Висновки до розділу 1

Проведене дослідження суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин дає підстави зробити низку таких висновків:

1. Суд в особі певного складу суддів та народних засідателів є обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, на підставі чого невід’ємною передумовою виникнення останніх є правосуб’єктність суду, яка являє собою багатоаспектне явище і складається з правосуб’єктності суду як можливості конкретного органу судової системи, під юрисдикцію якого підпадає і якому підсудна справа, вирішувати її (загальна правосуб’єктність); правосуб’єктності суду як здатності конкретного складу суду розглядати певну справу (конкретна правосуб’єктність); правосуб’єктності суду як здатності окремих членів складу суду брати участь у розгляді справи (індивідуальна правосуб’єктність).

2. Повноваження суду як головного учасника цивільних процесуальних правовідносин слід класифікувати за ступенем узагальненості цілей цивільного судочинства на інтегруючі, проміжні, завершальні й допоміжні, а за обов’язковістю нормативних приписів та ступенем активності суду – на обов’язкові й ініціативні. Однак наявність владних повноважень суду не є підґрунтям вважати цивільні процесуальні правовідносини владовідносинами, а становище всіх інших суб’єктів цивільного процесу підвладним щодо суду, проте зумовлює визначення керівної ролі суду в цивільному судочинстві.

3. У першій та апеляційній інстанції, з одного боку, суд наділений широким колом повноважень із керівництва процесом, а також певним обсягом ініціативних повноважень, а з другого боку, обмежений у своїх діях ініціативою осіб, які беруть участь у справі. У касаційній інстанції ініціативність суду є рушійним началом розвитку цивільних процесуальних правовідносин.

4. Належний суд як комплексне явище можна визначити через систему ознак, які характеризують певний суд (судовий орган або склад суду) як такий, що має відповідні повноваження на здійснення судочинства в конкретній цивільній справі, а також здійснює захист і відновлення оспорюваних, невизнаних чи порушених прав та інтересів осіб на засадах справедливості, неупередженості, своєчасності й обґрунтованості прийнятих рішень. Комплексна категорія “належний суд” має розглядатися у двох аспектах: як “належний судовий орган” в системі судів загальної юрисдикції, визначений відповідно до правил цивільної юрисдикції й підсудності, та як “належний склад суду”, який сформований з дотриманням нормативних вимог щодо одноособовості чи колегіальності, неупередженості, справедливості, незалежності, безсторонності, а також із додержанням принципу безпосередності складу суду при вирішенні цивільних справ. Саме належний суд має правосуб’єктність, на підставі чого може реалізувати покладені на нього права й обов’язки задля досягнення цілей цивільного судочинства, може бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.