинів. У теорії можуть також використовуватися загальні індекси якісних і кількісних показників, прямі та побічні методи побудови територіальних індексів [102], а також відповідні таблиці обчислення середньорічних темпів росту, приросту і зниження (такі таблиці дозволяють без будь-яких розрахунків отримувати готові показники середньорічних темпів росту або зниження за 2 - 70 років) [3].

Під час характеристики рівня злочинності слід зазначити, що нині існують спроби проаналізувати рівень злочинності з точки зору системноструктурного аналізу. Так, О.М. Ігнатов підкреслює, що сьогодні рівень зареєстрованих злочинів в Україні відповідає не стільки реальному рівню враженості злочинністю нашого суспільства, скільки фактичним можливостям (їх межам) правоохоронних органів розслідувати (опрацьовувати відповідну інформацію і ухвалювати рішення) зареєстровані злочини. Відбувається штучна «регуляція» рівня злочинності в країні як засобу самозбереження правоохоронної системи [98, с. 230]. Вчений зазначає, що рівень латентності вбивств (виходячи із рівня судимості) складає 1:16. При цьому, як мінімум, 3 вбивства від 16 стають латентними у зв’язку із «діяльністю» правоохоронних органів [97, с. 131].

Вважаємо, що сьогодні розуміння показника рівня злочинності вимагає нового кримінологічного розуміння і вдосконалення. До того ж виникає питання про те, чи відображає зареєстрована кількість злочинів і осіб, що їх вчинили, реальну криміногенну ситуацію у державі. Критерії того, які показники мають включатися до визначення рівня злочинності, до кінця наукою кримінології не вивчені. При кримінологічному аналізі рівня злочинності мають враховуватися і такі показники, як кількість розглянутих кримінальних справ судами України, кількість засуджених осіб, кількість нерозкритих кримінальних справ. Так, наприклад, якщо порівняти кількість зареєстрованих правоохоронними органами злочинів і кількість кримінальних справ, що були розглянуті судами України (табл. 2), і кількість осіб, що вчинили злочини, із загальною кількістю засуджених осіб (табл. 3), то побачимо, що загальний показник зареєстрованої кількості злочинів не повністю відображає реальну криміногенну ситуацію. Залишається і високим рівень нерозкритих злочинів, а його співвідношення із рівнем зареєстрованих злочинів вимагає кримінологічного аналізу. Так, у 2007 році нерозкритими залишилися 133221 тис. злочинів, у 2008 - 118814, у 2009 - 165576, у 2010 - 218949, у 2011 - 237224, у 2012 - 205506 тис. злочинів. А відповідно до відомостей статистичного звіту форми № 1 «Про злочинність» (станом на 20 листопада 2012 року), залишок нерозкритих злочинів минулих років на початок 2012 року становив 6446417 млн. злочинів, а на кінець звітного періоду 2012 року - 5882150 млн. злочинів. Кримінологи відзначають також неповне охоплення органами кримінальної юстиції усього масиву правопорушень (органами досудового слідства розслідується менше третини злочинів, що стали їм відомими). Вони наголошують і на високому рівні латентності, що обумовлений корупцією у правоохоронних і судових органах [105, с. 35]. Існує різниця у розумінні таких етимологічно близьких, але різних за значенням термінів, як розкриття злочинів і їх розкриваємість (розкриваність злочинів). Розкриття злочину - поняття, що застосовується до окремого злочину і означає, що були виявлені обставини даного злочину та особи, які його вчинили. Розкриваємість представляє виражене, як правило, у відсотках відношення числа розкритих злочинів до загальної кількості зареєстрованих злочинів. Виникає питання «ціни» такого показника, як розкриваємість злочинності. Цей показник може бути представлений у вигляді математичної дробі, чисельник якої - кількість розкритих злочинів, а знаменник - кількість зареєстрованих злочинів. У ідеальному випадку - при тотожності чисельника і знаменника (усі зареєстровані злочини розкриті) показник розкриваємості дорівнює одиниці. Вчені відзначають, що використання показника розкриваємості у якості критерія оцінки оперативно- розшукової і слідчої роботи призводить до порушення конституційних прав людини і громадянина, стимулюючи всупереч презумпції невинуватості позасудове визнання підозрюваного винним і сприяє корупції [158, с. 85-87]. Показник розкриваємості можемо використовувати при загальному аналізі стану злочинності, але не у якості оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, а як факт того, що окрім невидимої латентної злочинності (певної кількості злочинів, про існування якої нам невідомо) існує і частина «видимої латентності» (було вчинено злочин, але обставини цього злочину і особи, які його вчинили, залишаються невідомими). Така ситуація, як ми вже зазначали раніше, може породжувати у злочинців відчуття безкарності і впевненості у власних силах, що у майбутньому призведе до вчинення нових злочинів. Отож, використання такого показника є доцільним при аналізі стану злочинності як критерія криміногенного потенціалу суспільства, адже до загальної кількості осіб, що вчинили злочини, які залишаються невідомими, додається і певна кількість осіб, про злочини яких відомо, але самі особи залишаються при цьому невиявленими.

Вчені і практичні працівники правоохоронних органів стверджують, що можливість виявлення слідів злочину залежить від низки чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. Через це досить актуальним є питання про те, чому злочини залишаються нерозкритими, зокрема й убивства. Зазвичай зусилля вбивці впливають на ймовірність своєчасного виявлення й розкриття вчиненого злочину. Тому правильним уявляється упорядкування причин не розкриття вбивств з урахуванням характеру обставин, що ускладнюють досудове слідство. Із цієї точки зору їх можна поділити на такі: а) обставини, що не пов’язані з недоліками й помилками працівників правоохоронних органів - слідчих та оперативних працівників (об’єктивні чинники); б) обставини, що виникли у зв’язку з допущеними помилками і недоліками працівників правоохоронних органів (суб’єктивні чинники) [198, с. 111-113].

Кількість злочинів і загальна кількість розглянутих кримінальних справ судами України за період 2007 - 2012 рр.

Таблиця 3

Кількість осіб, які вчинили злочини, і загальна кількість засуджених осіб в Україні за період 2007 - 2012 рр.

Сьогодні перед нами постає досить важливе теоретико-практичне питання: що ж треба, щоб рівень злочинності відповідав дійсному її рівню?

Що необхідно зробити, щоб зменшити латентність злочинів і тим самим підвищити «дійсність» рівня злочинності? Вважаємо, що вирішення окреслених питань потрібно розпочинати із формування Єдиного реєстру досудових розслідувань, введення додаткового коефіцієнта латентності, які будуть ґрунтуватися на прозорості звітності. Актуальним питанням є також створення Національного інституту латентної злочинності, який буде сприяти кримінологічним дослідженням і формуванню дійсного рівня злочинності в Україні.

Суспільно-правові явища розвиваються в часі, постійно змінюються. Вивчення змін, що відбуваються при цьому, є однією з необхідних умов пізнання закономірностей їх динаміки. Динамізм соціально-правових явищ є результатом взаємодії різноманітних причин і умов як соціального, так і природного детермінуючого характеру. Оскільки сукупна дія цих детермінант відбувається в часі, то при статистичному вивченні динаміки суспільно-правових явищ час постає як збірний фактор розвитку. Основна мета статистичного вивчення динаміки суспільно-правових явищ полягає у виявленні й кількісному вимірюванні закономірностей їх розвитку в часі і стосовно окремих територій. Наприклад, кожного року змінюється кількість зареєстрованих в Україні злочинів. Різнобічний аналіз цих змін надзвичайно важливий, тому що він дозволяє правильно організувати наявні правоохоронні сили держави, спроектувати необхідні зміни до законодавства тощо [202, с. 133].

Динаміка злочинності - це комплексний якісно-кількісний показник. Він відображає зміну злочинності у часі. У часі змінюється як стан (рівень) злочинності (кількісний показник), так і її структура (якісний показник). У кримінології виділяють декілька видів аналізу злочинності у її динаміці: поточний (співставлення відомостей про злочини за поточний рік із даними за попередні роки); систематичний (вивчення злочинності послідовно, за роками, при цьому виділяються певні періоди (5, 10, 15, 20 років)); сезонний (аналіз злочинності за порами року у співставленні із раніше отриманими відомостями за відповідні періоди минулих років або у регіонах країни із непостійним складом населення - сезонними працівниками, трудовими мігрантами, туристами і т.д.) [119, с. 111-112]. Динаміка рівня злочинності, що виражений у абсолютному числі зареєстрованих злочинів за роками, може бути представлена у вигляді статистичного часового ряду, а також графічно [169, с. 316-317]. Нами було обрано саме графічний метод зображення динаміки злочинності за 1991 - 2012 роки. Часовий проміжок було обрано невипадково, адже саме такий тривалий часовий проміжок дозволить вивчити рух злочинності у часі і її зміну залежно від соціально- економічних умов розвитку нашої держави. На рис. 1 ця інформація відображена графічно. А на рис. 2 той самий часовий проміжок представлено графічно за допомогою інтервальних рядів динаміки (методом укрупнених періодів).

Динаміка свідчить про статистичні коливання, більш реальне урахування злочинів. Графічне зображення динаміки злочинності на рис. 1 (хаотична лінія) доводить, що злочинність - складна статистична множинність. Система, на наш погляд, так швидко не змінюється.

Динаміка злочинності в Україні за період 1991-2012 рр.

----------------------------------------------- Ряд 1

СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)СГ)0000000000000 т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—І т—l(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N(N

Рис. 1. Динаміка зареєстрованої злочинності за період 1991 - 2012 рр.

Рис. 2. Динаміка зареєстрованої злочинності за період 1991 - 2012 рр. (метод укрупнених періодів)

Виникають питання оцінки і цінності такого показника, як динаміка злочинності при стабільних і нестабільних умовах соціального життя. Динаміка злочинності повинна відповідати сучасним вимогам і враховувати соціально-юридичні фактори. Вважаємо, що в українському суспільстві, яке переживає постійні законодавчі і соціальні зміни, доцільно досліджувати злочинність періодами, як це зображено на рис. 2.

Як ми зазначали на початку розділу, всі кількісні і якісні показники злочинності перебувають у діалектичній єдності. Тому після аналізу кількісних показників злочинності слід навести аналіз і якісних показників злочинності (структури і характеру злочинності), а також деякі основні тенденції злочинності у сучасному суспільстві.

3.2.