Вирішення проблем перегляду рішень адміністративних судів у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця

У попередньому розділі представленого наукового дослідження нами було з’ясовано сутність й особливості обов’язкових стадій адміністративного процесу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Як зауважує О. Г. Шнягін у своєму дисертаційному дослідженні, присвяченому особливостям реалізації функції захисту в кримінальному процесі України, право на оскарження судових рішень - це передбачена процесуальним законодавством міра можливої поведінки особи щодо перегляду винесеного судом рішення як до, так і після його вступу в законну силу [221, с. 150]. На думку В. М. Бернадського, яку він висловлює під час дослідження особливостей перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами в кримінальному судочинстві, однією зі складових доступності правосуддя є чітка визначеність, а, отже, й передбачуваність виду, порядку, послідовності та можливих наслідків вирішення правових конфліктів у сфері кримінального судочинства, а також конкретного суду в судовій системі, наділеного повноваженнями для вирішення таких конфліктів [24, с.

Зазначимо, що перегляд судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є узагальненим поняттям, що включає в себе, зокрема, такі складові, як перегляд вищенаведених судових рішень в апеляційному та касаційному порядках; перегляд за нововиявленими обставинами; перегляд судових рішень Верховним Судом України. При цьому, на практиці судові рішення в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця найбільше переглядаються саме в межах діяльності апеляційної або ж касаційної інстанції. Так, говорячи про апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, слід зазначити, що аналіз статистичних показників свідчить, що за результатами апеляційного чи касаційного порядку скасовувалося майже кожне четверте рішення в наведеній категорії адміністративних справ.

Так, під час визначення сутності принципів оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, нами було, зокрема, названо, що одним із провідних з таких принципів є забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Даний принцип знайшов своє безпосереднє закріплення в положеннях Конституції України. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 вищенаведеного нормативно-правового акту, однією з основних засад здійснення судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення [83]. Зазначений принцип знайшов своє закріплення й у положеннях КАС України, відповідно до ст. 13 якого особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених КАС України [67]. У контексті вищенаведених законодавчих положень, увагу слід звернути на те, що ст. 13 КАС України не відповідає зазначеній конституційній нормі.

Як слідує з аналізу положень КАС України [67], дійсно в деяких категоріях адміністративних справ відсутня можливість апеляційного перегляду судових рішень, про що прямо вказано в процесуальному законі. Разом із тим, така ситуація не поширюється на рішення адміністративних судів у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Зокрема, ст. 181 вищенаведеного нормативно - правового акту [67], яка визначає особливості провадження адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, не встановлює жодних обмежень щодо перегляду судових рішень у таких справах. Так, говорячи про стадію апеляційного перегляду рішень адміністративних судів, в тому числі в адміністративних справах з приводу

оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, зазначимо, що вона передбачає апеляційний перегляд ухвал і постанов суду першої інстанції, суть чого полягає в новому (повторному) розгляді та вирішенні справи судом апеляційної інстанції [78, с. 420]. Відповідно до ст. 184 КАС України судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення [67]. Іншими словами, в наведеному вище випадку, мова йде про так звані апеляційні округи, в межах яких діє територіальна юрисдикція відповідного апеляційного адміністративного суду.

вищенаведеного нормативно-правового акту свідчить, що на сьогодні в Україні функціонує дев’ять апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд; Донецький апеляційний адміністративний суд; Київський апеляційний адміністративний суд; Львівський апеляційний адміністративний суд; Одеський апеляційний адміністративний суд; Севастопольський апеляційний адміністративний суд; Харківський апеляційний адміністративний суд; Вінницький апеляційний адміністративний суд; Житомирський апеляційний адміністративний суд [158]. Зазначимо, що визначення мережі судів будь-якої юрисдикції, в тому числі вищенаведеної, на підзаконному нормативно-правовому рівні не відповідає положенням Конституції України. Зокрема, в ст. 125 Основного Закону України вказано, що суд утворюється, реорганізовується та ліквідується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя [83]. А тому, мережа апеляційних адміністративних судів із зазначенням меж їх територіальної юрисдикції повинна бути визначена на рівні закону України, а не подзаконного нормативно-правового акту.

Право на звернення до адміністративного суду апеляційної інстанції, як слідує з аналізу положень КАС України, мають особи, які брали участь в адміністративній справі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, а також особи, які участі в такій справі не брали, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки. При цьому, в апеляційному порядку може бути оскаржено як постанову суду першої інстанції, так й ухвалу. Зазначені рішення можуть бути оскаржені зацікавленою особою повністю або частково. Варто зазначити, що апеляційна скарга до адміністративного суду апеляційної інстанції подається через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення [ 67].

Процесуальним законодавством запроваджено різні строки звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, які варіюються в залежності від виду судового рішення, що підлягає оскарженню. Так, відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У свою чергу, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п’яти днів з моменту її проголошення [67]. Як було зазначено в попередньому підрозділі представленого наукового дослідження, однією з основних особливостей обов’язкових стадій оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є встановлені законодавством скорочені процесуальні строки їх проведення. Зокрема, скороченим є строк звернення до адміністративного суду й проведення судового розгляду адміністративної справи. Вищенаведене, як було нами встановлено, обумовлено, зокрема, необхідністю якомога швидше поновити порушені права, свободи й інтереси осіб у публічно-правовому спорі з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. А тому вважаємо, що строк звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця повинен також бути скорочений. На нашу думку, такий строк для оскарження постанови суду першої інстанції в наведеній категорії адміністративних справ повинен становити п’ять днів, а для ухвали - два дні. У цьому контексті, в якості прикладу, зазначимо, що в адміністративних справах, пов’язаних із виборчим процесом або процесом референдуму (ст. 172-175 КАС України [67]), де КАС України [67] також передбачено особливості у вигляді скорочених процесуальних строків, закріплено й скорочені строки звернення до апеляційного суду. Так, відповідно до ч. 5 ст. 177 КАС України, Судові рішення за наслідками розгляду справ, визначених ст. ст. 172-175 КАС України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку в дводенний строк з дня їх проголошення, а судові рішення, ухвалені до дня голосування, - не пізніше, як за чотири години до початку голосування [67]. Отже, вважаємо, що в ст. 181 КАС України необхідно внести доповнення щодо визначення скорочених строків звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Також, необхідно зазначити, що в зв’язку із тим, що звернення до адміністративного суду апеляційної інстанції відбувається через суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване рішення, процесуальним законодавством передбачені дії суду першої інстанції після отримання апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 188 КАС України, суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції [67]. У зв’язку із вищенаведеним, вважаємо, що зазначений триденний строк не повинен застосовуватися у випадку апеляційного перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Вважаємо, що апеляційні скарги із доданими до них матеріалами повинні надсилатися до суду апеляційної інстанції не пізніше наступного дня після їх одержання, про що повинно бути відображено в ст. 181 КАС України.

Так само, як і позов, апеляційна скарга може бути: залишена без руху; повернена скаржникові; а також може бути відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Для нас же інтерес становить випадок, коли суддя приймає ухвалу про відкриття апеляційного провадження, після чого він переходить до підготовки справи до апеляційного розгляду. Сутність зазначеної підготовки, як слідує з аналізу ч. 1 ст. 190 КАС України, зводиться до того, що суддя вчиняє наступні процесуальні дії: з’ясовує склад учасників адміністративного процесу; надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права й обов’язки та встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу; з’ясовує обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з’ясовує, які обставини визнаються й які заперечуються особами, що беруть участь у справі; пропонує особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або вимагає їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи; вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі; вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними в справі матеріалами в суді апеляційної інстанції; вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи [67]. При цьому варто зазначити, що на відміну від підготовчого провадження, що здійснюється в суді першої інстанції, для здійснення суддею підготовки справи до апеляційного розгляду, встановлено чіткий процесуальний строк - десять днів [67]. Вважаємо, що вищенаведений строк до підготовки справи до апеляційного розгляду щодо перегляду судових рішень в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, не повинен застосовуватися. Тобто така підготовка, так само, як і підготовче провадження, повинна відбуватися в межах загального строку, встановленого для судового розгляду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 195 -1 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження [67]. Із тих самих причин, що були нами названі по відношенню до скорочення строків звернення з апеляційною скаргою, вважаємо, що процесуальний строк розгляду апеляційної скарги повинен бути також скорочений до десяти днів, якщо мова йде про оскарження постанови й до п’яти днів - ухвали. При цьому ще раз підкреслимо, що підготовка справи до судового розгляду повинна відбуватися в межах строку встановленого для розгляду апеляційної скарги. Вищенаведені положення повинні знайти своє законодавче відображення в ст. 181 КАС України.

Як цілком слушно зауважує А. В. Руденко в своєму дослідженні, присвяченому особливостям становлення та здійснення адміністративного судочинства, розгляд справи в апеляційному провадженні має свою специфічну мету - перегляд судових рішень з точки зору їх законності й обґрунтованості, тому хоча судовий розгляд відбувається за правилами розгляду справи судом першої інстанції, окремі положення адміністративного судочинства діють тут своєрідно [172, с. 127]. Зазначимо, що такі особливості апеляційного розгляду, порівняно із розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до ст. 196 КАС України, знаходять свій вияв у наступному: 1) розгляд справи завжди здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів; 2) доповідь судді-доповідача стосується характеристики змісту судового рішення, що оскаржується; 3) порядку виступів осіб, які беруть участь у справі під час розгляду справи по суті та на судових дебатах - першою виступає особа, яка подала апеляційну скаргу; 4) те, що неприбуття осіб, в тому числі сторін, які були належним чином повідомленні, в судове засідання не перешкоджає розгляду справи [67].

Апеляційний розгляд справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця обумовлений межами апеляційної скарги. Так, ст. 195 КАС України встановлює межі апеляційного перегляду. Як слідує з аналізу вищенаведеної норми, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Разом із тим, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Більше того, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАС України [67]. Вищенаведені законодавчі положення свідчать про забезпечення реалізації принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі під час апеляційного перегляду. У контексті вищенаведеного, слід погодитися з авторським колективом підручнику “Адміністративне судочинство України”, який вважає, що повноваження суду апеляційної інстанції щодо дослідження й оцінки доказів практично ті ж самі, що й у суді першої інстанції. У зв’язку з цим, обсяг повноважень апеляційної інстанції є достатнім, щоб вирішити адміністративну справу по суті вимог адміністративного позову, не повертаючи її на новий розгляд [10, с. 235]. Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; змінити постанову суду; скасувати її та прийняти нову постанову суду; скасувати постанову суду та залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження в справі; визнати постанову суду нечинною та закрити провадження в справі [67]. Таким чином, з аналізу вищенаведених положень слідує, що апеляційний перегляд рішень адміністративних судів у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця можна визначити як гарантовану й забезпечувану Конституцією та законами України можливість осіб звернутися до адміністративного суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що порушує їх права, свободи й інтереси. Окрім цього вищенаведений перегляд, можна визначити як закріплений процесуальним законодавством механізм охорони й захисту прав, свобод та інтересів осіб, що були порушені внаслідок незаконного або необгрунтованого рішення суду першої інстанції в адміністративних справах, з приводу оскарження рішень дій або бездіяльності державного виконавця.

У зв’язку із тим, що рішення адміністративних судів апеляційної інстанції можуть бути прийняті із порушенням вимог чинного національного законодавства, як додаткова гарантія судового захисту, як ми зазначали вище, на нормативно-правовому рівні закріплено право осіб на касаційний перегляд судових рішень. У науково-правових колах зазначають, що касаційний перегляд рішень судів розглядається як провадження, необхідне лише в найбільш складних випадках [180, с. 149]. Разом із тим зазначимо, що враховуючи те, що касаційний перегляд судових рішень у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця має багато спільних моментів із апеляційним переглядом, під час його дослідження основна увага нами буде приділена лише його особливостям. Так, на відміну від апеляційної інстанції, звернення особи з касаційною скаргою повинно здійснюватися безпосередньо до суду касаційної інстанції. Відповідно до ст. 210 КАС України, судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України. У цьому контексті слід відмітити, що 2 червня 2016 року було прийнято такі нормативно -правові акти, як Закон

України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” [129] та Закон України “Про судоустрій і статус суддів” [155], що набрали чинності 30 вересня 2016 року. Однією з основоположних законодавчих новел, що були запроваджені вищенаведеними нормативно-правовими актами, є ліквідація мережі вищих спеціалізованих судів України, в тому числі Вищого адміністративного суду України, з передачею їхніх повноважень до нового Верховного Суду. Так, з аналізу Розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року слідує, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України. Законом визначено строк, протягом якого повинен бути створений новий Верховний Суд - шість місяців. Окрім цього, названо дві умови початку функціонування нового Верховного Суду: 1) призначення щонайменше шістдесяти п’яти суддів Верховного Суду за результатами конкурсу; 2) набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному законодавством. При цьому з дня початку роботи Верховного Суду в складі, визначеному законодавством, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність і ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності, статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року [155; 156]. З огляду на вищенаведені законодавчі положення, особливості касаційного перегляду судових рішень у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, будуть досліджені нами з урахуванням діяльності Вищого адміністративного суду України.

Рішення адміністративного суду першої інстанції, а також рішення адміністративного суду апеляційної інстанції можуть бути переглянуті в касаційному порядку лише після їх перегляду в апеляційному порядку. При цьому варто зазначити, що особливістю касаційного перегляду вищенаведених судових рішень є те, що він здійснюється лише після набрання ними законної сили [67]. Зазначимо, що питання, пов’язані із набранням судовими рішеннями законної сили, будуть розглянуті нами в підрозділі 3.2 представленого наукового дослідження в контексті вирішення проблем виконання судових рішень в наведеній категорії адміністративних справ. У контексті досліджуваного питання, увагу також слід звернути на те, що законодавець на встановлює різні строки звернення з касаційною скаргою в залежності від того, яке рішення оскаржується. Зокрема, в ч. 2 ст. 212 КАС України встановлено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. Так само, законодавець встановив і єдиний строк розгляду касаційної скарги - протягом одного місяця з дня одержання судом касаційної інстанції адміністративної справи [67]. На нашу думку, наведені вище строки, так само, як і зазначені нами процесуальні строки в апеляційному перегляді, враховуючи специфіку адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, підлягають скороченню, в зв’язку із необхідністю оперативно захистити права, свободи й інтереси зацікавлених осіб, що є суб’єктами таких правовідносин. Так, вважаємо, що строк звернення до суду касаційної інстанції повинен становити п’ять днів, а строк її розгляду - десять днів. Більше того, так само, як і в апеляційному оскарженні, строк підготовки справи до касаційного розгляду повинен здійснюватися в межах зазначеного строку всього касаційного розгляду. Наведені пропозиції повинні знайти своє законодавче закріплення в положеннях ст. 181 КАС України.

Особливістю касаційного перегляду судових рішень, в тому числі в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності

державного виконавця, буде виступати проведення попереднього розгляду справи. Вищенаведену процедуру було запровадження шляхом прийняття Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” від 16 березня 2006 року [128]. Питання про можливість попереднього розгляду справи вирішує суддя-доповідач під час здійснення підготовки справи до касаційного розгляду [67]. Попередній розгляд справи належить до однієї з трьох форм розгляду адміністративної справи - до касаційного розгляду справи на судовому засіданні та касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження. Відмінність між цими трьома формами касаційного перегляду полягає в порядку їх проведення й у повноваженнях касаційного суду під час розгляду справи [105, с. 589]. Відповідно до ст. 220-1 КАС України, попередній розгляд справи має бути проведений протягом п’яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем без повідомлення осіб, які беруть участь у справі [67]. Враховуючи зазначені нами вище пропозиції щодо скорочення процесуальних строків касаційного перегляду судових рішень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, вважаємо, що й наведений п’ятиденний строк попереднього розгляду справи не повинен тут застосовуватися. Іншими словами, в разі, якщо суддя під час здійснення підготовки справи до судового розгляду дійти висновку про необхідність проведення попереднього розгляду справи, то він повинен бути проведений в межах строку встановленого для всього касаційного перегляду, про що повинно бути вказано в ст. 181 КАС України.

Специфічними є також і повноваження суду, що можуть бути реалізовані ним в результаті проведення попереднього розгляду справи. Так, у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу та залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до розгляду в судовому засіданні за відсутності вищенаведених підстав. При цьому справа призначається до розгляду в судовому засіданні, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до розгляду в судовому засіданні постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду [67]. З огляду на вищенаведені повноваження суду касаційної інстанції, можна дійти висновку, що метою попереднього розгляду справи під час касаційного перегляду є прискорення прийняття судового рішення по суті публічно- правового спору.

Касаційний перегляд судових рішень, в тому числі в адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, відрізняється від апеляційного перегляду, значно звуженими межами касаційного розгляду. У своєму дослідженні, присвяченому особливостям діяльності прокурора в контрольних стадіях кримінального процесу, Ю. О. Фідря звертає увагу на те, що за своєю процесуальною природою касаційне провадження є контрольно-перевірковою стадією, оскільки на ній контролюється додержання та виконання вимог закону судами нижчого рівня, а також перевіряються оскаржені судові рішення на предмет правильності застосування норм права [206, с. 97-98]. У даному випадку мова йде про те, що відповідно до ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі й не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі [67]. Отже, з огляду на межі, встановлені для касаційного перегляду, повноваження суду касаційної інстанції значно вужчі, аніж повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції під час здійснення судового розгляду.

Говорячи про повноваження суду касаційної інстанції, варто також зазначити, що вони, на відміну від апеляційного перегляду, не діляться в залежності від того, яке судове рішення оскаржувалося - постанова чи ухвала, тобто вони є єдиними по відношенню до кожного судового рішення. Так, відповідно до ч. 1 ст. 223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін; змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції; змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін; змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції; скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження; визнати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, та закрити провадження; скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення [67]. Отже, аналіз вищенаведених позицій надав змогу визначити касаційний перегляд судових рішень в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця як закріплене на рівні Конституції та законів України право зацікавленої особи звернутися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою щодо оскарження судових рішень в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця; а також як законодавчо закріплений механізм захисту й поновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів осіб у зазначених правовідносинах, що знаходить свій прояв у здійсненні судом касаційної інстанції перевірки судових рішень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права.

Таким чином, аналіз вищенаведених позицій надав змогу дійти наступних висновків. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця можна розглядати з двох позицій. Як закріплене на нормативно-правовому рівні право зацікавленої особи звернутися до суду відповідної інстанції із скаргою щодо перегляду судового рішення. А також, як механізм захисту порушених прав, свобод та інтересів особи, що реалізується судом відповідної інстанції, внаслідок чого здійснюється перегляд судового рішення суду нижчої інстанції в адміністративних справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Стадії апеляційного та касаційного перегляду судових рішень у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є факультативними (необов’язковими), оскільки їх виникнення й подальший розвиток обумовлений волевиявленням особи, що звертається до суду відповідної інстанції із скаргою. Особливості вищенаведених стадій полягають у наступному: розгляд справи завжди здійснюється колегією суддів; доповідь судді-доповідача стосується характеристики змісту судового рішення, що оскаржується; порядку виступів осіб, які беруть участь у справі під час розгляду справи по суті та на судових дебатах - першою виступає особа, яка подала відповідну скаргу; те, що неприбуття осіб, в тому числі сторін, які були належним чином повідомленні, в судове засідання не перешкоджає розгляду справи; встановленими законодавством межами апеляційного та касаційного перегляду; в повноваженнях суду апеляційної або касаційної інстанції, що можуть бути реалізовані ним за наслідком здійснення перегляду судових рішень у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. При цьому вважаємо, що однією з основних проблем стадій апеляційного та касаційного перегляду судових рішень в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є відсутність законодавчого припису щодо скорочених строків їх проведення, що в аспекті їх (скорочених процесуальних строків) присутності під час реалізації обов’язкових стадій адміністративного процесу в такій категорії адміністративних справ є не логічним, а тому потребу вирішення шляхом внесення змін і доповнень в ст. 181 КАС України.

3.2.