Висновки до розділу 2

Наголошено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути розподілені на дві категорії: що здійснюються на підставі виконавчих документів суду відповідної юрисдикції; та ті, що здійснюються на підставі виконавчих документів інших органів.

Доведено, що до юрисдикції адміністративних судів включені всі публічно-правові спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, за винятком тих, що були прийняті або допущені під час здійснення провадження загальними або господарськими судами.

Акцентовано увагу, що, відповідно до положень чинного

законодавства, розмежування юрисдикції між органами судової влади не здійснюється в залежності від суб’єкта звернення, що прямо суперечить вимогам процесуального законодавства. Зокрема, мова йде про те, що в разі необхідності оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця зацікавленою особою, що не має правового статусу сторони виконавчого провадження, то згідно приписів процесуального законодавства, вона не має права звертатися до загального або відповідно господарського суду, так як до нього можуть звернутися виключно сторони виконавчого провадження. У свою чергу, приписи Закону України “Про виконавче провадження” від 2 червня 2016 року наділяють таким правом вищенаведену особу. Отже, існує прямий конфлікт вищенаведених правових норм. Обґрунтовано, що вищенаведена ситуація негативним чином впливає на можливість реалізації зацікавленою особою права на судовий захист. Враховуючи те, що Закон України “Про виконавче провадження” від 2 червня 2016 року: є спеціальним; був прийнятий значно пізніше за процесуальне законодавство; вносить зміни (хоч і суперечливі) до процесуального законодавства, в наведеній ситуації, при вирішенні питання, до юрисдикції якого судового органу слід звертатися з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, слід керуватися положеннями саме вищенаведеного нормативно-правового акту.

Встановлено, що категорію “юрисдикція” в науково-правових колах визначають з декількох, іноді, протилежних підходах. Зокрема, й досі залишається поширеною позиція щодо визначення сутності поняття “юрисдикції” як виконавчо-розпорядчої діяльності, що здійснюється органами виконавчої влади. Така позиція, в тому числі з огляду на положення чинного національного законодавства, не має права на існування. Доцільніше категорію “юрисдикція” розкривати через діяльність органів судової влади. При цьому не можна ототожнювати судову юрисдикцію з компетенцією або повноваженнями органів судової влади. Вищенаведені поняття хоч і мають багато спільного, взаємопов’язані та взаємообумовлені, однак мають різну юридичну природу.

Юрисдикцію адміністративних судів визначено як складову й прояв їхньої компетенції, що визначає категорію публічно-правових спорів, за якими вони вповноважені приймати судові рішення. Чинним процесуальним законодавством встановлено вичерпний перелік публічно-правових спорів, розгляд і вирішення яких віднесено до юрисдикції адміністративних судів, що дає змогу стверджувати, що така юрисдикція може бути охарактеризована як виключна.

На підставі аналізу законодавчих положень, а також складових частин адміністративно-правового статусу державного виконавця свідчить, що правовідносини, які виникають із приводу оскарження його рішень, дій або бездіяльності, в повній мірі можуть бути розглянуті як публічно-правові. А тому розгляд і вирішення вищенаведеної категорії публічно-правових спорів слід віднести до юрисдикції адміністративних судів.

Підсудність адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, визначено як закріплений у положеннях процесуального законодавства механізм розподілу публічно-правових спорів, що стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, між адміністративними судами, що реалізується з урахуванням особливостей їх системної побудови та на основі ряду критеріїв визначає конкретний адміністративний суд, який уповноважений розглядати та вирішувати такий спір по суті.

З метою уніфікації положень законодавства, а також усунення законодавчих прогалин у сфері визначення предметної підсудності запропоновано, до ст. 181 КАС України, яка визначає особливості провадження в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, внести зміни в частині доповнення її положень правилами визначення предметної підсудності. У свою чергу, до ч. 1 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” запропоновано внести зміни стосовно того, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, у випадках передбачених процесуальним законодавством, оскаржуються до місцевого суду, незалежно від того, який суд видав виконавчий документ.

Визначено поняття “стадії оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця” як сукупність процесуальних дій адміністративного суду й учасників адміністративного процесу, які вчиняються в часових рамках і в порядку визначеному процесуальним законодавством (КАС України) та спрямовані на досягнення визначеної в межах окремої стадії процесуальної мети, що завершується прийняттям відповідного судового рішення з приводу розгляду та вирішення публічно-правового спору щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Обґрунтовано, що відповідача в справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, необхідно повідомляти саме про прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі, що буде в повній мірі відповідати іншим положенням процесуального законодавства, а також принципу гласності та відкритості адміністративного процесу. А тому запропоновано внести уточнення в ч. 4 ст. 181 КАС України, зазначивши в ній, що відповідач повідомляється з приводу прийняття ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі.

Встановлено, що особливістю стадії судового розгляду адміністративної справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця буде виступати скорочений строк її здійснення, що обумовлюється специфікою даних правовідносин, а також необхідністю оперативно поновити права, свободи й інтереси зацікавлених осіб і запобігти, в разі необхідності, негативним наслідкам їх порушень. Серед таких особливостей названо: правовий статус сторін в адміністративній справі; скорочені процесуальні строки реалізації таких стадій; особливий порядок повідомлення відповідача про прийняті судом рішення на стадії порушення адміністративної справи.