Сутність та особливості підсудності адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця

З’ясувавши, що розгляд і вирішення публічно -правових спорів з приводу оскарження зацікавленими особами рішень, дій або бездіяльності державного виконавця віднесено до юрисдикції адміністративних судів, постає наступне, цілком логічне запитання - до якого саме адміністративного суду слід звертатися в конкретному випадку? Вищенаведене питання виникає з декількох причин: з огляду на ієрархічну (інстанційну) побудову системи адміністративних судів; з огляду на їх територіальне розташування, що враховує адміністративно-територіальний поділ нашої держави; а також, враховуючи те, що судами першої інстанції, дивлячись на особливості конкретного публічно-правового спору, можуть виступати різні

адміністративні суди.

Так, як зауважує авторський колектив навчального посібнику “Адміністративний процес України”, існуюча система адміністративних судів доволі складна й ієрархічна. Тому при поданні адміністративного позову виникає складність із визначенням конкретного суду, який, за законом, зобов’язаний прийняти рішення по такій заяві [ 78, с. 237]. Окрім цього, слід погодитися з позицією К. М. Кобилянського, який під час дослідження особливостей реалізації права фізичної особи на судовий захист в адміністративному судочинстві, зазначає, що для визначення компетентного адміністративного суду при розгляді конкретної справи певної інстанції недостатньо лише встановити віднесення її до адміністративної юрисдикції. Необхідно встановити компетенцію конкретного суду щодо розгляду та вирішення публічно -правових спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції, тобто визначити підсудність адміністративного суду [66, с. 118]. Разом із тим зазначимо, що в науково- правових колах існують різні підходи до визначення сутності категорії “підсудність”.

Авторський колектив шеститомної юридичної енциклопедії, визначаючи сутність підсудності, взагалі обмежується лише визначенням її сутності в цивільному та кримінальному судочинстві. Разом із тим аналіз запропонованих ученими підходів до визначення досліджуваної категорії, дозволяє зробити висновок, що, на їх думку, підсудність являє собою розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду й вирішення підвідомчих їм судових справ [230, с. 553-555; 222]. Вищенаведений підхід до визначення сутності досліджуваної категорії є найбільш розповсюдженим у науково -правових колах. Так, В. М. Кравчук, у науково-практичному коментарі Кодексу адміністративного судочинства, визначає підсудність як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду та вирішення справ, які належать до адміністративної юрисдикції [84, с.

Із приводу запропонованих вище підходів зауважимо, що, визначаючи підсудність як: “розмежування компетенції між окремими ланками судової системи”, на нашу думку, відбувається змішування даного поняття із такою категорією як “юрисдикція”, що, як ми зазначали в попередньому підрозділі представленого наукового дослідження, не є вірним підходом. Зокрема, Е. Ф. Демський у навчальному посібнику “Адміністративне процесуальне право” цілком слушно зауважує, що на відміну від юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між юрисдикційними органами в сфері процесуальної діяльності за ознаками наявності або відсутності конкретного виду правового спору чи спору про право, суб’єктивного складу учасників справи та змістовних вимог спору, підсудність розмежовує компетенцію юрисдикційних органів у конкретних процесуальних провадженнях щодо розгляду та вирішення справ з урахуванням юридичних ознак та особливостей.

Окрім вищенаведеного, на нашу думку, на увагу заслуговують ще ряд підходів до визначення сутності “підсудності”, що зустрічаються в науково - правових колах. Зокрема, доволі часто “підсудність” визначають як правовий інститут. Так, на думку І. А. Балюк, інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи - підсудність поділяється на родову і територіальну [20, с. 43]. Авторський колектив науково-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що підсудність як процесуальний інститут - це визначення компетентного суду в структурі адміністративних судів, якому належить розглянути адміністративну справу [105, с. 98; 185]. Окрім цього, автори навчального посібнику “Адміністративний процес України” зауважують, що підсудність можна визначити як правовий інститут, який регулює віднесення адміністративної справи до компетенції, по-перше, окремої ланки системи адміністративних судів, по-друге, конкретного адміністративного суду цієї системи [78, с. 238]. Із точки зору В. К. Колпакова та В. В. Гордєєва, яку вони відстоюють у своїй монографічній праці “Теорія і практика адміністративного судочинства”, під підсудністю адміністративних справ слід розуміти правовий інститут, що містить сукупність юридичних ознак (властивостей) адміністративної справи, на основі яких закон визначає суд, що має право та зобов’язаний розглянути таку адміністративну справу й вирішити її по суті [76, с. 137].

Із приводу запропонованих вище підходів зауважимо, що підсудність, як правовий інститут, доцільно розглядати в контексті дослідження системи адміністративного процесуального права. У рамках представленого наукового дослідження, такий підхід здається невиправданим, оскільки, для нас, в першу чергу, інтерес становлять особливості функціонування досліджуваної категорії по відношенню до публічно-правових спорів щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Визначивши сутність підсудності адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, можна перейти до встановлення її особливостей по відношенню до досліджуваної категорії публічно-правових спорів. Так, у науково-правових колах зауважують, що критерієм визначення законодавцем компетентного адміністративного суду для розгляду та вирішення адміністративної справи є правила, в основу яких покладені наступні юридичні ознаки та властивості: юридична природа та характер публічно-правового спору, його предметна спрямованість; суб’єктивний склад сторін спірних правовідносин; місцезнаходження позивача та відповідача; компетентність органу владних повноважень за його ієрархічною структурою побудови, приналежністю до державних чи громадських органів; рівень і повноваження адміністративних судів; особливості проваджень окремих видів публічно-правових спорів тощо [0, с. 276]. З урахуванням наведених вище ознак і властивостей, законодавцем встановлено декілька видів підсудності справ адміністративної юрисдикції. Зокрема, аналіз окремих положень КАС України (ст. ст. 18-21) свідчить про існування наступних видів підсудності справ адміністративної юрисдикції: предметна, територіальна, інстанційна та підсудність кількох пов’язаних між собою вимог [67]. Розглянемо детальніше наведені вище види підсудності з урахуванням їх дії по відношенню до публічно-правових спорів щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. При цьому, зауважимо, що нами увага приділена саме підсудності адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, тобто особливостям визначення окремого адміністративного суду, який, відповідно до положень чинного національного законодавства, вповноважений вирішувати таку категорію спорів, так як у інших судових юрисдикціях, відповідно до законодавчих положень, слід звертатися до суду, який видав виконавчий лист.

Так, питання про підсудність постає перед суддею після позитивного вирішення ним питання про те, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду. Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суддя повинен визначити, який саме суд повинен розглянути дану справу, тобто є судом першої інстанції [84, с. 118]. Іншими словами, перш за все встановлюється інстанційна підсудність. Інстанційна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію адміністративних судів різного рівня. При виробленні правил інстанційної підсудності має бути дотримано принцип, за яким одній ланці судової системи має відповідати одна судова інстанція [68, с. 83]. Тобто, інстанційна підсудність як кореляція справ і судів за такою ознакою, як місце адміністративного суду в компетенційній ієрархії, розмежовує компетенцію адміністративних судів різних рівнів (першої, апеляційної та касаційної інстанцій) [75, с. 43].

Правила інстанційної підсудності адміністративних справ закріплені в ст. 20 КАС України. Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що судами першої інстанції, за загальним правилом, виступають місцеві адміністративні суди - місцеві загальні суди як адміністративні суди й окружні адміністративні суди. У випадках, встановлених процесуальним законодавством, як суд першої інстанції може виступати Вищий адміністративний суд України. Як суди другої (апеляційної) інстанції діють апеляційні адміністративні суди, а в передбачених законодавством випадках, і Вищий адміністративний суд України. Наприкінці, судом третьої (касаційної) інстанції виступає Вищий адміністративний суд України [67]. Отже, слід погодитися з позицією відносно того, що загальне правило щодо інстанційної підсудності адміністративних справ полягає в тому, що в Україні існує триланкова система адміністративних судів [105, с. 106]. Якщо звернення зацікавленої особи до адміністративного суду щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця відбувається вперше, то в такому разі слід звертатися до суду першої інстанції. Якщо ж особа оскаржує рішення суду першої інстанції в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, то вона повинна звертатися до суду апеляційної (другої) або, відповідно, касаційної (третьої) інстанції. Зазначимо, що особливості оскарження рішень у наведеній вище категорії адміністративних справ будуть встановлені й детально розглянуті нами в підрозділі 2.4 представленого наукового дослідження. А тому подальший розгляд особливостей підсудності адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця буде проведений нами з урахуванням того, що особа звертається вперше, тобто до суду першої інстанції. При цьому самі особливості такого звернення, в тому числі судові рішення, які внаслідок цього можуть бути прийняті, будуть проаналізовані в наступному підрозділі представленої наукової праці.

Так, встановивши, що звертатися, згідно із правилами інстанційної підсудності, слід до суду першої інстанції, виникає наступне, цілком логічне

запитання, до якого саме адміністративного суду першої інстанції слід звертатися? Відповідь на вищенаведене питання визначають правила предметної підсудності. Саме правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме справу за першою інстанцією. При цьому предметна підсудність залежить від предмета спору або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин [68, с. 79]. Тобто, предметна підсудність забезпечує розподіл адміністративних справ між трьома ланками системи адміністративних судів, як між судами виключно першої інстанції, тобто між місцевими адміністративними судами чи Вищим адміністративним судом [78, с. 241]. Зазначимо, що Вищий адміністративний суд України, в якості адміністративного суду першої інстанції виступає лише у декількох категоріях адміністративних справ. Так, мова йде про те, що Вищому адміністративному суду України, відповідно до ч. 4 ст. 18 КАС України, як суду першої інстанції, підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України [67]. Також варто зазначити, що апеляційні адміністративні суди, в передбачених процесуальним законодавством випадках, також можуть виступати судами першої інстанції. Згідно із ч. 3 ст. 172 КАС України, всі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії, окрім тих, що підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції. Більше того, відповідно до ч. 2 ст. 183-1 КАС України апеляційні адміністративні суди виступають судами першої інстанції в адміністративних справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності [67]. Зазначимо, що хоча й вищенаведені випадки не стосуються адміністративних справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, в рамках здійснення таких проваджень, Вищий адміністративний суд України, а також відповідний адміністративний суд апеляційної інстанції можуть видати виконавчий лист. Так, як встановлено в ч. 2 ст. 258 КАС України, виконавчий лист видається судом першої інстанції [67]. Враховуючи те, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення оскаржуються особами до суду, який видав виконавчий документ [124], логічно припустити, що в разі, видачі виконавчого листа Вищим адміністративним судом або ж судом апеляційної інстанції, які діяли як суди першої інстанції, то й вищенаведену категорію справ повинні розглядати саме ці судові органи. Разом із тим, така ситуація вступає в конфлікт із правила предметної підсудності в частині того, що процесуальним законодавством встановлено вичерпний перелік адміністративних справ, що підсудні Вищому адміністративному суду й апеляційним судам, як судам першої інстанції. Окрім цього, в разі, якщо, наприклад, оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця здійснюється у Вищому адміністративному суді України, який діяв як суд першої інстанції та видав виконавчий лист, обмежуються право особи на забезпечення оскарження судового рішення, так як рішення вищенаведеного органу є остаточними й оскарженню не підлягають. А тому, на нашу думку, в наведеному вище випадку слід керуватися загальними правилами предметної підсудності щодо адміністративних справ досліджуваної категорії, тобто звертатися до відповідного місцевого адміністративного суду. Разом із тим, з метою уніфікації положень законодавства, а також усунення законодавчих прогалин у наведеній сфері, до ст. 181 КАС України, яка визначає особливості провадження в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця слід внести зміни в частині доповнення її положень наведеними вище правилами визначення предметної підсудності. У свою чергу, до ч. 1 ст.

74 Закону України “Про виконавче провадження” слід внести зміни стосовно того, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, у випадках, передбачених процесуальним законодавством, оскаржуються до місцевого суду, незалежно від того, який суд видав виконавчий документ.

Що стосується правил предметної підсудності, що встановлюється по відношенню до місцевих адміністративних судів, то варто зазначити, що такими судами можуть виступати місцеві загальні суди як адміністративні суди й окружні адміністративні суди. Отже, в Україні діє дворівнева система місцевих адміністративних судів. Як зауважує авторський колектив підручнику “Адміністративне судочинство”, варіант дворівневої системи місцевих адміністративних судів дає можливість одночасно забезпечити доступність правосуддя для кожної людини та незалежність суддів від стороннього втручання, особливо органів виконавчої влади [9, с. 77; 65; 78]. Так, у ч. 1 ст. 18 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 3) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат і пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України; 5) адміністративні справи щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України; продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України; затримання іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; 6) адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця щодо виконання рішень органів (посадових осіб), окрім судових рішень [67]. Із аналізу вищенаведеного переліку слідує, що до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів (що видали виконавчий лист) належать публічно-правові спори з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що були прийняті або допущені ним в адміністративних справах, передбачених у п. 1-4 вищенаведеного переліку. Таке законодавче положення повністю кореспондується з ч. 6 ст. 181 КАС України [8]. При цьому процесуальним законодавством не встановлено, до предметної підсудності якого адміністративного суду належить вирішення всіх інших публічно-правових спорів щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. У зв’язку із чим необхідно проаналізувати правила предметної підсудності, які встановлені по відношенню до окружних адміністративних судів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи: 1) однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАС України, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності в справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам; 2) про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи в сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням; 3) щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб’єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності [67]. Зазначимо, що саме перший пункт вищенаведеного переліку вказує на те, що всі інші адміністративні справи досліджуваної категорії слід розглядати та вирішувати у відповідному окружному адміністративному суді. При цьому, як роз’яснив Пленум Вищого адміністративного суду України в своєї постанові “Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби” від 13 грудня 2010 року № 3, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження. У свою чергу, справи за позовами інших учасників виконавчого провадження чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій під час виконання таких виконавчих документів, підсудні окружним адміністративним судам [151]. Із приводу вищенаведеного слідує, що зазначена Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України не враховує останні законодавчі новели в сфері здійснення виконавчого провадження. Так, як ми зазначали вище, чинний Закон України “Про виконавче провадження” [124] не обмежує коло осіб, які можуть звернутися до суду з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. А тому розподіл предметної підсудності між місцевими загальними судами як адміністративними судами й окружними адміністративними судами з урахуванням такого критерію, як суб’єкт звернення, робити не доцільно. Разом із тим на рівні процесуального закону повинно бути встановлено чіткі правила предметної підсудності в таких категоріях адміністративних справ. На нашу думку, враховуючи останні законодавчі зміни в сфері здійснення виконавчого провадження, в ст. 181 КАС України повинні бути закріплені наступні правила предметної підсудності в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Так, по-перше, правило предметної підсудності, відповідно до якого в адміністративних справах, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця віднесено до підсудності місцевого загального суду як адміністративного суду, що видали виконавчий лист, втрачає сенс. У даному випадку мова йде про те, що в разі, якщо здійснюється оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що були вчинені або допущені в рамках судового провадження відповідними судами (місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом), то необхідно звертатися до суду, який видав виконавчий лист. При цьому правовий статус суб’єкта звернення значення не має. Якщо ж мова йде про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця за виконавчими документами, що були прийняті іншими суб’єктами (окрім судових) або ж на підставі окремих виконавчих документів, то в такому разі необхідно звертатися до окружного адміністративного суду, що буде в повній мірі відповідати приписам п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України [67]. Отже, в ст. 181 КАС України необхідно закріпити запропоноване вище правило предметної підсудності адміністративних справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Такі зміни будуть сприяти уніфікації законодавства, його зрозумілості й однозначності, забезпечать належний та ефективний захист прав, свобод та інтересів зацікавлених осіб у таких спірних правовідносинах.

У контексті вищенаведеного слід зазначити, що в межах однієї позовної заяви з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності

державного виконавця може бути заявлено декілька пов’язаних між собою вимог. У такому разі слід керуватися правилами підсудності кількох пов’язаних між собою вимог. Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою. Якщо справа щодо пов’язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд [67]. Важливо зазначити, що в контексті досліджуваного питання, правила підсудності кількох пов’язаних між собою вимог мають особливе значення в разі одночасного пред’явлення вимог щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної такими актами. У даному випадку слід керуватися правилами, закріпленими в ч. 2 ст. 21 КАС України, відповідно до яких вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства [67]. Отже, вимоги про відшкодування шкоди, що була заподіяна протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця підлягають розгляду адміністративними судами лише в разі з одночасним оскарженням зазначених актів.

Наступне питання, що належить вирішити в зв’язку із зверненням до адміністративного суду в публічно-правових спорах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, встановити до якого саме органу судової влади слід звертатися в залежності від його територіального розташування? Вирішують вищенаведене питання законодавчо закріплені правила територіальної підсудності, що закріплені в ст. 19 КАС України. Так, відповідно до ч. 1 вищенаведеної норми за загальним правилом територіальної підсудності, справи вирішуються за місцезнаходженням відповідача, крім випадків передбачених КАС України [67]. Саме такі випадки й варто розглядати в зв’язку із зверненням зацікавленої особи до адміністративного суду в публічно-правових спорах досліджуваної категорії. Так, якщо мова йде про те, що звертатися необхідно до адміністративного суду (місцевого загального адміністративного суду як адміністративного суду або окружного адміністративного суду), що видав виконавчий лист, то правила територіальної підсудності в даному випадку не діють. А тому встановити територіальну підсудність необхідно лише в разі оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що вчиненні або допущені на підставі виконавчих документів, виданих іншими, окрім судових, суб’єктами, а також окремих виконавчих документів. Тобто мова, в наведеному вище випадку, йде про визначення окружного адміністративного суду, до якого слід звертатися в залежності від його територіального розташування. Враховуючи те, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця будуть завжди стосуватися індивідуальних прав та інтересів особи, тобто мати персоніфікованого адресата, при визначенні територіальної підсудності слід керуватися правилами, закріпленими в ч. 2 ст. 19 КАС України. Відповідно до вищенаведеної норми адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи- позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених КАС України. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача [67]. Іншими словами, в наведеному випадку мова йде про так звану альтернативну територіальну підсудність адміністративних справ.

Таким чином, аналіз вищенаведених положень надав змогу дійти наступних висновків. Дотримання правил підсудності перевіряється судом відразу після з’ясування питання стосовно того, чи належить вирішення публічно-правового спору до юрисдикції адміністративних судів.

Підсудність адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця можна визначити як закріплений у положеннях процесуального законодавства механізм розподілу публічно-правових спорів, що стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, між адміністративними судами, що реалізується з урахуванням особливостей їх системної побудови та на основі ряду критеріїв, визначає конкретний адміністративний суд, який уповноважений розглядати та вирішувати такий спір по суті. З метою визначення конкретного адміністративного суду, що буде розглядати та вирішувати адміністративну справу, в тому числі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, адміністративним процесуальним законодавством встановлено декілька видів підсудності: предметна, територіальна, інстанційна та підсудність кількох пов’язаних між собою вимог. Аналіз особливостей наведених вище видів підсудності свідчить, що найбільша кількість проблемних питань виникає в зв’язку із встановленням предметної підсудності адміністративних справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Такі проблеми, в першу чергу, пов’язані із недосконалістю та суперечливістю як положень процесуального законодавства, так і положень законодавства, що регламентує особливості здійснення виконавчого провадження.

2.2.