Поняття й особливості стадій оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця

Діяльність адміністративних судів по розгляду та вирішенню адміністративних справ, в тому числі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, утворюється із багатьох поєднаних спільною метою процесуальних дій.

Так, із точки зору етимології, слово стадія походить від грецького слова “aiaSiov”, що в буквальному сенсі може бути перекладено як стадія або ж період [231, с. 609]. Із семантичного сенсу слово “стадія” тлумачать як певний момент, період, етап у житті, розвитку кого-, чого-небудь, які мають свої якісні особливості [40, с. 1382]. При цьому, в юридичній енциклопедичній літературі зауважують, що в галузі права розрізняють стадії, як етапи розвитку певного юридичного процесу - виборчого, законодавчого, судового тощо [231, с. 609]. А тому, з урахуванням вищенаведеного, мову варто вести про процесуальні стадії. Так, у своєму дослідженні, що присвячене особливостям правового регулювання державних закупівель товарів, робіт і послуг європейського союзу, О. Г. Турченко зазначає, що стадії - це частини одного загального процесу, які розділені в часі, мають окрему мету, спеціальні завдання [ 201, с. 28]. У запропонованому вище визначенні, на нашу думку, дуже вузько

розкривається зміст поняття “стадії”, оскільки у ньому відсутня згадка про те, що вони (стадії) мають динамічний характер, тобто представлені конкретними процесуальними діями.

Зокрема, через “процесуальні дії” зміст стадій розкриває Е. Ф. Демський у навчальному посібнику “Адміністративне процесуальне право”. На думку вченого, процесуальні стадії являють собою етапи, що складаються з певних адміністративно -процесуальних дій, які становлять основу конструкції всієї системи адміністративного процесу [0, с. 129; 3]. На динамічний характер стадій вказує й С. О. Заїка під час дослідження особливостей строків у кримінальному процесі України в контексті європейських стандартів. Так, науковець вважає, що процесуальні стадії - це характеристика динаміки процесуальної форми [27], яка відображає в собі комплекс взаємопов’язаних процесуальних обставин, що протікають у часі й направлені на досягнення оптимальних результатів розгляду юридичної справи [59, с. 103]. Окрім цього, авторський колектив навчального посібнику “Адміністративне судочинство” стадію судового адміністративного провадження визначає як відносно відокремлену, виділену в часі та логічно пов’язану сукупність процесуальних дій, спрямовану на досягнення мети та вирішення власних завдань [21], але в межах загальних завдань усього провадження, що завершується шляхом прийняття певного процесуального документу (ухвали або постанови) [8, с. 148]. Зазначимо, що загальним недоліком наведених вище підходів до розуміння сутності поняття процесуальної стадії є відсутність у них згадки про суб’єктів, які вчиняють відповідні процесуальні дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату (процесуальної мети) стадії.

У контексті зазначеного, вдалою здається позиція Н. Л. Бондаренко- Зелінської, яку вона відстоює в дослідженні, присвяченому підготовці цивільних справ до судового розгляду як стадії цивільного процесу. Учена, процесуальні стадії визначає як комплекси однорідних процесуальних дій суду й учасників процесу, об’єднаних найближчою процесуальною метою, які в процесі взаємодії складають окремі послідовні частини судового процесу [33, с. 21].

Схоже визначення подає й авторський колектив навчального посібнику “Адміністративний процес України”, на думку яких процесуальна стадія - це сукупність однорідних процесуальних дій учасників процесуальних правовідносин, які здійснюються у відносно визначений період часу задля досягнення єдиної конкретної процесуальної мети [78, с.

На увагу заслуговує й позиція, відповідно до якої, процесуальні стадії дають уявлення про те, що процесуальна форма має початковий момент свого існування, певні проміжні ділянки та логічно завершений пункт, який оформлюється у завершальному правовому акті основного або допоміжного характеру. Самі по собі стадії є певними відносно замкнутими відрізками правової форми і відповідними моментами переходу від одного до іншого. Сутність стадії виражається у тому, що вона має свої чітко окреслені часові межі, вона повинна початися й закінчитися протягом певного проміжку часу. У цьому плані не є виключенням жодна стадія юридичного процесу [59, с. 103].

Також, увагу слід звернути на те, що в науково-правових колах називають ознаки процесуальної стадії, наявність яких відзначається більшістю вчених-правознавців: є порівняно самостійною частиною провадження; становить відносно відокремлену, виділену в часі і логічно пов’язану сукупність процесуальних дій; спрямована на досягнення певної мети; виконує власні завдання, але у межах загальних завдань усього провадження; завершується шляхом прийняття певного процесуального акту; відрізняється власним колом суб’єктів [ 8, с. 148; 21].

Враховуючи наведені вище підходи до розуміння сутності поняття процесуальної стадії, можна визначити стадії оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, як сукупність процесуальних дій адміністративного суду й учасників адміністративного процесу, які вчиняються в часових рамках і в порядку, визначеному процесуальним законодавством (КАС України), спрямовані на досягнення визначеної в межах окремої стадії процесуальної мети, що завершується прийняттям відповідного судового рішення з приводу розгляду та вирішення публічно - правового спору щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Вирішення наукового завдання стосовно з’ясування процесуальної мети й особливостей окремо взятої стадії оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, передбачає визначення видів таких стадій.

Серед обов’язкових стадій оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця слід назвати наступні: відкриття провадження в адміністративній справі; підготовка адміністративної справи до судового розгляду (підготовче провадження); судовий розгляд адміністративної справи. Розглянемо більш детально кожну із наведених вище стадій оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

піклування, інших органів й установ, визначених законодавством [124]. Згідно із ч. 3 ст. 181 КАС України, відповідачем в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є відповідний орган державної виконавчої служби [67]. З аналізу

вищенаведеного законодавчого положення слідує, що відповідачем в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця виступає не сам державний виконавець, а орган державної виконавчої служби, в якому така особа займає посаду.

Наступна особливість наведеної вище стадії оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця знаходить свій прояв у встановлених законодавством процесуальних строках звернення до адміністративного суду. Так, у науково-правових колах процесуальний строк визначають як передбачений законом відрізок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена окрема процесуальна дія або сукупність дій [16, с. 7]. При цьому варто мати на увазі те, що визначення поняття процесуального строку знайшло своє відображення й у положеннях чинного національного законодавства. Зокрема, відповідно до ст. 101 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. У ч. 2 ст. 99 вищенаведеного кодифікованого акту законодавства встановлено, що загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи складає шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України й іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів [67]. Зазначимо, що в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця встановлені скорочені або ж спеціальні строки звернення з адміністративним позовом. Як цілком слушно зауважує К. М. Кобилянський, у своєму дослідженні, присвяченому особливостям реалізації права фізичної особи на судовий захист в адміністративному суді, встановлення процесуальним законодавством скороченого (спеціального) строку звернення з адміністративним позовом обумовленого специфікою відповідних правовідносин, в яких визначеності (стабільності) необхідно досягти якнайшвидше [66, с. 157]. Так, відповідно до ч. 2 ст. 181 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду в десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів [67]. Окрім цього, варто зазначити, що згідно із ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження”, за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм законодавством, державний виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до десяти робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову [124]. У разі оскарження постанови державного виконавця про відкладення провадження виконавчих дій, строк звернення до адміністративного суду становить три дні з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів [67]. Отже, однією з особливостей стадії відкриття провадження в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є встановлення процесуальним законодавством скорочених (спеціальних) строків звернення до суду з адміністративним позовом.

Як слідує з аналізу ч. 1 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може бути поданий до адміністративного суду особисто позивачем, його представником або ж надісланий поштою. При цьому в ч. 4 вищенаведеної норми законодавства наведено вичерпний перелік вимог, що може містити адміністративний позов. Так, у досліджуваному випадку адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов’язання відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов’язання відповідача - суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії [67].

Зазначимо, що подання адміністративного позову не є достатньою умовою для порушення адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця в адміністративному суді, оскільки таке порушення відбувається також за умови прийняття адміністративним судом поданого позову [78, с. 300]. Так, відповідно до ч. 1 ст. 107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим КАС України; належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України. Внаслідок проведення вищенаведеної перевірки, суддя, як слідує з аналізу ч. 1 ст. 100, ч. ч. 1, 3 ст. 108, ч. 1 ст. 109 КАС України, може прийняти рішення про: залишення позовної заяви без руху; повернення позовної заяви позивачеві; залишення позовної заяви без розгляду; відмову у відкритті провадження [67]. Лише за відсутності підстав задля прийняття вищенаведених рішень, суддя приймає ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі й переходить до наступної стадії оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця - підготовчого провадження.

Перед тим, як перейти до розгляду особливостей стадії відкриття провадження в адміністративній справі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, увагу слід звернути на ще одну особливість досліджуваної вище стадії такого процесу. У даному випадку мова йде про те, що, відповідно до ч. 6 ст. 107 КАС України, на суддю, який прийняв рішення про відкриття провадження, покладається обов’язок щодо невідкладного надсилання копії такого рішення особам, які беруть участь у справі. В адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця встановлено особливий порядок здійснення повідомлення відповідача про відкриття провадження. Так, відповідно до ч. 4 ст. 181 КАС України про подання позовної заяви, суд повідомляє відповідача за допомогою кур’єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу зв’язку не пізніше наступного дня після відкриття провадження в справі. Протягом одного дня з дня одержання такого повідомлення відповідач зобов’язаний отримати в суді копію позовної заяви та доданих до неї документів [67]. Зазначимо, що вищенаведене повідомлення здійснюється, в тому числі, за допомогою Єдиної бази даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень, порядок формування та надання доступу до якої визначено в Положенні “Про Єдину базу даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень”, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 2011 року № 5. Відповідно до п. 2 вищенаведеного нормативно-правового акту, Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень - це автоматизована система накопичення та зберігання інформації про електронні адреси, номери факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень, яка використовується судами відповідно до положень КАС України для надсилання суб’єктові владних повноважень тексту повістки [140]. Із приводу наведеного вище законодавчого положення зауважимо, що, на нашу думку, вказівка на те, що відповідач повідомляється про подання позовної заяви до суду вже після відкриття провадження в справі є не логічним. Так, якщо в наведеному випадку мова йде про те, що відповідач повинен буту повідомлений задля того, щоб йому став відомий факт оскарження його рішення, дії або бездіяльності, наприклад, задля врегулювання конфліктної ситуації до того, як буде розпочато адміністративний процес, то таке повідомлення необхідно робити до прийняття відповідного судового рішення. У разі ж, якщо повідомлення відповідача робиться задля ознайомлення його із судовим рішенням, то в такому разі необхідно говорити про його повідомлення про прийняття відповідного рішення, а не про факт подання позовної заяви до адміністративного суду, що, як ми зазначали вище, ще не є достатньою умовою для відкриття провадження. На нашу думку, відповідача в справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця необхідно повідомляти саме про прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі, що буде в повній мірі відповідати іншим положенням процесуального законодавства, а також принципу гласності та відкритості адміністративного процесу. А тому вважаємо за необхідне внести уточнення в ч. 4 ст. 181 КАС України, зазначивши в ній, що відповідач повідомляється з приводу прийняття ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі.

Підготовче провадження в адміністративній справі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є другою, обов’язковою стадією адміністративного процесу. Як зауважує авторський колектив науково-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України, ретельно здійснена підготовка адміністративної справи до судового розгляду є фундаментом для всього подальшого адміністративного процесу [68, с. 263]. Разом із тим, у судовій практиці нерідким є спрощений (формальний) підхід до стадії підготовки адміністративної справи до судового розгляду. Зокрема, судді самостійно вирішують, коли необхідно проводити підготовку, а коли достатньо обмежитися формальним виконанням закону, відобразивши факт проведення цієї стадії в матеріалах справи, але фактично не займаючись нею. Це порушує принцип законності в адміністративному процесі, обумовлює судову тяганину та судовий бюрократизм [78, с. 315]. А тому, суддям необхідно ретельно проводити підготовку адміністративної справи до судового розгляду, вчиняючи при цьому всі необхідні процесуальні дії задля досягнення кінцевої мети даної стадії. Особливого значення зазначене набуває в зв’язку із здійсненням підготовки адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця до судового розгляду, оскільки така підготовка здійснюється в межах встановленого для всього судового розгляду процесуального строку, який є скороченим. Отже, стадія підготовчого провадження в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця характеризується оперативністю проведення підготовчих дій, що ні в якому разі не може впливати на їх повноту, всебічність та ефективність.

Як слідує з аналізу ч. 1 ст. 110 КАС України, підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя, який прийняв рішення про відкриття провадження. Слід погодитися з Е. Ф. Демським, який у навчальному посібнику “Адміністративне процесуальне право України” зауважує, що наведена вимога процесуального законодавства є цілком виправданою, адже суддя, який розглядав позовну заяву та надані до неї документи, вже ознайомився з обставинами справи, певною мірою вже попередньо вивчив цю справу й має зробити власне визначення щодо повноти матеріалів до справи, залучення інших осіб до справи, прийняття рішення про проведення попереднього судового засідання тощо [0, с. 310-311]. Основною метою даної стадії, як слідує з аналізу ч. 2 ст. 110 КАС України, є вжиття суддею заходів для всебічного й об’єктивного розгляду та вирішення справи на одному судовому засіданні протягом розумного строку. Задля реалізації вищенаведеної процесуальної мети, суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, може вчинити наступні процесуальні дії: прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових і речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача; прийняти рішення про обов’язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, в судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи; викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів; прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання [67].

Метою стадії підготовчого провадження в адміністративній справі, в тому числі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, є також з’ясування судом можливості врегулювання спору до судового розгляду. При цьому зазначимо, що ми не погоджуємося з позицією Ю. Ю. Цал-Цалко, яка під час дослідження процесуальних особливостей розгляду спорів щодо поділу спільного майна подружжя зауважує, що з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду не можна вважати процесуальною метою підготовчого провадження, оскільки - це процес, а не результат процесуальної діяльності [209, с. 122]. Така позиція є невірною, оскільки, саме задля з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду суддя, який здійснює підготовче провадження, вчиняє ряд процесуальних дій. Так, він може прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання, яке, як слідує з аналізу ч. 3 ст. 111 КАС України, полягає в з’ясуванні суддею питань стосовно того, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення [67]. При цьому може бути два результати: 1) сторони скористаються наведеними вище процесуальними правами й адміністративний позов буде задоволений або ж буде прийнято рішення про закриття провадження й, як наслідок, суд до стадії судового розгляду адміністративної справи не перейде; 2) сторони не скористаються такими правами, внаслідок чого суддя повинен буде: уточнити позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову; з’ясувати питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору й які з них визнаються сторонами, а які належить довести; з’ясувати, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановити строки для їх надання; вчинити інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду [67]. У будь-якому з наведених вище випадків, буде досягнута одна із цілей підготовчого провадження - буде з’ясовано, чи можливо (або неможливо) врегулювати спір до судового розгляду.

Як слідує з аналізу ч. 1 ст. 121 КАС України, підготовче провадження в адміністративних справах, в тому числі з приводу оскарження рішень, дій

або бездіяльності державних виконавців, завершується прийняттям судом одного з таких судових рішень: залишення позовної заяви без розгляду; зупинення провадження в справі; закриття провадження в справі; закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду [ 67]. При цьому, в разі прийняття судом ухвали про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, суд переходить до наступної стадії оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця - стадії судового розгляду адміністративної справи. Як зауважує авторський колектив навчального посібнику “Основи адміністративного судочинства в Україні”, стадія судового розгляду адміністративної справи здійснюється задля з’ясування позицій сторін, дослідження доказів в такій справі з метою встановлення на їх основі обставин, необхідних для вирішення публічно-правового спору, та відповідних правовідносин [111, с. 98]. Аналогічної позиції дотримується й авторський колектив підручнику “Адміністративне судочинство” [9, с. 156], а також авторський колектив навчального посібнику “Основи адміністративного судочинства та адміністративного права” [110, с. 317]. Вважаємо, що наведені вище позиції щодо визначення мети стадії судового розгляду адміністративної справи потребують деяких уточнень. Так, не можна вважати метою вищенаведеної стадії вчинення окремих процесуальних дій, в тому числі, пов’язаних із здійсненням доказування. Такі процесуальні дії є лише засобом досягнення кінцевої мети стадії судового розгляду адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, а саме вирішення публічно-правового спору такої категорії. У цьому контексті цілком слушною здається позиція А. Т. Комзюка, В. М. Бевзенко й Р. С. Мельника, які визначають стадію судового розгляду адміністративної справи як стадію адміністративного процесу, метою якої є всебічне дослідження обставин справи та вирішення її по суті судом першої інстанції [78, с. 334]. Окрім цього, слід зазначити, що пояснення сторін, так само, як і пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 76 КАС України, оцінюються поряд з іншими доказами в справі [67], тобто фактично виступають засобами доказування. Зазначимо, що в КАС України передбачено вичерпний перелік засобів доказування, до яких віднесено: пояснення осіб, які беруть участь у справі; показання свідків; письмові та речові докази; висновки експертів. При цьому суд оцінює докази, які є в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному й об’єктивному дослідженні [67]. А тому при визначенні мети стадії судового розгляду адміністративної справи, слід враховувати, що здійснення доказування (що, свою чергу, складається із окремо взятих процесуальних дій) є засобом досягнення такої мети. А сама ж мета полягає в вирішенні такого публічно-правового спору по суті.

Говорячи про особливості стадії судового розгляду адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, слід зазначити, що процесуальним законодавством передбачено скорочені строки її проведення. Так, в ч. 5 ст. 181 КАС України зазначено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця вирішуються судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі [67]. У цьому контексті слід погодитись з позицією В. К. Колпакова та В. В. Гордєєва, яку вони відстоюють в монографічному дослідженні “Теорія і практика адміністративного судочинства”. Учені вважають, що враховуючи те, що одним із основних завдань адміністративного судочинства є відновлення порушених прав неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності з боку суб’єкта владних повноважень, то оперативний розгляд справи, є невід’ємною складовою захисту фізичних та юридичних осіб від бюрократичного механізму органів державної влади, що підвищує авторитет судової гілки влади [76, с. 247]. Окрім цього, авторський колектив навчального посібнику “Адміністративний процес України” зауважує, що зменшення строку розгляду адміністративних справ обумовлюється специфікою справи та певною потребою [78, с. 335]. У досліджуваному випадку, специфікою справи буде виступати оскарження

рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. У свою чергу, “потреба” в скороченні процесуального строку буде проявлятися в необхідності: негайно поновити стан, який існував до порушення законних прав, свобод, інтересів осіб; запобігти негативним наслідкам таких порушень [78, с. 336]. Отже, особливістю стадії судового розгляду адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця буде виступати скорочений строк її здійснення, що

обумовлюється специфікою даних правовідносин, а також необхідністю оперативно поновити права, свободи й інтереси зацікавлених осіб і запобігти, в разі необхідності, негативним наслідкам їх порушень.

Таким чином, аналіз вищенаведених позицій надав змогу дійти наступних висновків. Стадії оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця - це сукупність процесуальних дій адміністративного суду й учасників адміністративного процесу, які вчиняються в часових рамках і в порядку визначеному процесуальним законодавством (КАС України), спрямовані на досягнення визначеної в межах окремої стадії процесуальної мети, що завершується прийняттям відповідного судового рішення з приводу розгляду та вирішення публічно-правового спору щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Стадії оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця проходять за загальними правилами адміністративного процесу з урахуванням деяких особливостей, установлених процесуальним законодавством. Серед таких особливостей нами було названо: правовий статус сторін в адміністративній справі; скорочені процесуальні строки реалізації таких стадій; особливий порядок повідомлення відповідача про прийняті судом рішення на стадії порушення адміністративної справи.