Якісні показники злочинності

Під час кримінологічного аналізу кількісних показників злочинності ми зазначали, що злочинність має також і свою якісну характеристику. Більшість кількісних і якісних показників злочинності взаємопов’язані (наприклад, рівень і структура злочинності) і лише при комплексному вивченні дають уявлення про загальний стан злочинності.

Кримінологічна характеристика якісних показників злочинності знаходила своє відображення у наукових працях таких вчених, як В.С. Батиргареєва, А.М. Бойко, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, Н.С. Карпов, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко, В.М. Попович, В.І. Шакун, О.Ю. Шостко та багатьох інших. У російській кримінологічній науці якісні показники злочинності досліджували такі російські вчені, як Ю.М. Антонян,

A. І. Долгова, С.В. Іванцов, С.М. Іншаков, Є.П. Іщенко, Л.О. Колпакова, Л.В. Кондратюк, В.М. Кудрявцев, В.Д. Ларичев, В.В. Лунєєв,

B. С. Овчинський, Л.І. Романова, О.В. Старков, О.В. Тюменев, Д.А. Шестаков та інші.

Як уже наголошувалося, до якісних показників злочинності належать її структура і характер. Вони характеризують злочинність з якісної сторони і у більшості випадків визначають криміногенну ситуацію у державі, вказують на найбільш криміналізовані сфери суспільного життя, а також основні тенденції злочинності у суспільстві.

Структура (від лат. strnctura - будова, порядок, зв\'язок) - сукупність стійких зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність [266, с. 212]. Структура злочинності - це внутрішня властива їй ознака, яка розкриває якісно різні групи або види злочинів, з яких вона складається, вчинених за певний проміжок часу і на певній території [155, с.

з_в X100%

П.В.= —--------------------------------------------------- .

де З_в - кількість злочинів певного виду, З_з - загальна кількість зареєстрованих злочинів.

Структура завжди відображає співвідношення між частинами цілого [93, с. 28-29]. Що стосується окремих видів злочинів, наприклад, бандитизму, то це узагальнена структурована за юридичними і кримінологічними ознаками характеристика його проявів на території України за кілька років, а також опис особи злочинця-бандита, організатора банди, її активних учасників за соціально-демографічними, кримінально-правовими та морально-психологічними ознаками [51, с. 82].

У кримінології склалося два підходи до структуризації злочинності - статистичний та емпіричний. Перший підхід передбачає аналіз первинної і вторинної статистичної інформації, в якій відображені показники щодо питомої ваги, співвідношення складових частин масиву зареєстрованих злочинів та осіб, які їх вчинили, за встановленими формами статистичної звітності. Емпіричний підхід полягає у фіксації типових рис, стійких міжелементних зв’язків, закономірного порядку організації об’єкта пізнання на основі аналізу зібраної та узагальненої емпіричної інформації [60, с. 124].

Усталеним у кримінологічній науці є розуміння структури злочинності як частки (питомої ваги) і співвідношення різних кримінологічних груп і видів злочинів у їх загальній кількості за відповідний період часу на певній території. Аналізуючи структуру злочинності, В.С. Батиргареєва наголошує на тому, що слід пам’ятати про два принципові моменти. По-перше, оскільки емпірично злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь та осіб, які їх учинили, її структурування провадиться за ознаками, які належать до цих двох основних її елементів, - злочинами і злочинцями.

Структура нами розуміється не як певна система, а перш за все як статистична сукупність, множинність злочинів, як загальна кількість зареєстрованих злочинів, що розподілені за групами. Критичний аналіз існуючої нині структури злочинності дозволяє побачити, що, наприклад, представлена структура не всіх злочинів, не знаходить кримінологічного відображення професійна злочинність, злочини, що вчиняються у місцях позбавлення волі.

Множинність злочинів характеризує складність форм злочинної діяльності, дає змогу виявити найбільш стійкі й суспільно небезпечні різновиди кримінальної практики, визначити злочинну спеціалізацію, прослідкувати зміни характеру протиправної діяльності в злочинній «кар’єрі» рецидивістів [62, с. 173].

У науковій та практичній діяльності виділяють різні види структури злочинності. Вона може бути побудована за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними підставами [136, с. 24-25]. Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при вивченні структури злочинності, насамперед, необхідно назвати такі ознаки особи злочинця, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь пристрасті до спиртного, наркотиків тощо.

Кримінально-правові груповані ознаки - це співвідношення злочинів за тяжкістю, тобто характером злочинності, за об’єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Особливо слід відзначити, що структура злочинності можлива і необхідна за такими кримінологічними груповими ознаками: різні галузі господарської діяльності, де вчинені злочини; характер міжособистісних стосунків між людьми (у сфері службових, сімейних, побутових відносин); домінуюча антисоціальна мотиваційна спрямованість особи злочинців (насильницькі, корисливі злочини); регіони країни, в яких вчинені злочини. За допомогою останньої ознаки визначається так звана «географія» злочинності, тобто її адміністративно-територіальне поширення. Сьогодні актуальним питанням є необхідність вдосконалення кримінологічної структури злочинності у напрямку її деталізації і диференціації. Адже статистичний вимір злочинності відображено досить поверхнево. Так, у статистичних відомостях містяться загальні дані про кількість і види злочинів, наприклад, кількість зареєстрованих крадіжок (і дані про крадіжки, вчинені із квартир), загальна кількість грабежів, розбоїв, вимагань, шахрайств, хуліганств і т.д., але як вчиняються ці злочини, залишається невідомим.

Структура злочинності розкриває характер злочинності, ступінь її небезпеки для різних об’єктів злочинних посягань, причинні зв’язки злочинності із різними явищами і процесами. Наприклад, відомо, що корислива злочинність значною мірою детермінується економічними процесами, а насильницька - соціально-демографічними і соціально- психологічними [169, с. 325]. «У менш розвинутих країнах завжди вчиняється більше злочинів проти особи», - відзначає О.М. Костенко [257, с. 34]. Вивчення структурних показників у часі дає можливість виявити реальні тенденції складових частин злочинності, спираючись на які можна більш надійно прогнозувати злочинність, її окремі групи і види.

У Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року зазначається, що «кризові процеси, що відбуваються в соціально-економічній сфері, призвели до ускладнення криміногенної ситуації, зміни структури злочинності та зумовили виникнення нових форм і способів учинення протиправних діянь.

Розподіл злочинів, що були зареєстровані у 2010 році за ступенем тяжкості

H особливо тяжкі 12094 тис. злочинів H тяжкі 166853тис. злочинів

В середньої тяжкості 24918ІТИС. злочинів В невеликої тяжкості 72774 тис. злочинів

2%

Розподіл злочинів, що були зареєстровані у 2012 році (станом на 20.11.12 р.) за ступенем тяжкості

■ особливо тяжкі 9273 тис. злочинів ■ тяжкі 145733 тис. злочинів

■ середньої тяжкості 231233 тис. злочинів ■ невеликої тяжкості 57426 тис. злочинів

2%

Рис. 3. Розподіл злочинів, що були зареєстровані у 2010 - 2012 рр., за ступенем тяжкості.

Як бачимо із рис. 3. розподіл злочинів за ступенем тяжкості у 2012 році відповідає тенденціям 2011 року.

У 2011 році у структурі злочинності за розділами Особливої частини КК України найбільшу питому вагу мали такі групи злочинів, як: 1) злочини проти власності - 65,8%; 2) злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - 10,3%; 3) злочини проти життя та здоров’я особи - 3,6%; 4) злочини проти громадського порядку та моральності - 3,1%; 5) злочини у сфері службової діяльності - 3,1%; 6) злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян - 3,0%; 7) злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту - 2,7%; 8) всі інші злочини разом - 8,3%. Питома вага зазначених семи груп злочинів становить 91,6%. Подібні тенденції розподілу злочинів за розділами Особливої частини КК України спостерігаємо і у 2012 році, що вже свідчить про постійність злочинних проявів у певних сферах суспільного життя.

Найпоширенішим видом злочину в Україні були і залишаються крадіжки, динаміка яких суттєво впливає на динаміку зареєстрованої злочинності. Досить помітною і притому постійно зростаючою є сумарна частка наркозлочинів. Значно поширені в країні також грабежі, хуліганські прояви, шахрайство, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами [152, с. 75].

Сьогодні актуальним науково-практичним питанням є впровадження інституту кримінального проступку у законодавство України і, відповідно, наступна зміна структури злочинності в Україні. Один із напрямків впровадження інституту кримінальних проступків полягає у виключенні з системи юридичної відповідальності адміністративної відповідальності за дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, та запровадження таких посягань як кримінальних проступків в законі про кримінальну відповідальність. На сьогоднішній день багато науковців вважає, що у зв’язку з прийняттям окремого закону про кримінальні проступки виникне низка правових питань. Зокрема, з одного боку, загальні положення окремого закону про кримінальні проступки на 90% повторюватимуть положення Загальної частини Кримінального кодексу України, що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь. У наукових колах пропонують створити в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення нову книгу «Про адміністративні проступки, що розглядаються судами», до якої могли б входити норми, що нині передбачають відповідальність у КУпАП за правопорушення, вчинені фізичними особами, та окремі злочини невеликої і, навіть, деякі зі злочинів середньої тяжкості, відповідальність за які на цей час встановлено у КК; з іншого боку - пропонується створити окремий Кодекс України про кримінальні проступки. Впроваджуючи поняття «кримінальний проступок», Верховна Рада України буде змушена прийняти ряд основоположних змін у законодавство України [208]. Критерії відмежування кримінальних проступків від злочинів і адміністративних правопорушень законодавчо ще не визначені, так само як і категорія кримінальних проступків. Триває дискусія і щодо структури Кримінального кодексу України у випадку внесення до нього змін, передбачених новим Кримінальним процесуальним кодексом України, і, як наслідок, зміни кримінологічної структури злочинності і її нового статистичного відображення. Виникають питання і про підрахунок рівня злочинності, який зміниться у випадку впровадження інституту кримінальних проступків. У майбутньому це може призвести до необхідності формування окремих статистичних звітів за кримінальними проступками і за злочинами, як елементів системи кримінальних правопорушень.

З огляду на наявність у наукових колах різних підходів щодо вирішення проблеми запровадження у законодавство України інституту кримінального проступку, вбачається за необхідне спочатку вирішити проблему на концептуальному рівні. Отже, першим кроком має стати прийняття Концепції запровадження інституту кримінального проступку в систему українського законодавства (указом Президента України або постановою Верховної Ради України), другим - перехід до практичного запровадження інституту кримінального проступку у систему законодавства України [29, с. 181-182].

Вважаємо, що роботи остаточні висновки з приводу формування нової структури злочинності ще передчасно. Сьогодні лише зрозуміло, що облік та реєстрація злочинних проявів в Україні, безумовно, у майбутньому зазнають змін. І наука кримінології, як наука сьогодення, має бути підготовленою до цих змін.

Характер злочинності - її особливий якісний показник, що тісно пов’язаний зі структурою злочинності, але який акцентує увагу не стільки на кількісному розподілі діянь за видами, скільки на основному змісті видів злочинної поведінки, домінуванні цих видів у структурі зареєстрованої і реальної злочинності, на розподілі злочинів за групами населення, соціально- економічними сферами і т.д. залежно від їх тяжкості. Він відображується тією чи іншою мірою у Особливій частині кримінології, де розглядаються основні види реальної злочинності. Критеріїв виділення таких видів багато, але кримінологам дотепер не вдалося розробити узгоджених підходів або їх системи. Вихідним критерієм більшість вчених вважає кримінально- правовий критерій. Структурний розподіл злочинів за їх різноманітним якісним змістом та їх характером дає можливість пізнати сутність кримінологічної обстановки у країні, регіоні, місті і запровадити ефективні засоби контролю і запобігання [169, с. 325-328]. До негативних тенденцій під час аналізу характеру злочинності в Україні відносимо, зокрема, значне збільшення кількості зареєстрованих правоохоронними органами середньої тяжкості і тяжких злочинів протягом 2007 - 2011 рр., що свідчить про те, що злочинність і злочинці стають більш жорстокими і організованими. Так, кількість злочинів середньої тяжкості зросла з 172251 тис. злочинів у 2007 році до 265171 тис. злочинів у 2011 році, тяжких - з 135646 тис. злочинів у 2007 році до 171119 тис. злочинів у 2011 році. У 2012 році було вчинено 231233 тис. злочинів середньої тяжкості і 145733 тис. тяжких злочинів.

Крім структури і характеру злочинність з якісного боку характеризує і географія злочинності, під якою розуміється її поширення по різних регіонах (територіях) держави. Географія злочинності як кількісно-якісний статистичний показник звичайно визначається за допомогою таких показників, як питома вага злочинності регіону у загальній кількості злочинів, вчинених у державі, а також регіональні коефіцієнти злочинності. Практика показує, що географічна нерівномірність у рівні, динаміці та структурі злочинності пояснюється [155, с. 54-55]:

1. соціально-економічними умовами того чи іншого регіону;

2. національним складом і структурою населення;

3. рівнем соціального контролю за поведінкою людей;

4. рівнем культурно-виховної роботи та організації дозвілля населення;

5. станом боротьби зі злочинністю.

Виявлення і врахування територіальної різниці злочинності - ключ до ефективних заходів запобігання злочинам. У цьому випадку стають більш помітними і конкретні чинники злочинів, що має не лише пізнавальне значення, а й є основою для організації ефективної профілактичної діяльності. Географія злочинності за областями України у 2011 році свідчить про те, що найбільшу кількість злочинів було вчинено у Донецькій (60563 тис. злочинів), Дніпропетровській (46877 тис. злочинів), АР Крим (37427 тис. злочинів), Харківській (35550 тис. злочинів), Луганській (31442 тис. злочинів), Запорізькій (27543 тис. злочинів), Одеській (25323 тис. злочинів) областях. Значна кількість злочинів була вчинена і у місті Києві (37302 тис. злочинів). Найменшу кількість злочинів було зареєстровано у Тернопільській (5287 тис. злочинів), Івано-Франківській (5825 тис. злочинів), Чернівецькій (6010 тис. злочинів), Закарпатській (7194 тис. злочинів), Рівненській (7389 тис. злочинів), Волинській (8439 тис. злочинів) областях і місті Севастополі (7055 тис. злочинів). У 2012 році найбільшу кількість злочинів було також вчинено у Донецькій (48554 тис. злочинів), Дніпропетровській (40967 тис. злочинів), АР Крим (33139 тис. злочинів), Харківській (30711 тис. злочинів), Луганській (26218 тис. злочинів), Запорізькій (25249 тис. злочинів) і Одеській (24474 тис. злочинів) областях. Найменшу кількість злочинів було зареєстровано у Тернопільській (4273 тис. злочинів), Чернівецькій (4867 тис. злочинів), Івано-Франківській (4989 тис. злочинів), Рівненській (5651 тис. злочинів), Закарпатській (5722 тис. злочинів) і Волинській (6326 тис. злочинів) областях. Слід зазначити, що у деяких західних областях рівень злочинності майже у 5 - 6 разів менший, ніж у східних регіонах України.

Як зазначають дослідники, регіони України помітно відрізняються за рівнем злочинності, але тенденції його динаміки в усіх регіонах переважно збігаються. Проблемними, в аспекті стану злочинності, є східні та південні регіони і м. Київ, середній рівень злочинності спостерігається у центральних та північних регіонах, найнижчі показники злочинності характерні для заходу країни. Ключовим фактором місця регіону за рівнем злочинності є ступінь його урбанізації. У регіонах з високим ступенем урбанізації рівень злочинності вище, а в регіонах з меншим значенням цього показника - нижче [153, с. 79].

Вважаємо, що до розширеного аналізу географії злочинності слід також включати топографію і екологію злочинності, за допомогою яких дослідники зможуть визначати найбільш криміногенно уразливі території України. Актуальними залишаються і питання методології регіонального підходу дослідження злочинності. Зазначені питання досліджувались як у радянській кримінології, так і продовжують розвиватися у сучасній кримінології. Фактори, що детермінують злочинність у масштабах країни, є головними, а ті з них, що діють у регіоні, вносять до характеру злочинності лише свої особливості. Регіональний підхід до злочинності, з одного боку, розширює і поглиблює наші знання про причини злочинності у цілому, а з іншого - конкретизує наші уявлення про причини збереження злочинності [21, с. 59]. Дослідження особливостей злочинності в її показниках (як якісних, так і кількісних) на території різних регіонів мають свою історію і проводилися ще в ХІХ ст. У її витоків стояли представники так званої картографічної школи, що приділяли головну увагу аналізу географічної залежності злочинності, - міністр юстиції Франції Андре-Мішель Г еррі та бельгійський професор математики і астрономії Ламбер Адольф Жак Кетле. Так, А. Кетле проаналізував дані кримінальної статистики Франції за 1825 - 1830 рр. і склав карту розподілу злочинності по території країни. Як причину відмінності інтенсивності злочинів у різних регіонах він виділяв неоднакову густоту населення, різницю в рівні життя та освіти, деякі демографічні характеристики (вік, стать), а також моральний рівень населення і різну поведінку потенційних жертв.

При дослідженні злочинності в різних регіонах країни, а саме при вивченні її особливостей перед дослідником постає завдання всебічного врахування великої кількості показників регіону, таких як: соціально- економічний потенціал, демографічна характеристика та міграційні процеси, політичний розвиток та ідеологічна спрямованість, інфраструктура. Вивчення регіональних особливостей злочинності важливе не лише з точки зору теоретичної кримінології, зокрема, для уточнення механізму детермінації злочинності та її змін, а й з практичного боку. Це пов’язано з можливістю обліку регіональних особливостей злочинності та їх причин в процесі диференційованої боротьби з нею в конкретних умовах. Аналіз зазначених особливостей дає можливість встановити закономірності виникнення та існування злочинності в різних за соціально-економічними, соціально-культурними характеристиками регіонах, виділяти в останніх загальне й специфічне [175, с. 114, 117].

Німецькі кримінологи стверджують, що поняття «географія злочинності» ще не наповнене конкретним змістом і включає в себе різні аспекти. З одного боку, географія злочинності - це облік та розподіл вчинюваних злочинів і місце проживання злочинців у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці та складання карт (географія злочинності регіону). З іншого ж - робиться спроба пов’язати характеристики злочинності з конкретними демографічними, соціальними, економічними, культурними умовами (етіологічна географія злочинності). На макрорівні концентрацію злочинності пов’язують, наприклад, із такими соціальними явищами, як безробіття, щільність заселення району та інше. На мікрорівні концентрація і розподіл злочинності асоціюється з окремими елементами міської інфраструктури (наприклад, із розташуванням житлового будинку, кількістю поверхів, транспортним сполученням і т.п.). Вчені аналізують і відзначають ефективність дії атласу злочинності, що вже відомий у поліцейських округах, адже у ньому міститься найбільш важлива для співробітників правоохоронних органів інформація щодо географії злочинності, обсягу злочинності, часу і місця вчинення злочинів [132, с. 37, 41]. Слід враховувати також і окремі положення системи запобігання злочинності за допомогою організації просторової середи: архітектурно- будівельне планування місцевості, добре освітлення місць, що є небезпечними з точки зору злочинності і т.п. [286, с. 230-232].

Так, В.І. Шакун, досліджуючи проблеми злочинності в урбанізованому середовищі, підкреслює, що злочинність, як різновид соціальної поведінки, відображає деякі властивості стану, функціонування і розвитку суспільного організму, як цілого. У цьому розумінні вона - породження всіх взаємодіючих компонентів суспільства. Враховуючи це, дослідник, вивчаючи причини й умови злочинності в цілому і у великому місті, зокрема, не може обмежитися вивченням якихось особливих, власне криміногенних факторів, а мусить охопити значну галузь дійсності. Потрібно, щоб використані ним показники, які характеризують зв’язок злочинності з особливостями життєдіяльності суспільного організму, відображали цю життєдіяльність справді всебічно [274, с. 117].

Американський архітектор Оскар Ньюмен, досліджуючи розподіл злочинності у багатоквартирних будинках Нью-Йорку, зробив висновок, що рівень злочинності зростає приблизно пропорційно висоті будівель. За допомогою архітектури, що запобігає злочинності, Ньюмен пропонував збільшити огляд житлової і прилеглої до будинку територій. Як визначальну для «злочинності високих будівель» у сучасних містах слід розглядати сукупність наступних факторів: існування людини серед кількох тисяч людей, що не організовані; монотонність і однаковість навколишнього середовища; відсутність вільного місця для дітей і підлітків; незначний неформальний соціальний контроль [132, с. 44-45].

Значний вплив на розповсюдження злочинних дій у суспільстві має екологія злочинності. У межах екологічних гіпотез Парка і Бьорджеса був зроблений наступний висновок: коефіцієнти делінквентності у кількох промислових районах або районах, що розташовані поруч, значно вищі, ніж середні коефіцієнти у місті. До негативних тенденцій розвитку міста вчені відносили вторгнення бізнесу і промисловості у житлові райони міста у процесі його зростання [242, с. 256-257]. Перспективними напрямками дослідження у зазначеному питанні є вивчення і порівняння міської та сільської злочинності, а також злочинності мегаполісів; вивчення злочинності на територіях, де активно освоюються природні ресурси і де розташовані підприємства, побудовані біля потужних джерел енергії або біля джерел сировини і пов’язані технологічно (Донецький вугільний басейн), що характеризується, як правило, напливом робочої сили з інших регіонів; вивчення злочинності в курортних зонах та зонах відпочинку [175, с. 117]. Так, в Україні вже було проведено дослідження щодо залежності рівня регіональної злочинності економічної спрямованості від територіального розміщення об’єктів паливно-енергетичного комплексу [71].

У рейтингу порівняльної картини розвитку 45 найбільш міст України у 2011 році, складеного тижневим виданням Коментарі, було зазначено, що містами із найбільш низьким рівнем злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 10 тис. жителів) є міста Івано-Франківськ (58,0), Тернопіль (79,2), Біла Церква (85,3), Рівне (86,7), Львів (88,6). В Україні (у середньому) рівень зареєстрованих злочинів складав 112,9 [39, с. 27]. У цьому ж році індекс кількості зареєстрованих злочинів склав у Києві 133, у Харкові 139,7, у Одесі 112, у Дніпропетровську 120,6, у Донецьку 131, у Луганську 158,2, у Запоріжжі 160,8, у Севастополі 185,2.

Злочинність з якісного і кількісного боку характеризує і такий показник, як тренд злочинності [252, с. 7-8]. Трендом є тенденція злочинності, яка проявляє себе за значний період часу, незважаючи на те, що за цей період злочинність могла і зростати, і знижуватися. Злочинність - відносно гнучкий феномен, приховувати показники злочинності і маніпулювати даними, що характеризують злочинність, можливо лише у певних межах. Пов’язано це із наступним:

• якщо злочинність дуже активно приховувати від реєстрації, то досить значна кількість злочинців залишається безкарною, а це обумовлює вторинну детермінацію злочинності і її зростання у таких масштабах, які приховати вже не вдається. Так, за підрахунками, що були зроблені автором у розділі 3.1. дисертаційного дослідження, динаміка ймовірності бути виявленим за вчинення злочину, починаючи з 2009 року зменшується і ризик бути покараним у 2009 - 2012 р. становив менш як 50%;

• приховування злочинності проходить ефективно на фоні відносної терпимості громадян. При переході за межі дозволеного у приховуванні злочинів це може спричинити в суспільстві зростання страху злочинності, недовіри до правоохоронних органів. Щоб запобігти таким негативним наслідкам, приховування злочинів відбувається зазвичай в обмежених масштабах. Тому за зниженням злочинності завжди слідує її зростання.

Тренд навряд чи покаже конкретні цифри латентної злочинності, однак він покаже тенденцію реальної злочинності.

Визначення та аналіз якісних і кількісно-якісних показників злочинності відображає розвиток злочинності та її тенденцій, зображує глибинні процеси її зародження та надає достатні підстави для кримінологічного планування і прогнозування розвитку явища злочинності у сучасному українському суспільстві.

3.3.