Висновки до 3 розділу

Після проголошення незалежності Польська Республіка розпочала процес побудови і організації державних органів. Найвищу владу в державі до скликання Сейму обіймав як Тимчасовий Начальник Держави Ю.

господарського стану та цілий перелік прав та свобод громадян.

За Конституцією 1921 р. Польща була проголошена парламентською республікою; в основі державного ладу Польської Республіки були закладені принципи широкого територіального самоуправління: децентралізації, єдиного підпорядкування органів державної адміністраціях нижчого рівня органам вищого рівня, участі громадян у контролі над діяльністю посадових осіб.

Конституція 1921 р. надала органам територіального самоврядування широку сферу дій і гарантувала їм самостійність та встановила наступні види самоврядування: територіальне або загальне, національне, самоврядування господарське (економічне) і релігійне.

Березнева конституція 1921 р. виступала т. зв. «договірним компромісом» між представниками національних меншин та домінуючим населенням Польської держави. Це дозволяло делегувати представників національних меншин до Сейму і Сенату. Конституція 1921 р. встановлювала парламентську форму правління.

Квітнева конституція 1935 р. запровадила президентську форму правління і не створила законодавчих підстав для регулювання питання національних меншин, зокрема в частині виборчого права.

Квітнева конституція 1935 р. усувала політичні партії від участі у виборах до Сейму, а висунення кандидатів через політичні угрупування було замінено передвиборчим «обПєднанням», що гарантувало вплив на створення списків кандидатів представникам адміністрацій; у виборах до Сенату чинне виборче право мала т. зв. «громадянська еліта» - кавалери орденів, особи, які мали вищу освіту або офіцерські звання та особи, що були зайняті на постійній праці в адміністрації, органах самоврядування, громадських організаціях.