Висновки до розділу 2

1. З’ясовано, що систему ДВС становлять: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районних, районних в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

2. Виявлено, що засади правового статусу державних виконавців визначені у ст. 7 «Державні виконавці» та ст. 8 «Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» відповідно до яких державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

3 Система органів ДВС побудована за вертикальним принципом, відповідно до якого органи ДВС мають таке підпорядкування: 1)

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - очолює органи ДВС в Україні; 2) управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень - регіональні органи ДВС; 3) районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції - територіальні органи ДВС.

4. Органи ДВС вищого рівня здійснюють по відношенню до органів ДВС нижчого рівня такі функції: 1) контрольну функцію, що полягає у праві цих органів здійснювати перевірки законності, повноти і своєчасності виконання рішень, правильності оформлення службових документів, дотримання державними виконавцями трудової й службової дисципліни тощо; 2) функцію кадрового забезпечення, що виражається в організації добору, розстановки кадрів та підвищення професійного рівня державних виконавців; 3) методичну функцію, яка полягає у наданні вищими органами ДВС відповідних роз’яснень та рекомендацій з окремих питань виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом; 4) функцію фінансування та матеріально-технічного забезпечення.

5. Доведено, що, система нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ДВС повинна мати чітку структуру, а не рудименти історичного правого процесу еволюції виконавчої системи, що фрагментарно висвітлюють діяльність ДВС в Україні. Законодавство, що регулює адміністративно-правовий статус ДВС не повинно бути суперечливим та має стати доступним для сприйняття не тільки фахівцям у галузі права, а і пересічним громадянам, що захищають свої права. Цьому сприятиме прийняття на перехідному етапі до запровадження Виконавчого кодексу: Положення про Департамент ДВС Міністерства юстиції України.

6. Виявлено, що перелік принципів визначених у Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», майже повністю повторюється із Законом України «Про виконавче провадження», з тією тільки різницею, що Закон України «Про виконавче провадження» передбачає ще принцип розумності строків виконавчого провадження та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

7. Сучасний стан правового регулювання виконавчого провадження свідчить про сконцентрованість законодавця на правовому описі статусу приватних виконавців, водночас фіксується деяка недооцінка законодавцем системності правового регулювання роботи ДВС. Порушення вітчизняної традиції цілісної системи правових норм, що визначають усі елементи адміністративно-правового статусу ДВС у всьому різноманітті її внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків може призвести до непогодженості окремих його сторін та до суперечливості прийнятих управлінських рішень ДВС.

8. Для забезпечення повного виконання рішень у виконавчому провадженні існує механізм застосування заходів примусового виконання, а саме : звернення стягнення на майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення у боржника і передачу стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні, інші заходи, передбаченні рішенням, відібрання дитини, зобов’язання виконати певні дії або утриматися від їхнього вчинення.

9. З урахуванням останніх змін законодавства, що регулює діяльність ДВС, констатовано зміну підходів законодавця до формулювання завдань

ДВС, а функції так і не були оформлені на законодавчому рівні. Відповідно до ст. 3 «Завдання органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців стало своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом [379]. Таким чином законодавець залишив тільки одне завдання ДВС і за логікою викладеною вище таким чином визначив основну функцію ДВС.

10. Вивчивши законодавство, що регулює діяльність ДВС, а саме ст. 4 «Принципи діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» пропонується перелік принципів діяльності державних та приватних виконавців доповнити такими принципами як 10) сумлінності та конфіденційності, оскільки державний виконавець та приватний виконавець повинні не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність; 11) недопущення конфлікту інтересів.

11. У чинних законах чи підзаконних актах, прийнятих на їх основі не визначаються повноваження заступників начальників органів ДВС, не диференціюються повноваження головного державного виконавця, старшого державного виконавця, державного виконавця. Є нагальна потреба у доповненні Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» нормами, що визначають особливості правового статусу різних посадових осіб ДВС.

12. Запропоновано чинний закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» потребує доповнення статтею, що визначатиме підстави, порядок та наслідки притягнення до відповідальності державних виконавців. Доцільним також є розробка та прийняття дисциплінарного кодексу ДВС, етичного кодексу ДВС, норми яких у майбутньому мають бути включені до окремого розділу Виконавчого кодексу.

13. Сформулювати авторське поняття системи інформаційного забезпечення державної виконавчої служби України як частини управлінської діяльності з аналізу, планування і підготовки управлінських рішень, яка представляє собою непереривний процес обробки та використання інформації про стан функціонування системи державної виконавчої служби, яка здійснюється за допомогою інформаційних засобів та методів, призводить до формуванням інформаційних фондів, та спрямована на забезпечення належного функціонування системи державної виконавчої служби України.

14. Запропоновано професійну таємницю державних та приватних виконавців визначити так: це - інформація обмеженого доступу, яка стала відомою чи була створена державним виконавцем, приватним виконавцем, помічником приватного виконавця у зв’язку із здійсненням ними їх професійних чи службових обов\'язків, яку вони повинні зберігати протягом усього часу своєї професійної діяльності та після її припинення,що на законних підставах та у визначеному порядку може надаватись іншим особам, проте неправомірне розголошення або використання якої може спричинити настання негативних наслідків як для власника такої інформації, так і для інших осіб, чиї інтереси захищаються законом.

15. Запропоновано під взаємодією ДВС із іншими органами суб’єктами публічного права можна розуміти як організовану у відповідності з вимогами чинного законодавства узгоджену за цілями, місцем та часом спільна діяльність органів ДВС в України з суб’єктами приватного та публічного права, яка спрямована на досягнення цілей та завдань взаємодіючих суб‘єктів, при цьому об’єднуючою пріоритетною метою є забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

16. З’ясовано, що більшість підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють взаємодію ДВС із іншими органами не відповідають змісту нових законів України.

17. Доведено, що для підвищення ефективності зв’язків державної виконавчої служби з правоохоронними органами слід підвищити відповідальність працівників ДВС; удосконалити координацію дій між органами ДВС, прокуратурою, митницею, органами внутрішніх справ; з боку держави підвищити контроль за виконанням службових обов’язків працівників відповідних служб

18. З’ясовано, що єдиних засад взаємодії ДВС з іншими суб’єктами на законодавчому рівні не передбачено. На наш погляд це є прогалина у правовому регулюванні правового статусу ДВС. Зауваживши на це пропонуємо внести зміни до нового Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», закріпивши, там засади взаємодії ДВС з іншими суб’єктами.

19. Виявлено, що основними об’єктами контролю за діяльністю державних виконавців виступають: організація роботи органів ДВС; дотримання правил ведення діловодства, правильність формування документів; порядок вчинення виконавчих дій; порушення законодавства у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів. Водночас наслідки виявлених недоліків при дослідження об’єкта контролю носять не тільки каральний характер, а спрямовані також на покращання якості роботи державних виконавців, а саме: надання рекомендацій з усунення причин, унаслідок яких допущено порушення; узагальнення результатів перевірок з метою визначення типових порушень, недоліків, помилок, що допускаються державними виконавцями; поширення позитивного досвіду роботи, і звичайно, застосування до державних виконавців заходів реагування, передбачених законодавством, у разі виявлення під час перевірки допущених ними порушень. Таким чином функціями такого контролю, на наш погляд є : аналітична, консультаційна, корегувальна, каральна, стимулівна, узагальнювальна, удосконалююча.

20.

виконавців полягає у спостереженні та перевірці діяльності державних виконавців відповідно до законодавчо визначених вимог, а також у запобіганні та виправленні можливих помилок і припиненні неправомірних дій, що перешкоджають такій діяльності. Контроль за діяльністю державного виконавця є локальним видом контролю, що входить до механізму контролю діяльності ДВС. Визначено види контролю за діяльністю державних виконавців: 1) залежно від часу проведення контрольних заходів: попередній, поточний та наступний; 2) залежно від джерел отримання контролюючими органами інформації: документальний; фактичний, мережевий

(електронний) контроль; 3) за підставою проведення: плановий та позаплановий; 4) за обсягом питань, що охоплюються перевіркою : комплексний і цільовий.

21. Враховуючи відносини субординації ДВС та державних виконавців, а також масштаби та особливості контролю за їх діяльністю вважаємо за можливе визначити зміст контролю за діяльністю ДВС як діяльність Мінюсту, що полягає у спостереженні та перевірці організації діяльності органів ДВС відповідно до законодавчо визначених вимог, а також у запобіганні помилкам та виправленні недоліків управління у цій сфері.